СТАТИ БОЖОЮ
ПРАВЕДНІСТЮ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо Христова любов спонукує нас, що думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли. А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес. Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже! Тому-то, коли хто в Христі, той – створіння нове, стародавнє минуло, – ото сталось нове! Усе ж – від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення, бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення. Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом! Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім! (2 Коринтян 5:14-21).
Христос воскрес!
Любі брати і сестри, у час війни дуже часто використовуються слова «мотивація» і «вмотивований». Ці слова найчастіше стосуються українських воїнів, які захищають Україну і рідний народ від російських загарбників – усіх тих нелюдів, які прийшли знищити нашу державу, поневолити нас і принести нам свою тиранію і свої дикунські порядки.
А чому наші воїни такі вмотивовані? Бо вони люблять Україну і український народ, і за український народ, за свою Вітчизну вони воюють і готові віддати навіть своє життя. Я інколи думаю, що якби таку любов до України за останні тридцять років мали хоча би більшість українських чиновників – усякого рівня, від найнижчого до найвищого – то ми жили б у одній з найбагатших, найрозвиненіших і наймогутніших країн на світі і входила б якщо не складу Великої Вісімки, то принаймні до Великої Двадцятки таких країн. Але для цього треба любити український народ.
Саме любов, як ми бачимо, є однією з найбільших мотивацій. Сьогодні про любов промовляє до нас устами Апостола Павла Господь Святий Дух. Він говорить про те, що саме Христова любов спонукає нас діяти зовсім у іншій парадигмі життя, аніж діють ті люди, які не знають Христової любові і як могли діяти й ми самі тоді, коли ще не знали Христової любові.
Але, коли ми пізнали Христову любов – коли ми увірували в Христа, то любов Христова тепер мотивує нас, або ж як перекладає доктор Огієнко, спонукує зовсім по-іншому думати і жити. Все починається з Христової любові. Вона започатковує це нове мислення. І Христова любов це мислення постійно розвиває.
А що думають люди, які впевнені у Христовій любові? Що думають віруючі? Ми думаємо, що коли Христос умер, то й всі ми умерли. Ми так думаємо, бо Один, тобто Христос помер за всіх нас. Наше мислення зосереджене довкола того, що Христос – Агнець Божий, Який на Себе забрав гріх світу. Наше мислення зосереджене довкола хреста Голгофи. Чи не тому нашим головним символом є хрест?
Бо саме на хресті був розп’ятий Син Божий і саме там всі наші гріхи та провини були обмиті Його святою і невинною кров’ю. Це мислення, яке зосереджується довкола Голгофського хреста, охоплює неосяжне – те, що Бог стався людиною, бо лише Його жертва, жертва Сина Людського, в Якому «тілесно живе вся повнота Божества» (Кол. 2:9) могла бути достатнім викупом за всіх нас. Через це коли Христос вмер за всіх, то всі померли.
Проте ми живемо. Як же ми вже померли? Ми померли для гріха. Ми померли для влади диявола і вічної смерті. Бо від усіх цих жахливих ворогів Христос нас викупив. Він помер за всіх нас і Він воскрес на третій день із мертвих. Отже, ми тепер викуплені від гріха, від влади диявола і смерті. Але ми не залишені напризволяще, щоб ці люті рабовласники, як нечестиві росіяни, знову нас захоплювали і вбивали. Ми тепер належимо розп’ятому і воскреслому Христові.
І тепер ми вже не живемо для себе, а саме – для гріха, який хоч прощений, але далі живе в нашій плоті. Для гріха ми не живемо, бо ми померли для гріха. Для диявола ми не живемо, бо ми померли для диявола. І навіть наша смерть подолана Христом у воскресінні – бо як Христос воскрес із мертвих, так само і нас Він воскресить Останнього Дня, коли Він повернеться у славі.
Ми живемо для Христа. А це означає зовсім інше життя і зовсім інший спосіб життя. Ми все оцінюємо не відповідно до тіла. Апостол Павло каже, що він був знав Христа за тілом. Іншим словом – він дивився на Христа просто як на звичайну і смертну людину. А це безпосередньо впливало на його світогляд і на його дії. Ким був Павло, не знаючи справжнього Христа? Він був переслідником Церкви!
Ось його сповідь: «Багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них. І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах» (Дії 26:10, 11). Ось так живуть люди, які називаються віруючими, але істинного Христа не знають.
Знати Христа за тілом, означає не знати істинного Христа і відповідно так жити – жити у гріхах, коїти гріхи, навіть не думаючи і не усвідомлюючи, що ти грішиш. Так жив Апостол Павло, так могли жити й ми. Не обов’язково катувати християн і вбивати їх, як це роблять російські «християни». Можна коїти масу інших гріхів, які нам так чітко виявляють Божі Десять Заповідей.
Але все змінилось із вірою в Христа. Апостол каже, що Христа більше за тілом ми не знаємо. Тобто ми не дивимось на Христа, як на звичайну людину. А як ми дивимось на Нього? Ми дивимось на Христа як на Богочоловіка і на нашого люблячого Спасителя. Для нас Ісус Назарянин – Бог і Спаситель.
А коли знаєш істинного Христа, то настає величезна зміна. Апостол каже про неї: «Тому-то, коли хто в Христі, той – створіння нове, стародавнє минуло, – ото сталось нове!» Ось таке чудо відбувається, любі брати і сестри. Подивіться на себе: у вас ті самі руки, ноги і все тіло – та сама грішна плоть. Однак ви, любі віруючі – вже створіння нове. А в чому ж полягає та новизна?
Вона полягає у відновленому образі Божому, у Божій подобі, у нашій відродженій душі – в народженні згори. Тому хоч тіло заражене гріхом, у цьому тілі вже живе відновлена душа, відновлене єство, наше справжнє я. І це створіння нове належить Христові, як про це чудово каже Апостол Петро: «Ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» (1 Петр. 2:9, 10).
Темрява залишилась позаду – ми ходимо у світлі Христового Слова. Цей світ став лише дорогою паломництва до Царства Небесного. А життя під судом Божим змінилось на життя помилуваних. І всі ці зміни стались не через нас, не через те, що ми їх хоч якось заслужили або вимолили. Ні! Апостол каже: «Усе ж – від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом». Ось що ми ще залишили позаду – ворожнечу проти Бога!
Але це не ми такі розумні та добрі, що примирились із Богом. Для примирення з Богом у нас самих нічого немає, не було і бути не могло та не може. Бо навіть наші думки були ворожнечею проти Бога, як каже Апостол: «Думка-бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може».
Ми були ворогами Божими, але як каже Апостол Павло в Посланні до ефесян: «А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю. Він-бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким» (Еф. 2:13-17).
Цей мир, любі брати і сестри, здобутий Христовою кров’ю. А Христос пролив Свою кров за нас, бо Він нас так сильно любить. Як нагадує нам сьогодні Апостол: «Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини». Ми ворогували проти Бога. Але яка була Божа відповідь?
Її ми знаходимо у Євангелії від Св. Івана: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Чи якісь батьки готові віддати свою дитину на смерть за свого ворога? А Бог нас так полюбив, що віддав Свого Сина Єдинородного, щоб ми не гинули в наших гріхах, а мали мир з Ним і вічне життя.
Яка велика ціна принесена за кожного з нас, любі брати і сестри. Сам Бог пішов за нас на хреста! Ось як Він нас любить! І кличе, кличе сьогодні через Свого Апостола, через Своїх проповідників: «Примиріться з Богом!» Адже Бог нас любить і то любить невимовною любов’ю. Він хоче, аби ми жили вічно і для цього Він зробив щось таке, що важко навіть уявити.
Апостол закінчує сьогоднішню частину послання такими словами: «Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!» Христа праведного і святого, Свого Сина Єдинородного Бог учинив за нас гріхом. Христос на Собі не мав ані плями, ані вади гріха. Однак Бог учинив Його гріхом замість нас – Христос на Себе забрав усі наші гріхи. Бог на Христа вилив увесь Свій святий і праведний гнів за наші гріхи. Він помер на нашому місці і замість нас.
І на третій день Христос воскрес для нашого виправдання. Він помер і воскрес, щоб ми стали Божою праведністю в Нім, тобто, щоб гріх нам уже більше не зараховувався, а щоб Бог проголошував нас і вважав праведними заради Христа. Коли ми віруємо в Христа, то ми вже більше не грішники, а праведники.
Чи гріх далі живе в нашій плоті? Живе. Але ми у Христі, а коли у Христі, то ми вже Божа праведність і праведники Божі, бо як ми співаємо про народи, а Писання – про окремих людей: «Усі ті, що в Христа охристилися – у Христа зодягнулися!» У Хрищенні ми зодягнулись у праведність Христову. А в Святій Вечері ми причащаємось праведністю Христовою у Його істинних тілі та крові у хлібові та вині Святої Євхаристії.
Як Бог нас
любить! Любімо й ми один одного, любі
брати і сестри. Хай Христова любов спонукає нас і мотивує нас до святих і
чистих дій у любові до всього нашого народу, щоб усі українці мали мир з Богом.
Бо Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар