Різдво Св. Івана Христителя

 Cьогодні ми згадуємо Різдво Св. Івана Христителя, Предтечі Христового.  Св. Іван Христитель, син Захарія і Єлисавети, народився у священицькій сім’ї. Його народження було дивовижним чином проголошене його батькові Ангелом Господнім (Луки 1:5-23), і з нагоди його народження, його старенький батько виголосив гімн хвали (Луки 1:67-79). У Західній Церкві цей гімн називається Benedictus і служить традиційним євангельським кантом на Утрені. Про події з життя Івана Христителя і його вчення можна дізнатися з усіх чотирьох Єванеглій. У пустині юдейській, біля річки Йордану, Іван почав проповідувати заклик до покаяння і обновлення Хрищення і він говорив натовпам, вказуючи на Ісуса Христа, Спасителя: «Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Івана 1:29). Іван осуджував аморальне життя іродіянських правителів, через що Ірод Антипа, тетрарх Галілеї наказав його арештувати і ув’язнити у величезній фортеці Махарей біля Мертвого моря (Марка 6:17-29). Там Ірод наказав відрубати Іванові голову (Марка 6:17-29). Івана ми згадуємо і вшановуємо, як того, хто своїм проповідуванням Агнця Божого і готував дорогу грядущому Месії і вказував на Христа.

    Молитва на Різдво Св. Івана Христителя:

    Всемогутній Боже!  Через Івана Христителя, Предтечу Христового, Ти був проголосив спасіння. Подай, аби й ми могли пізнати це спасіння і служили Тобі в святості і праведності по всі дні нашого життя; через Ісуса Христа, Твого Сина, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Не чекати на ухвали та постанови Соборів

 Собори можуть ухвалювати рішення та видавати постанови у справах тимчасових або ще непрояснених. Але в тих справах, де ми чітко бачимо яким є Боже Слово і воля, ми не будемо чекати на постанови чи ухвали ані Соборів, ані Церкви. Радше ми будемо боятись Бога, йти вперед і діяти відповідно ще до того, як те питання навіть підніметься, незважаючи на те, чи буде скликано Собор чи ні. Я відмовляюсь чекати, допоки Собори ухвалять чи ми маємо вірувати в Бога  Отця, Творця неба і землі; в Його Сина Ісуса Христа нашого Господа; у Святого Духа тощо. Це саме стосується й інших ясних, чітких і певних частин Писання, в які мені потрібно і корисно вірувати.  Допустімо, що Собори відкладаються, а я маю померти до того, як вони ухвалять рішення. Що ж тим часом станеться з моєю душею, оскільки вона не знає в що вірувати та мусить чекати на рішення Соборів, а мені потрібна віра тут – на землі.

 Мартін Лютер

Віруємо, говоримо, знаємо: проповідь на 3-тю неділю по П'ятидесятниці

   ВІРУЄМО, ГОВОРИМО, ЗНАЄМО

                               (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Мавши того ж духа віри, за написаним: «Вірував я, через те говорив», і ми віруємо, тому-то й говоримо, знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить з Ісусом і нас, і поставить із вами. Усе-бо для вас, щоб благодать, розмножена через багатьох, збагатила подяку на Божу славу. Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній. Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме – дочасне, невидиме ж – вічне! Знаємо-бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, – дім нерукотворний та вічний (2 Коринтян 4:13-5:1). 

Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь (Рим. 15:33). 

Любі брати і сестри, за останні декілька місяців інтенсивність російських повтіряних атак на Київ зросла кратно. За одну ніч росіяни можуть запустити на наше місто більше півсотні різних ракет і майже тисячу шахедів. Підірвані росіянами будинки, убиті росіянами кияни – стільки біди та горя несе Росія нам щодня.  Ось і кілька днів тому вони намагались зруйнувати один з наших стародавніх соборів - собор Успіння Пресвятої Богородиці в Києво-Печерській Лаврі. В тому соборі сотні років тому молились місіонери, які вирушали проповідувати Боже Слово в багато краї,в і серед них – на територію сучасної Росії. Чому ж росіяни бомблять джерела християнства в цій частині світу? 

Аби зрозуміти вчинки людини, варто почути, що вона говорить і в що вона вірує. Як і сьогоднішній наш текст із Писання проголошує як діють віруючі в усі тисячоліття життя Церква, і Старозаповітної, і Новозаповітної. Апостол каже: «Вірував я, через те говорив». Ми віруємо в Христа Господа і ми говоримо про Нього. А коли ми говоримо про Христа, то й говоримо про Його науку і з радістю робимо те, чому Він нас навчає. 

Росіяни, принаймні та частина, яка називає себе християнами, а практично все російське керівництво разом із Путіним називають себе християнами, теж інколи говорять про Христа і використовують слово «Господь». Але вони також заперечують у праві на існування Україні. І не лише це, вони також заперечують у праві на існування українському народові. Вони сповнені ненависті до нас лише за те, що ми – інші, говоримо іншою мовою і маємо іншу культуру. Вони нас бомблять і убивають, бо віра їхня – інша. Вони хочуть замістити християнство своєю релігією руского міра – страшною єрессю людиноненавиництва і хочуть довести, що саме їхня єресь і є вірою, яку мали наші предки вже більше тисячі років тому. Але рускій мір, релігія росіян – не християнство. 

Бо християни не йдуть убивати інших людей через те, що вони розмовляють іншою мовою або мають іншу культуру. Звісно ми й маємо іншу історію та маємо власний погляд на різні періоди історії, коли наше минуле в той або інший спосіб перетиналось із московитами, їхніми предками чи наступниками. 

На думку Кіріла, патріарха московського, це вже є достатньою причиною для того, щоб нас повбивати. І він про це, не стидаючись, говорить. Апостол Павло сьогодні пише: «Мавши того ж духа віри, за написаним: «Вірував я, через те говорив». Апостол Павло вірував і говорив, бо мав духа віри, Святого Духа. 

Кіріл московський має духа невірства, його дух – не святий, а нечистий, через це і віра його інша, аніж віра, яку творить Святий Дух, бо Святий Дух творить віру в Христа, а така віра рясніє не закликами до воєн і убивств, які лунають з рота Кіріла, а християнська віра рясніє плодами Святого Духа, ділами любові до ближніх, до всіх без винятку ближніх, навіть тих, що розмовляють іншою мовою чи мають іншу культуру і живуть в іншій країні. 

За днів Апостола Павла теж були релігійні діячі, подібні до Кіріла московського і до Путіна. Вони теж маскувались під віруючих. І вони теж віруючих у Христа жорстоко переслідували та убивали. Саме в такий період і написане Послання, яке ми сьогодні чуємо. Апостол каже далі: «Ми віруємо, тому-то й говоримо, знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить з Ісусом і нас, і поставить із вами». 

Це слова великої втіхи особливо в такий грізний і небезпечний час, який ми маємо в час цієї війни, яку проти нас безпричинно розпочала нечестива Росія. Апостол Павло, а через нього Господь Святий Дух поєднує віру, сповідання віри і знання, роблячи їх нерозривними. Бо й справді, коли немає наприклад віри, то чого вартує сповідання? 

Людина тоді лише проказує словесні формули, які для неї нічого не означають. Вона не вірить у те, що говорить. Так часто роблять політики. Вони щось обіцяють, роблять якісь заяви, щось там декларують, але в ніщо з того не вірять. Віра ж – не політика. Віра це і уповання на Бога і довіра до кожного слова з Біблії. 

Або, візьмімо знання. Знання, про яке говорить Апостол Павло, походить із віри. Сам Апостол бачив воскреслого Христа за дуже незручних для нього обставин. Він був переслідником Церкви, схвалював убивства християн, як це робить сьогодні, наприклад, російський єресіарх Кіріл, і сам брав участь у арештах і доставці до російських тюрем, чи то пак до Єрусалиму, тих кого хотіли покарати. 

Воскреслий Христос з’явився Павлові дорогою до Дамаску, осліпивши його сяйвом Своєї слави і навернувши його до віри Своїм Словом. Павло вірував у Христа, знав Христа і підбадьорював віруючих у Коринті, а сьогодні він підбадьорює нас з вами. Як і Павло, як і віруючі в Коринті ми віруємо, що Христос воскрес із мертвих. 

Він був розп’ятий за всі наші гріхи і на хресті Він здобув для нас прощення гріхів. На третій день Він воскрес із мертвих, щоб ми, що віруємо в Нього, були виправданні, мали спасіння і вічне життя. Ось ця наша спасенна віра в Христа, вона спонукає нас говорити про Христа розп’ятого і воскреслого. 

І ця віра також дає нам знання. Ми не просто віримо, що було і що буде. Ми знаємо про це. І зокрема ми знаємо наше майбутнє так само як про своє майбутнє знав Апостол Павло і віруючі в Коринті. А яким було їхнє майбутнє? І яким є наше майбутнє? Повторю ще раз ці слова з нашого сьогоднішнього Послання про те, що ми знаємо, що «Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить з Ісусом і нас, і поставить із вами». 

Ми знаємо, що Бог воскресив Господа Ісуса. І ми знаємо, що Бог воскресить і Апостола Павла, і грецьких віруючих, до яких він писав свого листа, і всіх нас, що віруємо в Ісуса Христа. Ми всі будемо живі. Ми всі будемо стояти із Христом. Ми  будемо стояти із Апостолом Павлом. Ми будемо стояти із віруючими з Коринту. Ми будемо стояти із нашою славною княгинею Ольгою, із нашим Володимиром Великим, із Мартіном Лютером, із Теодором Ярчуком, із нашими віруючими прабатьками та батьками. 

Ми всі будемо живі і здорові. Ми будемо мати прославлені тіла і радітимемо вічним життям у Царстві Божому. Це зробить Бог. Ми це знаємо. Через це ми не маємо того жаху, що його має Путін, який перелякано телефонував Президенту Трампу, коли якийсь український дрон наблизився до його резиденції і ми не маємо того страху, що має єресіарх Кіріл, який був закликав до молитов, щоб Христос довше не повертався, бо Кірілові ще хочеться пожити і повбивати українців. 

Ні, ми не шукаємо смерті, як і не шукав її Апостол Павло чи християни І століття. Але ми й не тремтимо від жаху перед смертю, бо ми знаємо, що ми – Божі діти і Він воскресив Христа, і нас воскресить до вічного життя в Його Царстві. І за це ми сповнені подякою нашому люблячому Богові, Який серед таких ненависників Христа і людей, дарує нам вічне життя з Його невимовної любові, з Його благодаті. 

Апостол далі говорить про цю благодать. Він каже, що вона розмножена через багатьох. І він, звісно, хоче, щоби благодать Божа ще більше множилась. Коли я чую ці слова Апостола, то згадую, як впродовж майже тридцяти років московська церква робила пафосні заяви про те, що лише вона – благодатна. Що ж вони говорили про свою благодать, яка не пов’язана зі  Словом Христовим, із Хрищенням, зі Святою Вечерею. Вони говорили про якусь благодать, пов’язану з їхньою історією, з їхніми початками у кабінетах Сталіна. Насправді вони говорили про благодать із пекла. Бо та благодать несе ненависть до інших людей, війни, руїни і вбивства. 

А благодать Божа – вона лине до нас з купелі Хрищення, зі Святої Вечері, із солодкого Євангелія і вона несе любов, спасіння, радість, любов до всіх ближніх і вічне життя у Його Царстві. Якби Господь Христос ніс благодать московську, то Він ішов би не помирати за людський рід на хресті, а убивати людський рід ракетами і шахедами. Якби Христос ніс благодать московську, то прийшов би не щоб послужити нам, а щоб панувати над нами грубою силою і залякуваннями. 

Проте Божа благодать інша. Вона сповнена любові, яку Христос виявляє сповна до всього людського роду і до кожного з нас. Так багато людей увірували в Христа. Так багато людей знають Господа Ісуса і мають спасіння, воскресіння, і вічне життя. Вони за це спасіння дякують Господу. За це спасіння дякуємо сьогодні і ми. Вони поспішають робити добро своїм ближнім. Поспішаємо робити добро ближнім і ми. Ми робимо так, бо по-іншому не можемо. 

Бог любить вас, любі брати і сестри. А ми любимо наших ближніх. І в цій любові допомагаємо їм у їхніх бідах, а коли є потреба, то захищаємо їх, як це роблять наші славні українські воїни, стримуючи навалу жорстокої московської орди. Ми – звичайні люди і ми розуміємо, що особливо, коли нас росіяни з усіх сил намагаються вбити і для того, щоб повбивати нас кидають усі свої гроші та ресурси, то може так статись, що уб’ють когось із нас. 

Але, як не тратив відваги через Божу благодать Апостол Павло так само не тратимо її і ми. Апостол каже: «Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній. Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме – дочасне, невидиме ж – вічне!» 

Це для Путіна і Кіріла тимчасове і фізичне головне. Через це вони так за нього і чіпляються. Їм страшно. Бо вони невидимого не бачать. Вони не бачать Бога і Христа, хоча вдягають маски християн. Ми ж бачимо Бога і Христа. Ми каємось у наших гріхах і отримуємо прощення від нашого милосердного Спасителя. Ми чуємо Його втішливе Слово. 

І ми бачимо Христове Таїнство. Ми підходимо до нього і причащаємось істинними тілом і кров’ю Сина Божого у хлібові та вині Святої Євхаристії, а в них і з ними ми отримуємо прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Причастившими тілом і кров’ю Христа Спасителя, Який живе і царює, ми віруємо і знаємо, що «коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, – дім нерукотворний та вічний». Радіймо нашим спасінням, любі брати і сестри і ділімось цією радістю з іншими. Заради Христа. Амінь. 

Господь стерегтиме тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою, Господь стерегтиме твій вихід та вхід відтепер аж навіки (Пс. 121:7, 8)! Амінь.

День Св. Апостола Варнави

    Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Варнаву.  Св. Варнава був левитом з Кіпру, який продав землю і віддав прибутки з продажу ранній християнській спільноті в Єрусалимі (Дії 4:36-37).  Св. Павло повідомляє нас, що Варнава був кузеном Івана Марка (Колосян 4:10). Варнаву було послано Єрусалимською Церквою, аби він був єпископом у молодій церкві в Антіохії (Дії 11:22).  Маючи там служіння,  він пішов до Тарсу і до Антіохії на поміч привів Павла (Дії 11:25-26).  Саме Церква в Антіохії відправила Варнаву та Павла в першу місіонерську подорож (Дії 13:2-3). Проте, коли настав час для другої місіонерської подорожі, Варнава і Павло не дійшли згоди про те, чи брати з собою Івана Марка. Варнава взяв Марка і пішов на Кіпр, а Павло взяв Силу і відправився на північ через Сирію і Кілікію (Дії 15:36-41). Про діяльність Варнави додатково відомо лише те, що його, очевидно, знали коринтяни (1 Коринтян 9:6).  Передання оповідає, що Варнава помер мученицькою смертю на Кіпрі - його вкаменували.

Молитва на День Св. Апостола Варнави:

Всемогутній Боже! Твій вірний слуга Варнава шукав не власної слави, а щедро віддав життя своє і все, що мав для підбадьорення Апостолів і їхнього служіння. Подай нам, аби ми могли повторювати його приклад у житті, відданому благодійництву та проголошенню Євангелія; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Не ставати ані надто папістськими, ані надто євангелицькими

    Віднині ми повинні звертати більше уваги на себе самих, аніж на наших ворогів зовні. Як каже Павло в 2 Кор. 2 (:11) ми добре знаємо, що замислив сатана. Коли він бачить, що не може здолати нас зліва, то мчить на правий бік. Раніше він чинив нас надто папістськими, а тепер він хоче вчинити нас надто євангелицькими. Але в Писанні Бог багато разів заповідає нам, щоб ми тримались простої дороги і не звертали ані праворуч, ані ліворуч (5 М. 5:32, 33; Іс. 30:21). Воістину настав той час, що ми повинні озброюватись і захищатися молитвою і вченням, адже сатана ось-ось нападе. Донині він боровся лише зі мною через якихось грубих, дурних остолопів, які нічого не могли окрім як брехати і розпускати плітки. А тепер вони плекають щиру надію, що ми самі себе зруйнуємо через наші власні поділи та суперечки.

     Та не варто через це падати духом. У Св. Павла бувало й гірше. Серед його послідовників були фальшиві брати і фальшиві апостоли. До того ж, від нього відпали були всі в Азії (2 Тим. 1:15); його також покинув його особливо близький друг Димас (2 Тим. 4:10). Тож і ми повинні очікувати, що коли розпочнеться конфлікт, то відпадуть і деякі з наших. До того ж, коли розпочнеться справді вирішальна битва з дияволом, всередині нас, ми повинні очікувати, що дехто з тих, хто нині є вістрям нашого руху, упадуть, навіть якщо то буде Лютер чи хтось інший. Коли ми воюємо із сатаною, то це вже не просто академічна дискусія.[1]

Мартін Лютер

---

[1] Це спрямовано проти Карлштадта.

Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

 День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету.

Молитва на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа:

Всемогутній Боже! Син Твій Єдинородний, наш Господь Ісус Христос, вознісся на небеса. Подай, щоб і ми могли возноситися в серці та розумі та весь час перебувати зі Спасителем, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Йова

 Сьогодні ми згадуємо Св. Йова і дякуємо за нього та за книгу Йова Господу. Йов був праведний муж. Він був родом з країни Уц (Йов. 1:1), що була розташована на північний схід від Ханаану. Книга Йова досліджує глибини віри Йова - віри, яка пройшла суворі випробування стражданнями, що їх допустив Бог. Незважаючи на раптову смерть своїх десяти дітей і втрату всього свого багатства та здоров'я, Йов відмовився проклинати Бога, промовивши: "Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я!" (1:21). Втім, посеред випробувань Йов піддав сумніву значення і ціль страждань, вдаючись до тверджень про його особисту праведність (34:5, 6). Зрештою Господь об'явив, що людина не може знати таємниць Божих (38-41). Віра Йова у його Викупителя та у воскресіння восторжествувала. Це торжество віри лунає у Великодню пору, коли читаються слова сповідання Йова: "Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свого я Бога побачу, - сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі"...  (19:25-27). В кінці Господь відновив здоров'я Йова і благословив його ще сімома синами та трьома доньками.

Молитва на День Св. Йова:

Отче Небесний! Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі!  Ти допускаєш у наше життя випробування. Водночас через Свого Апостола Ти навчаєш нас, що Ти - Бог вірний, Який не попустить, щоб ми випробовувалися більше, ніж можемо, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ми її (1 Коринтян 10:13). Покріплюй нашу віру, аби ми непохитно зносили наші біди та випробування і втішали тих, хто сам потрапляє у біду та випробування та підбадьорювали їх Твоїм святим Євангелієм. Через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Фрідріха Мудрого, Електора Саксонського (1486-1525 р. р.), який був правителем в Саксонії, краї, у якому проживав Мартін Лютер. Якби не Фрідріх, то Лютеранська Реформація могла не відбутися. Народжений в Торґау 1463 р., він став настільки відомим за свої вміння політичної дипломатії і відчуття справедливості та порядності, що його підлеглі назвали його «Мудрим». Так і не зустрівшись з Лютером особисто, Фрідріх постійно свого богослова захищав і про нього піклувався. Очевидно, що Господь використав Фрідріха Мудрого, аби той врятував Реформатора від мученицької смерті. Фрідріх відмовився видавати Лютера до Риму на допит через звинувачення у єресі 1518 р. Коли Імператор Карл V проголосив Лютера ізгоєм у 1521 р., на Рейхстазі у Вормсі, Фрідріх надав притулок Лютерові у Вартбурзькому замку. На смертному одрі Фрідріх прийняв Господню Вечерю у двох видах (істинне тіло Христове та істинну Христову кров) – чітке сповідання євангельської (лютеранської) віри. Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship. (Ілюстрація - Фрідріх Мудрий і Мартін Лютер біля Розп'яття Сина Божого).

Молитва на День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя:

Отче Небесний!  Аби зберегти відновлення проповіді Євангелія у Твоїй Церкві, ти послав їй Фрідріха Мудрого, світського правителя, який любив Твоє Слово і захищав Твій народ - віруючих людей. Посилай і нам правителів, які любитимуть Твоє Слово і захищатимуть найголовнішу свободу - свободу віросповідання, аби ми жили у мирі і, аби Твоє Євангеліє без перешкод проповідувалось по цілому світові; через Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа. Амінь.

День Св. Євангеліста Марка

Сьогодні ми згадуємо Св. Євангеліста Марка і дякуємо за Нього Господу. Церковний отець Папій (прибл. 140 р. по Р. Х.) свідчить, що Cв. Марко був близьким другом Апостола Петра, від якого він одержав переказ про все, що наш Господь говорив і робив. Ці перекази були радше натхненними Святим Духом проповідями Апостола Петра. Св. Марко надзвичайно точно (під проводом Господа Святого Духа) весь цей матеріал записав, аби ми сьогодні мали Євангеліє від Cв. Марка – просту, стислу, неприкрашену і водночас живу і непомильну оповідь про Христа, у якій наголос робиться більше на ділах Христових, а не на Його словах. 

Молитва на День Св. Євангеліста Марка:

Всемогутній Боже!  Так само, як Ти збагатив Церкву Твою дорогоцінним Євангелієм, проголошеним Св. Євангелістом Марком, подай, аби ми вірували Твоїй Добрій Новині про спасіння і радісно ходили відповідно до Твого Слова; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Церква у благодаті: проповідь на 2-у неділю Великодня

                                           ЦЕРКВА У БЛАГОДАТІ

         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було. І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була! Бо жоден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав. Так, Йосип, що Варнавою що в перекладі є син потіхи був прозваний від апостолів, Левит, родом кіпрянин, мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апостолів (Дії 4:32-35). 

Христос воскрес! 

Любі брати і сестри, сатана любить розділення і ворогування. В раю він зробив усе, аби відділити наших прабатьків, а через них і нас від Бога. Він безперечено тішився гріхом, ворожнечею, яка була запанувала в серці Каїна до його віруючого брата і яка привела до братовбивства. Наша плоть заражена гріхом, а отже любить ворогувати і проти ближнього, і, звісно, проти Бога, як пише про це Апостол Павло в Посланні до римлян: «плотський розум – ворожнеча на Бога» (Рим. 8:7). 

А де є ворожнеча на Бога, там обов’язково буде і ворожнеча на людей, бо люди – вінець творіння Божого. Сьогодні друга неділя Великодня. І росіяни знову відновили свої атаки на наші житлові масиви. Володимир Путін, звісно, може стояти на Великдень у храмі Христа Спасителя в Москві, але яка з того користь, якщо він ворогує проти Бога? Можливо, він цього і не розуміє, бо на Великдень і завжди слухає фальшивого учителя, свого патріарха Кіріла, який схвалює війни та убивства українців. 

Для Кіріла ворожнеча проти Бога, це коли щось непристойне роблять лише у його храмі. А коли за його храмом топлять у крові цілі міста, то він на це уваги не звертає. Він явно не знає ані Христа, ані Його Слова. Або якщо знає, то знає та вірує як сатана і його біси, які теж «вірують, і тремтять» (Як. 2:19). 

Вірують, тремтять і мучать людей. Як «вірують і тремтять» і мучать полонених українців, і власних політв’язнів російські тюремники, вірні послідовники свого вождя політичного і своїх духовних наставників із російських храмів. Подивіться, якими худючими та хворими повертаються українські полонені з російських Аушвіців. Це, напевно, через те, що Росія – дуже християнська країна і там повно християн, і там Путін на Великдень стоїть у храмі Христа Спасителя і слухає Кіріла та його однодумних колег по пекельному цехові. 

В Євангелії від Св. Матвія ми чуємо такі слова Господа Христа: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається. Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!» (7:15-20). 

Так само й віра істинна розпізнається по плодах. Коли Росія безпричинно розпочала цю криваву війну проти України, то багато українців стали біженцями. Від самого початку війни наші парафії на заході України відчинили двері своїх домівок для тих, хто втікав від російських бомб, снарядів, ракет і дронів. Наші парафіяни надавали прихисток не лише одновірцям, але й усім, хто потребував їхньої допомоги. З біженцями вони ділилися усім, що мали. Так само щедро ділилися з українцями і наші брати та сестри з Вісконсинського Євангельського Лютеранського Синоду в США, наші брати і сестри з Німеччини, Швеції, Фінляндії і Норвегії. Вони так робили, бо любили своїх братів і сестер і не лише їх, але й усіх своїх ближніх. 

І таке ставлення християн не є унікальним лише для ХХІ століття. Сьогодні Писання переносить нас у величну Великодню пору Церкви – пору, що розпочалась із воскресіння Христа із мертвих і триває донині. Ми чуємо, що «люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було. І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!» 

Це була велична спільнота віруючих, які мали одне серце і одну душу, тобто вони мали спільну віру, спільне сповідання віри у Христа розп’ятого і воскреслого, спільну надію і спільне уповання на Господа Христа. Це були дні, що передували великим гонінням на Церкву і Бог у Своєму Промислі благословив Церкву саме на таке ставлення до власності і до своїх братів і сестер. 

Інколи комуністи у своїй оманливості люблять згадувати деякі місця з Писання і стверджувати, що, мовляв, Ісус Христос був першим комуністом і, що Церква на початках теж жила комуною. Правду кажуть, що де Бог будує Свою Церкву, там сатана зводить свою капличку. Сатана хоче, аби одні люди відбирали власність та плоди праці інших людей. А Бог спонукає Духом Своїм ділитися зі Своїми ближніми добровільно, від щирого серця. 

Комуністи і соціалісти, які ненавиділи Христа, примусово заганяли людей у комуни та колгоспи, а тих, хто чинив опір такому примусу, вбивали та відправляли у концтабори. Комуністична спільнота – це ГУЛАГи, репресії і Голодомор. Це царство диявола і насильства, царство грабунків і убивств. 

Христова ж Церква – це спільнота віруючих, що люблять Бога, Його Слово, Його Таїнство. І це спільнота, яка любить своїх ближніх, і цю любов виливає насамперед на тих, хто поруч – на своїх братів і сестер у вірі. Як пізніше також писав Апостол Павло: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо. Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!» (Гал. 6:7-10). 

Церква не має ненависті до тих, хто поза Церквою. Ми покликані Святим Духом усім робити добро але найбільше цей поклик стосується одновірних. Саме це відбувалось у перші дні життя Християнської Церкви. Бог у Своєму Промислі благословив віруючих саме на такі вчинки. За трохи часу юдейський Синедріон розпочав жорстокі переслідування християн, які закінчувались не лише в’язницею, але й убивствами і конфіскацією усього майна. 

Те майно не було відібране і знищене, яке було використане на потреби Церкви – на потреби віруючих людей. Ми не чуємо, що перші християни таким чином готувались до переслідувань, хоча Господь попереджує Свою Церкву: «І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений. А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого» (Мт. 10:22, 23). 

Натомість у Церкві панував дух любові і піклування про своїх ближніх. Водночас це не був соцзабез у який приходили всі, хто хотів просто щось отримати. Ні, там зловживань не було. Натомість то була виняткова спільнота перших днів Церкви Христової – спільнота відроджених людей, громадян Царства Небесного, народжених згори Духом Святим через апостольську проповідь Євангелія. Ця спільнота не могла жити, не дбаючи один про одного. Бо саме так живуть Божі люди. 

Ми живемо під благодаттю Божою. А що таке Божа благодать? Це Божа невимовна любов, якої нам ніколи не заслужити, ані заробити. Саме про цю любов ми чуємо в словах Господа, що так «Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Цю любов ми бачимо на хресті Голгофи у Христі розп’ятому за наші гріхи. Цю любов ми бачимо у Христі, Який «воскрес із мертвих, смертію смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував!» 

Господь Христос царює над нами благодаттю Своєю. І ми бачимо пробування цієї благодаті над Церквою, коли вона перебуває не у схваленні загарбницької війни, а в любові до ближніх – такої любові, яку ми бачимо в Єрусалимі у перших християн, у любові, яку ми бачимо в багатьох українських церквах, а також особливо в нашій спільноті в церквах у США та в Європі. 

Цю благодать у нас Господь Святий Дух вливає через Євангеліє: Євангеліє у Слові, яке лунало в перші роки життя Новозаповтіної Церкви і лунає й нині. І через Євангеліє у Таїнствах Святого Хрищення та Святої Вечері, якими Господь Церкву народжує і живить. А Церква жива не сіє смерть і не сповнена бісівськими слугами, що закликають до загарбування, грабунків і убивств. Церква Христова сповнена Духом істини та життя Подателем, Який діє через Слово і Таїнства і плоди діяльності якого – любов і піклування про всіх людей, а особливо про одновірців-християн. 

«Жоден із них», – читаємо ми, «не терпів недостачі». Ні, на них не просипалась манна небесна. В них «хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав». Божа любов наповнювала серця віруючих і вони ділилися з потребуючими своїм добром. 

Там де є істинна, щира віра у Христа розп’ятого і воскреслого там будуть подібні вчинки і буде подібна поведінка – там буде піклування про тих, хто у потребі. Бо де є Божа благодать – там є віра в Христа, і там немає ворожнечі на Бога, а є мир із Богом – мир, який для нас здобув Христос, наш розп’ятий і воскреслий Господь. А де є мир із Богом, там є і бажання жити в мирі зо всіма людьми.

 І то не лише жити в мирі, але й бути приятелем і другом для наших ближніх у всякій тілесній потребі та у всякій небезпеці для життя і тіла. А де благодаті немає, там далі залишається гріх, і ворожнеча проти Бога та людей. Там є віра в те, що добро має бути з кулаками, щоб тими кулаками насаджувати якийсь особливий «русскій мір» на всіх людей, що хочуть залишатись українцями, поляками, литовцями, латишами і так далі – залишатись вільними християнами у своїх рідних країнах або там, де покличе їх Бог діяти, працювати та служити. 

Де ж є мир Божий – там не танки, не ракети, не кулі і не снаряди на сусідні народи і не кулаки на ближніх. Там розгорнуті долоні догори. Бо стисність вашу долоню в кулак, любі брати і сестри – хіба ви можете щось дати комусь? А отримати від Бога чи від людей щось? А розгорніть тепер долоню і піднесіть її догори. Не лише від вас може щось отримати ближній вас, але й ви можете щось отримати від ближнього, а особливо від Господа – з Його благодаті, бо Він воскрес! Воістину воскрес! Амінь.

П'ятдесят днів Великодньої радості

Великодня пора - п'ятдесят днів радості, що простягаються від Великодня до П'ятидесятниці. Впродовж цього часу Церква святкує кінець Христової боротьби та проголошує Його перемогу над смертю та Його благодатні дари любові і милосердя для всіх тих, що вірують в Нього: усі блага Його життя, смерті і воскресіння. Це найбільша церковна пора радості!  Христос воскрес!  Воістину воскрес!  Світлини: Святкування цього Великодня на службах Божих в київській парафії Воскресіння.

Христос воскрес!

 «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав!» (1-Послання Св. Апостола Павла до коринтян 15:55-57)

 Христос воскрес!

 Любі брати і сестри!

 Через тиждень після Великодня багато-хто з нас поїде на цвинтарі, аби там провідати місця, де поховані тіла наших покійних родичів і друзів. Ця війна, безпричинно розпочата проти нас нечестивою Росією, ще більше додає смертей. Здається, диявол, гріх і смерть торжествують. Але це їхнє торжество – тимчасове. Бо «Христос воскрес із мертвих! Смертію смерть здолав і тим, що у гробах життя дарував!» Бог вже дав нам перемогу Ісусом Христом. Кожен, хто вірував і вірує в Нього, має цю перемогу і обов’язково воскресне до вічного життя. Буде час, коли Господь Христос повернеться у славі, і тоді всі християни, які упокоїлись у Господі, і ми всі, що віруємо в Христа, увійдемо у вічне життя в Божому Царстві. Бо перемогу над смертю Ісус здобув для нас. Хай Господь поблагословить усіх вас на благословенне святкування Великодня і всієї Великодньої пори! Бо Христос воскрес! Воістину воскрес!

 

У Христі Ісусі, нашому розп’ятому і воскреслому Господі,

 

+ Єпископ Української Лютеранської Церкви

В’ячеслав Горпинчук

 

День Св. Патріарха Йосипа

 Сьогодні ми згадуємо Св. Йосипа, Патріарха і дякуємо за нього Господу. Йосип був сином Якова і Рахілі. Будучи улюбленим сином батька, Йосип викликав заздрощі у своїх старших братів, які продали його в рабство у Єгипті, а батькові розповіли, що його роздерли дикі звірі (Буття 37). В Єгипті Йосип став головним слугою в домі Потіфара, військового посадовця. Оскільки Йосип відкинув статеві домагання дружини свого пана, вона його несправедливо звинуватила в спробі зґвалтування і  Йосипа вкинули до в'язниці (Буття 39). Через декілька років він витлумачив фараонові сни, який потім визволив Йосипа з в'язниці і поставив його над усією країною. Завдяки мудрості Йосипа, який діяв під проводом Божим, Єгипет був урятований від голоду. Коли в пошуках їжі його брати прийшли з Ханаану до Єгипту, вони Йосипа не впізнали. В кінці він їм відкрився, простив їх і запросив їх разом із батьком жити в Єгипті. Так був урятовані від голоду діти Ізраїля і з ласки Божої вони отримали нагоду вирости у великий народ. Йосипа особливо згадуємо і вшановуємо за вірність Господу, моральну праведність (Буття 39) і за його готовність прощати (Буття 45 і 50). (Ілюстрація: Йосип прощає своїх братів).

Молитва на День Св. Патріарха Йосипа:

Владико неба і землі! Через Апостола Павла Ти утішаєш нас: "Знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре" (Римлян 8:28). Життя Св. Патріарха Йосипа є таким яскравим і чудовим свідченням про істинність Твоїх слів. Благослови нас вірністю до Тебе і терпеливістю, аби наслідуючи приклад Св. Патріарха Йосипа, ми були благословенням для Твоєї Церкви в усьому, заради Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Благовіщення

 Сьогодні ми святкуємо Благовіщення - день, коли архангел Гавриїл звістив Діві Марії з Назарету, з роду Давидового, про те, що в неї народиться Спаситель. Цей день - початок Воплочення вічного Сина Божого та день, коли настало виповнення часу - "Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом,  щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли" (Гал. 4:4, 5).  Рання Церква святкувала Благовіщення і Велику П'ятницю, день розп'яття Господа в один і той самий день.  Ми в цей день дякуємо Господу за величне чудо воплочення нашого Викупителя-Христа та просимо в Господа, аби й ми могли повторювати в повному покладанні на Господа, приклад віри Св. Діви Марії, яка сповідує свою покору Слову Божому: "Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!" (Євангеліє від Св. Луки 1:38).

Молитва на свято Благовіщення:

Отче Небесний! Благаємо Тебе виливати на нас благодать Твою, аби ми дізнавшись про воплочення Сина Твого, Господа нашого, Ісуса Христа з послання ангела, хрестом Ісусовим і страстями Його були приведені до слави воскресіння; через нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.