вівторок, 31 грудня 2019 р.

Молитва напередодні Нового року

    

Отче Небесний!  Ти весь час піклуєшся про душі всіх людей.  Простягни Свою всемогутню руку та захисти мене від нещасть, коли я ввійду в новий рік благодаті. Відмежуй мене від шкоди і небезпек, які можуть зустрічатися мені на шляху.  Захисти мене від нещасних випадків і хвороб, і вбережи мене в спасенній вірі, яка зробить мене переможцем над будь-якими спокусами, сумнівами та невірством.
     Сьогодні я згадую про свої гріхи та переступи і прохаю Тебе - у ласці Твоїй і любові обмий їх усі без винятку дорогоцінною кров'ю мого Спасителя. У доброті Своїй наближуй мене до Себе, аби я міг ходити дорогами праведності. Хай моєю радістю і скарбом буде мир розуму та надія на небеса.
     Зміцни, Боже, наше українське військо, стань табором посеред їхніх таборів і баз. Оберігай наших воїнів і їхні сім'ї від руки зловмисника і волі нечестивців. Благослови наш рідний край миром і спокоєм і, як на те Твоя ласка і воля, поверни до України втрачені нами землі і людей.
     Збережи в нашому суспільстві Своє спасенне Євангеліє і вчини успішною працю Церкви, яку заснував Твій Син, Ісус Христос, аби всі до останнього краю землі знали, що немає під небом іншого Імені, яке спасає, окрім Імені Сина Твого, нашого розп'ятого Спасителя і Господа. 
     Боже!  Ти єси зажди добрим до мене у ласці Своїй.  Ти прощаєш мені гріхи мої щодня. Зішли мені благодать, аби в новому році я непохитно перебував у спасенній вірі і продовжував свій шлях, як дитя Твоєї родини, за допомогою Ісуса Христа, мого вічного Викупителя.  Амінь.

З Молитовника

понеділок, 30 грудня 2019 р.

Радісно приймати розкаяних грішників

    
(Тих, що щиро каються у смертних гріхах) справді потрібно радісно прийняти, відновити та підтримувати проголошенням про прощення гріхів (Єремії 3:12; 18:8; Єзекіїля 18:21; 33:15; Матвія 18:13, 27; Луки 15:7). Саме про це свідчать приклади зі Святого Письма, як-от: Петро, Давид, блудний син, коринтяни і галати. І це насправді потрібно робити не лише сім разів, а сім разів по сім (Матвія 18:22). 

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

неділя, 29 грудня 2019 р.

Проповідь на неділю по Різдві


ЗОРЯ І СЛОВО

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: «Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому». І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим.  І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: «У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: «І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський». Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з'явилась зоря. І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: «Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому». Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі. Як вони ж відійшли, ось Ангол Господній з'явивсь у сні Йосипові та й сказав: «Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити». І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збулося сказане від Господа пророком, який провіщає: «Із Єгипту покликав Я Сина Свого». Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав. Тоді справдилось те, що сказав Єремія пророк, промовляючи: «Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахиль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх...» (Євангеліє від Св. Матвія 2:1-18).

            Христос народився! Славімо Його!

            Дорогі брати і сестри, у час Другої Світової війни американці, чиї рідні перебували на фронтах, прикрашали свої вікна зіркою. Одного Різдвяного вечора хлопчик, який проїздив на авто зі своїм батьком містечком, дивився на будинки і бачив всередині прикрашені ялинки та різдвяні прикраси, а на деяких вікнах бачив зірки. Тоді він спитався у свого батька: «Тату. А чому на вікнах деяких будинків є зірка?»

Батько відповів синові, що зірка означала, що син із того дому перебував на війні. Коли вони вже виїжджали з містечка, поглянув на небо і побачивши там вечірню зорю. Промовив: «Дивись, тату – Бог теж має Сина на війні. У Його вікні є теж зірка!» Син Божий справді прийшов на війну, аби здолати гріх, і владу диявола, і саму смерть.

Сьогодні наше Євангеліє переносить нас на схід від Юдеї, можливо на територію теперішнього Іраку чи Ірану. Там, де зараз Ірак, там був колись Вавилон, який був за 585 років до Різдва Христового, зруйнував був Єрусалим і храм, а юдеїв забрав у довгу неволю. Так Юдею руками вавилонян покарав був Бог за нерозкаяність у відступництві від істинного Бога, що виявлялось у багатьох огидних гріхах.

А там, де тепер Іран, була Персія, могутня імперія, яка зруйнувала панування вавилонян  і дала, після сімдесятирічної неволі свободу юдеям повертатись до рідного краю, відбудовувати Єрусалим і храм та чекати на прихід Христа. Але поки юдеї проживали посеред язичницьких народів – вавилонян і персів, то віруючі часу не марнували.

Що роблять віруючі в Христа? Вони не лише вірують у Спасителя. Їхня віра діяльна і в сповіданні. Вони використовують кожну нагоду, аби славити Бога і словом, і ділом, і свідчити про благодатного Господа всім людям. А там де є Боже Слово, там обов’язково виконується обітниця Божа, яку Він проголосив був через Свого пророка Ісаю, який жив за 700 років до Різдва Христового: «Як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдцеві, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» (55:10, 11).

