БАЧИТИ ХРИСТА
І ЙОГО ВПІЗНАВАТИ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом (2 Сол. 3:16). Амінь.
Любі брати і сестри, Джошуа Белл, американський скрипаль, який грає на славетній скрипці Страдіварі, добре відомий серед любителів класичної музики. Аби потрапити на його концерт, потрібно викласти круглу суму. 2007 року він провів своєрідний соціальний експеримент. Він узяв свою скрипку і вийшов у перехід вашингтонського метро.
І дав там концерт. Чи люди зауважили красу музики без дорогоцінної оправи у вигляді реклами та стін уславлених концертних залів? Повз нашого скрипаля, який прикрився звичайною бейсболкою, пройшли понад тисячу людей. З цього велелюддя лише семеро людей зупинились аби послухати його музику. А заробив він цілих 32 долари і 17 центів.
Стаття про його експеримент, проведений разом із Вашингтон Пост, принесла журналісту тієї газети, Джину Вайтгартену престижну Пулітцерівську премію в 10 000 доларів, а на відомого Джошуа Белла пересічні вашингтонці практично не звернули уваги, коли він перебував у вигляді звичайного вуличного музиканта. Хоча його виконання було майстерне та й сама скрипка Страдіварі, на якій він грав, коштувала понад 3 мільйони доларів.
Сьогодні наше Євангеліє переносить нас у Назарет, місто, в якому виріс і став чоловіком Син Божий. В Назареті була синагога, з Назарету віруючі юдеї ходили до Єрусалиму, назаряни також чекали на прихід Месії-Христа. Але якого Христа чекали вони? Пророки їм проповідували про грядуще Царство Небесне. І вони також проповідували, що, аби мати вічне життя в Царстві Небеснім має прийти Месія-Христос.
Ось як прихід Христа, проголошував, наприклад, Ісая: «Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати! Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його... Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив... А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!
Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст... Від утиску й суду Він забраний був, і хто збагне Його рід? Бо з краю живих Він відірваний був, за провини Мого народу на смерть Його дано... І з злочинцями визначили Йому гроба Його, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не учинив, і не було в Його устах омани... Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому. Якщо ж душу Свою покладе Він як жертву за гріх, то побачить насіння, і житиме довгії дні, і замір Господній рукою Його буде мати поводження!» (Іс. 53:1-10).
Але народові хотілося Месію-Христа-Визволителя і Завойовника. Їм хотілося мати національний рай на землі! Їм хотілось свободи і панування вже тут і зараз! Як і нам хочеться здоров’я і всякого добра просто тут і зараз. І юдеям в Назареті, і нам буває хочеться раптових і водночас грандіозних змін обов’язково на краще, аби все погане залишилось позаду, а попереду був лише рай тут, на цій землі, у цьому світові, який лежить у злі.
Але коли приходить Син Божий і починає говорити в Назареті, коли Месі-Христос нарешті приходить у синагогу та починає навчати, то що кажуть його земляки? Вони кажуть: ««Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що дана Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? Хіба ж Він не тесля, син Маріїн, брат же Якову, і Йосипу, і Юді та Симонові? А сестри Його хіба тут не між нами?»
Ці слова їхні були недобрі. Бо вони не раділи і не казали: «Як добре, що Ісус проповідує саме тут! Ох, який Він мудрий! Він точно Месія-Христос! Яке благословення, що Він тут виростав і ми знаємо Його матір, Марію і всіх Його братів і сестер! Воістину благословенний Назарет!»
Не це означали їхні слова. Бо ми чуємо «І вони спокушалися Ним...» Їхні слова виражали сумнів у Христовій мудрості. Вони не довіряли Його чудам. Якби ж то вони Його не знали, якби Він не виростав посеред них і в них на очах, то вони би чули все і бачили би все по-іншому. А так вони бачили перед собою міського теслю, столяра, який раптом почав робити чуда та проголошувати надзвичайно мудрі речі.
Тож вони не могли прийняти ані Ісусової проповіді, якою мудрою вона не була б, ані Його чуд, якими б не були вони вражаючими та величними. Вони спокусились Христовим походженням, Його земним ремеслом, Його родиною і Його місцем проживання. Як і ми, буває, не можемо серйозно прийняти слів, які до нас лунають звичайними українськими словами з Біблії або нехтуємо можливістю прийти до Святої Вечері, аби у звичайному хлібові та вині отримати істинні тіло Христове та Його кров?
Проста мова, прості слова, простий хліб і вино, проста церква можуть стати нам на заваді побачити Месію-Христа, поклонитись Йому і від Нього та в Ньому отримати прощення усіх наших гріхів і провин, спасіння і вічне життя. Хай Бог боронить, аби нас колись стосувались слова, які Господь промовив у відповідь на невірство Його земляків.
Він сказав: «Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм». Ці слова Сина Божого стали крилатим висловом і серед українців. Зазвичай ми чуємо лише першу половину цього вислову – про вітчизну, але забуваємо про родину і про дім, хоча в них часто істинні християни зустрічають найбільше опору своїй щирій вірі у Христа. Бо інколи і родина, й дім не можуть прийняти того, що той чи та, кого вони знали раніше і був звичайним грішником чи грішницею раптом змінився.
Та й зміна була би ще півбіди. Змінився, то й живи собі тихенько. Тихе життя ще сяк-так вони прийняли б. Але коли ти починаєш докоряти за гріх і вказувати на прощення гріхів, спасіння і вічне життя в Ісусі Христі – ось цього вони часто прийняти не можуть і стають діти проти батьків, невістка – проти свекрухи і так далі, як каже Господь в Євангелії від Матвія (10) і Луки(12).
Так буває, коли є зміна в мові та поведінці звичайних людей. Але щодо Христа, то Він не змінювався. Він одвіку був Бог Син. А якщо зміна настала, то вона настала лише в тому, що Він у часі зодягнувся в людську плоть. Вічний Бог стався істинною людиною – такою як ми, але без гріха. Людське тіло стало на заваді назарянам у Назарянині побачити Бога – Того, Ким Він воістину був – їхнім Богом і Спасителем. І нашим Богом, і Спасителем.
Назаряни не впізнали Його як і вашингтонці не впізнали славетного скрипаля-віртуоза Джошуа Белла, який грав для них чудесні твори на скрипці Страдіварі. Вони дивились на зовнішність, на бейсболку, а не слухали музики і не звертали уваги на інструмент та його виняткове звучання. Образ Белла змінився – через його одежу і «сцену».
А Божий Син зодягнувся у людську плоть і «сценою» Його викупного діла став світ. «Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку… Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. До своїх Воно прибуло, та свої відцурались Його» (Ів. 1:1, 2, 10, 11). Але Ісус не відцурався їх і не відцурався нас. Ісус прийшов, аби прожити досконале і святе життя на нашому місці і замість нас.
І Він так зробив. Він не мав ані плями, ані вади гріха, однак з любові до кожного з вас, любі брати і сестри, Він віддав Себе Самого у жертву повну, святу і досконалу за всі наші гріхи та провини. Він став і навіки залишається Ягням Божим, що на Себе гріх світу бере – усі ваші гріхи і всі мої гріхи. І обмиває їх усі до одного Своєю святою і невинною кров’ю на хресті Голгофи.
Апостол Іван підбадьорює нас не приховувати наші гріхи від Ісуса і не впадати через них у відчай. Він каже: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправедності всілякої» (1 Ів. 1:7-9).
Ісусова кров, пролита на хресті, очищує нас від усякого нашого гріха, від неправедності всілякої. Ісусовою кров’ю ми причащаємось і сьогодні у вині Святої Євхаристії в ній і з нею, отримуючи прощення гріхів, і спасіння, і воскресіння. Бо Ісус на третій день по хресній смерті, воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього був виправданий, проголошений невинним і мав теж воскресіння і вічне життя в Його Царстві.
Любі брати і сестри, життя є там, де є Ісус, бо Він є Життя. Його прихід був не задля релігійного чи наукового експерименту. Він, Життя, прийшов, аби ми переходили зі смерті до життя. Бо Ісус Христос - це Життя. Сьогодні це Життя лине до нас зі словами Євангелія у проповіді та в Таїнстві. Ісус-Життя завжди є в них і в них Він заповів нам Його шукати та отримувати. І в них Він їх нам завжди дає: прощення гріхів, спасіння, воскресіня і вічне життя, і Свою невимовну та невпинну любов і опіку. За всяких обставин. В Його святе Ймення. Амінь.
А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24). Йому нехай буде
.jpg)
