Спасенні вірою: проповідь на День Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

                                             СПАСЕННІ ВІРОЮ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           Нарешті, Він з'явився Одинадцятьом, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його. І казав Він до них: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, – буде спасений, а хто не ввірує – засуджений буде.  А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім'я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип'ють, – не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, – і добре їм буде!» Господь же Ісус, по розмові із ними, вознісся на небо, – і сів по Божій правиці. І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стверджував слово ознаками, що його супроводили. Амінь. (Євангеліє від Св. Марка 16:14-20). 

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2). 

Дорогі брати і сестри, до свята Вознесіння ми маємо гарну християнську традицію вітатися словами «Христос воскрес!» І відповідати: «Воістину воскрес!» А потім вже в сам день Вознесіння таке вітання припиняється, а з ним до завершення за півтора тижня приходить і ціла чудова пора Великодня, пора Великодньої радості. 

Проте наше традиційне євангельське читання на цей вечір переносить нас саме на початок Великодня. І то не просто на початок, а ту мить, коли наш розп’ятий і воскреслий Спаситель «з'явився Одинадцятьом, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його». Це дуже цікава мить в історії Новозаповітної Церкви. Христос воскрес із мертвих!  Про цю новину учнів повідомили жінки, але в цю новину вони не вірували. 

Подумайте самі, любі брати і сестри, про те, скільки разів Ісус говорив про те, що Він має померти і воскреснути з мертвих. Згадайте про те, як Ісус воскрешав померлих: і сина вдови з Наїну, і доньку Яіра, і нарешті Лазаря.  Згадайте про те як Господь говорив про Себе Марті: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26). 

Проте, коли Христос воскрес із мертвих, вони не йняли тому віри. Ісус проповідував Євангеліє Царства.  Ісус проповідував про Свою смерть і про Своє воскресіння. Ісус проповідував про грядуще воскресіння усіх мертвих. Учні чули такі проповіді часто. І ось Ісуса розп’яли. Їм не потрібно було в це вірити. Вони це бачили. 

В них не було потреби вірувати в смерть Ісуса на хресті. Про неї міг їм дуже гарно розповісти Іван, а про похорон Ісуса їм міг добре розказати ще й Никодим із Йосипом з Ариматеї. Вони не піддавали сумніву їхні повідомлення. Врешті-решт страждання і смерть – набагато частіше трапляються в цьому світі ніж воскресіння. 

Але було явно щось ще. Новині про світле воскресіння Христове чинила опір грішна плоть учнів. Цій новині чинить опір світ. І цю новину з усіх сил прагнуть заглушити сили пекла. Всі вони сприяють невірству. Гріх любить невірство. Світ одружений з невірством. Диявол просто закоханий в невірство. Адже коли і де немає віри,  тоді і там триває їхнє торжество і влада гріха, диявола і смерті. Тож усі свої сили вони будуть спрямовувати на те, аби спасенної віри не було, а було натомість невірство. 

Власне на невірство й страждають наші любі учні Христові. Новина, яку їм принесли жінки здавалась надто радісною, надто оптимістичною і дуже неймовірною – Христос воскрес із мертвих! Як і нам можуть здаватись Божі обітниці, які ми чуємо в Його Слові дуже неймовірними. Гріх, світ і диявол – вони дуже пильнують, щоб і ми мали їхній улюблений інструмент – невірство. 

До того ж учні хворіють на склерохардію – саме таке слово використовує Євангеліст Марко і воно перекладене як твердосердя. Це серця, які відмовляються вірувати хоча є й свідчення від Господа у Його Слові. Це серця, які відмовляються вірувати і тоді, коли є свідчення Божих людей: чоловіків і жінок. 

Але ось перед учнями з’явився воскреслий Спаситель. І Св. Марко каже, що Ісус їх не утішав. Навпаки, Він «докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його». Краще почути докір Христа до того часу, доки ми побачимо Його, воскреслого Господа, у славі Останнього Дня. Коли воскреслим буде не лише Він, але воскреснуть усі померлі, що будь-коли жили на землі. Хай Господь благословить, щоб ми не чули слів докору з Його уст Останнього Дня!  

Св. Марко – дуже лаконічний Євангеліст. Тож наше вечірнє Євангеліє одразу переносить нас на 40 днів вперед, у четвер такий як цей – у день Вознесіння, на Оливну гору. Саме тут Господь дає Велике Доручення Своїй Церкві: «І казав Він до них: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, – буде спасений, а хто не ввірує – засуджений буде».  Яке це чудове і велике доручення!  

Згадаймо наших учнів у перші дні Великодньої пори. Вони перебувають у невірстві та твердосерді.  І Господь їм за це докоряє.  Один з учнів, Хома, погрожує вкласти пальці у рани воскреслого Христа, аби пересвідчитись у істинності послання про Його воскресіння. Однак Господь не виганяє їх із Церкви, не набирає Собі нових апостолів. Він докоряє їм, Він з’являється до них, Він спілкується з ними, їсть з ним  і навіть готує для них! 

