середа, 30 червня 2021 р.

Коли в Таїнстві приносять жертву

   Хто приносить (в Таїнстві) жертву, той бажає примирити Бога. А той, хто бажає примирити Бога, вважає Його за розгніваного та немилосердного. І хто це робить, той не очікує від Нього благодаті чи милості, а боїться Його суду та вироку. Хто ж має йти до Таїнства з користю, мусить вірувати та непохитно наполягати, що Він має доброго і благодатного Бога, Який настільки його любить, що добровільно подав йому Свій найвеличніший і найдорожчий скарб. Ніщо не може більш прямо противитись корисному споживанню Таїнства, аніж вчення папістів і цього шкідливого сумління, яке навчає, що Бог – розгніваний і Його слід примиряти цією жертвою. Але якби Бог не був таким благодатним і милосердним, то ніколи не пролив би такий багатий скарб і не дав би нам такий коштовний дар.

    Мартін Лютер

вівторок, 29 червня 2021 р.

День Апостольської ревності (Св. Апостолів Петра і Павла)

Сьогодні ми дякуємо Господу за святих Апостолів Петра й Павла. Церковні джерела стверджують, що ці два стовпи Новозаповітної Церкви стали мучениками в один і той самий день, під час переслідування Нерона.    Новий Заповіт багато розповідає про цих двох апостолів.  Петро був з Ісусом від початку Його служіння і служив як речник учнів. Незважаючи на непохитну віру, Писання свідчить також про декілька його падінь, як-от: докір Ісусові (Матвія 16:21-23) і його потрійне відречення від Господа (Матвія 26:69-75).  Після Ісусового вознесіння, Петро далі залишався лідером у Церкві (Дії 1:15; 2:14; 15:7).

          Павло, побожний єврей, відомий також як Савл, вийшов на сцену світової історії, як переслідник Церкви. Після чудесного навернення, у якому Савлові з'явився Сам воскреслий Христос, Павло став могутнім проповідником благодаті Божої.  Під час своїх трьох місіонерських подорожей (Дії 13-14; 16-18; 18-21) Павло пройшов сучасну Туреччину і Грецію.  Новозаповітна оповідь про його життя закінчується тим, що Павла взято під домашній арешт в Римі (Дії 28:16), хоча церковне передання притримується того, що перед поверненням до Риму, Павло побував у Іспанії.

Молитва на День Апостольської ревності (Св. Апостолів Петра і Павла):

Милосердний і вічний Боже!  Твої святі Апостоли, Петро і Павло, отримали благодать і силу покласти власне життя заради Твого Сина.  Зміцнюй нас Твоїм Духом Святим, аби ми могли сповідувати Твою правду і завжди були готові покласти власне життя за Того, Хто поклав Своє життя за нас - Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 28 червня 2021 р.

Труд і праця праведності: проповідь на 1-у неділю по П'ятидесятниці

             ТРУД І ПРАЦЯ ПРАВЕДНОСТІ

   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Бо палац опущений буде, міський гомін замовкне, Офел та башта навік стануть ямами, радістю диких ослів, пасовиськом черід, аж Дух з височини проллється на нас, а пустиня в садок обернеться, а садок порахований буде за ліс! Тоді пробуватиме право в пустині, на ниві ж родючій сидітиме праведність.  І буде трудом праведності мир, а працею праведності – спокійність й безпека навіки. І осяде народ мій у мешканні спокійнім, і в безпечних місцях, і в спокійних місцях відпочинку. І буде падати град на повалений ліс, і знизиться місто в долину... Блаженні ви, сівачі понад всякими водами, що відпускаєте ногу волові й ослові на волю! (Ісаї 32:14-20). 

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2). 

Дорогі брати і сестри, якщо не доглядати за речами, то вони, зазвичай псуються. Якщо не доглядати, скажімо, за полями та лугами, то незабаром вони зникнуть, перетворившись на лісові хащі. Подорожуючи нашою країною, я інколи спостерігаю, як колись мальовничі луги всього з декількома деревам, що колись давали тінь для пастухів чи косарів, перетворюються на зарості верболозу, а потім і на ліс.  Те саме відбувається й з полями. 

Щойно ми перестаємо доглядати за якимось господарством, як воно починає занепадати і поволі перетворюватись на пустку. За світом доглядає Господь Бог. Народи, звісно, трудяться і працюють, але як написано: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!» (Пс. 126:1).  Якщо Господь не будує дому і якщо Господь міста не пильнує, неминуче настане катастрофа і запустіння. 

Слова нашого любого пророка Ісаї звернуті насамперед до мешканців Єрусалиму, столиці вибраного народу. Народ відступав масово від Бога. Люди забували про благословення, якими їх щедро наділяв люблячий Господь. Вони забувалися про те, як Він оберігав їх від усіх їхніх ворогів. Вони нехтували Його Словом, любовю і опікою, а натомість за опікою зверталися до мертвих ідолів, до богів чужинницьких народів. 

Серця народу відступалися від Бога Спасителя, ставали вихолощеним від віри в грядущого Христа, а натомість наповнювались марновірством, забобонами та відвертою зневагою до Творця. А з серця, як каже наш Господь «виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Мт. 15:19). Тож і країна їхня наповнювалась усіма можливими гріхами так що на них переставали звертати увагу, як на щось погане.  

І навіть більше – всі ці гріхи, весь їхній богохульний спосіб життя, здавався їм радістю і веселістю. Їм було смішно і весело спостерігати за відступництвом від Бога, за блудом, за хабарництвом, за всіма іншими потворними вчинками, які були гидотою в очах Божих. Єрусалим був містом веселим і радісним. За нашими мірками, життя в ньому вирувало – жити там було радісно і весело. Однак та радість і веселість були радістю і веселістю, породженою гріхами або принаймні такою радістю і такою веселістю, що з усіх сил намагалися гріх не помічати. 

Народ такою поведінкою демонстрував, що йому Слово Боже байдуже і що йому байдужий Сам Господь Бог. Народ навіть не робив ніяких висновків із війни, яка зруйнувавши Ізраїль, що тонув у гріхах, зруйнує, звичайно ж, і Юдею, яка дедалі більше наслідувала Ізраїль перед його остаточною руїною. «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!» (Пс. 126:1). 

Тож Бог вкладає в уста Ісаї пророцтво про те, що має статись із Єрусалимом, який відступається від Бога і повний радості та веселощів. «Палац опущений буде, міський гомін замовкне, Офел та башта навік стануть ямами, радістю диких ослів, пасовиськом черід». Столиця перетвориться на руїну, міські споруди – на ями, вулиці і площі – на пасовиська для диких ослів. Де раділи і веселились люди – там будуть радіти і веселитись нерозумні тварини. 

З послання Ісаї глузували і до його застережень не дослуховувались. Безбожним людям важко повірити в те, що Бог покарає гріх та ще й покарає так суворо, що з лиця землі щезне ціла країна, а народ опиниться у вигнанні. Проте це, як про це свідчить вже й історія, неминуче станеться. Боже Слово завжди виконується. Погрози Божі обовязково стають реальністю для нерозкаяних грішників. 

Проте Божі обітниці, любі брати і сестри, теж стають реальністю для Його віруючих дітей. Через Свого любого пророка Ісаю Господь каже: «аж Дух з височини проллється на нас, а пустиня в садок обернеться, а садок порахований буде за ліс!» В одну мить пророк переносить нас у час земного служіння Христа і в пору по Його вознесінні, пору Пятидесятниці. Ісая наче бачить Апостолів, учнів Христових зібраних у кімнаті і на власні очі бачить те, що опише через сімсот років Євангеліст Лука. 

«Нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Дії 2:2-4). Відтоді євангельська проповідь почавши з Єрусалиму, шириться цілим світом. Через Євангеліє Господь Святий Дух творить в людських серцях віру в Христа. 

А де є віра в Христа, там пустиня перетворюється на квітучий сад. Пустиня невірства перетворюється на сад віри. А де є віруючі, там Бог їх так благословляє Своїми щедротами, що й в пустинях почнуть квітнути та рясно зароджувати сади. Там на людей буде виливатись одне Боже благословення за іншим. 

Ісая далі пророкує про плоди євангельського проповідування: «Тоді пробуватиме право в пустині, на ниві ж родючій сидітиме праведність». Історія України, особливо за останнє століття, демонструє, що буває, коли від народу забирають Христа і проповідь Євангелія. Навряд чи колись ми зазнавали більших втрат, як народ, ніж ми зазнали їх у безбожному ХХ столітті. Більшовицька революція, окупація, голодомори, репресії, депортації і як «вишенька на торт» – чорнобильська катастрофа. 

Без Христа немає права в цьому світі. І де забирається Його Слово, Христове Євангеліє, там обовязково постане безправя. І навпаки, де буде Христове Євангеліє, де його будуть радісно слухати та вивчати, там буде Боже благословення навіть на наше життя в цьому світі. Проте є щось набагато важливіше в нашому посланні від пророка. Він каже про те, що «на ниві ж родючій сидітиме праведність». 

Праведність – це протилежність до гріха. Оскільки ми народжуємось не праведними, а грішними, то ми народжуємось приречені до стражань і смерті, тимчасової і вічної. Немає праведності – немає життя. Є праведність, є не просто життя, а є вічне життя. Через Ісаю Бог обіцяє нам праведність на родючій ниві. З усіх інших благословень – праведність найбільше і найвеличніше благословення.

 Ісая проголошує: «І буде трудом праведності мир». Ісая тут говорить про Христа, про Його труд. Дещо пізніше інший славний пророк, Єремія, буде проголошувати про Христа: «За днів Його Юда спасеться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: Господь – праведність наша» (Єр. 23:6). І Апостол Павло в Посланні до римлян напише: «Бо кінець Закону – Христос на праведність кожному, хто вірує» (10:4). 

Христос, наша праведність, потрудився, тобто будучи святим і невинним, став під Закон, виконав його досконало на нашому місці і замість нас. І здійснив найбільший труд, який бачить Ісая і про який він пророкує – Ісус Христос забрав усі наші гріхи на Себе і обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю. Він трудився у невимовних муках на хресті Голгофи, принісши Себе Самого у жертву за всі наші гріхи і провини. Його труд не завершився Його смертю на хресті, а воскресінням на третій день із мертвих. 

Трудом Христа, праведності, є мир з Богом. Його ж працею, як здалека так виразно бачить Ісая, є «спокійність й безпека навіки». Христос воскрес, а отже воскреснемо й ми, що віруємо в Нього, уповаємо на Нього і горнемось до Нього, споживаючи Христові істинні тіло та кров у хлібові та вині Святої Вечері. У Христі ми маємо прощення гріхів, ми маємо праведність. У Христі ми маємо воскресіння і вічне життя. 

Бог буде з нами в цьому житті. Коли ми будемо вірні Йому, то буде благословенна і наша рідна Україна, як написано: «Блаженний той люд, що Богом у нього Господь, блаженний народ, що Він вибрав його на спадок Собі!» (Пс. 32:12). Але в цьому грішному світі ми ніколи не будемо мати спокійності й безпеки навіки. Тож Ісая тут говорить про воскресіння і про наше вічне життя в Царстві Божому. 

Бог запевнює весь час нас про Його любов, яка ніколи не перестає. Як і безпека наша триває, бо навіть у час несподіваної і навіть найбільш брутальної смерті, яку зазнавали, наприклад, мученики, ми все-одно просто переходимо через смерть до вічного життя в Царстві Небесному. 

А коли наш розпятий і воскреслий Господь Ісус повернеться у славі – лише того Дня настане воскресіння мертвих і лише того дня Господь запросить нас, Його віруючих дітей, увійти в Його вічне Царство слави. Але навіть до того дня ми маємо спокійність і безпеку вічного життя. Ми маємо спокійність, адже Бог каже нам і повторює, що Він примирений з нами. Тож ми спокійно йдемо дорогою нашого паломництва до нашої святині – Царства Небсного. 

Саме про нього і про воскресіння в Останній День, у день повернення Христа у славі говорить сьогодні Ісая, кажучи: «І осяде народ мій у мешканні спокійнім, і в безпечних місцях, і в спокійних місцях відпочинку». Божий народ – це віруючі у Христа. В Старому Заповіті це були віруючі в Христа грядущого. А в наш час – це християни. Царство Христове, Царство Слави – наше спокійне мешкання, наше безпечне місце і наше місце відпочинку. Тут ми не відпочиваємо в тій мірі, в якій будемо мати спочинок у Царстві Небесному. Той спочинок справді буде блаженним тобто щасливим. 

А на тих, що не увірують в Христа, Бог через Ісаю обіцяє тотальну руїну. Та руїна, звичайно ж, вічні муки в аду. Хай Господь, любі брати і сестри, благословить нас, аби ми були тими блаженним сівачами, що відпускають на волю – на волю від гріха, влади диявола і смерті, тобто тими, що сіють Слово Христове. Заради Ісуса. Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).


субота, 26 червня 2021 р.

День Св. Пророка Єремії

   Сьогодні ми дякуємо Господу за cвятого пророка Єремію. Він служив у південному царстві Юдеї приблизно від 627 по 582 роки до Р. Х.. Будучи пророком, він передвіщав, свідчив, і пережив Вавилонську облогу та остаточне руйнування Єрусалиму 587 року до Р. Х.. У своєму проповідуванні він часто використовував такі символи, як мигдалева галузка, кипляче горня (Єремії 1:11-14), винні бурдюки (13:12-14) і образ гончаря за працею (18:1-17).  Його пророцьке служіння було проповіддю, яка через слово і вчинок передавала Божий гнів на Свій бунтівний народ. Водночас Єремія утішав вірний залишок Божого народу, пророкуючи про прихід Христа-Спасителя і про грядуще Царство Боже.  Єремія страждав від неодноразового відречення і переслідування від своїх співвітчизників.   Наскільки відомо, Єремія помер у Єгипті - туди забрали його силоміць. Його згадують і вшановують за безстрашний заклик до Божого народу про покаяння.


    Молитва на День Св. Пророка Єремії:

     Господи Боже, Отче небесний!  Через пророка Єремію Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Дай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

     Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 25 червня 2021 р.

День проголошення Ауґсбурзького Віросповідання та День Книги Злагоди

    Сьогоднішнє перше свято - День проголошення Сповідання віри в Ауґсбурзі (через це воно називається Ауґсбурзьке Віросповідання). Саме в Ауґсубург скликав тодішній Імператор Священної Римської Імперії, Карл V, представників німецьких земель і Церкви, аби владнати релігійну суперечку, яка велася між доктором Лютером і його послідовниками та римським престолом.  Доктор Лютер наполягав на Біблійному вченні про виправдання самою вірою в Христа, тоді як римська сторона відступилася від божественної правди і поширювала вчення, яке суперечило Євангелію і до справи спасіння долучало добрі діла, індульгенції тощо.  Ауґсбурзьке Віросповідання, проголошене 25 червня 1530 року, відстояло євангельську правду про спасіння самою вірою в Христа і повернуло Церкві Біблійну віру, тобто сповідання Апостольської Церкви.

    Друге свято сьогодні теж стосується сповідань Християнської Церкви – видання в місті Дрездені 25 червня 1580 року Християнської Книги Злагоди.  Ця Книга була вкладена Якобом Андреа та Мартіном Хемніцом на прохання їхніх правителів, які бажали покласти край релігійним суперечкам на їхніх землях, що постали після того, як Господь покликав до небесної домівки доктора Мартіна Лютера.   Християнська Книга Злагоди цілковито відповідає своїй назві і є чітким та вірним поясненням Святого Письма.  Святе Письмо, Біблія – єдине, божественне джерело та норма всієї християнської доктрини.  Книга Злагоди, відповідно, містить інші Символи віри Християнської Церкви, її сповідання: Апостольський, Нікейський і Афанасіївський Символи віри, Ауґсбурзьке Віросповідання 1530 року, Апологію Ауґсбурзького Віросповідання, Шмалькальдські Статті, Трактат про владу та примат папи, Малий і Великий Катехізиси Мартіна Лютера, Формулу Злагоди, Каталог свідчень і Саксонські візитаційні статті.   


Молитва на День проголошення Ауґсбурзького Віросповідання та День Книги Злагоди:

Господи Боже, Отче Небесний!  На першому Вселенському Соборі в Нікеї Церква Твоя відважно сповідувала віру її в єдиного Господа Ісуса Христа, Який є однієї сутності з Отцем, а більш як за тисячу років ця сама Церква, на зібранні в Ауґсбурзі, відважно стала на захист Твого вчення про виправдання самою вірою в Христа, без діл Закону. Дай Боже нам мужності завжди сповідувати цю спасенну віру і непохитно перебувати в Слові Твоєму. Через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

четвер, 24 червня 2021 р.

Різдво Св. Івана Христителя

  Cьогодні ми згадуємо Різдво Св. Івана Христителя, Предтечі Христового.  Св. Іван Христитель, син Захарія і Єлисавети, народився у священицькій сім’ї. Його народження було дивовижним чином проголошене його батькові Ангелом Господнім (Луки 1:5-23), і з нагоди його народження, його старенький батько виголосив гімн хвали (Луки 1:67-79). У Західній Церкві цей гімн називається Benedictus і служить традиційним євангельським кантом на Утрені. Про події з життя Івана Христителя і його вчення можна дізнатися з усіх чотирьох Єванеглій. У пустині юдейській, біля річки Йордану, Іван почав проповідувати заклик до покаяння і обновлення Хрищення і він говорив натовпам, вказуючи на Ісуса Христа, Спасителя: «Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Івана 1:29). Іван осуджував аморальне життя іродіянських правителів, через що Ірод Антипа, тетрарх Галілеї наказав його арештувати і ув’язнити у величезній фортеці Махарей біля Мертвого моря (Марка 6:17-29). Там Ірод наказав відрубати Іванові голову (Марка 6:17-29). Івана ми згадуємо і вшановуємо, як того, хто своїм проповідуванням Агнця Божого і готував дорогу грядущому Месії і вказував на Христа.

    Молитва на Різдво Св. Івана Христителя:

    Всемогутній Боже!  Через Івана Христителя, Предтечу Христового, Ти був проголосив спасіння. Дай, аби й ми могли пізнати це спасіння і служили Тобі в святості і праведності по всі дні нашого життя; через Ісуса Христа, Твого Сина, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 20 червня 2021 р.

Любити Христа і мати мир: проповідь на День П'ятидесятниці

                      ЛЮБИТИ ХРИСТА І МАТИ МИР

            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

  Ісус відповів і до нього сказав: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього. Хто не любить Мене, – той не береже Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. Говорив це Я вам, бувши з вами. Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив. Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається! Чули ви, що Я вам говорив: Я відходжу, і вернуся до вас. Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що Я йду до Отця, бо більший за Мене Отець. І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться. Небагато вже Я говоритиму з вами, бо надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має, та щоб світ зрозумів, що люблю Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю (Євангеліє від Св. Івана 14:23-31). 

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, кожен з нас може пройти легкий тест на тему: «Чи люблю я Христа?» Або ж: «Чи люблю я Бога». Для цього достатньо чесно проаналізувати своє ставлення до Біблії, до Божого Слова. Адже саме з цих слів починається наше Євангеліє на цей день. Ісус каже: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме». Отже, чи люблю я Христа?  Чи люблю я Бога? 

Якщо я не маю Біблії, то відповідь є очевидною. Бога я звісно не люблю. Якби я жив десь у XV столітті і не мав би Біблії, я ще міг би любити Бога, бо тоді Біблія була надзвичайно дорога книга. Але після винайдення друкарського верстата Біблія у перекладі Мартіна Лютера стала бестселером у Німеччині. Люди, які любили Христа, намагались купити Біблію і її читати, берегти Боже Слово. 

Якби далі існував Радянський Союз, то відсутність Біблії теж не була б свідченням того, що я не люблю Христа. Свідченням того, що я не бережу Його Слово, було б радше небажання мати Біблію і небажання переписати з неї бодай декілька рядків у зошит, яких у Радянському Союзі було багато. Якби ми жили в мусульманській країні, відсутність Біблії теж не була б свідченням про нелюбов до Христа, бо в деяких ісламських країнах за Боже Слово страчують.  

Але коли ми живемо в Україні і в нас вдома немає Біблії, то виправдання ніякого не може бути – ми не любимо Христа, бо ми не бережемо Його Слово. Проте може бути й інша ситуація – в нашому домі може бути Біблія навіть у різних варіантах – паперовому чи електронному, але вона просто припадає пилом десь у книжковій шафі чи ще десь, куди там ми її поклали і про неї забули. 

Або електронна Біблія перебуває серед тих програм, якими ми не користуємось взагалі або користуємось лише вряди-годи. Це теж свідчення про те, що ми не любимо Христа навіть маючи Його Слово в нашій домівці, в нашому компютері, планшеті, в нашому телефоні і так далі. Адже берегти Боже Слово не означає його ховати десь далеко з-перед очей, як ховали колись скарби від злодіїв і ворогів у часи лихоліття. 

Втім, я памятаю лише один випадок саме такий випадок, який стався у селі Лазарівка Монастириського району на Тернопільщині. Степан Черемхівка, диякон нашої церкви, перед своїм арештом зумів загорнути Біблію у перекладі Куліша, Нечуя-Левицького і Пулюя в мішковину, і закопав її на території свого обійстя, аби після майже 20 років Гулагу та заслання, повернутись в Україну, відкопати цю дорогоцінну книгу і читати її та утішатись Словом Христовим. Я бачив ту Біблію і тримав її в руках. Отець-диякон Степан Черемхівка дуже любив Христа. 

А нам, коли ми не маємо Біблії вдома, не читаємо її і не розважаємо про Слово Христове, виправдання немає. Якщо ми не маємо Біблії вдома, не читаємо її і не розважаємо про Слово Христове, ми Христа не любимо. Берегти Слово Христове практично означає виконувати 3-ю Заповідь значення якої Мартін Лютер пояснює таким чином: «Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не зневажати проповідування та Його Слово, але свято шанувати їх, а також радісно слухати і вивчати». Проповідування і Слово ідуть завжди поряд. Хто любить Христа, той любить Його Слово і любить проповідування Христового Слова. 

Хто не любить Христа і Його Слова, того і в церкві не побачиш, і за дослідженням Біблії не застанеш. А хто любить Христа і Його Слово, той буде як диякон Степан Черемхівка або Псалмоспівець, який співає: «Для моєї ноги Твоє слово – світильник, то світло для стежки моєї» (118:105).  А які утішливі слова промовляє нам сьогодні Спаситель-Христос: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього. Хто не любить Мене, – той не береже Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене.». 

Слово, яке ми чуємо в Євангелії, в Писанні – не лише Слово Христа, а Слово Отця. Ці слова важливі, бо Ісус промовляє їх у стані пониження. Його слава, слава Бога живого, прихована людською плоттю і виглядом раба. У слухачів Ісуса може зявитись спокуси проігнорувати Його Слово, як слово простої людини, бо вони чують це Слово з людських уст. Тож Господь Христос чітко зазначає, що Слово, промовлене Ним – Слово Отця, і, звісно, Слово Святого Духа. А хто відкидає Слово Христове – той відкидає Слово і Отця, і Духа. 

І коли ми бережемо Слово Христове, то нас любить Отець Небесний. І виливає нас величезне, незрівнянне благословення, живучи в нас. Всі люди мають тіла. Але наші тіла Бог чинить Своїм храмом. Отець Небесний із Сином закладають в нас оселю. Мирські люди не бачать в нас храм Божий, але вони й не бачили Бога у Христі. 

Як багато всього такі мирські люди втрачають не вірячи в Бога, не довіряючи Христові. Вони втрачають не лише любов Божу, не лише скарб Його Слова, але й благословення вічного життя. Вони не люблять Христа. Такі люди не любили Христа і не вірували в Нього навіть, коли бачили Його чуда. Тим більше такі люди не вірують в Христа, Який вознісся на небеса. 

Тепер вони чинять опір Духові Святому і богохульствують проти Нього, відкидаючи Євангеліє. А віруючих Дух Святий утішає. Так само як Ісус є Христос, так і Святий Дух є Утішитель. Ми пам’ятаємо ці чудові євангельські вірші: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). 

Бог послав Свого Сина на світ, що через Нього світ спасся. Отець посилає нам Утішителя, щоб ми завжди про це памятали. Господь каже: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив». Бачите, як Утішитель повязаний із Словом Христовим? Як дивно і чудесно взаємодіє Бог Отець, Син і Святий Дух? 

            Отець посилає Сина, аби через Нього світ спасся. Отець посилає Утішителя, аби Він навчив нас усього і нагадав нам усе, що говорив Господь Своїм учням! Утішитель нас знову повертає до Слова Божого і діє через Слово Христове, творить нашу віру і її береже. Хто береже Слово, той любить Христа. Хто береже Слово, той, отже любить і Отця, і Святого Духа. 

            Я, звісно, шаную наше хресне знамення – виразний знак, який служить символом нашої віри в Триєдиного Бога. Але якщо я буду робити лише хресні знамення, але не берегтиму Слова Христового, то хресні знамення мені нічого не допоможуть, бо тоді я буду ворогом Божим і не матиму того величного дару, який дає нам Ісус. 

            Він каже: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!»  На Сході, як ми вже згадували, популярне вітання «Мир вам!» Так само можуть побажати миру, прощаючись. Проте наш Господь не просто бажає нам миру. Господь Ісус дає нам мир. 

            Цей мир – мир з Богом. Цей мир – мир Ісусів, мир який Він здобув для нас. Про ціну цього миру говорить Апостол Павло: «А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю.  Він-бо – наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом. Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким,  бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця» (Еф. 2:13-17). 

            Далі Апостол Павло пояснює, що цей мир означає, що ми тепер не вороги Божі і не чужі, для Бога, «а співгорожани святим, і домашні для Бога». А потім Павло нас знову повертає до Слова Христового і каже, що ми «збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос» (в. 19, 20). Ось такий мир залишає нам Ісус. Нам немає чого тривожитись. Ми маємо мир з Богом. Ми – домашні Божі. Ми – члени Його сім’ї. Ми – Божі діти, про яких Спаситель весь час піклується і яких Він весь час утішає Своїм Словом і покріпляє Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. 

            Христос Господь підбадьорює Своїх Апостолів і нас не журитись тим, що Він перебуває по правиці Отця, а навпаки радіти, адже це означає, що Він здійснив наше спасіння. І це означає, що Він царює. І це означає, що Він царює не просто як Цар над царями і Пан над панами, а царює, як наш люблячий Цар, наш Спаситель, наш Брат і наш Друг. Добре мати такого Царя! 

            Диявол, звісно, лютує, що зазнав такої поразки від Христа. І цю лють він прагне вилити на Церкву Христову, на нас, любі брати і сестри. Проте наш Господь немає нічого спільного з дияволом. Він – святий і всемогутній Бог. Ісус прекрасно знає про всі плани, наміри сатани і про всі його трюки. Ісус тримає диявола під контролем і не дасть йому завдати нам шкоди для нашого вічного життя. 

            Головне, щоб ми любили Ісуса і Слово Його берегли, тоді ми будемо купатись у любові Божій і радіти всіма благословеннями Отця Небесного. А найбільшим благословенням є вічне життя, яке ми маємо через нашого розпятого і воскреслого Господа Ісуса Христа. Про це свідчить нам Утішитель, зісланий на Церкву в найпершу Пятидесятницю. Він разом із Церквою говорить до Христа: «Прийди!». Бо в день повернення Христа у славі ми воскреснемо в прославлених тілах до вічного життя у Царстві Божому. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

вівторок, 15 червня 2021 р.

Хори небесні

      Назва одного хору виявляє його мудрість, назва іншого – його чистоту. Бо яке значення херувимів? Знання, яке стало повним. А яке значення серафимів? Уста вогню. Чи ви бачите, що їхні назви означають мудрість одного хору та чистоту іншого? Та попри це небесні сили у яких знання стало повним, не можуть дивитись на Божий вияв поблажливості без страху.

Св. Іван Золотоустий

неділя, 13 червня 2021 р.

Нове серце і новий дух: проповідь на 7-у неділю Великодня

                          НОВЕ СЕРЦЕ І НОВИЙ ДУХ

                     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)        

                І покроплю вас чистою водою, – і станете чисті; зо всіх ваших нечистот і зо всіх ваших бовванів очищу вас.  І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті.  І Духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми будете ходити, а постанови Мої будете стерегти та виконувати       (Єзекіїля 36:25-27). 

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) 

Дорогі брати і сестри, одного дня на верф Портленду зайшло американське військове судно. Воно потребувало не лише ремонту, але й дезінфекції. Справа в тому, що на тому кораблі, коли він був у морі, серед екіпажу виникла епідемія жовтої лихоманки. Корабель старанно відчистили та пофарбували, і відправили знову в морський похід. 

Проте не минуло й місяця в морі, як жовта лихоманка повернулась. Тож було ухвалено рішення знову звільнити корабель від екіпажу і на час зими повідкривати всі можливі отвори, аби мороз повбивав усі можливі збудники хвороби. Так і зробили. Навесні корабель знову пофарбували та по новому оснастили. 

Та жовта лихоманка з’явилась знову. Потім, коли стало зрозуміло, що хоча корабель виглядав гарно, але в ньому перебувала смерть, судно відбуксирували в море і там затопили. Ось так, любі брати і сестри, живуть ті, що не очищені Самим Богом. У своїх серцях вони носять насіння смертельної лихоманки і якщо вони не будуть очищені кровю Христовою, одного дня потонуть у морі Божого гніву. 

Сьогодні ми чуємо, як Бог описує нас стан до того, як Він нас очистить. Хоча слова Бога, які промовляв Єзекіїль, вперше були звернуті до юдеїв Старого Заповіту, вони – універсальні. Вони стосуються усіх людей. А який наш стан до очищення Богом. Господь каже, що ми занечищені нечистотами та бовванами. 

Про нечистоти ми можемо заперечити: «Ми ж кожного ранку або навіть по декілька разів на день приймаємо душ або купаємось у ванні. Ми добре навчені після туалету мити руки з милом. А подивіться, які ми стали чисті під час пандемії. Ми не просто миємо руки з милом – ми посилено користуємось антисептиками, які вбивають і мікроби, і віруси!» 

Але Бог говорить про інші нечистоти. Я впевнений, що юдеї Старого Заповіту теж були людьми чистоплотними, і купалися, і руки мили не рідше від нас. Проте Бог каже, що вони забруднені нечистотами. Як забруднені нечистотами й ми. Ці нечистоти не змити милом. Їх  не відчистити дезінфекторами. 

Ці нечистоти – страшніші від ковіду. Власне кажучи вони є привіздниками ковіду та всіх інших бід, які лише трапляються в нашому житті та в житті всіх інших людей. Ці нечистоти – в душі. Це – наші гріхи. Душ та ванна, мило та дезінфектори можуть гарно очистити тіло. Деякі ліки убивають все живе всередині нашого тіла, але гріх ніякі людські ліки знищити не можуть. 

 Ми можемо виглядати ідеально чистими в очах світу, чудесно пахнути дорогими парфумами, але бути вкритими невидимими нечистотами-гріхами, про які ми можемо знати або й навіть не знати, але про які знає Бог.  Ці гріхи-нечистоти спотворюють наше життя, руйнують життя людей довкола нас, але найгірше – вони прирікають нас до смерті тимчасової і вічної – нескінченних мук у вогні аду. 

Бог також каже нам про боввани. Юдеї, які втратили віру в обіцяного Месію-Христа, поклонялися різним бовванам. Серед них були дуже поширені ідоли Ваала та Астарти, богів родючості, поклоніння яким включало розпусту і блуд. Молох був ще одним жахливим бовваном – йому в жертву невіруючі юдеї приносили своїх дітей. 

Ви скажете: «Наших бовванів ще Володимир Великий поскидав у Дніпро!»  Але то були дуже прості боввани. Їхнє місце, особливо в останні десятиліття зайняли більш витончені боввани – наприклад, телепередачі та фільми, які розбещують нас і втягують все більше українців до блуду, руйнування сімей та інших пороків. 

На зміну Молоху прийшли аборти. Скільки ненароджених дітей приноситься в жертву цьому бовванові заради ніби-то безтурботного та щасливого життя матерів і батьків. І тут ми не говоримо про те, коли доводиться вибирати між життям матері та дитини, а про страшний конвеєр, запущений у нашому рідному краї з жертвопринесення немовлят. А ще як хитро маскується мамона, якому теж поклоняються так багато людей, в надії розбагатіти. Багато бовванів маємо ми в Україні. 

Ще одна наша серйозна проблема – наш старий дух, просякнутий гріхом і наше камінне серце, яке не здатне саме зробити вибір на користь Бога і святості. Це для нас наше серце – звичайне людське серце, одне і єдине в своєму роді, живе і неповторне. А для Бога – серце невіруючої людини – каменюка, яка нехтує Творцем і Його Словом, а прирікає нас до страждань не лише в цьому світі, але й упродовж цілої вічності. 

Самим нам ніколи не очиститись від наших нечистот і наших бовванів. Самим нам себе ніколи не оживити до вічного життя. Самим нам ніколи не змінити нашого камінного серця. Слава Богові, Який не полишив нас у наших бідах, а зі Своєї любові та милості очищує нас! Очищує нас у Своїй любові та милості. Він обіцяє це зробити Ізраїлеві і Він обіцяє зробити це нам. Він каже: «І покроплю вас чистою водою, – і станете чисті; зо всіх ваших нечистот і зо всіх ваших бовванів очищу вас». 

В книзі Чисел ми читаємо такі слова: «І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: «Візьми Левитів з-посеред Ізраїлевих синів, та й очисть їх. І так зробиш їм, щоб очистити їх: покропи на них водою жертви за гріх, і нехай обголять бритвою все тіло своє, і нехай виперуть одежу свою, і стануть чисті» (8:5-7). Але через уста Єзекіїля говорить Бог про дещо інше очищення. Він говорить не про очищення лише левитів до служіння в Старозаповітній Церкві. Він говорить про набагато масштабніші події.  Він говорить про події, які стосуватимуться усього Ізраїля, тобто всіх без винятку віруючих. 

Він тут говорить про надзвичайне окроплення, яке обмиває гріхи. Він говорить тут про Хрищення. Він говорить про Хрищення, яке запровадить Месія-Христос – про Хрищення, яке здійснюється в Імя Боже – в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. За цим Хрищенням стоїть Хрищення Ісуса від Івана в Йордані, Христове ставання під Закон, Його досконале життя на нашому місці. 

А слова Христові: «Я ж маю христитися хрищенням, і як Я мучуся, поки те сповниться!» стосуються Його святої і всепокриваючої жертви на хресті Голгофи (Лк. 12:50). Через це Христове Хрищення і через Його перемогу над гріхом, дияволом і смертю, наше Хрищення – окроплення водою, що поєднана зі Словом Божим. Ми маємо купіль Хрищення, яке очищує нас від всякого гріха, бо Христос мав Свою купіль Хрищення у Його святій і невинній крові на хресті Голгофи – крові, яка й нині очищує нас від усякого гріха (1 Ів. 1:7). 

Бачите, як любить нас Христос – Він пішов на хресні муки, аби наші гріхи прощалися заради Нього і аби ми лише купались у святій купелі Хрищення, очищуючись і народжуючись до вічного життя в Його Ім’я і заради Нього. У Хрищенні кропить нас Бог водою чистою і відроджує нас Духом святим до нового, чистого, святого, вічного життя. 

Пророцтво Єзекіїля виконалось у Христі, який промовив був до Никодима: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства…. Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. 3:3, 5). У любові Своїй Бог кропить нас чистою водою Хрищення і ми стаємо чисті від гріха. Ми стаємо Його «левитами», Його священством царським. 

Ми, у нашій зараженості гріхом, нагадуємо корабель на верфі Портленда, що був заражений жовтою лихоманкою. У Хрищенні Бог очищує нас. У Хрищенні ми зодягаємось у Христа. І це Хрищення, каже Мартін Лютер, означає «означає, що старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчи­н­­ка­ми та бажаннями, і що замість нього повинна щоденно поставати та воскресати нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно». 

            Господь Святий Дух через Хрищення забирає камінне серце із нашого нутра – із нашого єства. А натомість Він вкладає у наше єство серце живе, серце з плоті, тобто серце, яке наче губка, вбирає Боже Слово, тішиться ним, радіє ним, в усьому уповає на Христа і прагне Царства Небесного. Він робить це, бо любить нас і прагне, щоб ми мали воскресіння і вічне життя, яке для нас здобув Христос. Він і нам дає любляче серце, яке любить Бога, що перше нас полюбив (1 Ів. 4:19).  Це серце прагне невимовної спільноти з Христом, яку воно отримує через істинні тіло та кров Христові, що ними ми причащаємось у Святій Вечері. 

            Господь Святий Дух через Хрищення творить у нас нового духа. Цей дух не бунтівний. Йому перечить усяке нарікання на Бога та на Його Слово. Для нього найбільша радість – бути з Богом. Він долучається до співу Псалмоспівця: «Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!» (Пс. 121:1). І він шукає добра та миру для Єрусалиму, тобто для Христової Церкви. 

Апостол Павло каже, які плоди приносить нам Дух Святий, Який живе у віруючих дітях Божих: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!» Він також кличе нас: «Коли Духом живемо, то й духом ходімо!» (Гал. 5:22, 23, 25). 

Все це відбувається з нами вже в цьому житті. І все це творимо не ми, а Бог. Наскільки дивніші і більші речі стануться з нами, коли Христос Господь повернеться у славі і буде воскресіння, і ми увійдемо в Його Царство слави, аби жити там вічно в досконалому тілі, в якому не залишиться ні краплинки гріха, і в якому ми будемо насолоджуватись кожною миттю нашого вічного життя з Христом, нашим розп’ятим і воскреслим Спасителем. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

субота, 12 червня 2021 р.

Спасенні вірою: проповідь на День Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

                                             СПАСЕННІ ВІРОЮ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           Нарешті, Він з'явився Одинадцятьом, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його. І казав Він до них: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, – буде спасений, а хто не ввірує – засуджений буде.  А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім'я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип'ють, – не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, – і добре їм буде!» Господь же Ісус, по розмові із ними, вознісся на небо, – і сів по Божій правиці. І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стверджував слово ознаками, що його супроводили. Амінь. (Євангеліє від Св. Марка 16:14-20). 

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2). 

Дорогі брати і сестри, до свята Вознесіння ми маємо гарну християнську традицію вітатися словами «Христос воскрес!» І відповідати: «Воістину воскрес!» А потім вже в сам день Вознесіння таке вітання припиняється, а з ним до завершення за півтора тижня приходить і ціла чудова пора Великодня, пора Великодньої радості. 

Проте наше традиційне євангельське читання на цей вечір переносить нас саме на початок Великодня. І то не просто на початок, а ту мить, коли наш розпятий і воскреслий Спаситель «з'явився Одинадцятьом, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його». Це дуже цікава мить в історії Новозаповітної Церкви. Христос воскрес із мертвих!  Про цю новину учнів повідомили жінки, але в цю новину вони не вірували. 

Подумайте самі, любі брати і сестри, про те, скільки разів Ісус говорив про те, що Він має померти і воскреснути з мертвих. Згадайте про те, як Ісус воскрешав померлих: і сина вдови з Наїну, і доньку Яіра, і нарешті Лазаря.  Згадайте про те як Господь говорив про Себе Марті: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26). 

Проте, коли Христос воскрес із мертвих, вони не йняли тому віри. Ісус проповідував Євангеліє Царства.  Ісус проповідував про Свою смерть і про Своє воскресіння. Ісус проповідував про грядуще воскресіння усіх мертвих. Учні чули такі проповіді часто. І ось Ісуса розпяли. Їм не потрібно було в це вірити. Вони це бачили. 

В них не було потреби вірувати в смерть Ісуса на хресті. Про неї міг їм дуже гарно розповісти Іван, а про похорон Ісуса їм міг добре розказати ще й Никодим із Йосипом з Ариматеї. Вони не піддавали сумніву їхні повідомлення. Врешті-решт страждання і смерть – набагато частіше трапляються в цьому світі ніж воскресіння. 

Але було явно щось ще. Новині про світле воскресіння Христове чинила опір грішна плоть учнів. Цій новині чинить опір світ. І цю новину з усіх сил прагнуть заглушити сили пекла. Всі вони сприяють невірству. Гріх любить невірство. Світ одружений з невірством. Диявол просто закоханий в невірство. Адже коли і де немає віри,  тоді і там триває їхнє торжество і влада гріха, диявола і смерті. Тож усі свої сили вони будуть спрямовувати на те, аби спасенної віри не було, а було натомість невірство. 

Власне на невірство й страждають наші любі учні Христові. Новина, яку їм принесли жінки здавалась надто радісною, надто оптимістичною і дуже неймовірною – Христос воскрес із мертвих! Як і нам можуть здаватись Божі обітниці, які ми чуємо в Його Слові дуже неймовірними. Гріх, світ і диявол – вони дуже пильнують, щоб і ми мали їхній улюблений інструмент – невірство. 

До того ж учні хворіють на склерохардію – саме таке слово використовує Євангеліст Марко і воно перекладене як твердосердя. Це серця, які відмовляються вірувати хоча є й свідчення від Господа у Його Слові. Це серця, які відмовляються вірувати і тоді, коли є свідчення Божих людей: чоловіків і жінок. 

Але ось перед учнями зявився воскреслий Спаситель. І Св. Марко каже, що Ісус їх не утішав. Навпаки, Він «докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його». Краще почути докір Христа до того часу, доки ми побачимо Його, воскреслого Господа, у славі Останнього Дня. Коли воскреслим буде не лише Він, але воскреснуть усі померлі, що будь-коли жили на землі. Хай Господь благословить, щоб ми не чули слів докору з Його уст Останнього Дня!  

Св. Марко – дуже лаконічний Євангеліст. Тож наше вечірнє Євангеліє одразу переносить нас на 40 днів вперед, у четвер такий як цей – у день Вознесіння, на Оливну гору. Саме тут Господь дає Велике Доручення Своїй Церкві: «І казав Він до них: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, – буде спасений, а хто не ввірує – засуджений буде».  Яке це чудове і велике доручення!  

Згадаймо наших учнів у перші дні Великодньої пори. Вони перебувають у невірстві та твердосерді.  І Господь їм за це докоряє.  Один з учнів, Хома, погрожує вкласти пальці у рани воскреслого Христа, аби пересвідчитись у істинності послання про Його воскресіння. Однак Господь не виганяє їх із Церкви, не набирає Собі нових апостолів. Він докоряє їм, Він зявляється до них, Він спілкується з ними, їсть з ним  і навіть готує для них! 

Чому Ісус так діє? Він любить Своїх Апостолів. Він любить Своїх віруючих. І навіть більше, незрівнянно більше – Ісус любить всіх людей. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Ісус хоче, щоб усі люди спаслися.  Як пише Апостол Павло: «Це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:3, 4). 

Наш Господь так нас полюбив, що стався людиною, аби забрати всі наші гріхи на Себе і Він так зробив, і обмив усі наші гріхи Своєю невинною і святою кровю.  Він приніс Себе у жертву досконалу на хресті Голгофи, аби всі наші гріхи були прощені. На третій день Він воскрес із мертвих, аби вірою в Нього ми були виправдані, стали дітьми Божими, мали воскресіння і вічне життя в Його Царстві. 

Наш Господь так сильно любить нас і всіх інших людей!  Він хоче нам і їм спасіння, і вічного життя, яке Він здобув на хресті і вийшовши переможцем над смертю із гробу. Ось чому Він дає це Велике Доручення Своїй Церкві, Своїм любим віруючим дітям, яких Бог, винятково зі Своєї невимовної благодаті привів від невірства до спасіння.  

«Ідіть», – каже Він «по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» Він не каже Церкві сидіти на місці і бути вдоволеними своїм спасінням. Він хоче, щоб Церква і її проповідники йшли по цілому світу і проповідували Євангеліє усім людям. Адже Христос помер за всіх людей. Його свята жертва принесена за все людство. Але для виправдання потрібна віра в Христа, а «віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17). 

Господь каже: «Хто увірує й охриститься, – буде спасений, а хто не ввірує – засуджений буде». Бачите, який наголос ставить Господь на вірі?  Коли є віра, то буде і Хрищення, і буде спасіння, і вічне життя, і Царство Небесне. А де віри немає – там суд і осуд, і вирок провести цілу вічність у нескінченних муках аду. 

Звісно, що багато людей мають віру. Але віра від віри відрізняється. Є люди, які вірять в те, що вони заслужать собі вічне життя власними ділами. Це – хибна віра. Вона не від Бога. Через проповідь Євангелія такої віри не зявиться. І найголовніше – вона не дає спасіння. Бо наш Господь чітко каже про те, що спасуться ті, хто увірує в Євангеліє, тобто в Добру Новину про Христа. 

Спасуться лише ті, що увірують через Євангеліє Христове у Слові і Хрищенні. Без Євангелія не буде спасенної віри. А без віри не буде спасіння. У день Вознесіння Господь Христос ставить дуже чіткі акценти  на тому, що має робити Його Церква.  Він дає їй однозначне завдання – проповідувати Євангеліє. Саме це Христова Церква робить. Церква, яка маскується під Христову Церкву, чистого Євангелія не проповідує. 

А ті, що чують Євангеліє, вірують в нього, мають спасіння і вічне життя. Ті, що чують Євангеліє і вірують, прагнутимуть охриститись. Ті, що з певних причин не зможуть чи не встигнуть охриститись, все одно будуть спасенні, бо спасуться через віру в Христа. Аби Господь не докоряв нам Останнього Дня за невірство і твердосердя, важливо мати віру – віру, для створення якої Господь Святий Дух використовує Євангеліє. 

Господь також каже, які ознаки будуть супроводжувати віруючих. «У Ім'я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип'ють, – не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, – і добре їм буде!» Так було в Апостольську епоху. В день Пятидесятниці Апостоли проповідували Євангеліє мовами всіх тих народів так що люди, які зійшлись до Єрусалиму, чули проповідь Євангелія своїми рідними мовами і три тисячі людей увірували в Христа вже першого дня. 

Апостоли виганяли демонів із людей. Дияволові і його слугам це не подобалось, тож проповідники Євангелія зазнавали за це утисків і переслідувань. Але  Святий Дух творив через євангельську проповідь у серцях великої кількості людей і церкви поставали по всіх просторах величезної Римської імперії. 

Апостола Павла була вкусила надзвичайно отруйна змія, але він просто скинув її в огонь і йому нічого не було. Це відбулося при масі свідків, а потім він також вздоровив чоловіка, поклавши на нього руки (Дії 28:3 і далі). Господь виконував і виконує все що обіцяв.  Так буде завжди, адже Він «вознісся на небо, – і сів по Божій правиці», тобто Він царює з Отцем і Святим Духом. 

Яке це чудове свято Вознесіння. Як добре, що наш Спаситель – Цар Небесний. Як добре, що Він усе робить для нашого добра і для нашого вічного спасіння. Як добре, що Бог покликав і нас до віри через проповідь Євангелія. Хай Євангеліє проповідується завжди в нашому рідному краї, Україні і по цілому світові. Заради Христа. Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь. (1 Петр. 5:10, 11).

День Нікейського Символу віри

    Сповідання віри або Символи віри зявляються у час кризи, яку переживає Церква, а слово «криза» грецькою мовою означає судЦеркву, яка перебуває на землі ще називають Церквою, що воює, бо вона весь час мусить вести боротьбу проти диявола та його слуг, фальшивих учителів, які намагаються спотворити Слово Боже і таким чином знищити Євангеліє, вчення про Христа і про спасіння самою вірою в Нього.  Аби захистити правдиве вчення Церква формулювала Символи (Сповідання) віри.  Це – вкрай важливо, бо коли втрачається правдиве вчення, проповідь Слова Христового, то з ним втрачається віра, а отже втрачається спасіння і вічне життя.

   Тож одним із перших Сповідань було сформульовано та схвалено Нікейським Собором, який був скликаний на початку літа 325 року Імператором Костянтином, - сьогодні ми святкуємо річницю Нікейського Символу віри.   Нікейський Собор відстояв Біблійну правду про те, що Ісус – вічний Бог Син і сформулював відповідний Символ віри, який було довершено на Соборі в Контстантинополі 381 року.  Цей Символ віри – невід’ємна частина літургії Церкви. 

            Молитва на цей день:

          Нікейський Символ віри

Вірую в Єдиного Бога, Отця, Всемогутнього, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.

І (вірую) в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, Світло від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного, родженого, нествореного, єдиносущного з Отцем, через Котроо все сталося.

Він для нас, людей, і ради нашого спасіння з неба зійшов, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною. Розп’ятий був за нас за Понтія Пілата, страждав, і був похований. І в третій день воскрес, як було писано. І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця. І знову прийде у славі судити живих і мертвих; Царству ж Його не буде кінця.

І (вірую) в Духа Святого, Господа оживляючого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків.

І (вірую) в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.

Визнаю одне хрищення на відпущення гріхів.

Чекаю воскресіння мертвих і життя будчого віку.

Амінь.

пʼятниця, 11 червня 2021 р.

День Св. Апостола Варнави

 Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Варнаву.  Св. Варнава був левитом з Кіпру, який продав землю і віддав прибутки з продажу ранній християнській спільноті в Єрусалимі (Дії 4:36-37).  Св. Павло повідомляє нас, що Варнава був кузеном Івана Марка (Колосян 4:10). Варнаву було послано Єрусалимською Церквою, аби він був єпископом у молодій церкві в Антіохії (Дії 11:22).  Маючи там служіння,  він пішов до Тарсу і до Антіохії на поміч привів Павла (Дії 11:25-26).  Саме Церква в Антіохії відправила Варнаву та Павла в першу місіонерську подорож (Дії 13:2-3). Проте, коли настав час для другої місіонерської подорожі, Варнава і Павло не дійшли згоди про те, чи брати з собою Івана Марка. Варнава взяв Марка і пішов на Кіпр, а Павло взяв Силу і відправився на північ через Сирію і Кілікію (Дії 15:36-41). Про діяльність Варнави додатково відомо лише те, що його, очевидно, знали коринтяни (1 Коринтян 9:6).  Традиція оповідає, що Варнава помер мученицькою смертю на Кіпрі - його вкаменували.

Молитва на День Св. Апостола Варнави:

Всемогутній Боже! Твій вірний слуга Варнава шукав не власної слави, а щедро віддав життя своє і все, що мав для підбадьорення Апостолів і їхнього служіння. Подай нам, аби ми могли повторювати його приклад у житті, відданому благодійництву та проголошенню Євангелія; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 10 червня 2021 р.

Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

 День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету. 


Молитва на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа:


Всемогутній Боже! Твій Син Єдинородний, наш Господь Ісус Христос, вознісся на небеса, аби й ми могли возноситися в серці та розумі та весь час перебувати зі Спасителем, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 8 червня 2021 р.

Коли Бог виводить Своїх слуг за місто

   Коли лишень Бог збирається виявити своїм слугам щось таке, що перевершує всякі очікування, то виводить їх за міста у місце, вільне від штовханини. Він робить це, аби їхні душі не відволікались якимось видовищем чи галасом, аби в той час, коли їхнє ціле єство насолоджується повним миром і спокоєм, вони могли зайнятися міркуванням про те, що Він їм показує.

Св. Іван Золотоустий

понеділок, 7 червня 2021 р.

Де немає віри

 Де немає ніякої обітниці, там немає і віри, а де не має віри, там обітниця – ніщо.

    Мартін Лютер

неділя, 6 червня 2021 р.

Слухачі і виконавці слова: проповідь на 6=у неділю Великодня

                                   СЛУХАЧІ І ВИКОНАВЦІ СЛОВА

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

        Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, – бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є.  А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, – і він буде блаженний у діянні своїм! Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, – марна побожність того! Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу (Якова 1:22-27). 

            Христос воскрес! 

Дорогі брати і сестри, сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Якова наводить нам два типи християн або радше людей, які називають себе християнами. До якого типу належимо ми, кожен з нас. Ми можемо це визначити, послухавши нашого любого Апостола.  На початку він кличе, щоб ми були виконавцями слова, а не самими слухачами, що себе самих обманюють.

 Фактично, з самого початку він каже, що людей, які називають себе віруючими, можна розділити на ці дві категорії: виконавці слова та слухачі, які самі себе обманюють. І хоча він ставить на перше місце виконавців слова, починає він опис все-таки з другої категорії людей. Це – люди-забудьки. 

Така людина нагадує ту, що підходить до дзеркала. Вона дивиться на себе, щось може підправляє. Вона може навіть довго перед дзеркалом крутитись, як Оксана з «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Але настає час і пора від дзеркала відходити. І що відбувається тоді? Людина стає заклопотана різними справами або навіть розвагами і вона забуває про своє зображення. 

Вона забуває про своє обличчя, про щось те, що вважала ще декілька годин або й навіть хвилин тому важливими. По-суті, вона забувається про те, якою вона є і ким вона є.  Її увагу переймають інші речі. Апостол каже про таку людину: «риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, – бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є». 

Звісно є Апостола мало цікавлять питання нашого зовнішнього вигляду. Апостоли говорять про речі духовні. Ким є ми, любі брати і сестри. Хто ми виконавці слова чи забудьки? Забудько – це та людина, яка чує слово і слухає його, але не заглиблюється у почуте Слово Боже. Не переймається проповіддю Божого Слова. 

Забудько розгортає Біблію, механічно прочитує кілька рядків, встає із-за столу і вже за кілька митей він забувається про те, що читав. Забудько приходить до церкви – ще добре, коли приходить на Біблійний урок – все таки є більше шансів щось почути і запамятати. Так от, забудько приходить на службу Божу, послухає проповідь і, вийшовши з церкви, забуває про те, якою він є людиною.  

Іншими словами, він далі продовжує жити подібно до того як живе світ. Він не дуже відрізняється від мирських, плотських людей, які не знають Христа. Забудько сидів в неділю у церкві, слухав проповідь, міг навіть молитись і співати гімни, але він вийшов від дзеркала, від Божого Слова, яке вказувало йому на гріх і він забувся, як каже Апостол, яким він є. Він забувся, що Господь покликав бути його світлом для світу і сіллю землі. 

Забудько дуже нагадує ґрунт біля дороги, з притчі нашого Господа про сіяча: «І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували…»  Господь пояснює це місце з притчі такими словами: «До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою» (Мт. 13:4, 19). Забудьки часто стають жертвами злодійства лукавого. 

А інший тип християн – виконавці Слова. Такі люди, каже Апостол, заглядають в закон досконалий. А що таке закон досконалий? Тут ми можемо бути легко обмануті перекладом і нашим поглядом на слово «закон» поза його контекстом у нашому Посланні. Бо цей вислів досконалий закон можна і варто перекласти радше як довершений або ж повний або ж завершений закон. 

Наступний вислів нас може ще більше спантеличити. Бо слова «закон волі» ми можемо мати спокусу витлумачити як закон людської волі або закон волі Божої. І тоді в нас зявиться думка, що тут мова йдеться про людину, як постійно заглядає в Закон Божий, який постійно наказує нам це робити, а цього не робити.  Але правильніше і доречніше цей вислів перекласти як закон свободи, бо грецьке слово «елевтеріа» означає саме свободу. Саме такий, до-речі, переклад наводить сучасний переклад Біблії українською мовою. 

Звісно, що тут мова йде про Євангеліє Христове. Віруючі люблять чути Євангеліє Христове, люблять в нього заглядати, люблять про нього міркувати, розважати і в ньому перебувати. Це ж про такий спосіб життя каже нам і Господь Христос: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:31, 32). 

Справжню свободу ми отримуємо лише через довершений закон свободи, тобто через Євангеліє Христове. Справді вільні ми тоді, коли в Євангелії Христовому перебуваємо. Ось про що нам тут говорить, власне кажучи, і Апостол Яків. А як ми цю свободу отримуємо? Її ми отримуємо від Святого Духа, Який творить у наших серцях віру в Ісуса Христа.  Для творення цієї віри Господь Святий Дух обрав Євангеліє Христове. Пізніше Апостол Павло проголошуватиме: «Віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17). 

Віра від слухання довершеного закону свободи – довершеного, бо на хресті Голгофи Ісус довершив наше спасіння.  Там, Він, зносячи страшні смертні муки за наші гріхи, вигукнув перед тим, як віддати духа Свого Отцеві Небесному: «Звершилось!... І, голову схиливши, віддав Свого духа...» (Ів. 19:30). 

Ось про що ми пам’ятаємо, коли чуємо цей вислів «довершений закон свободи». Ісус приніс Себе Самого в жертву досконалу за наші гріхи. Він звершив наше спасіння. Без Нього нічого немає звершеного.  Як би ми не старались досягнути досконалості, праведності, безвадності, безгрішності власними силами, ми успіху ніколи не добємось. І виконавцями Слова, тобто Божого Слова, ми ніколи своїми силами не станемо. 

Боже Слово чітко спрямовує нас до Христа. Боже Слово свідчить про Христа. У центрі Божого Слова є Христос. І сутністю Божого Слова є Христос.  Якщо ми будемо надіятися на власні сили і намагатися виконувати, наприклад, Заповіді Божі, то незабаром переконаємось, що якщо не словом і ділом, то бодай думкою порушимо хоча б одну Божу Заповідь. 

Але коли ми справді пильно дивимось у Боже Слово, то дивимось на Христа, як і Послання до євреїв кличе нас не зводити погляд з «Ісуса, Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого» (12:2). 

Ісус – істинний Бог та досконала людина звершив наше спасіння. Ісус – наша довершеність і наша праведність. Дивитися у Слово і не бачити там Христа, як основу і центр Писання, якраз і означає бути нерозумним забудьком. Своїм одноплемінникам Божий Син говорив: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя» (Ів. 5:39, 40). 

Тож, хто досліджує закон довершений, закон свободи, слово обітниці, Євангелії, хто бачить там Христа – той є виконавець Слова. Хто горнеться до Христа у Слові і в Його Таїнстві – той виконавець Слова.  «І він буде блаженний у діянні своїм!» – каже Христів Апостол.  Той, хто перебуває у Слові Христовому – вільна людина і тоді вона не з примусу, а в радості робить добро усім своїм ближнім. Такий блаженний, тобто щасливий у своїй праці.  

Ми щасливі у нашій праці, любі брати і сестри.  Ісус приніс Себе у досконалу жертву за наші гріхи. Ісус звершив наше спасіння. Ісус обмив усі наші гріхи Своєю святою і невинною кров’ю. Ісус здолав смерть і визволив нас від влади диявола. Вірою в Нього ми виправдані і проголошені дітьми Божими та співспадкоємцями Царства Христового. Це справжнє блаженство і справжнє щастя. Як же нам не славити в радості нашого Спасителя Христа своїми діяннями? 

Водночас Апостол застерігає: «Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, – марна побожність того!» Тут Апостол говорить про людину, яка, вважаючи себе віруючою, не прислухається до Слова, а розкидається своїми словами на всі сторони, на які завгодно теми і навсібіч завдає болю та шкоди людям, зокрема і в питаннях релігії. Він не блаженний у діяннях своїх – вони в нього радше замінюються на слова. Він буде багато говорити, але мало робити або й зовсім нічого не робити. Тож побожність такого – марна.  Там лише маса слів. 

А яка ж істинна побожність?  Апостол дає на це питання відповідь. «Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу», – каже він.  У світі дуже багато людей потребують допомоги.  Однією з найбільш вразливих категорій людей є сироти та вдовиці, що не мають підтримки. Ще однією такою категорією людей за наших днів є пенсіонери з мізерною пенсією. Часто саме з цих людей знущаються хижацькі люди, які бачать беззахисних сиріт, вдовиць, пенсіонерів, особливо хворих, і чинять з ними всякі неподобства. 

            Господь Святий Дух через Апостола кличе нас виявляти піклування про сиріт і вдовиць. А допомогти їм є й нині багато способів – від купівлі продуктів – до відвідин у лікарнях. Таке піклування – плід віри. Як і плодом віри є любов до всіх наших ближніх – таку любов виявляють істинні християни – люди з чистою і непорочною побожністю. 

            Так само як чиста і непорочна побожність, каже Апостол – це берегти себе чистим від світу.  Світ – брудний і непристойний. Берегти себе чистим від світу означає робити все, аби ця нечистість і бруд світу не захоплювали наші серця і не контролювали їх. Апостол повертає нас тепер від діл до віри. Адже серце чисте творить у нас Бог. 

            Коли ми отримуємо прощення від Ісуса у Його Слові, коли ми споживаємо Христові істинні тіло та крові у хлібові та вині Святої Вечері, тоді Бог очищує нас і додає нам сили берегтися чистими від світу – Він покріплює нашу віру в Христа, в Якому ми маємо повну чистоту. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.