неділя, 30 травня 2021 р.

Проваджені Духом правди: проповідь на 5-у неділю Великодня

                                 ПРОВАДЖЕНІ ДУХОМ ПРАВДИ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, і ніхто з вас Мене не питає: «Куди йдеш?» Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше наповнилось смутком. Та Я правду кажу вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду, то пошлю вам Його. А як прийде, Він світові виявить про гріх, і про праведність, і про суд: тож про гріх, – що не вірують у Мене; а про праведність, – що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже; а про суд, – що засуджений князь цього світу. Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам. Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить. Усе, що має Отець, – то Моє; через те Я й сказав, що Він візьме з Мого та й вам сповістить (Євангеліє від Св. Івана 16:5-15). 

            Христос воскрес! 

Дорогі брати і сестри, звідки ми знаємо, що таке добро і що таке зло? Звідки ми знаємо, де правда, а де брехня? Як нам не бути обманутими і жити так, як личить дітям Божим?  І найголовніше, як нам здобути вічне життя і не втратити його?  Де знайти правду? 

В нашому Євангелії на сьогодні Господь розповідає, де і від Кого ми отримаємо правду. Він навіть використовує такий вислів «цілої правди». Грецький оригінал використовує слово пас, тобто вся, Господь говорить про повну правду. Іншими словами не залишиться нічого з правди, яка нам потрібна. 

Ця правда не завжди буде для нас тією, яку ми хотіли б почути. Проте то буде правда. Ми чуємо розмову Божого Сина із Апостолами. Чи їм подобалось те, що говорив Ісус тієї миті? Ісус каже їм: «Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, і ніхто з вас Мене не питає: «Куди йдеш?» Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше наповнилось смутком».  Серце учнів наповнилось смутком. 

Ось так діє наша грішна природа.  Ми хочемо, аби все відбувалось по нашому, або ж ми тоді не будемо щасливі. Нам хочеться жити в раю ще в нашій грішній плоті. Учням хочеться, аби Божий Син перебував з ними завжди і ніколи видимо їх не полишав. Адже, коли Він присутній «Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина...» (Мт. 11:5). 

Тож коли Ісус говорить про те, що Він повинен піти, то їхнє серце наповнюється смутком. Вони не цікавляться, куди Він має піти, чому Він має піти, що після того має бути і як має бути. Їм сумно, що їхнє перебування з Сином Божим ось-ось має закінчитись. Якби ж то вони спитались! 

Адже Ісус говорить про завершення Його земного перебування. Він говорить про те, що Його місія з викуплення людства, Його учнів, усіх нас від гріха, від влади диявола і смерті фактично завершена. Він знає, що Його чекає зрада Юди, зрада Його народу, знущання в Синедріоні та бичування і терновий вінець. Його чекають жахливі муки на хресті за гріхи цілого світу. Він знає, що Його чекає смерть і гріб. 

Але Ісус також знає, що Його чекає воскресіння і перемога над гріхом, над дияволом і смертю. Він знає, що Церква буде співати: «Христос воскрес із мертвих, смертію смерть здолав і тим, що в гробах життя дарував!» Проте учнів не питають, що їхній Учитель і Господь має на увазі і куди Він йде. 

Ісус же говорить про грядуще вознесіння і про те, що Він сяде праворуч Отця і що Він пошле Утішителя. Поки Він з учнями, Утішитель не прийде. Утішитель прийде теж не для того, аби учні сиділи в замкнених кімнатах і тремтіли зі страху на можливу реакцію невіруючих юдеїв чи світу. Утішитель прийде тоді, коли Своє викупне діло звершить Божий Син, аби учні почали виконувати ту місію, до якої впродовж трьох років їх готував Божий Син. 

Учні завершують навчання в Семінарії Христа.  Їх чекає випуск і рукопоклодання в День Пятидесятниці. Про той славетний день говорить їм Господь. Він говорить їм і нам про Утішителя. Ми називаємо Христа Викупителем і Спасителем. Ісус сьогодні каже нам, як нам називати Святого Духа. Він спочатку називає Його Утішителем. 

Як Йому личить цей чудовий титул!  Він справді нас утішає. Погляньте, наприклад, на Його працю в День Пятидесятниці. Коли Ісус виконав обітницю і на учнів зійшов Святий Дух, вони почали проповідувати різними мовами. Ті проповіді були дуже могутні. Послухайте, як виразно Святий Дух, діючи через Апостола Петра, виявляє слухачам апостольської проповіді про гріх: «Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назарянина, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаменами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте, Того, що був виданий певною волею та передбаченням Божим, ви руками беззаконників розп'яли та забили» (Дії 2:22, 23). 

Петро не перекладає провини лише на Синедріон. Петро виявляє гріх всім ізраїльським мужам. І він також обвинувачує у смерті Христа беззаконників, людей без Закону Мойсея, тобто римлян. Петро виявляє гріх ізраїльтян. І це не просто гріхи з Другої Скрижалі, які ми коїмо. Петро, а через нього Утішитель, виявляє найголовніший гріх – невірство в Ісуса Христа – гріх проти Першої Заповіді і властиво проти всієї Першої Скрижалі. 

Утішитель виявляє кожній людині, що коли вона не вірує в Ісуса Христа, що Він – істинний Бог та істинна людина в одній особі, то вона має гріх, за який вона засуджена до смерті, тимчасової і вічної. Іншим словом, якщо не віруєш в Христа, то ти не віруєш в Бога і ти нещасний, жалюгідний і проклятий грішник. І майбутнє твоє – страшне, як і твій гріх – у вічних муках аду. 

Там, де є Утішитель, там будуть лунати такі або подібні слова, але головний зміст їх буде залишатись одним – якщо не віруєш в Ісуса Христа, то не маєш спасіння, не маєш прощення гріхів, а навпаки ти покритий гріхами з голови до ніг і приречений до вічних мук в аду. 

Проте Утішитель не лише виявляє гріх. Ісус обіцяє Своїм учням, що Утішитель також засвідчить про праведність. Коли ізраїльські мужі почули від Утішителя через Апостол Петра засвічення про гріх, то «вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: Що ж ми маємо робити, мужі-браття?» (Дії 2:37).  Проповідував Апостол, але діяв через його проповідь Утішитель. Саме Він привів серця тих ізраїльських мужів до жалоби, до каяття. 

Саме так діє Утішитель і нині, коли проповідники Христового Євангелія вірно проповідують Боже Слово. Через їхню проповідь діє Святий Дух. Він приводить нас до каяття. А потім Він нас так само через вірних Своїх проповідників утішає. Апостол Петро дав відповідь свої розкаяним одноплемінникам: «Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете! Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш» (Дії 2:38, 39). 

Він засвідчив їм про прощення їхніх гріхів в Ім’я Ісуса Христа. Він засвідчив їм про Його праведність, яка стає їхньою праведністю самою вірою в Ісуса Христа. Про це свідчить Утішитель через Своїх проповідників і нині. Він нас утішає тим, що наші гріхи прощені в Христове Ймення, що заради Христа ми виправдані – що Ісус повністю і досконало виконав Свою місію нашого викуплення і визволення, доказом чого є Христове воскресіння, вознесіння і царювання. 

Він свідчить також, що поза Христом виправдання немає, бо віра в Христа і праведність мають між собою нерозривний, абсолютний звязок.   Святий Дух утішає нас Христовим Словом. Утішитель спонукає нас підходити до Господнього Престолу, аби споживати істинне тіло Христа та пити Його істинну кров у хлібові та вині Святої Євхаристії на прощення наших гріхів, аби ми мали Христову праведність, воскресіння, і вічне життя в Його Царстві. 

Звідки ми знаємо, що ми виправдані самою вірою в Христа?  Звідки ми знаємо, що Христос – праведність наша? Ми про це знаємо від Утішителя, від Святого Духа, Який промовляв через Апостолів і тепер ми чуємо Його слова, читаючи та слухаючи Єванегліє, Дії святих Апостолів, їхні Послання та Об’явлення Івана Богослова. 

