пʼятниця, 30 квітня 2021 р.

Близько Той, Хто Мене всправедливлює: проповідь на Велику П'ятницю

                БЛИЗЬКО ТОЙ, ХТО МЕНЕ ВСПРАВЕДЛИВЛЮЄ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Підставив Я спину Свою тим, хто б'є, а щоки Свої – щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання. Але Господь Бог допоможе Мені, тому не соромлюся Я, тому Я зробив був обличчя Своє, немов кремінь, і знаю, що не буду застиджений Я. Близько Той, Хто Мене всправедливлює, – хто ж стане зо Мною на прю? Станьмо разом, – хто Мій супротивник? Хай до Мене підійде! Отож, Господь Бог допоможе Мені, – хто ж отой, що признає Мене винуватим? Вони всі розпадуться, немов та одежа, – їх міль пожере! (Ісаї 50:6-9). 

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, Велика Пятниця – це не просто день страждань і смерті Божого Сина. Це – також день ставлення світу до Бога та до Його Слова. Люблячий Бог, Який створив все на світі і нас, людей, завжди з людьми спілкувався.  Ми маємо Його записане Слово у Біблії. Проте, чи є Біблія бестселером в Україні? 

Пишуть, що Біблія була бестселером на Заході. Донині Біблія залишається дуже популярною книгою в західних країнах, наприклад, в США. А чи був, любі брати і сестри, такий час в Україні, коли Біблія була бестселером у нашому рідному краї? Чи займала Біблія провідне місце серед тих книг, які українці хочуть мати і які вони читають? Можливо, вона входить бодай у десятку найбільш популярних книг у нашій країні? 

Господь Христос промовляв до юдеїв, які дуже прагнули мати свободу у кожному сенсі: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:31, 32). Лише Боже Слово виявляє нам правду і дає можливість тверезо оцінити ситуацію в якій ми перебуваємо. 

Погляньмо, наприклад, на нинішнє становище України. Росія вздовж нашого кордону розташувала свої війська. Аби знати про те, що нас чекає у разі наступу ворога, аби не повторити помилок минулого, коли ніхто не очікував відкритого вторгнення московської орди в наш рідний край та ракетних обстрілів України з російської території, наші військові повинні знати правду про стан ворожої армії, про їхні наміри, і знати також правду про свої сильні та слабкі сторони. Без правди успішна оборона свободи неможлива. 

Так само і духовному світі. Якщо ми не знаємо правди про наш стан і про стан довколишнього світу, ми приречені до поразки. Але ця поразка, на відміну від звичайних мирських поразок, навіть поразок у великих війнах між державами, набагато трагічніша, бо поразка у духовній війні означає нашу вічність у муках аду. 

Ось чому свої головні зусилля і диявол, і світ спрямовують на війну проти правди, тобто проти Божого Слова, яке вони зневажають, якого вони бояться, і яке вони хочуть змусити до мовчанки. Тож Велика Пятниця – це й атака на Боже Слово. І вістря цієї атаки спрямоване, звичайно на Христа, на Слово во плоті. 

Втім Христос для того і прийшов, аби забрати на Себе усі наші гріхи і вийти переможцем над нападами диявола, гріха, світу і самої смерті.  Син Божий робить це добровільно, у цілковитому послухові до волі Отця Небесного, Який так «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Яку сліпоту виявляє світ і фальшиві служителі Божі, які вирішують зневажити і зганьбити істинного Бога, Якого вони не бачать. 

Якби вони слухали Боже Слово та вірували тому, що Бог промовляв через Мойсея і пророків, то цього вони не робили б. Як каже Ісус: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя» (Ів. 5:39, 40). Натомість, будучи засліпленим гріхом і ненавистю до Слова, вони підходять до Христа, щоб убити Його! 

Вони не здогадуються, що Ісус готовий іти на смерть. Вони не здогадуються, що це не вони силоміць намагаються принизити та зневажити Його, але що в Ньому виконується пророцтво, яке ще за сімсот років Божий пророк Ісая проголосив про Христа: «Підставив Я спину Свою тим, хто б'є, а щоки Свої – щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання». Якби ж то юдейські первосвященики уважно читали Ісаю та вірували написаному, то зрозуміли б, що ганьбляться вони, опускаючись із покликання Божого бути Його священиками до ролі щипачів. 

І навіть не тих «щипачів», як інколи орудують на наших вулицях і в транспорті, тихенько обкрадаючи людей, а ще гірших щипачів – тих, що знущаються із пророків, з проповідників і навіть із Самого Сина Божого. Але чого вони хотіли добитись? Зізнання Христа у єресі? Відречення Сина Божого від Отця Небесного? Насправді ні того, ні іншого. Власне кажучи їхні плани до певної міри збігались із планами Божими. 

Власне кажучи всі нечестивці, які включали в себе первосвящеників, книжників, іродіян і фарисеїв, хотіли погубити Христа, убити Сина Божого, аби Євангеліє Царства Небесного посеред юдеїв більше не лунало. Їм було добре на світі та в спілці з дияволом, який, осліпив їх і  спонукав здобувати вічне життя їхньою самоправедністю і ділами Закону, що було неможливо. 

План Божий полягав у тому, щоб Син Божий стався досконалою людиною і, ставши під Закон, забрав на Себе всі гріхи світу. Якби вороги Божі не були настільки захоплені мудрістю світу, то звернули б увагу на слова останнього пророка Старого Заповіту, Івана Христителя, який вказував своїм перстом на Христа і промовляв: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29). Але вони не звернули уваги, як і сьогодні багато-хто не звертає уваги на Христа, Агнця Божого, Який на Себе забрав абсолютно всі гріхи світу – усі до одного гріхи людства, аби обмити їх Своєю святою і невинною кровю та померти за них – принести Себе у святу й досконалу жертву за гріхи всіх людей. 

Тож світ і щипачі-юдейські священики глузують із Божої мудрості, намагаючись піднести свою мудрість. Оскільки спростувати Бога вони не можуть, то як і їхні потім духовні наступники- комуністи вони атакують Христа і Його Слово, прагнучи Його вбити. Та Христос, як і пророкував Ісая, Сам підставляє спину Свою тим, хто б’є, а щоки Свої щипачам – і юдеям, і язичникам. Він іде на все. Він готовий знести все заради нас, бо Він любить нас невимовною любовю. 

Вся ця ганьба, яку на Нього виливають, потьмяніє у славі Христа воскреслого – у славі Спасителя всіх людей від гріха, від влади диявола і смерті. Лише Він є Господом слави. Лише Він є Господом, Який визволяє від страшної неволі гріха, диявола і смерті. І ніяка зневага, ніякі побиття, ніякі щипання не в змозі зупинити Його спасенного діла і Його спасенної місії. 

Хоча з Христа тієї найпершої Великої П'ятниці знущались як могли і хотіли і словами, і ударами, Він мовчав. Ісусове обличчя, у ранах від ударів, було як кремінь.  Хтось міг би промовляти якісь слова у відповідь на зневагу та побої, але Ісус мовчав. Він усе терпів. 

Він уклав в уста Ісаї Свої слова: «Знаю, що не буду застиджений Я». Христові немає чого стидатись. Усе Його існування – святе, бо Він – істинний і святий Бог споконвіку. Усе Його земне життя – святе і досконале, бо на Ньому, на відміну від тих, хто Його б’є і прагне осоромити, немає ні гріха, ні вади, ані провини. Всі ці побої, глузування, щипання і навіть весь Божий гнів на хресті Він приймає не за Свої гріхи, а за наші і на нашому місці. 

Це нам слід соромитись наших гріхів, бо це за них страждає і помирає Божий Син. Проте Він це робить, щоб і ми не були засоромлені, бо це, як написав Апостол Павло, нас «що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті!» (Кол. 213-15). 

І Апостол ще каже про тих, хто відпав від віри в Христа, що «вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають» (Євр. 6:6). Від світу Господь розіп’ятий на хресті отримав повну зневагу і у формі страти, бо так страчували рабів і у вигляді образ від римлян, а особливо від юдеїв, які з усіх сил Сина Божого зневажали та з Нього глузували. 

«Хто ж стане зо Мною на прю? Станьмо разом, – хто Мій супротивник?» – запитує Син Божий через пророка Ісаю. Гріх, диявол і сама смерть – ось проти кого веде прю, смертний бій наш Спаситель Ісус Христос на хресті Голгофи. Ось Його супротивники! 

Він міг би жити вічно і без хреста Голгофи. Бо на Ньому не було жодного гріха. Але цю прю Він веде заради нас і на нашому місці. Воює Христос на хресті Голгофи проти наших супротивників. Наші вороги – це Його вороги. Бо з любові до нас Він забрав на Себе всі наші гріхи. 

Невинний Ісус помер за нас, винних. Але смерть тримати Його не могла.  Він через Ісаю каже нам сьогодні: «Близько Той, Хто Мене всправедливлює!» І: «Господь Бог допоможе Мені, – хто ж отой, що признає Мене винуватим?» Бог усправедливлює Ісус. Бог помагає Йому. Бог воскресив Ісуса з мертвих. Незабаром по Пятидестниці Петро проповідував юдеям: «Начальника ж життя ви забили, та Його воскресив Бог із мертвих, чого свідками ми!» 

Сам Бог засвідчив, що Ісус розп’ятий – це жертва свята, невинна і досконала, жертва за всі гріхи світу, за ваші гріхи і за мої гріхи.  Боже Слово свідчить нам, що Ісус здобув прощення гріхів для всіх людей. Його воскресіння засвідчує, що кожен, хто вірує в Христа, має те саме усправедливлення, про яке пророкує Ісая, тобто виправдання самою вірою в Христа. 

А якщо Бог не визнає нас винними, а виправданими заради Його Сина, а нашого Спасителя Ісуса Христа, то що нам до обвинувачень світу і диявола? Хай собі обвинувачують нас, хай глузують з нас і з Слова Божого, якому ми довіряємо. Ми знаємо одне – Христос помер на хресті за наші гріхи і наші гріхи нам прощені. Христос воскрес для нашого виправдання – і вірою в Нього ми виправдані і маємо воскресіння, і вічне життя. 

А всі вороги Божого Слова і навіть цей світ, каже Ісая, «вони всі розпадуться, немов та одежа, – їх міль пожере!» А Слово Боже і ті, хто вірує в Христа, будуть повік пробувати і жити в Царстві Божому. Аби ж то все більше українців слухали Слово Христове, читали Біблію і вірували в Ісуса Христа, нашого розпятого і воскреслого Господа і Спасителя. Бо близько Той, Хто нас прощає і усправедливлює. Близько нас Той, хто дає нам праведність і вічне життя. Христос посеред нас! Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

четвер, 29 квітня 2021 р.

Любов у служінні: проповідь на Чистий Четвер

                                               

   ЛЮБОВ У СЛУЖІННІ

              (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

            Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх. Під час же вечері, як диявол уже був укинув у серце синові Симона Юді Іскаріотському, щоб він видав Його, то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить, устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується. Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний. І підходить до Симона Петра, а той каже Йому: «Ти, Господи, митимеш ноги мені?» Ісус відказав і промовив йому: «Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш». Говорить до Нього Петро: «Ти повік мені ніг не обмиєш!» Ісус відповів йому: «Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною». До Нього проказує Симон Петро: «Господи, не самі мої ноги, а й руки та голову!» Ісус каже йому: «Хто обмитий, тільки ноги обмити потребує, бо він чистий увесь. І ви чисті, та не всі». Бо Він знав Свого зрадника, тому то сказав: Ви чисті не всі. Коли ж пообмивав їхні ноги, і одежу Свою Він надів, засів знову за стіл і промовив до них: «Чи знаєте ви, що Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив» (Євангеліє від Св. Івана 13:1-15). 

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, це був останній вечір, який Ісус проведе разом із Своїми учнями. Він їх покликав за різних обставин і з різних життєвих професій. Про частину Його Апостолів ми знаємо, що вони були рибалками. Принаймні один перебував на службі Римської імперії. Ще один, який буде покликаний до апостольського служіння пізніше, мав чудову богословську освіту і був переслідником Церкви і Христа. Але це буде пізніше. 

А зараз Євангеліє переносить нас у вечір 14-го нісана, фактично вже на початок пятниці, адже в єврейській традиції новий день починався із заходу сонця напередодні. До свята Пасхи, найбільшого свята віруючого народу,  лишалось зовсім небагато часу і наш Господь «знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх». 

Господь Христос любить людей. Це заради нас Він, вічний Бог Син, стався людиною. Адже «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Господь хоче останні години Свого земного життя присвятити Своїм учням, Своїй любій Церкві. 

Всі Його зусилля спрямовані на Його учнів, хоча й Ісус знає, що настала година Йому переходити з цього світу до Отця. Ісус дуже добре знає, що означає цей перехід. Він дуже добре знає, що повернення лежить через муки, через хресті і через смерть за гріхи цілого світу на хресті. Проте Ісус також знає, що це повернення неминуче відбудеться і що місію Свою Він виконає успішно. 

Цю величну місію Ісус здійснює через любов до всього світу і до нас. Подивіться, яку любов Він виявляє до Своїх учнів у Четвер, який ми ще називаємо Чистим. Коли ми маємо свято, то нечасто ми служимо на такому святі, хіба що самі є господарями свята.  Але навіть, якщо король є господарем палацу, в який запрошено гостів, нам важко уявити, що він буде прислуговувати своїм гостям. 

Перед учнями у горішній світлиці, в якій все було готове для святкування Пасхи стояв не просто Ісус Назарянин, а Христос, Син Бога Живого – саме таке визнаня вклав в уста Апостолові Петрові Отець Небесний, коли Ісус поставив перед Своїми учнями просте питання: «А ви за кого Мене маєте?» (Мт. 16:15, 16). Перед учнями Бог в людській плоті – Цар над царями і Пан над панами. 

Перед учнями – їхній Учитель і Господь. Але що Він робить, знаючи, що Юда вже уклав угоду з нечестивим Синедріоном про зраду Христа, і знаючи, що до кульмінації Його земної місії зі спасіння людства залишилось менше доби? Він «відходить, устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується».  Що відбувається? 

Вони прийшли на святкування Пасхи.  В будинку, в якому вони зібрались немає більше нікого. Лише Господь Христос і вони. Вони на святі. Але нікому з них на думку не спадає, що хтось мав би послужити своїм ближнім і тим більше Синові Божому. Всі прийшли святкувати. Служити не зголосився ніхто. 

Так буває і з нами. Коли сатана пропонував нашій праматері ідею бути «як боги», він же не пропонував ставати слугами, чи не так? Він пропонував знання і панування. Очевидно, що таким було і його уявлення про те, щоб бути «як боги». Відтоді ми хочемо панувати. До цього нас спонукає гріх, який живе в нашій плоті і з яким ми народжуємось у цей світ. 

Сьогодні Господь Христос засоромлює Своїх учнів за небажання служити один одному. Сьогодні Господь Христос засоромлює і нас за наші бажання панувати над іншими людьми. Ісус засоромлює нас не словами, а Своїми учинком. Він не проголошує проповіді Закону. Його вчинки – ось Його чудова проповідь і Закону, і Євангелія. 

Господь скидає верхній одяг, підперізався рушником – своєрідним фартухом і «налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний».  Ноги гостям в поважних домах мили зазвичай раби або ж слуги. Це був вияв ґречності до тих, хто прийшов у дім, припорошивши свої ноги. 

Мити ноги – це не обмивання рук, яке вимагали фарисеї. Мити ноги ніхто не вимагав і ніякі закони не вимагали миття ніг. Втім Ісус це робить для Своїх учнів, які пройшли досить довгу дорогу, натрудивши свої ноги і забруднивши їх.  Чому Ісус миє ноги учням?  

Ісус миє ноги учням, бо любить їх. Ісус служить учням, бо любить їх. Ісус служить нам, любі брати і сестри, бо Він безмежно любить нас. Ісусове серце, на відміну від серця Юди, який чекав зручного моменту, щоб видати Сина Давидового, не зрадливе. Ісусове серце – щире. Все, що Він каже, Він має те на увазі. І Його серце – любляче.  Він робить завжди усе, щоб нам було добре. Він робить усе для нашого спасіння. 

І в такий четвер, як цей, Він любить Своїх учнів, любить нас і служить Своїм учням і служить нам. Він служить також і Юді. Ісус не каже: «А ти, Юдо, встань, бо ти недостойний того, аби я обмив тобі ноги. Ти – зрадник і ти не заслуговуєш на те, аби Я, Син Божий, мив тобі ноги!» Нічого подібного Ісус не каже.  Ісус знає, що диявол дуже активно діє. Проте Христової любові пеклу не спинити. 

 Пізніше Апостол Павло напише в Посланні до римлян: «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:38, 39). Ніщо не може відлучити нас від любові Христової. Ісус любить усіх. Ісус обмиває ноги всім присутнім учням. Він нікого не оминає. Всі отримують це служіння від Ісуса, Який діє як Слуга. 

Протестує лише Петро, речник Апостолів. Він часто протестує і говорить те, про що потім жалкує – такий вже у Петра характер. Втім він протестує лише тоді, коли черга доходить до обмивання його ніг. «Ти, Господи, митимеш ноги мені?» – в протесті питається цей Апостол. Син Божий буде як слуга мити ноги Своєму учневі? Господь – слуга Петра? 

Саме так Ісус виглядає. І саме так Він діє у Чистий Четвер. Як ми чули в неділю «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе» аж до смерті на хресті. 

Петро такого впокорення ще не розуміє, як і не розумів він його, коли Ісус кликав їх служити і ставати великими саме через служіння, як і Він прийшов послужити і навіть душу Свою віддати на викуп за нас. Але настане час і після хреста Голгофи, після воскресіння Ісуса з мертвих, а особливо в час П'ятидестниці він все зрозуміє. Саме про це каже Петрові Син Божий: «Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш». 

Ісус кличе і Петра, і всіх нас коритись Його Слову. Ми можемо щось не розуміти зараз, але настане час і ми зрозуміємо. А коли в нас є бажання утвердити наш власний розум, нашу власну волю – іншим словом – нашу власну велич над Ісусом і Його Словом, тоді й ми можемо почути слова, які Ісус промовляє до Петра після його відмови прийняти служіння від Сина Божого: «Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною». Іншими словами, коли ти діятимеш всупереч Божому Слову та волі Ісуса, то не матимеш частки з Христом, а отже й не матимеш ні прощення гріхів, ні праведності, ні воскресіння, ні вічного життя. Бо частка з Христом означає саме ці незрівнянні благословення. 

Тож відповідь Петра – відповідь віруючого чоловіка: ««Господи, не самі мої ноги, а й руки та голову!» Іншими словами: «Я хочу бути з Тобою, бо в Тебе і прощення гріхів, і воскресіння, і вічне життя в Божому Царстві. Бо Ти, Господи – істинний Бог і щира любов!» Ісус бачить Петрове серце і нагадує йому і нам, що ми чисті – ми виправдані, ми виправдані самою вірою в Христа. 

Без цієї віри ми – брудні. Без цієї віри – наші діла, як порох на ногах Апостолів. Але Ісус обмиває той порох. Як пізніше напише Апостол Іван: «Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). Вірою в Христа ми чисті. І віруючи, ми хочемо повторювати приклад нашого Спасителя у служінні нашим ближнім. Бо таке служіння, як і обмиття Ісусом ніг Апостолів і є виявом віри, що чинна любов’ю. 

Ми ж лише частинки тіла Ісуса – частинки, які Він живить Своїм Словом, покріплює Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, і яким Він невпинно служить і служитиме, аж допоки не привітає нас у Своєму святому та вічному Царстві, промовивши нам: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу… Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25:34, 40). Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

неділя, 25 квітня 2021 р.

Заради нас і нашого спасіння: проповідь на Вербну неділю

                              ЗАРАДИ НАС І НАШОГО СПАСІННЯ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)              

Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я, щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: «Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця!»  (Филипян 2:5-11). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь.

             Дорогі брати і сестри, розмови про Христа тривали відтоді, коли наші прабатьки через гріх були вигнані з раю і розмови про Христа триватимуть поки триватиме цей світ. А коли він закінчиться, розмови про Христа і з Христом триватимуть у Його вічному Царстві.

Навіть атеїсти  і войовничі безбожники змушені або говорити про Христа щось негативне або взагалі вести проти самих розмов про Христа запеклу боротьбу, жорстоко переслідуючи тих, хто про Христа говорить, а особливо проповідує і тих, хто в Христа вірує.  Серед інших релігій про Христа теж говорять або забороняють говорити, інколи навіть під страхом смертної кари. 

Попри всі ці атаки на Христа і на Боже Слово, Господь Святий Дух через Апостола Павла кличе нас сьогодні, щоб ми не просто про Христа говорили та проповідували. Цього мало. Апостол кличе нас мати навіть такі само думки, що у Христі Ісусі. Іншими словами ми – християни, отже ми маємо Христа, а через Нього ми маємо усі благословення, які має Христос. 

            А що Христос має для нас?  Які думки про нас і до нас має Він? Це думки невимовного добра і безмежної любові. Це думки про наш вічний добробут у Його Царстві. Бо Христос любить вас і Він не стався людиною задля якоїсь прогулянки цим світом. Він стався людиною задля вашого добра. 

            Тож мати думки, що й у Христі Ісусі – це теж нам на добро. Адже ми тоді зосереджуємо наш погляд не наших слабкостях, гріхах і провинах, а на Божому Синові, на Його любові, на Його прошенні, а отже і на нашому благословенні і спадщині Царства Небесного, яку ми маємо в Ісусі Христі. 

            А наша спадщина – певна. Адже Хто Такий Ісус, наш любий і люблячий Спаситель? Апостол каже: «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба». Істинний та вічний Бог стався людиною заради нас, заради нашого спасіння, заради нашого вічного добробуту. 

            Ті, що не хочуть чути про Христа, а тим більше ті, що забороняли і забороняють проповідувати Христа та Його Слово і ті, що чинять усякі можливі перепони для того, аби Євангеліє Христове лунало в його чистоті, не лише стають на заваді спасіння інших людей, але й накликають на себе і на покоління своїх потомків гнів Божий. 

            Бо Сам Бог стався людиною, аби принести нам незрівнянні благословення, тож звісно, Він виявить Свої грізні суди усім тим, що стають на заваді Його планам і воюють проти Христа та Його проповідників і всіх Його вірних людей, роблячи все, аби Христове Слово не лунало або ж Христове Слово перекручують. Такі хочуть панувати і над Богом і над людьми. Але такі будуть засуджені до того, аби проводити всю вічність у глибинах пекла. 

            Адже істинний Бог стався людиною, щоб служити нам. Творець стає слугою Свого творива! Так і Божі люди служать один одному. Люди не від Бога підносяться над своїми ближніми і вимагають, аби інші прислужували їм. Але той в кого ті думки, що й у Христі, будуть служити і своїм братам, і сестрам, і своєму рідному українському народові. 

Ці слова про служінні, про упокорення – не порожні і не просто добрі побажання. Ви ж бачите, як діє істинний Бог: Він умаляє Себе. І то умаляє Себе ради нас. Апостол говорить про Бога, Який стається людиною, прийнявши вигляд раба.  Хто мав би панувати над усіма? Бог.  Але Він стає людиною і набуває вигляд раба.  

Христос, звичайно, не раб. Бог не може бути рабом. Бог – Цар над царями і Пан над панами. Але Христос набуває вигляд раба. Його божественної сутності і подоби не видно. Бо Його божественна подоба – невидима. Але дуже добре видно Ісуса з Назарету, Ісуса Назарянина. Його божественність прихована під Його плоттю. 

Водночас Ісус «не вважав за захват бути Богові рівним». Хоча єство вічного, всемогутнього, всевідаючого та всюдисущого Бога було приховане тілом людини та виглядом слуги, але прояви божественності були видимі для всього народу, який у таку неділю, як ця вийшов вітати Ісуса, Сина Давидового, Який на віслюкові здійснював торжествуючий вхід до древньої столиці Ізраїлю. 

Божественність Христа була видима вже з Його першого чуда – з перетворення води на вино у Кані Галілейській. Він зцілював хворих, виганяв бісів, стишував бурі, насичував голодних і воскрешав померлих. І Він не вагався у час потреби демонструвати свою божественність і заявляти про неї – промовляти те, що невіруючі не могли знести або вважали за богохульство. 

Господь Христос говорив: «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо тіло Моє – то правдиво пожива, Моя ж кров – то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я – в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, – і він житиме Мною» (Ів. 6:53-57). Коли Христос промовив слова, натовп покинув Його, вважаючи таку мову жорстокою. 

А коли Ісус промовив до юдеїв: «Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам,  – Я є» (Ів. 8:58), то юдеї схопили каміння і хотіли убити Його як богохульника – людину, яка говорить, що Він – Бог. Власне кажучи, саме таким і було офіційне обвинувачення Синедріону – на запитання первосвященика: «Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, чи Христос Ти, Син Божий?» Ісус відповів: «Ти сказав... А навіть повім вам: відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!» (Мт. 26:63, 64). 

«Тоді первосвященик роздер одежу свою та й сказав: «Він богозневажив! Нащо нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богозневагу! Як вам іздається?» Вони ж відповіли та сказали: «Повинен умерти!» (Мт. 26:65, 66).  Слуги, і тут я маю на увазі первосвященика і членів Синедріону поводились як пани. Така поведінка властива всім грішним людям. Всі грішники хочуть панувати і хочуть, щоб їм служили. 

Такими були й ми і такими були навіть Апостоли Христові. Ми пам’ятаємо, як Яків та Іван хотіли бути замами Христа у Царстві Ізраїля, і як інші обурились на їхні таємні плани не через те, що ті виношували таємні плани, а через те, що й інші теж хотіли панувати. Проте Господь докорив їм і навчав: «Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, – нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, – нехай буде всім за раба. Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Мр. 10:42-45). 

Раби, які вдають із себе панів, уподібнюються до диявола і Антихриста, які підносяться над Божим і вдають із себе Бога. І тоді вони здійснюють святотатство. Христос же діє навпаки. Він не вдає із Себе Бога. Він – істинний Бог споконвіку. І божественність Його ніде, ніколи і нікуди не дівалась. Він завжди, був і буде істинний Бог. 

Проте в часі Він упокорився, ставши людиною і набувши вигляд раба задля нас і задля нашого добра – задля добра цілого людства. «Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...» – засвідчує нам Христів Апостол. Будучи істинним Богом та Богом істинним залишаючись, Він здійснює для нас найбільшу службу – помирає на хресті за всі наші гріхи на нашому місці і замість усіх нас. 

Вічний Бог, Якому мають служити усі творіння – і ангели, і люди, здійснює таке величне служіння. Ви бачите, які слова використовує Апостол про Христа? Він каже, що Ісус був слухняний. Це був охочий послух і він був виконаний з любові до кожного з нас – до вас і до мене.  І це служіння, яке здійснювалось аж до смерті на хресті було незрівнянно величним – через незрівнянну величність слуги – вічного Бога.   

Як же після такого служіння Бога, християнин, дитя Боже, не буде служити своєму ближньому? Якщо християнин захоче панувати над ближніми своїми, то хай додасть префікс «анти» і хай визнає, що він – противник Божий і має далі запекле, камінне серце, і є звичайною плотською, мирською людиною. 

Бо Христос для того, щоб ми були прощені опустився у самі глибини страждань і зазнав на Собі всю повноту Божого гніву за гріхи усього людства. Все це Він здійснив з послуху до Отця і  невимовної любові до кожного з нас, послуживши нам до кінця, аж до смерті на хресті. 

І як Христос зійшов аж до глибини страждань і смерті за наші гріхи, так «Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я, щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: «Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця!» Кожен, хто вірує в Христа, виправданий Богом і оголошений праведним, і святим, і спадкоємцем вічного життя. 

Цар Ізраїлів здобув для всіх нас Царство Небесне, яке ми маємо, віруючи в Нього. Віруючи, бо ми Його нині не бачимо. Навіть споживаючи Його істинне тіло та кров, ми віруємо в це, бо бачимо звичайний хліб і вино. Проте тут Бог Христос прихований, як і прихований Він був у вигляді раба в час Свого земного служіння. 

Проте настане час і прийде Останній День, коли Господь Христос з’явиться у славі, і буде воскресіння усіх мертвих і пролунає запрошення до нас – до всіх віруючих у Христа, що нині говорять про Христа і служать Христові через служіння ближнім – увійти в Його Царство слави і там жити радісно повіки віків.  Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

середа, 21 квітня 2021 р.

День Св. Ансельма Кентерберійського

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Ансельма Кентерберійського.  Святий Ансельм народився в Італії 1033 року. Упродовж багатьох років він служив Архієпископом Кентерберійським. Блискучий учений і письменник, Св. Ансельм використовував свої політичні здібності аби відстояти перед британськими королями права Християнської Церкви на самоврядування і підтримання порядку серед кліру. Найбільше св. Ансельм запам’ятався своєю книгою «Чому Бог стався Людиною», у якій навчав, що причиною воплочення Ісуса, Сина Божого, було страждання і смерть на місці грішників. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship]. 

Молитва на День Св. Ансельма Кентерберійського:

Господи Боже! Ти так нас полюбив, що дав Сина Свого Єдинородного, щоби кожен, Хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Сьогодні ми складаємо Тобі подяку за  всіх проповідників цієї великої євангельської істини, а особливо за Твого слугу, Ансельма Кентерберійського, який навчав Церкву про замісницьку смерть Сина Твого, а нашого Господа Ісуса Христа, за нас, грішних. Просимо, Господи, Євангелієм Твоїм зміцнюй нашу спасенну віру в розп'ятого і воскреслого Спасителя Христа, з Яким і Святим Духом Ти живеш і царюєш, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

вівторок, 20 квітня 2021 р.

День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора

 Сьогодні ми згадуємо Св. Йоганна Буґенгаґена (1485-1558), пастиря і реформатора та дякуємо за нього Господу. Йоганн Буґенгаґен народився у Померанії ( на півночі Німеччини) і завдяки Мартіну Лютеру був 1523 року призначений пастирем Віттенберґу. Отець Йоганн служив пастирем і сповідником Лютера. Він також допоміг здійснити один із перекладів Нового Заповіту та написав коментарі на Псалтир. Превелебний Буґенгаґен працював над облаштуванням Церкви на півночі Німеччини та Данії. У Данії він коронував короля й королеву, а також висвятив сімох чоловіків до єпископського служіння. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

Молитва на День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора:

Господи Церкви! Пастирю Добрий! Прийми нашу подяку за отця Йоганна Буґенгаґена, пастиря і сповідника доктора Мартіна Лютера та реформатора Церкви Данії. Благослови наші парафії вірними проповідниками та сповідниками, аби люди Твої зажди мали втіху, а Церква завжди перебувала у Твоїй істині. Заради Христа. Амінь.

понеділок, 19 квітня 2021 р.

Знаю, але не знаю як

 Я знаю, що Бог є повсюди і я знаю, що Він повсюди у Своєму повному Єстві. Але я не знаю, як Він є повсюди. Я знаю, що Він – вічний і не має ніякого початку.  Але я не знаю як. Моєму розуму не вдається осягнути те, як можливо для Єства існувати, коли те Єство не отримало  ані від Себе, ані від іншого. Я знаю, що Бог породив Сина. Але не знаю як. Я знаю, що Дух – від Нього. Але я не знаю, як Дух є від Нього.

Св. Іван Золотоустий

неділя, 18 квітня 2021 р.

Благословення для всіх народів землі: проповідь на 5-у неділю Великого посту

      БЛАГОСЛОВЕННЯ ДЛЯ ВСІХ НАРОДІВ ЗЕМЛІ

         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

І промовив Господь до Аврама: «Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, – того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!» (Буття 12:1-3). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, що за наші гріхи дав Самого Себе, щоб від злого сучасного віку нас визволити, за волею Бога й Отця нашого, – Йому слава на віки вічні, амінь! (Гал. 1:3-5). 

Дорогі брати і сестри, що ми знаємо про праотця віри Авраама?  Для маси українців Авраам – ім’я взагалі якогось комічного персонажа, і дуже кмітливого бізнесмена, якого ми знаємо зазвичай з анекдотів. І в цьому, власне кажучи, криється наша величезна проблема. Бо хоча Авраам – батько по тілу всім євреям, він – отець віри всім християнам, незалежно від нашого походження. 

