ЦЕРКВА У БЛАГОДАТІ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було. І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була! Бо жоден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав. Так, Йосип, що Варнавою що в перекладі є син потіхи був прозваний від апостолів, Левит, родом кіпрянин, мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апостолів (Дії 4:32-35).
Христос воскрес!
Любі брати і сестри, сатана любить розділення і ворогування. В раю він зробив усе, аби відділити наших прабатьків, а через них і нас від Бога. Він безперечено тішився гріхом, ворожнечею, яка була запанувала в серці Каїна до його віруючого брата і яка привела до братовбивства. Наша плоть заражена гріхом, а отже любить ворогувати і проти ближнього, і, звісно, проти Бога, як пише про це Апостол Павло в Посланні до римлян: «плотський розум – ворожнеча на Бога» (Рим. 8:7).
А де є ворожнеча на Бога, там обов’язково буде і ворожнеча на людей, бо люди – вінець творіння Божого. Сьогодні друга неділя Великодня. І росіяни знову відновили свої атаки на наші житлові масиви. Володимир Путін, звісно, може стояти на Великдень у храмі Христа Спасителя в Москві, але яка з того користь, якщо він ворогує проти Бога? Можливо, він цього і не розуміє, бо на Великдень і завжди слухає фальшивого учителя, свого патріарха Кіріла, який схвалює війни та убивства українців.
Для Кіріла ворожнеча проти Бога, це коли щось непристойне роблять лише у його храмі. А коли за його храмом топлять у крові цілі міста, то він на це уваги не звертає. Він явно не знає ані Христа, ані Його Слова. Або якщо знає, то знає та вірує як сатана і його біси, які теж «вірують, і тремтять» (Як. 2:19).
Вірують, тремтять і мучать людей. Як «вірують і тремтять» і мучать полонених українців, і власних політв’язнів російські тюремники, вірні послідовники свого вождя політичного і своїх духовних наставників із російських храмів. Подивіться, якими худючими та хворими повертаються українські полонені з російських Аушвіців. Це, напевно, через те, що Росія – дуже християнська країна і там повно християн, і там Путін на Великдень стоїть у храмі Христа Спасителя і слухає Кіріла та його однодумних колег по пекельному цехові.
В Євангелії від Св. Матвія ми чуємо такі слова Господа Христа: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається. Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!» (7:15-20).
Так само й віра істинна розпізнається по плодах. Коли Росія безпричинно розпочала цю криваву війну проти України, то багато українців стали біженцями. Від самого початку війни наші парафії на заході України відчинили двері своїх домівок для тих, хто втікав від російських бомб, снарядів, ракет і дронів. Наші парафіяни надавали прихисток не лише одновірцям, але й усім, хто потребував їхньої допомоги. З біженцями вони ділилися усім, що мали. Так само щедро ділилися з українцями і наші брати та сестри з Вісконсинського Євангельського Лютеранського Синоду в США, наші брати і сестри з Німеччини, Швеції, Фінляндії і Норвегії. Вони так робили, бо любили своїх братів і сестер і не лише їх, але й усіх своїх ближніх.
І таке ставлення християн не є унікальним лише для ХХІ століття. Сьогодні Писання переносить нас у величну Великодню пору Церкви – пору, що розпочалась із воскресіння Христа із мертвих і триває донині. Ми чуємо, що «люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було. І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!»
Це була велична спільнота віруючих, які мали одне серце і одну душу, тобто вони мали спільну віру, спільне сповідання віри у Христа розп’ятого і воскреслого, спільну надію і спільне уповання на Господа Христа. Це були дні, що передували великим гонінням на Церкву і Бог у Своєму Промислі благословив Церкву саме на таке ставлення до власності і до своїх братів і сестер.
Інколи комуністи у своїй оманливості люблять згадувати деякі місця з Писання і стверджувати, що, мовляв, Ісус Христос був першим комуністом і, що Церква на початках теж жила комуною. Правду кажуть, що де Бог будує Свою Церкву, там сатана зводить свою капличку. Сатана хоче, аби одні люди відбирали власність та плоди праці інших людей. А Бог спонукає Духом Своїм ділитися зі Своїми ближніми добровільно, від щирого серця.
Комуністи і соціалісти, які ненавиділи Христа, примусово заганяли людей у комуни та колгоспи, а тих, хто чинив опір такому примусу, вбивали та відправляли у концтабори. Комуністична спільнота – це ГУЛАГи, репресії і Голодомор. Це царство диявола і насильства, царство грабунків і убивств.
Христова ж Церква – це спільнота віруючих, що люблять Бога, Його Слово, Його Таїнство. І це спільнота, яка любить своїх ближніх, і цю любов виливає насамперед на тих, хто поруч – на своїх братів і сестер у вірі. Як пізніше також писав Апостол Павло: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо. Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!» (Гал. 6:7-10).
Церква не має ненависті до тих, хто поза Церквою. Ми покликані Святим Духом усім робити добро але найбільше цей поклик стосується одновірних. Саме це відбувалось у перші дні життя Християнської Церкви. Бог у Своєму Промислі благословив віруючих саме на такі вчинки. За трохи часу юдейський Синедріон розпочав жорстокі переслідування християн, які закінчувались не лише в’язницею, але й убивствами і конфіскацією усього майна.
Те майно не було відібране і знищене, яке було використане на потреби Церкви – на потреби віруючих людей. Ми не чуємо, що перші християни таким чином готувались до переслідувань, хоча Господь попереджує Свою Церкву: «І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений. А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого» (Мт. 10:22, 23).
Натомість у Церкві панував дух любові і піклування про своїх ближніх. Водночас це не був соцзабез у який приходили всі, хто хотів просто щось отримати. Ні, там зловживань не було. Натомість то була виняткова спільнота перших днів Церкви Христової – спільнота відроджених людей, громадян Царства Небесного, народжених згори Духом Святим через апостольську проповідь Євангелія. Ця спільнота не могла жити, не дбаючи один про одного. Бо саме так живуть Божі люди.
Ми живемо під благодаттю Божою. А що таке Божа благодать? Це Божа невимовна любов, якої нам ніколи не заслужити, ані заробити. Саме про цю любов ми чуємо в словах Господа, що так «Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Цю любов ми бачимо на хресті Голгофи у Христі розп’ятому за наші гріхи. Цю любов ми бачимо у Христі, Який «воскрес із мертвих, смертію смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував!»
Господь Христос царює над нами благодаттю Своєю. І ми бачимо пробування цієї благодаті над Церквою, коли вона перебуває не у схваленні загарбницької війни, а в любові до ближніх – такої любові, яку ми бачимо в Єрусалимі у перших християн, у любові, яку ми бачимо в багатьох українських церквах, а також особливо в нашій спільноті в церквах у США та в Європі.
Цю благодать у нас Господь Святий Дух вливає через Євангеліє: Євангеліє у Слові, яке лунало в перші роки життя Новозаповтіної Церкви і лунає й нині. І через Євангеліє у Таїнствах Святого Хрищення та Святої Вечері, якими Господь Церкву народжує і живить. А Церква жива не сіє смерть і не сповнена бісівськими слугами, що закликають до загарбування, грабунків і убивств. Церква Христова сповнена Духом істини та життя Подателем, Який діє через Слово і Таїнства і плоди діяльності якого – любов і піклування про всіх людей, а особливо про одновірців-християн.
«Жоден із них», – читаємо ми, «не терпів недостачі». Ні, на них не просипалась манна небесна. В них «хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав». Божа любов наповнювала серця віруючих і вони ділилися з потребуючими своїм добром.
Там де є істинна, щира віра у Христа розп’ятого і
воскреслого там будуть подібні вчинки і буде подібна поведінка – там буде
піклування про тих, хто у потребі. Бо де є Божа благодать – там є віра в
Христа, і там немає ворожнечі на Бога, а є мир із Богом – мир, який для нас
здобув Христос, наш розп’ятий і воскреслий Господь. А де є мир із Богом, там є
і бажання жити в мирі зо всіма людьми.
Де ж є мир Божий – там не танки, не ракети, не кулі
і не снаряди на сусідні народи і не кулаки на ближніх. Там розгорнуті долоні
догори. Бо стисність вашу долоню в кулак, любі брати і сестри – хіба ви можете
щось дати комусь? А отримати від Бога чи від людей щось? А розгорніть тепер
долоню і піднесіть її догори. Не лише від вас може щось отримати ближній вас,
але й ви можете щось отримати від ближнього, а особливо від Господа – з Його
благодаті, бо Він воскрес! Воістину воскрес! Амінь.