Чому Ісус так діє? Він любить Своїх Апостолів. Він любить Своїх віруючих. І навіть більше, незрівнянно більше – Ісус любить всіх людей. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Ісус хоче, щоб усі люди спаслися.  Як пише Апостол Павло: «Це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:3, 4). 

Наш Господь так нас полюбив, що стався людиною, аби забрати всі наші гріхи на Себе і Він так зробив, і обмив усі наші гріхи Своєю невинною і святою кров’ю.  Він приніс Себе у жертву досконалу на хресті Голгофи, аби всі наші гріхи були прощені. На третій день Він воскрес із мертвих, аби вірою в Нього ми були виправдані, стали дітьми Божими, мали воскресіння і вічне життя в Його Царстві. 

Наш Господь так сильно любить нас і всіх інших людей!  Він хоче нам і їм спасіння, і вічного життя, яке Він здобув на хресті і вийшовши переможцем над смертю із гробу. Ось чому Він дає це Велике Доручення Своїй Церкві, Своїм любим віруючим дітям, яких Бог, винятково зі Своєї невимовної благодаті привів від невірства до спасіння.  

«Ідіть», – каже Він «по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» Він не каже Церкві сидіти на місці і бути вдоволеними своїм спасінням. Він хоче, щоб Церква і її проповідники йшли по цілому світу і проповідували Євангеліє усім людям. Адже Христос помер за всіх людей. Його свята жертва принесена за все людство. Але для виправдання потрібна віра в Христа, а «віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17). 

Господь каже: «Хто увірує й охриститься, – буде спасений, а хто не ввірує – засуджений буде». Бачите, який наголос ставить Господь на вірі?  Коли є віра, то буде і Хрищення, і буде спасіння, і вічне життя, і Царство Небесне. А де віри немає – там суд і осуд, і вирок провести цілу вічність у нескінченних муках аду. 

Звісно, що багато людей мають віру. Але віра від віри відрізняється. Є люди, які вірять в те, що вони заслужать собі вічне життя власними ділами. Це – хибна віра. Вона не від Бога. Через проповідь Євангелія такої віри не з’явиться. І найголовніше – вона не дає спасіння. Бо наш Господь чітко каже про те, що спасуться ті, хто увірує в Євангеліє, тобто в Добру Новину про Христа. 

Спасуться лише ті, що увірують через Євангеліє Христове у Слові і Хрищенні. Без Євангелія не буде спасенної віри. А без віри не буде спасіння. У день Вознесіння Господь Христос ставить дуже чіткі акценти  на тому, що має робити Його Церква.  Він дає їй однозначне завдання – проповідувати Євангеліє. Саме це Христова Церква робить. Церква, яка маскується під Христову Церкву, чистого Євангелія не проповідує. 

А ті, що чують Євангеліє, вірують в нього, мають спасіння і вічне життя. Ті, що чують Євангеліє і вірують, прагнутимуть охриститись. Ті, що з певних причин не зможуть чи не встигнуть охриститись, все одно будуть спасенні, бо спасуться через віру в Христа. Аби Господь не докоряв нам Останнього Дня за невірство і твердосердя, важливо мати віру – віру, для створення якої Господь Святий Дух використовує Євангеліє. 

Господь також каже, які ознаки будуть супроводжувати віруючих. «У Ім'я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип'ють, – не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, – і добре їм буде!» Так було в Апостольську епоху. В день П’ятидесятниці Апостоли проповідували Євангеліє мовами всіх тих народів так що люди, які зійшлись до Єрусалиму, чули проповідь Євангелія своїми рідними мовами і три тисячі людей увірували в Христа вже першого дня. 

Апостоли виганяли демонів із людей. Дияволові і його слугам це не подобалось, тож проповідники Євангелія зазнавали за це утисків і переслідувань. Але  Святий Дух творив через євангельську проповідь у серцях великої кількості людей і церкви поставали по всіх просторах величезної Римської імперії. 

Апостола Павла була вкусила надзвичайно отруйна змія, але він просто скинув її в огонь і йому нічого не було. Це відбулося при масі свідків, а потім він також вздоровив чоловіка, поклавши на нього руки (Дії 28:3 і далі). Господь виконував і виконує все що обіцяв.  Так буде завжди, адже Він «вознісся на небо, – і сів по Божій правиці», тобто Він царює з Отцем і Святим Духом. 

Яке це чудове свято Вознесіння. Як добре, що наш Спаситель – Цар Небесний. Як добре, що Він усе робить для нашого добра і для нашого вічного спасіння. Як добре, що Бог покликав і нас до віри через проповідь Євангелія. Хай Євангеліє проповідується завжди в нашому рідному краї, Україні і по цілому світові. Заради Христа. Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь. (1 Петр. 5:10, 11).