Ось так і діяло Боже Слово посеред вавилонян і персів. Серед них зявлялись істинні віруючі. А істинні віруючі завжди будуть чекати на прихід Христа. У Старому Заповіті істинні віруючі чекали на народження Христа. А ми, в Новому Заповіті, чекаємо на повернення Христа у славі. Я не маю сумнівів у тому, що і в Персії, і у Вавилоні, юдеї проголошували слова з пророцтва у Числах, які говорять про народження Христа: «Сходить зоря он від Якова, і підіймається берло з Ізраїля» (24:17).

Тож східні мудреці, а мудрими є ті, хто не просто знає багато всього, побачивши довгоочікувану зорю, яку їм показав Бог, вирушили в дорогу до Юдеї. А де шукати царя? Звісно ж, у столиці! Це логічно. Єрусалим – столиця Юдеї, отже новонароджений Цар Юдейський має бути у Своїй столиці. Але, як ми знаємо, логіка і наш розум у справах божественних є ненадійними порадниками. 

Тож, коли мудреці прибули до Єрусалиму і розпитувались: «Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому», то вони були насамперед дуже здивовані, що Єрусалим про новонародженого Царя не чув. Здивуванню мудреців не було меж. Вони ж від юдеїв чули про грядущого Царя, Який буде істинний Бог і Якому належить поклоніння. Ось Він народився, а Єрусалим не те, що не поклоняється Богові Цареві, а й нічого про Його народження не чув? Що ж сталось? Невже зоря не послана Богом?

Ми бачимо, що віра наших мудреців – більша ніж віра маси юдеїв у Єрусалимі та довкола нього. Адже Різдвяної ночі ангели співали пастухам на полі. Пастухи, які першими навістили Сина Божого, потім розповідали іншим людям про народженого Спасителя. Але Єрусалим, ані всю Юдею ця новина не зачепила. Вони дали жили своїм життям і чекали приходу Христа могутнього, який підкорить весь світ.

Тож, коли мудреці добралися до царських палат і цікавились де новонароджений Цар Юдейський, то діючий цар, Ірод, занепокоївся. А коли непокоївся Ірод, відомий своєю параноєю і убивствами, то непокоївся і весь Єрусалим, бо ніхто не знав у що виллється таке занепокоєння царя Ірода.  

Цар Ірод вирішив провести нараду про цього новонародженого Царя за участі книжників, тобто знавців Писання і дізнатись про те, де мав би народитись Богом обіцяний Цар Юдейський. І ті знаходять відповідь на поставлене Царем запитання: ««У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: «І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський».  Вони зачитують пророцтво з книги пророка Михея (5:1).

Щоправда вони забуваються додати дуже важливе закінчення з того речення: «віддавна постання Його, від днів віковічних». Вони пропускають слова про те, що хоча Він вийде з Віфлеєму і буде Син Давидів, Він – вічний. Пізніше наш Господь Ісус Христос буде питатися у подібних знавців Писання: «Як то кажуть, що Христос син Давидів? Та ж Давид сам говорить у книзі Псалмів: «Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, поки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!» Отже, Давид Його Господом зве, як же Він йому син?» (Лк. 20:41-44).  Син Давидів – вічний Бог, Який стається Сином Давида у часі, новонародженим Царем Юдейським, Якому поклонятися ідуть мудреці зі сходу і приходять до Єрусалиму.

Цар Ірод особисто направляє їх до Віфлеєму після таємної зустрічі з мудрецями. Він хоче їх використати так, щоб ніхто про це навіть не здогадувався. Він не вірить в Христа. Він – убивця. Він хоче убити новонародженого Царя Юдейського. Проте Він користується Словом і таким чином навіть з уст нечестивого царя Слово Боже стає для мудреців провідною зорею, яка веде їх вже в значно коротшу подорож до Віфлеєму. 

А у Віфлеємі вони знову бачать зорю, яка стає над домом, де перебував новонароджений Спаситель Христос. «І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому». Яку сильну віру мають ці мудреці!  Пастухи просто дивувались. А ці мудреці поклоняються Христові, як Богові і Цареві. І так само вони підносять Йому царські подарунки: золото, ладан і смирну. 

Вони так роблять, бо хоча бачать звичайне Немовля, вони вірять Слову Божому, що це є і Цар Юдейський, в Якому поблагословляться всі народи землі, для яких Він є єдиний Спаситель від гріха, від влади диявола і від смерті. І Він – вічний Бог. Тож ницьма падають перед Христом мудреці і дають Йому дари, які належить Цареві, Христу-Богу. 

Як разюче відрізняється віра цих язичницьких мудреців від юдеїв. Юдеї теж знали зі Слова, що прийде Месія-Цар-Христос. Вони знали з якого Він буде племені, де народиться. І навіть коли Він народився і пастухи розповідали усім іншим людям про те, що вони бачили і чули, то від них відмахувались, як від мух. Юдеї мали Слово, але переважна більшість юдеїв  хотіли панувати над Словом, маніпулювати Словом, а отже і Богом. Через це й вони нехтують новонародженим Царем Юдейським. 

Ірод, лукавий і підступний цар, має більше віри в пророцтво, ніж ті, що пишаються храмом, але не прислухаються до Слова і не довіряють Слову. А наші мудреці довіряють Слову і проходять таку далеку дорогу, здійснюють таку небезпечну подорож, аби поклонитись Цареві Юдейському і єдиному Спасителеві усіх народів землі.

Їх Господь направляє іншою дорогою додому.  Як і направить Йосипа і Марію з Дитям до Єгипту. Бо цей істинний Цар Юдейський, Ісус Христос, мав стати під Закон, виконати цей Закон досконало на нашому місці, забрати всі наші гріхи і обмити їх Своєю святою і невинною кров’ю на хресті Голгофи. Там Він помре, а не у Віфлеємі від меча нечестивих посіпак Ірода, що повбивають усіх немовлят віком від двох років і менших. Бо Слово має бути виконаним. І Цар Юдейський принесе викуп за всіх людей світу – поклавши власне життя за всіх нас і взявши його знову у воскресінні, даючи кожному, хто вірує в Нього  прощення гріхів, праведність, воскресіння, вічне життя і саме Царство Боже. 

Це все належить вам, любі брати і сестри, що віруєте у Царя Юдейського, народженого для нас, розпятого за наші гріхи і воскреслого для нашого виправдання. Ви, як і мудреці, довіряєте Слову. І споживаючи простий хліб та п’ючи просте вино, ви вірите, що споживаєте з ними істинне тіло та істинну кров Христа Спасителя, і як мудреці вклоняєтесь Христові Богові. отримуючи від Нього особисто прощення гріхів і праведність, і вічне життя, і всі інші прекрасні дари. Ми побачимо нашого Царя Христа у славі, а до дня Його повернення у славі нас веде наша особлива зоря – Боже Слово. Христос народився!  Славімо Його! Амінь.

День Св. Давида, царя

    
     Сьогодні ми згадуємо Св. Давида, царя і дякуємо за нього Господу. Давид був найбільший з Ізраїлевих царів. Він правив Ізраїлем приблизно з 1010 по 970 роки до Різдва Христового. Події з його життя описані починаючи від 16 розділу в 1 Книзі Самуїловій до 2-го розділу 1 Книги Царів та в 1-ій Книзі Хронік, розділи 10-29. Давид мав також талант до музики. Він вміло грав на лірі та написав не менше 73 Псалмів, з Псалмом "Господь - то мій Пастир" включно. Його публічна і приватна поведінка виявляла, як добрі риси (наприклад битва з Голіафом, яка записана в 1 Сам. 17) так і злі (наприклад, його перелюб з дружиною Урії, після якого послідувало вбиство Урії - ці події описані в 2 Сам. 11).
     Давидова велич крилася в його вірності Богові у ролі політичного та військового провідника Ізраїлю, а також в його охоті визнавати власні гріхи та просити про Боже прощення (2 Сам. 12; дивіться також Псалом 50). Саме під проводом Давида народ Ізраїлю об'єднався в єдиний народ зі столицею в Єрусалимі.
     

Молитва на День Св. Давида, царя:

   Боже величі!  Тобі поклоняються на небесах святі та ангели. Ми дякуємо Тобі за Давида, який через Псалтир, дав Твоєму народові гімни, аби ми співали їх у радості, поклоняючись Тобі на землі, аби бачити частину Твоєї пишноти. Приведи до виконання тієї надії про досконалість, яка буде нашою, коли ми стоятимемо перед Твоєю неприхованою славою; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

субота, 28 грудня 2019 р.

День пам'яті Віфлеємських Немовлят

     

Євангеліє від Св. Матвія розповідає нам про жорстокий замисел царя Ірода проти немовляти Ісуса після того, як його були "обманули" Мудреці зі Сходу.  Відчуваючи загрозу від "народженого Царя Юдейського", Ірод замордував всіх дітей віком від двох років і молодших, як у Віфлеємі, так і в його околицях (Матвія 2:16-18).  Цих Віфлеємських Немовлят ми згадуємо вже на третій день по Різдві Христовому і це служить нам як спомин не лише про жахливу брутальність, до якої схильні людські істоти, але й про те переслідування, якого зазнавав Ісус вже від самого початку Свого земного життя.  Хоча Божим Промислом, Ісусове життя було цього разу збережене, через багато років інший правитель, Понтій Пілат, винесе Ісусові смертний вирок.


Молитва на День пам'яті Віфлеємських Немовлят:


     Всемогутній Боже!  Невинно убієнні Немовлята Віфлеємські прославили Тебе не життям своїм, а смертю своєю. Умертвлюй в нас, благаємо Тебе, все те, що перебуває у конфлікті з волею Твоєю, аби наше життя несло свідчення про ту віру, яку ми сповідуємо вустами своїми;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 27 грудня 2019 р.

День Св. Апостола і Євангеліста Івана

   
Сьогодні ми згадуємо  Апостола і Євангеліста Івана, улюбленого учня Господа і дякуємо Господу за нього. Він був самовидцем дій, слів, страждань і смерті Спасителя. Він бачив і слухав Господа Ісуса Христа воскреслого. Окрім того, Господь об’явив св. Іванові майбутнє світу та Церкви, викликів із якими зіштовхнуться християни в Останні Дні та перемогу небес. Сьогодні ми насолоджуємося Посланнями Апостола Івана, книгою Об’явлення і, звісно ж, чудовим Євангелієм від Св. Івана, про яке доктор Мартін Лютер писав: «В Івановому Євангелії ви побачите, як надзвичайно майстерно змальовано те, як віра в Христа долає гріх, смерть, і пекло, і дає життя, праведність і спасіння. Це – справжня природа Євангелія». Апостол і Євангеліст Іван був єдиним із Апостолів, життя якого не закінчилося мученицькою смертю. Апостол доглядав Матір Божу та пережив заслання на острів Патмос, де й бачив видіння, які Господь доручив йому записати в книгу Апокаліпсис. Свої останні дні в цьому світі Св. Іван Богослов провів у місті Ефес. Господь покликав його до небесної домівки в глибокій старості.

Молитва на День Св. Апостола і Євангеліста Івана:

Милосердний Господи!  Пролий  яскраве проміння Твого світла на Церкву Твою, аби будучи навчені доктрині Твого блаженного Апостола і Євангеліста, Св. Івана, ми могли прийти до світла вічного життя, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.
 

Зі Скарбниці щоденної молитви


четвер, 26 грудня 2019 р.

День Св. Степана, диякона і першомученика

    
Сьогодні ми згадуємо Св. Степана, диякона і першомученика та дякуємо за нього Богові.  Св. Степан, муж "повний Духа Святого та мудрості" (Дії 6:5), був одним із перших семи дияконів Церкви.  Його було призначено провідниками Церкви, аби він роздавав убогим з єрусалимської християнської спільноти, що стрімко зростала, їжу та інші необхідні речі і таким чином апостоли отримували більше часу для публічного служіння Словом (Дії 6:2-5).  Очевидно, що від нього та інших дияконів, очікувалося, що вони не лише будуть служити при столах, але й навчатимуть і проповідуватимуть.  Коли деякі юдеї почали заздрити Степанові, то поставили його перед Синедріоном і фальшиво звинуватили його в тому, що він богохульствує проти Закону (Дії 6:9-14).  Степанове сповідання віри, разом із докором, який він висловив на адресу Синедріону за те, що вони відреклися від Месії і несуть відповідальність за Його смерть, настільки їх розгнівала, що його виволокли за місто і вкаменували.  Степана ми вшановуємо як першого мученика (першомученика) Церкви і за його слова довіри Богові та прощення, які він промовив помираючи: "Господи Ісусе, прийми духа мого!..." та: "Не залічи їм, о Господи, цього гріха!" (Дії 7:59-60).

Молитва на День Св. Степана, диякона і першомученика:

     Отче небесний!  Посеред наших страждань заради Христа, подай нам благодаті Твоєї, аби повторювали приклад першомученика Степана і теж дивилися на Того, Хто постраждав і був розп'ятий за нас, молячись за тих, що чинять нам зло; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 25 грудня 2019 р.

Різдвяна проповідь


ДОБРОТА І ЛЮДИНОЛЮБСТВО
            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А коли з'явилась благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а зі Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоємцями за надією на вічне життя. Вірне слово, і я хочу, щоб ти і про це впевняв, щоб ті, хто ввірував у Бога, дбали про добрі діла пильнувати (Послання Св. Апостола Павла до Тита 3:4-8а).

            Христос народився! Славімо Його!

            Дорогі брати і сестри, в одній церкві діти готували вертеп. Дійство мало відбуватись одразу після Вечірньої на Надвечір’я Різдва Христового. Аби показати всім присутнім сяйво благодаті новонародженого Спасителя, діти вирішили у ясла вкрутити лампочку, а потім вимкнувши світло у всій церкві, її засвітити. Всі вимикачі перебували в руках одного хлопчика. І ось коли розпочався вертеп, він розгубився і вимкнув усі лампочки.  Після напруженої мовчанки, один із пастухів з вертепу вигукнув: «Гей! Ти вимкнув Ісуса!»

            На жаль, Ісуса часто вимикають під час Різдва навіть ті, що були охрищені в Його Ім’я. Ми славимо Бога, що в Україні відроджується Християнська Церква і відроджуються християнські традиції. Одна з таких найгарніших традицій – святкування Різдва. Чудово, що в нас все більше лунає колядок, переважна більшість яких складена віруючими людьми і є чудовими євангельськими творами. Коли такі колядки співають, то Ісусове Ім’я сяє посеред колядників, і тоді справді на нас проливається світло Євангелія.

            Але світ і диявол роблять невпинно свою роботу. З усіх сил вони намагаються перетворити Різдво Христове на «свято ні про що». Здається, що їхня мрія – це просто якийсь радянський Новий рік, який починається раніше на тиждень або на тиждень пізніше триває, залежно від того, який календар використовується: ново-юліанський чи юліанський.

            Здавалося б така важлива подія, як народження Божого Сина мала б обговорюватись на всіх телеканалах і радіостанціях. Проте більшість цих каналів і станцій заповнені різними фільмами та програмами, де про Христа не почуєш ні слова, але зможеш багато почути про різні подарунки, зможеш вдосталь надивитись на людей, які носять червоні шапочки Санта-Клауса або ж Святого Миколая, які про Христа, народженого у Віфлеємі – ні пари з уст.

            Диявол знає Писання, а отже йому добре відоме і застереження Апостола Павла: «Не дайте себе звести, товариство лихе псує добрі звичаї!» (1 Кор. 15:33). Тож він  усіх сил запрошує нас долучатись до товариства лихого – до вульгарних фільмів та різноманітних шоу, до компаній, що ставлять наголос на пияцтві та розпусті і до всього іншого, де ні слова не промовляється про Христа, де не співають про Нього, а лише святкують якесь порожнє свято.

            Проте  що таке Різдво?  Сьогодні Апостол Павло дає нам на це питання дуже влучну відповідь. Апостол фактично каже нам, що Різдво – це з’явлення благодаті та людинолюбства Спасителя, нашого Бога. Ось чому Різдво – таке особливе, радісне і веселе свято. Зявилася благодать і зявилось людинолюбство. Власне кажучи тут, як і в деяких інших місцях Писання, наш перекладач чомусь вдався до слова благодать. Благодать, звісно – чудове і величне слово.

            Але тут Апостол Павло використовує зовсім інше грецьке слово. Воно звучить як хрістотіс (хрейстотейс) і означає воно доброта. Тож ми будемо говорити так, як говорив Св, Павло – до нас зявилась доброта. Це слово доброта має ще й відтінок лагідності, приязності. Ось це і є Ісус. У Віфлеємі Діва Марія народила таку ідеальну Доброту. У пелюшках лежав Спаситель світу, істинний Бог у людській плоті. Його Мати Божа сповила і поклала у ясла. До Нього тієї самої ночі прийшли відвідувачі, пастухи з полів біля Віфлеєма.

            Якщо до Мойсея Бог промовляв: «Ти не зможеш побачити лиця Мого, бо людина не може побачити Мене і жити» (2 М. 33:20). То до Бога во плоті, до Ісуса, до Доброти, можна підходити всім людям. Христос, як ми кажемо українською мовою одна Доброта. Через це Бог стається людиною. Через це народжується Ісус, Доброта і Приязність. Бо Він добрий до нас і хоче, щоб ми спаслися.

            А друге слово, яке ми сьогодні чуємо з нашого Писання – людинолюбство. Це слово правильно перекладене. Ви це слово зрозуміли б, якби почули його навіть грецькою мовою Там воно звучить як філантропія, звідси й наше слово філантроп або ж людинолюб. Мойсей так говорить про Бога, Який народиться людиною у час Різдва: «По правиці Його огонь Закону для них. Теж народи Він любить» (5 М. 33:2, 3).

            Він нас настільки любить, що народжується, аби нам служити. Він, як ми сповідуємо в нашій літургії – «Бо Ти добрий і чоловіколюбний Бог єси, і Тобі одному належить вся слава, честь і поклін тепер, і повсякчас, і по віки віків». Ось, який наш Бог, любі брати і сестри, Який стається людиною, бо Він – добрий і Він любить людей.

            Це дуже щирі слова Господа. Не треба в них сумніватися або вагатися у щирості сказаного Богом. І Різдво Христове, і життя Сина Божого, і Його служіння є доказом Божої доброти та людинолюбства. Все життя Його, і смерть, і воскресінням є доказом цієї доброти і людинолюбства.

Бо саме таким чином Він нас спас. Ми народились у гріхах. Як часто замість добра ми виявляли зло, а замість людинолюбства – людиноненависництво, чи то в думках, словах, а часом і нашими вчинками. І не грає ролі, скільки добра ми можемо зробити, якщо ми скоїмо бодай один гріх, ми вже засуджені до вічних мук у аду.

Та й що то за добрі діла такі в грішних? Господь каже: «Родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити» (Мт. 7:17, 18). Ми – грішні, неправедні і такі ж само наші діла, поки ми грішні та неправедні. Щоб робити добрі діла, щоб праведні вчинки, треба спочатку стати добрим і праведним.

А таким є лише наш Бог. Різдвяної ночі ангели благовістили нам радість велику про те, що в Давидовому місті для нас народився Спаситель Христос. Сьогодні ми чуємо, як Господь Святий Дух через Апостола Павла каже, що Він – Доброта та Людинолюбство. І далі ми чуємо, що наш Бог «нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а зі Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого».

Різдво Христове свідчить, що ніяким нашим ділам, жодним нашим ділам місяця у нашому спасінні до вічного життя немає. Бог нас спас винятково зі Своєї милості. Ця милість скасовує повністю і цілковито усяку нашу хвальковитість або хвальковитість тих святош, які вдають начебто вони добилися спасіння або визнання Божого самотужки або допомогли Богові їх спасти. Самотужки можна лише потрапити на віки до аду або своєю хвалькуватістю та гординею допомогти Богові краще сформулювати осудний вирок щодо нашої вічності. 

Бог – милостивий і Він не потребує наших діл для нашого спасіння. Інакше тоді Він не був би милостивий Бог, а якийсь хабарник чи любитель лестощів. Але таким недолугим божеством Його прагнуть зробити ті, що наполягають начебто Божої милості для спасіння недостатньо, а потрібні ще діла. Такі насправді заявляють, що Христова жертва на хресті недосконала і неповна, і вони її доповнюють своїми ділами. І так роблять з Бога неправдомовця і обманщика. Це – жахливий гріх і диявольська наука. 

Писання чітко каже, що Бог нас спас зі Своєї милості, а далі каже – через купіль відродження. Не ми самі відродились, а Він нас викупав у Святому Хрищенні. Це Святе Хрищення, таке простеньке Таїнство – справжня купіль відродження і обновлення Святим Духом. Викупана і відроджена, і обновлена Святим Духом не лише наша голова, і навіть не лише наше тіло, але й усе наше єство. Хрищення нас спасає досконало. Воно здійснюється один раз на все життя, але все життя воно триває, як і вічним є спасіння, яке ми одержали в нашому Хрищенні.

Бог усе це вчинив через Ісуса Христа, через воплочену Доброту і Людинолюбство – через Свого Сина, Який у Хрищенні наче окутує нас Своєю праведністю, зодягає нас у праведність так що ми співаємо: «Ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:27). Він робить це, бо Він – добрий і чоловіколюбний. Він утішає нас через Своє Слово. Він покріпляє нас Своїми істинними тілом і кровю у Святому Причасті. Для цього Доброта і Людинолюбство воплотилися у Віфлеємі

І Він робить усе це винятково з благодаті, тобто невимовної і не заслуженої нами Божій любові до кожного з нас. Не ділами, а цією благодаттю ми виправдовуємось і стаємо спадкоємцями вічного життя заради Христа. Через це Христос народжується у Віфлеємі, аби ми стали громадянами Його Царства Небесного, і як Він воскресли до вічного життя, і жили з Ним у Його Царстві повіки віків. 

Через це Різдво – таке радісне свято. Через це ми його так любимо. Бо ми тепер прощені, ми тепер виправдані, ми маємо праведність, і воскресіння, і вічне життя. І тепер ми – інші люди, відроджені та оновлені. І тепер ми готові робити добрі діла, які будуть не лише добрі в очах світу, але й добрі в очах Божих, адже вони роблять Його любими дітками, у яких живе Його Син, хрістотіс і філантропія, Доброта і Людинолюбство.

Ми тепер стали посудиною через яку ця доброта і людинолюбство виливаються до всіх людей, до всіх наших ближніх. Ви, любі віруючі – посудина переповнене благословеннями, що линуть до всіх довкола нас. Серце добре і серце людинолюбне не буде мовчки спостерігати за бідою ближнього – воно хоче прийти на допомогу, а ноги віруючого поспішають туди де є потреба, а руки вже допомагають. 

А вуха віруючого не чекають подяки у відповідь. Та коли вони таки пролунають, то уста наші віддадуть усю славу нашому Богові і визнають: «Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!» (Лк 17:10). І поділять радісною новиною про народження Сина Божого у Віфлеємі. І запросять із собою прийти і поклонитися Христові, Який народився. Бо ось так сяє через нас Христос, як Він Сам каже: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16).  Хай ніхто і ніколи не вимикає світло Ісуса на Різдво!  Бо Христос народився! Славімо Його! Амінь.

вівторок, 24 грудня 2019 р.

Христос народився! Славімо Його!

Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім'я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру (Ісаї 9:5).

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!         СЛАВІМО ЙОГО!

Любі брати і сестри! Любі друзі!

Зичу Вам радісного святкування Різдва Христового і благословенного Нового року!  Хай Син Божий, Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічності і Князь миру буде Вашою радістю і хай Він благословляє Вас Своїми чудовими і щедрими дарами!

У Христі Ісусі, нашому Воплоченому Господі та Спасителі,

+ В’ячеслав Горпинчук, Єпископ Української Лютеранської Церкви

понеділок, 23 грудня 2019 р.

Де є воплочений Христос - там місця бісам немає

Але Ісус, Його Імя як людини і Спасителя теж має своє значення. Бо Він, як ми вже казали раніше, стався людиною, будучи зачатим відповідно до волі Бога Отця, заради віруючих чоловіків і жінок і задля руйнування демонів. А тепер ти й сам можеш про це дізнатись із власних спостережень. Бо по всьому світові незліченну кількість біснуватих, і в твоєму місті теж – чимало біснуватих християни очистили в Ім’я Ісуса Христа, Який був розп’ятий за Понтія Пілата – вони їх зцілили і далі зцілюють, допомагаючи безпомічним і виганяючи з них бісів, – попередніми ж екзорцистами ті біснуваті зцілені бути не могли, хоча й використовували ті екзорцисти і закликання, і зілля.

Св. Юстин Мученик

неділя, 22 грудня 2019 р.

Проповідь на неділю перед Різдвом


РАДІЙТЕ В ГОСПОДІ ЗАВЖДИ!
   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Радійте в Господі завжди, і знову кажу: радійте! Ваша лагідність хай буде відома всім людям. Господь близько! Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі (Филип’ян 4:4-7).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Фил. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в одній книзі я знайшов рецепт того, як бути нещаcним і засмученим. Автор дає такі поради:
1.      Зроби так, що тебе непокоїло щось незначне. При цьому те незначне сам ти й зроби!
2.      Утрать перспективу і її не знаходь. Не дозволяй, аби в твоєму житті були пріоритети.
3.      Почни про щось журитися – при чому про щось таке, щодо чого ти не зможеш нічого вдіяти, а лише журитись.
4.      Будь перфекціоністом – засуджуй себе та інших за те, що вони не досягають досконалості.
5.      Май рацію завжди і в усьому. При чому будь єдиним, хто рацію має.
6.      Не довіряй нікому з людей, а витлумачуй усі їхні вчинки в якомога гірший спосіб. Будь підозріливим і приписуй їм найгірші мотиви їхніх учинків.
7.      Завжди порівнюй себе з іншими не на свою користь. Це гарантуватиме тобі постійну жалюгідність.
8.      Все сприймай на свою адресу так наче тебе намагаються образити.
9.      Не віддавайся з ентузіазмом жодній справі.
10.  Не приймай життя таким як воно є, а зроби  щастя метою твого життя.
Використовуйте цей рецепт щодня і нещастя вам гарантоване!

            Сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла дає нам «протилежні рецепти» і навчає нас щасливому життю. Апостол кличе нас радіти. І при тому не просто радіти, а радіти в Господі. Ця радість в Господі неможлива без віри в Христа. Бо якщо немає віри в Бога, то як може бути радість у Богові? Як може тоді серце радіти Христом, коли воно Христа не знає?

            Але коли є віра в Христа, тоді в серці живе Святий Дух і тоді є плоди Святого Духа, про які Апостол Павло каже в своєму Посланні до галатів: «Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість».  Сьогодні Апостол починає нас навчати з радості, радості у Господі.

            Так багато наших співвітчизників безрадісні, похмурі та роздратовані, готові до сварки будь-якої миті, бо не мають цієї радості. А цієї радості немає тоді, коли немає віри. Коли немає віри в Христа, істинної віри в Христа, тоді серце похмуре і воно немає ні любові до Бога, ані любові до ближнього. Тоді воно перебуває в оточенні гріхів і обвинувачень диявола, і тоді його мучить нечисте сумління, що докоряє за численні провини проти Бога і проти ближніх. Яка тоді може бути там радість?

            Її там бути не може. Інша справа – серце віруюче. Серце в якому Господь Святий Дух створив віру в Христа. Таке серце сповідує: «Я вірую, що Бог мене любить. І ось доказ невимовної любові Отця до мене – Його Син Ісус Христос. Вічний Бог стався людиною заради мене. Син Божий прийшов у цей світ з єдиною метою, аби я міг увійти в Царство Боже і жити в Ньому повіки віків.

            Ісус забрав усі мої гріхи на Себе і Він обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю.  Він помер за мене на хресті Голгофи і Він воскрес, як переможець над гріхом, над смертю і над владою диявола.  Він – мій Господь. він – мій Цар, Який дає мені воскресіння і вічне життя у Його Царстві. Він – мій Заступник, Який весь час заступається за мене перед Богом і в Імя Якого я завжди маю прощення гріхів і виправдання».

            Віруючому серцю нема чого боятися Божої кари. Адже Бог у Христі дарує нам не лише прощення гріхів, але й усе необхідне для нашого життя навіть тут. У цьому грішному світі. Як каже Апостол: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:32). І Сам наш розпятий і воскреслий Господь каже: «Знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:32, 33).

            Бог любить нас, любі віруючі брати і сестри. Він – наш благодатний і люблячий Отець, а не жорстокий і байдужий суддя. Він ставиться до нас, як до Своїх любих дітей, даруючи нам і Царство Небесне і даючи нам також хліб наш насущний – все, що нам потрібне дорогою до цього величного, прекрасного і вічного Царства.

            Тож Апостол кличе нас радіти у цьому люблячому і благодатному Господі. Бог прощає всі наші гріхи. Він проголошує нас праведними. Він називає нас Своїми любими дітьми і спадкоємцями Його вічного Царства.  Тож Христів Апостол промовляє: «І знову кажу: радійте!» Бо вже ні гріх, ні смерть, ні пекло нас не зруйнують, а Божа любов перебуває з нами весь час і повсюди.

Апостол Павло в Посланні до римлян ставить питання: «Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?» І сам дає на нього відповідь: «Я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (8:35, 38, 39).           

            Тож в Господі ми завжди радіємо. До нашого Бога ми виявляємо радість.  А далі Господь Святий Дух кличе нас мати також християнське ставлення до наших ближніх. Він каже: «Ваша лагідність хай буде відома всім людям. Господь близько!» Недостатньо просто не ображати людину. Господь хоче, щоб ми, як пояснює доктор Лютер у своєму Катехізисі, були другом для нашого ближнього у всякій його тілесній потребі та сприймали його слова та вчинки в якомога ліпший спосіб.

            Ось це сприймання слів і вчинків нашого ближнього в якомога ліпший спосіб дуже ненавидить диявол. Диявол хоче відособити нас, розділити нас усякими обвинуваченнями, чутками, фабрикуванням усяких нісенітниць проти наших ближніх. Недарма одним із перекладів цього терміну «диявол» є слово прокурор, тобто обвинувач. Господь називає диявола ще й обманщиком і убивцею. Бо ці три речі, обвинувачення, обман і убивство – вони стоять у одному грішному ряду. Так і живуть люди без Христа: для них часто плітки – радість, обман – достоїнство, а убивство – необхідність, яка випливає з інших двох «чеснот».

            Проте для дітей Божих, які радіють у Господі, справжньою чеснотою є лагідність. Вона – теж плід Святого Духа, Який живе і діє в нас, віруючих і вона спонукає нас радіти з тими, що радіють і плакати з тими, що плачуть. Ця лагідність не проста сентиментальність під час перегляду художніх фільмів, а вона радше має багато спільного з терпеливістю і емпатією, здатністю поставити себе на місце іншої людини, що перебуває за скрутних обставин.

            Як каже в іншому місці Апостол Павло: «Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати. Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних. Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких» (1 Кор. 9:19-22).

            І наш Господь кличе нас бути лагідними доброчинцями до всіх людей. «Ваше світло», – каже Христос, «нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16). Хай про нашу лагідність свідчать і наші слова, і наші діла до всіх людей довкола нас. Хай вони славлять нашого Господа, Який не далеко, а близько. Бог близько до всіх людей.  Але Він поруч з нами не просто як всюдисущий Бог, але й в особлийи спосіб – Він перебуває серед нас у  Своїй невимовній любові, у благодаті. Він там – де двоє або троє збираються в Імя Його. Він до нас промовляє у Слові. Він нас причащає Своїм істинним тілом і кровю у Святій Вечері.

            До Його повернення у славі залишається все менше часу. Коли Господь Ісус повернеться, Він воскресить нас до життя у Його Царстві, де ми будемо радіти у Його присутності повіки віків. А до того часу Він кличе нас, аби ми ні про що не турбувались. Тобто він каже нам, аби ми одразу нашу журбу перетворювали на молитву до люблячого Бога.  Він – наш люблячий Отець, а ми – Його любі діти.

            Згадайте ваше дитинство. Коли у вас виникла якась потреба або проблема, які ви не могли дати ради, то що ви робили. Ви починали журитись, не знаходили собі місця? А чи ви звертались за допомогою до ваших батьків?  Так само наш Господь кличе нас не журитись, а звертатись по допомогу до Нього у молитві. Іншими словами, Він каже, аби ми нашу журбу перетворювали на молитви. Адже наш Бог близько і Він нас ніколи не покине, а буде про нас дбати, як про це сповідує цар Давид: «А я вбогий та бідний, – за мене подбає Господь» (Пс. 39 (49):17).

            Апостол також нас навчає, як нам правильно слід молитись. Він каже, аби ми підходили до Бога з проханнями і подякою. Ми покликані висловлювати наші прохання щиро і просто заради Христа. Як і Господь Христос каже: «Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам» (Ів. 16:23). Важливою у кожній молитві є подяка, у якій ми перераховуємо ті благословення, які ми вже отримали від Господа. Бо такі слова не лише виливаються признання за все, що Бог зробив для нас доброго, але й укріплюють нашу впевненість, що Він далі буде про нас піклуватись, а ми з довірою чекати на Божу поміч.

            В кінці Св. Павло говорить про мир. Цей мир – дар Божий і він руйнує усі рецепти про те, як бути нещасливим. Цей мир не спрямований на ворожу армію чи злих і лукавих людей, а наше серце і на наш розум. Це дар Божий, який маємо ми, віруючі у Христі і через Христа. Як каже Апостол в іншому місці, що Бог «нас примирив із Собою Ісусом Христом» (2 Кор. 5:18) і він дає нам надзвичайний спокій за всіх обставин. 

Ми знаємо, що Бог нас любить і не зважаючи на те, з яким злом ми зіштовхуємось: великим чи малим, і не зважаючи на те, скільки воно триває: мить, а чи довго, ми віддаємо все в руки Бога, Який усе вирішить із найкращою користю для нас. Цей мир нерозривно поєднаний з вірою в Христа, довірою до Нього стримує нас від хитрощів і маніпуляцій до яких вдаються невіруючі або маловірні і замість довіри до Бога, довіряють лише собі і власній силі. Ми ж віримо Христові. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

субота, 21 грудня 2019 р.

День Св. Апостола Хоми

    
     Сьогодні ми згадуємо Св. Апостола Хому і дякуємо за нього Господу. Чотириєвангеліє згадує Св. Хому, як одного з Дванадцяти учнів Ісуса.  Євангеліє від Св. Івана, яке називає його "близнюком", використовує запитання Хоми для того, аби об'явити істину про Ісуса. Саме Хома запитує: "Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?" На це запитання Ісус відповідає: "Я - дорога, і правда, і життя" (Івана 14:5, 6).  Євангеліє від Св. Івана розповідає нам про те як Хома наприкінці дня, коли відбулося Ісусове воскресіння, сумнівається у повідомленні учнів про те, що вони бачили Ісуса.  Пізніше "Хома невіруючий" стає "віруючим Хомою", коли сповідує Ісуса: "Господь мій і Бог мій!" (Івана 20:24-29).  Відповідно до Передання на П'ятидесятницю Хома вирушив на схід і дійшов до Індії, де й сьогодні є група людей, які називають себе "християнами Св. Хоми".  Св. Апостол Хома був замучений за віру, померши від удару списом.

Молитва на День Св. Апостола Хоми:

Всемогутній і віковічний Боже!  Ти зміцнив Свого Апостола Хому непохитною і певною вірою у воскресіння Твого Сина.  Подай нам такої віри в Ісуса Христа, нашого Господа і Бога, аби нам ніколи нічого перед очима Твоїми не бракувало;  через Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Свтим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви