(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І це тому, що знаєте час, що пора нам уже пробудитись від сну. Бо тепер
спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. Ніч минула, а день
наблизився, тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла. Як
удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п'янстві, не в перелюбі та
розпусті, не в сварні та заздрощах, але
зодягніться Господом Ісусом Христом, а піклування про тіло не обертайте на
пожадливість! (Римлян 13:11-14).
Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7). Амінь.
Дорогі брати і сестри, коли ми
спимо, ми себе не бачимо. Ми наче виходимо поза реалії нашого земного життя. Ми
лежимо на ліжку чи на дивані, наче мертві і з нас у мить нашого сну ніякої
користі немає. Якщо на нас у цей час
нашого сну натрапить наш ворог, то він може над нами позбиткуватись. І навіть
більше: сплячу людину легко, практично, без усякого спротиву, убити.
Наш розум теж переймається не
справжнім життям, яке тим часом іде своїм ходом, а снами. Він бачить якісь
образи та події, далекі від реальності і він не має достатньо здорового глузду,
аби визнати їх за несправжні. Наші сни ми сприймаємо за правду і відповідно до
них діємо, радіємо і сумуємо, сміємось або плачемо.
Але щойно ми просинаємось, як
повертаємось у реальний світ. І це саме відбувається у духовному житті. Поки ми невіруючі, ми наче люди, що сплять. В
очах Божих ми практично мертві. Ми нічого не контролюємо, а якщо контролюємо
щось, то це відбувається у сні. А справжнього життя, істинних Божих благословень
ми не помічаємо. Благословення Божі ми помічаємо і навіть отримуємо лише тоді,
коли починаємо вірувати у Христа. Тоді наші очі розплющуються і ми починаємо
бачити всі ті дари, якими нас обдаровує Бог: прощення гріхів, праведність,
воскресіння і вічне життя.
А очі невіруючих заплющені до
духовних реалій. Вони їх не бачать і не чують. Вони сплять. І вони не бачать
Божих благословень. А бачать лише тимчасове – те, що проходить і минає. Вони
бачать розкоші цього світу і понад усе їх прагнуть. Вони бачать честь і пошану
світу та мирських людей і женуться за ними. Але вони не бачать реалій вічного
життя. Вони нічого не знають про небесну радість. Тож і поведінка їхня така, наче немає ні
Бога, ні гріха, ні диявола, ані Царства Божого, ні пекла, ані вічного життя, а
є лише їхній сон.
Проте цей сон, це життя невірства
неминуче закінчиться і коли невіруючий опиниться у вогняному озері аду, то його
пробудження буде жахливим і те жахіття, муки в аду триватимуть вічно. Але
Господь Бог «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим.
2:4). Бог хоче, аби всі люди знали
велику правду про те, що Він так «полюбив світ, що дав Сина Свого
Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне»
(Ів. 3:16).
Аби кожен, хто вірує в Нього мав
вічне життя, Ісус Христос, Божий Син, забрав усі гріхи і провини людства, усі
наші гріхи і поніс їх на Голгофський хрест. І там Він обмив їх усі до одного
Своєю святою і невинною кров’ю.
Заплата за гріх – смерть. Аби смерть не мала над нами вічної влади, Ісус на
хресті помер на нашому місці і замість нас. І на третій день Він вийшов із
гробу переможцем над смертю. Він воскрес, аби й ми воскресли як і Він до
вічного життя у Божому Царстві.
Ісус визволив нас від гріха, від
смерті, і від влади диявола. Ісус здобув для нас усі благословення: прощення
гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя. Це – реальність. Але цю
реальність бачать і осягають лише ті люди, в яких Святий Дух створив Христовим
Євангелієм віру в Сина Божого. Ми віруючі і ми знаємо істину. Ми ходимо із
Христом і Христос живе в нас, а ми в
Ньому. Він нас живить Своїм Словом. Він нас причащає Своїми істинними тілом і
кров’ю у Святій Вечері, даючи з ними прощення гріхів і вічне життя.
До такого життя у Христі і з
Христом нас пробудив Святий Дух із духовної сплячки, із духовної смерті і
відкривав наші очі до Божої істини. Але
інколи навіть віруючих люди можуть почати дрімати і навіть засинати. Колискові
від світу і диявола можуть присипляти навіть тих, що були прокинулись. Але якщо
прислухатись до світу із його посланням про пошук винятково мирських і
плотських задоволень, багатства тощо, (а світові підспівує ще й диявол, бо тут
вони союзники) то можна знову задрімати, а то й навіть заснути. І ми знову
опиняємось у світі ілюзій.
Апостол кличе і каже: «що знаєте
час, що пора нам уже пробудитись від сну. Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж
тоді, коли ми ввірували». Апостол, звісно, не спить. Але він дуже добре розуміє
стан невіруючих. Він сам був переслідником Церкви. І він – Апостол Христів.
Через нього промовляє Святий Дух, Який краще від нас знає особливості нашої
грішної природи і нашої грішної плоті.
Спасіння тепер ближче, ніж коли
ми ввірували, - каже Св. Павло. Істинні юдеї вірували в майбутній прихід
Христа, якого обіцяли пророки в Писаннях, починаючи від книги Буття. На прихід
Христа чекали ще навіть Адам і Єва. І ось Христос прийшов. Обітниці про Його
прихід, про Його жертву за всі наші гріхи, про Його перемогу над смертю
виконались. Христос царює на небесах, а Його Євангеліє проповідується.
Ті, що ще чекають на Його перший
прихід роблять Бога і Христа обманщиком, бо Христос уже прийшов. І ті, що
вірують в Христа, мають спасіння і вічне життя. Так само як мають спасіння і
вічне життя ті, що вірували у Христа ще до Його народження у Віфлеємі. Віра –
одна й та сама. Просто ті, хто жив до Христа, вірували у обітницю, а ми віруємо
у виконання обітниці, Вони вірували в Христа грядущого. А ми віруємо в Христа,
Який прийшов і Який має повернутись у славі.
Разом із тими, хто жив до Христа,
ми маємо одну віру, одного Духа, одного Христа і ми всі разом належимо до
однієї спільноти святих, у якій є Адам і Єва, Ной, Авраам, і Мойсей, цар Давид,
Іван Христитель і маса інших віруючих Старого Заповіту. І звісно маса віруючих
Нового Заповіту. Св. Павло, що час пробудитись із невірства тим, хто віри не
мав, або втратив її чи втрачає, бо тепер – спасіння ближче.
Бо Христос уже прийшов. І Його
Євангеліє дуже чітко шириться світом і в Слові, і в Таїнстві. Пора проснутись,
і покріпити віру, бо де віра сильна – там і спасіння ближче, тобто там ближче
Христос. Бо спасіння є лише там, де є Христос. А Христа ми можемо осягнути лише
вірою. Тож коли ми віруємо, то маємо Христа і належимо Христові. А де є
Христос, то там є і спасіння і всі інші благословення, які дає спасіння вірою в
Христа – прощення гріхів, праведність, воскресіння, і вічне життя.
Апостол каже: «Ніч минула, а день
наблизився, тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла». Час без
Євангелія минувся. Час, коли, наприклад, Європа жила у темряві, без світла
Христової правди, залишився позаду. Тепер Євангеліє проповідується на північних
берегах Середземного моря і далі. Павло мріє про місійну подорож до Іспанії.
Євангеліє розсіює духовну ніч, бо змістом і суттю Євангелія є Ісус Христос. Він
каже: «Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не
зоставався» (Ів. 12:46).
Де проповідується Євангеліє, там
Господь Святий Дух творить віру. Там люди пробуджуються від духовного сну, від
ілюзій і там вони починають ходити у світлі. І ми цих людей будемо помічати.
Вони будуть мати іншу духовні обладунки, аніж ті що сплять і ті, що ходять у
темряві.
Віруючі відкидають діла вчинки
темряви. Сьогодні Апостол до них зараховує гульню, п'янство, перелюб, розпусту, сварню та заздрощі. Людина, яка
живе у темряві невірства не дбає про те, аби утримувати себе в чистоті навіть в
очах свого ближнього. Така людина, наче непокрита, наче нага, гола і не знає ні
в чому стриму та всі свої сили спрямовує на задоволення вимог грішної плоті.
Щойно плоть скаже «хочу», як той, хто ходить у темряві поспішає таку вимогу
задовольнити. І йому байдуже, гріх то чи ні, і навіть йому байдуже те, як це
виглядає в очах інших людей.
Чим густіша темрява, тим більше
гульні, п’янства і розпусти. І там відповідно будуть супутні й інші пороки,
як-от сварки та заздрощі і невпинна гонитва за тим, хто може вразити іншого
більшою кількістю грошей, гулянок і розпусти. Віруючі, звісно, теж можуть
відзначати якісь свята, віруючим потрібно їсти і пити. Апостол Павло радить,
наприклад, своєму учневі Тимофієві, вживати вино, аби покріпити його у
недугах.
Але невірство відрізняється тим,
що воно не знає міри ні в їжі, ні в напоях, ні в інших благах, які дає Господь.
Воно не прагне просто піклуватись про тіло, а жити в пожадливостях чим власне і
є всі ті пороки, які явно виявляють ті, що живуть у темряві. Але коли ми
віруємо в Христа, коли ми просинаємось і виходимо з темряви, то одягаємось у
зброю світла. Тобто, як каже дещо далі наш Апостол, ми зодягаємось у Христа, у
Його праведність.
І тоді, коли ми одягнені у
Христа, у зброю світла, тоді є справжня доброчесна поведінка. Тоді наше життя
не потребує регулювання ніякими церковними тривалими постами, що стримують
вживання їжі і напоїв на певний час і деякі люди можуть виявляти стриманість у
їжі і напоях. Але коли піст закінчиться, а з ним і закінчується зовнішня
здержливість, то можуть знову, наче з чистим сумлінням, вдаватись до гулянок і
п’янства.
Так буває, коли людина не
зодягнена у Христову праведність, у зброю світла. Тоді вона не має віри і в ній
не живе Святий Дух. Вона може до певної міри імітувати доброчесну поведінку
впродовж певного часу, але потім повертається до звичного життя у гульні та
розпусті, як свиня вертається до своєї калюжі.
Але, коли ми зодягнені у зброю
світла, то ми тоді піклування про власне тіло не обертаємо на пожадливість, а
приносимо у нашому житті плоди зброї світла, плоди, які у віруючому приносить
Святий Дух: «любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра,
лагідність, здержливість» (Гал. 5:22, 23). Там ці плоди рясніють, де є віра. А
де є віра, там немає сну та ілюзій, а є реальність духовного життя. А віру цю
дає лише Господь і лише Він її зміцнює Своїм Євангелієм, яким Він нас пробудив
зі сну і вивів із темряви на дивне світло Своє, світло вічного життя. У Христі
і заради Нього. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар