СЛУХАЧІ І
ВИКОНАВЦІ СЛОВА
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, – бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, – і він буде блаженний у діянні своїм! Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, – марна побожність того! Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу (Якова 1:22-27).
Христос воскрес!
Дорогі брати і сестри, сьогодні
Господь Святий Дух через Апостола Якова наводить нам два типи християн або
радше людей, які називають себе християнами. До якого типу належимо ми, кожен з
нас. Ми можемо це визначити, послухавши нашого любого Апостола. На початку він кличе, щоб ми були виконавцями
слова, а не самими слухачами, що себе самих обманюють.
Така людина нагадує ту, що підходить до дзеркала. Вона дивиться на себе, щось може підправляє. Вона може навіть довго перед дзеркалом крутитись, як Оксана з «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Але настає час і пора від дзеркала відходити. І що відбувається тоді? Людина стає заклопотана різними справами або навіть розвагами і вона забуває про своє зображення.
Вона забуває про своє обличчя, про щось те, що вважала ще декілька годин або й навіть хвилин тому важливими. По-суті, вона забувається про те, якою вона є і ким вона є. Її увагу переймають інші речі. Апостол каже про таку людину: «риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, – бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є».
Звісно є Апостола мало цікавлять питання нашого зовнішнього вигляду. Апостоли говорять про речі духовні. Ким є ми, любі брати і сестри. Хто ми виконавці слова чи забудьки? Забудько – це та людина, яка чує слово і слухає його, але не заглиблюється у почуте Слово Боже. Не переймається проповіддю Божого Слова.
Забудько розгортає Біблію, механічно прочитує кілька рядків, встає із-за столу і вже за кілька митей він забувається про те, що читав. Забудько приходить до церкви – ще добре, коли приходить на Біблійний урок – все таки є більше шансів щось почути і запам’ятати. Так от, забудько приходить на службу Божу, послухає проповідь і, вийшовши з церкви, забуває про те, якою він є людиною.
Іншими словами, він далі продовжує жити подібно до того як живе світ. Він не дуже відрізняється від мирських, плотських людей, які не знають Христа. Забудько сидів в неділю у церкві, слухав проповідь, міг навіть молитись і співати гімни, але він вийшов від дзеркала, від Божого Слова, яке вказувало йому на гріх і він забувся, як каже Апостол, яким він є. Він забувся, що Господь покликав бути його світлом для світу і сіллю землі.
Забудько дуже нагадує ґрунт біля дороги, з притчі нашого Господа про сіяча: «І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували…» Господь пояснює це місце з притчі такими словами: «До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою» (Мт. 13:4, 19). Забудьки часто стають жертвами злодійства лукавого.
А інший тип християн – виконавці Слова. Такі люди, каже Апостол, заглядають в закон досконалий. А що таке закон досконалий? Тут ми можемо бути легко обмануті перекладом і нашим поглядом на слово «закон» поза його контекстом у нашому Посланні. Бо цей вислів досконалий закон можна і варто перекласти радше як довершений або ж повний або ж завершений закон.
Наступний вислів нас може ще більше спантеличити. Бо слова «закон волі» ми можемо мати спокусу витлумачити як закон людської волі або закон волі Божої. І тоді в нас з’явиться думка, що тут мова йдеться про людину, як постійно заглядає в Закон Божий, який постійно наказує нам це робити, а цього не робити. Але правильніше і доречніше цей вислів перекласти як закон свободи, бо грецьке слово «елевтеріа» означає саме свободу. Саме такий, до-речі, переклад наводить сучасний переклад Біблії українською мовою.
Звісно, що тут мова йде про Євангеліє Христове. Віруючі люблять чути Євангеліє Христове, люблять в нього заглядати, люблять про нього міркувати, розважати і в ньому перебувати. Це ж про такий спосіб життя каже нам і Господь Христос: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:31, 32).
Справжню свободу ми отримуємо лише через довершений закон свободи, тобто через Євангеліє Христове. Справді вільні ми тоді, коли в Євангелії Христовому перебуваємо. Ось про що нам тут говорить, власне кажучи, і Апостол Яків. А як ми цю свободу отримуємо? Її ми отримуємо від Святого Духа, Який творить у наших серцях віру в Ісуса Христа. Для творення цієї віри Господь Святий Дух обрав Євангеліє Христове. Пізніше Апостол Павло проголошуватиме: «Віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17).
Віра від слухання довершеного закону свободи – довершеного, бо на хресті Голгофи Ісус довершив наше спасіння. Там, Він, зносячи страшні смертні муки за наші гріхи, вигукнув перед тим, як віддати духа Свого Отцеві Небесному: «Звершилось!... І, голову схиливши, віддав Свого духа...» (Ів. 19:30).
Ось про що ми пам’ятаємо, коли чуємо цей вислів «довершений закон свободи». Ісус приніс Себе Самого в жертву досконалу за наші гріхи. Він звершив наше спасіння. Без Нього нічого немає звершеного. Як би ми не старались досягнути досконалості, праведності, безвадності, безгрішності власними силами, ми успіху ніколи не доб’ємось. І виконавцями Слова, тобто Божого Слова, ми ніколи своїми силами не станемо.
Боже Слово чітко спрямовує нас до Христа. Боже Слово свідчить про Христа. У центрі Божого Слова є Христос. І сутністю Божого Слова є Христос. Якщо ми будемо надіятися на власні сили і намагатися виконувати, наприклад, Заповіді Божі, то незабаром переконаємось, що якщо не словом і ділом, то бодай думкою порушимо хоча б одну Божу Заповідь.
Але коли ми справді пильно дивимось у Боже Слово, то дивимось на Христа, як і Послання до євреїв кличе нас не зводити погляд з «Ісуса, Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого» (12:2).
Ісус – істинний Бог та досконала людина звершив наше спасіння. Ісус – наша довершеність і наша праведність. Дивитися у Слово і не бачити там Христа, як основу і центр Писання, якраз і означає бути нерозумним забудьком. Своїм одноплемінникам Божий Син говорив: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя» (Ів. 5:39, 40).
Тож, хто досліджує закон довершений, закон свободи, слово обітниці, Євангелії, хто бачить там Христа – той є виконавець Слова. Хто горнеться до Христа у Слові і в Його Таїнстві – той виконавець Слова. «І він буде блаженний у діянні своїм!» – каже Христів Апостол. Той, хто перебуває у Слові Христовому – вільна людина і тоді вона не з примусу, а в радості робить добро усім своїм ближнім. Такий блаженний, тобто щасливий у своїй праці.
Ми щасливі у нашій праці, любі брати і сестри. Ісус приніс Себе у досконалу жертву за наші гріхи. Ісус звершив наше спасіння. Ісус обмив усі наші гріхи Своєю святою і невинною кров’ю. Ісус здолав смерть і визволив нас від влади диявола. Вірою в Нього ми виправдані і проголошені дітьми Божими та співспадкоємцями Царства Христового. Це справжнє блаженство і справжнє щастя. Як же нам не славити в радості нашого Спасителя Христа своїми діяннями?
Водночас Апостол застерігає: «Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, – марна побожність того!» Тут Апостол говорить про людину, яка, вважаючи себе віруючою, не прислухається до Слова, а розкидається своїми словами на всі сторони, на які завгодно теми і навсібіч завдає болю та шкоди людям, зокрема і в питаннях релігії. Він не блаженний у діяннях своїх – вони в нього радше замінюються на слова. Він буде багато говорити, але мало робити або й зовсім нічого не робити. Тож побожність такого – марна. Там лише маса слів.
А яка ж істинна побожність? Апостол дає на це питання відповідь. «Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу», – каже він. У світі дуже багато людей потребують допомоги. Однією з найбільш вразливих категорій людей є сироти та вдовиці, що не мають підтримки. Ще однією такою категорією людей за наших днів є пенсіонери з мізерною пенсією. Часто саме з цих людей знущаються хижацькі люди, які бачать беззахисних сиріт, вдовиць, пенсіонерів, особливо хворих, і чинять з ними всякі неподобства.
Господь Святий Дух через Апостола кличе нас виявляти піклування про сиріт і вдовиць. А допомогти їм є й нині багато способів – від купівлі продуктів – до відвідин у лікарнях. Таке піклування – плід віри. Як і плодом віри є любов до всіх наших ближніх – таку любов виявляють істинні християни – люди з чистою і непорочною побожністю.
Так само як чиста і непорочна побожність, каже Апостол – це берегти себе чистим від світу. Світ – брудний і непристойний. Берегти себе чистим від світу означає робити все, аби ця нечистість і бруд світу не захоплювали наші серця і не контролювали їх. Апостол повертає нас тепер від діл до віри. Адже серце чисте творить у нас Бог.
Коли ми отримуємо прощення від Ісуса у Його Слові, коли ми споживаємо Христові істинні тіло та крові у хлібові та вині Святої Вечері, тоді Бог очищує нас і додає нам сили берегтися чистими від світу – Він покріплює нашу віру в Христа, в Якому ми маємо повну чистоту. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар