Наш Посередник Христос пов'язав Себе непохитною обітницею про те, що Він буде з нами тоді, коли ми молимось (Матвія 18:20) і, будучи нашим Заступником та Первосвящеником, Він приноситиме Отцеві наші прохання і заступатиметься за нас та проситиме Отця разом із нами.
Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства
Сьогодні ми згадуємо Св. Юстина Мученика і дякуємо за нього Господу. Народжений на початку ІІ століття, Юстин виростав у поганській сім'ї. Він був студентом філософії, який навернувся до християнської віри та став учителем в Ефесі та Римі. Після відмови приносити поганські жертви, його було заарештовано, допитано та страчено разом із іншими шістьма віруючими. Офіційний протокол його допиту в Римі перед Рустікусом, римським прелатом, задокументував його сповідання віри. Оповідь про його мучеництво стала джерелом великого підбадьорення для ранньої християнської спільноти. Багато з того, що нам відомо про ранню літургійну практику, надійшло до нас саме від Юстина.
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, – в Мені, а Я – у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я – у них, а Ти – у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу. Отче Праведний! Хоча не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім'я Твоє їм об'явив й об'являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я – в них!... (Євангеліє від Св. Івана 17:20-26).
Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).
Любі брати і сестри, слова, які ми чули в сьогоднішньому Євангелії, люблять використовувати прихильники об’єднання всіх християн у якусь одну церковну структуру або в який один християнський рух. Цікавим є те, що цих прихильників об’єднання цікавить саме об’єднання, а не об’єднання на основі чистого сповідання Писання або чистої проповіді Євангелія.
Іншими словами, прихильники такого об’єднання зацікавлені радше в політиці, аніж у збереженні того, що Церкві, тобто всім нам, заповів наш розп’ятий, воскреслий і вознесенний Господь Христос. Тож у цю єдність вони прагнуть включити не лише євангельську доктрину, але й різні вчення, часто фальшиві вчення – мовляв, достатньо того, що ти називаєш себе християнином, а якщо твоє вчення і проповіді суперечать Божому Слову, то це не повинне ставати на заваді єдності, скажімо під єпископом Риму або це не повинне ставати на заваді розвитку екуменічного руху.
Проте Господь ніде не каже про об’єднання усіх людей, які називають себе християнами, і, як це добре відомо, доволі часто у спасінні покладаються на власні діла, заслуги святих і всяке таке подібне, нехтуючи Словом Божим. Натомість Він тут каже: «Не тільки за них (тобто, за Апостолів) Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно». Отже Господь молиться за Апостолів, а також за християн і то навіть за їхню єдність.
Але на чому основується ця єдність? Господь каже, що Він молиться за тих християн і за єдність тих християн, що увіруються ради слова Апостольського в Нього. Перш за все, що це за слово Апостольське? Це безперечно, Апостольська проповідь. В Посланні до римлян, Апостол Павло, наприклад пише: «Кожен, хто вірує в Нього (в Христа), не буде засоромлений…. Бо кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?.. Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (10:11, 13-15, 17).
Що ж проповідували Апостоли? Вони проповідували Слово Христове! Вони проповідували Євангеліє! Навіть хоча деякі з книг Євангелія ще писались ними та євангелістами під проводом Святого Духа, чимало Євангелія вже було в Старому Заповіті – у його прекрасних, чудових книгах, починаючи від книги Буття і завершуючи книгою Св. Пророка Малахії. Перша прилюдна проповідь Апостола Петра в День П’ятидесятниці у більшості своїй – цитати саме зі Старого Заповіту.
Ось що означає вислів «слово Апостолів», власне кажучи як і вислів з нашої літургії і з нашого Символу віри про Апостольську Церкву. Та Церква – Апостольська, яка тримається Апостольської проповіді, тобто проповіді Слова Христового, Євангелія. Та Церква проповідує Христа у Якому виконується Старий Заповіт і та Церква проповідує Новий Заповіт у всій його повноті.
Бо слово Апостолів – це також чотири Євангелія, Дії Апостолів, Апостольські листи та Об’явлення Св. Івана Богослова. Тут немає місця для різноманітних передань, байок, легенд і всяких інших маловажних речей, а то й відвертих нісенітниць. Бо віра – від слухання Слова Христового, а не оповідей про житія святих і тому подібного. Де немає слухання Слова Христового, там немає і спасенної віри.
Точніше там є віра, подібна до віри язичників або, наприклад, Каїна. Але там немає віри в Христа, яка може бути тільки від слухання євангельської проповіді. Тож коли хтось говорить про єдність усіх християн, той першим мусить викинути всякі передання, байки, легенди, має навчитись проповідувати чисте Євангеліє Христове, і тоді Господь відчинить йому і розуміння тієї єдності про яку Він тут молиться і двері до неї.
А далі наш Спаситель каже, яку саме єдність Він має на увазі. «Як Ти, Отче, – в Мені, а Я – у Тобі», – каже Він, «щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав». Тут Господь говорить про незбагненну єдність Святої Трійці. Є лише один Бог, але є Три Особи Божі: Отець, Син і Святий Дух. Вони мають єдину божественну сутність, але водночас Отець не є Сином і Святим Духом, Син не є Отцем і Святим Духом, а Святий Дух не є Сином і Отцем.
Але Святу Трійцю ми пізнаємо лише вірою і самою вірою ми є одним у Отцеві і Синові. І лише ця віра сповідує, що Отець послав Сина і то не просто посилання у світ Сина від Отця сповідуємо ми, а визнаємо безмежну Отцівську до нас любов, адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).
Але що проповідують ті, що на словах прагнуть єдності християнства? Хіба не стоїть у них на першому місці Св. Діва Марія? Або хіба не стоять у них на місці спасіння самою вірою в Христа добрі діла? Стоять! Ось чому їхні заяви – оманливі. Їм потрібна не єдність християн, а відведення християн від істинної єдності – з Христом через віру, із Отцем – через Христа. А їхня оманливість постає з забрудненого людськими вченнями джерела, в яке вони можуть для приманки доливати трохи Євангелія. Хоча наслідком цього подібний до того, якби в бочку з дьогтем додавали ложку меду.
Правдиву єдність з Отцем і Сином творить в нас Святий Дух, Який є Творцем нашої віри і Духом оживляючим. Господь же далі у молитві каже, що Він передав Своїм Апостолам, Своїй Церкві славу, яку дав Йому Отець. Отець же прославив Сина через хрест Голгофи. Христова слава, переданам Апостолам і нам – це прощення гріхів і викуплення від гріха, від влади диявола та смерті, яке ми маємо кров’ю Сина Божого, пролитою на хресті.
І про цю славу ми свідчимо, сповідуючи Христа єдиним нашим Спасителем. Хрести на церквах, хрестики на грудях і на значках можуть бути лише нагадуванням слави, яку Христос отримав від Отця і передав нам, але слава буде виражатися у нашому сповідуванні Христа і нашої єдності з Богом – винятково через кров Христову, через Христову жертву на хресті.
А далі Господь засвідчує чудесну істину, кажучи в молитві до Отця Небесного: «Я – у них, а Ти – у Мені». Через Хрищення ми у Христа одягнулися. Ми причащаємось Христом у Його істинних тілі та крові у хлібові та вині Святої Вечері. Ми поєднані з Ним вірою. Як чудесно сповняються слова Христа: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я – в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною» (Ів. 6:56, 57).
Як і Апостол Павло сповідує: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20). Ось як Христос перебуває у нас і ось як ми маємо невимовну спільноту з Богом живим! А Господь далі молиться про досконалість у цій єдності.
Цієї досконалості не може бути без сповідання того, що ми виправдовуємось винятково з благодаті Божої самою вірою в Христа. Про це каже Спаситель, коли, говорячи про досконалість у єдності, говорить про знання Спасителя і Бога люблячого, а не Бога-Судді, як і в іншому місці Він каже: «Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого» (Ів. 3:17, 18).
Для досконалості у єдності немає місця для самоправедності та уповання у спасінні на власні діла. Для цієї досконалості вимагається сама віра у Христа, у Бога благодатного і люблячого. Бо лише заради Христа ми прощені. Лише у Христі ми стаємо дітьми Божими і залишаємось ними допоки уповаємо на Самого Христа, горнемось до Нього, перебуваємо у Його Слові, і Його Слово бережемо.
