(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, – в Мені, а Я – у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я – у них, а Ти – у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу. Отче Праведний! Хоча не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім'я Твоє їм об'явив й об'являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я – в них!... (Євангеліє від Св. Івана 17:20-26).
Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).
Любі брати і сестри, слова, які ми чули в сьогоднішньому Євангелії, люблять використовувати прихильники об’єднання всіх християн у якусь одну церковну структуру або в який один християнський рух. Цікавим є те, що цих прихильників об’єднання цікавить саме об’єднання, а не об’єднання на основі чистого сповідання Писання або чистої проповіді Євангелія.
Іншими словами, прихильники такого об’єднання зацікавлені радше в політиці, аніж у збереженні того, що Церкві, тобто всім нам, заповів наш розп’ятий, воскреслий і вознесенний Господь Христос. Тож у цю єдність вони прагнуть включити не лише євангельську доктрину, але й різні вчення, часто фальшиві вчення – мовляв, достатньо того, що ти називаєш себе християнином, а якщо твоє вчення і проповіді суперечать Божому Слову, то це не повинне ставати на заваді єдності, скажімо під єпископом Риму або це не повинне ставати на заваді розвитку екуменічного руху.
Проте Господь ніде не каже про об’єднання усіх людей, які називають себе християнами, і, як це добре відомо, доволі часто у спасінні покладаються на власні діла, заслуги святих і всяке таке подібне, нехтуючи Словом Божим. Натомість Він тут каже: «Не тільки за них (тобто, за Апостолів) Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно». Отже Господь молиться за Апостолів, а також за християн і то навіть за їхню єдність.
Але на чому основується ця єдність? Господь каже, що Він молиться за тих християн і за єдність тих християн, що увіруються ради слова Апостольського в Нього. Перш за все, що це за слово Апостольське? Це безперечно, Апостольська проповідь. В Посланні до римлян, Апостол Павло, наприклад пише: «Кожен, хто вірує в Нього (в Христа), не буде засоромлений…. Бо кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?.. Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (10:11, 13-15, 17).
Що ж проповідували Апостоли? Вони проповідували Слово Христове! Вони проповідували Євангеліє! Навіть хоча деякі з книг Євангелія ще писались ними та євангелістами під проводом Святого Духа, чимало Євангелія вже було в Старому Заповіті – у його прекрасних, чудових книгах, починаючи від книги Буття і завершуючи книгою Св. Пророка Малахії. Перша прилюдна проповідь Апостола Петра в День П’ятидесятниці у більшості своїй – цитати саме зі Старого Заповіту.
Ось що означає вислів «слово Апостолів», власне кажучи як і вислів з нашої літургії і з нашого Символу віри про Апостольську Церкву. Та Церква – Апостольська, яка тримається Апостольської проповіді, тобто проповіді Слова Христового, Євангелія. Та Церква проповідує Христа у Якому виконується Старий Заповіт і та Церква проповідує Новий Заповіт у всій його повноті.
Бо слово Апостолів – це також чотири Євангелія, Дії Апостолів, Апостольські листи та Об’явлення Св. Івана Богослова. Тут немає місця для різноманітних передань, байок, легенд і всяких інших маловажних речей, а то й відвертих нісенітниць. Бо віра – від слухання Слова Христового, а не оповідей про житія святих і тому подібного. Де немає слухання Слова Христового, там немає і спасенної віри.
Точніше там є віра, подібна до віри язичників або, наприклад, Каїна. Але там немає віри в Христа, яка може бути тільки від слухання євангельської проповіді. Тож коли хтось говорить про єдність усіх християн, той першим мусить викинути всякі передання, байки, легенди, має навчитись проповідувати чисте Євангеліє Христове, і тоді Господь відчинить йому і розуміння тієї єдності про яку Він тут молиться і двері до неї.
А далі наш Спаситель каже, яку саме єдність Він має на увазі. «Як Ти, Отче, – в Мені, а Я – у Тобі», – каже Він, «щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав». Тут Господь говорить про незбагненну єдність Святої Трійці. Є лише один Бог, але є Три Особи Божі: Отець, Син і Святий Дух. Вони мають єдину божественну сутність, але водночас Отець не є Сином і Святим Духом, Син не є Отцем і Святим Духом, а Святий Дух не є Сином і Отцем.
Але Святу Трійцю ми пізнаємо лише вірою і самою вірою ми є одним у Отцеві і Синові. І лише ця віра сповідує, що Отець послав Сина і то не просто посилання у світ Сина від Отця сповідуємо ми, а визнаємо безмежну Отцівську до нас любов, адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).
Але що проповідують ті, що на словах прагнуть єдності християнства? Хіба не стоїть у них на першому місці Св. Діва Марія? Або хіба не стоять у них на місці спасіння самою вірою в Христа добрі діла? Стоять! Ось чому їхні заяви – оманливі. Їм потрібна не єдність християн, а відведення християн від істинної єдності – з Христом через віру, із Отцем – через Христа. А їхня оманливість постає з забрудненого людськими вченнями джерела, в яке вони можуть для приманки доливати трохи Євангелія. Хоча наслідком цього подібний до того, якби в бочку з дьогтем додавали ложку меду.
Правдиву єдність з Отцем і Сином творить в нас Святий Дух, Який є Творцем нашої віри і Духом оживляючим. Господь же далі у молитві каже, що Він передав Своїм Апостолам, Своїй Церкві славу, яку дав Йому Отець. Отець же прославив Сина через хрест Голгофи. Христова слава, переданам Апостолам і нам – це прощення гріхів і викуплення від гріха, від влади диявола та смерті, яке ми маємо кров’ю Сина Божого, пролитою на хресті.
І про цю славу ми свідчимо, сповідуючи Христа єдиним нашим Спасителем. Хрести на церквах, хрестики на грудях і на значках можуть бути лише нагадуванням слави, яку Христос отримав від Отця і передав нам, але слава буде виражатися у нашому сповідуванні Христа і нашої єдності з Богом – винятково через кров Христову, через Христову жертву на хресті.
А далі Господь засвідчує чудесну істину, кажучи в молитві до Отця Небесного: «Я – у них, а Ти – у Мені». Через Хрищення ми у Христа одягнулися. Ми причащаємось Христом у Його істинних тілі та крові у хлібові та вині Святої Вечері. Ми поєднані з Ним вірою. Як чудесно сповняються слова Христа: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я – в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною» (Ів. 6:56, 57).
Як і Апостол Павло сповідує: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20). Ось як Христос перебуває у нас і ось як ми маємо невимовну спільноту з Богом живим! А Господь далі молиться про досконалість у цій єдності.
Цієї досконалості не може бути без сповідання того, що ми виправдовуємось винятково з благодаті Божої самою вірою в Христа. Про це каже Спаситель, коли, говорячи про досконалість у єдності, говорить про знання Спасителя і Бога люблячого, а не Бога-Судді, як і в іншому місці Він каже: «Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого» (Ів. 3:17, 18).
Для досконалості у єдності немає місця для самоправедності та уповання у спасінні на власні діла. Для цієї досконалості вимагається сама віра у Христа, у Бога благодатного і люблячого. Бо лише заради Христа ми прощені. Лише у Христі ми стаємо дітьми Божими і залишаємось ними допоки уповаємо на Самого Христа, горнемось до Нього, перебуваємо у Його Слові, і Його Слово бережемо.
А наше спасіння Він починає, виконує Його і довершує. І Він бажає, аби ми були спасенні, як і сьогодні ми чуємо Його молитву: «Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу». Наш Господь вознісся на небеса. Він царює у славі. І Він хоче, щоб ми були з Ним.
Інакше кажучи, наш розп’ятий, воскреслий і вознесенний Господь хоче, щоб ми перебували з Ним у Його Царстві слави, раділи спадщиною Царства Небесному і жили з Ним у радості повіки віків. Він хоче, щоб ми увійшли в це Царство у прославлених тілах і це настане в Останній День – у той день, коли Він повернеться у славі і воскресить усіх покійних, а нас, якщо ми ще будемо тоді жити, перемінить до досконалих тіл і запросить зо всіма святими увійти в Царство Небесне, промовивши до нас і до всіх, хто вірував і вірує в Христа: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34).
До того ж часу Бог на нас виливає Свою любов такою мірою, що вона переливається із нас на інших людей. Як виявляється це виливання любові? Через добрі діла! Так само як світ впізнає російських розбійників і загарбників, розуміючи, що християнство і церква для них – лише театр і маски, так само й істинних християн світ впізнає за доброчинністю, ділами милосердя та допомоги, які ми виявляємо до наших ближніх. Бо ми не лише не загарбуємо чужого і чужого не пожадаємо, ми прагнемо, щоб в інших людей і народів теж було все добре. І щоб вони, коли бачать наші добрі діла, славили нашого Отця Небесного. Бо це також вияв того, що ми перебуваємо у Христі. В Його святе Ймення. Амінь.
Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям
кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному
доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через
Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь (Євр. 13:20-21).