Якщо ми не знаємо Авраама, ми ніколи не зможемо по справжньому пізнати і його великого нащадка, Ісуса Христа, Сина Божого, про якого Він Сам часто згадує і в Своїх розмовах і в Своїх оповідях. Не знаючи Авраама, ми також не знатимемо сутності нашої віри і не будемо її розуміти. Саме Авраамові присвячена значна частина книги Буття, текст з якої лежить в основі нашої проповіді. 

Авраам не мав таке ім’я з двома «а». В нашій сьогоднішній оповіді він ще Аврам, що означає «високий батько» або «сильний батько». Це ім’я «Аврам» дав йому його батько, Терах, який був язичником, як власне кажучи, і сам Аврам, який проживав із своєю родиною в Урі халдейському, а потім вирушили в напрямку Ханаану та оселились у Харані. Фактично, вони здійснили подорож з території теперішнього Іраку на територію теперішньої Туреччини, на нинішнє турецько-сирійське пограниччя. 

Аврам був одружений на Сарі, яка була неплідною, тож дітей в них не було. І саме його ім’я потроху вже втрачало свій сенс. І життя Аврама, і життя Сари було б змарноване, як марнується не одне життя тих людей, що відступалися від Бога і не вірували та не вірують у Спасителя Христа. Проте в життя Аврама втрутився люблячий і милостивий Бог. 

Чому Бог вибрав саме Аврама? Він вибрав його не через те, що Аврам мав якісь особливі заслуги. Бог вибрав Аврама винятково зі Своєї благодаті. Аврама, грішника та ідолопоклонника, обирає Бог, аби зробити новий початок для Своєї Церкви і, аби посеред ідолопоклонницького світу, що все більше занурювався у темряву, залунало Його Слово. 

Коли Бог кликав Аврама, Він також виконував обітницю, яку проголосив був через Ноя, кажучи: «Благословенний Господь, Симів Бог, і хай Ханаан рабом буде йому! Нехай Бог розпросторить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових, і нехай Ханаан рабом буде йому!» (Буття 9:26, 27). Бог обіцяв, що буде Богом Сима, праотця Аврама і що хоча нащадків Яфета буде незрівнянно більше, всі вони будуть поклонятися Богові Сима. 

Тож Аврам не мав чим хвалитись зовсім. Це Бог виконував Свою обітницю про грядущого Христа-Спасителя, Який буде нащадком Сима і це Бог покликав Аврама з ідолопоклонства винятково через Божу невимовну любов, через Божу благодать. Очевидно Святий Дух діяв через Сима, який проповідував Аврамові наказ Божий і обітницю і через Слово Боже Господь створив віру в серці Аврама, так що Аврам слухає поклик Божий і виявляє до нього послух. 

Так важливо, аби й до нас і до інших людей промовляв Бог, тобто, щоб лунало Слово Боже. Бо якщо не лунає Божого Слова, то там починає зароджуватись і зростати в різних формах і проявах ідолопоклонство. Але де є Слово, там і ідолопоклонство легко впізнати і виявити, бо воно впізнається лише через Слово Боже. 

Господь кличе Аврама покинути край, де він сімейними, родинними узами зв’язаний з ідолопоклонством. Він має відділитися від своїх родичів, які по вуха занурені в ідолопоклонство і є переконаними ідолянами. Він має піти від них геть. Він має піти в чужий, далекий край, який покаже йому Бог. 

Бог обіцяє вести його, а з ним і його відроджену Церкву, в якій Сара і Лот, і їхні слуги. Вони мають усе покинути і піти вслід за грядущим Христом, Який і до нас промовляє подібні слова: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде! Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже» (Мр. 8:34, 35) і: «Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сестер, або матір, чи батька, або діти, чи поля ради Мене та ради Євангелії, і не одержав би в сто раз більше тепер, цього часу, серед переслідувань, домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і піль, а в віці наступному вічне життя. І багато-хто з перших стануть останніми, а останні першими» (Мр. 10:29-31). 

Ось так і Аврам стає першим – стає отцем віри. Бо Аврам слухається Божого Слова і вирушає в дорогу за грядущим Христом. Бо саме про Христа лунає Аврамові обітниця про те, щоб він ішов у Край, який покаже йому Бог, бо саме в тому Краї має народитись Спаситель світу і саме Він має звершити спасіння людства. 

Бог висипає на Аврама ціле гроно Своїх чудових обітниць. Він каже: «І народом великим тебе Я вчиню». Це виняткова і вкрай важлива обітниця – одна з найбільш важливих обітниць у всьому Святому Писанні. Це – вельми утішлива обітниця. Пам’ятаймо, що Аврам не має дітей, його дружина, Сара – бездітна. Яку величезну силу виявляв Святий Дух щодо Аврама, який слухав ці слова і вірував в них! 

До того ж ці слова чула і Сара, його дружина. І ми знаємо, що й вона розділяла віру Аврама, і з готовністю вирушила в далекий, невідомий край, аби там бути зі своїм чоловіком і теж бути матір’ю великого народу. Це прекрасна, чудесна обітниця для бездітного, але віруючого чоловіка, як і для бездітного, але віруючого подружжя. 

Проте Писання тут говорить про Аврама, бо він – голова сім’ї, і тепер він – пастир і проповідник Церкви, яка кидає рідний дім і родину вирушає в далеку подорож, куди кличе її Бог. Віра Аврама, цього святого мужа – справді видатна. Він не сумнівається в проголошених йому обітницях, і вирушає в дорогу. 

Господь обіцяє Аврама благословити і тут це слово означає спричиняти постійне зростання, постійний приріст. Він стане великим народом і Бог обіцяє цей народ постійно берегти, помножувати і піклуватись про нього. Ні одне царство на землі не мало такої обітниці. Але таку обітницю Бог дає Аврамові. Вся дальша історія віруючого Ізраїлю є чудовим підтвердженням виконання цієї обітниці Божої. 

Далі Бог каже: «І звеличу ймення твоє». Ми сьогодні говоримо про Авраама, любі брати і сестри. Про Авраама, як про великого мужа Божого, говорять практично всі народи землі. Велич його імені поширилась аж серед язичників, як промовляє Мойсей в Повторенні Закону: «це мудрість ваша та ваш розум на очах народів, що вислухають усіх постанов тих та й скажуть: Тільки він – мудрий та розумний народ, цей великий люд! Бо хто інший такий великий народ, що мав би богів, таких йому близьких, як Господь, Бог наш, кожного разу, як ми кличемо до Нього?» (4:6, 7). 

Аврам вірував у обітниці Божі і для нього всі вони були певними. Господь же промовляє далі: «І будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, – того прокляну». Грядущий Христос буде з Аврамом повсюди. І де буде Аврам – там буде благословення. Там буде приріст добра. Там будуть кілька сотень мужів розбивати великі армії. Там буде проповідуватись Боже Слово і обітниця прощення гріхів у грядущому Спасителі світу. 

Хто буде благословляти цю Церкву, того Бог благословить. Хто ж Аврама буде проклинати, того прокляне Бог. У цьому переконається і фараон Єгипту і царі, які виступали проти Ізраїля, який вірував у грядущого Христа. А всі, хто благословляє Аврама і його нащадків, що вірували в грядущого Христа – тих Бог особисто захищав і благословляв. Згадаймо хоча б Рахав, і вдову із Сарепти сидонської, які були язичниками, але отримали Божі благословення і Божий захист. 

І нарешті Бог виливає на Аврама найбільше і найщедріше благословення: «І благословляться в тобі всі племена землі!» Це обітниця про Христа. Бог оголошує, що Він буде нащадком Аврама. Всього 7 слів в українському перекладі, але як чудово вони передають велику тайну про воплочення Спасителя світу. 

Він буде нащадком Аврама і його великого народу. Але Спаситель буде не лише для Аврама та для Свого рідного народу. Христос став благословенням для всіх без винятку народів землі. Він на Себе забрав гріхи не лише єврейського народу, але й гріхи усіх народів землі, усі наші гріхи, усі мої гріхи і ваші всі гріхи без винятку. Ісус обмив усі наші гріхи Своєю святою і невинною кров’ю.   

Він помер за всіх людей на світі і на місці всіх людей світу. Він приніс Себе у досконалу жертву за всі народи землі.  Він воскрес, аби вірою в Нього всі були виправдані, мали воскресіння і вічне життя. Так само як Аврам був увірував у Бога і це залічено йому в праведність, так само й усі благословляються у Аврамові, тобто в його великому Нащадкові, Христові, всі народи землі. 

Тобто, вони благословляються тоді, коли вірують в Христа так само як благословенний Аврам, який увірував у Христа. Аврам вірував у Христа і Аврам радів Христом, як пізніше скаже наш Господь: «Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився» (Ів. 8:56). 

Ця радість, це благословення простягається на всі племена землі, на всі народи землі, де є віра в Христа. А де є віра в Христа? Там, де проповідується Його Євангеліє, де воно діє у Слові і Таїнстві. Бо там, де воно проповідується, там є віра в Христа, а там, де є віра в Христа, там є і прощення гріхів, і праведність, і воскресіння, і вічне життя в Царстві Христовому, яке ще Господь Христос називає лоном Авраама, отця віри. Заради Христа. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18).

пʼятниця, 16 квітня 2021 р.

Як СТО для автомобілів

     Один критик був сказав, що християни, які ходять до церкви радше нагадують йому армію, яка постійно ходить на паради, але ніколи не виконує наказів!... Якби Боже Слово і Таїнства справді нічого не робили, а служили б лише як символи чи нагадування про духовні благословення, які можна здобути і в якийсь інший спосіб, тоді, звісно, церковні служби були б нічим більшим, як релігійною церемоніальністю, що прикрашена часточками етичних порад. Але якщо Христове Євангеліє і Таїнства становлять саме джерело життя і річку спасіння і, якщо християни, будучи бідними грішниками, перебувають у потребі цих божественних милостей, тоді абсолютно неможливо мати "низьку" думку про те, що відбувається в церкві. Применшення відвідування церкви нагадує насмішки з технічного обслуговування автомобілів, коли кажуть: "Авто зроблені для того, щоб на них їздити, а не для того, щоб вони були на СТО!"  це так, але якщо авто не будуть регулярно на СТО, то взагалі не зможуть виконувати свого призначення. Подібним чином, церква - незамінна система підтримки життя християн, а не просто якась прикраса. 

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

середа, 14 квітня 2021 р.

Де скарб - там і серце: проповідь на Покаянну Середу

                                          ДЕ СКАРБ – ТАМ І СЕРЦЕ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони-бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, – намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, – віддасть тобі явно. Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть.  Бо де скарб твій, – там буде й серце твоє (Євангеліє від Св. Матвія 6:16-11). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, що за наші гріхи дав Самого Себе, щоб від злого сучасного віку нас визволити, за волею Бога й Отця нашого, – Йому слава на віки вічні, амінь! (Гал. 1:3-5). 

Дорогі брати і сестри, можливо, через пандемію, мода на це стала меншою, але ще декілька років тому біля київських ресторанів можна було побачити виставлене на тротуари так зване пісне меню. Існують навіть книжки присвячені пісним стравам. І таким чином в значної частки нашого народу сформувалась думка, що пости – це про зміну дієти і що піст означає – це можна їсти, а цього їсти не можна. 

Разом із закликами про дисципліну для тіла та умертвіння плоті чимало людей відчувають себе мало не героями віри, опираючись спокусі з'їсти впродовж 40 днів шматочок мяса, масла чи випити склянку молока. А хтось, прийшовши до вас у гості, може навіть викликати у вас відчуття провини, що ви не настільки освячені, бо їсте не ту їжу, яку вони називають пісною.  Було би добре, якби така зміна дієти справді крім діабету, різних болячок і гордині приносила духовне добро. 

Проте Господь такого ніде не обіцяє. Такий піст – винятково людський винахід. Біблійний піст зовсім інший. Наприклад, ми читаємо в 1 Книзі Самуїловій про піст розкаяних юдеїв: «І зібралися до Міцпи, і черпали воду та лили перед Господнім лицем, і постили того дня, та й казали там: «Ми згрішили перед Господом» (1 Сам. 7:6). Після такого посту розкаяного народу і після молитов Самуїла, Господь дав перемогу над численним військом ворожих филистимлян. 

Дещо пізніше ми читаємо про семиденний піст євреїв: «І взяли вони їхні кості, і поховали під тамариском в Явешу, та й постили сім день» (1 Сам. 31:13) Такий піст настав після загибелі Саула і Йонатана. Саул перед своїм останнім боєм згрішив, звернувшись до ворожки. Тож народ знову виявив і смуток, і розкаяння. 

Проте піст завжди означав повну відмову від їжі. Не зміну дієти, а саме повне споживання будь-якої їжі і найголовніше виявлення жалю за свої гріхи перед Господом та уповання на Його милість. Як часто наші уявлення про піст не збігаються із уявленнями про піст справжніх героїв віри!  Як часто ми використовуємо піст, аби випробувати наші власні фізичні та духовні сили та ще й продемонструвати їх нашим ближнім! 

Наш Господь Ісус Христос докоряє сьогодні нам за показові пости. І кличе нас, аби ми не повторювали приклад лицемірів, фарисеїв. «А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри»,  – каже Син Божий.  Фарисеї постили двічі на тиждень – у понеділок і четвер. Коли вони постили, то мимоволі себе порівнювали із не такими святими, на їхню думку, людьми. Господь нам показує такого лицеміра, який промовляє у молитві до Бога: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» (Лк. 18:11, 12). 

Господь каже, чому фарисеї, лицеміри так постяться: «вони-бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони». Їхній одяг, їхній вираз обличчя, їхні слова – все спрямоване на те, аби здобути людську увагу. Піст – це їхній власний духовний подвиг. Але він не просто для них. Вони хочуть, щоб їх хвалили люди. Як трибуни стадіонів аплодують чемпіонам, так і лицеміри хочуть чути, якщо не аплодисменти то бодай чути людську похвалу або бачити людське захоплення їхніми «подвигами». 

Господь каже далі: «Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою!»  Бачите, їхній піст – це справа між ними та іншими людьми. Вони постяться для себе і для людей. Увага інших людей – це наче платня за їхнє геройство не поїсти, за їхній подвиг утримання від поживи. Це чисто міжлюдські стосунки, а не стосунки між Богом і людиною. 

Істинний піст має зовсім інший вимір. Він відбувається винятково між людиною і Богом. «Бо Бог бачить не те, що бачить людина», – промовив був Господь здивованому пророкові Самуїлові і продовжив: «чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам. 16:7).  Ця сама істина стосується і нашого посту. Для кого ми постимо? Перед ким ми виявляємо нашу розкаяність? Перед людьми чи Богом? На кого ми уповаємо? На людей чи на Бога? 

Господь кличе нас поститись, виявляти свій жаль перед Отцем Небесним. Господь кличе нас уповати на милостивого і люблячого Отця. Наш піст – це справа між нами і Богом. Тож Господь і каже нам: «А ти, коли постиш, – намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні». 

Будь чистий і охайний, скористайся парфумами – хай люди бачать звичайного чоловіка, звичайну жінку, звичайного хлопця чи дівчину. Ми постимо не для людей. Нам не потрібне їхнє схвалення наших взаємин з Богом. І, звісно, нам не потрібне їхнє пильнування за нашим спілкуванням з Богом. Навіть про молитву Господь каже нам: «А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мт. 6:5, 6). 

Лицемірство – завжди показне. Щирість, зазвичай, приватна. Тож і правдивий піст – справа делікатна і приватна між Отцем Небесним і нами. Ми виявляємо наш жаль і смуток нашому Отцеві Небесному, а не людям. І коли ми робимо так, то Він бачить наше таємне і Він дасть нам Його явне – милість, прощення і любов. 

Ми цього явного, звісно, не заслужили. Як і не заслужив цього явного наш піст. Якщо ми думаємо, що нашим постом ми щось заслуговуємо в Бога, тоді ми займаємось самообманом і долучаємось до струнких шеренг лицемірів. Ні, нашим постом ми виявляємо, що ми ні на що в Отця Небесного не заслуговуємо, а що, навпаки, ми – нещасні і недостойні грішники, просимо Його змилування і благаємо Його: «Господи, помилуй!» 

І ми віруємо, що наш Отець Небесний відповість нам у Своїй любові, адже Він так «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17).

Ісус Христос, Божий Єдинородний Син, забрав на Себе всі до одного наші гріхи, усі до однієї наші провини на хрест Голгофи і там усі їх обмив Своєю святою і невинною кров’ю. Ісус Христос приніс, істинний Бога та істинна людина в одній Особі, приніс Себе у досконалу жертву за кожного з нас і помер на нашому місці та за нас. Ісус Христос на третій день воскрес із мертвих, об’явивши, що Його жертва за всі наші гріхи – повна і прийнята і що кожен, хто вірує в Нього, має прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя. 

Заради Христа і лише через Нього ми маємо прощення гріхів і вічне життя. Тож коли ми постимось, то постимось, уповаючи не на власні якісь заслуги, бо їх насправді немає ні в однієї людини, а уповаючи винятково на Божу милість у Христі. А в Христі милість Божа безмежна і всепокриваюча. Цього не бачить світ, але це бачимо очима віри ми і під цю милість ми ховаємось у час нашого каяття, у час наших бід і загроз від гріха, світу і диявола. 

А сьогодні така загроза ще більше зросла через можливість повномасштабної війни з Росією, яка стягує безпрецедентну кількість своїх військ до кордонів нашої країни. Через оману сатани і наші національні гріхи ми були позбулись ядерної зброї, а потім і могутньої армії. Через наші гріхи та підступність сусіднього народу, ми втратили частину наших земель і людей, які нині окуповані Московією. 

Гріхи наші ослаблюють нас, роблять нас слабкими перед усіма нашими ворогами. Тож сьогодні час розкаятись і покласти нашу надію на Господа, і попрощатись із ілюзіями та самообманом, до яких нас спрямовує наша грішна плоть, диявол і світ. Одна з наших найбільших ілюзій – це збирання скарбів у цьому світі. Саме про неї Господь каже нам у нашому Євангелії на цей вечір. 

Господь кличе нас: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають».  Таке складання не має сенсу. Скарбам, які ми складаємо на землі постійно загрожують три види ворогів. Першим ворогом є поїдання. Раніше чи пізніше все цим із значною частиною скарбів так і стається. Згадаймо Голодомор - геноцид, організований українцям сталіними і кагановичами – тоді українці, від яких відібрали землю та всю їжу,  змушені були продавати всі свої скарби, навіть фамільні цінності, аби купити бодай якусь їжу, щоб не померти голодною смертю. 

Друге нищення – від іржі або ж природного зношування. В українському сегменті фейсбуку є така сторінка «Руїни України», в якій виставляють фото та опис колись пишних і чудових замків та палаців, що перетворились з часом на руїни, особливо, коли до влади прийшли безбожники. Навіть зараз чимало показників в Україні є оманливими, запрошуючи вас оглянути якийсь палац або замок. Насправді там часто запустіння і руїни. Все в світі зношується. 

Третє нищення – крадіжки. Навряд чи очікувала єврейська спільнота, одна з найбагатших  і впливовіших в радянській Україні, що ні їхній вплив, ні історія, ні кошти не врятують їх від геноциду, який їм влаштували нацисти. Втім так сталось. Донині ходять легенди про скарби викрадені тим або іншим злочинним режимом у того або іншого народу. Злодії обкрадають не лише окремих людей, але й цілі народи, як це ми знаємо з нещодавньої історії України. Нічого певного на цій землі, яка теж Останнього Дня буде спалена, немає. 

Проте вічні небеса. І якщо наш скарб Христос, то й серце наше буде з Ним. І з Ним буде все наше майбутнє. Майбутнє на небесах. І саме там кличе нас збирати скарби наш розпятий і воскреслий Господь Христос. 

Як? Вірувати в Христа, повторюючи приклад Апостола Павла, який каже: «Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа, і щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Закону, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою, щоб пізнати Його й силу Його воскресення, та участь у муках Його, уподоблюючись Його смерті, аби досягнути якось воскресення з мертвих» (Фил. 3:8-11).  Христос – наш найбільший скарб, бо коли ми маємо Христа, то маємо і прощення гріхів, і праведність, і воскресіння, і вічне життя в Царстві Небесному. Заради Христа. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18).

вівторок, 13 квітня 2021 р.

Коли діти народжуються неживими

     (Є) дуже суворе Боже твердження "А необрізаний чоловічої статі, що не буде обрізаний на тілі своєї крайньої плоті, то стята буде душа та з народу свого, - він зірвав заповіта Мого" (Буття 17:14).  Господь зустрів Мойсея на дорозі і захотів його вбити, тому що той не обрізав був свого сина (Вихід 4:24-26). Та коли ми не отримуємо таких засобів - як, наприклад, коли в Старому Заповіті дитина чоловічої статі помирала до восьмого дня життя ще до обрізання - і так само ті, що народжувались у пустелі упродовж 40 років, не могли бути обрізані через щоденні напади ворогів та постійні переходи, і вмирали необрізаними  (Єгошуї 5:5, 6) і коли тепер, коли немовлята народжуються неживими (або викиднями) - у таких випадках Божа благодать не пов'язана з Таїнствами, а тих немовлят слід доручати Христові у молитвах. І не слід сумніватись у тому, що ці молитви почуті, бо вони підносяться в Ім'я Христове (Івана 16:23; Буття 17:7; Матвія 19:14). Тож через те, що ми не можемо через Хрищення привести до Христа ненароджених немовлят, то таким чином ми можемо зробит це через побожні молитви. Про це потрібно нагадувати батькам і якщо таке станеться, то їх слід підбадьорювати такою втіхою.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

неділя, 11 квітня 2021 р.

Діти вільної: проповідь на 4-у неділю Великого посту

                              ДІТИ ВІЛЬНОЇ    

           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)         

Скажіть мені ви, що хочете бути під Законом: чи не слухаєтесь ви Закону? Бо написано: «Мав Авраам двох синів, одного від рабині, а другого – від вільної».  Але той, хто був від рабині, народився за тілом, а хто був від вільної, за обітницею. Розуміти це треба інакше, бо це два заповіти: один від гори Сінай, що в рабство народжує, а він – то Аґар. Бо Аґар – то гора Сінай в Арабії, а відповідає сучасному Єрусалимові, який у рабстві з своїми дітьми. А вишній Єрусалим – вільний, він – мати всім нам! Бо написано: «Звеселися, неплідна, ти, що не родиш! Гукай та викликуй ти, що в породі не мучилась, бо в полишеної значно більше дітей, ніж у тієї, що має вона чоловіка!» А ви, браття, діти обітниці за Ісаком! Але як і тоді, хто родився за тілом, переслідував тих, хто родився за духом, так само й тепер. Та що каже Писання? «Прожени рабиню й сина її, бо не буде спадкувати син рабині разом із сином вільної». Тому, браття, не сини ми рабині, але вільної!   (Галатів 4:21-31). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, що за наші гріхи дав Самого Себе, щоб від злого сучасного віку нас визволити, за волею Бога й Отця нашого, – Йому слава на віки вічні, амінь! (Гал. 1:3-5). 

Дорогі брати і сестри, кажуть, що нині покійний принц Філіп, чоловік королеви Єлизавети ІІ, побувавши у диктаторському Парагваї, був пожартував, що йому приємно було побувати в країні, якою не править народ. Людям, звісно, більше подобається жити в демократичних країнах, де немає тиранії, кріпацтва чи рабства. 

Ми мали свої періоди кріпацтва – спочатку в Російській імперії, а потім – у Радянському Союзі.  Не всі, звичайно, були кріпаками, а потім колгоспниками – радянськими еквівалентами кріпаків. Але ті, хто були мають спогади не набагато ліпші за спогади тих, що були рабами в націй, які їх поневолювали. 

Раб, кріпак – людина зазвичай безправна і практично без ніякого майбутнього. Майбутнє, звичайно може бути, якщо раб здобуде свободу, як-от Спартак, який був звільнений після довгих років гладіаторських боїв. Або наш уславлений поет, Тарас Шевченко, якого українська громада, викупила з кріпацької неволі в Петербурзі. 

З історії нам відомо, що Спартак закінчив своє життя у боротьбі проти рабства. Та й наш Тарас Шевченко, практично до останнього подиху боровся за свободу рідного українського народу, і звісно проти кріпацтва, тогочасного рабства, жахіття якого він описав у своїх віршах і поемах. 

Якби я зараз поставив питання, хто хотів би бути рабами, кріпаками (а також безправними радянськими колгоспниками), то впевнений, що не побачив би піднятих рук і не почув би схвальних голосів, які стверджували б: «Я!» Ніхто не хоче бути рабом чи кріпаком. Втім, чимало людей стають і залишаються рабами духовними.  Якраз це є однією з тем, яку піднімає Апостол Павло в Посланні до галатів. 

Він, фактично, каже, хто хоче жити в Законі і отримувати спасіння через діла Закону, замість свободи, обирає рабство. Як це може бути?  Закон, який даний Богом означає рабство? Хіба таке може бути? Послухаймо Христового Апостола. Він каже, що про це свідчить сам Закон, яким називали юдеї усе П’ятикнижжя Мойсея.

 Апостол наводить історію про двох синів Авраама: Ізмаїла та Ісака.  Обоє вони народились від Авраама. До того ж Ізмаїл був старшим сином, отже, відповідно до пізніших законів він, у разі рівності, міг би претендувати на подвійну частку в спадщині. Але рівності не було. Бо Ізмаїл народився від невільниці, від рабині Аґар. 

Бог дав обітницю про те, що нащадком Авраама і носієм обітниці про грядущого Христа-Спасителя світу буде його син. В насінні Авраама поблагословляться, тобто отримують спасіння від гріха, диявола і смерті, всі народи землі. Але Авраамові на обрії життя вже світив столітній ювілей і Сарра, його дружина недалеко від нього відставала, а дітей у них все не було. 

Тож Сарра обітницю (Євангеліє) зрозуміла по своєму і вирішила взяти справу спасіння людського роду у власні руки. Вона віддала свою рабиню Аґар, аби вона народила від Авраама дитину, яка буде дитиною Сарри.  Ми схильні брати спасіння у власні руки. Проте «спасіння потопаючих – діло рук самих потопаючих» - не Біблійна фраза, а сумний жарт. 

Аґар завагітніла і народила сина, і зневажала свою пані, і демонструвала, що то син саме Аґар. Проте Господь відвідав Авраама – ми памятаємо гостину під дубами Мамре і обітницю про те, що через рік у Сарри народиться син. Обітницю Бог виконав і у сторічного Авраама та дев’яносторічної Сарри народився син, якого назвали Ісак, що означає сміх. 

Врешті-решт рабиня Аґар та її син Ізмаїл були відправлені геть з дому Авраама. А в його домі залишились відповідно його дружина Сарра і їхній син Ісак – син обітниці Божої. Раб не міг успадкувати Авраамової спадщини. Успадкувати її міг лише вільний, його син від вільної Сарри. Тож саме так і сталось. Єдиним спадкоємцем Авраама став Ісак, син вільної. 

Апостол Павло використовує цю алегорію, аби показати, хто є справжнім нащадком Авраама і спадкоємцем вічного життя у Його Насінні – у Христі. Апостол каже, що є два заповіти. Один – від гори Сінай, який народжує в рабство. Цей заповіт – Аґар, гора Сінай в Арабії.  Мартін Лютер пише, що саме так араби і називали ту гору – Аґар. 

Саме та гора, на якій був даний Закон і Старий Заповіт, каже Павло породила народ, який жив під Законом. Народ великий, вони були фізичними нащадками Авраама і жили під Законом, який вимагав від них покори, трудів і діл. Вони були уярмлені Законом. 

Закон ставив умови для вічного життя – виконаєш їх усі, тоді звільнишся від смерті. Проте виконати їх неможливо і всі, хто уповав на Закон, залишались рабами аж до самої смерті. Апостол каже, що Аґар, Сінай – тепер земний Єрусалим, тобто юдейство, релігія Закону. Всі вони – ніби діти Авраама по плоті, але діти рабині по духу, бо не мають обітниці, не мають Христа, а мають Закон. 

Відповідно, хто відкидає Христа, залишається у рабстві. Той залишається у рабстві гріха, диявола і смерті, хто уповає у спасінні на походження від Авраама, на Закон, на діла, а не на Христа і на Божу благодать. Така людина, яка залишається під Законом, тобто надіється у спасінні на добрі діла, є дитиною Аґар, тобто рабом гріха і залишається навіки під судом Божим і приречений до вічних мук у пеклі. Про це нам каже сьогодні Апостол Павло. 

Земний Єрусалим має авторитет Закону – Аґар і, відповідно, перебуває в рабстві. Він не має істинної свободи, яку дає Спаситель – тобто, він не визволений від Закону, від гріха, від влади диявола і від смерті. Уповання на Закон – це наче уповання на рабство гріха і смерті і залишання в рабстві. А раб не залишається в домі повік, тобто не має вічного життя в Царстві Божому. 

Інша справа нащадки вільної, Небесного Єрусалиму. Цей Єрусалим, тобто Церква Христова, - вільний. І Церква Христова – мати всім нам. Сарра, вишній Єрусалим, Церва – Наречена Христова, яка дає нове життя всім. Вона народжує через Євангеліє, яким Святий Дух творить віру в наших серцях. 

            Через віру, з благодаті Божої, заради Христа, ми стаємо дітьми Божими і визволяємось від гріха, від влади диявола та смерті. Для свободи потрібен лише Христос і більше ніхто, і більше нічого. Це виглядає дивно в очах світу і в очах тих, хто не розуміє відмінності між дитиною рабині і дитиною господині. 

            Тож Павло пояснює, що раб скільки б він не трудився, все-одно залишається рабом. А вільний, син пані, спадкоємець дому, може палець об палець не вдарити, але все буде належати йому. Вся причина – в народжені. Народжений від рабині – раб. Народжений від вільної – вільний. 

            Народжений від Закону – раб. Народжений від Євангелія – вільний. Раб робить масу діл, але залишається рабом і перебуває у рабстві гріха, диявола і смерті. Вільний, народжений Церквою з води і Духа, з Євангелія – нічого не повинен робити, бо вже є спадкоємцем вічного життя у Царстві Божому. Для цього вічного життя усе для нас здійснив Христос Його жертвою на хресті Голгофи, Його воскресінням і вознесінням. 

            Церква безперервно народжує дітей через Євангеліє і оскільки вона – Наречена Христова, вільна та пані, то вона не підпорядковується Законові і ділам, а є матір’ю без Закону, без смерті і без гріха. І як казав Мартін Лютер, яка мати – такі й діти. У вільної – діти вільні. А у рабині – раби. У Церкви – діти вільні і спадкоємці Царства Небесного. У всіх інші – раби гріха і смерті. 

            Апостол Павло цитує слова з Ісаї заклик до неплідної веселитись, бо в неї більше дітей, ніж у тієї, що мучиться. Церква здається неплідною, бо що вона робить? Вона лише проповідує Євангеліє. Вона проповідує Христа розп’ятого. І в очах світу вона здається безплідною. 

            В неї немає того блиску, діл, постів, молитов, що має земний Єрусалим. Він настільки успішний в очах світу, що світ вважає його за істинного спадкоємця Божого. Адже він так трудиться, так багато працює, має стільки мирських досягнень. А вишній Єрусалим, Церква, яка просто проповідує Євангеліє, здається неплідною. 

            Проте земний Єрусалим проповіддю про спасіння ділами, народжує в рабство і для пекла. А вишній Єрусалим проповіддю Євангелія про спасіння самою вірою в Христа, народжує для свободи, для воскресіння життя і для спадкоємства Царства Небесного. Рабиня вільну висміює, глузує з неї і атакує та переслідує її, – каже Апостол. І це ми бачимо від самих початків існування ще Старозаповітної Церкви. І це триває й нині, і так буде аж до того дня, коли Христос Господь повернеться у славі і візьме дітей вільної, усіх Своїх віруючих, виправданих вірою у вічне та славне Своє Царство слави, а рабів гріха прожене у ад, місце, приготовлена для диявола і його посланців. 

            А поки що ми просто радіємо свободою від Закону і статусом дітей вільної, спадкоємців Царства Небесного, будучи покріпелні у нашій радості Словом Христовим та Його істинними тілом і кров'ю у Святій Євхраистії. Бо «не сини ми рабині, але вільної!» Заради Христа. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим...! Амінь (Гал. 6:18).