понеділок, 30 вересня 2019 р.

День Св. Єронима, перекладача Св. Писання

    
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Єронима (Св. Єроніма або ж Св. Ієроніма). Єроним народився в маленькомі селі на узбережжі Адріатичного моря приблизно 345 року по Р. Х. В молодому віці він відправився на навчання до Риму, де й був охрищений. Після тривалих подорожей він обрав чернецьке життя і провів п'ять років у сирійській пустелі. Там він опанував гебрейську (давньоєврейську) мову, мову Старого Заповіту. Після рукопокладання в Антіохії та відвідин Риму й Константинополя, Єроним оселився у Віфлеємі.  Свої мовні здібності він використав для перекладу Біблії з давньоєврейської, арамейської та грецької мов (мов оригіналу) на латину, найбільш поширену тогочасну мову. Понад тисячу років цей переклад, який називається Вульґата, залишався авторитетною версією Біблії у Західній Церкві. Ставши одним з найбільших вчених у ранній Церкві, Єроним був покликаний до осель небесних 30 вересня 420 року. Першим місцем його поховання став Віфлеєм, а потім його останки було перенесено до Риму. День Св. Єронима через його перекладацький подвиг також вважається Міжнародним днем перекладача.

Молитва на День Св. Єронима, перекладача Св. Писання:

Господи, Боже правди!  Твоє Слово - світильник для ніг наших і світло для нашої стежки. Твій слуга, Єроним, радів, досліджуючи Святе Писання. Дай, аби ті, що далі читають, позначають і споживають Твоє Слово, знаходили в ньому їжу спасіння і джерело життя.  Через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 29 вересня 2019 р.

Проповідь на 15-у неділю по Св. Трійці


        
СПИСАНІ НА ПІСКУ І ЗАПИСАНІ НА НЕБЕСАХ

                (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Надіє Ізраїлева, Господи, – посоромлені будуть усі, хто Тебе залишає! Ті, що Мене покидають, на піску будуть списані, бо вони покинули Господа, джерело живої води. Уздоров мене, Господи, і буду вздоровлений я, спаси Ти мене, і я буду спасений, – бо Ти слава моя! (Єремії 17:13-14).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа (Гал. 1:3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, напевно, багато-хто з нас пробував у дитинстві ліпити з піску замки або якісь різні фігурки. Діти зазвичай це роблять на пляжах, чи то на березі річки, озера і, звичайно, моря. Ліпити такі споруди або фігурки цікаво та легко. Інколи вони можуть бути навіть вражаючих форм і розмірів. Єдина проблема – вони довго не тривають.

Проходило трохи часу, припікало сонечко, починав дути сильніший вітер і такі будівлі та фігури починали піддаватися ерозії, а згодом і зовсім руйнувалися. На них також могли налітати хвилі і теж їх руйнували. А потім минало ще трохи часу і на пляжі вже нічого не залишалося окрім піску, на якому слідів нашої діяльності вже не було видно.

Пісок – не той будівельний матеріал, з якого слід будувати будівлі чи памятники. Будь-що  або будь-що поза Христом не дає нам спасіння і вічного життя. Все поза Христом – наче пісок, з якого дітлахи будують своїм замки на пляжах. Все поза Христом раніше чи пізніше перетворюється на ніщо, на руїну. 

І не грає ролі, як воно привабливо виглядає, і наскільки нам воно подобається. Якщо Христа там немає, то майбутнього там не має. Навіть якщо є величні храми, але ті храми – без Христа, без Його Євангелія, то майбутнього і надії там немає. Якщо там уповання не винятково на Христа, а на щось інше чи на когось іншого, то такі храми нічим не допоможуть.

У Єрусалимі стояв храм Господній. Велична споруда, в якій обіцяв зі Своїм народом перебувати Бог. Цареві Соломонові Господь був обіцяв: «Вислухав Я молитви твої та благання твої, якими благав ти перед лицем Моїм, Я освятив той храм, що ти збудував, щоб покласти Ім'я Моє там аж навіки. І будуть там Мої очі та серце Моє по всі дні. А ти, якщо будеш ходити перед лицем Моїм, як ходив був батько твій Давид, у чистості серця та в правоті, щоб зробити все, що наказав Я тобі, якщо будеш дотримуватися уставів Моїх та постанов Моїх» (1 Цар. 9:3, 4). Це Бог обіцяв заради Христа, бо Він далі пояснює: «як Я говорив був батькові твоєму Давидові, кажучи: Не буде переводу нікому з нащадків твоїх на Ізраїлевім троні» (1 Цар. 9:5). 

А потім Господь додав: «Якщо ж справді відвернетеся ви та ваші сини від Мене, і не будете дотримувати заповідей Моїх та уставів Моїх, що Я дав вам, і підете, і будете служити іншим богам, і буде те вклонятися їм, то Я винищу Ізраїля з поверхні землі, яку дав їм, а цей храм, що Я освятив для Ймення Свого, відкину від лиця Свого. І стане Ізраїль за приповістку та за посміховище серед усіх народів! І храм цей найвищий, кожен, хто проходитиме біля нього, скам'яніє та свисне від здивування. І скажуть: За що Господь зробив так цьому Краєві та храмові цьому?...» (1 Цар. 9:6-8).

Наш славний Пророк Єремія жив якраз у таку пору, коли Ізраїль відвернувся від істинного Бога, перестав уповати на грядущого Христа, а отже й не зважав на Божі заповіді. Це був дуже складний час. Адже храм Господній ще стояв і вселяв у євреїв фальшиву упевненість у те, що навіть у невірстві вони мали Бога, Який зобов’язаний їх захищати, годувати, поїти і оберігати від усіх ворогів. 

Таку фальшиву упевненість можемо мати й ми, коли думаємо, що раз ми були колись охрищені, то можемо обходитись тепер без Бога і будувати власне життя, бізнес і навіть розбудовувати країну. Проте те, від чого ми очікуємо добра і слави, не перебуваючи з Христом і у Христі, не принесе нам добра. Бо коли ми покидаємо Христа, то будемо посоромлені, а не прославлені.

Єремія пророкує: «Надіє Ізраїлева, Господи, – посоромлені будуть усі, хто Тебе залишає!» Не буде такої людини, яка полишає Христа і буде мати славу, і життя. Будуть засоромлені усі без винятку. В Ізраїля була лише одна надія – Господь. Якщо ж цю єдину надію і цей єдиний захист залишити, то ж тоді залишиться? Безнадія. Беззахисний народ, який стає жертвою усіх довколишніх хижацьких націй і найгірше стає жертвою гріха, влади диявола і смерті.

Бо, коли люди полишають Господа, то це не просто полишання служби Божої, а це зміна цілого способу життя. Це відкидання також Божих доріг, покидання світла і перехід у темряву гріха. Яким нерозумним треба бути, щоб покидати надію, яка ніколи нікого на засоромлювала і з головою поринати у ганьбу та сором. Втім, істину каже Псалмоспівець: «Безумний говорить у серці своїм: «Нема Бога!» Зіпсулись вони, і обридливий чинять учинок, нема доброчинця!... (Пс. 13:1).

Ті, що покидають Бога, думають, що вони достатньо сильні, аби справитись із гріхом і дияволом. Або вони думають, що їм допоможуть інші духовні сили, чужі боги, які насправді ніякі не боги, а звичайні ідоли або демони, або й сам сатана. Вони нічого не зможуть протиставити справедливому суду Божому, і отримають справедливий вирок, який самі заслужили, і якого з усіх сил добивались.

Господь каже: «Ті, що Мене покидають, на піску будуть списані, бо вони покинули Господа, джерело живої води». Це ще гірше, ніж будувати замки на піску. Господь каже, що ті, хто Його кидають, будуть наче букви на піску. Повіє вітер, налетить хвилька і з тих букв не залишиться і сліду. Так само й імена тих, що покидають Господа.  Це тут вони визначні діячі, власники бізнес-імперій і розпорядники людських доль. Але якщо вони без Христа, то їхні імена Бог записав на піску. 

Не випадково, ми не знаємо імені багатого, який опинився у аду. Лазаря ми знаємо. А багатого, який полишив Христа, ми не знаємо. Ми знаємо лише, що він укинений на вічні муки до пекла. Іншого результату у тих, хто покидає Христа, бути не може, бо як промовляє через Єремію Господь, вони кидають Господа, джерело живої води, тобто джерело життя.

Але наш Господь – благодатний і милостивий. Господь не хоче, щоб ми помирали у гріхах. Господь не хоче, щоб наші імена були списані на піску і щоб ми повіки, безіменні, мучились у пеклі. Господь хоче, щоб ми жили і, щоб ми мали життя подостатком – повіки віків у Його Царстві. 

І про це знає Єремія. Про це знають усі пророки та усі віруючі люди. Тож молитва Єремії і молитва усіх віруючих така: «Уздоров мене, Господи, і буду вздоровлений я». Уздоров мене, Господи, від моєї духовної недуги – від мого маловірства, від мого недовірства. Уздоров мене від моїх усіх духовних хвороб, –  молиться Єремія. І Він висловлює упевненість, що він буде уздоровлений. 

Так само й молився Давид. Коли він промовляв у покаянному Псалмі: «Дай почути мені втіху й радість, і радітимуть кості, що Ти покрушив» (50:10), то він, звісно, визнавав свої духовні немочі. І Господь дав духовне одужання Давидові. Дав Господь духовне одужання Єремії і всім, хто до Нього звертався. Так само Господь дає духовне одужання і вам, любі віруючі брати і сестри. Лишень уповайте на Господа, моліться до Нього і Він уздоровить вас.

Єремія також молиться: «Спаси Ти мене, і я буду спасений». Спасти може лише Господь. Тут мова не йде про порятунок від якихось фізичних нещасть. Хоча Господь може від них теж порятувати і спасти. Тут мова йде про спасіння набагато більше і спасіння найголовніше – спасіння для вічного життя. 

Юдеї в час Єремії втрачали свою країну, бо перед тим покинули Господа, свою надію і втратили вічне спасіння. Тож утрата рідного краю була лише питанням часу. Якби вони довіряли Богові і не кидали Христа, то Юдеї вони теж би ніколи не втратили. Тож духовне – завжди головніше ніж будь-яке світське. Якщо є спасіння і Царство Небесне, то буде й усе необхідне, як про це каже Господь: «Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:33). І Апостол Павло каже: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:32).

Тож Єремія молиться про спасіння. Бо якщо навіть буде втрачений край, то Обіцяний Небесний Край, Царство Небесне, ніколи не буде втрачений.  Єремія висловлює упевненість, що він буде спасенний, бо Господь – його слава. Не земне багатство, не храм у Єрусалимі і ніщо на цьому світі, а Господь.

Єремія славить Бога і називає Його Своєю славою. Він називає Господа своїм Спасителем і уповає на Нього. Єремія наче бачить Христа, який забирає його неславу і нашу неславу і несе все це, падаючи під Своїм хрестом, на Голгофу. І там, Син Божий, джерело живої води, що у спразі куштує оцет, стає неславою за весь світ, за всіх людей.

Там Він, Скеля спасіння, помирає замість нас, приносячи Себе у жертву, аби наші імена не були списані на піску, а були записані на небі, яке Він для нас відкриває Своєю смертю і воскресінням, даруючи Єремії і всім нам прощення гріхів, і виправдання, і вічне життя, і Царство Небесне.

Все, що ми будуємо в цьому житті, промине. І коли ми живемо без Христа, коли ми полишаємо Його, коли не маємо поживи Слова, коли нас не покріплює істинне тіло Христове та Його істинна кров у Святій Вечері, то ми тоді нагадуємо дітей, які будують замки на піску. Мине трохи часу, років, або століть, як вже зволить Господь, і в час Його повернення усе буде знищене, стерте.

Але якщо ми з Христом і Він є наша слава, і наше джерело живої води, і життя, то вкінці ми увійдемо у радість і славу Царства Небесного, аби жити в ньому з нашим Царем Христом, нашою надією і нашою славою повіки віків. Господь каже: «Тіштесь, що ваші ймення записані в небі!»  Славте Христа, любі брати і сестри, і в усьому уповайте на Нього. Заради Нього. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим...! Амінь (Гал. 6:18).

неділя, 22 вересня 2019 р.

День Св. Пророка Йони

    
Сьогодні ми згадуємо святого пророка Йону, одного з багатьох Старозаповітних пророків і дякуємо за   нього Богові. Йона, син Аміттая, народився в місці, яке розташоване приблизно за годину ходи від міста Назарету. Його пророцьке служіння зосереджувалося на проповідуванні покаяння у Ніневії, столиці поганської Ассирії (Йони 1:2).  Небажання Йони відповісти на Божий поклик і Боже наполягання на тому, щоб Його поклик було виконано, лежать в основі книги, яка носить ім'я Йони.  Хоча сам факт того, що риба проковтнула Йону і потім викинула його на берег - найбільш пам'ятна деталь його життя, йому відведено в книзі всього три вірші (Йони 1:17; 2:1, 10).  Упродовж цілої книги важливою темою є те, як Бог милосердно та зі співчуттям ставиться до грішників.  Триденна подорож Йони у череві рибини згадується Ісусом, як знак про Його смерть, поховання і воскресіння (Матвія 12:39-41).

Молитва на День Св. Пророка Йони:


Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Йону Ти продовжив пророцький взірецьнавчання Твого люду про правдиву віру та виявляв через чуда Твою присутність у створенні, аби зцілити його руїну.  Дай, аби Церква Твоя могла бачити в Сині Твоєму Пророка останніх часів, вчення та чуда Якого тривають у Твоїй Церкві через цілющі ліки Слова і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

субота, 21 вересня 2019 р.

День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста

    
Сьогодні ми згадуємо Св. Матвія Апостола і Євангеліста та дякуємо за нього Господу. Св. Матвій, відомий також, як Левій, ідентифікує себе як колишнього митника, який, отже вважався за нечистого, публічного грішника, вигнанця із єврейського суспільства. Втім, саме його Господь Ісус покликав від роботи й багатства, аби він став Його учнем (Матвія 9:9-13).  Матвій не лише став учнем Господа, але й був покликаний і посланий, як один з дванадцяти Господніх апостолів (Матвія 10:2-4).  З часом він став євангелістом і його, натхненний Богом, запис Євангелія, поставив його на перше місце серед книг Нового Заповіту. Серед чотирьох Євангелій, саме Матвій зображує Христа особливим чином, як нового та більшого Мойсея, Який благодатно виконує Закон і Пророків (Матвія 5:17) та установлює Новий Заповіт спасіння у Своїй крові (Матвія 26:27-28).  Євангеліє від Св. Матвія також добре знають і люблять за те, як він описує відвідини волхвів зі Сходу (Матвія 2:1-12); за Нагірну проповідь, що включає Блаженства та Отче наш (Матвія 5-7) і за запровадження Святого Хрищення та найвиразніше об
явлення Святої Трійці (Матвія 28:16-20).  Передання не має певності про останнє поле праці Св. Матвія, як і немає чітких відомостей про те, чи помер він від старості, а чи мученицькою смертю. Тож, святкуючи цей день, ми дякуємо Богові за те, що Він могутнім чином керував Своєю Церквою і захищав її через Св. Матвія, який був покликаний і посланий Христом, аби служити вівцям Його пасовиська Святим Євангелієм.

Молитва на День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста:     

     Сину Божий!  Благословенний Спасителю Ісусе Христе!  Ти покликав Матвія, митника, аби він був апостолом і євангелістом. Через його вірне та натхненне свідчення дай, аби ми також могли йти за Тобою, полишаючи усякі пожадливі бажання і любов до багатств; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

 Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 20 вересня 2019 р.

Весь час робити те, що правильно

    
Христос застерігає Своїх віруючих, аби вони не хитались і не покладали надії на непевне, марно піклуючись про майбутнє, але Він хоче, аби вони весь час робили те, що правильно і не журились про наслідки, як і не дозволяли, аби їх відхиляло з дороги майбутнє і непевне добро чи зло. Він радше передає всю опіку Богові.. (і хоче, аби ми)  долали все у вірі та терпеливості. На землі по іншому бути не може - тут кожен у своєму щоденному покликанні буде зустрічатись із тим, на що не хотів би натрапляти - з тим, що спричиняє біди і труд. Тож Христос називає це життя щоденним злом або бідою. Він хоче, аби ми про це знали і були до цього готові, а не стелилися перед світом та не ставали співучасниками його неправедних і злих справ, які приведуть нас та інших людей до руїни та прокляття.

Мартін Лютер

четвер, 19 вересня 2019 р.

День Св. Курта Маркворта, пастиря і сповідника

    
     Сьогодні ми згадуємо Превелебного доктора і професора Курта Маркворта, великого святого і учителя Християнської Церкви, пастиря і сповідника і дякуємо за нього Господу.  Професор Маркворт був тим богословом, який значною мірою і безпосередньо вплинув на відродження і становлення Української Лютеранської Церкви, як через свої поради, книги так і через лекції та семінари, які він проводив в Україні.
      
     Курт Маркворт народився 20 червня 1934 року в Таллінні (Естонія) і незабаром через Таїнство Хрищення став громадянином Царства Небесного. Зазнаючи чимало переслідувань і втеч від радянського режиму через близькість до царської родини,  сім’я Курта Маркворта  спершу опинилася на півночі Західної Німеччини, а потім в Сполучених Штатах Америки, де 1952 року Курт став причасником Лютеранської Церкви в Наєку, Нью  Йорк.  Освіту Курт Маркворт здобув у Колегіальному Інституті "Конкордія" в Бронксвіллі (Нью Йорк), Семінарії "Конкордія" в Сен-Луїсі (штат Міссурі) та Університеті Західного Онтаріо (Канада).
     

     Пастирське служіння Курта Маркворта розпочалося з Церкви Святої Трійці в Везерфорді (штат Техас) і продовжилося в лютеранських парафіях Австралії (Квінзленд).  Там пастир Маркворт служив у Раді Коледжу "Конкордія" в Тувумбі. Від 1975 року аж до часу завершення земного життя святий Курт Маркворт служив професором Богословської Семінарії "Конкордія" спочатку в Спрінгфілді, а потім у Форт Вейні (штат Індіана).  Професор Маркворт став уславленим і дуже популярним професором, письменником, апологетом і промовцем.  

    
     Святий Курт Маркворт з любов’ю ставився до України. Саме з України (м. Таганрог), як це любив повторювати професор, мала походження його мати. Доктор Маркворт похвально згадував Преамбулу до Конституції України, в якій згадується Бог і відповідальність перед Ним, і говорив, що наша країна у такому ставленні до Бога – унікальна і несе приклад позитивний цілому світові. 

     Непохитна віра в Господа, чинна любов’ю – такі характеристики можна дати цьому учителеві Церкви, енциклопедичні знання і богословський геній якого яскраво проявилися, як у його лекціях, семінарах, так і в книгах, і в практичному житті. Простота і водночас аристократичність, надзвичайно гармонійне поєднання серйозності та гумору у викладанні, у працях і спілкуванні робили доктора Маркворта улюбленим професором студентів богослов’я на багатьох континентах.     


     Глибоке знання Писання, відданість Лютеранським Віросповіданням, пошана до Отців Церкви, любов до літургії Церкви і зокрема до літургії Івана Золотоустого, якою користується наша Церква, що їх мав і практикував отець Курт, служать підбадьоренням для кожного богослова і будь-якого християнина, який любить свою Церкву і цінує її спадщину з багатьох тисячоліть. Професор Маркворт любив усю Церкву Христову і однаково прагнув добра всім християнам, самовіддано працюючи над тим, аби «могуче росло та зміцнялося Божеє Слово» (Дії 19:20) по всьому світові. Зараз він перебуває із Господом, у небесній домівці.  Українські лютерани мають можливість читати українською мовою його одну з його найбільш відомих праць "Церква та її спільнота, служіння і управління".

Молитва на День Св. Курта Маркворта, пастиря і сповідника:

     Господи Боже, Отче Небесний! Через вчення і приклад життя професора Маркворта, Ти готуєш нас до приходу Твого Сина, аби Він забрав Свою Наречену, Церкву Твою, щоб з усіма викупленими ми могли в кінці увійти на Його вічний весільний банкет. Прийми нашу подяку за життя цього святого і подай нам щедрою міркою дар Духа Твого Святого, аби ми повторювали його приклад; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

вівторок, 17 вересня 2019 р.

Мойсей старовинніший ніж усі грецькі письменники

  
Мойсей старовинніший ніж усі грецькі письменники. А все, що і філософи, і поети говорили про безсмертя душі або покарання після смерті, чи міркували про небесні речі або подібні учення – вони отримали такі натяки від пророків[1], які спонукали їх розуміти такі речі і їх пояснювати.

Св. Юстин Мученик


[1] Старого Заповіту.

понеділок, 16 вересня 2019 р.

День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика

    
Сьогодні ми згадуємо Св. Кіпріана Карфагенського і дякуємо за нього Господу.  Св. Кіпріан (прибл. 200-258 р. по Р. Х.) був славетним єпископом північно-африканського міста Карфаген приблизно 248 року по Різдві Христовім. Під час переслідувань римського імператора Деція, Кіпріан із Карфагену втік, але через два роки повернувся.  Він був змушений брати участь у розв'язанні проблеми тих християн, які відпали від віри під час переслідувань, а тепер хотіли повернутися в Церкву.  Було ухвалено рішення, що цих християн, що були відпали, можна відновлювати, але їхнє відновлення може відбуватися лише після періоду покути, яка продемонструє їхню вірність. Під час переслідувань у час імператора Валер'яна, Кіпріан спочатку переховувався, а потім здався владі. 258 року по Різдві Христовім йому за віру в Христа відрубали голову.

Молитва на День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика:

 Всемогутній Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Кіпріанові, відвагу сповідувати Ім'я нашого Спасителя, Ісуса Христа, перед правителями цього світу і Ти дав йому мужність померти за проголошувану ним віру. Подай нам сили, аби ми завжди готові були звістити причину надії нашої і радісно постраждати заради нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. 
Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 15 вересня 2019 р.

Проповідь на 13-у неділю по П'ятидесятниці

                          
                              ЗІТХАННЯ ХРИСТА
             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І вийшов Він знов із країв тирських і сидонських, і подався шляхом на Сидон над море Галілейське, через околиці Десятимістя. І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав. І взяв Він його від народу самого, і вклав пальці Свої йому в вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика. І, на небо споглянувши, Він зідхнув і промовив до нього: «Еффата»; цебто: «Відкрийся!» І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв'язалось негайно, і він став говорити виразно! А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповідали. Та що більше наказував їм, то ще більш розголошували. І дуже всі дивувалися та говорили: «Він добре все робить: глухим дає чути, а німим – говорити!»   (Євангеліє від Св. Марка 7:31-37).

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, ми люди і Творець дав нам наші емоції. Ми радіємо, ми сумуємо, ми сміємось, ми плачемо. Інколи нам потрібно виговоритись і нам потрібен слухач. А інколи ми самі хочемо побути слухачами, особливо, коли чуємо щось цікаве або важливе. У нас багато різних потреб і багато різних емоцій.

А інколи під впливом наших емоцій ми зітхаємо. Емоції, які викликають у нас зітхання теж можуть бути різними. Часто ми зітхаємо, коли натрапляємо на нерозуміння або коли знаємо, що попереду нас чекають якісь проблеми або випробування. Коли нам тяжко на душі ми теж зітхаємо. Ми люди, маємо емоції.

Божий Син – теж людина. Споконвіку Він – Божий Син, Предічний Бог, як ми про Нього співаємо Різдвяної пори у нашій відомій українській колядці. Він – всемогутній. Він – всезнаючий і всюдисущий. І Він – Бог благодатний. Він = Бог, Який любить нас безумовною любов’ю, якої ми не заслужили.

Навпаки, ми заслужили на Божий гнів і смерть, тимчасову і вічну. Наші прабатьки відступилися від нашого Творця, послухавшись ворога людського роду, сатану і згрішили. А через гріх увійшла у світ смерть. Через прабатьківський гріх ми народжуємось у гріхах і приречені до смерті, тимчасової і вічної.

Як часто ми зітхаємо, коли хтось грішить проти нас. Як часто ми зітхаємо, коли потрапляємо у біду чи страждання, особливо, коли все це надходить від рук інших людей. А як часто зітхають інші люди, коли ми коїмо гріхи проти них.  Коли, очікуючи від нас співчуття, любові чи допомоги, вони отримують у відповідь щонайменше байдужість, а то й зловтіху.

Гріх, який живе у нашій плоті має огидне обличчя, яке проявляється у наших грішних ділах, у злих вчинках. Апостол Яків повчає нас: «Хто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх» (4:17). А гріх, скоєний проти ближнього голосить до вух всемогутнього і справедливого Бога і він не може залишитись безкарним.

Аби визволити нас від цієї жахливої неволі гріха і пекла, Син Божий стався людиною.  Він – істинний Бог та істинна людина. Він – Син Божий і Син Людський. Він так само, як і ми має людські емоції. Він радіє, і Він сумує. Він сміється і Він плаче. Сьогодні Євангеліє розповідає нам про те, як Господь Ісус зітхає.

Ця подія сталася, коли наш Господь проходив із середземноморського узбережжя на береги Галілейського моря, у край, який називається Десятимістям.  Господь ходить повсюди і звіщає Євангеліє Царства, тобто Син Божий проповідує Своє Євангеліє, Слово Боже. Христа мовчазного ми практично не бачимо.

Але наш Господь не лише промовляє. Він також зцілює хворих і немічних. Він проганяє бісів із тих, з кого диявол знущався в особливий спосіб. Він насичує голодних, і то не одну-дві людини, а тисячі людей.  Він змушує замовкнути морські бурі. Він дає рибалкам улови. І Він воскрешає померлих.

Така природа нашого Бога. Його Слово не розходиться із ділом. Він любить не лише на Слові, але й на ділі. Він ніколи не відмовляє у допомозі тим, що до Нього звертаються. І така само природа християнина. «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (1 Ів. 3:16-18).

Тож і ми так само. Ми найперше слухаємо Бога і довіряємо Божому Синові, нашому Спасителеві.  Ми віруємо, що Він з нами і що Він ніколи нас не покине, незважаючи ні на які обставини нашого життя, хіба що ми самі від Нього відцураємось. Але допоки ми віруємо, ми – Його діти, а Він – наш Спаситель, Який завжди поряд з нами і, Який не лише готовий нам допомогти в цьому світі, але й найголовніше – Він завжди готовий привітати нас у Царстві Небесному, аби ми у радості жили там з Ним вічно.

А по-друге, ми так само, як і Христос, готові робити добро нашому ближньому, незважаючи на те, чи цей ближній – християнин чи язичник, юдей чи мусульманин. І навіть, незважаючи на те, чи цей ближній – друг чи ворог. Скільки разів наш Господь може розчаровано зітхати, коли бачить, як ми, на власний розсуд визначаємо, кому робити добро, а кому ні, як та сорока-ворона у скоромовці, що кашку варила і діткам давала.  Християнин вірує в Христа і робить добро усім людям.

Як і наш Господь. Навряд чи Він був особисто знайомий із цим чоловіком, заходив колись до нього у гості, сидів у нього за столом чи навіть ночував. Він бачить його вперше. Але Він не відмовляє йому в допомозі. Він нікому не відмовляє в допомозі. Навіть якщо хтось звернеться до Христа сьогодні вперше і помолиться до Нього, то будьте певні – Ісус не відмовить у допомозі, а зробить усе, що буде найкраще для тієї людини, бо Ісус – Господь благодатний і многомилостивий. А тим більше Господь відповість на молитви Своїх любих діток – на ваші молитви, любі брати і сестри.

Сьогодні ми бачимо у Євангелії, як Господь робить щось незвичне. Він відводить глухого немову від натовпу, а потім «вклав пальці Свої йому в вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика. І, на небо споглянувши, Він зідхнув і промовив до нього: «Еффата»; цебто: «Відкрийся!»  Бідний чоловік не міг ні чути, ні говорити. Ми кажемо про таких, що вони – глухонімі. І Господь виявляє до нього змилування і робить чудо.

Це – чудо, як я вже згадував незвичне. Дуже часто Господь просто промовляв слово і людина зцілювалась, вода перетворювалась на вино, воскресали покійні. А тут Господь дає можливість цьому бідному чоловікові сповна зрозуміти, що це чудо робить Господь. Цей бідний глухонімий має інші відчуття. Тож він відчуває дотик Ісусових пальців на своїх вухах. І так само відчуває дотик пальців Ісуса, зволожених Христовою слиною у себе на язиці.

А потім Ісус, поглянувши на небо зітхає. Чому Він зітхає? Він зітхає через те, що має невимовне співчуття до цього чоловіка, до його страждань. Господь зітхає також через усі вуха, що не можуть чути і через усі язики, що не можуть говорити.   Господь зітхає через усе людство, що страждає у гріхах.

            Наш глухонімий, як ми бачимо, моментально зцілюється. «І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв'язалось негайно, і він став говорити виразно!» Він міг одразу забутись про зітхання Господа, але Святий Дух через Св. Євангеліста Марка зробив усе, аби ввести це одне слово у наш текст, аби не проходили повз нього у такому величному чуді, а звертали все-таки на увагу і на Христові почуття.

            Господь зітхає за нас усіх і в передчутті нашого великого визволення, яке настане дуже дорогою ціною – стражданнями і смертю Божого Сина. Своїм учням Господь часто нагадував про Свою місію – визволення нас від влади гріха, диявола і смерті і те, яким чином та місія буде виконана – Його стражданнями і смертю. Але учні Господа радше тривожились і не хотіли слухати пророцтво про таку сумну перспективу для Месії.

            Але гріх не може залишатися безкарним. Тож Ісус з невимовної любові до нас забирає усі наші гріхи, і навіть гріхи усього людства і несе їх на Голгофський хрест, аби визволити нас від цього жахливого лиха, обмивши їх усі до одного Своєю святою, божественною кров’ю.  Яку величезну любов має Ісус до вас і до мене, що помирає на нашому місці і замість нас, аби заплатити повну ціну за наші гріх - ціну, яку ми ніколи б не змогли заплатити.

            Ось через що пройшов наш люблячий Господь перед тим як на третій день вийти із гробу переможцем над смертю і відкрити нам двері вічного життя і радості, і праведності. Все це Господь зробив для вас і для мене, аби ми віруючи в Нього, не були засуджені, а були виправдані і мали вічне життя у Його Царстві. І хоча ми, буває, грішимо, ми знаємо, що не лише Христос зітхає, але й Святий Дух.

Апостол Павло утішає, кажучи: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих» (Рим. 6:26, 27). Як добре, що наш Бог має до нас співчуття і любов, і милість, і благодать, і прощення.

Як сумно, що є так багато фальшивих пророків, вовків у овечих шкурах, які перекручують Євангеліє і милостивого та благодатного Христа перетворюють на жорстокого та підступного Суддю, Який тільки й шукає нагоди, аби помститись нам за наші немочі, за наші гріхи.  Христос Господь зітхає і про це лихо. Бо фальшиве вчення – це наче духовна отрута, яка вбиває людські душі, не дає утвердитись у них спасенній християнській вірі, в упованні і навіть у впевненості, що Христос помер за всі наші гріхи і воскрес для нашого виправдання.

Але Боже Слово – живе і діяльне. Ми бачимо в нашому Євангелії, як люди славили Бога і хвалили Христа. Так само й ми хвалімо Бога, любі брати і сестри. І бережімо наші вуха від фальшивого вчення, яке пропагує диявол і його учні. А наші вуста хай славлять Христа і сповідують, що спасіння ми маємо самою вірою в Сина Божого, Який сьогодні торкається наших уст Своїми істинними тілом і кров’ю у Святій Вечері, аби покріпити нас, щоб ми могли з полегшенням і радісно зітхнути і сказати: «Я прощений. Я виправданий в Ім’я Христа. Мені належить Царство Боже і вічне життя. І все це заради Христа». Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).

субота, 14 вересня 2019 р.

Джерело спасіння і його поширення

Подія (розпяття) – поза нашою (фізичною) досяжністю. І якби ми могли знайти оригінальний хрест десь у Єрусалимі, то в принципі він був би для нас чимось подібним до Туринської Плащаниці. Лютер пояснює, що ми неповинні змішувати разом два цілковито різних аспекти прощення, а саме: його джерело та його поширення.  
На хресті Христос досягнув і здобув прощення для всіх людей, але там Він його не роздає. У Своєму Євангелії і Таїнствах роздає Христос прощення, хоча воно не там було здобуте. Ми не полишені тут на якісь власні винаходи. Хреста не слід осягати якимись розумовими вправами. Його скарби роздаються Богом у Його святому Слові і Таїнствах, і робиться це не ментально, а воістину та поправді: 
Христос на хресті і всі Його страждання, і Його смерть не приносять користі навіть, якщо як навчають: «їх визнають і про них розмірковують» у найбільшому «запалі, палкості та щиросердечності». Мусить бути щось інше. 
Слово, Слово, Слово. Послухай, оманливий духу, Слово приносить користь. Навіть якби Христос був відданий і розп’ятий за нас тисячу разів, користі з цього не було б, якби було відсутнє Слово Боже і якби воно не роздавалось із проханням: «За вас, прийміть те, що ваше».

Курт Маркворт, «Спасенна істина: доктрина для мирян»

День Святого Хреста Господнього (Воздвиження Хреста Господнього)

    
Сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. День Святого Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 14 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого.  У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня.  Благочестива християнка Олена допомогла визначити і провести дослідження  багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Святого Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві.  Чимало лютеранських парафій називаються парафіями Святого Хреста. 

Молитва на День Святого Хреста Господнього:

Милосердний Боже!  Твій Син, Ісус Христос, був піднесений на хреста, аби понести гріх світу і притягнути до Себе всіх людей. Дай, аби ми, що славимо Його смерть задля нашого викуплення могли вірно прислухатися до Його поклику нести хрест і йти за Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 12 вересня 2019 р.

Віра отримує, любов дає

Весь характер християнина складається з віри та любові. Віра отримує, любов дає. Віра приводить людину до Бога, любов приводить цю людину до її ближнього. Через віру вона дає, аби Бог чинив добро для неї, а через любов вона чинить добро своєму братові. Бо хто-лишень вірує, що він має все від Бога - той щасливий і багатий. Йому більше нічого не треба і він усе робить та впорядковує заради добра свого ближнього. Через любов він робить те своєму ближньому, що Бог зробив для нього через віру. Він пожинає добро згори через віру і роздає низами це добро через любов.

Мартін Лютер

середа, 11 вересня 2019 р.

Не легковажити судом Божим у Вечері Господній

    
     Лютеранська Церква за вірність цьому вченню страждала більше ніж через інші причини, але саме вчення варте всіх її страждань. Для неї дуже мало значить людський суд, але є той суд, яким вона не сміє легковажити  і то - суд її Бога, який їдять та п'ють собі ті, що не розважають про Господнє тіло у Вечері Господній. 

Чарльз Краут, Консервативна Реформація

вівторок, 10 вересня 2019 р.

Божі люди потребують підбадьорення до праці

 Мистецтво підбадьорення до служіння – саме те мистецтво, якому нам варто повчитися у Давида. Ніякий проповідник або учитель Божого Слова не може вважати свою працю виконаною, якщо він говорить про гріх, а потім про Божу благодать у прощенні гріха, і на тому закінчує говорити. Божі люди хочуть, аби їх спрямовували, куди йти. Вони хочуть знати де і як вони можуть служити цьому благодатному Богові, Якого вони тепер знають. Немає кращого способу це робити ніж це робить Давид, повчаючи свого сина. Нагадуйте Божим людям, звідки приходить їхня сила. Нагадуйте їм про Божі обітниці. Потім нагадуйте їм про Божу волю щодо їхнього життя. Ось що Бог каже тут про те, що означає бути учнем, матір'ю, батьком, дитиною, роботодавцем, працівником. Будьте впевнені, що те, що ви робите – угодне Богові, бо ці покликання у житті установлені Ним і чітко промовлені у Його Слові. «Будь міцний та роби!» Роби всяку працю, яку Господь поставив перед тобою!

Пол Вендланд, Народна Біблія: Коментарі на 1-у Книгу Хронік

неділя, 8 вересня 2019 р.

Проповідь на 12-у неділю по П'ятидесятниці

                          
                           ГОСПОДЬ ЗРОБИТЬ ПО-ПРАВЕДНОСТІ
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Нехай Господь зробить мені по моїй праведності, хай заплатить мені згідно з чистістю рук моїх! Бо беріг я дороги Господні, і від Бога свойого я не відступив, бо всі Його присуди передо мною, постанови ж Його, – не вступлюся від них! І був я Йому непорочним, і стерігся своєї провини. Господь заплатив був мені по моїй праведності, за чистотою моєю перед очима Його. З справедливим Ти справедливо поводишся, із чесним – по-чесному, із чистим – поводишся чисто, а з лукавим – за лукавством його! І народ із біди Ти спасаєш, а очі Твої – на зухвалих, яких Ти принижуєш. Бо світильник Ти, Господи, мій, і освітить Господь мою темряву! (2 Самуїлова 22:21-29).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, життя царя Давида було сповнене тяжких випробувань. Після того, як він був забраний від овечих отар, аби пасти народ Ізраїлю і до того, як почати царювати, він продовжував славити Бога на пслатирі, а також був відважним воїном. Він єдиний вийшов на герць проти велетня Голіафа.  Він здобув багато перемог для свого народу і для свого царя Саула.

Від царя, будучи невинним і відданим його слугою, Давид отримав не лише царську доньку в дружини, але й підозри в бажанні узурпації влади та переслідування і спроби убивства. Давид змушений був переховуватись від Саула і водночас захищати околиці Ізраїлю від ворогів Божого народу.

Згодом, коли він став царем, внаслідок гріхів, які він скоїв, і будучи вже розкаяним грішником, він пережив сімейні біди, бунт свого рідного сина  і, фактично, громадянську війну. В житті Давида було чимало таких моментів, коли його становище здавалося безвихідним і він перебував за кілька днів, а то й годин від невідворотної погибелі.

В нього бували дні, коли здавалося, що ще трохи і буде знищений не лише він, але й знищена буде навіть сама надія на виконання Божих обітниць про прихід у світ Спасителя світу, Месії-Христа. Часто здавалося так, що торжество будуть мати люди заздрісні, обмовники, інтригани, зрадники або й відверті вороги Божих людей.

Сатана дуже часто вміє демонструвати свої м’язи і силу, аби залякувати віруючих людей. Він дуже хоче, аби ми зневірились у Господі та боялися не те, що крок ступити, аби робити добро, розбудовувати Церкву Божу та служити Божим людям, захищати їх, але й боялися навіть слово сказати – слово, яке приправлене сіллю (Кол. 4:6). В свої союзники він бере світ і мирських, плотських, безбожних людей. Вони з радістю розправилися б і з Церквою Божою.

Про захист від них Давид був молився: «Мечем Своїм душу мою збережи від безбожного, від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповняєш їхнє черево! Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони лишать. А я в праведності побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою!» (Пс. 16:13-15).

            Сьогоднішні слова із Біблії, які покладені в основу цієї проповіді – теж молитва Давида і то не просто молитва, але й пісня. І ця пісня – особлива. Ця пісня – псалом хвали Господа. Давид хвалить і величає Господа за Його любов, за Його захист, за Його провід, мудрість і за Його благодать.

            З перших слів, які ми сьогодні чуємо у цьому величальному псалмі, то у невіруючої людини може скластися враження, що Давид – хвалько і самовпевнений чоловік. Як можна так зухвало промовляти до Бога, аби всемогутній Творець ставився до нас за нашою праведністю? Що таке наша праведність?

Навіть невіруюча людина розуміє, що вона недосконала і робить зло. І, якщо бажати собі, аби Господь ставився до нас відповідно до нашої праведності, яку Бог порівнює із поплямованим місячним одежею (Іс. 64:6), то яке ставлення ми мали би від Бога? Він мав би до нас ставитись, як справедливий суддя ставиться до негідного злочинця, караючи його суворим вироком, а в кінці Він мав би нас укинути ще й на вічні муки до пекла.  Ось що заслуговує наша власна праведність – праведність із якою ми народились від наших грішних батьків.

Проте цей псалом подяки співає Давид віруючий, який дещо пізніше, буквально за декілька речень, промовляє такі слова: «Світильник Ти, Господи, мій, і освітить Господь мою темряву!» Давид довіряє Господу. Давид уповає на Господа. Давид вірує в Бога і в грядущого Христа і Господь, як Давидовому праотцеві, Авраамові, залічує його віру йому в праведність (Буття 15:6).

Через багато століть Св. Пророк Єремія буде проголошувати про цю праведність, що її мають усі істинні віруючі: «Ось дні наступають, говорить Господь, і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, і правосуддя та правду в Краю запровадить. За днів Його Юда спасеться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: Господь праведність наша» (Єр. 23:5, 6). На цього Царя-Христа уповав Давид. І цей Цар-Христос ще до Свого воплочення вже був праведністю і Давида, і Авраама, і всіх віруючих.

Господь Христос дає Свою праведність Давидові, Авраамові і всім вам, любі віруючі брати і сестри. А що ж Він робить із тією праведністю, у якій ми народились, із усіма нашими гріхами та усім нашим злом?  Він бере весь гріх на себе і несе його на Голгофський хрест і там змиває його Своєю невинною і святою кровю. Христос помер за нас і на нашому місці і воскрес із мертвих на третій день, аби проголосити Авраама і Давида, і всіх, хто уповає на Нього, праведними і зодягнути нас у Його праведність – праведність Божу.

Ось чому Давид не зухвалий, а упевнений у Божій любові, у Божій благодаті і в Божій милості. Ось чому він каже: «Нехай Господь зробить мені по моїй праведності, хай заплатить мені згідно з чистістю рук моїх!» Він наче каже: «Нехай Господь зробить мені так, як би Він зробив би Своєму Христові, святому і невинному, в Імя Якого я прощений і виправданий, і я тепер дитя Боже!  Я – праведний, і руки мої чисті».

Давид так співає не через те, що він особисто таким народився чи це заслужив. Ні. Святим і праведним народився лише Христос. Лише Його невинні руки були прибиті до Голгофського хреста, але через Христову кров і через Христові руки, руки Давида, на яких була навіть невинна кров, тепер чисті.

Бо Давид не відступив від Бога, тобто не втратив віри в Христа грядущого, у Божу милість, у Божу благодать. А горнувся до Бога і благав у час свого великого гріха: «Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої! Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха, бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно. Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм. Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя. Ото, полюбив єси правду в глибинах, і в таємних речах виявляєш премудрість мені. Очисти ісопом мене, і буду я чистий, обмий Ти мене і я стану біліший від снігу. Дай почути мені втіху й радість, і радітимуть кості, що Ти покрушив. Обличчя Своє заховай від гріхів моїх, і всі беззаконня мої позагладжуй. Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови. Не відкинь мене від Свого лиця, й не бери Свого Духа Святого від мене. Верни мені радість спасіння Твого, і з лагідним духом підтримай мене. Я буду навчати беззаконців доріг Твоїх, і навернуться грішні до Тебе» (Пс. 50:3-15).

Ось що означало, що Давид не відступався від Бога. Він знав, де його прощення. І щойно він усвідомлював власний гріх, то звертався до Бога у каятті, віруючи, що заради Месії, гріхи його будуть прощені, а праведність грядущого Христа буде його праведністю, допоки він вірує у Господа. Всі присуди Божі, Закон і обітниці Божі про спасіння вірою в Господа, були перед його очима, так само, як і нині ці присуди і Євангеліє є перед вашими очима, любі брати і сестри.

Давид був непорочним у очах Божих і стерігся своєї провини. Це звучить наче парадокс. Як людина може мати провину і водночас бути непорочною в очах Божих? Вірою в Христа. Бо Христос – непорочний. І Він всі наші провини покриває Своє праведністю, так що Давид – непорочний. І ми, любі брати і сестри, так само непорочні, коли віруємо у Христа, коли єднаємося із Сином Божим вірою, коли причащаємось Його істинними та святими тілом і кров’ю у Святій Вечері.

Перед тим, як ставити Давида на царство, Господь був сказав здивованому Самуїлові, великому пророкові Ізраїлю, який заглядався на старшого Давидового брата Еліява і думав, що то він буде царем: «Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам. 16:7). Бог дивиться на серце, бо серце або має віру, або її не має.

Давид мав віру з дитинства. І в цій вірі ходив. Бувало так, що він кидав Бога, але Бог ніколи не кидав Давида. І завжди, коли Давид мав віру, Бог йому відплачував – рясно благословляв і Давида, і Давидову країну, і Давидів народ. Так само, любі брати і сестри, Бог ставиться до всіх Своїх віруючих дітей. Віруйте в Христа і Господь заплатить вам по вашій праведності, за чистотою вашою перед очима Його – тобто за праведністю Христа і за чистотою Христа, бо коли ви віруєте в Христа, то Христова праведність – ваша праведність, а Христова чистота – ваша чистота.

Поза вірою, тобто поза Своїми домашніми, Бог діє не просто як Отець, але як справедливий Суддя. Ви, любі віруючі, домашні для Бога, а ті, що відкидають Христа, як єдиного Спасителя, діють як бунтівники. Тож з лукавими Господь буде поводитись за їхнім таки лукавством. І хоча Бог довготерпеливий і многомилостивий і хоче, щоб усі люди спаслися і увійшли у вічне життя, ті, що відкидають Господа і не уповають на Нього так, як уповав віруючий цар Давид, не почують запрошення увійти в Царство Боже і жити у радості та щасті з Богом по вічні віки. Натомість лукаві почують такі слова Христа: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований» (Мт. 25:41).

Ми ж, що уповаємо на Христа, будемо спасенним народом і разом зі славним царем Давидом у воскресінні будемо славити Його Сина, а нашого Господа Ісуса Христа, в Ім’я Якого ми маємо прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя. І це дає нам сили і бажання жити чисто, чесно і справедливо. Бо Христос – наше світло і наша праведність. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

субота, 7 вересня 2019 р.

Тимчасова прерогатива Апостольського часу

    
     Окрім інших дарів робити чуда, Апостоли мали також цей - покладаючи свої руки, вони не лише зцілювали хворих (Марка 16:18), але й видимим чином віруючим у такий спосіб давався Святий Дух з говорінням мовами та пророкуванням (Дії 19:6). Але та прерогатива, яку мали Апостоли, була тимчасовою. У Божому Слові ми не маємо жодного наказу повторювати такий приклад Апостолів, як і не маємо Божої обітниці про те, що Бог посилає, дає і виливає Святого Духа через покладання рук...

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

пʼятниця, 6 вересня 2019 р.

Коли дари та добра не опоганюються

  
Зрозуміймо, що дари та те добро, яке дає нам Бог, не опоганюються тоді, коли вони використовуються для допомоги бідним і для благодійності, як і обіцяє нам Христос, кажучи: "Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам". У цьому на власному досвіді переконалося чимало побожних людей, які щедро подавали на підтримку проповідницького служіння, шкіл, бідних тощо. За це Бог давав їм добрий час, мир і спокій. Звідси й постала приповідка серед народу:  "Не марнує часу той, хто ходить до церкви; милостиня не робить бідним; багатство, здобуте неправедно, благословення не принесе".

Мартін Лютер