Це ті, хто не розважає про Господнє тіло, тобто вони не вірять, що свята пожива в цій Вечері є істинними тілом та кров'ю Господніми, а використовують її без великої поваги та посвяти так само як іншу (будь-яку) їжу.
Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства
Мартін Лютер
Св. Лев Великий
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Тоді Павло став посередині ареопагу й промовив: «Мужі атенські! Із усього я бачу, що ви дуже побожні. Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: «Незнаному Богові». Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам. Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих, і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все. І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: «Навіть рід ми Його!» Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки. Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити у праведності ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши». Як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: Про це будемо слухати тебе іншим разом...» Так вийшов Павло з-поміж них. А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагіт, і жінка, Дамара ім'ям, та інші із ними (Дії 17:22-34).
Божій Церкві.., посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.
Дорогі брати і сестри, Греція сьогодні – християнська країна. Навіть у наш рідний край Євангеліє принесли греки, навіть якщо ту імперію, яку вони контролювали називали Візантією, а ми натрапляємо інколи на слово «ромей», фактично «римлянин» із грекомовної частини колись єдиної і великої Римської імперії. Кирило і Мефодій, уславлені і шановані нами місіонери до слов’ян, були теж представниками великого грецького народу.
Ми також знаємо, що Греція не завжди була християнською. Навіть якщо ми не візьмемось за читання грецької класики, то наш геніальний Іван Петрович Котляревський у його неперевершеній «Енеїді» нам з гумором наводить опис вірувань стародавніх греків. А вони були переконаними язичниками, врешті як і наші предки до навернення до Христа.
Сьогодні ми читаємо, як Апостол Павло проповідує в ареопазі, фактично в суді Афін. Туди його привели філософи, які захотіли вислухати його вірування і зрозуміти сутність його вчення. І Павло почав проповідь із похвали афінян: ««Мужі атенські! Із усього я бачу, що ви дуже побожні», – каже він. Це слово, яке він використовує і яке наш перекладач подає нам як «побожні» можна також перекласти як «богобоязливі» або ж «релігійні».
Можна бути «богобоязливим» і «релігійним» не віруючи в Христа. Це означає, що ці люди не атеїсти, тим більше не войовничі безбожники, яких у нас з’явилось чимало в пору комуністичної окупації. Вони навіть не агностики. Вони вірять, що якийсь бог існує або існують багато богів. Вони вірять, що є вищі сили, які є над ними і над всім людством.
Павло робить такий висновок через те, що вони мають жертівника, на якому написано «Незнаному Богові». Афіняни допускали, що є такий Бог, Якого вони не знали. Тож, аби догодити Йому, вони поставили такого жертівника – так, про всяк випадок. Вони Його не знають, але готові Його вшанувати поряд із іншими богами, аби Він не образився. А вони таким чином підстрахують своє майбутнє.
Знайома позиція, правда? Напевно і ви, і я теж знаємо таких богобоязливих і релігійних людей, які про всяк випадок готові і свічку поставити, і навіть якусь пожертву на церкву дати. Але для них Бог залишається Богом Незнаним, бо вони на Нього не уповають, не знаючи Христа і маючи в своєму житті масу інших богів, яких ми ще називаємо пріоритетами. Коли у нас хтось або щось перебувають на першому місці в нашому житті поза Христом, тоді Христа ми теж, як і афіняни в ареопазі теж шануємо навмання. Диявол же і світ роблять усе, аби в нас пріоритети були фальшиві, аби на першому місці в нас було щось таке, що претендує на місце Бога, а не Бог істинний.
Тож нам, як і афінянам у Апостольські часи потрібна сьогоднішня проповідь Апостола Павла. Він каже: «Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам». Тепер вони почують про істинного Бога. А Він зовсім інший ніж усі інші боги, які насправді богами не є. Апостол каже: «Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих».
Язичницький світ був наповнений храмами, святилищами, які будували для своїх богів різні народи. Вони порівнювали богів із людьми і вважали, що їм потрібні оселі і чим гарніша буде оселя, тим більше прихильності такий бог буде до них виявляти. Істинний же Бог – зовсім інший. Це Він створив світ і все, що в Ньому. Він є Господь неба і землі і Він не проживає у тих будівлях, які для Нього будують люди. Він – надто великий, аби Його міг вмістити навіть цілий світ.
Він також не потребує, аби ми Йому готували сніданок, обід та вечерю. Він не потребує, аби ми шили для Нього одяг і взуття. Апостол каже: «Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу» і далі пояснює: «бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все». Бог не потребує нашого служіння для Свого життя. Це ми потребуємо Бога, аби прожити чергову мить у цьому світі. Бо Він усе створив і Він далі про все піклується.
Він створив весь людський рід і кожну людину окремо. Звісно, ми народжуємось на цей світ від наших батьків і матерів. Але навіть в материнських утробах Господь піклується про нас і творить наші тіла. Наше походження – не з хаосу, не з еволюції, а з люблячих уст нашого Творця, який усе створив Своїм Словом.
Він не просто нас створив. Він також, каже Апостол: «Людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх». Бог визначив границі нашого замешкання. Земля, на якій нині проживає український народ, дана нам Богом, а не більшовиками чи ще якимись тиранами на кшталт Путіна, який намагається порушити окреслені Богом границі і завоювати довколишні народи.
Який кремлівський ідеолог виправдовує це екзистеційною потребою Росії, яка мусить весь час когось завойовувати, бо для цього вона, мовляв, існує. Проте для чого дана земля і час на цій землі для будь-якого народу і для будь-якої країни? Апостол далі пояснює: «щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас».
Ось для чого Бог дає нам землю і час на ній. Ось чому Бог створює країни і ставить у них уряди – аби люди і окремі народи шукали Бога. Бог не дав українцям землю для того, щоб ми йшли загарбували землю сусідів і їх убивали. Бог не дам росіянам їхню країну, щоб вони ішли і загарбували українські землі та вбивали українців. Усім народам дана земля і час, щоб вони шукали Бога. Хто ж вирушає із загарбницькою місією у чужі краї, той коїть страшний гріх і буде проклятий та засуджений до вічних мук у аду.
«Блаженний той люд, що Богом у нього Господь, блаженний народ, що Він вибрав його на спадок Собі!» – промовляє Псалмоспівець (32:12). Блаженними є і ті правителі, що таким чином діють. Блаженним є Св. Ольга і її славний внук Св. Володимир. Блаженним є Св. Ярослав Мудрий і Св Князь Костянтин Острозький. Проклятими навіки є Лєнін, Сталін і Гітлер. Як і проклятими навіки ризикують стати всі ті, що нині кличуть іти завойовувати Україну і вбивати українців. Їм ще не пізно розкаятись і почати шукати Бога.
А Бог насправді близько, каже Христів Апостол. Він настільки близько, що це усвідомлювали навіть деякі грецькі, ще язичницькі поети. Павло цитує їхнього поета: «Навіть рід ми Його!» А потім показує безглуздість вірувань язичників, що боги – це ідоли із золота та срібла або якісь мистецькі твори. Вони – не боги, наче каже він. Вони – фальшивка.
Істинний Бог, Якому, ви самі не відаючи того, поставили жертовника і Якого оспівують навіть ваші поети – близько. Він вас створив. Він про вас піклується. І Він дечого від вас хоче. А чого Бог хоче від греків і від нас, і від усіх людей на світі? Бог «ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися». А чому потрібне каяття?
«Бо Він визначив день, коли хоче судити у праведності ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши» - завершив свою проповідь Апостол. Бог довго терпів, але настало виповнення часу. Прийшов Муж, Якого Бог обіцяв ще від часу гріхопадіння. Він є Тим, на Кого ми всі повинні уповати, щоб мати праведність, а отже прощення гріхів і вічне життя. Бо коли є праведність, то праведних не судять, а їм дають нагороду – вічне життя.
Доказом того, що ті – праведні, хто вірує в Христа і того, що Ісус Христос є єдиний Спаситель від гріха, від влади диявола та смерті, є Його світле воскресіння з мертвих. Ніхто, крім Ісуса Христа, не воскресав з мертвих до вічного життя. Воскрес лише Він після того, як приніс Себе в жертву за гріхи цілого світу на Голгофському хресті. Він помер за всіх людей на світі. За євреїв (одним з яких був Павло), за греків, яким Павло проповідував в ареопазі у Афінах, і за кожного з нас, що нині чуємо цю проповідь.
І Він воскрес, аби кожен, хто вірує в Нього, мав праведність і вічне життя. Як? Через віру. Бо лише віра в Христа зараховується у праведність. Кожен, хто кається у гріхах і уповає на Христа – прощений, виправданий і має вічне життя. Ви, любі віруючі брати і сестри, прощені, виправдані і маєте вічне життя через Мужа, про Яког проповідує Апостол – тобто, через Христа.
Більшість людей, які слухали Апостольську проповідь, не могли прийняти Слова про Христа Воскреслого. Для них це було неприйнятне. Вони навіть глузували із Павла через те, що він проповідував таку, на їхню плотську думку, нісенітницю. Так часто буває у світі, для якого проповідь Євангелія – дурість. Провина за це лежить на тих людях, що відкидають Євангеліє. Вони пересвідчаться у власному гріхові невірства на Останньому Суді, який буде для них справді Страшним.
Але є й такі, в серцях яких Святий Дух творить віру. І серед того великого гурту, що слухав Павла, були й такі новонавернені християни. Господь Святий Дух свідчить: «А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагіт, і жінка, Дамара ім'ям, та інші із ними». Їх чекає воскресіння на життя вічне. Хай воно чекає і на нас. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (1 Кор. 13:13).
Ніщо не може бути величнішим від того, щоб бути охрищеним дитям і священиком Божим, бути Його нащадком по вірі, служити Йому щодня у істинній посвяті відповідно до свого покликання у житті і збиратись регулярно з рештою родини довкола сімейного столу, де Сам Господь є наша Пожива! У порівнянні з цими славетними царськими привілеями, відмінності у щоденних обов'язках та посадах є справді дріб'язковими. Християни служать і догоджають Богові однаково добре в будь-якій корисній праці. Суть полягає в тому, щоб виконувати те, до чого ти найкраще підходиш. Краще бути добрим хліборобом чи юристом, аніж поганим проповідником!
Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Ось Я посилаю Свого Ангола, і він перед обличчям Моїм приготує дорогу. І раптово прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви, і Ангол заповіту, Якого жадаєте. Ось іде Він, говорить Господь Саваот! І хто витерпить день Його прибуття, і хто встоїть, коли Він з'явиться? Бо Він, як огонь той у золотаря, і як у пральників луг. І Він сяде топити та чистити срібло, і очистить синів Левія, і їх перечистить, як золото й срібло, і будуть для Господа жертву приносити в праведності. Тоді буде дар Юди та Єрусалиму приємний для Господа, як за днів віковічних і за років стародавніх (Малахії 3:1-4).
Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.
Дорогі брати і сестри, чого ми чекаємо найбільше? У нас можуть бути різні плани на лютий, на цей рік і навіть на все наше життя. Проте є одна подія, якою завершиться не лише наша історія на цьому світі, але й історія цього світу. І ця подія – прихід Христа.
Віруючі юдеї, які жили в часи Старого Заповіту теж чекали на Його прихід. Адже Господь обіцяв прихід Спасителя ще починаючи з часу гріхопадіння наших прабатьків у раю. А потім Бог цю обітницю все більше і більше деталізував. Прихід Христа описувався у все більших подробицях, останні з яких наводить Св. Малахія, книга якого в Старому Заповіті є останньою.
Господь Святий Дух через Свого вірного пророка Малахія перше описує подію, яка буде передувати приходу Христа. Він говорить про Ангела, Який приготує дорогу перед обличчям Бога. Це – пророцтво про зачаття, народження і служіння Св. Івана Христителя, останнього пророка Старого Заповіту.
Він на шість місяців старший за тілом від Христа. Але Христос – споконвічний Бог, Який розпочав Своє воплочення пізніше від Івана, хоча завжди до Івана Він був. Сьогодні ми святкуємо Стрітення Господнє і в нас може з’явитись думка про те, що Малахія тут говорить винятково про події, які пов’язанні з Хрищення нашого Господа. Проте пророцтва в Старому Заповіті часто йдуть непослідовно одне за одним, тож ми не повинні дивуватись, що Церква обрала цей текст як одне з традиційних читань саме на День Стрітення.
Бо з іншого боку, про народження Івана Христителя теж було багато розмов у Єрусалимі і серед священиків, зокрема. Бо ж батько Івана, Захарій, був священиком, якому через його сумнів, Архангелом Гавриїлом було відібрано мову так, що він не міг говорити аж до народження його сина. А вже по народженні Івана, уста Захарія були розкриті і він промовляв не лише про те, що сталось із ним на службі Божій в храмі, але й пророкував про грядуще служіння його сина та про прихід Христа.
Тож навіть своїм народженням Іван готував дорогу для Свого Господа. Бо коли віруючі чують такі новини, то вони звертають на них пильну увагу, згадують Слово Боже і очікують дальшого виконання обітниць Божих. А дальша обітниця Божа вже стосувалась прибуття Христа.
Обітниця – це, фактично, Старозаповітний синонім до нашого більш нині вживаного слова Євангеліє. Для когось навіть нині прибуття Христа є небажаним і навіть страшним. Не випадково прибуття Христа нині дуже часто асоціюється із висловом Страшний Суд. Деякі люди, що одягнули на себе церковні ризи, навіть закликають молитись про те, щоб Христос довше не повертався.
В них для таких закликів, очевидно, є всі підстави. Вони Христа бояться, бо в Нього не вірують. Вони не знають Його, хоча вдають із себе Христових представників. Але будьте впевнені, любі брати і сестри – коли хтось кличе вас молитись, щоб Христос не приходив, то такі ризоносці – радше представники пекла і його бісів, аніж Господа Бога.
Віруючі ж завжди чекали на прибуття Христа і хотіли, аби Він прийшов швидше. Наша праматір Єва, невипадково назвала свого первістка Каїном, бо вона думала, що то Він – обіцяне Богом Насіння, Яке зітре голову дияволові і визволить Єву, Адама і всіх їхніх нащадків від гріха та смерті, тимчасової і вічної. Тож вони чекали і готувались.
Вони пильнували, бо було написано, що «раптово прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви, і Ангол заповіту, Якого жадаєте». Віруючі завжди жадали Ангела Заповіту, тобто Христа Спасителя. Іншим способом і, напевно, вірнішим способом перекласти єврейське слово гапецім - утішатись. Тобто віруючі завжди тішились Христом, ще до Його воплочення. І як тут не згадати про Господа Христа, Який говорив про Св. Авраама: «Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився» (Ів. 8:56).
А чому грядущим Христом тішився Авраам і всі віруючі? Бо в Ньому було обіцяне прощення гріхів, праведність, спасіння, воскресіння і вічне життя в Божому Царстві. Коли вони каялись у своїх гріхах, то мали втіху у Христі так само як і ми. Різниця полягала в тому, що вони вірували у Христа грядущого, а ми віруємо в Христа, Який вже прибув і помер за гріхи всього світу, і воскрес, і вознісся на небеса, і повернення Якого ми чекаємо.
Їхня віра у Христа зараховувалась їм у праведність, як і наша віра в Христа зараховується у праведність нам. Тож вони утішались Христом, тішились Ним і чекали на Його воплочення. А коли народився Іван Христитель, то це чекання лише зросло. Малахія казав, що Господь прибуде до храму раптово – без якихось особливих сигналів, почету і всяких ознак.
Саме так і сталось у День Стрітення. В храмі були двоє віруючих, які тішились Христом грядущим і які прагнули побачити Його на власні очі. Одним із був Семен. Писання називає його людиною праведною. Це означає, що він мав віру в Христа грядущого – віру, яка зараховувалась йому у праведність. І він чекав потіхи для Ізраїля.
А чим утішався правдивий Ізраїль? Христом, про Якого пророкує нам Малахія! Семен мав особливу обітницю від Святого Духа, що не побачить смерті, аж доки не побачить Христа Господнього. І він дочекався. Святий Дух привів Семена у храм перед прибуттям Дитятка Ісуса на рука у Діви Марії та Йосипа. І щойно вони зайшли, він знав, що Дитя – Христос Господній. Він як і було обіцяно, раптово прибув до Свого храму.
Ми чули, як радів Семен прибуттям Христа, як його славив і також ми чули в Євангелії ті слова, які ми співаємо в кожній Вечірній: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!»
Я впевнений, що ті слова не були промовлені десь в куточку, а посеред місця, де було багато людей. Проте, чи багато людей прийшли на Стрітення Христа? Ми чуємо ще лише про вдовицю Анну. Але ми нічого не чуємо про священиків, про левитів, які перші мали би підійти, поцікавитись проповіддю Семена і разом із ним прославити Христа.
Проте їм було не до Христа і не до Євангелія. Їх цікавили діла: як утримати постійний потік грошей до скарбниці храму. Вони зауважать раптовий прихід Христа теж, але з бичом у руках, коли Він буде проганяти худобу з храму і перевертати столи грошомінам та повертати храм із стану торгового дому та печери розбійників до дому Отця Небесного і дому молитви.
Не випадково Малахія пророкує далі: «Він, як огонь той у золотаря, і як у пральників луг. І Він сяде топити та чистити срібло, і очистить синів Левія, і їх перечистить, як золото й срібло, і будуть для Господа жертву приносити в праведності». Як був промовив Лютер про це місце, що Христос – не лише очищує, але є очисником. Він не лише Коваль, але й Вогонь. Він не лише Пральник, але й Мило» або по-сучасному «Пральний Порошок».
Він очистить синів Левія – і ці слова стосуються тих синів Левія, які покаються, покинуть нечестивість і підуть слідом за Христом, як-от: Матвій, який став Апостолом і Євангелістом, будучи перед тим левитом і митником. Це стосується і тих левитів про яких написано, що після П’ятидесятниці «росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі» (Дії 6:7).
Але найбільше це пророцтво стосується, звісно ж, усіх християн. Бо це нас Господь стрічається з нами у Хрищенні, у Слові, у Святій Вечері. Адже це Христос нас очищує Собою, пригортає нас до Себе, аби про нас Апостол Петро міг промовляти: «Ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» (1 Петр. 2, 9, 10).
Дещо пізніше Господь через Малахію докоряє Ізраїлеві за те, що той обманював Господа своєю десятиною. В іншому місці Господь каже про те, що всі їхні жертви Йому огидні. Чому? Бо вони приносяться у невірстві. Але очищені левити, віруючі в Христа, християни будуть приносити жертви у праведності.
Коли ми віримо в Христа, довіряємо Йому, уповаємо на Нього, то наша віра зараховується нам у праведність. В очах Божих ми праведні і все добро, яке ми робимо, ми робимо у праведності. Через це й пожертви наші ми приносимо Господу у праведності. Щоразу, коли ми маємо з Ним наше Стрітення – щонеділі чи у такий вечір як цей, ми даємо Йому дари, які Він приймає з радістю, які тішать Його, Отця Небесного як невеличкі подарунки тішать земного батька.
Все, що мають дітки, вони отримують від батьків. Але як батькам приємно, коли їхні діти дарують щиро і з радістю якусь дещицю своїм батькам. А як їхнє серце радіє, коли діти старались, аби зробити подарунок батькам гарний! Такі дари приймаються у радості. Так Бог радіє і нашими подарунками.
Пророцтво Малахії на сьогодні завершується для нас такими словами: «Тоді буде дар Юди та Єрусалиму приємний для Господа, як за днів віковічних і за років стародавніх». Господь з радістю приймав дари від віруючої Юдеї, від вірного Єрусалиму. Дари віруючої Церкви приємні для Господа, над якою Він, як і за днів віковічних і за років стародавніх, тримає Свою люблячу десницю і є для неї Твердинею, Скелею, Силою спасіння і Святим Захистом, Господом Саваотом – Господом війська Небесного. Заради Христа. Амінь.
Благодать
Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства
