Коли духовна влада когось відлучає від Церкви, то вона повинна думати таким чином: «Поглянь,
ти накоїв те і це, і ось так ти передав свою душу дияволові, заслужив на Божий
гнів, позбавив себе спільноти усіх християн і потрапив під внутрішнє, духовне
відлучення перед Богом, і ти не хочеш ані спинятись, ані вертатись. Що ж, тоді
я ставлю тебе ще й під зовнішнє відлучення перед людьми. Аби тебе засоромити, я
позбавляю тебе Таїнства і спільноти людей, допоки ти не прийдеш до тями і не
повернеш своєї бідної душі»…
Тож
правда в тому, що таке відлучення нікого не руйнує, не засуджує і нікого не
робить гіршим. Натомість воно шукає і знаходить зруйновану та засуджену душу,
аби привести її назад, бо саме такою є природа всякого покарання на виправлення
гріха. Відлучення – чисте і материнське покарання. Ось чому воно нікого не
робить гіршим або більш грішним.
Немає коментарів:
Дописати коментар