Коли мирянин починає проповідувати

 Якщо мирянин-християнин перебуває у місці, де немає інших християн, то йому не потрібно ніякого іншого поклику окрім поклику бути християнином, покликаному і помазаному Богом із середини. Тут його обов'язок полягатиме в проповідуванні язичникам або ж не-християнам і навчанні Євангелію тих, що перебувають у помилці і робитиме він це через обов'язок братерської любові, хоча й ніхто його до цього не кликатиме. Саме це робив Степан (Дії 6, 7), хоча про це ніхто із Апостольського служіння не наказував...

У такому разі християнин дивиться у братерській любові на потребу бідних і загублених душ, і не чекає на наказ або на лист від князя чи єпископа. Адже потреба ламає всі закони і для неї ніяких законів немає. Таким чином обов'язком любові є допомагати, якщо немає нікого іншого, хто міг би або повинен був би допомогти.

Мартін Лютер 

Не бути німими псами

  У наш вік нестямного бюрократизму і організаціалізму, які вповазають вже й у церкви - і то навіть у церкви ортодоксальні - істина сприймається, як великий порушник миру.  На неї дивляться як на творця "поділів". Всупереч цьому забобонові ми повинні відмовлятись бути німими псами (Іс. 56:10), але нести свідчення про істину без страху, і не зважаючи на обличчя.  Служитель Євангелія має служити Богові і Його святому людові Його істиною. Його не було поставлено для того, щоб він лестив провідникам і сприяв компромісам.

     Втім також вкрай важливо наполягати, аби істина промовлялась у любові, аби вона притягувала людей, а не відганяла їх. Любов ранньої Церкви до бідних і безпомічних була великим магнітом, який притягував людей до єдино-спасенного проголошення Євангелія. Підбадьорюймо наших людей пам'ятати про наш великий місіонерський обов'язок, аби Церква і за наших днів могла притягувати загублених до скарбів спасіння.

Курт Маркворт

День мучеництва Св. Івана Христителя

 Сьогодні ми згадуємо День мучеництва Св. Івана Христителя. На противагу Різдву Св. Івана Христителя, яке ми святкуємо 24 червня, цей день присвячений споминові про те, як Св. Іван Христитель помер як мученик від рук тетрарха Ірода Антипи, який наказав відсікти йому голову (Марка 6:14-29).  З погляду світу, такий кінець життя Св. Івана був безславний.  Але насправді це була шляхетна участь у хресті Христовому і для Івана це була найбільша слава. Сам Господь Христос сказав був, що серед людей більшої людини ніж Іван Христитель не з'являлося (Матвія 11:11).  Він був останній з пророків Старого Заповіту, а також провісник Нового Заповіту.  Будучи Предтечею Христа, Іван виконав пророцтво про те, що перед великим і страшним Днем Господнім прийде великий пророк Ілля (Малахії 4:5; Матвія  17:10-13).  Своєю проповіддю  і Хрищенням покаяння Іван привертав "серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків" (Малахії 4:6). Ходячи слідами пророків, які були перед ним і очікуючи на Христа, дорогу для Якого він готував, цей слуга Господній, свідченням власної смерті проголосив про хрест.

Молитва на День мучеництва Св. Івана Христителя:

  Всемогутній Боже, Ти дав, аби Твій слуга, Іван Христитель, був Предтечею Твого Сина Ісуса Христа, і в проповідуванні покаяння, і у своїй невинній смерті.  Дай, аби й ми, що померли і воскресли з Христом у Святому Хрищенні, могли щоденно каятися у наших гріхах, терпляче страждати заради правди,  і безстрашно нести свідчення про Його перемогу над смертю; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

Про вшанування святих

     Святих справді треба шанувати, але так, як це наказав Бог і так, як вони самі хочуть, щоб їх шанували - так само як і блаженна Діва Марія співає у своїй пісні: "Ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Потужний! Його ж Імення - святе" (Луки 1:48, 49)... Позиція Священного Писання про вшанування святих стосується лише цих трьох частин:

     По-перше, ми славимо Бога правдивою подякою стосовно святих; Він прикрасив їх такими різними та прекрасними дарами (Галатів 1:24; Матвія 5:14, 16). Примержуймо ці дари і славімо тих святих, які вірно їх використовували, як і Христос наказував це вірному слузі (Матвія 25:21; 11:11).

     По-друге, для зміцнення  нашої віриі отримування з їхнього вчення, сповідання, хреста, негараздів, вірності, ходіння під хрестом і спасіння, терпеливості, втіхи та надії.

     По-третє, щоб ми кожен відповідно до нашого покликання, могли наслідувати їхню віру, надію, любов та інші християнські чесноти (Євреїв 13:7; 1 Коринтян 11:1). І саме це є правдивою шаною, і правдивим вшануванням святих. Бо те служіння, яке належить лише Богові, молитви та поклоніння не можна звертати до ангелів чи святих. І самі святі, безперечно, не бажають такого вшанування чи служби, ані вважають їх прийнятними та приємними - насправді вони їх відкидають тощо, як-от Петро (Дії 10:25, 26) чи Павло (Дії 14:15).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства   

Бути приятелем Христа: проповідь на 11-у неділю по П'ятидесятниці

 БУТИ ПРИЯТЕЛЕМ ХРИСТА

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

«До кого ж цей рід прирівняю? До хлоп'ят він подібний, що на ринку сидять та вигукують іншим, і кажуть: «Ми вам грали, а ви не танцювали, ми співали вам жалібно, та не плакали ви...» Бо прийшов був Іван, що не їв і не пив, вони ж кажуть: «Він демона має».  Прийшов же Син Людський, що їсть і п'є, вони ж кажуть: «Чоловік ось, – ласун і п'яниця, Він – приятель митників і грішників». І виправдалася мудрість своїми ділами». Ісус тоді став докоряти містам, де відбулося найбільш Його чуд, що вони не покаялись: «Горе тобі, Хоразіне, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то в Тирі й Сидоні були відбулися ті чуда, що сталися в вас, то давно б вони каялися в волосяниці та в попелі. Але кажу вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам! А ти, Капернауме, що до неба піднісся, аж до аду ти зійдеш. Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день. Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі!...» (Євангеліє від Св. Матвія 11:16-24). 

            Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом (2 Сол. 3:16). Амінь. 

Любі брати і сестри, коли в Раю, наша праматір, Єва, піддалась на спокусу диявола і засумнівалась у Божому Слові, а потім з’їла заборонений плід та ще й дала його спожити нашому прабатькові Адамові. Вони скоїли гріх. І Бог не забарився їм той гріх виявити. 

Але яка була відповідь голови сім’ї, Адама на докір Божий? Чи він покаявся у гріхові відступництва і в тому, що не виконав свій сімейний обов’язок і не докорив Єві?  Ось яка була Адамова відповідь: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв». (1 М. 3:12). Він знайшов відмовку! 

А Єва? Як повелася наша праматір? Адже Бог докорив і Єві. Вона відповіла Творцеві: «Змій спокусив мене, і я їла». І вона знайшла відмовку!  Ні Адам, ні Єва не покаялись.  У них були дуже вагомі причини не каятись. Винен був у них хтось інший, а не вони. Відколи гріх увійшов у нашу плоть, люди народжуються майстрами відмовок. Ми народжуємось майстрами відмовок!  І ми ними користуємось. 

Замість того, аби розкаятись бодай у одному гріхові, ми знайдемо тисячі причин, - дуже часто в інших людях, а буває, що й у Богові, аби лишень не каятись у скоєних нами гріхами і не уповати на Христа і радіти Його прощенням і жити в Божій благодаті, а не в гордій само-праведності.  Гріх настільки засліпив наш розум, а диявол настільки багато напустив нам туману в очі, що ми радше підемо слідом за таким само сліпим поводарем до ями, аніж будемо каятись у гріхові і підносити свої серця і все наше життя до гори, до небес. 

Юдеї, які жили за днів земного служіння Сина Божого, теж були заражені гординею самоправедності. І вони знаходили масу відмовок, аби лишень не каятись у власних гріхах,  не прощати своїх ближніх, і не уповати на Христа. Вони мали свої примхи і вважали, що Бог має бути в них на побігеньках. Господь порівнює їх із дітьми, які граються на ринках. 

Вони хочуть лише свого. «Ми вам грали, а ви не танцювали». Ми граємось у весілля, а ви не танцюєте! Як ви можете! Робіть те, що ми хочемо, або ми з вами гратись не будемо! «Ми співали вам жалібно, та не плакали ви...» Ми граємось у похорон, а ви не плачете!  Як ви можете!  Робіть те, що ми хочемо, аби ми з вами гратись не будемо!

Хіба нам не хотілося б, аби Бог виконував наші забаганки? Аби все було по-нашому? Якщо ми так думаємо, якщо наші такі бажання, то чи сильно ми відрізняємось від юдеїв за днів земного служіння нашого Господа?  Вони були примхливими, наче нерозумні дітлахи на ринку і завжди, як і наші прабатьки в раю після гріхопадіння, знаходили різноманітні відмовки. 

 «Бо прийшов був Іван, що не їв і не пив», – каже Син Божий, «вони ж кажуть: «Він демона має». Іван Христитель, Предтеча Христа, вів дуже аскетичний спосіб життя і був сильним проповідником. Він не зважав на особи, а докоряв за гріхи. 

Ось що він проповідував фарисеям і садукеям, які не хотіли каятись у гріхах, а йшли до нього, аби охриститись лише про людське око: «Роде зміїний, хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього Отож, учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити в собі: «Ми маємо отця Авраама». Кажу-бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння!» Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене» (Мт. 3:7-10). 

То ж вони обвинувачували Івана в тому, що він – біснуватий.  Пророк в їхніх очах був біснуватий, а вони, нерозкаяні грішники в очах Божих – праведні і невинні – точно, як наші прабатьки в раю після гріхопадіння. А розкаяним грішникам Іван вказував своїм перстом на Христа і промовляв: «Оце – Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29). 

І розкаяні грішники йшли до цього Агнця Божого, до Ягняти – Христа і отримували від Нього і в Ньому прощення гріхів, спасіння і вічне життя.  Адже «ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:9). 

 А що робили нерозкаяні грішники? Господь каже: «Прийшов же Син Людський, що їсть і п'є, вони ж кажуть: «Чоловік ось, – ласун і п'яниця, Він – приятель митників і грішників». І виправдалася мудрість своїми ділами». Вони ненавиділи, коли Іван, що був аскетом, докоряв їм за гріхи і називали його біснуватим. 

А коли Ісус проголошував прощення розкаяним грішникам і радо приймав запрошення до їхнього дому і столу, то вони теж Його ненавиділи і обзивали не лише ласуном і п’яницею, але ще й приятелем митників і грішників. Ось, що їх справді зачіпляло!  Вони хотіли, аби Бог діяв по їхньому і задовольняв їхні примхи. 

А якими були їхні примхи? Вони хотіли, аби Бог називав їх праведними і давав їм спасіння і вічне життя за те, що вони робили!  Усім своїм життям і словами вони наче промовляли: «Бог повинен нас проголошувати праведними за те, як ми живемо.  Ми ж недаремно вигадали всі ці правила! Ми ж недаремно намагаємось вести дуже моральне життя, носимо весь цей одяг і виконуємо всі ці приписи, і правила!  Ми ж такі добрі, хороші, і правильні! Ми заслуговуємо на вічне життя! Не те, що ті митники і грішники!» 

Але що буде їм за цю їхню позірну «правильність», а насправді примхливість і гординю?  Що буде їм за уповання на власну праведність і їхні добрі діла? Горе!   Ми чуємо, як «Ісус тоді став докоряти містам, де відбулося найбільш Його чуд, що вони не покаялись: «Горе тобі, Хоразіне, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то в Тирі й Сидоні були відбулися ті чуда, що сталися в вас, то давно б вони каялися в волосяниці та в попелі. Але кажу вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам!» 

Ось так – легше буде язичницьким містам у Останній День, аніж цим юдейським містам, вулицями яких ходили і проповідували пророки Божі і навіть Сам Господь Христос! Чому? Бо вони не покаялись! Вони вважали, як багато-хто вважає нині із заражених гординею і її дитям-примхливість, що їм немає в чому каятись. 

А ось що чекає на мешканців Капернауму, в якому Христос був замешкував: «А ти, Капернауме, що до неба піднісся, аж до аду ти зійдеш. Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день. Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі!...» 

Ого!  Навіть содомській землі, яка була випалена вогнем з неба буде легше Судного Дня, аніж Капернаумові, який відрікся від Христа і називав Його ласуном і п’яницею, і другом митників і грішників!  Хоразін, Віфсаїда і Капернаум - міста у Святій Земллі відреклися від Бога, від Його Слова і відкинули Христа, поза Яким немає ні прощення гріхів, ні спасіння, ні вічного життя. Всі ті, хто уповав на добрі діла, будуть засуджені, коли Син Божий повернеться у славі, щоб судити світ. 

Але хто спасеться? Спасуться митники і грішники – спасуться усі розкаяні люди, які визнають, що ми в гріхах зачаті і народжені і, що в нас нічого доброго немає, і що ми лише заслуговуємо на Божий суд і кару за наші гріхи та провини – смерть і вічні муки в пеклі. Немає в нас самих нічого такого, чим би ми могли хвалитись. 

Слава Богові, Який так «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Всі наші гріхи і провини Бог поклав на Христа, Який у повному послухові до волі Отця і з любові до всіх нас, поніс усі наші гріхи на хрест Голгофи і там обмив їх, усі до одного, Своєю святою і невинною кров’ю. Він помер за всіх нас, аби ми мали прощення гріхів і Він воскрес на третій день, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий і мав спасіння, воскресіння, і вічне життя. 

Він хоче, аби ми всі спаслися. Він хоче бути приятелем для всіх нас. Він став приятелем для розкаяних митників і грішників. Він стає і нашим приятелем, коли ми каємось у наших гріхах і уповаємо на Нього. Як чудово мати Бога і то Бога благодатного, люблячого за свого приятеля! Ми з Ним можемо розмовляти, коли молимось до Нього. І Він розмовляє з нами, коли промовляє до нас через Своє Слово. 

Він заходив у гості до розкаяних і віруючих митників і грішників, сідав з ними за стіл, їв пив і навіть перетворював воду на вино. Він сьогодні присутній і в наших домівках, оселях і де б ми не були, адже Він – хоча й навіки буде істинною людиною і нашим приятелем – Він також всюдисущий Бог. 

І хоча ми Христа не можемо пригостити нині дарами з нашого столу, Він пригощає нас тут, сьогодні у Церкві прощенням гріхів, спасінням і вічним життям. Він робить це не лише через проголошення проповідника, але й причащаючи нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері.  Сьогодні ми, митники і грішники, перебуваємо в гостях у Ісуса тут, біля Столу Господнього, аби при завершенні історії цього світу, День Судний був для нас Днем Радості, бо тоді Христос запросить усіх нас, Його любих віруючих друзів і промовить: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34). 

О, який то буде чудовий день, любі брати і сестри!  А він буде чудовий, бо чудовий і добрий, і люблячий наш Бог!  Хай Йому належить уся честь і слава повіки віків! В Ім’я Христа. Амінь. 

Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого! (Римлян 15:13) Амінь.

День Преображення Господнього

 Сьогодні ми святкуємо Преображення Господнє. Про цю чудесну подію читаємо в Євангелії від Св. Марка 9:1-9:  "І сказав Він [Ісус Христос] до них: «Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі». А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на гору високу самих. І Він переобразивсь перед ними. І стала одежа Його осяйна, дуже біла, як сніг, якої білильник не зміг би так вибілити на землі! І з'явивсь їм Ілля та Мойсей, і розмовляли з Ісусом. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: «Учителю, добре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі...» Бо не знав, що казати, бо були перелякані. Та хмара ось їх заслонила, і голос почувся із хмари: «Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!» І зараз, звівши очі свої, вони вже нікого з собою не бачили, крім Самого Ісуса. А коли з гори сходили, Він їм наказав, щоб нікому того не казали, що бачили, аж поки Син Людський із мертвих воскресне".

Молитва на День Преображення Господнього:

Боже!  У славетному Преображенні Твого Сина Єдинородного Ти свідченням стародавніх отців підтвердив був тайни віри, а в голосі з яскравої хмари Ти чудесно передвістив наше усиновлення благодаттю.  Учини нас милосердно співспадкоємцями слави з нашим  Царем і приведи нас до повноти Твоєї спадщини на небесах; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

День Св. Патріарха Ісака

 Сьогодні ми згадуємо Св. Патріарха Ісака і дякуємо за нього Господу.  Ісак, давно обіцяний і довгоочікуваний син Авраама і Сарри, народився коли його батькові було 100 років, а матері - 91.  Проголошення його пристарілим батькам про його народження принесло і радість, і сміх (звідси й ім'я Ісак, яке означає "сміх").  Будучи молодим чоловіком, Ісак супроводжував свого батька до гори Морія, на якій Авраам, у послухові до Божого наказу, приготувався принести Ісака в жертву цілопалення. Але в останню мить втрутився Бог, пощадивши Ісакове життя, а навзамін у жертву дав барана (Буття 22:1-14), вказуючи таким чином на замісницьку жертву Христа за гріхи світу.

    Ісак одружився з Ревекою (Буття 24:67) і в них народилися двійнята: Ісав і Яків (Буття 25:19-26).  В старому віці, вже будучи сліпим і немічним, Ісак хотів передати благословення  і головну спадщину своєму улюбленому і старшому синові, Ісавові. Але, використавши обман, Ревека натомість допомогла отримати благословення батька Якову.  Внаслідок цього почалася сімейна ворожнеча.  Ісак помер у віці 180 років і був похований своїми синами, які на той час помирилися, у фамільній печері Махпела (Буття 35:28-29).

Молитва на День Св. Патріарха Ісака:

     Всемогутній Боже, Отче Небесний!  Через Патріарха Ісака Ти вберіг насіння Месії і приніс нове твориво.  Бережи далі Ізраїль Божий, яким є Церква Твоя, коли вона виявляє славу Твого святого Імені, далі поклоняючись Синові Твоєму, Дитині Марії; через Ісуса Христа, нашого Господа.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Успіння Св. Діви Марії, Матері Божої

 Сьогодні ми згадуємо Св. Діву Марію, Богородицю і дякуємо за неї  Господу.  Саме її Бог обрав на Матір Сина Свого Єдинородного, Ісуса Христа. Діва Марія раділа спасінням, яке вона одержала вірою в Свого Сина, Спасителя. Радіючи тим, що вона Його народить, Марія співала: «Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі Спасі моїм» (Євангеліє від. Св. Луки 1:46).  Св. Богородиця залишила нам чудесний приклад безумовної покори волі Божій "Нехай буде мені згідно зі словом твоїм" (Луки 1:38), і вірності її Синові  та готовність виконувати Його Слово: "Зробіть усе те, що Він вам скаже!" (Івана 2:5).   Господь Св. Дух через Свою слугу Єлисавету проголосив про найвищу честь, що Св. Богородиця матиме понад усіх жінок: "Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї!" (Луки 1:42).  Євангелія і Книга Дій переповідають чимало випадків із її життя, які виявляють її опіку про Спасителя і віру в Нього.     

       У годину смерті  на Голгофському хресті, Спаситель доручив опіку над Своєю матір'ю Своєму улюбленому учневі,  Св. Іванові, апостолові та євангелістові.  Своє земне життя Св. Богородиця завершила в Ефесі - саме там жив і проповідував Св. Іван.  15 (28) серпня східна частина Християнської Церкви згадує саме, як День Успіння Св. Богородиці, коли її душа у сні покинула тлінне тіло і була перенесена до її Сина, нашого Спасителя, Ісуса Христа. У літургії Української Лютеранської Церкви ми прагнемо повторювати приклад віри Св. Діви Марії словами: «За прикладом Діви Марії і всіх праведних себе самих і все життя наше, Христу Богу доручімо!» 

Молитва на День Успіння Св. Діви Марії, Матері Божої:

     Всемогутній Боже!  Ти обрав Діву Марію, аби вона стала матір'ю Твого Єдинородного Сина. Дай, аби ми, викуплені Його кров'ю, могли разом із нею тішитися славою Твого вічного Царства; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Не соромитись Христа: проповідь на 10-у неділю по П'ятидесятниці

       НЕ СОРОМИТИСЬ ХРИСТА

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Дякую Богові, Якому служу від предків чистим сумлінням, що тебе пам'ятаю я завжди в молитвах своїх день і ніч. Я бажаю побачити тебе, пам'ятаючи сльози твої, щоб наповнитись радістю. Я приводжу на пам'ять собі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй Лоіді та в твоїй матері Евнікії; певен же я, що й у тобі вона оселилась. З цієї причини я нагадую тобі, що ти розгрівав Божого дара, який у тобі через покладання рук моїх. Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму. Тож, не соромся засвідчення Господа нашого, ні мене, Його в'язня, але страждай з Євангелією за силою Бога що нас спас і покликав святим покликом, не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті, що нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів. А тепер об'явилась через з'явлення Спасителя нашого Христа Ісуса, що й смерть зруйнував, і вивів на світло життя та нетління Євангелією, що для неї я був настановлений за проповідника, апостола й учителя. З цієї причини й терплю я оце, але не соромлюсь, бо знаю, в Кого я ввірував та впевнився, що має Він силу заховати на той день заставу мою. Май же за взір здорових слів ті, які від мене почув ти у вірі й любові, що в Христі Ісусі вона. Добро припоручене стережи Святим Духом, що в нас пробуває (2 Тимофія 1:3-14). 

            Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом (2 Сол. 3:16). Амінь. 

Любі брати і сестри, за останні декілька десятиліть деякі потужні засоби масової інформації у світі ведуть наполегливу боротьбу проти Христа і Церкви.  Власниками цих різноманітних ЗМІ є не-християни, люди невіруючі і часто навіть відверті безбожники. Тож вони інвестують купу грошей, часу і талантів для того, щоб знівелювати послання Євангелія, спрямувавши увагу людей в інший бік від Христа і Церкви. 

Аби добитись своєї мети, вони виливають тони всілякої неправди на Бога і Його Церкву, висміюють святе і возвеличують різні збочення. В різних країнах можуть бути свої нюанси, але головне завдання цих діячів і їхніх засобів, якими вони формують масову культуру, полягає в тому, аби бути християнином ставало незручно і навіть соромно. Для цього у людей із світу будуть різні засоби. 

За днів Риму, як і за днів Радянського Союзу, це було занесення християн до ворогів держави та державного устрою. Сьогодні ми чуємо, як Апостол Павло дякує Господу за свого учня, Тимофія і звертається до нього із настановами про його життя і служіння.  Ми звернемо увагу на вдячність Апостола, бо бути вдячними можуть не всі люди. 

Дещо пізніше Апостол буде писати останні дні і їхні тяжкі часи: «Будуть-бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких!» (2 Тим. 3:2-5). 