А наше спасіння Він починає, виконує Його і довершує. І Він бажає, аби ми були спасенні, як і сьогодні ми чуємо Його молитву: «Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу». Наш Господь вознісся на небеса. Він царює у славі. І Він хоче, щоб ми були з Ним.
Інакше кажучи, наш розп’ятий, воскреслий і вознесенний Господь хоче, щоб ми перебували з Ним у Його Царстві слави, раділи спадщиною Царства Небесному і жили з Ним у радості повіки віків. Він хоче, щоб ми увійшли в це Царство у прославлених тілах і це настане в Останній День – у той день, коли Він повернеться у славі і воскресить усіх покійних, а нас, якщо ми ще будемо тоді жити, перемінить до досконалих тіл і запросить зо всіма святими увійти в Царство Небесне, промовивши до нас і до всіх, хто вірував і вірує в Христа: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34).
До того ж часу Бог на нас виливає Свою любов такою мірою, що вона переливається із нас на інших людей. Як виявляється це виливання любові? Через добрі діла! Так само як світ впізнає російських розбійників і загарбників, розуміючи, що християнство і церква для них – лише театр і маски, так само й істинних християн світ впізнає за доброчинністю, ділами милосердя та допомоги, які ми виявляємо до наших ближніх. Бо ми не лише не загарбуємо чужого і чужого не пожадаємо, ми прагнемо, щоб в інших людей і народів теж було все добре. І щоб вони, коли бачать наші добрі діла, славили нашого Отця Небесного. Бо це також вияв того, що ми перебуваємо у Христі. В Його святе Ймення. Амінь.
Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям
кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному
доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через
Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь (Євр. 13:20-21).
Високоповажний добродію, не обманюйся цими неотесаними стовпами (читай: лже-єпископами, лже-патріархами) з їхніми божевільними і безглуздими проповідями. Пам'ятай, що Бог не лише заповів, щоб ти не крав, але й заповів, щоб ти не пожадав добра твого ближнього. Можеш бути впевненим, що Бог Своїх слів не зречеться. Тож як це може бути, що тобі хтось допомагає захопити та заволодіти добром твого ближнього? В Ісаї 61 (:8) Він каже: "Бо Господь Я, і правосуддя кохаю, і ненавиджу цілопалення з розбою та кривди". Втім, твої вовки навчають вас не лише приносити цілопалення з розбою, але й хапатися за здобич з кривди. Чи ти не бачиш, як своїм богохульством вони ведуть тебе під Божий гнів та в глибини пекла? Та попри це вони називаються єпископами і духовними правителями душі. Остерігайся їх, високоповажний добродію!
Мартін Лютер
День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету.
Як правильно навчає ІІІ Стаття Формули Злагоди, ми, християни, маємо два види праведності. Одна - зарахована праведність Христова, якою - і то лише нею, ми виправдані та спасенні. Друга - притаманна праведність любові та добрих діл. Вона постає із спасіння і відображає його, але його не спричиняє.
Курт Маркворт
СТАТИ БОЖОЮ
ПРАВЕДНІСТЮ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо Христова любов спонукує нас, що думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли. А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес. Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже! Тому-то, коли хто в Христі, той – створіння нове, стародавнє минуло, – ото сталось нове! Усе ж – від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення, бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення. Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом! Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім! (2 Коринтян 5:14-21).
Христос воскрес!
Любі брати і сестри, у час війни дуже часто використовуються слова «мотивація» і «вмотивований». Ці слова найчастіше стосуються українських воїнів, які захищають Україну і рідний народ від російських загарбників – усіх тих нелюдів, які прийшли знищити нашу державу, поневолити нас і принести нам свою тиранію і свої дикунські порядки.
А чому наші воїни такі вмотивовані? Бо вони люблять Україну і український народ, і за український народ, за свою Вітчизну вони воюють і готові віддати навіть своє життя. Я інколи думаю, що якби таку любов до України за останні тридцять років мали хоча би більшість українських чиновників – усякого рівня, від найнижчого до найвищого – то ми жили б у одній з найбагатших, найрозвиненіших і наймогутніших країн на світі і входила б якщо не складу Великої Вісімки, то принаймні до Великої Двадцятки таких країн. Але для цього треба любити український народ.
Саме любов, як ми бачимо, є однією з найбільших мотивацій. Сьогодні про любов промовляє до нас устами Апостола Павла Господь Святий Дух. Він говорить про те, що саме Христова любов спонукає нас діяти зовсім у іншій парадигмі життя, аніж діють ті люди, які не знають Христової любові і як могли діяти й ми самі тоді, коли ще не знали Христової любові.
Але, коли ми пізнали Христову любов – коли ми увірували в Христа, то любов Христова тепер мотивує нас, або ж як перекладає доктор Огієнко, спонукує зовсім по-іншому думати і жити. Все починається з Христової любові. Вона започатковує це нове мислення. І Христова любов це мислення постійно розвиває.
А що думають люди, які впевнені у Христовій любові? Що думають віруючі? Ми думаємо, що коли Христос умер, то й всі ми умерли. Ми так думаємо, бо Один, тобто Христос помер за всіх нас. Наше мислення зосереджене довкола того, що Христос – Агнець Божий, Який на Себе забрав гріх світу. Наше мислення зосереджене довкола хреста Голгофи. Чи не тому нашим головним символом є хрест?
Бо саме на хресті був розп’ятий Син Божий і саме там всі наші гріхи та провини були обмиті Його святою і невинною кров’ю. Це мислення, яке зосереджується довкола Голгофського хреста, охоплює неосяжне – те, що Бог стався людиною, бо лише Його жертва, жертва Сина Людського, в Якому «тілесно живе вся повнота Божества» (Кол. 2:9) могла бути достатнім викупом за всіх нас. Через це коли Христос вмер за всіх, то всі померли.
Проте ми живемо. Як же ми вже померли? Ми померли для гріха. Ми померли для влади диявола і вічної смерті. Бо від усіх цих жахливих ворогів Христос нас викупив. Він помер за всіх нас і Він воскрес на третій день із мертвих. Отже, ми тепер викуплені від гріха, від влади диявола і смерті. Але ми не залишені напризволяще, щоб ці люті рабовласники, як нечестиві росіяни, знову нас захоплювали і вбивали. Ми тепер належимо розп’ятому і воскреслому Христові.
І тепер ми вже не живемо для себе, а саме – для гріха, який хоч прощений, але далі живе в нашій плоті. Для гріха ми не живемо, бо ми померли для гріха. Для диявола ми не живемо, бо ми померли для диявола. І навіть наша смерть подолана Христом у воскресінні – бо як Христос воскрес із мертвих, так само і нас Він воскресить Останнього Дня, коли Він повернеться у славі.
Ми живемо для Христа. А це означає зовсім інше життя і зовсім інший спосіб життя. Ми все оцінюємо не відповідно до тіла. Апостол Павло каже, що він був знав Христа за тілом. Іншим словом – він дивився на Христа просто як на звичайну і смертну людину. А це безпосередньо впливало на його світогляд і на його дії. Ким був Павло, не знаючи справжнього Христа? Він був переслідником Церкви!
Ось його сповідь: «Багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них. І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах» (Дії 26:10, 11). Ось так живуть люди, які називаються віруючими, але істинного Христа не знають.
Знати Христа за тілом, означає не знати істинного Христа і відповідно так жити – жити у гріхах, коїти гріхи, навіть не думаючи і не усвідомлюючи, що ти грішиш. Так жив Апостол Павло, так могли жити й ми. Не обов’язково катувати християн і вбивати їх, як це роблять російські «християни». Можна коїти масу інших гріхів, які нам так чітко виявляють Божі Десять Заповідей.
Але все змінилось із вірою в Христа. Апостол каже, що Христа більше за тілом ми не знаємо. Тобто ми не дивимось на Христа, як на звичайну людину. А як ми дивимось на Нього? Ми дивимось на Христа як на Богочоловіка і на нашого люблячого Спасителя. Для нас Ісус Назарянин – Бог і Спаситель.
А коли знаєш істинного Христа, то настає величезна зміна. Апостол каже про неї: «Тому-то, коли хто в Христі, той – створіння нове, стародавнє минуло, – ото сталось нове!» Ось таке чудо відбувається, любі брати і сестри. Подивіться на себе: у вас ті самі руки, ноги і все тіло – та сама грішна плоть. Однак ви, любі віруючі – вже створіння нове. А в чому ж полягає та новизна?
Вона полягає у відновленому образі Божому, у Божій подобі, у нашій відродженій душі – в народженні згори. Тому хоч тіло заражене гріхом, у цьому тілі вже живе відновлена душа, відновлене єство, наше справжнє я. І це створіння нове належить Христові, як про це чудово каже Апостол Петро: «Ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» (1 Петр. 2:9, 10).
Темрява залишилась позаду – ми ходимо у світлі Христового Слова. Цей світ став лише дорогою паломництва до Царства Небесного. А життя під судом Божим змінилось на життя помилуваних. І всі ці зміни стались не через нас, не через те, що ми їх хоч якось заслужили або вимолили. Ні! Апостол каже: «Усе ж – від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом». Ось що ми ще залишили позаду – ворожнечу проти Бога!
Але це не ми такі розумні та добрі, що примирились із Богом. Для примирення з Богом у нас самих нічого немає, не було і бути не могло та не може. Бо навіть наші думки були ворожнечею проти Бога, як каже Апостол: «Думка-бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може».
Ми були ворогами Божими, але як каже Апостол Павло в Посланні до ефесян: «А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю. Він-бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким» (Еф. 2:13-17).
Цей мир, любі брати і сестри, здобутий Христовою кров’ю. А Христос пролив Свою кров за нас, бо Він нас так сильно любить. Як нагадує нам сьогодні Апостол: «Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини». Ми ворогували проти Бога. Але яка була Божа відповідь?
Її ми знаходимо у Євангелії від Св. Івана: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Чи якісь батьки готові віддати свою дитину на смерть за свого ворога? А Бог нас так полюбив, що віддав Свого Сина Єдинородного, щоб ми не гинули в наших гріхах, а мали мир з Ним і вічне життя.
Яка велика ціна принесена за кожного з нас, любі брати і сестри. Сам Бог пішов за нас на хреста! Ось як Він нас любить! І кличе, кличе сьогодні через Свого Апостола, через Своїх проповідників: «Примиріться з Богом!» Адже Бог нас любить і то любить невимовною любов’ю. Він хоче, аби ми жили вічно і для цього Він зробив щось таке, що важко навіть уявити.
Апостол закінчує сьогоднішню частину послання такими словами: «Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!» Христа праведного і святого, Свого Сина Єдинородного Бог учинив за нас гріхом. Христос на Собі не мав ані плями, ані вади гріха. Однак Бог учинив Його гріхом замість нас – Христос на Себе забрав усі наші гріхи. Бог на Христа вилив увесь Свій святий і праведний гнів за наші гріхи. Він помер на нашому місці і замість нас.
І на третій день Христос воскрес для нашого виправдання. Він помер і воскрес, щоб ми стали Божою праведністю в Нім, тобто, щоб гріх нам уже більше не зараховувався, а щоб Бог проголошував нас і вважав праведними заради Христа. Коли ми віруємо в Христа, то ми вже більше не грішники, а праведники.
Чи гріх далі живе в нашій плоті? Живе. Але ми у Христі, а коли у Христі, то ми вже Божа праведність і праведники Божі, бо як ми співаємо про народи, а Писання – про окремих людей: «Усі ті, що в Христа охристилися – у Христа зодягнулися!» У Хрищенні ми зодягнулись у праведність Христову. А в Святій Вечері ми причащаємось праведністю Христовою у Його істинних тілі та крові у хлібові та вині Святої Євхаристії.
Як Бог нас
любить! Любімо й ми один одного, любі
брати і сестри. Хай Христова любов спонукає нас і мотивує нас до святих і
чистих дій у любові до всього нашого народу, щоб усі українці мали мир з Богом.
Бо Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.
Сьогодні ми дякуємо Господу за двох братів-місіонерів, святих Кирила (Костянтина) та Мефодія. Брати Кирило та Мефодій народилися в грецькій сім’ї у Солуні. (Ім'я Кирило молодший брат, Костянтин взяв незадовго до смерті, ставши ченцем 868 р.) Після рукопокладання Кирило став бібліотекарем у соборі Святої Мудрості «Гаґія Софія» у Константинополі 862 р. Згодом Кирило і Мефодій були послані Імператором місіонерами до Моравії (центр - на території сучасної Чеської Республіки). Там вони проповідували Слово Боже і навчали місцевих слов’ян їхньою рідною мовою.
(До молитви) нас приводять і спонукають дуже солодкі Божі обітниці, а саме про те, що Бог Отець так пригортає нас до Себе настільки великою любов'ю у Його Сині Христі, що Він вважає приємним і бажаним, якщо ми приходимо та звертаємось до Нього в наших молитвах, і Він пообіцяв, що Він нахилить Своє вухо до нас і буде нас вислуховувати.
Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства
Сьогодні ми згадуємо Св. Йова і дякуємо за нього та за книгу Йова Господу. Йов був праведний муж. Він був родом з країни Уц (Йов. 1:1), що була розташована на північний схід від Ханаану. Книга Йова досліджує глибини віри Йова - віри, яка пройшла суворі випробування стражданнями, що їх допустив Бог. Незважаючи на раптову смерть своїх десяти дітей і втрату всього свого багатства та здоров'я, Йов відмовився проклинати Бога, промовивши: "Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я!" (1:21). Втім, посеред випробувань Йов піддав сумніву значення і ціль страждань, вдаючись до тверджень про його особисту праведність (34:5, 6). Зрештою Господь об'явив, що людина не може знати таємниць Божих (38-41). Віра Йова у його Викупителя та у воскресіння восторжествувала. Це торжество віри лунає у Великодню пору, коли читаються слова сповідання Йова: "Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свого я Бога побачу, - сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі"... (19:25-27). В кінці Господь відновив здоров'я Йова і благословив його ще сімома синами та трьома доньками.
Не Боже Слово, а впертий непослух Божому Слову творить бунт. Хто лишень бунтує проти нього, отримає належну свою нагороду. А хто лишень приймає Боже Слово, той не започатковує заворушень, хоча й не боїться такий більше масок і не поклоняється дурникам.
Мартін Лютер
Сьогодні ми дякуємо Господу за Фрідріха Мудрого, Курфюрста Саксонського (1486-1525 р. р.), який був правителем в Саксонії, краї, у якому проживав Мартін Лютер. Якби не Фрідріх, то Лютеранська Реформація могла не відбутися. Народжений в Торґау 1463 р., він став настільки відомим за свої вміння політичної дипломатії і відчуття справедливості та порядності, що його підлеглі назвали його «Мудрим». Так і не зустрівшись з Лютером особисто, Фрідріх постійно свого богослова захищав і про нього піклувався. Очевидно, що Господь використав Фрідріха Мудрого, аби той врятував Реформатора від мученицької смерті. Фрідріх відмовився видавати Лютера до Риму на допит через звинувачення у єресі 1518 р. Коли Імператор Карл V проголосив Лютера ізгоєм у 1521 р., на Рейхстазі у Вормсі, Фрідріх надав притулок Лютерові у Вартбурзькому замку. На смертному одрі Фрідріх прийняв Господню Вечерю у двох видах (істинне тіло Христове та істинну Христову кров) – чітке сповідання євангельської (лютеранської) віри. Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship.
Статті (Ауґсбурзького Сповідання) ХХ (Про віру та добрі діла), ХХVI (Про відмінність у їжі) і XXVII (Про чернецькі обітниці) містять чимало посилань на Святого Духа і на те, що є справді духовним. Позірна, само-вибрана релігійність відкидається як фальшива, уявна і вдавана духовність. Насправді істинно "духовним" є вірно у різних покликаннях служити Богові та людині.
Курт Маркворт
