неділя, 20 червня 2021 р.

Любити Христа і мати мир: проповідь на День П'ятидесятниці

                      ЛЮБИТИ ХРИСТА І МАТИ МИР

            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

  Ісус відповів і до нього сказав: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього. Хто не любить Мене, – той не береже Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. Говорив це Я вам, бувши з вами. Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив. Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається! Чули ви, що Я вам говорив: Я відходжу, і вернуся до вас. Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що Я йду до Отця, бо більший за Мене Отець. І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться. Небагато вже Я говоритиму з вами, бо надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має, та щоб світ зрозумів, що люблю Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю (Євангеліє від Св. Івана 14:23-31). 

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) 

Дорогі брати і сестри, кожен з нас може пройти легкий тест на тему: «Чи люблю я Христа?» Або ж: «Чи люблю я Бога». Для цього достатньо чесно проаналізувати своє ставлення до Біблії, до Божого Слова. Адже саме з цих слів починається наше Євангеліє на цей день. Ісус каже: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме». Отже, чи люблю я Христа?  Чи люблю я Бога? 

Якщо я не маю Біблії, то відповідь є очевидною. Бога я звісно не люблю. Якби я жив деьсь у XVстолітті і не мав би Біблії, я ще міг любити Бога, бо тоді Біблія була надзвичайно дорога книга. Але після винайдення друкарського верстата Біблія у перекладі Мартіна Лютера стала бестселером у Німеччині. Люди, які любили Христа, намагались купити Біблію і її читати, берегти Боже Слово. 

Якби далі існував Радянський Союз, то відсутність Біблії теж не була б свідченням того, що я не люблю Христа. Свідченням того, що я не бережу Його Слово, було б радше небажання мати Біблію і небажання переписати з неї бодай декілька рядків у зошит, яких у Радянському Союзі було багато. Якби ми жили в мусульманській країні, відсутність Біблії теж не була б свідченням про нелюбов до Христа, бо в деяких ісламських країнах за Боже Слово страчують.  

Але коли ми живемо в Україні і в нас вдома немає Біблії, то виправдання ніякого не може бути – ми не любимо Христа, бо ми не бережемо Його Слово. Проте може бути й інша ситуація – в нашому домі може бути Біблія навіть у різних варіантах – паперовому чи електронному, але вона просто припадає пилом десь у книжковій шафі чи ще десь, куди там ми її поклали і про неї забули. 

Або електронна Біблія перебуває серед тих програм, якими ми не користуємось взагалі або користуємось лише вряди-годи. Це теж свідчення про те, що ми не любимо Христа навіть маючи Його Слово в нашій домівці, в нашому компютері, планшеті, в нашому телефоні і так далі. Адже берегти Боже Слово не означає його ховати десь далеко з-перед очей, як ховали колись скарби від злодіїв і ворогів у часи лихоліття. 

Втім, я памятаю лише один випадок саме такий випадок, який стався у селі Лазарівка Монастириського району на Тернопільщині. Степан Черемхівка, диякон нашої церкви, перед своїм арештом зумів загорнути Біблію у перекладі Куліша, Нечуя-Левицького і Куліша в мішковину, і закопав її на території свого обійстя, аби після майже 20 років Гулагу та заслання, повернутись в Україну, відкопати цю дорогоцінну книгу і читати її та утішатись Словом Христовим. Я бачив ту Біблію і тримав її в руках. Отець-диякон Степан Черемхівка дуже любив Христа. 

А нам, коли ми не маємо Біблії вдома, не читаємо її і не розважаємо про Слово Христове, виправдання немає. Якщо ми не маємо Біблії вдома, не читаємо її і не розважаємо про Слово Христове, ми Христа не любимо. Берегти Слово Христове практично означає виконувати 3-ю Заповідь значення якої Мартін Лютер пояснює таким чином: «Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не зневажати проповідування та Його Слово, але свято шанувати їх, а також радісно слухати і вивчати». Проповідування і Слово ідуть завжди поряд. Хто любить Христа, той любить Його Слово і любить проповідування Христового Слова. 

Хто не любить Христа і Його Слова, того і в церкві не побачиш, і за дослідженням Біблії не застанеш. А хто любить Христа і Його Слово, той буде як диякон Степан Черемхівка або Псалмоспівець, який співає: «Для моєї ноги Твоє слово – світильник, то світло для стежки моєї» (118:105).  А які утішливі слова промовляє нам сьогодні Спаситель-Христос: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього. Хто не любить Мене, – той не береже Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене.». 

Слово, яке ми чуємо в Євангелії, в Писанні – не лише Слово Христа, а Слово Отця. Ці слова важливі, бо Ісус промовляє їх у стані пониження. Його слава, слава Бога живого, прихована людською плоттю і виглядом раба. У слухачів Ісуса може зявитись спокуси проігнорувати Його Слово, як слово простої людини, бо вони чують це Слово з людських уст. Тож Господь Христос чітко зазначає, що Слово, промовлене Ним – Слово Отця, і, звісно, Слово Святого Духа. А хто відкидає Слово Христове – той відкидає Слово і Отця, і Духа. 

І коли ми бережемо Слово Христове, то нас любить Отець Небесний. І виливає нас величезне, незрівнянне благословення, живучи в нас. Всі люди мають тіла. Але наші тіла Бог чинить Своїм храмом. Отець Небесний із Сином закладають в нас оселю. Мирські люди не бачать в нас храм Божий, але вони й не бачили Бога у Христі. 

Як багато всього такі мирські люди втрачають не вірячи в Бога, не довіряючи Христові. Вони втрачають не лише любов Божу, не лише скарб Його Слова, але й благословення вічного життя. Вони не люблять Христа. Такі люди не любили Христа і не вірували в Нього навіть, коли бачили Його чуда. Тим більше такі люди не вірують в Христа, Який вознісся на небеса. 

Тепер вони чинять опір Духові Святому і богохульствують проти Нього, відкидаючи Євангеліє. А віруючих Дух Святий утішає. Так само як Ісус є Христос, так і Святий Дух є Утішитель. Ми пам’ятаємо ці чудові євангельські вірші: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). 

Бог послав Свого Сина на світ, що через Нього світ спасся. Отець посилає нам Утішителя, щоб ми завжди про це памятали. Господь каже: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив». Бачите, як Утішитель повязаний із Словом Христовим? Як дивно і чудесно взаємодіє Бог Отець, Син і Святий Дух? 

            Отець посилає Сина, аби через Нього світ спасся. Отець посилає Утішителя, аби Він навчив нас усього і нагадав нам усе, що говорив Господь Своїм учням! Утішитель нас знову повертає до Слова Божого і діє через Слово Христове, творить нашу віру і її береже. Хто береже Слово, той любить Христа. Хто береже Слово, той, отже любить і Отця, і Святого Духа. 

            Я, звісно, шаную наше хресне знамення – виразний знак, який служить символом нашої віри в Триєдиного Бога. Але якщо я буду робити лише хресні знамення, але не берегтиму Слова Христового, то хресні знамення мені нічого не допоможуть, бо тоді я буду ворогом Божим і не матиму того величного дару, який дає нам Ісус. 

            Він каже: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!»  На Сході, як ми вже згадували, популярне вітання «Мир вам!» Так само можуть побажати миру, прощаючись. Проте наш Господь не просто бажає нам миру. Господь Ісус дає нам мир. 

            Цей мир – мир з Богом. Цей мир – мир Ісусів, мир який Він здобув для нас. Про ціну цього миру говорить Апостол Павло: «А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю.  Він-бо – наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом. Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким,  бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця» (Еф. 2:13-17). 

            Далі Апостол Павло пояснює, що цей мир означає, що ми тепер не вороги Божі і не чужі, для Бога, «а співгорожани святим, і домашні для Бога». А потім Павло нас знову повертає до Слова Христового і каже, що ми «збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос» (в. 19, 20). Ось такий мир залишає нам Ісус. Нам немає чого тривожитись. Ми маємо мир з Богом. Ми – домашні Божі. Ми – члени Його сім’ї. Ми – Божі діти, про яких Спаситель весь час піклується і яких Він весь час утішає Своїм Словом і покріпляє Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. 

            Христос Господь підбадьорює Своїх Апостолів і нас не журитись тим, що Він перебуває по правиці Отця, а навпаки радіти, адже це означає, що Він здійснив наше спасіння. І це означає, що Він царює. І це означає, що Він царює не просто як Цар над царями і Пан над панами, а царює, як наш люблячий Цар, наш Спаситель, наш Брат і наш Друг. Добре мати такого Царя! 

            Диявол, звісно, лютує, що зазнав такої поразки від Христа. І цю лють він прагне вилити на Церкву Христову, на нас, любі брати і сестри. Проте наш Господь немає нічого спільного з дияволом. Він – святий і всемогутній Бог. Ісус прекрасно знає про всі плани, наміри сатани і про всі його трюки. Ісус тримає диявола під контролем і не дасть йому завдати нам шкоди для нашого вічного життя. 

            Головне, щоб ми любили Ісуса і Слово Його берегли, тоді ми будемо купатись у любові Божій і радіти всіма благословеннями Отця Небесного. А найбільшим благословенням є вічне життя, яке ми маємо через нашого розпятого і воскреслого Господа Ісуса Христа. Про це свідчить нам Утішитель, зісланий на Церкву в найпершу Пятидесятницю. Він разом із Церквою говорить до Христа: «Прийди!». Бо в день повернення Христа у славі ми воскреснемо в прославлених тілах до вічного життя у Царстві Божому. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

вівторок, 15 червня 2021 р.

Хори небесні

      Назва одного хору виявляє його мудрість, назва іншого – його чистоту. Бо яке значення херувимів? Знання, яке стало повним. А яке значення серафимів? Уста вогню. Чи ви бачите, що їхні назви означають мудрість одного хору та чистоту іншого? Та попри це небесні сили у яких знання стало повним, не можуть дивитись на Божий вияв поблажливості без страху.

Св. Іван Золотоустий

неділя, 13 червня 2021 р.

Нове серце і новий дух: проповідь на 7-у неділю Великодня

                          НОВЕ СЕРЦЕ І НОВИЙ ДУХ

                     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)        

                І покроплю вас чистою водою, – і станете чисті; зо всіх ваших нечистот і зо всіх ваших бовванів очищу вас.  І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті.  І Духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми будете ходити, а постанови Мої будете стерегти та виконувати       (Єзекіїля 36:25-27). 

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) 

Дорогі брати і сестри, одного дня на верф Портленду зайшло американське військове судно. Воно потребувало не лише ремонту, але й дезінфекції. Справа в тому, що на тому кораблі, коли він був у морі, серед екіпажу виникла епідемія жовтої лихоманки. Корабель старанно відчистили та пофарбували, і відправили знову в морський похід. 

Проте не минуло й місяця в морі, як жовта лихоманка повернулась. Тож було ухвалено рішення знову звільнити корабель від екіпажу і на час зими повідкривати всі можливі отвори, аби мороз повбивав усі можливі збудники хвороби. Так і зробили. Навесні корабель знову пофарбували та по новому оснастили. 

Та жовта лихоманка з’явилась знову. Потім, коли стало зрозуміло, що хоча корабель виглядав гарно, але в ньому перебувала смерть, судно відбуксирували в море і там затопили. Ось так, любі брати і сестри, живуть ті, що не очищені Самим Богом. У своїх серцях вони носять насіння смертельної лихоманки і якщо вони не будуть очищені кровю Христовою, одного дня потонуть у морі Божого гніву. 

Сьогодні ми чуємо, як Бог описує нас стан до того, як Він нас очистить. Хоча слова Бога, які промовляв Єзекіїль, вперше були звернуті до юдеїв Старого Заповіту, вони – універсальні. Вони стосуються усіх людей. А який наш стан до очищення Богом. Господь каже, що ми занечищені нечистотами та бовванами. 

Про нечистоти ми можемо заперечити: «Ми ж кожного ранку або навіть по декілька разів на день приймаємо душ або купаємось у ванні. Ми добре навчені після туалету мити руки з милом. А подивіться, які ми стали чисті під час пандемії. Ми не просто миємо руки з милом – ми посилено користуємось антисептиками, які вбивають і мікроби, і віруси!» 

Але Бог говорить про інші нечистоти. Я впевнений, що юдеї Старого Заповіту теж були людьми чистоплотними, і купалися, і руки мили не рідше від нас. Проте Бог каже, що вони забруднені нечистотами. Як забруднені нечистотами й ми. Ці нечистоти не змити милом. Їх  не відчистити дезінфекторами. 

Ці нечистоти – страшніші від ковіду. Власне кажучи вони є привіздниками ковіду та всіх інших бід, які лише трапляються в нашому житті та в житті всіх інших людей. Ці нечистоти – в душі. Це – наші гріхи. Душ та ванна, мило та дезінфектори можуть гарно очистити тіло. Деякі ліки убивають все живе всередині нашого тіла, але гріх ніякі людські ліки знищити не можуть. 

 Ми можемо виглядати ідеально чистими в очах світу, чудесно пахнути дорогими парфумами, але бути вкритими невидимими нечистотами-гріхами, про які ми можемо знати або й навіть не знати, але про які знає Бог.  Ці гріхи-нечистоти спотворюють наше життя, руйнують життя людей довкола нас, але найгірше – вони прирікають нас до смерті тимчасової і вічної – нескінченних мук у вогні аду. 

Бог також каже нам про боввани. Юдеї, які втратили віру в обіцяного Месію-Христа, поклонялися різним бовванам. Серед них були дуже поширені ідоли Ваала та Астарти, богів родючості, поклоніння яким включало розпусту і блуд. Молох був ще одним жахливим бовваном – йому в жертву невіруючі юдеї приносили своїх дітей. 

Ви скажете: «Наших бовванів ще Володимир Великий поскидав у Дніпро!»  Але то були дуже прості боввани. Їхнє місце, особливо в останні десятиліття зайняли більш витончені боввани – наприклад, телепередачі та фільми, які розбещують нас і втягують все більше українців до блуду, руйнування сімей та інших пороків. 

На зміну Молоху прийшли аборти. Скільки ненароджених дітей приноситься в жертву цьому бовванові заради ніби-то безтурботного та щасливого життя матерів і батьків. І тут ми не говоримо про те, коли доводиться вибирати між життям матері та дитини, а про страшний конвеєр, запущений у нашому рідному краї з жертвопринесення немовлят. А ще як хитро маскується мамона, якому теж поклоняються так багато людей, в надії розбагатіти. Багато бовванів маємо ми в Україні. 

Ще одна наша серйозна проблема – наш старий дух, просякнутий гріхом і наше камінне серце, яке не здатне саме зробити вибір на користь Бога і святості. Це для нас наше серце – звичайне людське серце, одне і єдине в своєму роді, живе і неповторне. А для Бога – серце невіруючої людини – каменюка, яка нехтує Творцем і Його Словом, а прирікає нас до страждань не лише в цьому світі, але й упродовж цілої вічності. 

Самим нам ніколи не очиститись від наших нечистот і наших бовванів. Самим нам себе ніколи не оживити до вічного життя. Самим нам ніколи не змінити нашого камінного серця. Слава Богові, Який не полишив нас у наших бідах, а зі Своєї любові та милості очищує нас! Очищує нас у Своїй любові та милості. Він обіцяє це зробити Ізраїлеві і Він обіцяє зробити це нам. Він каже: «І покроплю вас чистою водою, – і станете чисті; зо всіх ваших нечистот і зо всіх ваших бовванів очищу вас». 

В книзі Чисел ми читаємо такі слова: «І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: «Візьми Левитів з-посеред Ізраїлевих синів, та й очисть їх. І так зробиш їм, щоб очистити їх: покропи на них водою жертви за гріх, і нехай обголять бритвою все тіло своє, і нехай виперуть одежу свою, і стануть чисті» (8:5-7). Але через уста Єзекіїля говорить Бог про дещо інше очищення. Він говорить не про очищення лише левитів до служіння в Старозаповітній Церкві. Він говорить про набагато масштабніші події.  Він говорить про події, які стосуватимуться усього Ізраїля, тобто всіх без винятку віруючих. 

Він тут говорить про надзвичайне окроплення, яке обмиває гріхи. Він говорить тут про Хрищення. Він говорить про Хрищення, яке запровадить Месія-Христос – про Хрищення, яке здійснюється в Імя Боже – в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. За цим Хрищенням стоїть Хрищення Ісуса від Івана в Йордані, Христове ставання під Закон, Його досконале життя на нашому місці. 

А слова Христові: «Я ж маю христитися хрищенням, і як Я мучуся, поки те сповниться!» стосуються Його святої і всепокриваючої жертви на хресті Голгофи (Лк. 12:50). Через це Христове Хрищення і через Його перемогу над гріхом, дияволом і смертю, наше Хрищення – окроплення водою, що поєднана зі Словом Божим. Ми маємо купіль Хрищення, яке очищує нас від всякого гріха, бо Христос мав Свою купіль Хрищення у Його святій і невинній крові на хресті Голгофи – крові, яка й нині очищує нас від усякого гріха (1 Ів. 1:7). 

Бачите, як любить нас Христос – Він пішов на хресні муки, аби наші гріхи прощалися заради Нього і аби ми лише купались у святій купелі Хрищення, очищуючись і народжуючись до вічного життя в Його Ім’я і заради Нього. У Хрищенні кропить нас Бог водою чистою і відроджує нас Духом святим до нового, чистого, святого, вічного життя. 

Пророцтво Єзекіїля виконалось у Христі, який промовив був до Никодима: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства…. Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. 3:3, 5). У любові Своїй Бог кропить нас чистою водою Хрищення і ми стаємо чисті від гріха. Ми стаємо Його «левитами», Його священством царським. 

Ми, у нашій зараженості гріхом, нагадуємо корабель на верфі Портленда, що був заражений жовтою лихоманкою. У Хрищенні Бог очищує нас. У Хрищенні ми зодягаємось у Христа. І це Хрищення, каже Мартін Лютер, означає «означає, що старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчи­н­­ка­ми та бажаннями, і що замість нього повинна щоденно поставати та воскресати нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно». 

            Господь Святий Дух через Хрищення забирає камінне серце із нашого нутра – із нашого єства. А натомість Він вкладає у наше єство серце живе, серце з плоті, тобто серце, яке наче губка, вбирає Боже Слово, тішиться ним, радіє ним, в усьому уповає на Христа і прагне Царства Небесного. Він робить це, бо любить нас і прагне, щоб ми мали воскресіння і вічне життя, яке для нас здобув Христос. Він і нам дає любляче серце, яке любить Бога, що перше нас полюбив (1 Ів. 4:19).  Це серце прагне невимовної спільноти з Христом, яку воно отримує через істинні тіло та кров Христові, що ними ми причащаємось у Святій Вечері. 

            Господь Святий Дух через Хрищення творить у нас нового духа. Цей дух не бунтівний. Йому перечить усяке нарікання на Бога та на Його Слово. Для нього найбільша радість – бути з Богом. Він долучається до співу Псалмоспівця: «Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!» (Пс. 121:1). І він шукає добра та миру для Єрусалиму, тобто для Христової Церкви. 

Апостол Павло каже, які плоди приносить нам Дух Святий, Який живе у віруючих дітях Божих: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!» Він також кличе нас: «Коли Духом живемо, то й духом ходімо!» (Гал. 5:22, 23, 25). 

Все це відбувається з нами вже в цьому житті. І все це творимо не ми, а Бог. Наскільки дивніші і більші речі стануться з нами, коли Христос Господь повернеться у славі і буде воскресіння, і ми увійдемо в Його Царство слави, аби жити там вічно в досконалому тілі, в якому не залишиться ні краплинки гріха, і в якому ми будемо насолоджуватись кожною миттю нашого вічного життя з Христом, нашим розп’ятим і воскреслим Спасителем. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

субота, 12 червня 2021 р.

Спасенні вірою: проповідь на День Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

                                             СПАСЕННІ ВІРОЮ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           Нарешті, Він з'явився Одинадцятьом, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його. І казав Він до них: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, – буде спасений, а хто не ввірує – засуджений буде.  А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім'я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип'ють, – не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, – і добре їм буде!» Господь же Ісус, по розмові із ними, вознісся на небо, – і сів по Божій правиці. І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стверджував слово ознаками, що його супроводили. Амінь. (Євангеліє від Св. Марка 16:14-20). 

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2). 

Дорогі брати і сестри, до свята Вознесіння ми маємо гарну християнську традицію вітатися словами «Христос воскрес!» І відповідати: «Воістину воскрес!» А потім вже в сам день Вознесіння таке вітання припиняється, а з ним до завершення за півтора тижня приходить і ціла чудова пора Великодня, пора Великодньої радості. 

Проте наше традиційне євангельське читання на цей вечір переносить нас саме на початок Великодня. І то не просто на початок, а ту мить, коли наш розпятий і воскреслий Спаситель «з'явився Одинадцятьом, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його». Це дуже цікава мить в історії Новозаповітної Церкви. Христос воскрес із мертвих!  Про цю новину учнів повідомили жінки, але в цю новину вони не вірували. 

Подумайте самі, любі брати і сестри, про те, скільки разів Ісус говорив про те, що Він має померти і воскреснути з мертвих. Згадайте про те, як Ісус воскрешав померлих: і сина вдови з Наїну, і доньку Яіра, і нарешті Лазаря.  Згадайте про те як Господь говорив про Себе Марті: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26). 

Проте, коли Христос воскрес із мертвих, вони не йняли тому віри. Ісус проповідував Євангеліє Царства.  Ісус проповідував про Свою смерть і про Своє воскресіння. Ісус проповідував про грядуще воскресіння усіх мертвих. Учні чули такі проповіді часто. І ось Ісуса розпяли. Їм не потрібно було в це вірити. Вони це бачили. 

В них не було потреби вірувати в смерть Ісуса на хресті. Про неї міг їм дуже гарно розповісти Іван, а про похорон Ісуса їм міг добре розказати ще й Никодим із Йосипом з Ариматеї. Вони не піддавали сумніву їхні повідомлення. Врешті-решт страждання і смерть – набагато частіше трапляються в цьому світі ніж воскресіння. 

Але було явно щось ще. Новині про світле воскресіння Христове чинила опір грішна плоть учнів. Цій новині чинить опір світ. І цю новину з усіх сил прагнуть заглушити сили пекла. Всі вони сприяють невірству. Гріх любить невірство. Світ одружений з невірством. Диявол просто закоханий в невірство. Адже коли і де немає віри,  тоді і там триває їхнє торжество і влада гріха, диявола і смерті. Тож усі свої сили вони будуть спрямовувати на те, аби спасенної віри не було, а було натомість невірство. 

Власне на невірство й страждають наші любі учні Христові. Новина, яку їм принесли жінки здавалась надто радісною, надто оптимістичною і дуже неймовірною – Христос воскрес із мертвих! Як і нам можуть здаватись Божі обітниці, які ми чуємо в Його Слові дуже неймовірними. Гріх, світ і диявол – вони дуже пильнують, щоб і ми мали їхній улюблений інструмент – невірство. 

До того ж учні хворіють на склерохардію – саме таке слово використовує Євангеліст Марко і воно перекладене як твердосердя. Це серця, які відмовляються вірувати хоча є й свідчення від Господа у Його Слові. Це серця, які відмовляються вірувати і тоді, коли є свідчення Божих людей: чоловіків і жінок. 

Але ось перед учнями зявився воскреслий Спаситель. І Св. Марко каже, що Ісус їх не утішав. Навпаки, Він «докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його». Краще почути докір Христа до того часу, доки ми побачимо Його, воскреслого Господа, у славі Останнього Дня. Коли воскреслим буде не лише Він, але воскреснуть усі померлі, що будь-коли жили на землі. Хай Господь благословить, щоб ми не чули слів докору з Його уст Останнього Дня!  

Св. Марко – дуже лаконічний Євангеліст. Тож наше вечірнє Євангеліє одразу переносить нас на 40 днів вперед, у четвер такий як цей – у день Вознесіння, на Оливну гору. Саме тут Господь дає Велике Доручення Своїй Церкві: «І казав Він до них: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, – буде спасений, а хто не ввірує – засуджений буде».  Яке це чудове і велике доручення!  

Згадаймо наших учнів у перші дні Великодньої пори. Вони перебувають у невірстві та твердосерді.  І Господь їм за це докоряє.  Один з учнів, Хома, погрожує вкласти пальці у рани воскреслого Христа, аби пересвідчитись у істинності послання про Його воскресіння. Однак Господь не виганяє їх із Церкви, не набирає Собі нових апостолів. Він докоряє їм, Він зявляється до них, Він спілкується з ними, їсть з ним  і навіть готує для них! 

Чому Ісус так діє? Він любить Своїх Апостолів. Він любить Своїх віруючих. І навіть більше, незрівнянно більше – Ісус любить всіх людей. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Ісус хоче, щоб усі люди спаслися.  Як пише Апостол Павло: «Це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:3, 4). 

Наш Господь так нас полюбив, що стався людиною, аби забрати всі наші гріхи на Себе і Він так зробив, і обмив усі наші гріхи Своєю невинною і святою кровю.  Він приніс Себе у жертву досконалу на хресті Голгофи, аби всі наші гріхи були прощені. На третій день Він воскрес із мертвих, аби вірою в Нього ми були виправдані, стали дітьми Божими, мали воскресіння і вічне життя в Його Царстві. 

Наш Господь так сильно любить нас і всіх інших людей!  Він хоче нам і їм спасіння, і вічного життя, яке Він здобув на хресті і вийшовши переможцем над смертю із гробу. Ось чому Він дає це Велике Доручення Своїй Церкві, Своїм любим віруючим дітям, яких Бог, винятково зі Своєї невимовної благодаті привів від невірства до спасіння.  

«Ідіть», – каже Він «по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» Він не каже Церкві сидіти на місці і бути вдоволеними своїм спасінням. Він хоче, щоб Церква і її проповідники йшли по цілому світу і проповідували Євангеліє усім людям. Адже Христос помер за всіх людей. Його свята жертва принесена за все людство. Але для виправдання потрібна віра в Христа, а «віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17). 

Господь каже: «Хто увірує й охриститься, – буде спасений, а хто не ввірує – засуджений буде». Бачите, який наголос ставить Господь на вірі?  Коли є віра, то буде і Хрищення, і буде спасіння, і вічне життя, і Царство Небесне. А де віри немає – там суд і осуд, і вирок провести цілу вічність у нескінченних муках аду. 

Звісно, що багато людей мають віру. Але віра від віри відрізняється. Є люди, які вірять в те, що вони заслужать собі вічне життя власними ділами. Це – хибна віра. Вона не від Бога. Через проповідь Євангелія такої віри не зявиться. І найголовніше – вона не дає спасіння. Бо наш Господь чітко каже про те, що спасуться ті, хто увірує в Євангеліє, тобто в Добру Новину про Христа. 

Спасуться лише ті, що увірують через Євангеліє Христове у Слові і Хрищенні. Без Євангелія не буде спасенної віри. А без віри не буде спасіння. У день Вознесіння Господь Христос ставить дуже чіткі акценти  на тому, що має робити Його Церква.  Він дає їй однозначне завдання – проповідувати Євангеліє. Саме це Христова Церква робить. Церква, яка маскується під Христову Церкву, чистого Євангелія не проповідує. 

А ті, що чують Євангеліє, вірують в нього, мають спасіння і вічне життя. Ті, що чують Євангеліє і вірують, прагнутимуть охриститись. Ті, що з певних причин не зможуть чи не встигнуть охриститись, все одно будуть спасенні, бо спасуться через віру в Христа. Аби Господь не докоряв нам Останнього Дня за невірство і твердосердя, важливо мати віру – віру, для створення якої Господь Святий Дух використовує Євангеліє. 

Господь також каже, які ознаки будуть супроводжувати віруючих. «У Ім'я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип'ють, – не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, – і добре їм буде!» Так було в Апостольську епоху. В день Пятидесятниці Апостоли проповідували Євангеліє мовами всіх тих народів так що люди, які зійшлись до Єрусалиму, чули проповідь Євангелія своїми рідними мовами і три тисячі людей увірували в Христа вже першого дня. 

Апостоли виганяли демонів із людей. Дияволові і його слугам це не подобалось, тож проповідники Євангелія зазнавали за це утисків і переслідувань. Але  Святий Дух творив через євангельську проповідь у серцях великої кількості людей і церкви поставали по всіх просторах величезної Римської імперії. 

Апостола Павла була вкусила надзвичайно отруйна змія, але він просто скинув її в огонь і йому нічого не було. Це відбулося при масі свідків, а потім він також вздоровив чоловіка, поклавши на нього руки (Дії 28:3 і далі). Господь виконував і виконує все що обіцяв.  Так буде завжди, адже Він «вознісся на небо, – і сів по Божій правиці», тобто Він царює з Отцем і Святим Духом. 

Яке це чудове свято Вознесіння. Як добре, що наш Спаситель – Цар Небесний. Як добре, що Він усе робить для нашого добра і для нашого вічного спасіння. Як добре, що Бог покликав і нас до віри через проповідь Євангелія. Хай Євангеліє проповідується завжди в нашому рідному краї, Україні і по цілому світові. Заради Христа. Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь. (1 Петр. 5:10, 11).

День Нікейського Символу віри

    Сповідання віри або Символи віри зявляються у час кризи, яку переживає Церква, а слово «криза» грецькою мовою означає судЦеркву, яка перебуває на землі ще називають Церквою, що воює, бо вона весь час мусить вести боротьбу проти диявола та його слуг, фальшивих учителів, які намагаються спотворити Слово Боже і таким чином знищити Євангеліє, вчення про Христа і про спасіння самою вірою в Нього.  Аби захистити правдиве вчення Церква формулювала Символи (Сповідання) віри.  Це – вкрай важливо, бо коли втрачається правдиве вчення, проповідь Слова Христового, то з ним втрачається віра, а отже втрачається спасіння і вічне життя.

   Тож одним із перших Сповідань було сформульовано та схвалено Нікейським Собором, який був скликаний на початку літа 325 року Імператором Костянтином, - сьогодні ми святкуємо річницю Нікейського Символу віри.   Нікейський Собор відстояв Біблійну правду про те, що Ісус – вічний Бог Син і сформулював відповідний Символ віри, який було довершено на Соборі в Контстантинополі 381 року.  Цей Символ віри – невід’ємна частина літургії Церкви. 

            Молитва на цей день:

          Нікейський Символ віри

Вірую в Єдиного Бога, Отця, Всемогутнього, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.

І (вірую) в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, Світло від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного, родженого, нествореного, єдиносущного з Отцем, через Котроо все сталося.

Він для нас, людей, і ради нашого спасіння з неба зійшов, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною. Розп’ятий був за нас за Понтія Пілата, страждав, і був похований. І в третій день воскрес, як було писано. І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця. І знову прийде у славі судити живих і мертвих; Царству ж Його не буде кінця.

І (вірую) в Духа Святого, Господа оживляючого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків.

І (вірую) в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.

Визнаю одне хрищення на відпущення гріхів.

Чекаю воскресіння мертвих і життя будчого віку.

Амінь.

пʼятниця, 11 червня 2021 р.

День Св. Апостола Варнави

 Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Варнаву.  Св. Варнава був левитом з Кіпру, який продав землю і віддав прибутки з продажу ранній християнській спільноті в Єрусалимі (Дії 4:36-37).  Св. Павло повідомляє нас, що Варнава був кузеном Івана Марка (Колосян 4:10). Варнаву було послано Єрусалимською Церквою, аби він був єпископом у молодій церкві в Антіохії (Дії 11:22).  Маючи там служіння,  він пішов до Тарсу і до Антіохії на поміч привів Павла (Дії 11:25-26).  Саме Церква в Антіохії відправила Варнаву та Павла в першу місіонерську подорож (Дії 13:2-3). Проте, коли настав час для другої місіонерської подорожі, Варнава і Павло не дійшли згоди про те, чи брати з собою Івана Марка. Варнава взяв Марка і пішов на Кіпр, а Павло взяв Силу і відправився на північ через Сирію і Кілікію (Дії 15:36-41). Про діяльність Варнави додатково відомо лише те, що його, очевидно, знали коринтяни (1 Коринтян 9:6).  Традиція оповідає, що Варнава помер мученицькою смертю на Кіпрі - його вкаменували.

Молитва на День Св. Апостола Варнави:

Всемогутній Боже! Твій вірний слуга Варнава шукав не власної слави, а щедро віддав життя своє і все, що мав для підбадьорення Апостолів і їхнього служіння. Подай нам, аби ми могли повторювати його приклад у житті, відданому благодійництву та проголошенню Євангелія; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 10 червня 2021 р.

Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

 День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету. 


Молитва на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа:


Всемогутній Боже! Твій Син Єдинородний, наш Господь Ісус Христос, вознісся на небеса, аби й ми могли возноситися в серці та розумі та весь час перебувати зі Спасителем, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 8 червня 2021 р.

Коли Бог виводить Своїх слуг за місто

   Коли лишень Бог збирається виявити своїм слугам щось таке, що перевершує всякі очікування, то виводить їх за міста у місце, вільне від штовханини. Він робить це, аби їхні душі не відволікались якимось видовищем чи галасом, аби в той час, коли їхнє ціле єство насолоджується повним миром і спокоєм, вони могли зайнятися міркуванням про те, що Він їм показує.

Св. Іван Золотоустий

понеділок, 7 червня 2021 р.

Де немає віри

 Де немає ніякої обітниці, там немає і віри, а де не має віри, там обітниця – ніщо.

    Мартін Лютер

неділя, 6 червня 2021 р.

Слухачі і виконавці слова: проповідь на 6=у неділю Великодня

                                   СЛУХАЧІ І ВИКОНАВЦІ СЛОВА

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

        Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, – бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є.  А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, – і він буде блаженний у діянні своїм! Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, – марна побожність того! Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу (Якова 1:22-27). 

            Христос воскрес! 

Дорогі брати і сестри, сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Якова наводить нам два типи християн або радше людей, які називають себе християнами. До якого типу належимо ми, кожен з нас. Ми можемо це визначити, послухавши нашого любого Апостола.  На початку він кличе, щоб ми були виконавцями слова, а не самими слухачами, що себе самих обманюють.

 Фактично, з самого початку він каже, що людей, які називають себе віруючими, можна розділити на ці дві категорії: виконавці слова та слухачі, які самі себе обманюють. І хоча він ставить на перше місце виконавців слова, починає він опис все-таки з другої категорії людей. Це – люди-забудьки. 

Така людина нагадує ту, що підходить до дзеркала. Вона дивиться на себе, щось може підправляє. Вона може навіть довго перед дзеркалом крутитись, як Оксана з «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Але настає час і пора від дзеркала відходити. І що відбувається тоді? Людина стає заклопотана різними справами або навіть розвагами і вона забуває про своє зображення. 

Вона забуває про своє обличчя, про щось те, що вважала ще декілька годин або й навіть хвилин тому важливими. По-суті, вона забувається про те, якою вона є і ким вона є.  Її увагу переймають інші речі. Апостол каже про таку людину: «риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, – бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є». 

Звісно є Апостола мало цікавлять питання нашого зовнішнього вигляду. Апостоли говорять про речі духовні. Ким є ми, любі брати і сестри. Хто ми виконавці слова чи забудьки? Забудько – це та людина, яка чує слово і слухає його, але не заглиблюється у почуте Слово Боже. Не переймається проповіддю Божого Слова. 

Забудько розгортає Біблію, механічно прочитує кілька рядків, встає із-за столу і вже за кілька митей він забувається про те, що читав. Забудько приходить до церкви – ще добре, коли приходить на Біблійний урок – все таки є більше шансів щось почути і запамятати. Так от, забудько приходить на службу Божу, послухає проповідь і, вийшовши з церкви, забуває про те, якою він є людиною.  

Іншими словами, він далі продовжує жити подібно до того як живе світ. Він не дуже відрізняється від мирських, плотських людей, які не знають Христа. Забудько сидів в неділю у церкві, слухав проповідь, міг навіть молитись і співати гімни, але він вийшов від дзеркала, від Божого Слова, яке вказувало йому на гріх і він забувся, як каже Апостол, яким він є. Він забувся, що Господь покликав бути його світлом для світу і сіллю землі. 

Забудько дуже нагадує ґрунт біля дороги, з притчі нашого Господа про сіяча: «І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували…»  Господь пояснює це місце з притчі такими словами: «До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою» (Мт. 13:4, 19). Забудьки часто стають жертвами злодійства лукавого. 

А інший тип християн – виконавці Слова. Такі люди, каже Апостол, заглядають в закон досконалий. А що таке закон досконалий? Тут ми можемо бути легко обмануті перекладом і нашим поглядом на слово «закон» поза його контекстом у нашому Посланні. Бо цей вислів досконалий закон можна і варто перекласти радше як довершений або ж повний або ж завершений закон. 

Наступний вислів нас може ще більше спантеличити. Бо слова «закон волі» ми можемо мати спокусу витлумачити як закон людської волі або закон волі Божої. І тоді в нас зявиться думка, що тут мова йдеться про людину, як постійно заглядає в Закон Божий, який постійно наказує нам це робити, а цього не робити.  Але правильніше і доречніше цей вислів перекласти як закон свободи, бо грецьке слово «елевтеріа» означає саме свободу. Саме такий, до-речі, переклад наводить сучасний переклад Біблії українською мовою. 

Звісно, що тут мова йде про Євангеліє Христове. Віруючі люблять чути Євангеліє Христове, люблять в нього заглядати, люблять про нього міркувати, розважати і в ньому перебувати. Це ж про такий спосіб життя каже нам і Господь Христос: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:31, 32). 

Справжню свободу ми отримуємо лише через довершений закон свободи, тобто через Євангеліє Христове. Справді вільні ми тоді, коли в Євангелії Христовому перебуваємо. Ось про що нам тут говорить, власне кажучи, і Апостол Яків. А як ми цю свободу отримуємо? Її ми отримуємо від Святого Духа, Який творить у наших серцях віру в Ісуса Христа.  Для творення цієї віри Господь Святий Дух обрав Євангеліє Христове. Пізніше Апостол Павло проголошуватиме: «Віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17). 

Віра від слухання довершеного закону свободи – довершеного, бо на хресті Голгофи Ісус довершив наше спасіння.  Там, Він, зносячи страшні смертні муки за наші гріхи, вигукнув перед тим, як віддати духа Свого Отцеві Небесному: «Звершилось!... І, голову схиливши, віддав Свого духа...» (Ів. 19:30). 

Ось про що ми пам’ятаємо, коли чуємо цей вислів «довершений закон свободи». Ісус приніс Себе Самого в жертву досконалу за наші гріхи. Він звершив наше спасіння. Без Нього нічого немає звершеного.  Як би ми не старались досягнути досконалості, праведності, безвадності, безгрішності власними силами, ми успіху ніколи не добємось. І виконавцями Слова, тобто Божого Слова, ми ніколи своїми силами не станемо. 

Боже Слово чітко спрямовує нас до Христа. Боже Слово свідчить про Христа. У центрі Божого Слова є Христос. І сутністю Божого Слова є Христос.  Якщо ми будемо надіятися на власні сили і намагатися виконувати, наприклад, Заповіді Божі, то незабаром переконаємось, що якщо не словом і ділом, то бодай думкою порушимо хоча б одну Божу Заповідь. 

Але коли ми справді пильно дивимось у Боже Слово, то дивимось на Христа, як і Послання до євреїв кличе нас не зводити погляд з «Ісуса, Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого» (12:2). 

Ісус – істинний Бог та досконала людина звершив наше спасіння. Ісус – наша довершеність і наша праведність. Дивитися у Слово і не бачити там Христа, як основу і центр Писання, якраз і означає бути нерозумним забудьком. Своїм одноплемінникам Божий Син говорив: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя» (Ів. 5:39, 40). 

Тож, хто досліджує закон довершений, закон свободи, слово обітниці, Євангелії, хто бачить там Христа – той є виконавець Слова. Хто горнеться до Христа у Слові і в Його Таїнстві – той виконавець Слова.  «І він буде блаженний у діянні своїм!» – каже Христів Апостол.  Той, хто перебуває у Слові Христовому – вільна людина і тоді вона не з примусу, а в радості робить добро усім своїм ближнім. Такий блаженний, тобто щасливий у своїй праці.  

Ми щасливі у нашій праці, любі брати і сестри.  Ісус приніс Себе у досконалу жертву за наші гріхи. Ісус звершив наше спасіння. Ісус обмив усі наші гріхи Своєю святою і невинною кров’ю. Ісус здолав смерть і визволив нас від влади диявола. Вірою в Нього ми виправдані і проголошені дітьми Божими та співспадкоємцями Царства Христового. Це справжнє блаженство і справжнє щастя. Як же нам не славити в радості нашого Спасителя Христа своїми діяннями? 

Водночас Апостол застерігає: «Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, – марна побожність того!» Тут Апостол говорить про людину, яка, вважаючи себе віруючою, не прислухається до Слова, а розкидається своїми словами на всі сторони, на які завгодно теми і навсібіч завдає болю та шкоди людям, зокрема і в питаннях релігії. Він не блаженний у діяннях своїх – вони в нього радше замінюються на слова. Він буде багато говорити, але мало робити або й зовсім нічого не робити. Тож побожність такого – марна.  Там лише маса слів. 

А яка ж істинна побожність?  Апостол дає на це питання відповідь. «Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу», – каже він.  У світі дуже багато людей потребують допомоги.  Однією з найбільш вразливих категорій людей є сироти та вдовиці, що не мають підтримки. Ще однією такою категорією людей за наших днів є пенсіонери з мізерною пенсією. Часто саме з цих людей знущаються хижацькі люди, які бачать беззахисних сиріт, вдовиць, пенсіонерів, особливо хворих, і чинять з ними всякі неподобства. 

            Господь Святий Дух через Апостола кличе нас виявляти піклування про сиріт і вдовиць. А допомогти їм є й нині багато способів – від купівлі продуктів – до відвідин у лікарнях. Таке піклування – плід віри. Як і плодом віри є любов до всіх наших ближніх – таку любов виявляють істинні християни – люди з чистою і непорочною побожністю. 

            Так само як чиста і непорочна побожність, каже Апостол – це берегти себе чистим від світу.  Світ – брудний і непристойний. Берегти себе чистим від світу означає робити все, аби ця нечистість і бруд світу не захоплювали наші серця і не контролювали їх. Апостол повертає нас тепер від діл до віри. Адже серце чисте творить у нас Бог. 

            Коли ми отримуємо прощення від Ісуса у Його Слові, коли ми споживаємо Христові істинні тіло та крові у хлібові та вині Святої Вечері, тоді Бог очищує нас і додає нам сили берегтися чистими від світу – Він покріплює нашу віру в Христа, в Якому ми маємо повну чистоту. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес!  Амінь. 

четвер, 3 червня 2021 р.

Ознаки Церкви

 Хоча Церква обминає людську мудрість, "дякувати Богові, навіть семирічна дитина знає, що таке Церква, а саме: святі віруючі та вівці, які чують голос Свого Пастиря". Ці слова Лютера зі Шмалькальдських Статей стосуються промови Спасителя в Євангелії від Св. Івана, розділ 10: "Я - Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають... Маю Я інших овець, які не з цієї кошари... І Мій голос почують вони, - і буде отара одна й Один Пастир!..Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. І Я життя вічне даю їм..." (Івана 10:14, 16, 27, 28а).

   Аби знайти отару, ми повинні шукати Пастиря. Точніше - ми повинні слухати Його голос. Якщо ми спробуємо просто знайти вівці або ж шукатимемо найбільшу кількість овечок або вівці найкращої якості, то цілком ймовірно ми будемо обмануті "одежою овечою" (Мт. 7:15). Надійним є лише голос Пастиря. Він приходить до нас лише в Його святому Євангелії, з Таїнствами включно. Тому ці святі засоби благодаті називаються ознаками Церкви. Де знаходяться вони, там знаходиться Церква, бо ці засоби благодаті - її непохитна основа (Еф. 2:20). Будь-яка фальсифікація Христового Євангелія підробляє Його голос, є руйнівною і не має в Церкві права (Гал. 1:8, 9).

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

вівторок, 1 червня 2021 р.

Приймати з уст Істини

   Якби у справах віри потрібно було приймати лише те, що ми можемо осягнути розумом та сприйняти орагнами відчуття, то вся наша віра порушилася б. Але віра є від того, що об'являє і навчає чітке Слово Боже, хоча те й здається нам неможливим (Луки 1:34, 37), глупством в очах світу (1 Коринтян 1:18, 23; 2:14), невидимим (Євреїв 11:1) і тим, чим слід полонити наш розум (2 Коринтян 10:4, 5). Тож оскільки Господня Вечеря є великою таємницею і про неї не можна судити нашим розумом, а радше зі страхом Божим, відповідно до Його Слова, приймати її вірою (через це й стародавні називають її великою і вражаючою тайною), то ми просто повинні приймати з вірою в Христа з уст Істини, які не обманюють і не говорять неправди - те, що Він промовляє і каже. А те, як саме це відбувається, ми доручаємо Тому, Хто запровадив цю Вечерю і Кому дано всяку владу на небі і на землі (Матвія 28:18).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

неділя, 30 травня 2021 р.

Проваджені Духом правди: проповідь на 5-у неділю Великодня

                                 ПРОВАДЖЕНІ ДУХОМ ПРАВДИ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, і ніхто з вас Мене не питає: «Куди йдеш?» Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше наповнилось смутком. Та Я правду кажу вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду, то пошлю вам Його. А як прийде, Він світові виявить про гріх, і про праведність, і про суд: тож про гріх, – що не вірують у Мене; а про праведність, – що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже; а про суд, – що засуджений князь цього світу. Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам. Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить. Усе, що має Отець, – то Моє; через те Я й сказав, що Він візьме з Мого та й вам сповістить (Євангеліє від Св. Івана 16:5-15). 

            Христос воскрес! 

Дорогі брати і сестри, звідки ми знаємо, що таке добро і що таке зло? Звідки ми знаємо, де правда, а де брехня? Як нам не бути обманутими і жити так, як личить дітям Божим?  І найголовніше, як нам здобути вічне життя і не втратити його?  Де знайти правду? 

В нашому Євангелії на сьогодні Господь розповідає, де і від Кого ми отримаємо правду. Він навіть використовує такий вислів «цілої правди». Грецький оригінал використовує слово пас, тобто вся, Господь говорить про повну правду. Іншими словами не залишиться нічого з правди, яка нам потрібна. 

Ця правда не завжди буде для нас тією, яку ми хотіли б почути. Проте то буде правда. Ми чуємо розмову Божого Сина із Апостолами. Чи їм подобалось те, що говорив Ісус тієї миті? Ісус каже їм: «Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, і ніхто з вас Мене не питає: «Куди йдеш?» Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше наповнилось смутком».  Серце учнів наповнилось смутком. 

Ось так діє наша грішна природа.  Ми хочемо, аби все відбувалось по нашому, або ж ми тоді не будемо щасливі. Нам хочеться жити в раю ще в нашій грішній плоті. Учням хочеться, аби Божий Син перебував з ними завжди і ніколи видимо їх не полишав. Адже, коли Він присутній «Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина...» (Мт. 11:5). 

Тож коли Ісус говорить про те, що Він повинен піти, то їхнє серце наповнюється смутком. Вони не цікавляться, куди Він має піти, чому Він має піти, що після того має бути і як має бути. Їм сумно, що їхнє перебування з Сином Божим ось-ось має закінчитись. Якби ж то вони спитались! 

Адже Ісус говорить про завершення Його земного перебування. Він говорить про те, що Його місія з викуплення людства, Його учнів, усіх нас від гріха, від влади диявола і смерті фактично завершена. Він знає, що Його чекає зрада Юди, зрада Його народу, знущання в Синедріоні та бичування і терновий вінець. Його чекають жахливі муки на хресті за гріхи цілого світу. Він знає, що Його чекає смерть і гріб. 

Але Ісус також знає, що Його чекає воскресіння і перемога над гріхом, над дияволом і смертю. Він знає, що Церква буде співати: «Христос воскрес із мертвих, смертію смерть здолав і тим, що в гробах життя дарував!» Проте учнів не питають, що їхній Учитель і Господь має на увазі і куди Він йде. 

Ісус же говорить про грядуще вознесіння і про те, що Він сяде праворуч Отця і що Він пошле Утішителя. Поки Він з учнями, Утішитель не прийде. Утішитель прийде теж не для того, аби учні сиділи в замкнених кімнатах і тремтіли зі страху на можливу реакцію невіруючих юдеїв чи світу. Утішитель прийде тоді, коли Своє викупне діло звершить Божий Син, аби учні почали виконувати ту місію, до якої впродовж трьох років їх готував Божий Син. 

Учні завершують навчання в Семінарії Христа.  Їх чекає випуск і рукопоклодання в День Пятидесятниці. Про той славетний день говорить їм Господь. Він говорить їм і нам про Утішителя. Ми називаємо Христа Викупителем і Спасителем. Ісус сьогодні каже нам, як нам називати Святого Духа. Він спочатку називає Його Утішителем. 

Як Йому личить цей чудовий титул!  Він справді нас утішає. Погляньте, наприклад, на Його працю в День Пятидесятниці. Коли Ісус виконав обітницю і на учнів зійшов Святий Дух, вони почали проповідувати різними мовами. Ті проповіді були дуже могутні. Послухайте, як виразно Святий Дух, діючи через Апостола Петра, виявляє слухачам апостольської проповіді про гріх: «Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назарянина, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаменами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте, Того, що був виданий певною волею та передбаченням Божим, ви руками беззаконників розп'яли та забили» (Дії 2:22, 23). 

Петро не перекладає провини лише на Синедріон. Петро виявляє гріх всім ізраїльським мужам. І він також обвинувачує у смерті Христа беззаконників, людей без Закону Мойсея, тобто римлян. Петро виявляє гріх ізраїльтян. І це не просто гріхи з Другої Скрижалі, які ми коїмо. Петро, а через нього Утішитель, виявляє найголовніший гріх – невірство в Ісуса Христа – гріх проти Першої Заповіді і властиво проти всієї Першої Скрижалі. 

Утішитель виявляє кожній людині, що коли вона не вірує в Ісуса Христа, що Він – істинний Бог та істинна людина в одній особі, то вона має гріх, за який вона засуджена до смерті, тимчасової і вічної. Іншим словом, якщо не віруєш в Христа, то ти не віруєш в Бога і ти нещасний, жалюгідний і проклятий грішник. І майбутнє твоє – страшне, як і твій гріх – у вічних муках аду. 

Там, де є Утішитель, там будуть лунати такі або подібні слова, але головний зміст їх буде залишатись одним – якщо не віруєш в Ісуса Христа, то не маєш спасіння, не маєш прощення гріхів, а навпаки ти покритий гріхами з голови до ніг і приречений до вічних мук в аду. 

Проте Утішитель не лише виявляє гріх. Ісус обіцяє Своїм учням, що Утішитель також засвідчить про праведність. Коли ізраїльські мужі почули від Утішителя через Апостол Петра засвічення про гріх, то «вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: Що ж ми маємо робити, мужі-браття?» (Дії 2:37).  Проповідував Апостол, але діяв через його проповідь Утішитель. Саме Він привів серця тих ізраїльських мужів до жалоби, до каяття. 

Саме так діє Утішитель і нині, коли проповідники Христового Євангелія вірно проповідують Боже Слово. Через їхню проповідь діє Святий Дух. Він приводить нас до каяття. А потім Він нас так само через вірних Своїх проповідників утішає. Апостол Петро дав відповідь свої розкаяним одноплемінникам: «Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете! Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш» (Дії 2:38, 39). 

Він засвідчив їм про прощення їхніх гріхів в Ім’я Ісуса Христа. Він засвідчив їм про Його праведність, яка стає їхньою праведністю самою вірою в Ісуса Христа. Про це свідчить Утішитель через Своїх проповідників і нині. Він нас утішає тим, що наші гріхи прощені в Христове Ймення, що заради Христа ми виправдані – що Ісус повністю і досконало виконав Свою місію нашого викуплення і визволення, доказом чого є Христове воскресіння, вознесіння і царювання. 

Він свідчить також, що поза Христом виправдання немає, бо віра в Христа і праведність мають між собою нерозривний, абсолютний звязок.   Святий Дух утішає нас Христовим Словом. Утішитель спонукає нас підходити до Господнього Престолу, аби споживати істинне тіло Христа та пити Його істинну кров у хлібові та вині Святої Євхаристії на прощення наших гріхів, аби ми мали Христову праведність, воскресіння, і вічне життя в Його Царстві. 

Звідки ми знаємо, що ми виправдані самою вірою в Христа?  Звідки ми знаємо, що Христос – праведність наша? Ми про це знаємо від Утішителя, від Святого Духа, Який промовляв через Апостолів і тепер ми чуємо Його слова, читаючи та слухаючи Єванегліє, Дії святих Апостолів, їхні Послання та Об’явлення Івана Богослова. 

Господь Христос обіцяє, що Утішитель виявить також про суд. Любі брати і сестри, зверніть увагу на ті слова, які далі каже наш Спаситель. Він не каже, що Утішитель виявить суд над нами. Він каже, що означають ці слова «про суд, – що засуджений князь цього світу». Диявол не має в чому більше обвинувачувати віруючих в Христа, адже наш гріх спокутуваний Христом і ми виправдані Богом заради Христа. Адже «Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого» (Ів. 3:17, 18). 

            Хто відкидає Христа, як єдиного Спасителя від гріха, той, звісно, засуджений. Але ми, любі брати і сестри, що уповаємо на Христа, ми вже маємо спасіння і вічне життя. Про це нам також свідчить Утішитель, посланий Ісусом.  Аби ніхто нас не звів від Христа до інших фальшивих божеств і аби ніхто нас не заманив якимись особливими обявленнями на духовні манівці і дороги погибелі, наш Утішитель є також Духом правди.  Святий Дух славить Христа, звертає наш погляд на Нього, горне до Нього у Святій Вечері і кличе уповати лише на Христа. 

            Кожне слово, промовлене Ним є правда. Адже Господь Святий Дух – істинний Бог. І Його Слово – істина. Він припровадив нас до цілої правди, до повної правди – Він дав нам Слово Боже.  Ми маємо правду.  Слово – то правда.  І в Апостольські часи, і нині є чимало духів – різноманітних проповідників, які заявляють про те, що вони – від Христа. Апостол Іван кличе нас: «Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ» (1 Ів. 4:1). 

Диявол дуже винахідливий і він буде пропонувати різні версії обману про Христа і про спасіння. Але обман його буде завжди спрямований проти Божого Слова, на перекручення Божого Слова, на спотворення Божого Слова і на відведення нас від Христа. Диявол – дух обману. Але він не матиме успіху, якщо ми перебуватимемо із Духом істини, Духом правди, Якого послав нам Ісус Христос, наш люблячий Спаситель. Бо Дух Святий, Утішитель, Дух істини надихнув мужів Божих записати всю правду.   

А як ми перебуваємо з Духом істини? Перебуваючи у Його Слові, як до цього кличе нас і Господь Христос: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:31, 32). Через це Слово діє Святий Дух, Утішитель Дух істини, Якого послав нам Христос. Бо Він воскрес! Воістину воскрес! Амінь.

середа, 26 травня 2021 р.

Що не з Писаннями, те проти Писань і проти Бога

     Христос каже: «Хто не зо Мною, той проти Мене» (Лк. 11:23). Ми кажемо: «Все, що не з Писаннями, те проти Писань. Їхнє священство і його жертва, і служіння, їхній єпископат – не з Писаннями, як показано вище, тож вони в такому разі – проти Писань і таким чином – проти Бога. А те, що проти Бога – те діло диявола».

Мартін Лютер