Невдячність – риса людей безбожних, які вдають наче знають Бога, але насправді є людьми невіруючими. А віруючі люди пам’ятають добро і самі відгукуються та приходять на допомогу тим, хто їм колись був допоміг. Віруючі люди – вдячні. Апостол вдячний Богові за Тимофія, за те, що Господь нагадує йому про цього молодшого слугу Божого і спонукає Павла молитись за нього.

Любі брати і сестри, дякуймо Богові і ми за вірних Богові людей. Дякуймо Богові за наших пастирів і дияконів, працівників церкви. Дякуймо Богові за воїнів, які захищають нашу країну. Дякуймо Господу за Божих людей в Європі та США, які так багато нам допомагають у час нашої біди. А, коли хтось буде висміювати християн чи Церкву Христову, то не вагаймось заступитись і сказати: «Я добре знаю, хто такі християни в США і в Європі. Вони – діти Божі і саме вони прийшли нам на допомогу у найважчий час і для мене, і для моєї країни». 

І прагнімо, як Христів Апостол мати спільноту з такими людьми. Апостол пише: «Я бажаю побачити тебе, пам'ятаючи сльози твої, щоб наповнитись радістю». І Тимофій, і багато інших християн плакали через пророцтво про те, що вони більше Павла не побачать, бо він мав зазнати страждань через Христа. І ось той час ставав усе ближчим. 

Християнство римською державою проголошувалось незаконною релігією. Бути християнином не просто означало бути непопулярним. Бути християнином означало перебувати в небезпеці для життя і тіла. Знати християнина, бути його другом теж означало наражатися на потенційну небезпеку. Багато-хто міг відректися від Апостола та інших вірних Божих людей у такі часи. 

Але не Тимофій!  Його віра була нелицемірною. В ті часи прикладом лицемірства були актори, які граючи різні ролі в амфітеатрах, зодягали відповідні маски. Тож лицеміри наче носять маски. Вони наче актори, які вдають із себе тих, ким насправді не є. 

Подібними до акторів-лицемірів були і фарисеї з книжниками. Назовні вони були дуже побожними і ревними у виконанні Закону, але не довіряли Божим обітницям і не вірували у Христа грядущого. Тож їхні серця були буквально переповнені злом. Господь Христос засуджував їх, кажучи: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати» і: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди!» (Мт. 23:23, 25). 

Лицеміри будуть у церкві, поки все добре. Але щойно почнуться гоніння чи інші проблеми, вони покинуть зібрання святих, бо їхня віра – фальшива, вони лише вдають із себе віруючих. Істинні віруючі – не такі. Вони такі як Тимофій. Віруючим, каже Павло, «не дав… Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму». 

У час війни, атак на віруючих, жахливих переслідувань за віру на тих українських територіях, які тимчасово окупувала Росія– у час, коли лицемірні віруючі ховаються по кутках, істинні християни мають силу, любов і здоровий розум. Не ми це все набули і розвинули. Це – Божі чудесні дари Його любим дітям. 

Господь дав нам духа сили, аби за будь-яких обставин ми мали можливість діяти на славу Божу, працювати задля поширення Царства Божого. Але не тільки це. Цей дух сили означає також зносити страждання і навіть власною смертю прославляти Христа, Який зодягає вінець переможця над смертю кожному, хто витерпить у вірі до кінця. 

Господь дав нам духа любові, який долає ворожнечу і ненависть світу, і незважаючи на всі атаки і біди, бажає того самого, чого прагне Ісус – спасіння всіх людей. А здоровий розум, ще один чудесний дар від всемогутнього і люблячого Бога, у цьому допомагає. Він дає нам можливість відділяти зерно від полови і мудро використовувати Закон і Євангеліє для досягнення мети нашої віри – спасіння душ. 

Тож Апостол кличе Тимофія, а через Христового Апостола і нас кличе Святий Дух, щоб ми не соромились засвідчення нашого Господа і не соромились усіх тих, кого атакує світ і диявол за їхнє сповідання Євангелія. Господь теж дуже наголошує на тому, аби ми не соромились Його. Він каже: «Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні. Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців. Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм» (Мт. 10:28-33).   

Та й як можна соромитись Бога, Який «нас спас і покликав святим покликом, не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті, що нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів». Бог нас спас і покликав до життя вічного не через те, що ми щось зробили чи заслужили. Бо так би ми ніколи не спаслись, а пішли б разом із усіма невіруючими і бісами на вічні муки пекла. 

Ні, Бог нас спас з волі Своєї і зі Своєї благодаті. Він захотів нас спасти і через це Він нас спас. А Він захотів нас спасти, бо Він нас невимовно любить. Він постановив нас спасти у Христі ще споконвіку. Ми – Божі вибранці і Бог зробив усе для нас і заради нас, віддавши на хресну смерть Свого Сина Єдинородного. І Він спас нас. 

Ісус Христос забрав усі наші гріхи на Себе і обмив їх усі до одного Своєю святою і невинною кров’ю. Він приніс Себе у святу і досконалу жертву за вас і за мене. І Він воскрес, аби ви і я, через віру в Нього, мали прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. Він живе і царює, як всемогутній і люблячий Господь і кожному, хто залишається вірним Йому аж до смерті, Він дає вічне життя. 

Бог нас спас, любі брати і сестри. І Бог дав нам духа не страху, аби ми Христа відрікались чи соромились або щоб ми соромились чи відрікались наших пастирів, а чи Церкви. Божа невимовна і незаслужена нами любов, Його благодать, каже Апостол «об'явилась через з'явлення Спасителя нашого Христа Ісуса, що й смерть зруйнував, і вивів на світло життя та нетління Євангелією». 

Смерть зруйнована Христом. Це не якась там десь абстрактна смерть, а наша смерть зруйнована Христом, любі брати і сестри! Це нас Христос вивів на світло життя і на нетління. Це ми прощені в Його Ім’я і це ми воскреснемо, коли Він повернеться у славі, аби зодягнутись у нетлінні тіла і вже ніколи ні хворіти, ні страждати, ані помирати. Христос воскресить нас, щоб ми раділи вічним життям у Його славному Царстві.   

І все це стає нашим через віру в Нього. А віра – від слухання Євангелія. Ось чому диявол і світ так атакують Євангеліє! Бо Євангеліє руйнує їхні плани на нас. А натомість Дух Святий творить через Євангеліє віру, а отже ми стаємо виправданими дітьми Божими, що мають вічне життя і спадщину Царства Божого. Тож диявол і світ будуть атакувати Євангеліє, і насамперед – проповідників Євангелія, бо ж віра, пам’ятаймо (!) – від слухання. 

Тож знову і знову Господь Святий Дух кличе нас не соромитись Євангелія, Апостолів і всіх вірних Христових проповідників. Як би важко не стрався світ, щоб змусити нас стидатись Христа і Церкви – робімо навпаки! Славімо Христа і уповаймо на Нього, слухаймо Христа і горнімось до Нього у Його істинних тілі та крові під виглядом хліба та вина Святої Вечері. І знаймо, що Він має силу зберегти заставу Павлову – Євангеліє, бо це – Христове Євангеліє і воно буде проповідуватись завжди аж до завершення людської історії. Хай Господь благословить усіх нас, щоб і ми берегли цей скарб, наше дорогоцінне Євангеліє і раділи Христом, і пишались Ним. В Його святе Ім’я. Амінь. 

Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого! (Римлян 15:13) Амінь.

Де брати проповідників?

     Бога не слід спокушувати, щоб Він посилав нових проповідників із небес - ми мусимо діяти відповідно до Писання і кликати та ставити на посади тих, що мають кваліфікації і тих, кого Бог просвітив розумом, і наділив відповідними дарами.

Мартін Лютер

День Св. Лаврентія, диякона і мученика

 Сьогодні ми згадуємо Св. Лаврентія і дякуємо за Нього Господу Богу. На початку третього століття Лаврентій, який ймовірніше за все народився в Іспанії, перебрався жити до Риму.  Там його було призначено старшим над сімома дияконами і він відповідав за майно та фінанси Церкви.  Тодішній імператор, який вважав, що Церква мала багато цінностей, які варто конфіскувати, наказав Лаврентієві видати "скарби Церкви".  До імператора Лаврентій привів бідних, до життя яких доторкнулося християнське благодійництво.  Тож Лаврентія ув'язнили, а потім, 258 року, стратили, спаливши на рашпері. Його мучеництво справило глибоке враження на молоду Церкву.  Майже одразу дата його мученицької смерті, 10 серпня, увійшла до раннього календаря Церкви.

Молитва на День Св. Лаврентія, диякона і мученика:

Всемогутній Боже!  Ти покликав Лаврентія, аби він був дияконом у Твоїй Церкві та служив святим Твоїм учинками любові і Ти дав Йому вінець мученика.  Дай нам такої самої добродійності серця, аби ми могли виконувати Твою любов, захищаючи і підтримуючи бідних, щоби люблячи їх, ми усім серцем могли любити Тебе; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

Підбадьорювати нове творіння

     Освячення і добрі діла явно не домінують у проповідуванні Реформації, але однозначно і явно вони формують його важливу частину. Це важливо, бо нове творіння у нас перебуває під невпинними нападами диявола, світу і нашої власної плоті. Це нове творіння у нас потребує підбадьорення і піклування. Якщо ним нехтувати і проповідувати так наче в нас немає ніякого нового творіння, а є лише нечестива стара плоть, то це означатиме доламувати надломлену очеретину і гасити тліючий ґніт всупереч Ісаї 42:3, наведеному в Матвія 12:20.

     Ми, проповідники, повинні підбадьорювати наших слухачів, коли вони воюють за добре, правильне і Боговгодне у їхньому щоденному житті. І ми самі мусимо пам'ятати про наш головний обов'язок - проголошувати божественну істину Божого Закону і Євангелія у правді та повноті, без компромісів.

Курт Маркворт

Про молитви до святих - ІІ

   Здається, що деякі місця з Писання справді говорять про те, що святі, насолоджуючись небесною славою із Богом, бажають та хочуть для Церкви Божої, яка все ще веде боротьбу на землі під стягом хреста і змагається з різними бідами, найкращого. Але з цього в жодному разі не випливає, що до них потрібно звертатись у час потреби, особливо через те, що у нас стосовно цього немає ані наказу Божого, ані Божої обітниці. 

     І Писання чітко кажуть, що з цієї причини, а саме - через те, що (покійні) святі живуть вже в іншому світі і не знають про наші справи, то молитись потрібно лише до Бога, а не до святих (Ісаї 63:16). Оскільки (покійні) святі вєе не на цьому світі, то вони не можуть ні розуміти наші думки, зітхання і бажання, ані не можуть дивитись у наші серця і досліджувати їх. Зробити це може лише Богочоловік - Христос (Єремії 17:10; Римлян 8:27; Об'явлення 2:23; Івана 2:24, 25; Луки 24:38).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства   

Будуватись на Камені: проповідь на 9-у неділю по П'ятидесятниці

                    БУДУВАТИСЬ НА КАМЕНІ

    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)  

 «Багато-хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не Ім'ям Твоїм пророкували, хіба не Ім'ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім'ям Твоїм чуда великі творили?» І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!»  Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, та не впав, бо на камені був він заснований. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його!» І ото, як Ісус закінчив ці слова, то народ дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні (Євангеліє від Св. Матвія 7:22-29).

             Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом (2 Сол. 3:16). Амінь.

 Любі брати і сестри, подорожуючи Україною і навіть проходячи вулицями нашого міста, ми бачимо чимало церков. На багатьох з них стоять хрести – символи належності до християнства. А коли ми зайдемо в деякі монастирі, то інколи серед безлічі ікон і мощів, можемо побачити милиці – які несуть свідчення про те, що в цій церкві чи в цьому соборі хтось отримав був чудесне зцілення, а отже тут справді діє Господь.

Проте слова, які ми чуємо із уст Сина Божого сьогодні, застерігають нас, аби не велись на символи, ознаки і навіть чуда, і щоб ними ми не спокушувались.  Сьогодні ми бачимо Останній Суд, який ми ще називаємо Страшним Судом. І на тому суді присутні проповідники, які використовували Ім’я Христа.  Коли вони будуть чути на себе осуд Божий, то протестуватимуть: «Господи, Господи, хіба ми не Ім'ям Твоїм пророкували, хіба не Ім'ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім'ям Твоїм чуда великі творили?»

Але їхні протести на Суді Божий Син відхилить і скаже їм: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» Це вражаючий епізод грядущого Суду! Ми звичайно розуміємо, що на Останньому Суді будуть засуджені усі невіруючі. Але тут Господь Христос засуджує християнських проповідників!

Він тут засуджує людей, які проголошували проповіді в Його Ім’я, проголошували різноманітні пророцтва в Ім’я Христа. Вони цими проповідями і цими пророцтвами хочуть прикритись наче щитом, але їм цього не вдається – Господь все-одно їх засуджує! Їх чекає жахлива вічність у нестерпних муках аду.

Господь засуджує і тих, хто чинить різні чуда. Це людей може вражати, коли раптом на якомусь християнському зібранні, в соборі, церкві чи на стадіоні – місце ролі не грає – хтось, за наказом проповідника, піднімається з інвалідного візка. Або коли хтось оголошує, що в нього була якась невиліковна хвороба, але ось він або вона повністю від тієї хвороби зцілені через те, що той або інший проповідник поклав на цього хворого або на цю хвору руки і наказав хворобі припинитись в Ім’я Христа.

Все виглядає настільки побожно і в християнському духові, що слова Христа-Судді здаються неймовірними. Бо всім тим проповідникам, які приносили полегшу людям, даючи їм зцілення від недуги в Ім’я Христа, Сам же Христос наказує від Нього відійти і заявляє про те, що Він ніколи їх не знав.  І навіть більше – Господь називає їх тими, хто чинить беззаконня! Як можуть проповідники і цілителі творити беззаконня в Ім’я Христа?

Усе пояснюють дальші слова нашого Господа про чоловіка, який будує на камені і будує на піску. Будинок може дуже гарно виглядати і навіть пропонувати комфортні умови для проживання. Але, коли на нього налітає повінь і буря, він руйнується і ховає під собою тих, хто в ньому живе. Так і ці проповідники та цілителі – вони нібито говорили правильні речі і навіть робили добрі діла.

Однак, незважаючи на те, що вони проповідували в Ім’я Христа і творили чуда в Його Ім’я. Він їх не знає і проганяє від вічного життя на вічні муки. І називає тими, хто чинять беззаконня. В чому ж полягає їхнє беззаконня? Воно полягає у перекручуванні Божого Слова. Господь Святий Дух так описує того, хто чинить беззаконня і головного беззаконника: «Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме…»

І продовжує: «Його прихід за чином сатани буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами, і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любови правди вони не прийняли, щоб їм спастися. І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили, щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду» (2 Сол. 2:3, 4, 9-12). Ті, що чинять беззаконня – це вовки в овечих шкурах. Вони видають себе за християнських проповідників, але ставлять своє слово вище слів Христа.

Тож Господь засуджує цих фальшивих проповідників і пастирів, а нас навчає, як нам будувати своє життя, аби не піти на вічну погибель. Спасуться розумні, а необачні загинуть.  Хто ж ці розумні? Господь пояснює це у Своїй притчі: «Кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені».

 Розумні – це ті, хто слухає Боже Слово. Саме Боже Слово має проповідуватись у церквах. Ось чому Господь відправляє в пекло тих, хто прикривається Його Ім’ям – вдає із Себе слугу Христового, але проповідує перекручене Слово і людські доктрини. Бо коли проповідується Боже Слово у всій його чистоті, Закон і Євангеліє, тоді воно приносить дух і життя, бо воно є духом і життям.

З цим Словом приходить до нас благодать Божа і Дух Святий творить у наших серцях спасенну віру в Сина Божого. Слово Христове робить нас розумними на спасіння і воно є тим каменем, скелею, на якій будується наше життя – наш дім. Тож той камінь і скеля – слова Христові і Сам Бог у Своєму Слові і життєдайній благодаті. Яка чудова основа для дому, для життя.

 А далі, каже Господь: «Линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, та не впав, бо на камені був він заснований». Що це за злива, що це за страшна повінь і що це за жахлива буря, що руйнує доми? Це – смерть, любі брати і сестри. Це найбільше і найстрашніше випробування у нашому житті.

 Коли ми будуємось на Слові Божому, а отже на Христі, то найстрашніша буря, смерть, не може зруйнувати нас. І причина ця не в домі, не в нас, а в камені, у скелі, тобто у Христі. Бо смерть Йому нічого заподіяти не може. Бо Він був помер і воскрес. Він здолав смерть і Він здобув перемогу над нею для нас!

 Як Він це зробив?  Сам істинний і святий Бог Син заради нас стався людиною. Будучи святим і безвадним Він на Себе забрав причину смерті – усі наші гріхи. І Він обмив їх усі до одного Своєю святою і невинною кров’ю. Він помер за кожного з нас «та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, вона бо тримати Його не могла» (Дії 2:24).

 Де Христос – там прошення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. Коли ми віруємо в Христа і уповаємо на Нього, тоді наш дім збудований на камені, тобто на Христі, і ми маємо вічне життя. Як і Сам Господь Христос каже: «Я – воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити.  І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26).

 Смерть кидається на нас наче потоки водні, вітри могутні і буря нездоланна, але вона стає для нас лише дверима до вічного життя, бо крізь неї ми входимо до вічного життя. Чому, бо збудовані на Слові Євангелія, на Христі. Хто уповає на Христа, на Його Слово, той має вічне життя. Той – розумний. А як він став розумним? Розумним зробило його теж Слово Христове! Любі брати і сестри, уповаймо на Христа, слухаймо Його Слово і бережімо Христове Слово в серцях своїх. Цінуймо дар розуму, створеного в нас Словом Христовим і залишаймось розумними. А розумними ми можемо залишитись лише тоді, коли перебуватимемо у словах Сина Божого.

 А хто ж необачний?  Господь пояснює: «А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його!» Пісок – це всі людські доктрини і вчення. Це те, чому навчають ті, що чинять беззаконня і перекручують Боже Слово.

 І тоді люди, замість того, аби уповати на Христа і берегти Слово Христове у своїх серцях, вдаються не до віри в Христа, а до якихось інших діл. І вся їхня релігія може виглядати досить привабливо. Вони будують гарні церкви та монастирі і навіть ходять у них на служби Божі.  Ніби-то чують Слово Боже, але ним серйозно не переймаються, бо для них головне просто побувати в церкві.

Вони не розуміють якої саме праведності від них вимагає Бог і що ту праведність може дати лише Христос. А натомість вони вважають і навчають і сповідують, що прощення гріхів від Бога і спасіння можна заслужити добрими ділами і самої віри в Христа для цього недостатньо. І все може виглядати дуже побожно і благочестиво.

Бо ж нібито і Христос є і Його Слово десь лунає, але не воно є основою їхньої релігії і серцевиною поклоніння, і не Христос є їхнім упованням. А ті, що чинять беззаконня фальшиві пастирі і проповідники в Ім’я Христа відводять все далі від Христа до уповання на діла, на чуда, на святих, які виглядають наче камінь, але є піском.

І необачні свій духовний дім будують на піскові, інколи будучи цілком впевнені, що то – добра основа. Але коли вдаряє велика і жахлива буря, смерть, тоді раптово вони розуміють, що вони зруйновані.

 Любі брати і сестри, молімось за те, аби всі церкви в Україні проповідували чисте Боже Слово і тримались чистого Божого Слова. А насамперед, не шукаймо ознак і чуд, а цінуймо Боже Слово ми самі, тримаймося Євангелія, уповаймо на Христа, слухаймо Його, бережімо Його Слово у серцях своїх і горнімось до Христа у Його істинних тілі та крові у хлібові та вині Святої Євхаристії, у яких наш розп’ятий і воскреслий Спаситель дає нам прощення гріхів, спасіння і вічне життя. В Його святе Ім’я. Амінь.   

 Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого! (Римлян 15:13) Амінь.

Фальшивий пророк - не серед слухачів

 Серед слухачів не може бути фальшивого пророка - він буде лише посеред учителів. Ось чому всі вчителі та їхнє вчення мають підлягати судженню слухачів.

Мартін Лютер

Ми - не автомати

 Інколи ми чуємо, що освячення найкраще залишити на самоплив і, що свідомі спроби догодити Богові ведуть до лицемірства і, що коли ми просто будемо проповідувати Євангеліє, то освячення відбуватиметься автоматично. Ні, ми - не автомати. Ми маємо відновлену волю, яка "не є бездіяльною, але також співпрацює у всіх діяннях Святого Духа, які Він чинить через нас" (ФЗ ПП ІІ:88). Якщо бути галуззям правдивої Виноградини (Івана 15) означає, що наче рослини ми не маємо свідомих намірів, а просто приносимо плоди "автоматично", тоді така сама бездумність стосувалася б і Самої Виноградини. Це настільки ж абсурдно, як і стверджувати, що оскільки Христос є Дорога і Двері, то Йому наче дорозі і дверям байдуже, хто ними або крізь них проходить!  Цей псевдо-Біблійний аргумент відлунює мову старих анти-номініан, які доводили, що християни будуть робить правильні речі "без ніякого навчання, докору, прохань, або спонукань Закону. Так само, як сонце, місяць і всі сузір'я небесні самі по собі, без перепон ідуть своїм курсом, без докору, просьб, спонукання сили, чи необхідності, відповідно до налаштування Божого, яке Бог дав їм одного разу" (ФЗ ПП VI:6).

Курт Маркворт

День Св. Іванни, Марії і Саломеї, жінок-мироносиць

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Іванну, Марію і Саломею, жінок-мироносиць (в деяких інших традиціях вони ще відомі як "вірні жінки"). Про відвідування цими трьома та іншими жінками гробу Ісусового в перший Великодній ранок пишуть у Євангелії Матвій (28:1), Марко (16:1) і Лука ((24:10).  Іванна була дружиною Хузи, Іродового урядника (Луки 8:3).  Марія, мати Якова (сина Алфеєвого) була однією з жінок, які вірно піклувалися про Ісуса та Його учнів від часу Його Галілейського служіння аж до розп'яття і поховання. Саломея, мати синів Зеведеївих (Матвія 27:56), приєдналася до жінок біля хреста і в принесенні пахощів до садового гробу.  Ці вірні жінки впродовж багатьох століть вшановуються Церквою, як приклади покірного та відданого служіння Господу.

Молитва на День Св. Іванни, Марії і Саломеї, жінок-мироносиць:

     Всемогутній Боже!  Твій розп'ятий і похований Син Єдинородний в гробі пробув недовго.  Дай нам радість у тих завданнях, які стоять перед нами, аби ми могли виконувати своє служіння настільки вірно, як це робили Іванна, Марія і Саломея, приносячи Тобі солодкі пахощі наших вдячних сердець, аби й ми могли побачити славу Твого воскресіння і проголошували Добру Звістку в нестримній палкості та ревності, що чиняться в нас через нашого Господа Ісуса Христа, Який воскрес і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків! Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви