Той факт, що ні одна людина не є настільки побожною, щоб не мати хоч трохи смороду і закваски старого Адама, є достатньою причиною для Бога, щоб справедливо людину відкидати. Тож лише смиренність вбереже навіть тих, що живуть у благодаті. Їхні гріхи не залічаться їм, якщо вони своїх гріхів зрікаються, просять про милість і прощають своїм боржникам (винуватцям).
Мартін Лютер
В ТІНІ ЙОГО ГАЛУЗОК
Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Так говорить Господь Бог: «І візьму Я з верховіття високого кедру, і дам до землі. З чубка галузок його вирву тендітну, і Сам посаджу на високій та стрімкій горі. На високій горі Ізраїлевій посаджу її, і вона випустить галузку й принесе плід, і стане сильною кедриною. І буде пробувати під ними усяке птаство, усяке крилате буде перебувати в тіні його галузок. І пізнають усі польові дерева, що Я, Господь, – понизив високе дерево, повищив дерево низьке, висушив дерево зелене, і дав розцвістися дереву сухому. Я, Господь, – говорив і вчинив!» (Єзекіїля 17:22-24).
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами!
Амінь (2 Кор. 13:13).
Де б ви хотіли бути спекотного дня, любі брати і сестри? Я впевнений, що ми всі віддали б перевагу холодкові, перебуванню в тіні дерев. Врешті-решт, українське слово «пекло» має той самий корінь, що й слово «спека» - спека, яка вимучувала нас кілька останніх тижнів. Пекло ж мучитиме усіх грішників повіки віків. Тож спека, відсутність холодку, тіні мимоволі нагадують нам про те, що чекало на нас, якби ми не увірували в Христа.
А холодок, тінь так само нагадують нам про ту велику обітницю, яку Бог дав розкаяним грішникам, Своїм віруючим у Христа. Святий Пророк Єзекіїль, слова якого ми чули, жив у дуже складний для Старозаповітної Церкви час. Його рідний край руйнувався. Царі були невіруючі. Біля них крутились фальшиві пророки, через яких промовляли біси. У Юді зростав і множився гріх.
Замість того, аби розкаятись у своїх гріхах і вірувати в грядущого Христа, провідники народу не лише відкидали послання Божих пророків, проповідників, але й переслідували їх. Звісно, що така держава не могла далі існувати, адже Бог створив її зовсім з іншою метою – для плекання віри в грядущого Христа і бути Його колискою.
Що робить садівник з деревом, яке не приносить плоду? Можливо не одразу, але таке дерево буде витяте з-посеред саду. Царі Юди виявились бунтівниками проти Бога і грядущого Христа. Вони не дослухались до пророцтв Божих слуг, а робили за порадами улесливих обманщиків, що прикривались Іменем Божим, а насправді служили сатані. Через це вони будуть обламані, зламані, зруйновані як держава і народ буде вигнано в неволю.
Невимовних страждань зазнає народ через безбожних правителів і фальшивих пророків. Війна, загибель величезної кількості людей, депортації – ось плата за безбожність верхівки Юди та величезної кількості тих людей, які шукали раю на землі без Христа. На них чекало рабство на чужині, у Вавилоні. А разом із ними така само доля чекала і на віруючих, яких вавилонські завойовники також заберуть із собою.
Саме цих віруючих стосуються слова із Псалтиря: «Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона! На вербах у ньому повісили ми свої арфи, співу-бо пісні від нас там жадали були поневолювачі наші, а веселощів наші мучителі: «Заспівайте-но нам із Сіонських пісень!» Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця? Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя! Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам'ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!... Пам'ятай же, о Господи, едомським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: «Руйнуйте, руйнуйте аж до підвалин його!...» Вавилонськая дочко, що маєш і ти ограбована бути, блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподіяла! Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!...» (Пс. 136). Цей Псалом багато-кому подобався у виконанні гурту «Боні-М». Це так, до слова.
Ці слова «Якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу
свою!...» стосуються Церкви і Христа і тієї надії, яку віруючим несли слова,
промовлені Господом Святим Духом через Єзекіїля. Господь обіцяв не покидати
Своїх віруючих дітей. Господь обіцяє відновлення і то таке відновлення, що його
побачать і визнають усі на світі. Ворохобне царство Юди буде зрубана як дерево.
Але постане інше Царство.
Єрусалим і храм буде відновлено за перського панування, коли вірний залишок отримає дозвіл від Кіра повернутись у рідний край. Але Єрусалим не має такої високої гори, про яку пророкує Єзекіїль. І до Єрусалиму не сходяться всі народи землі, які в пророцтві уособлені усяким птаством, усяким крилатим. Про що і головне про кого тут говорить через Єзекіїля Господь Бог?
Знаєте, інколи, у час величезної катастрофи потрібно не менше підбадьорення. Тож Господь оминає навіть повернення віруючих у рідний край, відбудову Єрусалиму і храму. А показує їм звершення набагато величнішого – Христового вічного Царства. Господь наче каже Своїм людям: «Так, Єрусалим і храм вже зруйновано. Те, що Бог обіцяє, Він завжди виконує». А це означає, що Він також виконає обітницю про прихід Месії-Христа, у Якому будуть благословенні не лише віруючі у Христа євреї, але й усі народи землі.
І ця дія буде дією Божою, а не людською. Спасіння прийде від Бога, а не від людей. Бог зростить тендітну галочку на найвищій горі так, що вона стане настільки сильною кедриною, що стане домівкою для всіх небесних птахів, і тінню для всякого крилатого, що в тіні його ховається. Та кедрина стане найважливішим і найголовнішим притулком на землі. А виросте вона, каже Бог через Єзекіїля з тендітної галузочки.
Задовго до Єзекіїля, інший славний пророк, Ісая, передвіщав: «І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його. І спочине на Нім Дух Господній, дух мудрости й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього. Його уподобання в страху Господньому, і Він не на погляд очей своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде рішати, але буде судити убогих за правдою, і правосуддя чинитиме слушно сумирним землі. І вдарить Він землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх смерть заподіє безбожному. І станеться поясом клубів Його праведність, вірність же поясом стегон Його. І замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба!» (Іс. 11:1-7).
Ісая говорив про Христа. Єзекіїль теж говорить про Христа. Про Христа говорять усі пророки Усе Писання свідчить про Христа, тендітну галузку, яка стане прихистком для цілого світу – для кожного з нас. Він справді був тендітною галузкою, коли Діва Марія виношувала Дитя, зачате від Святого Духа. Коли Він народився у Віфлеємі, то пастухи бачили Немовлятко, а не богатиря в колисці. У дванадцятирічному віці з Його відповідей дивувались учителі народу, бо бачили лише тендітну галузку – Хлопчика, на диво розумного, як на його вік.
Ця Галузка-Христос витримала спокусу від диявола на високій горі, відмовившись від сатанинської пропозиції влади і багатства. Ця Галузка сяяла божественною славою на горі Преображення у присутності Мойсея та Іллі так, що троє Апостолів хотіли би там зостатись назавжди.
А на хресті іншої гори – Голгофи люди могли бачити наче відтяту галузку, яка перед хрестом рясніла плодами зцілення, радості, поживи та втішання і на яку багато-хто мав надій, не розуміючи, що Христос на те і прийшов, аби забравши усі наші гріхи на Себе, принести Себе істинного Бога та істинну людину у повну і досконалу жертву за гріхи всього людства, за ваші і мої гріхи. Коли Христос помер на хресті, то здавалось, що всі надії віруючих пропали. Але Він воскрес із мертвих на третій день.
У Вознесінні, піднісшись над усі Небеса, Він став, як найвища
кедрина, здолавши своєю смертю нашу смерть і даючи прощення гріхів, спасіння,
воскресіння і вічне життя, кожному, хто в Нього, розп’ятого і воскреслого
Христа, вірує. Коли Господь Христос воскрес із мертвих і на П’ятидесятницю
почалась проповідь Євангелія, то Галузка ще видавалась тендітною і малою, і
юдеї намагались її вирвати – знищити Християнську Церкву. Але натомість був
знову зруйнований Єрусалим і назавжди знищений храм.
На хресті Він здавався деревом сухим, але у воскресінні – Він найзеленіша і найрозкішніша кедрина для притулку усіх віруючих. І хто знаходить притулок у Христі – вірує в Христа, уповає на Нього, того не палитиме огонь пекла, а радітиме такий радісним життям у Царстві Христовому повіки віків. Перебуваймо у Христі. Живімось з Дерева Життя. В Ім’я Христа. Амінь.
Бог же надії нехай вас наповнить усякою
радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого! (Рим.
15:13) Амінь.
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Іллю. Ім’я пророка Іллі означає: «Мій Бог – Ягве [Господь]». Він пророкував у північному царстві – Ізраїлі в основному упродовж царювання Ахава (847-953 р. р. до Р. Х.) Під впливом своєї поганської дружини Єзавелі, Ахав спонукав своє царство до поклоніння Ваалові, а Єзавель робила все, аби заборонити поклоніння Ягве. Іллю було покликано Богом осудити це ідолопоклонство і закликати народ Ізраїлю назад до поклоніння Ягве, як єдиному правдивому Богові (як він це зробив у 1 Царів 18:20-40). Ілля був різкою та показною особою, живучи в пустині та носячи одяг із верблюжої шерсті і шкіряного поясу (2 Царів 1:8). Він був пророком на слові та ділі. Через Іллю було здійснено багато чуд, з воскресінням мертвого (1 Царів 17:17-24) та впливом на довготривалу посуху в Ізраїлі (1 Царів 17:1), включно. Наприкінці свого служіння, його було забрано на небеса. Це бачив його наступник, пророк Єлисей (2 Царів 2:11). Пізніше пророк Малахія проголосив, що Ілля повернеться перед приходом Месії (Мал. 4:5-6). Це пророцтво збулося у пророцькому служінні Івана Христителя (Мт. 11:14).
Лютер дотримувався того, що чоловіка богословом робили... гризоти або ж tentatio разом із молитвою і дослідженням. Цей тигель начисто спалює ілюзії, яких самовдоволене, неквапливе еразмівське богословствування, старе і нове, навіть не усвідомлює. Радикальний реалізм і тверезість - ознаки богослов'я хреста; воно "називає все точно тим, чим воно є" (Гайдельберзькі Тези, 21). Тож Лютер дивився далеко поза настільки модні нині вагання про обмеженість (і в будь-якому разі, будучи ретельним інкарнаціоністом, Лютер не спокушувався Божими смиренними шляхами посеред людей!). Він чітко бачив повну безпомічність всякого людського богословствування. "Зовсім ні! Бо ж Бог - правдивий, а кожна людина - неправдива!" (Римлян 3:4). Богословська істина можлива лише якщо разом із Павлом маєш доступ до авторитету і об'явлення "ні від людей, ані від чоловіка, але від Ісуса Христа" (Галатів 1:1). Саме повне розчарування Лютера у всякій людській мудрості, а не якась наївність, привела його до наполягання на лише на Христовому nudissimum verbum.
Курт Маркварт
Америка має цілковито інші взаємини з історією. Ми (європейці) завжди живемо під контролем довгої і багатої історії. Для Америки історія розпочинається із отців-Пілігримів і Вільяма Пенна. І це не та історія, як знання про те, що колись було, а тепер акумульоване в книгах. Це - живе та діяльне минуле, яке живе в душі. На обрії американської історії видніються постаті Реформаторів, але вони швидко блякнуть. Пересічний богослов Кальвіна вже майже не читає. Лютер далі живе в Лютеранській Церкві через його Катехізис...
Внаслідок цієї різниці у досвіді, є різниця і у світоглядах. Бо світогляд визначається життєвим досвідом. Наш погляд на історію є наслідком довгої і послідовної історії. Американський світогляд - наслідок досвіду незрівнянного постання Нового Світу - з колонії до найвеличнішої за останні століття держави на землі.
Герман Зассе
Їх можна впізнати по тому, що вони обговорюють усе, що робить їхній ближній, як вони судять його і засуджують, і вони ніколи не приховують того, що про свого ближнього знають. Німецькою мовою ми називаємо їх обмовники, грецькою дияволи, латиною наклепники, єврейською - сатана. Одним словом, вони складаються із тієї проклятої потолочі, що всіх у всьому підозрює, до всіх виявляє зневагу і всіх засуджує, прикриваючись маскою святості...
Це - жалюгідні святі, які не приходять, аби простити гріхи чи забути про гріхи своїх ближніх. У їхніх серцях вони ніколи не мають доброго ставлення до іншої людини. Таким чином вони не лише ніколи не стають достойними Божого прощення, але Боже невдоволення до них не дасть їм навіть визнати їхній власний гріх.
Мартін Лютер
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Рут, моавитянку, яка є чудесним прикладом Божої благодаті. Хоча вона була язичницею, Бог учинив її прабабусею царя Давида (Рут 4:17) і одним з предків Самого Ісуса (Матвія 1:5).
Голод в Ізраїлі змусив Елімелеха та Ноомі з Віфлеєму та їх двох синів емігрувати до сусіднього народу, Моаву. Сини одружилися з моавськими жінками, Орпою і Рут, але через 10 років Елімелех і його сини повмирали (Рут 1:1-5). Тож Ноомі вирішила повернутися до Віфлеєму, а своїх невісток спонукала залишитися із їхніми родинами. Орпа послухалася поради Ноомі, але Рут відмовилася залишатися зі своїм народом і промовила вражаючі слова: "Куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій - мій Бог" (Рут 1:16).
Після того, як Рут прибула до Віфлеєму, Боаз, близький родич Елімелеха, погодився бути "викупителем" Рут (Рут 3:7-13; 4:9-12). Він взяв її за дружину і Рут народила Оведа, Давидового діда (Рут 4:13-17), зберігши таким чином родовід Месії. Доброта Рут і її безкорислива відданість Ноомі, і її віра в Бога Ноомі, гріють серця вірних Божих і сьогодні, і спонукають нас повторювати приклад її віри.
Молитва на День Св. Рут:
Вірний Боже! Ти обіцяв оберігати Твій народ і спасати насліддя Твоє. Ти використовував неймовірні на несподівані посудини для поширення родоводу, з якого вийшов благословенний Твій Син. Дай нам відданості Рут і такої довіри до Тебе, як у неї, аби й ми могли шанувати Тебе нашою покорою і пошаною та, щоб ми були залічені до Твого вибраного народу: Святої Християнської Церкви - благодаттю Ісуса Христа, нашого Господа і Святого Духа, які живуть і царюють з Тобою, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.
Зі Скарбниці щоденної молитви
.jpg)
Сьогодні ми дякуємо Господу за святу княгиню Ольгу, першу християнську правительку Русі-України. Мати великого князя Святослава, бабуся Володимира Великого, була мудрою володаркою і вірною християнкою, яка прагнула, аби Євангеліє поширилося цілим її краєм.
Якщо ми хочемо зрозуміти цей тісний зв'язок між Церквою і цивілізацією, то мусимо взяти до уваги те, що цей сучасний американський протестантизм має кальвіністське походження. А кальвінізм ще із самого початку викував позитивне ставлення щодо економічних питань і завдань сучасної культури у спосіб досить відмінний від лютеранства. Сучасна світова економіка постала разом із колоніальною політикою у кальвіністських народів Західної Європи. Паралелі між релігійним і економічним інтересом на які ми так часто натрапляємо в англійській історії і знаходимо їх настільки вражаючими - в Америці вони є спадщиною колоніальних часів. Ця неймовірно багата земля, першим завданням емігрантів на якій було розкрити її скарби, була приречена стати цивілізацією могутньо зростаючих економічних сил. Для іншого часу було мало. Таким чином американець потребував релігії, яка дозволяла йому бути бізнесменом. Америка потребувала християнства, яке по суті утвердило економічну цивілізацію.
А з іншого боку ця цивілізація мала позитивні взаємини з релігією. Того трагічного розділення між культурою і релігією, яке стало ше більш нестерпним у Європі і волає про виправлення, тут не існує. Ненависті до Церкви немає. В Європі вся сучасна культура розвинулась через боротьбу проти Середньовіччя. Усі сфери життя врешті-решт визволились від темних Середніх Віків...
Америка ніколи не знала цього протиставлення Церкви і культури, бо вона ніколи не мала Середніх Віків, які треба було здолати. В Америці Церква ніколи не була перепоною для цивілізації, ворогом поступу або в чому ще її звинувачують. Але подібно до ранньої середньовічної Європи, Церква була інститутом, без якого ця цивілізація не з'явилася б.
Германн Зассе
Я не те, що засудужую римську індульгенцію. Я просто хочу бачити, щоб усе мало належну йому цінність. Коли щире золото можна мати безкоштовно, то помилкою буде вище цінувати мідь. Не будьте зведені кольором і блиском.
Мартін Лютер
СКАРБ У ГЛИНЯНИХ ПОСУДИНАХ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі – раби ваші ради Ісуса. Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій. А ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була Божа, а не від нас. У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми – повалені, та не погублені. Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове. Бо завсіди нас, що живемо, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі. Тому-то смерть діє в нас, а життя – у вас (2 Кор. 4:5-12).
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами!
Амінь (2 Кор. 13:13).
Любі брати і сестри, є така історія про двох жителів Техасу, які мандрували своєю країною і вирішили побувати на одному з природних чуд світу – Ніагарському водоспаді. Дорогою вони милувались гарним озером Ері, а також величчю та силою річки Ніагара. А коли вони під’їхали до водоспаду, то їхньому захопленню не було меж.
Один з чоловіків, який вже був біля водоспаду раніше, промовив: «Ось, ти бачиш найбільшу невикористану силу у світі». Його приятель відповів йому: «Не зовсім так, друже. Найбільш невикористана сила у світі – це сила Божа».
Знаєте, любі брати і сестри, той, хто відповів, мав рацію. У світі так багато церков і так багато людей, які заявляють про те, що вони – християни. Проте, чому інколи християнський світ такий слабкий і кволий? Чому християни поводяться так наче вони якісь затуркані язичники? Чи не криється причина такої слабкості християнського світу в тому, що проповідується у церквах?
Якщо ми хочемо мати добрих лікарів, ми мусимо мати добрі медичні школи, де будуть навчати справжній медицині, а не якимось середньовічним обрядам і традиціям кровопускання. Якщо ми хочемо мати потужну промисловість, то нам не обійтись без добре навчених інженерів, яким у їхніх вишах мають добре викладатись правильні інженерні спеціальності. І так повсюди, починаючи зі шкіл.
І це також стосується церков. Якщо церква має Символ віри, в якому є такі слова: «Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву», і якщо ця церква заявляє про те, що вона таки є Апостольською, то в ній має лунати така само проповідь, яку проголошували Апостоли. А що проповідували Апостоли?
Відповідь ми сьогодні чуємо в словах Апостола Павла: «Ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа». Апостол не проповідує себе або інших Апостолів. Не ставить престоли на власну честь і не навчає, що в майбутньому слід буде молитись до Апостолів чи почитати святих у молитвах до них і всьому іншому.
Це було би проповідування самих себе, людей, людських діл і спасіння ділами. Але Апостоли проповідували винятково Христа Ісуса Господа. І нікого, і нічого іншого, бо як проповідував невдовзі після П’ятидесятниці Апостол Петро, а йому вторили всі інші Апостоли: «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12). Апостоли проповідували не діла, не святих, не мощі з іконами. Апостоли проповідували Христа Ісуса, Господа.
«Ми ж самі – раби ваші ради Ісуса», – каже далі Апостол Павло. Що означають ці слова? Чи вони означають, що Апостоли були на побігеньках у всіх, хто чув їхню проповідь? Зовсім ні. Апостоли і всі вірні Христові проповідники готові багато трудитись, наче раби, аби їхні слухачі чули Євангеліє Христове.
Це як рабовласник каже своєму рабові: «Зроби те або це» і раб береться до діла. Так само і Апостоли, і проповідники Христові, готові були і готові й нині відгукнутись на наказ свого «рабовласника», брата чи сестри з церкви утішити його чи її словом Євангелія або покріпити його чи її істинними тілом і кров’ю розп’ятого і воскреслого Спасителя Христа у Таїнстві Святої Євхаристії.
То ж ми – самі раби ваші ради Ісуса, а не ради когось чи чогось іншого. А це рабство і праця, і це служіння надзвичайне. Зауважте, як далі каже Апостол: «Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій». У цих рабах, у слугах Божих сяє світло. І це світло – не від них, не від нас. Це світло – від Бога.
Це Бог наказав засяяти цьому світлу в серцях Апостолів. Це Він наказує цьому світлу сяяти у серцях Його нинішніх проповідників. Яким було серце, наприклад Апостола Павла раніше? Вони було вкрите темрявою гріха. І та темрява була така велика, що Павло, якого в той час Писання називають Савлом, з усієї сили намагався знищити християнських пастирів, дияконів і проповідників.
Він буквально ганявся повсюди, аби якось їх спіймати і заарештувати. В його серця була непроглядна темрява гріха. Але Сам Ісус, Світло, з’явився йому, і вчинив переслідника Церкви її Апостолом. В серці Павла замість темряви гріха засяяло світло знання Христа. Все раптово стало на свої місця. Все стало чітким і зрозумілим – спасіння не в ділах, не в людях, а винятково у Христові.
Христос є уособленням слави Божої, бо Він – істинний Бог і правдива людина водночас. Бог слави стався людиною, аби забрати нашу неславу, нашу гидоту – гріхи наші на Себе і обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю на хресті Голгофи. На хресті Він помер за всіх нас, аби всі ми мали прощення гріхів і Він воскрес, аби вірою в Христа ми були виправдані і мали вічне життя.
Діла людські не є скарбом. Мощі, за які іноді велися війни та відбувають ганебні бійки й донині, не є скарбом. Ні одна реліквія, якою б стародавньою вона не була, не є скарбом. Є лише один істинний скарб – Ісус Христос. А хто такі Апостоли, отці Церкви, і всі нинішні проповідники? Апостол Павло дає дуже чітку відповідь: «Ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була Божа, а не від нас».
Інколи ми чуємо в новинах про те, що люди знаходять скарби. Доволі часто скарби сховані в глиняному посуді, глечиках або в чомусь іншому. Звісно ж, глечики можуть бути для когось теж цікавими, але зазвичай їх відкривають або й навіть розбивають, аби дістати саме скарби: золото, срібло або якісь інші коштовності. Ось так і все людське. Навіть Апостоли Христові – лише глиняні посудини, в яких скарбом є Христос.
Самі по собі Апостоли не мають величі, але вся велич – у Христі. Бо Христос – не просто Син Людський, але Христос також – істинний Бог. Він істинний Бог, а отже Він – всюдисущий, всевідаючий і всемогутній. І Він, будучи Життям, є джерелом життя і то не просто життя якихось кількох десятків років, але й життя вічного – життя, яке ми втратили через гріх і яке ми отримуємо знову у Христі, Який «смертію смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував».
Тож Апостоли, як і всі Христові проповідники, і навіть усі істинні християни, будучи такими людьми як і всі інші – маючи такі само тіла, глиняні посудини, в тих посудинах мають справжній скарб. У нас живе Христос. Саме Христос дає нам силу залишатись непотисненими, хоча і Апостолів, і всіх їхніх наступників, світ намагався так потиснути, щоб не було чути проповіді про Христа Ісуса, Господа.
Легко, звісно, розправитись із проповідником, але не з Христом. Легко Апостолів закувати в кайдани, позачиняти церкви, погнати проповідників на каторгу або відправити нас у заслання. Але Христос, Який живе в Апостолах і всіх Його людях, не дає нам впасти у відчай. Ніщо і ніхто не може відділити нас від любові Христової і від вічного життя, яке ми в Ньому вже маємо.
Апостол Павло, як і усі інші Апостоли, зазнав жорстоких
переслідувань. Для нього, єврея і юдея, важкою була атака провідників його
народу і синагоги, які настільки обчорнювали його, що багато юдеїв уважали за
святий обов’язок Павла убити. Але Павла не полишав Христос, Якого раніше юдеї
були убили руками язичників. Але Христос воскрес і Він всюдисущий. Він поряд із
Павлом. Він – поряд із нами.
Апостол не може похвалитись досконалим тілом. Хоча коринтянам, яким найперше призначались його слова, була відома атлетика і Олімпійські ігри, і стадіони, і змагання, досконалість тіла і зовнішня краса не були пріоритетом ні для Апостола, ні для всіх віруючих у всі покоління. Вони не ганялися за відповідниками сучасного ботоксу чи якихось інших препаратів, які би приховували старість чи наближення смерті.
Ні, вони добре розуміли, що наше життя в цьому світі тимчасове, а наша істинна батьківщина – Небеса. Тож вони готові були до важких обставин і всіх страждань, і їхніх наслідків, які обов’язково відбивались на їхньому тілі – через невтомну працю у проповідуванні Христа чи переслідуваннях, яких вони зазнавали через Христа. Ці тілесні наслідки, хвороби і все інше, що ми маємо через нашу вірність Ісусові, Апостол називає мертвістю Ісусовою.
Але де є ця мертвість Ісусова, любі брати і сестри, там обов’язкове буде й Ісусове життя, тобто воскресіння з мертвих і вічне життя в Божому Царстві. Апостол каже: «Бо завсіди нас, що живемо, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі». Ніагарський водоспад – могутній. Але те, що з’являється у тілі гнаних, переслідуваних і змучених слуг Христових – могутність набагато більша. Це – сила Євангелія, сила на спасіння у вічне життя і всі благословення для віруючих, які чують Євангеліє з уст слуг Христових.
Ми – лише глиняні посудини. У наших тілах діє смерть, ми хворіємо, старіємо і помираємо. Але Євангеліє Христове діє у вас життя, любі слухачі Євангелія Христового, і то не просто життя на цьому світі, а життя вічне у Царстві Божому. Так виявляється велич Божа. Хай Господь благословить усі українські церкви проповіддю Христа Ісуса Господа, аби силою Духа Святого змінилась наша рідна Україна і все більше українців вірували в Христа, знали Христа і мали життя вічне. Заради Христа. Амінь.
Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі,
щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого! (Рим. 15:13) Амінь.
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Ісаю. Ісая, син Амоса, вважається за найбільшого з пророків, що писали і з усіх Старозаповітних пророків Новий Заповіт цитує його найчастіше. Його ім'я означає "Ягве [Господь] спасає".
Сьогодні ми згадуємо Св. Яна Гуса і дякуємо за нього Господу. Професор і проповідник, мученик за християнську віру, він проповідував Христове Євангеліє, незважаючи на опір церковного істеблішменту. Як священик Св. Ян Гус, проповідував спочатку в церкві Св. Михайла, а потім у Віфлеємській Каплиці в Празі. Св. Ян Гус відверто засуджував порочні вчення і практики, які вже в той час заповнювали західну частину Церкви і домагався повернення Церкви до Христа і Його Слова. Як добрий і відданий Христові воїн, він терпів лихо аж до смерті на вогнищі 1415 року. Як чесний атлет, він змагався за Христове Євангеліє відверто та за правилами і одержав вінця слави від Спасителя. Як працьовитий хлібороб, він скуштує на небесному банкеті, накритому Самим Христом (2 Тим. 2:1-11). Тарас Шевченко писав про вогняний хрест чеського сповідника Яна Гуса і про майбутній прихід Реформатора Церкви, Мартіна Лютера:
