(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Ось Я посилаю Свого Ангола, і він перед обличчям Моїм приготує дорогу. І раптово прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви, і Ангол заповіту, Якого жадаєте. Ось іде Він, говорить Господь Саваот! І хто витерпить день Його прибуття, і хто встоїть, коли Він з'явиться? Бо Він, як огонь той у золотаря, і як у пральників луг. І Він сяде топити та чистити срібло, і очистить синів Левія, і їх перечистить, як золото й срібло, і будуть для Господа жертву приносити в праведності. Тоді буде дар Юди та Єрусалиму приємний для Господа, як за днів віковічних і за років стародавніх (Малахії 3:1-4).
Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.
Дорогі брати і сестри, чого ми чекаємо найбільше? У нас можуть бути різні плани на лютий, на цей рік і навіть на все наше життя. Проте є одна подія, якою завершиться не лише наша історія на цьому світі, але й історія цього світу. І ця подія – прихід Христа.
Віруючі юдеї, які жили в часи Старого Заповіту теж чекали на Його прихід. Адже Господь обіцяв прихід Спасителя ще починаючи з часу гріхопадіння наших прабатьків у раю. А потім Бог цю обітницю все більше і більше деталізував. Прихід Христа описувався у все більших подробицях, останні з яких наводить Св. Малахія, книга якого в Старому Заповіті є останньою.
Господь Святий Дух через Свого вірного пророка Малахія перше описує подію, яка буде передувати приходу Христа. Він говорить про Ангела, Який приготує дорогу перед обличчям Бога. Це – пророцтво про зачаття, народження і служіння Св. Івана Христителя, останнього пророка Старого Заповіту.
Він на шість місяців старший за тілом від Христа. Але Христос – споконвічний Бог, Який розпочав Своє воплочення пізніше від Івана, хоча завжди до Івана Він був. Сьогодні ми святкуємо Стрітення Господнє і в нас може з’явитись думка про те, що Малахія тут говорить винятково про події, які пов’язанні з Хрищення нашого Господа. Проте пророцтва в Старому Заповіті часто йдуть непослідовно одне за одним, тож ми не повинні дивуватись, що Церква обрала цей текст як одне з традиційних читань саме на День Стрітення.
Бо з іншого боку, про народження Івана Христителя теж було багато розмов у Єрусалимі і серед священиків, зокрема. Бо ж батько Івана, Захарій, був священиком, якому через його сумнів, Архангелом Гавриїлом було відібрано мову так, що він не міг говорити аж до народження його сина. А вже по народженні Івана, уста Захарія були розкриті і він промовляв не лише про те, що сталось із ним на службі Божій в храмі, але й пророкував про грядуще служіння його сина та про прихід Христа.
Тож навіть своїм народженням Іван готував дорогу для Свого Господа. Бо коли віруючі чують такі новини, то вони звертають на них пильну увагу, згадують Слово Боже і очікують дальшого виконання обітниць Божих. А дальша обітниця Божа вже стосувалась прибуття Христа.
Обітниця – це, фактично, Старозаповітний синонім до нашого більш нині вживаного слова Євангеліє. Для когось навіть нині прибуття Христа є небажаним і навіть страшним. Не випадково прибуття Христа нині дуже часто асоціюється із висловом Страшний Суд. Деякі люди, що одягнули на себе церковні ризи, навіть закликають молитись про те, щоб Христос довше не повертався.
В них для таких закликів, очевидно, є всі підстави. Вони Христа бояться, бо в Нього не вірують. Вони не знають Його, хоча вдають із себе Христових представників. Але будьте впевнені, любі брати і сестри – коли хтось кличе вас молитись, щоб Христос не приходив, то такі ризоносці – радше представники пекла і його бісів, аніж Господа Бога.
Віруючі ж завжди чекали на прибуття Христа і хотіли, аби Він прийшов швидше. Наша праматір Єва, невипадково назвала свого первістка Каїном, бо вона думала, що то Він – обіцяне Богом Насіння, Яке зітре голову дияволові і визволить Єву, Адама і всіх їхніх нащадків від гріха та смерті, тимчасової і вічної. Тож вони чекали і готувались.
Вони пильнували, бо було написано, що «раптово прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви, і Ангол заповіту, Якого жадаєте». Віруючі завжди жадали Ангела Заповіту, тобто Христа Спасителя. Іншим способом і, напевно, вірнішим способом перекласти єврейське слово гапецім - утішатись. Тобто віруючі завжди тішились Христом, ще до Його воплочення. І як тут не згадати про Господа Христа, Який говорив про Св. Авраама: «Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився» (Ів. 8:56).
А чому грядущим Христом тішився Авраам і всі віруючі? Бо в Ньому було обіцяне прощення гріхів, праведність, спасіння, воскресіння і вічне життя в Божому Царстві. Коли вони каялись у своїх гріхах, то мали втіху у Христі так само як і ми. Різниця полягала в тому, що вони вірували у Христа грядущого, а ми віруємо в Христа, Який вже прибув і помер за гріхи всього світу, і воскрес, і вознісся на небеса, і повернення Якого ми чекаємо.
Їхня віра у Христа зараховувалась їм у праведність, як і наша віра в Христа зараховується у праведність нам. Тож вони утішались Христом, тішились Ним і чекали на Його воплочення. А коли народився Іван Христитель, то це чекання лише зросло. Малахія казав, що Господь прибуде до храму раптово – без якихось особливих сигналів, почету і всяких ознак.
Саме так і сталось у День Стрітення. В храмі були двоє віруючих, які тішились Христом грядущим і які прагнули побачити Його на власні очі. Одним із був Семен. Писання називає його людиною праведною. Це означає, що він мав віру в Христа грядущого – віру, яка зараховувалась йому у праведність. І він чекав потіхи для Ізраїля.
А чим утішався правдивий Ізраїль? Христом, про Якого пророкує нам Малахія! Семен мав особливу обітницю від Святого Духа, що не побачить смерті, аж доки не побачить Христа Господнього. І він дочекався. Святий Дух привів Семена у храм перед прибуттям Дитятка Ісуса на рука у Діви Марії та Йосипа. І щойно вони зайшли, він знав, що Дитя – Христос Господній. Він як і було обіцяно, раптово прибув до Свого храму.
Ми чули, як радів Семен прибуттям Христа, як його славив і також ми чули в Євангелії ті слова, які ми співаємо в кожній Вечірній: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!»
Я впевнений, що ті слова не були промовлені десь в куточку, а посеред місця, де було багато людей. Проте, чи багато людей прийшли на Стрітення Христа? Ми чуємо ще лише про вдовицю Анну. Але ми нічого не чуємо про священиків, про левитів, які перші мали би підійти, поцікавитись проповіддю Семена і разом із ним прославити Христа.
Проте їм було не до Христа і не до Євангелія. Їх цікавили діла: як утримати постійний потік грошей до скарбниці храму. Вони зауважать раптовий прихід Христа теж, але з бичом у руках, коли Він буде проганяти худобу з храму і перевертати столи грошомінам та повертати храм із стану торгового дому та печери розбійників до дому Отця Небесного і дому молитви.
Не випадково Малахія пророкує далі: «Він, як огонь той у золотаря, і як у пральників луг. І Він сяде топити та чистити срібло, і очистить синів Левія, і їх перечистить, як золото й срібло, і будуть для Господа жертву приносити в праведності». Як був промовив Лютер про це місце, що Христос – не лише очищує, але є очисником. Він не лише Коваль, але й Вогонь. Він не лише Пральник, але й Мило» або по-сучасному «Пральний Порошок».
Він очистить синів Левія – і ці слова стосуються тих синів Левія, які покаються, покинуть нечестивість і підуть слідом за Христом, як-от: Матвій, який став Апостолом і Євангелістом, будучи перед тим левитом і митником. Це стосується і тих левитів про яких написано, що після П’ятидесятниці «росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі» (Дії 6:7).
Але найбільше це пророцтво стосується, звісно ж, усіх християн. Бо це нас Господь стрічається з нами у Хрищенні, у Слові, у Святій Вечері. Адже це Христос нас очищує Собою, пригортає нас до Себе, аби про нас Апостол Петро міг промовляти: «Ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» (1 Петр. 2, 9, 10).
Дещо пізніше Господь через Малахію докоряє Ізраїлеві за те, що той обманював Господа своєю десятиною. В іншому місці Господь каже про те, що всі їхні жертви Йому огидні. Чому? Бо вони приносяться у невірстві. Але очищені левити, віруючі в Христа, християни будуть приносити жертви у праведності.
Коли ми віримо в Христа, довіряємо Йому, уповаємо на Нього, то наша віра зараховується нам у праведність. В очах Божих ми праведні і все добро, яке ми робимо, ми робимо у праведності. Через це й пожертви наші ми приносимо Господу у праведності. Щоразу, коли ми маємо з Ним наше Стрітення – щонеділі чи у такий вечір як цей, ми даємо Йому дари, які Він приймає з радістю, які тішать Його, Отця Небесного як невеличкі подарунки тішать земного батька.
Все, що мають дітки, вони отримують від батьків. Але як батькам приємно, коли їхні діти дарують щиро і з радістю якусь дещицю своїм батькам. А як їхнє серце радіє, коли діти старались, аби зробити подарунок батькам гарний! Такі дари приймаються у радості. Так Бог радіє і нашими подарунками.
Пророцтво Малахії на сьогодні завершується для нас такими словами: «Тоді буде дар Юди та Єрусалиму приємний для Господа, як за днів віковічних і за років стародавніх». Господь з радістю приймав дари від віруючої Юдеї, від вірного Єрусалиму. Дари віруючої Церкви приємні для Господа, над якою Він, як і за днів віковічних і за років стародавніх, тримає Свою люблячу десницю і є для неї Твердинею, Скелею, Силою спасіння і Святим Захистом, Господом Саваотом – Господом війська Небесного. Заради Христа. Амінь.
Благодать
Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар