ЛЮБОВ – ВИКОНАННЯ ЗАКОНУ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона. Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: «Люби свого ближнього, як самого себе!» Любов не чинить зла ближньому, тож любов – виконання Закону (Римлян 13:8-10).
Усім… улюбленим Божим, вибраним
святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!
(Рим. 1:7) Амінь.
Дорогі брати і сестри, є лише один ідеальний закон – Закон Мойсея. Всі інші людські закони, якщо вони не наслідують Закон Мойсея – зазвичай жорстокі, хоча й можуть видаватись ліберальними та добрими на перший погляд, бо з часом вони зруйнують основи суспільства, його економіку, правосуддя і приведуть країну до занепаду та хаосу.
Ось що наприклад говорить Закон Мойсея про збирання урожаю: «Коли ти будеш жати жниво своєї землі, не докінчуй жати до краю свого поля, а попадалих колосків твого жнива не будеш збирати; а виноградника свого не вибереш дорешти, а попадалих ягід виноградника свого не будеш збирати, для вбогого та для приходька позостав їх. Я Господь, Бог ваш! (3 М. 19:9, 10).
Порівняйте Закон Мойсея із законом про п’ять колосків, який ілюструє пам’ятник дівчинці на території музею про Голодомор-Геноцид українського народу в Києві. Там ця дівчинка стоїть і приречено тримає п’ять колосків у руці. Більшовицька влада ухвалила закон, яким забороняла підбирати на полі, на якому вже був зібраний урожай навіть декілька колосків.
Якщо якийсь українець чи українка, навіть якщо це була дитинка, хотіли врятуватись від голодної смерті, підібравши незібрані колоски, то їх чекала інша смерть – від кулі або смерть у радянському концентраційному таборі. Такий закон як і маса радянських законів був людиноненависницький або радше україноненависницький і диявольський. Його могли пропонувати та ухвалювати лише такі нелюди, як Сталін, Каганович і їм подібні слуги сатани.
Ви думаєте такий закон скасували після Голодомору, коли вони вже повбивали мільйони українців? Я виростав у селі. І в мене були кролі. Одного дня я вийшов на вже зоране колгоспне поле, яке колись належало нашій сім’ї, аби там позбирати залишені в ґрунті буряки. Я навіть незчувся, коли позаду мене зупинився на конях бригадир, який хотів мене забрати в міліцію за мій «незаконний» промисел. Це було в Україні в 70-их роках ХХ століття, через 40 років після Голодомору. Кагановича вже перевели в Москву, а його діло далі цвіло і віддавало смородом аду.
Від радянської буцегарні мене врятував лише той факт, що мої батьки були добре знайомі з тим радянським бригадиром. Радянські закони, як і деякі нинішні закони за висловом доктора Мартіна Лютера роблять Бога дияволом, а диявола Богом, добро – злом, а зло – добром, праведність – нечестивістю, а нечестивість – праведністю.
Бог дав Закон для нашого добра. І саме так його розуміли вірні Йому люди. Коли, наприклад, голодний і виснажений цар Давид звернувся до священика Ахімелеха з проханням нагодувати його та його людей, то Ахімелех, на людський погляд, порушив Божий Закон. Бо в скинії не було їжі окрім показних хлібів, які виставлялися в скинії, представляючи дванадцять племен Ізраїля і споживати їх могли лише священики. Проте Ахімелех розумів, що любов – виконання Закону, тож він віддав ті хліби Давидові та тим, хто були з ним і врятував Давида і його людей від голодної смерті.
Цивілізовані правителі з влади, яка представляє Бога, повинні весь час думати про те, аби закони виконували ту місію, яка будує суспільство і сприяє добрим людям та спиняє і обмежує людей злих. Так само як і всі закони і вчинки мають ухвалюватись і тлумачитись з огляду на добро людям.
Так і нам Апостол Павло каже сьогодні: «Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона». Таким чином Апостол підсумовує Закон для віруючих людей. Для невіруючих людей, які не знають Христа і не розуміють Писання, ці слова можуть стати пасткою. Вони можуть думати: «Ось я зараз буду любити моїх ближніх і все – я виконаю Закон, а отже спасуся і буду мати воскресіння, і вічне життя».
Проблема в тому, що любові, про яку каже Апостол, без Святого Духа не отримати. А Святого Духа не отримати без віри в Христа. Знову ж таки цю віру Святий Дух творить, використовуючи Христове Слово, тобто Євангеліє. Отже перше Господь Святий Дух творить у наших серцях віру і починає у нас жити так, що наші тіла стають храмом Святого Духа.
Віра в Христа, створена Святим Духом, зараховується нам у праведність. Віра забирає наші гріхи і через віру ми проголошуємось праведними. А Святий Дух дає нам таку любов, що ми радіємо, роблячи добро. Закон же радості у чиненні добра не дає. Він лякає покараннями. Він примушує діяти. Але любові він не творить.
Іншими словами, неможливо по справжньому, тобто щиро та радісно любити один одного без віри в Христа – любити так, як кличе нас Господь Святий Дух через Апостола Павла. Та віра творить нову людину, бажаючу і спроможну виконувати те, що вимагає Закон. Як каже Апостол Павло в Посланні до галатів: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (2:20).
Вірою ми виправдані. А любов є свідченням істинної віри. При чому Апостол Павло каже, що ця любов спрямовується один до одного, тобто до наших ближніх. Віра виправдовує. Любов є доказ віри і дія віри. «Бо заповіді», – каже він, «Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: «Люби свого ближнього, як самого себе!» А Бог не потребує, аби ми робили якісь діла чи добро для Нього особисто. Але Він кличе нас робити для наших ближніх те, що ми хотіли б робити для Нього.
І відповідно всі наші діла любові, про яку ми чуємо в Писання, мають спрямовуватись до наших нещасних ближніх. Саме в понижених братах і сестрах, які потребують нашої допомоги, ми знайдемо нашого величного Бога. Адже Господь Святий Дух не каже: «Люби багатих! Люби можновладців! Люби могутніх, вчених і святих!» Зовсім ні! Він каже, аби ми любили один одного.
В 1-ому Посланні до коринтян Апостол Павло пише: «Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло» (1:26-29).
Ось цих простих світу, погорджених і незначних посеред нас кличе нас любити Господь. Було б, звісно, гарно, якби ми бачили, як можновладці та мільйонери служать таким погордженим, простим і зневаженим. Тоді, можливо, ми не мали б тієї жахливої статистки про майже кілька десятків замерзлих за добу, коли морози опускались до мінус 20.
Але для такого служіння потрібна любов. А істинна любов з’являється лише як плід віри в Христа, Який перше нас полюбив. Цар над царями і Пан над панами зійшов із небес, аби полюбити нас до кінця. Воплочений Син Божий у час Свого земного служіння виявляв Свою любов до ближніх. Він благословив шлюб і весілля, перетворивши воду на прекрасне вино.
Він зцілював недужих, насичував голодних. Він відкривав очі незрячим, вуха глухим і уста німим. Він воскрешав померлих. Він проповідував Євангеліє. Але найбільше Його любов виявилась у тому, що Він на Себе забрав усі наші гріхи. Немає такого гріха на світі, який на Себе не забрав Ісус Христос.
І Він усі наші гріхи обмив Своєю святою і невинною кров’ю. Він нас так полюбив, що віддав Самого Себе у жертву за всіх нас. І Його жертва – свята і досконала, бо Він – Бог і людина і одній Особі. Він святий і досконалий, безгрішний і праведний, настільки полюбив нас, нещасних і жалюгідних грішників, що віддав Себе за нас на смерть. І Він на третій день смерть подолав, вийшовши переможцем над нею із гробу, аби Його перемога вірою в Нього була нашою.
Ось як полюбив нас Цар Небесний, Син Божий, Ісус Христос! І Він любить нас нині і буде любити нас вічно. Як звіщає Його Дух через Апостола: «Хто нас розлучить від любови Христової?... Я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:36, 38, 39).
Ми будемо радіти цією любов’ю повіки віків, адже наш люблячий Спаситель Останнього Дня повернеться у славі і воскресить усіх мертвих, і нас, що віруємо в Нього, Він візьме до Свого вічного і святого Царства, де ми будемо радіти Його любов’ю, живучи з Ним і з усіма святими повіки віків.
А до того часу Він кличе нас, аби ми любили наших ближніх. Звісно ж така любов виключає будь-яке зло до нашого ближнього. І вона означає готовність виручати з біди нашого ближнього, коли в нас є така можливість. Така любов відкидає всякі вигадані діла, а спрямовує нашу увагу на реальних людей у потребі біля нас – саме вони і є нашими ближніми.
Така любов – виконання Закону – любов, що лине із віри в Христа. Любов радісна, охоча до добра – любов, якої не спинити. Хто ж любові до ближнього не має, хай стережеться, бо істинної віри без любові до ближніх не існує. А отже й немає виправдання і воскресіння до життя вічного і раю. Хай Господь творить віру в серцях, наших і покріплює її Своїм Євангелієм у Слові і Таїнстві! Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
