Не ставати ані надто папістськими, ані надто євангелицькими

    Віднині ми повинні звертати більше уваги на себе самих, аніж на наших ворогів зовні. Як каже Павло в 2 Кор. 2 (:11) ми добре знаємо, що замислив сатана. Коли він бачить, що не може здолати нас зліва, то мчить на правий бік. Раніше він чинив нас надто папістськими, а тепер він хоче вчинити нас надто євангелицькими. Але в Писанні Бог багато разів заповідає нам, щоб ми тримались простої дороги і не звертали ані праворуч, ані ліворуч (5 М. 5:32, 33; Іс. 30:21). Воістину настав той час, що ми повинні озброюватись і захищатися молитвою і вченням, адже сатана ось-ось нападе. Донині він боровся лише зі мною через якихось грубих, дурних остолопів, які нічого не могли окрім як брехати і розпускати плітки. А тепер вони плекають щиру надію, що ми самі себе зруйнуємо через наші власні поділи та суперечки.

     Та не варто через це падати духом. У Св. Павла бувало й гірше. Серед його послідовників були фальшиві брати і фальшиві апостоли. До того ж, від нього відпали були всі в Азії (2 Тим. 1:15); його також покинув його особливо близький друг Димас (2 Тим. 4:10). Тож і ми повинні очікувати, що коли розпочнеться конфлікт, то відпадуть і деякі з наших. До того ж, коли розпочнеться справді вирішальна битва з дияволом, всередині нас, ми повинні очікувати, що дехто з тих, хто нині є вістрям нашого руху, упадуть, навіть якщо то буде Лютер чи хтось інший. Коли ми воюємо із сатаною, то це вже не просто академічна дискусія.[1]

Мартін Лютер

---

[1] Це спрямовано проти Карлштадта.

Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

 День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету.

Молитва на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа:

Всемогутній Боже! Син Твій Єдинородний, наш Господь Ісус Христос, вознісся на небеса. Подай, щоб і ми могли возноситися в серці та розумі та весь час перебувати зі Спасителем, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Йова

 Сьогодні ми згадуємо Св. Йова і дякуємо за нього та за книгу Йова Господу. Йов був праведний муж. Він був родом з країни Уц (Йов. 1:1), що була розташована на північний схід від Ханаану. Книга Йова досліджує глибини віри Йова - віри, яка пройшла суворі випробування стражданнями, що їх допустив Бог. Незважаючи на раптову смерть своїх десяти дітей і втрату всього свого багатства та здоров'я, Йов відмовився проклинати Бога, промовивши: "Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я!" (1:21). Втім, посеред випробувань Йов піддав сумніву значення і ціль страждань, вдаючись до тверджень про його особисту праведність (34:5, 6). Зрештою Господь об'явив, що людина не може знати таємниць Божих (38-41). Віра Йова у його Викупителя та у воскресіння восторжествувала. Це торжество віри лунає у Великодню пору, коли читаються слова сповідання Йова: "Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свого я Бога побачу, - сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі"...  (19:25-27). В кінці Господь відновив здоров'я Йова і благословив його ще сімома синами та трьома доньками.

Молитва на День Св. Йова:

Отче Небесний! Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі!  Ти допускаєш у наше життя випробування. Водночас через Свого Апостола Ти навчаєш нас, що Ти - Бог вірний, Який не попустить, щоб ми випробовувалися більше, ніж можемо, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ми її (1 Коринтян 10:13). Покріплюй нашу віру, аби ми непохитно зносили наші біди та випробування і втішали тих, хто сам потрапляє у біду та випробування та підбадьорювали їх Твоїм святим Євангелієм. Через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Фрідріха Мудрого, Електора Саксонського (1486-1525 р. р.), який був правителем в Саксонії, краї, у якому проживав Мартін Лютер. Якби не Фрідріх, то Лютеранська Реформація могла не відбутися. Народжений в Торґау 1463 р., він став настільки відомим за свої вміння політичної дипломатії і відчуття справедливості та порядності, що його підлеглі назвали його «Мудрим». Так і не зустрівшись з Лютером особисто, Фрідріх постійно свого богослова захищав і про нього піклувався. Очевидно, що Господь використав Фрідріха Мудрого, аби той врятував Реформатора від мученицької смерті. Фрідріх відмовився видавати Лютера до Риму на допит через звинувачення у єресі 1518 р. Коли Імператор Карл V проголосив Лютера ізгоєм у 1521 р., на Рейхстазі у Вормсі, Фрідріх надав притулок Лютерові у Вартбурзькому замку. На смертному одрі Фрідріх прийняв Господню Вечерю у двох видах (істинне тіло Христове та істинну Христову кров) – чітке сповідання євангельської (лютеранської) віри. Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship. (Ілюстрація - Фрідріх Мудрий і Мартін Лютер біля Розп'яття Сина Божого).

Молитва на День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя:

Отче Небесний!  Аби зберегти відновлення проповіді Євангелія у Твоїй Церкві, ти послав їй Фрідріха Мудрого, світського правителя, який любив Твоє Слово і захищав Твій народ - віруючих людей. Посилай і нам правителів, які любитимуть Твоє Слово і захищатимуть найголовнішу свободу - свободу віросповідання, аби ми жили у мирі і, аби Твоє Євангеліє без перешкод проповідувалось по цілому світові; через Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа. Амінь.

День Св. Євангеліста Марка

Сьогодні ми згадуємо Св. Євангеліста Марка і дякуємо за Нього Господу. Церковний отець Папій (прибл. 140 р. по Р. Х.) свідчить, що Cв. Марко був близьким другом Апостола Петра, від якого він одержав переказ про все, що наш Господь говорив і робив. Ці перекази були радше натхненними Святим Духом проповідями Апостола Петра. Св. Марко надзвичайно точно (під проводом Господа Святого Духа) весь цей матеріал записав, аби ми сьогодні мали Євангеліє від Cв. Марка – просту, стислу, неприкрашену і водночас живу і непомильну оповідь про Христа, у якій наголос робиться більше на ділах Христових, а не на Його словах. 

Молитва на День Св. Євангеліста Марка:

Всемогутній Боже!  Так само, як Ти збагатив Церкву Твою дорогоцінним Євангелієм, проголошеним Св. Євангелістом Марком, подай, аби ми вірували Твоїй Добрій Новині про спасіння і радісно ходили відповідно до Твого Слова; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Церква у благодаті: проповідь на 2-у неділю Великодня

                                           ЦЕРКВА У БЛАГОДАТІ

         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було. І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була! Бо жоден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав. Так, Йосип, що Варнавою що в перекладі є син потіхи був прозваний від апостолів, Левит, родом кіпрянин, мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апостолів (Дії 4:32-35). 

Христос воскрес! 

Любі брати і сестри, сатана любить розділення і ворогування. В раю він зробив усе, аби відділити наших прабатьків, а через них і нас від Бога. Він безперечено тішився гріхом, ворожнечею, яка була запанувала в серці Каїна до його віруючого брата і яка привела до братовбивства. Наша плоть заражена гріхом, а отже любить ворогувати і проти ближнього, і, звісно, проти Бога, як пише про це Апостол Павло в Посланні до римлян: «плотський розум – ворожнеча на Бога» (Рим. 8:7). 

А де є ворожнеча на Бога, там обов’язково буде і ворожнеча на людей, бо люди – вінець творіння Божого. Сьогодні друга неділя Великодня. І росіяни знову відновили свої атаки на наші житлові масиви. Володимир Путін, звісно, може стояти на Великдень у храмі Христа Спасителя в Москві, але яка з того користь, якщо він ворогує проти Бога? Можливо, він цього і не розуміє, бо на Великдень і завжди слухає фальшивого учителя, свого патріарха Кіріла, який схвалює війни та убивства українців. 

Для Кіріла ворожнеча проти Бога, це коли щось непристойне роблять лише у його храмі. А коли за його храмом топлять у крові цілі міста, то він на це уваги не звертає. Він явно не знає ані Христа, ані Його Слова. Або якщо знає, то знає та вірує як сатана і його біси, які теж «вірують, і тремтять» (Як. 2:19). 

Вірують, тремтять і мучать людей. Як «вірують і тремтять» і мучать полонених українців, і власних політв’язнів російські тюремники, вірні послідовники свого вождя політичного і своїх духовних наставників із російських храмів. Подивіться, якими худючими та хворими повертаються українські полонені з російських Аушвіців. Це, напевно, через те, що Росія – дуже християнська країна і там повно християн, і там Путін на Великдень стоїть у храмі Христа Спасителя і слухає Кіріла та його однодумних колег по пекельному цехові. 

В Євангелії від Св. Матвія ми чуємо такі слова Господа Христа: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається. Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!» (7:15-20). 

