НЕ ПОМИЛЯТИСЯ В
СЛОВІ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд
приймемо. Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це
муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло. От і коням вкладаєм уздечки
до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо. От і кораблі, хоч які
величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються,
куди хоче стерничий. Так само й язик, – мала
частина тіла, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса!
І язик – то огонь.
Як світ неправедності, поставлений так поміж нашими частинами тіла, язик
сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни. Бо всяка
природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде
природою людською, та не може ніхто із людей язика вгамувати, він – зло безупинне,
він повний отрути смертельної! Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним
проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить
благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було! Хіба з
одного отвору виходить вода солодка й гірка? Хіба може, брати мої, фіґове
дерево родити оливки, або виноград – фіґи? Солодка вода не тече з солонця (Якова
3:1-12).
Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога,
Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.
Дорогі брати і сестри, «Язик мій – ворог мій» – цю приказку
може до себе застосувати мало не кожна людина. Проте слова з Писання сьогодні,
які Господь Святий Дух вклав у вуста Св. Апостола Якова, можна викласти, дещо
змінивши відому приказку до такого вигляду: «Язик мій – ворог людей».
Адже одна справа, коли ми власними
словами завдаємо шкоди собі, власним інтересам, а зовсім інша справа, коли ми
власними словами руйнуємо життя багатьох інших людей. Як ми це можемо зробити? – Це може бути тоді, коли ми кажемо неправду
або, наприклад, даємо нерозумну пораду іншій людині або й великій кількості
людей. Це може бути тоді, коли ми
підбурюємо до різних неправедних учинків або розпускаємо плітки про інших
людей.
З цим пов’язаний і Апостольський
заклик: «Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд
приймемо». Чому Апостол має таке застереження про вчителів і хто такі ці вчителі? Тут мова йде про проповідників – про тих, що
звіщають Слово Боже і навчають Слову інших людей. Це найважливіше служіння на
світі.
Адже як каже наш Господь: «Як у
слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду,
а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:31, 32). Вільними від гріха, від влади
диявола і вічної смерті. Слово Христове
дає свободу, бо саме Слово Христове вибрав Собі за інструмента Святий Дух для
того, щоб створювати в наших серцях спасенну віру.
Про це також каже Апостол Павло: «Кожен,
хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не
ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без
проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: «Які
гарні ноги благовісників миру, благовісників добра… Тож віра – від слухання, а слухання – через Слово
Христове» (Рим. 8:13-15, 17).
Проповідники потрібні. Чому ж
тоді Апостол Яків дає таке суворе застереження? Бо потрібні лише ті
проповідники, які не помиляються у слові. В грецькому оригіналі тут
використовується слово «спотикаються». Бо ті, що спотикаються у слові і самі
падають у яму, і інших за собою туди ж само тягнуть.
А що буде з людиною, яка проповідуючи
фальшиве вчення, занапастила душі і не привела їх до Бога, а навпаки, відвела
від Христа? Що буде з людиною, яка маючи навіть добрі наміри, замість того, щоб
проповідувати Христове Євангеліє, проповідувала святих, добрі діла і все таке
інше? Така людина, каже Апостол, прийме більший осуд. Як каже Господь: «Тож від
кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато
повірено, від того ще більше жадатимуть» (Лк. 12:48).
Тож так важливо панувати над
своїм язиком, і не спричиняти спотикання і спокус для інших людей. Апостол
каже: «Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний
приборкувати й усе тіло» і далі порівнює таке приборкування зі спрямуванням,
наприклад коня вуздечкою. Кінь – могутня тварина, але вуздечка може його
стримувати і спрямовувати, куди потрібно.
Так само і слово має силу спрямовувати
людей, куди потрібно Богові. А якщо ж слово буде не від Бога, а від грішної
плоті або від диявола, то куди воно заведе, як не до гріха і під владу
диявола? Іншим прикладом є корабель. За
великим рахунком, загальна конструкція кораблів не дуже змінилась.
Корабель іде туди, куди веде його
стерновий, штурман, використовуючи, порівняно із загальним корпусом корабля, маленький
інструмент – стерно. Так само і людиною, і навіть цілими народами може керувати
одна з найменших частин тіла людини – язик. Язик, як ми знаємо, може створювати
проблеми для окремих людей, сімей і цілих родин. «Кайдашева сім’я» уславленого Івана Нечуя-Левицького
дуже гарна ілюстрація того, що може зробити язик.
Але навіть нині ми переживаємо
жахливу війну також через те, що деякі люди, які не досконалі в язикові,
спотикаються у Божому Слові, набилися в учителі українського і, особливо,
російського народу. Ми ж не забули, як ці вчителі, які називали себе
політтехнологами, використовуючи телебачення, намагались розсварити українських
народ, аби поділити українців на якісь уявні сорти і викликати ненависть мешканців
однієї країни до іншої. Чи думали вони, що зароблені у бездумний, зрадницький
спосіб тисячі доларів знайдуть своє логічне продовження у зростанні зрадливості
та готовності деяких людей вбивати своїх же одноплемінників?
Десь в чомусь вони мали успіх, але не розпалили такий вогонь, як
російські «учителі» або ж, як їх правильно називають пропагандисти. Апостол
Яків каже: «І язик – то огонь. Як світ неправедності, поставлений так поміж
нашими частинами тіла, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам
запалюється від геєнни. Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських
потвор приборкується, і приборкана буде природою людською, та не може ніхто із
людей язика вгамувати, він – зло безупинне, він повний отрути смертельної!»
Коли я чую російських пропагандистів, то в мене таке враження наче я чую
пекло і самого диявола, який кличе іти і вбивати людський рід. Біда в тому, що
ми не чуємо в Росії тих, хто покликаний був Богом бути учителями Його Слова,
щоб вони гасили той вогонь. Вони навпаки підливають у вогонь масло, підтримуючи
війну проти України, схвалюючи убивства українців, закликаючи до геноциду українського
народу.
Ось так мала частина тіла язик, а запалює цілий ліс. Такий «язик сквернить усе тіло, запалює круг
життя, і сам запалюється від геєнни… він – зло безупинне, він повний отрути
смертельної». Звісно, що язик вивергає те, чим наповнене серце. І якщо в серці
отрута, то людський язик – як отруйний зуб змії – жалить і сіє довкола себе біль,
страждання і смерть. З тих учителів, які назвались християнськими
проповідниками, але не зупиняють зла словом Закону і Христа, Бог дуже багато
спитає.
«Солодка вода не тече з солонця», – каже Апостол. Якби солонець не вдавав
із себе джерело прісної води, його легко впізнати за солоною водою, яка життя
не дає, а навпаки – вбиває все живе. Живу воду може дати лише той, хто сам поєднаний
з Джерелом – із Христом. Господь виконує те, що обіцяв: «Вода, що Я йому дам,
стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Ів. 4:14).
Лише через Христа ми маємо живу воду, Святого Духа. Лише Він творить у
нас чисті серця і лише Він дає життєдайні слова і мову, що не вбиває, а творить
і будує. Апостол кличе ставати учителями тих, хто вірує в Христа і не спотикається
в слові, тобто любить Слово Христове і лише з нього виводить своє вчення, лише його
проповідує, і лише йому навчає.
І це Слово виявляє нам наш гріх. Господь не вчить нас дивитись на гріх
крізь пальці. Він за гріх докоряє і оголошує Свій праведний вирок: «Заплата за
гріх – смерть!» Водночас Він каже нам: «Як
живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб
вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться,
наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?» (Єз.
33:11).
Аби ми не вмирали Бог дав Свого Сина Єдинородного за всіх нас, любі брати
і сестри. Адже «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб
кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав
Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів.
3:16, 17). Ісус Христос, Єдинородний
Божий Син, забрав на Себе усі до одного наші гріхи і обмив їх Своєю святою і
невинною кров’ю. Він
приніс Себе Самого у святу і досконалу жертву за всіх нас на хресті Голгофи і
помер за всіх нас, аби кожен з нас, хто вірує в Нього, так само воскрес із
мертвих, як і Він воскрес на третій день із мертвих, і мав вічне життя в Його
святому Царстві.
Наш розп’ятий і воскреслий
Господь покликав нас до нового життя. Не до життя із язиком, який запалює круг
життя і викликає чвари та війни, а до життя любові та служіння нашим ближнім. Хто
цього не розуміє, той не повинен ставати учителем, пастирем, проповідником. Такого
не варто брати і на провідника у світі та на мирські посади. Бо замість любові
він буде нести ненависть, а замість служіння такий буде панувати над тими, кому
Господь покликав його служити. Бо така людина, відповідно до порівняння
нашого Апостола – солончак.
Натомість хай будуть усі християни, і проповідники, і миряни, незважаючи
на своє покликання у житті, джерелами солодкої, тобто прісної, життєдайної води
– Святого Духа, Який живе у віруючих і спонукає нас бути світлом для світу і сіллю
землі. Як Господь хоче, аби ми перебували в Його Слові і Його Словом ділилися з
іншими людьми. Бо, як був навчав доктор Лютер: «Це Слово перше повідомляє нас
про милість і доброту Божу, а потім віра, з непохитною упевненістю, хапається
за це Слово і ми його слухаємось. Ми усвідомлюємо його в серцях наших і стаємо
вдоволені».
Ми стаємо вдоволені любов’ю
Божою, Його милістю, прощенням, спасінням і вічним життям у Христі, Який нас насичує
Своїм Словом і причащає нас Своїми істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба та вина Святої
Вечері, пригортаючи нас і запевнюючи нас про Свою любов яка ніколи не перестає
і від якої нас ніхто і ніщо, і ніколи не відділить. І хай наш язик буде другом
для всіх людей – другом, що несе Добру
Новину про Христа. В Ім’я
Христове. Амінь.
Благодать Господа нашого
Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).