Господь Христос обіцяє, що Утішитель виявить також про суд. Любі брати і сестри, зверніть увагу на ті слова, які далі каже наш Спаситель. Він не каже, що Утішитель виявить суд над нами. Він каже, що означають ці слова «про суд, – що засуджений князь цього світу». Диявол не має в чому більше обвинувачувати віруючих в Христа, адже наш гріх спокутуваний Христом і ми виправдані Богом заради Христа. Адже «Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого» (Ів. 3:17, 18). 

            Хто відкидає Христа, як єдиного Спасителя від гріха, той, звісно, засуджений. Але ми, любі брати і сестри, що уповаємо на Христа, ми вже маємо спасіння і вічне життя. Про це нам також свідчить Утішитель, посланий Ісусом.  Аби ніхто нас не звів від Христа до інших фальшивих божеств і аби ніхто нас не заманив якимись особливими обявленнями на духовні манівці і дороги погибелі, наш Утішитель є також Духом правди.  Святий Дух славить Христа, звертає наш погляд на Нього, горне до Нього у Святій Вечері і кличе уповати лише на Христа. 

            Кожне слово, промовлене Ним є правда. Адже Господь Святий Дух – істинний Бог. І Його Слово – істина. Він припровадив нас до цілої правди, до повної правди – Він дав нам Слово Боже.  Ми маємо правду.  Слово – то правда.  І в Апостольські часи, і нині є чимало духів – різноманітних проповідників, які заявляють про те, що вони – від Христа. Апостол Іван кличе нас: «Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ» (1 Ів. 4:1). 

Диявол дуже винахідливий і він буде пропонувати різні версії обману про Христа і про спасіння. Але обман його буде завжди спрямований проти Божого Слова, на перекручення Божого Слова, на спотворення Божого Слова і на відведення нас від Христа. Диявол – дух обману. Але він не матиме успіху, якщо ми перебуватимемо із Духом істини, Духом правди, Якого послав нам Ісус Христос, наш люблячий Спаситель. Бо Дух Святий, Утішитель, Дух істини надихнув мужів Божих записати всю правду.   

А як ми перебуваємо з Духом істини? Перебуваючи у Його Слові, як до цього кличе нас і Господь Христос: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:31, 32). Через це Слово діє Святий Дух, Утішитель Дух істини, Якого послав нам Христос. Бо Він воскрес! Воістину воскрес! Амінь.

середа, 26 травня 2021 р.

Що не з Писаннями, те проти Писань і проти Бога

     Христос каже: «Хто не зо Мною, той проти Мене» (Лк. 11:23). Ми кажемо: «Все, що не з Писаннями, те проти Писань. Їхнє священство і його жертва, і служіння, їхній єпископат – не з Писаннями, як показано вище, тож вони в такому разі – проти Писань і таким чином – проти Бога. А те, що проти Бога – те діло диявола».

Мартін Лютер

вівторок, 25 травня 2021 р.

Стаття віри, а не зору

 В (Апостольському) Символі віри ми сповідуємо не "Бачу єдину святу Християнську Церкву", а: "Вірую в єдину святу Християнську Церкву". Віра, на основі Божого Слова, вірує в те, чого не бачить (Євр. 11:1). Лише віруючі є святими, тобто святими у Христі, а Церква складається лише з таких святих або ж віруючих. (Див. привітання Св. Павла, як-от; 1 Кор. 1:2 і Еф. 2:21). Лише Бог може подивитись у людське серце, аби побачити чи є там віра, чи її немає. (Див. Рим. 11:4 і 2 Тим. 2:19). Ми, люди, не можемо бути впевнені в тому, хто справді є віруючим, а отже й членом Церкви, а хто таким не є. Тож для нас Церква в цьому житті залишається статтею віри, а не зору.

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

понеділок, 24 травня 2021 р.

Перша і головна передумова для складання сповіді

 Віра в обітницю - перша і головна передумова для будь-кого, хто збирається сповідатись, аби він не припускав у власній сміливості, що саме його старанність, його спомини і його власна сила спонукає Бога до прощення гріхів - коли Сам Бог вже на нього чекає і готовий прощати - тож саме  насправді Він через Свою доброту простягає прощення і приймає приношення сповіді.

Мартін Лютер

неділя, 23 травня 2021 р.

Проповідь на 4-у неділю Великодня: Дорогою до Царства

                                    ДОРОГОЮ ДО ЦАРСТВА

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)        

Благаю вас, любі, як приходьків та подорожніх, щоб ви здержувались від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі. Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання. Отож, коріться кожному людському творінню ради Господа, – чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього посланим для карання злочинців та для похвали доброчинців. Бо така Божа воля, – щоб доброчинці гамували неуцтво нерозумних людей, –  як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття лихого, але як раби Божі. Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте. Раби, – коріться панам із повним страхом, не тільки добрим та тихим, але й прикрим. Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, терпить недолю, непоправді страждаючи. Бо яка похвала, коли терпите ви, як вас б'ють за провини? Але коли з мукою терпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові! (1-е Петра 2:11-20). 

            Христос воскрес! 

Дорогі брати і сестри, за пять з лишком століть до Різдва Христового Єрусалим, столицю Ізраїлю, було зруйновано ворогами вперше. Тими руйнівниками були вавилоняни, які були бичем Божим, карою Юди за відступнциво від Бога. Єрусалим не лише був зруйнований вавилонянами, як колись був зруйнований монголами наш Київ – руйнівники Єрусалиму депортували юдеїв у Вавилон. 

Що мали робити юдеї на чужині, у краю ворогів, які зруйнували їхній рідний край? Займатись підривною діяльністю, аби по максимуму ослабити завойовника? Послухайте, яке доручення дав їм Господь Бог через пророка Єремію: «Будуйте доми, – і осядьте, і засадіть садки, – і споживайте їхній плід! Поберіть жінок, – і зродіть синів та дочок, і візьміть для ваших синів жінок, а свої дочки віддайте людям, і нехай вони породять синів та дочок, і помножтеся там, і не малійте! І дбайте про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єр. 29:5-7).  

А потім він додає інше, утішливе слово від Господа: «По сповненні семидесяти літ Вавилону Я до вас завітаю, і справджу Своє добре слово про вас, щоб вернути вас до цього місця» (29:10).  Господь кличе їх мати терпеливість, бо пройде немалий час до того, як Він поверне їх до рідного краю, до Єрусалиму.  А до того часу, будучи чужинцями у ворожому краю, вони мали мирно жити, працювати на благо того краю, розбудовувати своє життя, і навіть молитися за спокій і мир вавилонських міст. Ось так мала діяти Церква Старого Заповіту. 

Ми живемо в час Нового Заповіту. І статус віруючих – не статус постійних мешканців цього світу. Ви звернули увагу, як називає нас, християн, Апостол Петро? Він каже: «Благаю вас, любі, як приходьків та подорожніх». Він називає нас приходьками та подорожніми. Іншими словами, ми нагадуємо юдеїв у Вавилоні. Щоправда наша столиця незруйнована. Вона  процвітає.  

Адже ми – громадяни Царства Небесного, а наша столиця – Небесний Єрусалим. У цьому світі ми тимчасово. Ми перебуваємо в дорозі. Ми не були громадянами Царства Небесного. Власне кажучи ми народились його ворогами. Бо гріх – це ворожнеча до Бога. А ми всі зачаті у гріхові і в гріхові народжені. Але через народження згори – від води і Духа – через Хрищення, через віру в Свого Сина Єдинородного Ісуса Христа, Бог учинив нас громадянами Царства Небесного. 

Кожному, хто вірує в Ісуса Христа, хто уповає на Нього, дається небесне громадянство. А тим, хто не вірує, ті і далі належать до аду і перебувають у владі диявола та гріха, і в полоні світу. Проте, хто вірує в Ісуса, той має те, що Христос для нас здобув – прощення гріхів, праведність і вічне життя. Бо Христос, Божий Син, забрав на Себе всі гріхи світу і обмив їх усі до одного Своєю святою і невинною кров’ю, помер за всіх нас на хресті і воскрес, щоб і ми – усі, хто вірує в Христа, Останнього Дня воскресли з мертвих і увійшли в Царство Небесне. 

А поки що ми перебуває в дорозі до того Царства, до своєї небесної домівки. І Сам Бог вирішує, коли саме нас забирати із цього світу, нашого умовного Вавилону. Я кажу умовного, бо більшість з нас народились в Україні, яка є нашим рідним краєм за походженням, але другорядним за нашим нинішнім станом.

 Тож сьогоднішні слова з Писання, написані Апостолом Христовим, дуже важливі для того, аби ми знали, як нам діяти у час мандрівки до Царства Небесного. Звісно найперше і найголовніше – мати віру в Ісуса Христа.  Якщо ми загубимо віру  в Христа, то ми загубимо і Царство Небесне, і вічне життя. А отримаємо натомість суд Божий і вічні муки в аду. А як нам зберегти нашу спасенну віру в Христа?  Її створив Господь Святий Дух через Слово і Бог підтримує її і зміцнює через Євангеліє у Слові і Таїнстві Святої Вечері. 

Далі, оскільки ми – прощені діти Божі, то Бог нас кличе ходити в обновленні життя. Наш гріх прощений заради Христа, але він ще живе в нашій плоті. Тож ми повинні про це памятати і не піддаватись на два популярних фальшивих учення з пекла, перше з яких каже про те, що прощення гріхів досягається через діла. 

А друге, теж популярне каже, що раз гріхи прощені, то тепер можна витворяти все, що хочеш. Воно, фактично, каже: «Іди не поводу в грішної плоті і виконуй всі її забаганки, Христос все одно тебе прощає». Людина, яка прислухається до однієї з двох єресей, неминуче втратить спасенну віру в Христа і громадянство Царства. 

Тож Апостол Петро направляє нас сьогодні на правильний шлях і каже, щоб ми «здержувались від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі». Ми прощені заради Христа, ми усиновлені Богом, тож у нашому житті не повинно бути місця для гріха. Навпаки ми покликані чинити гріхові опір і від гріха втікати. 

Апостол також кличе добре поводитись серед поган – в даному разі серед невіруючих. Вони не мають уявлення про Царство Боже. Вони не розуміють чому ми уповаємо на Христа. Та й Христа вони не знають, навіть якщо чули про Нього. Сьогодні, практично через 2 000 років після написання цього Послання Апостолом Петром християн далі обмовляють. Тож Апостол кличе мати таку поведінку, аби ті, що нас обмовляють «побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання». 

Петро застосовує на практиці слова із Нагірної проповіді Господа Христа: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16). Наша добра поведінка серед невіруючих – це світло, яке світить перед усіма людьми і за це світло вони славлять нашого люблячого Отця Небесного. Апостол не каже: «Ви вже прощені заради Христа. Ви виправдані. Отже тепер просто остерігайтесь гріха і уникайте цього лукавого світу».  Він так не говорить. Він кличе нас мати добру поведінку, сповнених добрих діл. 

Бо такою є природа Христового Царства. Ми – громадяни Христового Царства. Ми співспадкоємці Царства Христового разом із Сином Божим, Який є Цар над царями і Пан над панами. У Царстві Христовому ми маємо незрівнянні багатства. Усі земні держави взяті разом – ніщо у порівнянні з Царством Божим. А ми, нагадаю, громадяни Царства Божого. 

Проте ми ще не там. Ми перебуваємо у цьому світі. І хоча Царство Христове вище від цілого світу і Господь Христос править у цьому світі також Своєю всемогутністю, нас покликано поводитись у цьому світі дуже чемно, як і личить порядним мандрівникам. Моє служіння повязане з частими поїздками. Інколи доводиться зупинятись у готелях. І досвід перебування в готелях буває різним. Буває таке, що через сусідів, які пиячать і буянять, відпочити не вдається.  Такі постояльці готелів – жахливі. Вони не шанують ні господарів готелю, ані інших людей, які розташовані поряд з ними в номерах. 

Наше життя в цьому світі нагадує таке перебування мандрівника в готелі. Мета нашої мандрівки не готель, а Царство Небесне. Наші очі – на Христові, нашому Господі. Водночас ми – Його люди, ми – Христові слуги, ми – Божі діти. Ми не можемо поводитись як пияки та гультяї, які зневажають всіх довкола людей. Наша поведінка має бути інша. А яка ця поведінка? 

Апостол каже, щоб ми корились владі. Він нагадує нам, що влада дана Богом для того, щоб карати злочинців і хвалити доброчиниців. Це – прямий обовязок влади перед Богом. А ми своїх послухом до влади гамуємо неуцтво нерозумних – тих, які весь час закликають до непокори  владі, навіть тій, що карає злочинців і хвалить доброчинців.  Ми – не бунтівники. Ми – не хулігани, не пияки. Ми паломники. Ми визнаємо за слушні правила готелю та його околиць. 

Ми лише побожні гості. А як поводяться побожні гості? Апостол каже: «Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте». Ми – лише приходьки в цьому світі та подорожні. Ми тут довго не будемо. Ми тут наче гості.  Але як юдеї у Вавилоні, ми виявляємо повагу до влади, молимось за цей край і розвиваємо його у повазі до всіх людей довкола нас. 

До того ж нас покликано в нашому паломництві служити один одному і нашим ближнім. Ми покликані працювати там, куди нас покликав Господь. Ми ж поки що маємо плоть і кров. Тож ми повинні ще й щось їсти і пити. Бо хто не працює, пам’ятаємо ми, хай той і не їсть. Господь кличе нас мандрувати до Його Царства без нарікань, виконуючи обовязки нашого земного громадянства – нашого українського громадянства. 

Але ми завжди повинні памятати, де наше основне громадянство – громадянство вічне. Воно – в Царстві Небесному. А тут ми лише гості. І ми – особливі гості. Ми – діти Божі, а отже ми шануємо господарів, які нас тут приймають, дають нам роботу, захищають нас від злочинців тощо. Бог проклав нашу дорогу до Царства Небесного Україною, українським суспільством. 

Тож тут нам будувати доми, і робити добрі діла, щоб усі люди довкола нас славили за ці добрі діла нашого Отця Небесного. Хтозна, може й хтось із них вірою в Христа теж отримає громадянство Царства Небесного, а з ним і вічне життя і ми будемо разом радіти блаженним товариством святим і насолоджуватись вічним життям у Царстві Божому. 

Бувають в дорозі до Царства і напади, і утиски. Інколи Бог спрямовує нашу дорогу і крізь такі хащі, і крізь такі небезпеки. Але ми віримо, що Він знає що робить і Він усе тримає під Своїм святим контролем. Сатана, звісно, буде в такі дні і роки, нас переконувати, що Бог нас покинув, але ми знаємо, що Христос поряд. Бог покинув був Христа на хресті, щоб ми ніколи не перебували на самоті і щоб Ісус був завжди поряд з нами і погляд наш спрямовував до нашого воскресіння. Бо Він воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.

четвер, 20 травня 2021 р.

Свобода дана не для зловживань

 Але ти скажеш: "Я - людина. Я вшанований  свободою". Та ця шана не далася тобі, аби ти міг зловживати своєю свободою і суперечити їй. Ти маєш цю свободу для того, аби виявляти послух Тому, Хто тобі цю шану дав. Бог не дав тобі цієї шани, аби нею ти Його ображав. Він дав тобі свободу, щоб ти міг прославляти Його. 

Іван Золотоустий

середа, 19 травня 2021 р.

Завойовані і такі, що завойовують

   За три століття (Христова Церква) завоювала могутню Римську імперію.  Нині Церква розколота на багато різних частин, більшість з яких здаються радше завойованими світом, аніж такими, що з огляду на тиск сучасної культури, завойовують його.

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

вівторок, 18 травня 2021 р.

Що каже Сам Христос про Святу Вечерю?

   Святе Письмо не залежить від приватного тлумачення (2 Петра 1:20). Але воно пояснює і тлумачить саме себе. З цієї причини одне і те саме твердження або вчення заради пояснення повторюється або тими самими словами, або іншими в різних місцях Святого Письма. Тому запровадженя Господньої Вечері викладається  не лише в одному Біблійному місці, а повторюється в чотирьох місцях. Якби Христос хотів, щоб ті слова сприймалися та розумілися інакше, аніж вони звучать у своєму належному та природному значенні, то Він, напевно, якось би вказав на це у зазначених місцях. Але слова запровадження повторюються у цих окремих місцях таким чином, що стає зрозуміло про те, що їжу та пиття потрібно розуміти, як споживання, що відбувається через тілесні уста.  А про те, яке тіло та кров Він має на увазі, Він сам неодноразово повторює словами: Це - тіло Моє (а саме те), що за вас ламається і: Це - кров Моя (а саме та), що за вас проливається. Тому Христос дав нам не знак або силу, або ефективність (Свого) відсутнього тіла, а саме те істинне та сутнісне тіло, яке було зачате від Святого Духа і народжене Дівою Марією. Тож, якщо ви хочете дізнатись від Самого Христа, Який запровадив цю Вечерю і Який Сам є Правда і Якого Отець дав нам із небес, аби ми Його слухались, про те, що саме присутнє у хлібові та вині Вечері, з ними та під їх виглядом і про те, що роздається рукою служителя та приймається устами причасника, то Христос виразно, чітко та просто відповідає: "Це є тіло Моє, що за вас видається. Це є кров Моя, що за вас проливається". 

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

понеділок, 17 травня 2021 р.

Нове число "Стягу"

        Вийшло друком нове число "Стягу", інформаційного видання Української Лютеранської Церкви. Як завжди, в "Стягові" є новини про життя Церкви та суспільства, інформація про церковно-державні взаємини, проповідь Божого Слова, богословські статті та замітки. В цьому числі "Стягу" є також історичне дослідження о. Тараса Коковського про Станіслава Оріховського, українського студента Лютера та Меланхтона та уривок з роману Лесі Романчук-Коковської "Благословен, хто йде". Стати передплатником "Стягу" можна, написавши на адресу електронної пошти vhorpynchuk@hotmatil.com  

      Вашій увазі пропоную редакторську статтю.

                  НА ЦЬОМУ Я СТОЮ

500 років тому в Європі кипіли суперечки про августинського монаха, Мартіна Лютера, професора Віттенберзького університету та проповідника місцевої церкви Св. Марії, який відновив у Церкві проповідь Божого Слова. Він не лише невтомно навчав і проповідував про спасіння самою вірою в Христа, але й писав багато творів, які, проповідуючи виправдання заради Христа, з благодаті Божої, тобто без діл і грошових внесків руйнували основи торгівлі спасінням римської курії і звичаї, які установились в тогочасній середньовічній Європі.

Папа, звісно, був обурений і вимагав, щоб Карл V, молодий Імператор Священної Римської Імперії, видав «бунтівного» монаха Римові. В Римі йому дали б раду – в них був чималий досвід вирішення таких ситуацій, як-от з празьким професором, Яном Гусом, якого за євангельську проповідь Римська церква спалила на стовпі. Карл V, можливо, й видав би Мартіна Лютера Римові, якби на заваді не став саксонський правитель. Курфюрст, Фрідріх Мудрий, котрий любив Христа, шанував Євангеліє і закони своєї країни, які не дозволяли судити німця за межами його країни.

Тож, аби розібратися із цією справою, було вирішено заслухати Мартіна Лютера в присутності Імператора на сеймі у німецькому місті Вормсі. Імператор видав навіть особливий лист, який гарантував Реформаторові Церкви безпеку. 2 квітня 1521 року Мартін Лютер вирушив у подорож до Вормсу. Дорогою Лютера вітали маси німців, які вже почули та почитали проповідь Євангелія рідною мовою. У відповідь тим, хто намагався відмовити Лютера від небезпечної подорожі він відповідав: «Якби у Вормсі було стільки бісів, як черепиці на дахах, то я туди все-одно поїхав би»[1]. Реформатор був упевнений, що Бог буде з ним.

17 квітня Лютер з’явився перед сеймом, на якому були присутні біля 5 000 осіб, серед яких був Імператор зі своїм братом, папський легат, архієпископи та маса інших високопосадовців. Канцлер поставив перед Лютером два питання: Чи він зізнається, що книги, які лежать перед ним, його і 2) Чи він відкликає всі свої книжки і те, що в них написане та чи буде далі триматись своїх поглядів? Як бачимо ніякого обговорення насправді не було. Був, фактично, допит і тиск з метою осуду та зречення. Тож Мартін Лютер на перше питання дав ствердну відповідь, а щодо другого  попросив один день на обдумування відповіді, бо це важлива справа, яка стосується істини Божого Слова та спасіння душі.

Весь виділений час Мартін Лютер провів у палкій молитві до Господа, а в четвер 18 квітня 1521 року, ставши перед Імператором і високим зібранням Лютер промовив такі слова: «Тому що Ваша Імператорська Величність, як також і найласкавіші електори і князі домагаються простої і спокійної відповіді, то отже моя відповідь така: я не можу вірити ні самому папі, ані Соборам, бо це очевидно, що одні й другі не раз помилялися та перебували і собою в суперечності. Через це, якщо мене не переможуть свідоцтвами зі Святого Письма і не переконають тими самими місцями  Святого Письма, які я наводив, та не звільнять таким чином мого сумління, яке є звязане Словом Божим, то я нічого відкликати не можу і не хочу, бо робити щось проти сумління не є ані безпечним, ані добрим, ані подобає християнинові. На цьому я стою. Інакше вчинити не можу. Боже, допоможи мені! Амінь»[2].

Така відповідь Мартіна Лютера виявила його непохитну віру в Христа. Вона також виявила німцям їхнього духовного провідника і учителя народу.  Він став для них духовним авторитетом і взірцем відданості Христові, Його Слову і своєму народові.  Лютер не зламався під натиском світу і диявола, а з допомогою Христовою вистояв і переміг. Цього року, згадуючи події 500-літньої давності, просімо в Господа такої самої непохитної віри і сили вистояти й нам перед нападами світу і диявола, бо вони не вщухатимуть і намагатимуться зруйнувати християн і нашу Церкву аж до того Дня, коли наш розп’ятий і воскреслий Господь повернеться у славі. Прийди, Господи Ісусе!

В’ячеслав Горпинчук



[1] Теодор Ярчук, Хто такий Мартін Лютер (Станиславів, 1937, репринтне видання Lutheran Heritage Foundation, друкарня Горлиця, Тернопіль, 1999), с. 27.

[2] Там само, с. 28.


неділя, 16 травня 2021 р.

Бог пасе Свою отару: проповідь на 3-ю неділю Великодня

                                   БОГ ПАСЕ СВОЮ ОТАРУ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Бо так Господь Бог промовляє: «Ось Я Сам, і зажадаю отару Мою, і перегляну їх. Як пастух переглядає своє стадо того дня, коли він серед своєї розпорошеної отари, так Я перегляну отару Свою, і вирятую їх зо всіх тих місць, куди вони були розпорошені за хмарного та імлистого дня. І випроваджу їх від народів, і позбираю їх із країв, і приведу їх до їхньої землі, і буду їх пасти на Ізраїлевих горах, при річищах та по всіх оселях Краю. На пасовищі доброму пастиму їх, і на високих Ізраїлевих горах буде їхній випас, – там вони будуть лежати на випасі доброму, і випасатимуть сите пасовище на Ізраїлевих горах! Я буду пасти отару Свою, і Я їх покладу на спочинок, говорить Господь Бог. Загинулу вівцю відшукаю, а сполошену поверну, а поранену перев'яжу, а хвору зміцню, а ситу та сильну погублю, – буду пасти її правосуддям!»  (Єзекіїля 34:11-16). 

            Христос воскрес!

           Дорогі брати і сестри, вівчарство – складна, важка та відповідальна справа. На одному з українських телеканалів була передача про те, як в Карпатах проводжають на полонини пастирів з отарами. Ці пастухи, окрім доїння овечок, повинні доглядати за вівцями в отарі, пильнувати, щоб вони не хворіли, а також захищати від хижаків таких як вовки та ведмеді. Важка і відповідальна праця. 

            Що буде, коли вівчар не вестиме овечок на пашу, не даватиме їм пити?  Вони загинуть від голоду та від спраги.  Що буде, коли пастух не звертатиме уваги на хвороби та шкідників? Овечки будуть сильно від них страждати і не будуть здоровими. Що буде, коли пастухи не оберігатимуть отару від хижаків?  Вовки та ведмеді можуть повбивати усіх овечок. 

            Подібною є праця і пастирів. Недаремно Господь використовує для служителів Його Церкви і для вівчарів практично ідентичні терміни. Пастирі, проповідники так само покликані Богом годувати та поїти овечок Його Євангелієм.  Так само покликані вони застосовувати Божий Закон і Євангеліє у разі духовної хвороби дитини Божої. Так само повинні вони проганяти від отари духовних хижаків, не давати, аби вони своїми іклами та пазурами – різними єресями та фальшивими ученнями шматували отару Божу – Церкву Христову. 

            Подібною була й праця пастирів у часи Старого Заповіту. Вони мали проповідувати Боже Слово: Закон і Обітницю про прихід Христа Спасителя. Вони мали виявляти гріхи і докоряти за гріхи. Вони повинні були утішати розкаяних грішників грядущим Христом, про якого свідчили усі жертви, що приносились істинному Богові у часи до Христа. В Старозаповітній Церкві було чимало таких священиків, пастирів, які вірно служили Богові і пасли Його народ. 

            Господь Святий Дух через пророка промовляє до Своєї Церкви у дуже складний час. Щойно було зруйновано Єрусалим і храм. Погинуло багато людей від голоду та меча.  Все сталось так як проголошував раніше Господь через Єзекіїля. Юдеї втратили свій храм, свою столицю і свою країну. Вони втратили свій рідний край.  Більшість з них опинились у вигнанні до Вавилону – у вавилонській неволі. 

            Чому так сталося? Так сталось, бо народ був відступився від Бога. Навіть чимало пастирів покинули Бога і замість того, щоб пасти народ Божий, вони пасли самих себе і служили якимось своїм приватним інтересам або тим, хто має гроші і владу. Катастрофа цілого краю настала через бунт проти Бога і проти Його Слова. Пастирі, які мали піклуватись про те, щоб серед народу лунало Боже Слово, цього не робили. 

            А що ж вони робили? Чим вони займалися? Ось як докоряв їм Бог: «Горе Ізраїлевим пастирям, які пасуть самих себе! Хіба ж не отару повинні пасти пастирі? Жир ви їсте, та вовну вдягаєте, ситу вівцю ріжете, але отари не пасете! Слабих не зміцняєте, а хворої не лікуєте, і пораненої не перев'язуєте, сполошеної не вертаєте, і загинулої не шукаєте, але пануєте над ними силою та жорстокістю!»  

            Хіба дивно, що Божа отара, Божий народ стали запущені і перебували вже в зруйнованому стані духовно?  Духовна руїна передує руїні фізичній. Фізичне зруйнування народу і країни стало вже наслідком руїни духовної – відпадання народу від Бога. Як так народ міг відпасти? Господь обвинувачує пастирів у тому, що вони дбали лише про одне – як той народ обдерти до нитки, аби мати собі безбідне життя і зовсім не виконували своїх обовязків – не проповідували Божого Слова і не застосували Божого Слова на практиці. 

Тож спочатку настала духовна руїна. Спочатку Слава Господня покинула храм. А потім був зруйнований і храм, і Єрусалим. Проте Бог не полишає Свій народ і Свою розпорошену отару. Сьогодні ми чуємо Його чудову обітницю: «Ось Я Сам, і зажадаю отару Мою, і перегляну їх. Як пастух переглядає своє стадо того дня, коли він серед своєї розпорошеної отари, так Я перегляну отару Свою, і вирятую їх зо всіх тих місць, куди вони були розпорошені за хмарного та імлистого дня». 

Бог не каже: «Ось ви отримали те, що заслужили, а тепер тіштесь вашою руїною. Зовсім ні – Він Бог люблячий і повний співчуття. Він каже, що хоча й пастирі зрадили і Бога, і свій народ, Він Себе Самого не зречеться. Хоча священики відмовились виконувати пастирські обовязки, Бог не відмовиться піклуватись про Своїх людей.  Він буде їхнім пастирем. Настане день і Він Сам зажадає Свою отару і перегляне її і вирятує її зо всіх місць, куди вони були розпорошені за хмарного та імлистого дня – дня, коли не було добре видно Христа грядущого серед імли проповідей людських передань, правил, ідей та законів. 

Тут Єзекіїль проповідує про Христа, Який прийде не як суворий Суддя, а як Пастир Добрий, Пастир люблячий, Пастир, Який піклується про Свою отару. Господь позбирає своїх овечок звідусюди, де вони будуть розпорошені.  Коли прийде Господь Христос, Він Сам буде збирати отару. Ми маємо привілей жити в час після Різдва Христового. І ми можемо дивитись на добру частину цього пророцтва, як на виконану. 

Ми добре памятаємо в якому стані Син Божий застав відбудований храм у Єрусалимі. І коли ми говоримо про стан храму, то ми не дивимось на його фізичний вигляд і не повторюємо захоплено разом із учнями: «Учителю яке то каміння та що за будівлі!» (Мр. 13:1). Бо будівля може бути фантастично гарна, але всередині повна богохульства. Ісус у храмі застав не проповідь Божого Слова, а нестримну торгівлю і корупцію. 

Чи були священики того часу ліпші за священиків у час Єремії та Єзекіїля? Чи вони виконували свої обовязки?  Ні, багато-хто з них та інших духовних провідників Ізраїлю, чинили опір Богові та Його Слову. Вони зневажали Христа і не спрямовували людей до Нього, а навпаки підбурювали народ не йти за Христом, лякаючи, що Він робить чуда силою Вельзевула, тобто диявола. 

Багато-хто й сьогодні намагається відвести людей від Христа, проповідуючи, що Самого Христа, тобто самої віри в Христа, недостатньо для спасіння, а потрібні ще діла, молитви до святих, паломництва, прощі та все таке інше. Христос стоїть із простягнути руками, бажаючи обняти всіх людей, а пастирі кажуть: «Христа недостатньо. Не йди до Христа. Іди до Богородиці. Іди до Св. Миколая».  І замість Євангелія пропонують людські передання, ідеї та вигадки.  Хіба це не нагадує нам часи Єремії, Єзекіїля і навіть час земного служіння Сина Божого? 

Але ніщо не завадить Христові переглянути Свою розпорошену різними фальшивими вченнями та підходами отару і зібрати її до Себе. Щоб отара Божа не розпорошувалась і не гинула, а жила, Пастир Добрий Ісус Христос забрав на Себе усі гріхи людства. Він Своєю кровю обмив усі наші гріхи та провини. І Він помер на нашому місці, на місці кожної людини, здолавши лютих хижаків - гріх і владу диявола. А на третій день Він воскрес із мертвих, перемігшу саму смерть, аби кожен, хто вірує в Нього, був зібраний у Його отару і мав Христів захист, Христову опіку і вічне життя в Його Царстві.

Про це Христове діло збирання розпорошеної отари пророкує нам сьогодні Божий пророк. Він збирає цю отару Своїм Євангелієм.  Закон отари не збирає. Збирає лише люблячий голос Христа, який ми, вівці, чуємо в Його Євангелії.  В час Його земного служіння Ісус ходив і збирав загублених овечок лише з дому Ізраїлевого.  Загублена овечка означає людину, яка не знає Христа і не вірує в Нього. Тож Ісус збирав їх проповідуючи Євангеліє у силі та з великими чудами. 

А по Його смерті на хресті, воскресінні та вознесінні Він збирає їх з усіх місць, з усіх країн і з усіх народів. Як? Знову через проповідь Його непофальшованого Євангелія. Господь збирає нас до Краю – не до якогось одного географічного місця, як-от Ізраїль на Близькому Сході, а до Його Святої Церкви, «яку власною кров'ю набув Він» (Дії 20:28).  І в цьому Краї, тобто у Церкві Він нас випасає. 

Через пророка Єзекіїля Він каже: «На пасовищі доброму пастиму їх, і на високих Ізраїлевих горах буде їхній випас, – там вони будуть лежати на випасі доброму, і випасатимуть сите пасовище на Ізраїлевих горах!»  Добре пасовисько, це, звісно, Його Євангеліє у Слові і Таїнстві. Там немає нічого поганого, нічого суворого, а лише любов Христова, лише Його благодать, яку Він весь час виливає на нас, Його любих овечок, віруючих. 

Ми справді наче просто лежимо на доброму пасовиську Христового Євангелія. Адже все для нашого спасіння зробив Він.  Бачите, Ісус не каже: «Мої овечки будуть метатись цілим світом у пошуках їжі, щоб якось вижити і не вмерти з голоду».  Навпаки, Божий Син каже про те, що Його овечки будуть лежати на випасі Його, тобто Він подаватиме усе необхідне для нашого спасіння і вічного життя. 

І Він справді дає це – Він подає нам Своє благодатне Слово прощення гріхів. Він живить нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Євхаристії. І з ними  ми знову отримуємо прощення гріхів, спасіння і вічне життя.  Допоки ми з Христом, тобто, допоки ми в Нього віруємо, ми перебуваємо в безпеці, в ситості та в житті.  І навіть коли закінчиться наше земне життя, то ми переходимо із смерті у життя, як і Він Сам обіцяє: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:54). 

А до тих овечок, що ситі та сильні, тобто до людей, які не потребують Христа та вважають себе достатньо ситими і сильними, щоб отримати вічне життя без Нього, Він каже: «Ситу та сильну погублю, – буду пасти її правосуддям!»  Такі отримають не Христове виправдання, а Христове правосуддя – Його страшний Суд, коли Він повернеться Останнього Дня у Своїй славі зі Своїми святими ангелами. 

Любі брати і сестри, хай краще нас стосуються ось ці слова із Писання на сьогодні: «Загинулу вівцю відшукаю, а сполошену поверну, а поранену перев'яжу, а хвору зміцню».  І хай Господь Христос усіх нас запровадить на вічний відпочинок у Його Царстві. Бо Він воскрес!  Воістину воскрес!  Амінь.

субота, 15 травня 2021 р.

Зважаємо більше на покарання, а не на гріх

 Як і в усьому іншому, ми маємо неправильну тенденцію зважати лише на те, яким болючим є бич, а не на те, чому нас карано... Тож ми боїмось суворого покарання більше ніж жахливих гріхів. Але й це треба терпіти і дозволяти, аби таке наставало через нашу хтивість, яка не бачить духовної шкоди гріха, а відчуває лише біль покарання... Все виправляє покаяння і смуток...

                          Мартін Лютер

пʼятниця, 14 травня 2021 р.

Нерозумність, що розважливіша за мудрість

   Хай називає мене безбожником. А ще хай називає мене нерозумним заради Христа. Я радію такими іменами, які вони дають мені як радів би вінцем переможця. Чому? Бо я розділяю таке звинувачення із Павлом. Адже він сказав: "Ми нерозумні Христа ради". Ця нерозумність - розсудливіша за будь-яку мудрість. Ця нерозумність Христа ради змогла знайти те, що мудрість світу знайти не змогла. Ця нерозумність прогнала темряву зо світу і принесла назад світло знання.

Св. Іван Золотоустий

четвер, 13 травня 2021 р.

Молитва і літургійні форми

   Молитва... передбачає літургійні форми, а не якесь безформенне "моління". Юдеї першого століття промовляли певні молитви у визначену пору дня. Ці форми молитов також включали певні Псалми, наприклад, Псалом 63 в час мирної жертви, Псалом 141 ("Нехай стане молитва моя як кадило перед лицем Твоїм, підношення рук моїх як жертва вечірня!") в час вечірньої жертви і Псалом 4 перед сном. Були також гімни та духовні пісні (Колосян 3:16) - не пісеньки довкола багаття, а глибоко богословські віросповідні композиції, подібні до Новозаповітних кантів (Луки 1:46-55, 68-79 тощо) і, можливо, до гімнів віровизнання, як у Филип'ян 2:6-11 або 1 Тимофія 3:16. Апостольська Церква дотримувалась звичаєвих годин молитви (Дії 2:15; 3:1; 10:9; 12:12). Вони розвинулись у громіздку систему в середньовічних монастирях, спрощеною Лютером до щоденних Утрень і Вечірніх (див. також Ранкові та Вечірні Молитви в Малому Катехізисі) з повною Службою Слова і Таїнства по неділях і у свята. Особиста молитва та молитовний роздум виростали з огляду на ці ширші рамки, що творились та підтримувались денним, тижневим і річним ритмом церковного рясного життя в Слові Христовім. 

    Ми можемо сказати, що чотири елементи в Діях 2:42 позначали поклоніння Апостольської Церкви, як доктринальне, жертовне, Таїнственне і літургійне. З них двоє: проповідування і Таїнство, рухаються від Бога до нас. Цей "спрямований донизу" спосіб поклоніння загалом називається "таїнственний". А "спрямований вгору" спосіб, в якому ми приносимо до Бога наші дари і молитви, називається "жертовним". Ініціатива належить Богові і Його благодаті. А потім, отримавши прощення, життя і спасіння, ми відповідаємо в любові і службі (Див. Римлян 12:1). Через це в центрі церковного життя перебувають Божі Засоби Благодаті, а не якийсь перемінливі людські настрої.

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

середа, 12 травня 2021 р.

Коли Таїнство неповне

      Христос у формі Заповіту так сформував та розставив Слова Запровадження, (бо) хотів, аби це Таїнство було такою дією в якій... беруть хліб і вино, благословляють їх і освячують, а потім приймають: їдять і п'ють. І про те, що нам пропонується, що ми отримуємо, їмо та п'ємо, Христос промовляє: "Це - тіло Моє; це - кров Моя". Тому, коли хліб справді благословляється, але не роздається і не приймається, а просто кудись замикається, виставляється напоказ і кудись носиться, тоді справді чітко видно, що Слова Запровадження не додаються до цього елемента, бо бракує такого: "Він подав їм і сказав: "Прийміть, споживайте... пийте". А коли Слова Запровадження неповні, тоді не може бути й повного Таїнства. І так само неправдивим стає Хрищення, коли Слово промовляється над водою, але немає охрищуваних людей.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

вівторок, 11 травня 2021 р.

День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських

    Сьогодні ми дякуємо Господу за двох братів-місіонерів, святих Кирила (Костянтина) та Мефодія.  Брати Кирило та Мефодій народилися в грецькій сім’ї у Солуні. (Ім'я Кирило молодший брат, Костянтин взяв незадовго до смерті, ставши ченцем 868 р.) Після рукопокладання Кирило став бібліотекарем у соборі Святої Мудрості «Гаґія Софія» у Константинополі 862 р. Згодом Кирило і Мефодій були послані Імператором місіонерами до Моравії (центр - на території сучасної Чеської Республіки). Там вони проповідували Слово Боже і навчали місцевих слов’ян їхньою рідною мовою.

     Кирило, використовуючи елементи алфавіту, який він виявив у русичів у Корсуні (на території сучасного Севастополя), уклав абетку, яка відома нині як «кирилиця» і вона стала основою для писемності слов’янських народів. Сьогодні кирилицею користуються: українці, білоруси, росіяни, болгари, македонці, серби і чорногорці (прикро, але через переслідування латинян, кирилиця не збереглася серед чехів і словаків). Традиційні християнські церкви серед цих народів, як правило, також використовують східний обряд.

     Саме завдяки діяльності цих двох святих братів, слов’яни мали можливість чути Слово Боже на зрозумілій мові, бо святі брати Кирило та Мефодій, на відміну від багатьох інших місіонерів, першими почали використовувати для євангельської місії зрозумілу мову. Св. Кирило і Мефодій зазнали також переслідувань від західних місіонерів, які вважали, що в церкві все повинне бути одноманітним: служба Божа має відправлятися за західним обрядом і обов’язково латиною (святою, на їхню думку, мовою).
     Для українців роль Св. Кирила і Мефодія переоцінити важко. Певно, що перші паростки християнства з’явилися на Русі (сьогодні Україна) через цих місіонерів, адже більша частина західної України на ту пору (як про це зазначає «Енциклопедія Українознавства») належала до Великого Князівства Моравського. Не випадково, «Повість врем’яних літ» вшановуючи нашу Велику Княгиню Ольгу, не менше вшановує і святих братів-місіонерів, Кирила та Мефодія.

Молитва на День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських:


Господи!  У Своєму великому милосерді Ти, через Імператора Візантії, послав двох місіонерів, Кирила та Мефодія, які зрозумілою мовою несли Твоє Євангеліє у Моравії, а звідти проповідь Твого Слова, разом із писемністю, освітою розійшлася по багатьох інших слов'янських краях.  Благослови нас, аби ми цінуючи дар Твого Євангелія нашою рідною мовою, трудилися, аби  місія Твоєї Церкви і проповідь Твого Євангелія не спинялася ні в нашому рідному краї, ані в цілому світі ні на мить, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

неділя, 9 травня 2021 р.

Блаженні, що не бачили й увірували: проповідь на 2-у неділю Великодня

                       БЛАЖЕННІ, ЩО НЕ БАЧИЛИ Й УВІРУВАЛИ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

          Того ж дня дня першого в тижні, коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були, були замкнені, бо боялись юдеїв, з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: «Мир вам!» І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока. А учні зраділи, побачивши Господа. Тоді знову сказав їм Ісус: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, – простяться їм, а кому затримаєте, – то затримаються!» А Хома, один з Дванадцятьох, званий Близнюк, із ними не був, як приходив Ісус. Інші ж учні сказали йому: «Ми бачили Господа!»... А він відказав їм: «Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, – не ввірую!» За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: «Мир вам!» Потім каже Хомі: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» А Хома відповів і сказав Йому: «Господь мій і Бог мій!» Промовляє до нього Ісус: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його! (Євангеліє від Св. Івана 20:19-31).

            Христос воскрес!

            Дорогі брати і сестри, у світі є багато страху. Наприклад, ми живемо під страхом, повномасштабного воєнного вторгнення Росії в наш рідний край. Адже попри заяви московської влади про відвід своєї орди від наших кордонів, маси російських військ, які готові були ще недавно перейти до нищення України та вбивства українців, залишаються там де й були – на наших кордонах. Загроза московського повномасштабного вторгнення дещо зменшилась, але не зникла зовсім. 

Інший страх, до якого, здається наша країна звикла – страх зараження коронавірусом і смерті від нього. Лише декілька днів тому Київ вийшов із червоної зони, а ще декілька тижнів тому від ковіду в Києві помирали щодня по декілька десятків людей. Зараз хвиля захворювань пішла на спад. Але епідемію ще не подолано і ми не знаємо, як будуть розвиватись події. 

Учні Христові мали свої страхи. Наше Євангеліє на сьогодні починається з повідомлення про те, що того недільного вечора учні перебували в страху. Вони сиділи за замкненими дверима через те, що боялися юдеїв. Але хіба самі учні не були юдеями? Чому ж тоді вони боялись своїх одновірців?  Вони боялись тих юдеїв, які відкинули Христа. 

І то вони не просто відкинули Божого Сина, але й зненавиділи Його і Євангеліє до такої міри, що шукали способів як убити Його і врешті-решт добилися Свого. Юдейський провід разом із фарисеями заарештували Христа,  висунули Йому фальшиві обвинувачення і добилися від римлян страти Божого Сина через розп’яття на хресті. 

            Тож учні Христові, будучи самі юдеями – і то юдеями істинними – тими, що вірують у Христа, боялися, що з ними зроблять щось подібне. Адже, коли таке зробили святому Синові Божому, то що говорити про грішних людей таких як Петро, Яків, Іван та всіх віруючих людей – про вас і про мене включно! Ми знаємо, що ні світ, ні диявол, ні слуги диявола – фальшиві провідники та учителі нам добра не бажають. Навпаки, вони хочуть змусити Євангеліє мовчати. Тож учні мали страх і сиділи за замкненими дверима. Як і ми інколи маємо свої страхи і боїмось щось зробити або щось сказати. 

            І ось саме серед такого страху «з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: «Мир вам!»  Ісус зявляється посередині замкненої кімнати. Він не проходить крізь двері чи стіни. Він просто зявився посеред них і став. Ісус більше не приховує Своєї божественності. Він – істинний Бог і Він – істинна людина. Як істинний Бог – Він всюдисущий. І Він – всюдисущий, як істинна людина. Адже, народившись людиною, Він не перестав бути Богом. А воскреснувши із мертвих Він більше не маскує Свого Божого Єства виглядом раба або слуги. 

            А посеред невпевненості і страху воскреслий Ісус проголошує це чудове, солодке послання: «Мир вам!» Привітання миру – типове привітання серед східних народів. «Шалом алейхем!» – кажуть одні. «Ассаламу алейкум!» – кажуть інші. «Мир вам!» – кажуть усі своїми мовами. Проте в них це просто побажання. Ісус не просто промовляє слова: «Шалом алейхем! Мир вам!» Він дає мир. 

            Ще до розпяття Він був промовляв: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Ісус дає істинний мир і найголовніший мир – мир з Богом. І Він також демонструє якою ціною цей мир нам дістався. «І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока». 

            Ісус Христос, істинний Агнець Божий, забрав на Себе всі гріхи світу, всі гріхи учнів і всі наші гріхи і приніс за нас Себе у невинну і досконалу жертву Богові за нас. Його святою і невинною кров’ю, що спливала із Його, пробитих римськими цвяхами, рук і ніг, і з Його боку, обмиті всі наші гріхи. Він помер на нашому місці і замість нас, аби у Своєму воскресінні проголосити нам мир із Богом, виправдання і вічне життя усім Своїм віруючим учням. 

            Його святі рани – ось свідоцтво про те, що Бог не гнівається на нас. Навпаки вони засвідчують про те, що Бог примирився з нами і прагне, аби ми були в мирі з Ним. Святі рани воскреслого Христа засвідчують, що учням, які зрадили Христа ганебною втечею, відреченням – всі гріхи їхні прощені. 

            Як прощені вони і нам. Адже ці слова: «Мир вам!» сьогодні чуємо й ми і ці слова від нашого розпятого і воскреслого Спасителя стосуються і нас.  А коли хтось схоче нас переконати у зворотному і буде вимагати, щоб ми не мали впевненості у прощенні гріхів, виправданні і вічному житті у Христовому Царстві, ми таким скажемо: «Сам Господь Христос помер за нас. Якби це тебе розпинали і якби лилась із твоїх ран кров, то була б то кров грішна і звичайного недостойного грішника. Ти помер би і твоє тіло зотліло б. 

Але оскільки наші гріхи забрав на Себе Син Божий і оскільки то з Його рук і ніг текла свята кров, і оскільки прокололи бока істинному Синові Божому, Який помер за нас на хресті, то Він воскрес, бо смерть тримати Його не могла. Бо смерть не може тримати істинного Бога та істинну людину Христа. Його смерть є доказом Божої невимовної любові до нас. Христове воскресіння є доказом повноти Його жертви за всі наші жахливі гріхи та переступи, якими ми будь-коли згрішили проти Бога і проти людини. 

І Сам Христос запевнює нас, що наші гріхи прощені і Сам Христос дає нам мир із Богом. Тож ніхто нас не переконає, що ми, бідні, нещасні, розкаяні грішники, потребуємо ще чогось для нашого прощення, якщо Сам Бог каже, що ми прощені, виправдані і маємо мир від Христа – мир з Богом, а отже і воскресіння, і вічне життя. 

І навіть більше ми хочемо, щоб і твої гріхи були прощені. Просто покайся і віруй в Христа. І ми проголосимо тобі прощення гріхів, аби й ти радів миром із Богом і мав воскресіння і вічне життя в Його Царстві. Адже воскреслий Христос дає Своїм учням, Своїй святій Церкві, усім Своїм християнам, Святого Духа і Його великий дар супроводжує такими словами: ««Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, – простяться їм, а кому затримаєте, – то затримаються!» Як ми хочемо, аби ти розкаявся! Як ми хочемо простити твої гріхи, аби й ти жив разом із Христом у Його Царстві повіки віків!» Немає більшого служіння, любі брати і сестри, яким ми могли б служити нашим ближнім на землі! Бо це служіння дає вічне життя! 

Проте будуть і скептики, і невіруючі. Наше Євангеліє сьогодні нагадує нам про одного з таких учнів Христових, і навіть Його Апостолів, якого звали Хома. Це від нього пішов наш український вислів «Хома невіруючий» для опису людини, що відкидає реальні факти. Хома не вірував, що Христос воскрес із мертвих.  Можливо, це було через те, що він міг мати близнюка, бо й його прізвисько було «Близнюк». 

Проте чому не було його разом із іншими учнями, коли Ісус зявився їм вперше? Чи не через те, що віра його була зруйнована? Та й мова його теж наповнена зверхністю до своїх братів, мовляв, вони його обманюють і довіряти їм нізащо не можна. Тож і слова його виражають невірство: ««Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, – не ввірую!» 

Тож коли через вісім днів воскреслий Спаситель знову зявився посеред Своїх учнів, то Він запросив Хому особисто пересвідчитись у Його воскресінні. Але зауважте, любі брати і сестри, як наш воскреслий Господь це робить! Він не карає Свого учня за невірство. Він навіть не картає Його! Всі Христові слова наповнені прощенням і любовю.  Господь прагне спасіння Хомі. Він хоче, аби й Хома мав мир з Богом і вічне життя в Його Царстві. 

Любі брати і сестри, таке саме ставлення Христос має і до нас. Він любить нас. Він хоче, щоб ми спаслися і мали прощення гріхів, праведність і вічне життя. Адже Він пішов на хрест заради нас. І Він воскрес, аби ми, віруючи в Нього так само мали виправдання, воскресіння і вічне життя. Христові відцвящні рани на руках і на ногах, Його проколотий бік – для Хоми, для всіх Апостолів і для всіх нас! Тож на Христове лагідне запрошення: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» Хома промовляє свій коротенький, але сповнений щирості Символ віри: «Господь мій і Бог мій!» 

Хома вірує не лише, що Христос воскрес, але Хома вірує в те, що Ісус Христос – Бог. Хома вірує, що Ісус – його, Хоми, Господь і Бог. Яке чудове визнання віри! І яка велика любов Христа, які чудові Його слова, які Він промовляє до Хоми і до всіх нас: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» Хома побачив і увірував, але щасливі ті, хто не бачив Христа воскреслого, а увірував, почувши Євангеліє. 

Апостольський вік був наповнений ознаками і чудами, аби люди бачили і вірували. Але воскреслий Господь чітко зазначає, що блаженний, тобто щасливий той, хто не бачитиме ознак, але віруватиме. Як? Слухаючи євангельську проповідь, через яку і в якій діятиме Святий Дух, даний Богом Христовій Церкві. Блаженні, що не бачать Христа воскреслого, але вірують в Нього. Блаженні ті, що бачать хліб і вино Святої Вечері, але вірують, що це істинні тіло і кров Христові, що даються нам на прощення гріхів і на життя вічне.

Про щастя віри свідчить і завершення Євангелія від Івана «Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його!» Не ділами Закону, не спостерігаючи чуда, а віруючи в Христа, Якого нам проголошує Євангеліє. І не боялися тих, хто нас лякає, що Бог нас не любить. Бог любить нас і Бог із нами - Христос посеред нас. Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.

пʼятниця, 7 травня 2021 р.

День Св. К. Ф. В. Вальтера, доктора і учителя Церкви

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Карла Фердинанда Вільгельма Вальтера (1811-1887), отця Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду. Він служив першим Президентом цього Синоду від 1847 по 1850 роки, а потім від 1864 по 1878 роки. 1839 року він емігрував із Саксонії в Німеччині до Америки з іншими лютеранами, які оселилися в Міссурі, США. Він служив пастирем кількох громад у Сен-Луїсі, заснував Семінарію «Конкордія», а 1847 року був помічним у формуванні ЛЦМС (яка тоді називалася Німецький Євангельсько-Лютеранський Синод Міссурі, Огайо та інших штатів). Вальтер невтомно трудився, аби розвивати віросповідне лютеранське вчення та доктринальну злагоду поміж усіх лютеран у Сполучених Штатах. Він був видатним письменником і промовцем. Його найвпливовішими творами є «Церква і служіння» і «Належне розрізнення між Законом і Євангелієм». [Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship]. 


Молитва на День Св. К. Ф.  В. Вальтера, доктора і учителя Церкви:

Господи Боже, Отче Небесний! Виливай Духа Твого Святого на Твоїх вірних людей, утримуй їх непохитно в благодаті Твоїй і правді, захищай і втішай в усіх спокусах, захищай  їх від усіх ворогів Твого Слова і даруй Твоїй Церкві, що воює, Твій спасенний мир; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки і віків.

четвер, 6 травня 2021 р.

Коли відлучають від Церкви

             Коли духовна влада когось  відлучає від Церкви, то вона повинна думати таким чином: «Поглянь, ти накоїв те і це, і ось так ти передав свою душу дияволові, заслужив на Божий гнів, позбавив себе спільноти усіх християн і потрапив під внутрішнє, духовне відлучення перед Богом, і ти не хочеш ані спинятись, ані вертатись. Що ж, тоді я ставлю тебе ще й під зовнішнє відлучення перед людьми. Аби тебе засоромити, я позбавляю тебе Таїнства і спільноти людей, допоки ти не прийдеш до тями і не повернеш своєї бідної душі»…

            Тож правда в тому, що таке відлучення нікого не руйнує, не засуджує і нікого не робить гіршим. Натомість воно шукає і знаходить зруйновану та засуджену душу, аби привести її назад, бо саме такою є природа всякого покарання на виправлення гріха. Відлучення – чисте і материнське покарання. Ось чому воно нікого не робить гіршим або більш грішним.

Мартін Лютер

середа, 5 травня 2021 р.

День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Фрідріха Мудрого, Електора Саксонського (1486-1525 р. р.), який був правителем в Саксонії, краї, у якому проживав Мартін Лютер. Якби не Фрідріх, то Лютеранська Реформація могла не відбутися. Народжений в Торґау 1463 р., він став настільки відомим за свої вміння політичної дипломатії і відчуття справедливості та порядності, що його підлеглі назвали його «Мудрим». Так і не зустрівшись з Лютером особисто, Фрідріх постійно свого богослова захищав і про нього піклувався. Очевидно, що Господь використав Фрідріха Мудрого, аби той врятував Реформатора від мученицької смерті. Фрідріх відмовився видавати Лютера до Риму на допит через звинувачення у єресі 1518 р. Коли Імператор Карл V проголосив Лютера ізгоєм у 1521 р., на Рейхстазі у Вормсі, Фрідріх надав притулок Лютерові у Вартбурзькому замку. На смертному одрі Фрідріх прийняв Господню Вечерю у двох видах (істинне тіло Христове та істинну Христову кров) – чітке сповідання євангельської (лютеранської) віри. Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship.


Молитва на День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя:

Отче Небесний!  Аби зберегти відновлення проповіді Євангелія у Твоїй Церкві, ти послав їй Фрідріха Мудрого, світського правителя, який любив Твоє Слово і захищав Твій народ - віруючих людей. Посилай і нам правителів, які любитимуть Твоє Слово і захищатимуть найголовнішу свободу - свободу віросповідання, аби ми жили у мирі і, аби Твоє Євангеліє без перешкод проповідувалось по цілому світові; через Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа. Амінь.