Так само й віра істинна розпізнається по плодах. Коли Росія безпричинно розпочала цю криваву війну проти України, то багато українців стали біженцями. Від самого початку війни наші парафії на заході України відчинили двері своїх домівок для тих, хто втікав від російських бомб, снарядів, ракет і дронів. Наші парафіяни надавали прихисток не лише одновірцям, але й усім, хто потребував їхньої допомоги. З біженцями вони ділилися усім, що мали. Так само щедро ділилися з українцями і наші брати та сестри з Вісконсинського Євангельського Лютеранського Синоду в США, наші брати і сестри з Німеччини, Швеції, Фінляндії і Норвегії. Вони так робили, бо любили своїх братів і сестер і не лише їх, але й усіх своїх ближніх. 

І таке ставлення християн не є унікальним лише для ХХІ століття. Сьогодні Писання переносить нас у величну Великодню пору Церкви – пору, що розпочалась із воскресіння Христа із мертвих і триває донині. Ми чуємо, що «люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було. І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!» 

Це була велична спільнота віруючих, які мали одне серце і одну душу, тобто вони мали спільну віру, спільне сповідання віри у Христа розп’ятого і воскреслого, спільну надію і спільне уповання на Господа Христа. Це були дні, що передували великим гонінням на Церкву і Бог у Своєму Промислі благословив Церкву саме на таке ставлення до власності і до своїх братів і сестер. 

Інколи комуністи у своїй оманливості люблять згадувати деякі місця з Писання і стверджувати, що, мовляв, Ісус Христос був першим комуністом і, що Церква на початках теж жила комуною. Правду кажуть, що де Бог будує Свою Церкву, там сатана зводить свою капличку. Сатана хоче, аби одні люди відбирали власність та плоди праці інших людей. А Бог спонукає Духом Своїм ділитися зі Своїми ближніми добровільно, від щирого серця. 

Комуністи і соціалісти, які ненавиділи Христа, примусово заганяли людей у комуни та колгоспи, а тих, хто чинив опір такому примусу, вбивали та відправляли у концтабори. Комуністична спільнота – це ГУЛАГи, репресії і Голодомор. Це царство диявола і насильства, царство грабунків і убивств. 

Христова ж Церква – це спільнота віруючих, що люблять Бога, Його Слово, Його Таїнство. І це спільнота, яка любить своїх ближніх, і цю любов виливає насамперед на тих, хто поруч – на своїх братів і сестер у вірі. Як пізніше також писав Апостол Павло: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо. Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!» (Гал. 6:7-10). 

Церква не має ненависті до тих, хто поза Церквою. Ми покликані Святим Духом усім робити добро але найбільше цей поклик стосується одновірних. Саме це відбувалось у перші дні життя Християнської Церкви. Бог у Своєму Промислі благословив віруючих саме на такі вчинки. За трохи часу юдейський Синедріон розпочав жорстокі переслідування християн, які закінчувались не лише в’язницею, але й убивствами і конфіскацією усього майна. 

Те майно не було відібране і знищене, яке було використане на потреби Церкви – на потреби віруючих людей. Ми не чуємо, що перші християни таким чином готувались до переслідувань, хоча Господь попереджує Свою Церкву: «І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений. А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого» (Мт. 10:22, 23). 

Натомість у Церкві панував дух любові і піклування про своїх ближніх. Водночас це не був соцзабез у який приходили всі, хто хотів просто щось отримати. Ні, там зловживань не було. Натомість то була виняткова спільнота перших днів Церкви Христової – спільнота відроджених людей, громадян Царства Небесного, народжених згори Духом Святим через апостольську проповідь Євангелія. Ця спільнота не могла жити, не дбаючи один про одного. Бо саме так живуть Божі люди. 

Ми живемо під благодаттю Божою. А що таке Божа благодать? Це Божа невимовна любов, якої нам ніколи не заслужити, ані заробити. Саме про цю любов ми чуємо в словах Господа, що так «Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Цю любов ми бачимо на хресті Голгофи у Христі розп’ятому за наші гріхи. Цю любов ми бачимо у Христі, Який «воскрес із мертвих, смертію смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував!» 

Господь Христос царює над нами благодаттю Своєю. І ми бачимо пробування цієї благодаті над Церквою, коли вона перебуває не у схваленні загарбницької війни, а в любові до ближніх – такої любові, яку ми бачимо в Єрусалимі у перших християн, у любові, яку ми бачимо в багатьох українських церквах, а також особливо в нашій спільноті в церквах у США та в Європі. 

Цю благодать у нас Господь Святий Дух вливає через Євангеліє: Євангеліє у Слові, яке лунало в перші роки життя Новозаповтіної Церкви і лунає й нині. І через Євангеліє у Таїнствах Святого Хрищення та Святої Вечері, якими Господь Церкву народжує і живить. А Церква жива не сіє смерть і не сповнена бісівськими слугами, що закликають до загарбування, грабунків і убивств. Церква Христова сповнена Духом істини та життя Подателем, Який діє через Слово і Таїнства і плоди діяльності якого – любов і піклування про всіх людей, а особливо про одновірців-християн. 

«Жоден із них», – читаємо ми, «не терпів недостачі». Ні, на них не просипалась манна небесна. В них «хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав». Божа любов наповнювала серця віруючих і вони ділилися з потребуючими своїм добром. 

Там де є істинна, щира віра у Христа розп’ятого і воскреслого там будуть подібні вчинки і буде подібна поведінка – там буде піклування про тих, хто у потребі. Бо де є Божа благодать – там є віра в Христа, і там немає ворожнечі на Бога, а є мир із Богом – мир, який для нас здобув Христос, наш розп’ятий і воскреслий Господь. А де є мир із Богом, там є і бажання жити в мирі зо всіма людьми.

 І то не лише жити в мирі, але й бути приятелем і другом для наших ближніх у всякій тілесній потребі та у всякій небезпеці для життя і тіла. А де благодаті немає, там далі залишається гріх, і ворожнеча проти Бога та людей. Там є віра в те, що добро має бути з кулаками, щоб тими кулаками насаджувати якийсь особливий «русскій мір» на всіх людей, що хочуть залишатись українцями, поляками, литовцями, латишами і так далі – залишатись вільними християнами у своїх рідних країнах або там, де покличе їх Бог діяти, працювати та служити. 

Де ж є мир Божий – там не танки, не ракети, не кулі і не снаряди на сусідні народи і не кулаки на ближніх. Там розгорнуті долоні догори. Бо стисність вашу долоню в кулак, любі брати і сестри – хіба ви можете щось дати комусь? А отримати від Бога чи від людей щось? А розгорніть тепер долоню і піднесіть її догори. Не лише від вас може щось отримати ближній вас, але й ви можете щось отримати від ближнього, а особливо від Господа – з Його благодаті, бо Він воскрес! Воістину воскрес! Амінь.

П'ятдесят днів Великодньої радості

Великодня пора - п'ятдесят днів радості, що простягаються від Великодня до П'ятидесятниці. Впродовж цього часу Церква святкує кінець Христової боротьби та проголошує Його перемогу над смертю та Його благодатні дари любові і милосердя для всіх тих, що вірують в Нього: усі блага Його життя, смерті і воскресіння. Це найбільша церковна пора радості!  Христос воскрес!  Воістину воскрес!  Світлини: Святкування цього Великодня на службах Божих в київській парафії Воскресіння.

Христос воскрес!

 «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав!» (1-Послання Св. Апостола Павла до коринтян 15:55-57)

 Христос воскрес!

 Любі брати і сестри!

 Через тиждень після Великодня багато-хто з нас поїде на цвинтарі, аби там провідати місця, де поховані тіла наших покійних родичів і друзів. Ця війна, безпричинно розпочата проти нас нечестивою Росією, ще більше додає смертей. Здається, диявол, гріх і смерть торжествують. Але це їхнє торжество – тимчасове. Бо «Христос воскрес із мертвих! Смертію смерть здолав і тим, що у гробах життя дарував!» Бог вже дав нам перемогу Ісусом Христом. Кожен, хто вірував і вірує в Нього, має цю перемогу і обов’язково воскресне до вічного життя. Буде час, коли Господь Христос повернеться у славі, і тоді всі християни, які упокоїлись у Господі, і ми всі, що віруємо в Христа, увійдемо у вічне життя в Божому Царстві. Бо перемогу над смертю Ісус здобув для нас. Хай Господь поблагословить усіх вас на благословенне святкування Великодня і всієї Великодньої пори! Бо Христос воскрес! Воістину воскрес!

 

У Христі Ісусі, нашому розп’ятому і воскреслому Господі,

 

+ Єпископ Української Лютеранської Церкви

В’ячеслав Горпинчук

 

День Св. Патріарха Йосипа

 Сьогодні ми згадуємо Св. Йосипа, Патріарха і дякуємо за нього Господу. Йосип був сином Якова і Рахілі. Будучи улюбленим сином батька, Йосип викликав заздрощі у своїх старших братів, які продали його в рабство у Єгипті, а батькові розповіли, що його роздерли дикі звірі (Буття 37). В Єгипті Йосип став головним слугою в домі Потіфара, військового посадовця. Оскільки Йосип відкинув статеві домагання дружини свого пана, вона його несправедливо звинуватила в спробі зґвалтування і  Йосипа вкинули до в'язниці (Буття 39). Через декілька років він витлумачив фараонові сни, який потім визволив Йосипа з в'язниці і поставив його над усією країною. Завдяки мудрості Йосипа, який діяв під проводом Божим, Єгипет був урятований від голоду. Коли в пошуках їжі його брати прийшли з Ханаану до Єгипту, вони Йосипа не впізнали. В кінці він їм відкрився, простив їх і запросив їх разом із батьком жити в Єгипті. Так був урятовані від голоду діти Ізраїля і з ласки Божої вони отримали нагоду вирости у великий народ. Йосипа особливо згадуємо і вшановуємо за вірність Господу, моральну праведність (Буття 39) і за його готовність прощати (Буття 45 і 50). (Ілюстрація: Йосип прощає своїх братів).

Молитва на День Св. Патріарха Йосипа:

Владико неба і землі! Через Апостола Павла Ти утішаєш нас: "Знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре" (Римлян 8:28). Життя Св. Патріарха Йосипа є таким яскравим і чудовим свідченням про істинність Твоїх слів. Благослови нас вірністю до Тебе і терпеливістю, аби наслідуючи приклад Св. Патріарха Йосипа, ми були благословенням для Твоєї Церкви в усьому, заради Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Благовіщення

 Сьогодні ми святкуємо Благовіщення - день, коли архангел Гавриїл звістив Діві Марії з Назарету, з роду Давидового, про те, що в неї народиться Спаситель. Цей день - початок Воплочення вічного Сина Божого та день, коли настало виповнення часу - "Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом,  щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли" (Гал. 4:4, 5).  Рання Церква святкувала Благовіщення і Велику П'ятницю, день розп'яття Господа в один і той самий день.  Ми в цей день дякуємо Господу за величне чудо воплочення нашого Викупителя-Христа та просимо в Господа, аби й ми могли повторювати в повному покладанні на Господа, приклад віри Св. Діви Марії, яка сповідує свою покору Слову Божому: "Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!" (Євангеліє від Св. Луки 1:38).

Молитва на свято Благовіщення:

Отче Небесний! Благаємо Тебе виливати на нас благодать Твою, аби ми дізнавшись про воплочення Сина Твого, Господа нашого, Ісуса Христа з послання ангела, хрестом Ісусовим і страстями Його були приведені до слави воскресіння; через нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Протиотрута від зміїного укусу: проповідь на 4-у неділю Великого посту

        ПРОТИОТРУТА ВІД ЗМІЇНОГО УКУСУ

       (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       І рушили вони з Гор-гори дорогою Червоного моря, щоб обійти едомський край. І підупала душа того народу в тій дорозі. І промовляв той народ проти Бога та проти Мойсея: «Нащо ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бо ж нема тут хліба й нема води, а душі нашій обридла ця непридатна їжа».  І послав Господь на той народ зміїв сарафів, і вони кусали народ. І померло багато народу з Ізраїля. І прийшов народ до Мойсея та й сказав: «Згрішили ми, бо говорили проти Господа та проти тебе. Молися до Господа, і нехай Він забере від нас цих зміїв». І молився Мойсей за народ. І сказав Господь до Мойсея: «Зроби собі сарафа, і вистав його на жердині. І станеться, кожен покусаний, як погляне на нього, то буде жити». І зробив Мойсей мідяного змія, і виставив його на жердині. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяного змія і жив! (Числа 21:4-9). 

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь  (Фил. 4:23). 

Любі брати і сестри, час від часу, особливо в літню пору року, ми чуємо про те, що якусь людину вкусила змія. Хоча в Україні змії не настільки отруйні як, скажімо в Азії чи в Америці, проте від такого укусу, якщо не ввести протиотрути та не провести негайного лікування, то можна померти. 

В Азії і на Близькому Сході різних змій більше і отрута їхня теж сильніша. Сьогодні Писання розповідає нам про те, як народ ішов дорогою Червоного моря і там, за своїм звичаєм, вони почали нарікати на Бога і на Мойсея. Вони не цінували свободи, яку отримали, коли Бог вивів їх із рабства. Вони не цінували піклування Божого про них, коли Він годував їх манною з неба. 

            Їм хотілось хліба – такого хліба, який давали рабам у Єгипті. Їм хотілось такої води, як в домі рабства. А тут натомість води було мало, а довкола була пустеля. Пшеничним хлібом їх ніхто не годував, натомість вони самі збирали щодня, крім суботи, манну небесну і вже з неї готували собі їжу. Але то була лише манна, а їм хотілось різноманіття, яке вони могли отримати, якби вони послухалися Бога на початку виходу з Єгипту і увійшли в Обіцяний Край. 

            Проте майже сорок років тому, коли Бог їх щойно вивів із Єгипту і через трохи часу у Обіцяний Край було відправлено 12 розвідників, по одному з кожного племені, то десятеро розвідників налякались самі тим що побачили: укріплені міста та велетнів таких як Голіаф. Повернувшись із розвідки вони налякали і своїм страхом підбурили проти Бога майже весь народ, який відмовився іти та здобувати Ханаан. 

            Тож вони отримали гідну кару – залишатись у пустині аж допоки не вимруть останні з бунтівників – людей, що постійно нарікають на Бога і Мойсея, Божого пророка, Який проповідував їм про грядущого Христа. Вони мали важку дорогу, одноманітну їжу не через те, що вийшли з Єгипту, а через те, що відмовились іти за Спасителем в Обіцяний Край. 

            Як і ми отримуємо свої блукання і страждання тоді, коли людей боїмось більше ніж Бога і коли піддаємось проповідям наляканих світом і обдурених дияволом «розвідників», обманутих сатаною проповідників. Тоді й нам навіть піклування Боже набридає і ми починаємо власний бунт проти люблячого Господа.

            Тож «послав Господь на той народ зміїв сарафів, і вони кусали народ. І померло багато народу з Ізраїля». Бунт проти Бога завжди завершується катастрофою. Тут бунт проти Бога закінчився для багатьох ізраїльтян смертю від укусів змій. А нам тут слід згадати, як у світ увійшов перший гріх, який ми ще називається прабатьківським гріхом. 

            Наші прабатьки згрішили через «укус змія». Адже диявол увійшов у змія і переконав нашу праматір Єву виявити непослух до Бога і скуштувати заборонений плід. Ось так змій-диявол «укусив» Єву. А вже Єва спокусила до гріха Адама. І ось так, підсумовує Апостол Павло «через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12). 

            Смерть у всіх людей, у всіх нас, увійшла від найпершого «укусу» змія-диявола. Ізраїльтяни нарікали на Бога, бо їх теж «укусив» змій-диявол. «Покусаний» дияволом  народ, якого вів Мойсей, слуга Божий, нарікав на Мойсея, вірного Божого пророка. Отрута диявола діяла ще до отрути зміїв-сарафів. Смерть від змій пустелі була наслідком дії ще першої отрути, отрути змія-диявола. 

            Змій-диявол і далі нас кусає. Кусає непомітно наче комар. Проте укуси комарів ми зауважуємо тоді, коли вони з нас починають смоктати кров і ті ранки починають нам свербіти. А чи є можливість зауважити укус змія-диявола. Так, той укус проявляється в наших думках, словах і вчинках. Коли ми, подібно до ізраїльтян у пустелі, починаємо нарікати на Бога і коїти гріхи проти перших Двох Заповідей та відмовляємось святкувати Святий День, не хочемо слухати Боже Слово, радісного його слухати та вивчати, знаймо – так діє отрута змія-диявола. 

            Коли ми не шануємо наших батьків, влади духовної і світської, учителів і всіх старших, не наділяємо їх любов’ю і повагою, пильнуймо – бо так діє отрута змія-диявола і ми перебуваємо на порозі втрати нашого краю, свободи і самого життя в нашій рідній країні. Бо Четверта Заповідь – єдина заповідь з обітницею про довголіття в рідному краю. 

            Коли ми простягаємо руки до нашого ближнього, завдаємо йому фізичної шкоди чи болю, або не стаємо йому другом у його фізичній біді, то так у нас діє отрута змія-диявола, спричиняючи швидку чи повільну погибель не лише нашого ближнього, але й нас, хоча нам може здаватися, що ми живемо і приречені тепер до процвітання. 

            Отрута змія-диявола діє в нас тоді, коли наші очі дивляться з пожадливістю на протилежну стать і коли чоловік та дружина не люблять і не шанують одне одного – в них тоді діє отрута змія-диявола. Як і діє вона тоді, коли ми крадемо чи відбираємо силоміць щось у нашого ближнього або підступно виманюємо чи не допомагаємо йому зберігати його власність і робити все, аби його справа поліпшувалась. 

            Отрута змія-диявола не паралізує наш язик, а спонукає його знеславлювати добре ім’я нашого ближнього, обманювати людей довкола нас і розпускати різні плітки та неправду про наших ближніх. І ця ж таки отрута паралізує наш язик, коли нам слід говорити добре про інших людей та витлумачувати їхні слова і вчинки в якомога ліпший спосіб. 

            Ця отрута спонукає нас заздрити нашим ближнім і бажати те, що належить їм, починаючи від членів сім’ї і закінчуючи їхнім будинком, землею, тваринами і всім їхнім майном. І ця ж таки отрута змія-диявола паралізує нас, аби ми не робили все, аби  і дім їхній, і спадщина, і все їхнє залишалося у них. 

            Ця отрута змія-диявола тишком-нишком із середини руйнує наше життя, життя людей довкола нас, життя сіл, міст, цілої країни і всього народу. Вона ще небезпечніша від отрути зміїв-сарафів, від укусів яких загинуло так багато ізраїльтян, що нарікали на Бога і на Божого пророка, Мойсея. 

            В одному нашому гімні (№ 96) є такі слова, що Господь «посилає іспит, спробу і ми збуджуємось враз. Так усе життя до гробу береже нас вірний Спас». Аби пробудився Ізраїль Бог послав на народ зміїв-сарафів і тоді «І прийшов народ до Мойсея та й сказав: «Згрішили ми, бо говорили проти Господа та проти тебе. Молися до Господа, і нехай Він забере від нас цих зміїв». І молився Мойсей за народ». 

            І тоді Бог дав розкаяному народові протиотруту. Ні, то не була якась рідина, яку потрібно колоти шприцами чи капати через «систему». То не був навіть якийсь трунок. Бог порадив щось таке, що за природою не могло бути ліками і те, що потребувало віри. Він сказав Мойсеєві: «Зроби собі сарафа, і вистав його на жердині. І станеться, кожен покусаний, як погляне на нього, то буде жити». І зробив Мойсей мідяного змія, і виставив його на жердині. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяного змія і жив!» 

            Хто повірив у Слово Боже, той жив. Тільки той виживав, хто повірив сказаному Богом і віра якого спрямовувала погляд на мідяного змія піднесеного на жердині над народом. Ось так Бог через Мойсея вказав на протиотруту проти найсмертоноснішої отрути – проти гріха. Бо той мідяний змій свідчив про Того, Хто прийде майже через півтори тисячі років і здобуде перемогу над змієм-дияволом. Він вказував на Христа, воплоченого Сина Божого. 

Вічний Бог Син, ставши істинною Людиною, промовляв до Никодима, учителя Ізраїля такі слова, які ми чули в Євангелії: «І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя. Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Ісус Христос і Той розп’ятий – єдина і дієва протиотрута від отрути диявола, гріха і смерті. 

Він – наша протиотрута, бо Він, будучи святим Богом, забрав усі наші гріхи і обмив їх Своєю невинною і святою кров’ю. Так, змій-диявол вжалив Його за п’яту і Господь Христос помер на хресті, але Він здолав нашу смерть, воскреснувши на третій день із мертвих. Ісус Христос – наша протиотрута від змія-диявола, гріха і самої смерті! Христос воскрес і живе, і ми, що віруємо в Нього, що дивимось очима віри на Нього, нашого Розп’ятого і Воскреслого Спасителя теж воскреснемо і будемо жити вічно в Його Царстві. 

Але до того часу, нам слід завжди мати протиотруту, аби отрута змія-диявола не знищила нас дорогою до Царства Небесного. Для того не зводьмо нашого погляду, духовного погляду, наших очей віри з Христа, піднесенного на хресті Голгофи. Коли лишень ми зауважуємо, що отрута починає діяти в нас через нарікання на Бога, через лінощі до слухання і вивчення Божого Слова, неповагу до батьків тощо, у каятті звертаємось до протиотрути – до Христа піднесенного – до Христа Розп’ятого і ми будемо мати прощення гріхів, і Бог відновить у нас життя – дасть нам прощення гріхів і вчинить нас знову невинними 

Коли ми відчуємо, що слабнемо від отрути змія-диявола, а ще краще не доводити себе до ослаблення, поспішаймо покріпити свої сили фізичні і духовні істинними тілом і кров’ю Христовими у хлібові та вині Святої Євхаристії – у них і з ними Ісус дає нам прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Не біймося йти дорогою Червоного моря – дорогою цього світу. Просто не зводьмо очей з Христа. І ми будемо жити. І мати вічне життя. В Христове святе Ім’я. Амінь. 

А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, – Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20, 21).

День Св. Йосипа Обручника

 Сьогодні ми згадуємо Св. Йосипа Обручника і дякуємо за нього Господу.  Св. Йосип походив із роду Давида і його Бог обрав за земного опікуна Свого Єдинородного Сина, Ісуса Христа. Св. Йосип був теслею. Він був заручений із Св. Дівою Марією, коли дізнався, що Марія була вагітна. Не бажаючи її знеславити, він хотів її таємно відпустити, але Бог у сні пояснив Йосипові, що Дитина Св. Діви Марії зачата від Святого Духа і ця Дитина - Спаситель світу, Якого Йосип по народженні назве Ісусом. Св. Йосип виявився вірним Божим мужем і виявляв повну опіку і над Св. Дівою і над Дитям Христом - і в Назареті, і в усіх подорожах, і у Віфлеємі, і в Єрусалимі, і в перших переслідуваннях за днів кровожерного царя Ірода, коли Свята Родина змушена була рятувати життя Сина Божого втечею до Єгипту. Існує передання, що Йосип заручився з Марією, будучи вдівцем у літньому віці і незабаром, після відвідин Єрусалиму з дванадцятирічним Ісусом і Дівою Марією, упокоївся у столітньому віці в місті Назареті.

Молитва на День Св. Йосипа Обручника:

Отче Небесний!  Ти обрав Йосипа на опікуна Твого Єдинородного Сина. Благослови усіх земних батьків вірністю до Тебе, аби вони виховували своїх дітей і всіх, хто доручений під їхню опіку, у страхові та любові до Тебе, аби пройшовши це земне життя у вірі, вони в кінці увійшли у життя вічне у Твоєму Царстві. Заради Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа і Спасителя. Амінь.

Слово чинить дві протилежні дії

 Але мусить бути ось так: Боже Слово має бути найдивовижнішою річчю на небесах і на землі. Ось чому воно мусить чинити водночас дві протилежні дії, а саме: давати досконале світло та славу тим, хто вірує в нього та наводити тотальну сліпоту і ганьбу на тих, що в нього не вірують. Для перших воно мусить бути найпевнішою і найвідомішою річчю з усіх, а для останніх воно мусить бути найбільш невідомою і найтемнішою річчю з усіх. Перші мусять величати і славити його понад усі речі, останні мусять богохульствувати проти нього і пліткувати про нього понад усі речі. Тож так воно діє для досконалості та досягнення в серцях людських не маловажних діл, а діл дивних і страшних. Як каже Св. Павло в 2 Коринтян 4, якщо наше Євангеліє закрите, то закрите воно для тих, хто гине. 

Мартін Лютер

День Св. Патрика, місіонера до Ірландії

 Сьогодні ми разом із християнами Заходу, а особливо з ірландцями, згадуємо святого Патрика, місіонера до Ірландії. Він народився у християнській сім’ї приблизно 389 року. Підлітком його захопили в полон ірландці, які напали на його батьківщину і змусили працювати в них пастухом. Через шість років він утік до монастиря у Франції. 432 року його було рукопокладено на єпископа і він повернувся до Ірландії, в якій він провів решту життя, проповідуючи Євангеліє і організовуючи християнські спільноти. У час загрози доктрині про Святу Трійцю, він її наполегливо захищав – трилисник (листок конюшини) використовувався Патриком, як ілюстрація про триєдиність Бога. Донині християни читають його «Сповідь» і проказують його молитви та співають гімни написані цим ревним слугою Господнім, якого Він забрав до Себе приблизно 466 року. Як кажуть мої американські друзі - у день Св. Патрика - всі трохи ірландці.

З молитви Св. Патрика:

Сьогодні я зв'язую себе
Сильним Ім'ям Трійці,
Закликаючи її:
Трьох в Одному та Одного в Трьох.

Зв'язую сьогодні себе ось цим навіки:
Силою віри, Христового воплочення,
Хрищення Його в Йордані,
Смерті Його на хресті для мого спасіння,
Його проривом із гробу в пахощах,
Його підйомом небесною дорогою,
Його приходом в день приречення
Я зв'язую себе сьогодні...