Якщо добро і зло - просто справа смаку і вибору, культурно зумовлені емоційні преференції, тоді найогидніше з Гадаринського стада означає всього-на-всього швидку зміну. Все, поза таким вільним від цінностей безглуздям, сприймається нашими авангардними лібертаріанцями, як загроза.
Курт Маркварт
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Ангол Господній промовив Пилипові, кажучи: «Устань та на південь іди, на дорогу, що від Єрусалиму до Гази спускається, – порожня вона». І, вставши, пішов він. І ось муж етіопський, скопець, вельможа Кандаки, цариці етіопської, що був над усіма її скарбами, що до Єрусалиму прибув поклонитись, вертався, і, сидячи на повозі своїм, читав пророка Ісаю. А Дух до Пилипа промовив: «Підійди, та й пристань до цього повозу». Пилип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: «Чи розумієш, що ти читаєш?» А той відказав: «Як же можу, як ніхто не напутить мене?» І впросив він Пилипа піднятись та сісти з ним. А слово Писання, що його він читав, було це: «Як вівцю на заріз Його ведено, і як ягня супроти стрижія безголосе, так Він не відкрив Своїх уст! У приниженні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається...» Відізвався ж скопець до Пилипа й сказав: «Благаю тебе, це про кого говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого?» А Пилип відкрив уста свої, і, зачавши від цього Писання, благовістив про Ісуса йому. І, як шляхом вони їхали, прибули до якоїсь води. І озвався скопець: «Ось вода. Що мені заважає христитись?» А Пилип відказав: «Якщо віруєш із повного серця свого, то можна». А той відповів і сказав: «Я вірую, що Ісус Христос – то Син Божий!» І звелів, щоб повіз спинився. І обидва – Пилип та скопець увійшли до води, і охристив він його. А коли вони вийшли з води, Дух Господній Пилипа забрав, і скопець уже більше не бачив його. І він їхав, радіючи, шляхом своїм (Дії 8:26-39).
Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти (Об. 1:4). Амінь.
Любі брати і сестри, я впевнений, що ви зустрічали в своєму житті багато людей, які не читають Біблії, і яким вона взагалі не цікава. Історія нашого рідного краю навіть має той період, коли Біблія була забороненою книгою. Це було в час радянського режиму. Тоді проти Слова Божого спрямовувалась вся міць Радянського Союзу. Біблію було знайти вкрай важко.
Інколи комуністи дозволяли підконтрольній православній церкві видати якийсь мізерний тираж Біблій, але й ті Біблії видавались російською мовою. Біблії ж українською мовою були заборонені. Навіть якби хтось хотів читати Боже Слово, той мусив би або переписувати Біблію собі в зошити або шукати спосіб, як її придбати і інколи це виходило, бо християни з Європи і США намагались доставити Боже Слово в Радянський Союз хоча б контрабандою.
Врешті-решт і моя перша власна, надрукована Біблія потрапила в Радянський Союз подібним чином і теж була не українською мовою, а англійською – так звана версія Короля Якова (KJV). Але десятки, якщо не сотні мільйонів людей у колишньому Радянському Союзі так і не змогли ані почути Божого Слова, ані прочитати Біблії і помирали в невірстві.
Гріх за цей опір Божому Слову лежить на комуністах і на всіх, хто їх підтримував у їхній боротьбі проти Христа і Його Слова. І на них також лежить гріх за те, що ті, хто хотів би прочитати Біблію, не зміг її ніде ані отримати, ані придбати. Слава Богу, що в Україні нині придбати Біблію можна доволі легко.
Але, коли людина стає власником Біблії, може виникнути інша проблема. І це проблема читання і розуміння. Чи ви зустрічались із людьми, які брались за читання Біблії, але потім розчаровувались у книзі, бо не могли її зрозуміти? Можливо і вам самим доводилось натрапляти на таке місце в Слові Божому, яке вам не вдалось зрозуміти і це потім відбивало у вас бажання далі Біблію читати? Таких людей було багато і в той час, коли ще проповідувати Апостоли та їхні учні.
Сьогодні Писання знайомить нас із одним таким чоловіком. Власне кажучи, ми знайомимось із ним через Пилипа, який був дияконом, проповідував Євангеліє і якраз перебував у Єрусалимі. Він був муж «доброї слави, повний Духа Святого та мудрості» (Дії 6:3). І ось Дух Святий наказав цьому доброму мужеві піти на дорогу Єгипет-Ґаза, яка була порожня і не настільки забита транспортом і пішоходами, як всі інші дороги.
Пилип – не Йона. Він виконує доручення Господа дуже чітко. На тій дорозі Бог має для Пилипа роботу. Бо саме нею повертався із Єрусалиму ефіопський вельможа, який був скопцем і скарбником ефіопської цариці. А що він робив у Єрусалимі? Він приїздив до Єрусалиму, щоб там поклонитись Господеві. Він вірував у Бога. Він хотів спастися. І він любив Боже Слово.
Ось і цього разу він повертався з новим сувоєм Писання – з новою книгою, яку купив і яку тепер читав. І то була книга Пророка Ісаї. Очевидно, то був переклад Писання грецькою мовою – цей переклад ми ще називаємо Септуаґінтою, тобто перекладом семидесяти єврейських мудреців, які переклали грецькою для грекомовної єврейською діаспори книги Старого Заповіту.
Наш ефіоп в руках тримав справжній скарб, воістину Старозаповітне Євангеліє, адже невипадково Ісаю ще називають євангелістом Старого Заповіту – так часто і виразно він пророкує про Христа. І ось ми бачимо, як «Дух до Пилипа промовив: «Підійди, та й пристань до цього повозу». Пилип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: «Чи розумієш, що ти читаєш?»
А наш мандрівний богомолець прочитаного не розумів. Він вірив в Бога, але мало про Нього знав, хотів знати більше і для цього він купив цю чудову книгу. Він чесно зізнається Пилипові: «Як же можу, як ніхто не напутить мене?» Він не мешкає в Юдеї. Він живе в Ефіопії, а там мало-хто знає Слово Боже добре. Їм потрібні проповідники і вчителі.
А тут така нагода! В запитанні, яке він почув, він почув і пропозицію пояснити прочитане. Тож він запрошує Пилипа долучитись до нього на його повозі і пояснити йому ці слова з Ісаї: «Як вівцю на заріз Його ведено, і як ягня супроти стрижія безголосе, так Він не відкрив Своїх уст! У приниженні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається...»
«Благаю тебе», – звернувся скопець до Пилипа, «це про кого говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого?» Цей ефіоп хотів зрозуміти Писання. А без проповідника це було неможливо. Тож «Пилип відкрив уста свої, і, зачавши від цього Писання, благовістив про Ісуса йому». Він благовістив цьому віруючому ефіопові про Христа, правдиве Ягня Боже.
Про Нього за сімсот років до цього провіщав був Господь Святий Дух через Пророка Ісаю. Для юдеїв овечки були тваринами жертовними. Ще в найпершу Пасхальну ніч у Єгипті, за наказом Божим вони брали безвадні ягня і різали його. Кров’ю того ягняти вони намащували одвірки своїх невільницьких осель, а плоть ягняти споживали у готовності до виходу із дому рабства. Ті доми, де це робилось, Ангел Божий не вразив, а пощадив, а в усіх домівках невіруючих загинули всі перворідні – від людини і до тварини.
А вже, вийшовши з неволі ягнят приносили у жертву за гріхи народу. Ранок починався із принесення Господу жертовного ягняти за гріхи. І вечір закінчувася так само – в жертву за гріхи приносилось ягня. Ось так день за днем, рік за роком, тисячоліття за тисячоліттям, Господь вказував на грядуще Ягня, про яке так чітко звіщав Ісая.
Ісус Христос – те Ягня Боже. Ісус Христос – це істинний Бог, Який стався людиною для того, щоб на нашому місці і замість нас прожити святе і досконале життя, і забрати на Себе усі наші гріхи. Він став Ягням Божим, аби Своєю кров’ю обмити всі наші гріхи та провини.
Ісус справді ішов, як безголосе ягня. Ягнятко не розуміє, що з ним має статись. А Ісус розумів, але не протестував проти хреста, бо Він хотів, аби ми через Його святу і досконалу жертву, були прощені. На суді, де Божого Сина судили Його священики і де Царя над царями, судив римський прокуратор, Він не відкривав Своїх уст на Свій захист, але захистив усіх нас від влади гріха, пішовши на розп’яття на Голгофському хресті.
Він помер за всіх нас, але на третій день Він воскрес із мертвих, щоб кожен хто вірує в Нього, був виправданий Богом, мав спасіння, воскресіння і вічне життя. Він Сам дав Заповідь: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, – буде спасений, а хто не ввірує – засуджений буде» (Мр. 16:15, 16). Пилип гарно проповідував нашому ефіопському вельможі.
А той, почувши про те, як пророцтво Ісаї виконалось у Ісусі Христі, тепер мав віру в Христа, яку в його серці створив Господь Святий Дух. «І, як шляхом вони їхали, прибули до якоїсь води. І озвався скопець: «Ось вода. Що мені заважає христитись?» А Пилип відказав: «Якщо віруєш із повного серця свого, то можна». І цей тепер віруючий християнин відповів: «Я вірую, що Ісус Христос – то Син Божий!»
А потім він віддав наказ, щоб повіз зупинився «І обидва – Пилип та скопець увійшли до води, і охристив він його». А коли вони вийшли з води, то дороги їхні одразу розійшлися. Бо наш ефіоп мав повертатись у рідну Африку, і «Дух Господній Пилипа забрав, і скопець уже більше не бачив його». В Пилипа ще було дуже багато роботи, бо так багато людей потребували почути проповідь про Христа і бути спасенними і радіти спасінням, як радім ним скопець, повертаючись у рідний край.
Любі брати і сестри, як добре, що ми нині маємо свободу віросповідання і Біблія – доступ на книга. Проте вона може бути важкозрозумілою для тих, хто ще добре не знає Христа. Хтось може так само як ефіопський вельможа розгортати цю Божу Книгу і не розуміти про що там ведеться мова. Якщо ми знаємо таких людей, тоді ми можемо їм пояснити, що Біблія – про Христа і про спасіння самою вірою в Сина Божого.
Але буває й так, що інколи й ми самі можемо натрапити на таке місце, яке ми одразу не можемо зрозуміти. Але це не підстава закривати Біблію і відкладати її. Натомість, це добра причина, аби позначити незрозуміле місце, записати його і зателефонувати пастиреві, або прийти до церкви і запитатись у нього, що означає це місце і про кого саме або про що саме говорить Святий Дух через Свого пророка, Апостола або Євангеліста.
А дізнавшись і ще більше пізнавши Христа і Його до нас любов, радіймо спасінням, яке ми маємо в Божому Сині, і пізнаваймо ще більше Його любов до нас, підходячи до Господнього Столу, аби причаститись Його істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері і з ними отримати прощення гріхів, спасіння і вічне життя. І розгортаймо щодня Біблію, аби слухати Бога і радіти вічним життям, яке вже мають Його віруючі діти. Заради Христа. Амінь.
А Тому, Хто може зробити значно
більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, – Тому слава в
Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20, 21).
Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства
Сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. Свято перемоги християнства або ж День Воздвиження Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 14 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого. У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня. Благочестива християнка Олена допомогла визначити і провести дослідження багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Воздвиження Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві. Чимало лютеранських парафій називаються парафіями Святого Хреста.
Cьогодні ми згадуємо святих Захарія і Єлисавету та дякуємо за них Богові. Захарій і Єлисавета були "праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні" (Луки 1:6). Захарія, священика у єрусалимському храмі, привітав ангел Гавриїл, який оголосив про те, що в Захарія і Єлисавети народиться син. Спочатку Захарій не повірив оголошенню ангела, через свій і Єлисаветин літній вік. За таке невірство Захарія було покарано німотою. Народивши сина, Єлисавета назвала його Іваном. Захарій підтвердив вибір дружини, і його здатність говорити було відновлено. У відповідь він заспівав "Благословенний Господь, Бог Ізраїлів..." - гімн - величний підсумок Божих обітниць у Старому Заповіті та передбачення діла Івана, як Предтечі Христа (Луки 1:68-79). Захарій і Єлисавета згадуються, як приклади вірності та побожності.
ГРІХ, ЯКИЙ НЕ ПРОЩАЄТЬСЯ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
«Тому-то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім! Або виростіть дерево добре, то й плід його добрий, або виростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається-бо дерево з плоду! Роде зміїний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе. Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений». Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: «Учителю, хочемо побачити ознаку від Тебе». А Ісус відповів їм: «Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони. Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі. Ніневітяни стануть на суд із цим родом, і осудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь. А тут ото – Більший, ніж Йона! Цариця з півдня на суд стане з родом оцим, і засудить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати. А тут ото – Більший, аніж Соломон! (Євангеліє від Св. Матвія 12:31-42).
Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти (Об. 1:4). Амінь.
Любі брати і сестри, який гріх не прощається? Коли ми чуємо таке питання, то наш розум може виробити цілий список тих гріхів, які нам здаються такими, що не можуть бути прощені ні за яких обставин. І що буває з нами, коли дізнаємось, що навіть найзапекліші грішники можуть отримати прощення гріхів за свої найогидніші злочини і переступи? Для нас це може лунати наче на свободу відпускають якогось страшного злочинця, який мав би понести найвищу кару відповідно до закону!
Проте справді є гріх, який ніколи не прощається. І про нього сьогодні каже нам Син Божий. Цей гріх – богозневага або ж ми його ще називаємо більш поширеним терміном – богохульство. При чому Господь говорить саме про богохульство проти Святого Духа. Він каже, що навіть про Нього прощається якесь слово. Але коли хтось богохульствує проти Святого Духа, такий не буде мати прощення, а отже буде вкинутий у вічні муки аду.
Що ж це за богохульство таке? Аби нам зрозуміти, яким саме гріхом є богохульство проти Святого Духа і який єдиний гріх не прощається, ми приглянемось до тих, до кого промовлені ці слова Христа. Син Божий промовляє їх до книжників і фарисеїв, до найбільш шанованих в очах тогочасного юдейського світу чоловіків – чоловіків освічених, зовні вкрай благочестивих і культурних.
Вони були цілковитою протилежністю до митників, яких в глибині серця вони зневажали і, наприклад рибалок, одним з яких був Петро і, який побачивши чудо Христове з величезного улову риби, був вигукнув: «Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!» (Лк. 5:8). Фарисеї і книжники пишались своєю освітою, своїм благочестям. Вони не думали як Петро та віруючі люди. Христа вони зневажали.
І тут, здається, що Господь дає можливість фарисеям, книжникам і всім, хто нині зневажає і відкидає Христа, залишитись без Божої кари. Натомість Він говорить про те, що не проститься лише один-єдиний гріх – богохульство проти Святого Духа. Але ні фарисеї, ні книжники нічого проти Святого Духа не проголошували. Їхня вся зневага та глузування були спрямовані лише проти Христа. Тож чи матимуть вони і всі, хто відкидає Христа, прощення?
Справа в тому, що невірство в Христа і є богохульством проти Святого Духа! Адже Святий Дух весь час свідчив про Христа і кликав людство вірувати в Сина Божого та через віру в Нього мати прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Апостол Петро засвідчує, що «пророцтва (про Христа) ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим» (2 Петр. 1:21). Все Писання – це твір і слова Святого Духа. А всі Писання свідчать про Христа!
Господь далі нам каже, що люди, наче дерева пізнаються із того плоду, який вони приносять. І цей плід – ставлення до Христа. Так само, як добре дерево приносить добрі плоди, так і людина приносить добрі плоди тоді, коли вірує в Христа. Добрі плоди у цьому разі – це добрі слова про Спасителя Христа. Добрі плоди – це визнавання Його нашим Викупителем і Спасителем. Добрі плоди – це прославлення Христа і на зібранні Божих людей у церкві, і в нашому приватному та суспільному житті.
А злі плоди походять зі злих дерев – від невіруючих людей. Що це за злі плоди? Ці плоди – це зневага до Христа. Злі плоди – це будь-яке зле слово проти Христа і глузування з Христа і з віри в Нього. Коли ми бачимо людину, яка глузує з Христа, зневажає Біблію, висміює християнство, будьте певні – ви маєте справу зі злою людиною і нічого доброго в принципі від неї очікувати не слід. Бо такі очікування, як навчає нас народна мудрість, були б наче очікувати з верби грушок.
І навіть більше. Господь каже, чиїми насправді нащадками є такі противники Христа. Він називає їх родом зміїним. Іншими словами вони належать до сімейства диявола. Вони йому служать і прагнуть виконувати його волю. Вони – його діти, що у всьому нагадують свого батька. Тож вони атакують Христа і прагнуть стерти Його Ім’я із лиця землі. В їхніх устах нічого доброго немає. Там лише зло і отрута.
І Господь хоче, щоб ми це дуже добре розуміли і пам’ятали – хто говорить проти Христа, висміює Його, глузує з Нього – той зле дерево і нічого доброго від такої людини не слід очікувати. Така людина – поріддя диявола і буде виконувати волю сатани. Надихає таку людину і керує нею Люцифер або один із його великої армії бісів, нечистих духів. Тож їхня скарбниця – у пеклі, в аду, і звідти вони виносять свої слова, ідеї про влаштування світу, розваги і судження про Бога і Христа.
Коли Господь говорить: «Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений», то Він якраз говорить про визнання Його Господом або навпаки відкидання Його як Бога і Спасителя. Як проголошує Святий Дух через Пророків і Апостолів: «Кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений» (Йоіл 3:5; Дії 2:21; Рим. 10:13). Кожен, хто буде відкидати Христа і Його святе Ім’я, а тим більше зле про Нього говорити, буде засуджений.
Любі брати і сестри, яке благословення ми маємо в тому, що Господь Святий Дух покликав нас до віри в Сина Божого! Бо, нас, нещасних грішників, Бог виправдовує через віру в Ісуса Христа. Коли ми віруємо в Христа і визнаємо Його за Господа і Спасителя, то Бог каже, що ми невинні і провина з нас знята, а ми – виправдані і Його діти та спадкоємці Царства Небесного і вічного життя.
Довіряймо цим словам Господа, любі брати і сестри! І не будьмо, як ті фарисеї і книжники, які до Христа промовляли: «Учителю, хочемо побачити ознаку від Тебе». Їм було мало чуд, які Господь чинив посеред Ізраїля і їм, звісно, було мало Слова Духа Святого, промовленого через Писання. Їм потрібні були ті ознаки, які вони замовляли б як обіди в ресторані.
Але тих книжників і фарисеїв, і фактично усіх, хто ставить ультиматуми Богові: «Давай ознаку або не увірую!» Син Божий називає родом лукавим і перелюбним. Діти диявола, звісно – діти лукавого, бо лукавий – це ще одна назва диявола. А родом перелюбним їх називають через те, що вони зрадили Бога як розпусна дружина зраджує свого чоловіка. Їм не допоможе ні одна ознака – настільки вони запеклі у своїх гріхах.
Але вони матимуть ознаку – ознаку пророка Йони. Йона був особливим пророком – неслухняним. Коли Господь дав йому доручення проповідувати у Ніневії, то Йона вирушив у зворотний від Ніневії бік. Аби змусити його дійти до місця проповіді в язичницькій і ворожій Ніневії, Господь змушений був перехопити його на кораблі і змусити провести в середині кита три дні і три ночі, а потім вже суходолом дійти до Ніневії, до народу, який руйнував Ізраїль і вбивав синів і доньок Ізраїля.
Тож ці неслухняні нащадки Авраама теж побачать ознаку Йони. І Господь пояснює: «Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі». Господь тут пророкує про те, що після розп’яття на хресті за наші гріхи, Його буде покладено до гробу, але на третій день Він воскресне.
Але навіть воскресіння Христового для них буде недостатньо. Бо віра – від слухання і то слухання Слова Христового, яке вони з усіх сил відкидають. Як Йона вийшов на третій день із черева кита, так і Господь на третій день по Своїй смерті на хресті вийшов із гробу переможцем над гріхом, владою диявола і смертю.
Як ніневітяни слухали проповідь Йони і розкаялись і отримали прощення гріхів і життя їхньому місту, так і кожен, хто вірує в Христа розп’ятого і воскреслого, отримує прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя в Місті Небесному – в Царстві Божому. Перед книжниками і фарисеями стояв Більший ніж Йона – перед ними стояв вічний Бог Син, Який стався людиною задля їхнього і нашого спасіння. Про це провіщає Святий Дух. І кожен, хто відкидає це провіщення Святого Духа, це Євангеліє, богохульствує проти Святого Духа, живе у невірстві в Христа і має непрощенний гріх.
Але кожен, хто вірує в Сина Божого, наче цариця Савська, яка аж з кінця світу йшла, щоб послухати мудрість Соломона, так і віруючий долає відстані і навіть небезпеки війни, аби почути Христа, Який більший ніж Соломон і причаститись Його істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба і вина Святої Євхаристії і отримати з ними прощення гріхів, спасіння і вічне життя.
Любі брати і сестри, яку чудову втіху дає нам Господь Святий Дух, Який вкладає ці солодкі слова в уста Апостола Івана: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Вам, любі віруючі, прощено всі, абсолютно всі гріхи в Ім’я Христа. Ви виправдані і стали дітьми Божими, і отримали спадщину Царства Небесного. І все це через Христа, Яким весь час нас утішає Святий Дух. Заради Христа. Амінь.
А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, – Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20, 21).
Сьогодні ми згадуємо Св. Ісуса Навина і дякуємо за нього Богові. "Ісус, син Навина, був служитель і наступник Мойсея, і провідник народу Ізраїлю, який провів їх через сухе русло Йордану у Край Ханаанський. Він мав таке саме ім'я, як наш Спаситель, Ісус Христос [оскільки єврейською мовою імена "Єгошуа" та "Ісус" звучать однаково]. Він був прототипом Христа, Який привів дітей Авраама через Йордан життя бід і смерть у спочинок вічного життя...
Якщо мирянин-християнин перебуває у місці, де немає інших християн, то йому не потрібно ніякого іншого поклику окрім поклику бути християнином, покликаному і помазаному Богом із середини. Тут його обов'язок полягатиме в проповідуванні язичникам або ж не-християнам і навчанні Євангелію тих, що перебувають у помилці і робитиме він це через обов'язок братерської любові, хоча й ніхто його до цього не кликатиме. Саме це робив Степан (Дії 6, 7), хоча про це ніхто із Апостольського служіння не наказував...
У такому разі християнин дивиться у братерській любові на потребу бідних і загублених душ, і не чекає на наказ або на лист від князя чи єпископа. Адже потреба ламає всі закони і для неї ніяких законів немає. Таким чином обов'язком любові є допомагати, якщо немає нікого іншого, хто міг би або повинен був би допомогти.
Мартін Лютер
У наш вік нестямного бюрократизму і організаціалізму, які вповазають вже й у церкви - і то навіть у церкви ортодоксальні - істина сприймається, як великий порушник миру. На неї дивляться як на творця "поділів". Всупереч цьому забобонові ми повинні відмовлятись бути німими псами (Іс. 56:10), але нести свідчення про істину без страху, і не зважаючи на обличчя. Служитель Євангелія має служити Богові і Його святому людові Його істиною. Його не було поставлено для того, щоб він лестив провідникам і сприяв компромісам.
Втім також вкрай важливо наполягати, аби істина промовлялась у любові, аби вона притягувала людей, а не відганяла їх. Любов ранньої Церкви до бідних і безпомічних була великим магнітом, який притягував людей до єдино-спасенного проголошення Євангелія. Підбадьорюймо наших людей пам'ятати про наш великий місіонерський обов'язок, аби Церква і за наших днів могла притягувати загублених до скарбів спасіння.
Курт Маркворт
Сьогодні ми згадуємо День мучеництва Св. Івана Христителя. На противагу Різдву Св. Івана Христителя, яке ми святкуємо 24 червня, цей день присвячений споминові про те, як Св. Іван Христитель помер як мученик від рук тетрарха Ірода Антипи, який наказав відсікти йому голову (Марка 6:14-29). З погляду світу, такий кінець життя Св. Івана був безславний. Але насправді це була шляхетна участь у хресті Христовому і для Івана це була найбільша слава. Сам Господь Христос сказав був, що серед людей більшої людини ніж Іван Христитель не з'являлося (Матвія 11:11). Він був останній з пророків Старого Заповіту, а також провісник Нового Заповіту. Будучи Предтечею Христа, Іван виконав пророцтво про те, що перед великим і страшним Днем Господнім прийде великий пророк Ілля (Малахії 4:5; Матвія 17:10-13). Своєю проповіддю і Хрищенням покаяння Іван привертав "серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків" (Малахії 4:6). Ходячи слідами пророків, які були перед ним і очікуючи на Христа, дорогу для Якого він готував, цей слуга Господній, свідченням власної смерті проголосив про хрест.
Святих справді треба шанувати, але так, як це наказав Бог і так, як вони самі хочуть, щоб їх шанували - так само як і блаженна Діва Марія співає у своїй пісні: "Ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Потужний! Його ж Імення - святе" (Луки 1:48, 49)... Позиція Священного Писання про вшанування святих стосується лише цих трьох частин:
По-перше, ми славимо Бога правдивою подякою стосовно святих; Він прикрасив їх такими різними та прекрасними дарами (Галатів 1:24; Матвія 5:14, 16). Примержуймо ці дари і славімо тих святих, які вірно їх використовували, як і Христос наказував це вірному слузі (Матвія 25:21; 11:11).
По-друге, для зміцнення нашої віриі отримування з їхнього вчення, сповідання, хреста, негараздів, вірності, ходіння під хрестом і спасіння, терпеливості, втіхи та надії.
По-третє, щоб ми кожен відповідно до нашого покликання, могли наслідувати їхню віру, надію, любов та інші християнські чесноти (Євреїв 13:7; 1 Коринтян 11:1). І саме це є правдивою шаною, і правдивим вшануванням святих. Бо те служіння, яке належить лише Богові, молитви та поклоніння не можна звертати до ангелів чи святих. І самі святі, безперечно, не бажають такого вшанування чи служби, ані вважають їх прийнятними та приємними - насправді вони їх відкидають тощо, як-от Петро (Дії 10:25, 26) чи Павло (Дії 14:15).
Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства
