День Св. Патріарха Йосипа

 Сьогодні ми згадуємо Св. Йосипа, Патріарха і дякуємо за нього Господу. Йосип був сином Якова і Рахілі. Будучи улюбленим сином батька, Йосип викликав заздрощі у своїх старших братів, які продали його в рабство у Єгипті, а батькові розповіли, що його роздерли дикі звірі (Буття 37). В Єгипті Йосип став головним слугою в домі Потіфара, військового посадовця. Оскільки Йосип відкинув статеві домагання дружини свого пана, вона його несправедливо звинуватила в спробі зґвалтування і  Йосипа вкинули до в'язниці (Буття 39). Через декілька років він витлумачив фараонові сни, який потім визволив Йосипа з в'язниці і поставив його над усією країною. Коли в пошуках їжі його брати прийшли з Ханаану до Єгипту, вони Йосипа не впізнали. В кінці він їм відкрився, простив їх і запросив їх разом із батьком жити в Єгипті. Йосипа особливо згадуємо і вшановуємо за вірність Господу, моральну праведність (Буття 39) і за його готовність прощати (Буття 45 і 50).

Молитва на День Св. Патріарха Йосипа:

Владико неба і землі! Через Апостола Павла Ти утішаєш нас: "Знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре" (Римлян 8:28). Життя Св. Патріарха Йосипа є таким яскравим і чудовим свідченням про істинність Твоїх слів. Благослови нас вірністю до Тебе і терпеливістю, аби наслідуючи приклад Св. Патріарха Йосипа, ми були благословенням для Твоєї Церкви в усьому, заради Ісуса Христа. Амінь.

Сутність богослов'я хреста

 Так, Хрищення і Слово, Писання і проповідування, відпущення гріхів і Євхаристія - всі вони достатньо зовнішні. Але ніщо не може бути духовнішим, тобто наповненим Духом; тим, що Духа дарує і життєдайним, аніж ці зовнішні, євангельські запровадження Божі (Див. 2 Коринтян 3:6 і далі). Це поціновування зовнішніх каналів спасіння (media salutis), незважаючи на їхній покірний вигляд, є, звісно, сутністю theologia crucis, богослов'я хреста.

Курт Маркворт

Хліб життя: проповідь на 4-у неділю Великого посту

                                ХЛІБ ЖИТТЯ

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

 Ісус же сказав їм: «Я є хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме. Але Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте. Усе прийде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, – Я не вижену геть. Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене. Оце ж воля Того, Хто послав Мене, – щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня. Оце ж воля Мого Отця, – щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня». Тоді стали юдеї ремствувати на Нього, що сказав: «Я  – той хліб, що з неба зійшов». І казали вони: «Хіба Він не Ісус, син Йосипів, що ми знаємо батька та матір Його?» Як же Він каже: «Я з неба зійшов?» А Ісус відповів і промовив до них: «Не ремствуйте ви між собою! Ніхто-бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, – і того воскрешу Я останнього дня. У Пророків написано: «І всі будуть від Бога навчені. Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене». Це не значить, щоб хтось Отця бачив, – тільки Той Отця бачив, Хто походить від Бога. Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, – життя вічне той має. Я є хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, і померли. То є хліб, Який сходить із неба, щоб не вмер, хто Його споживає. Я є хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам» (Євангеліє від Св. Івана 6:36-51). 

            Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

Дорогі брати і сестри, Євангеліє сьогодні розповідає нам про розмову нашого Господа Христа із юдеями після величного чуда нагодування понад п’яти тисяч людей п’ятьма хлібами та двома рибинками. Їжі з рук Господа стало так багато, що після того, як всі наїлися досхочу, залишилось ще дванадцять кошиків добірної поживи. Я впевнений, що той хліб смакував дуже добре і риба всім припала до смаку. 

А коли є така чудова пожива, то чому б її не отримувати знову й знову? Врешті-решт, хіба не отримував народ Божий манну небесну з рук Господа впродовж їхнього сорокарічного блукання пустинею?  Коли є хліб і до хліба то й жити можна. Тож коли Господь перейшов на другий бік моря Галілейського, то за Ним на другий бік, до Капернауму, пішла також маса народу, яка вочевидь розраховувала на чергову порцію смачного хліба насущного. 

І ось, коли вони стояли там в очікуванні хліба, в очікування поживи, Господь їм промовляє щось таке, що їх вражає. Він, згадуючи хліб, який вони отримували з Його рук, аби покріпитись на фізичних силах, каже їм: «Я є хліб життя». По грецькому Він промовляє слова, які  по-грецькому звучать Ἐγώ εἰμι і є еквівалентом єврейських слів אֶהְיֶה, яке ми часто перекладаємо як «Сущий». 

Коли Ісус промовляє ці слова «Я є», то Він привертає увагу до Себе, як до Бога, що воплотився і промовляє незаперечну істину, яку Він проголошує задля нашого добра і, щоб ми вірували в неї і уповали на Христа. Тож Він фактично каже, що Він є Сущий, Бог і Він є істинний хліб життя.  При чому Він так це промовляє, що заперечує існування якихось інших хлібів життя. 

Він каже юдеям, які прийшли у сподіванні знову скуштувати запашного хліба і каже, звісно також нам, адже це Євангеліє проповідується сьогодні в Києві, що Він є істинний і єдиний хліб життя, а поза Ним ніякого іншого хліба, який би давав життя не має. 

Стоп! Що це означає? Коли я голодний, то я люблю попоїсти добрий хліб і потім відчуваю, що я зміцнів і маю енергію працювати далі, якщо не спрацює принцип «поїли – можна й подрімати» 😊. Але потім все одно я з новими силами берусь до праці.  Я впевнений так само почуваєтесь і ви, любі брати і сестри. Все це так, але хліб, який ми споживаємо може подовжити наше земне життя. Проте тут Господь говорить про життя взагалі і про життя вічне зокрема. 

Хто приходить до Христа, той має не просто покріплення фізичних сил – той має вічне життя. Ось про що говорить Христос юдеям і нам. Коли ми приходимо до Нього то ми наче споживаємо поживу на вічне життя. Як співав цар Давид: «Скуштуйте й побачте, який добрий Господь, блаженна людина, що надію на Нього кладе!» 

Скуштуйте Христа і живіть повіки віків! Людина сама по собі в це повірити не може. Юдеї, які були очевидцями чуда нагодування Христом п’яти тисяч чоловіків, не увірували в Нього. Вони бачили, куштували хліб, смакували рибою, але ні бачення чуда, ані куштування хлібом, ані смакування рибою спасенної віри в них не створили. 

Тож слова Христа – слова суду і слова, які сповнені жалем до Своїх одноплемінників, які попри такі чуда, такі прекрасні вияви Божої величі і любові до них, не вірували в Сина Божого і чинили спротив Його Слову. Проте Ісус далі наголошує на Божій благодаті і на Своїй любові. Так само, як СУЩИЙ промовляв до Мойсея на Хориві і прагнув свободи та життя в Обіцяному Краї для Свого народу, так само СУЩИЙ промовляє до юдеїв і прагне їм свободи від гріха та вічного життя в Царстві Божому. 

Так само СУЩИЙ промовляє і до нас, любі брати і сестри. Так само і нам Він прагне дати прощення гріхів, праведність, спасіння і вічне життя в Його Царстві. Не грає ролі, хто приходить до Христа, важливо, що та людина приходить. А хто прийде, – того Христос ніколи не прожене. Він любить нас і Він прагне, аби ми були з Ним повіки віків. Для цього Він стався людиною, аби люди були з Богом і в Божому люблячому та радісному товаристві вічно. 

Така воля Отця, адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). А Ісус досконало виконує воля Отця Небесного – Бога благодатного. 

А Його благодать – всеохопна. Він хоче, щоб усі люди спаслися. На жаль, на жаль (!) так багато людей чинять опір благодаті Отця!  Так багато людей відкидають Слово Христове і любов Божу, розвертаються в інший бік від Христа і чіпляючись за сліпців, дають себе вести просто у прірву аду. Але тих, кого Отець привів до Христа – тих, хто з благодаті Отця Небесного увірував в Сина Божого, Син ніколи не прожене. 

І не просто не прожене, але й не втратить. Бо Він так сильно нас любить, Він так сильно про нас піклується і дбає, і прагне нашого спасіння, що весь час пильнує про нас. І Він для нас є справжнім, істинним Хлібом Життя. Він годує нас Своїм Словом. Він живить нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Євхаристії, аби ми до нашого останнього подиху мали ту віру, через яку ми виправдані і маємо спасіння, і воскресіння. 

І Він обіцяє нам сьогодні, що навіть коли ми помремо, як померли вже мільярди віруючих людей, Він нас воскресить Останнього Дня. Бо для того, щоб здолати нашу смерть, Він Сам пішов на хресні муки і помер на Голгофі за кожного з нас, аби омити кожного з нас від усіх наших гріхів, і Він воскрес на третій день по Своїй смерті, ставши Первістком з померлих і давши нам перемогу над гріхом, над владою диявола і смерті. Цю перемогу Він дав нам, аби ми сповна відчули її у Останній День – у День повернення Христа-Царя у славі, коли Він кожного, хто помер у вірі в Нього, воскресить до вічного життя в раю. 

Кожен, хто вірує в Христа, не загине навіть у смерті, але воскресне до вічного життя. Як це станеться? Нас усіх воскресить Христос Господь. Про це Він знову й знову нам нагадує, аби ми в це вірували і живилися Ним, отримували життя вічне від Нього – від єдиного істинного Хліба Життя. 

Проте реакція грішної плоті на Хліб Життя жахлива. Їм хочеться хліба із борошна. Їм не потрібен Христос. Вони не вірують в Нього і для них Він, як вони вважають син Йосипа. Як же Він міг зійти з неба, якщо вони знають Його батька і матір? Як і цар Ахаз, вони відмовляються вірувати у виконання пророцтва Ісаї про зачаття Бога в утробі Діви, і народження Сина, який є істинний Бог воплочений посеред Свого народу. 

Господь знає причину їхнього невірства. Але Він хоче, щоб вони також знали причину віри.  Ніхто не може прийти до Христа, тобто увірувати в Нього, як його не притягне до Христа Отець. Любі брати і сестри, радіймо, що нас до Сина притягнув Отець. Уся слава за нашу віру належить Богові! Самі ми б нізащо на світі не прийшли б до Христа. Ми ходили б за хлібом і рибою – за всіма скарбами цього світу, а головний Скарб – Христа пропустили б. 

Але Отець притягнув нас до Сина і тепер Він нас всокресить Останнього Дня так само як Він Сам воскрес, живе і царює вічно. Ми почули Бога в Його Слові. Ми навчені від Бога і так ми прийшли до Христа. А Бога бачив лише Він, бо й Він Сам є Бог Син споконвіку. І Він об’являє Бога і, будучи Богом во плоті, на Себе забирає наш гріх, а нам дарує спасіння і вічне життя. 

Тож Господь запевнює нас сьогодні в цій чудовій істині: «Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, – життя вічне той має». Не мав, не буде мати, а має – вже має вічне життя кожен, хто вірує в Христа. Не той, хто робить діла, або є чудовою людиною в очах цього світу, а той, хто вірує в Христа, навіть якщо його світ зневажає так, як зневажав Лазаря, вкритого струпами, єдиними друзями якого були собаки і Христос, Який дав Лазареві вічне життя. 

Господь тут говорить про віру в Нього, як у джерело життя. Хто хоче мати фізичне здоров’я, мусить їсти. Якщо людина перестає їсти, то це може бути ознакою того, що вона ступила на поріг смерті. І так само з вічним життям. Якщо ми споживаємо Хліб Життя, то маємо вічне життя. Це все одно, що мати доступ до дерева життя в раю. Проте в раю можуть бути лише безгрішні, а всі люди заражені гріхом. 

Тож ми маємо поживу незрівнянно більшу і кращу – Самого Сина Божого. Коли ми Його споживаємо, то маємо вічне життя. Споживання тут означає вірувати в Христа. Коли я вірую в Христа, коли я довіряю Його Слову, уповаю на Сина Божого і чекаю на Його повернення у славі то я споживаю Хліб Життя і маю вічне життя, яке він дає. 

Бо це Він віддає Своє тіло за кожного з нас на розп’яття на Голгофі, аби Своєю невинною і святою кров’ю обмити всі наші гріхи та провини, померти за кожного з нас і воскреснути для кожного з нас. Ісус, розп’ятий і воскреслий є істинний і єдиний Хліб Життя. Споживаймо Його і живімо повіки віків. В Ім’я Христове. Амінь. 

Ісус сказав: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Амінь.

Благовіщення

  Сьогодні ми святкуємо Благовіщення - день, коли архангел Гавриїл звістив Діві Марії з Назарету, з роду Давидового, про те, що в неї народиться Спаситель. Цей день - початок воплочення вічного Сина Божого та день, коли настало виповнення часу - "Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом,  щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли" (Гал. 4:4, 5).  Рання Церква святкувала Благовіщення і Велику П'ятницю, день розп'яття Господа в один і той самий день.  Ми в цей день дякуємо Господу за величне чудо воплочення нашого Викупителя-Христа та просимо в Господа, аби й ми могли повторювати в повному покладанні на Господа, приклад віри Св. Діви Марії, яка сповідує свою покору Слову Божому: "Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!" (Євангеліє від Св. Луки 1:38).

Молитва на свято Благовіщення:

Отче Небесний! Благаємо Тебе виливати на нас благодать Твою, аби ми дізнавшись про воплочення Сина Твого, Господа нашого, Ісуса Христа з послання ангела, хрестом Ісусовим і страстями Його були приведені до слави воскресіння; через нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Правила молитви - VI

 Необхідно, щоб віра в молитві упевнено приймала ту обітницю, якою Бог урочисто запевнив нас про те, що Він буде вислуховувати всіх нас, не зважаючи на наші заслуги, а винятково заради Христа і необхідно, щоб молитва непохитно уповала на те, що Бог справді почує наші молитви, обгорне нас Вітцівською милістю і піклуванням, і так само, що Він може і таки... допоможе нам у наших немочах і бідах, а саме настільки, наскільки дозволятиме прославлення Його Імені та спасіння наших душ.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Коли пороки вважаються чеснотами

Мій обов'язок, папісти, полягає в тому, щоб винести судження про ті пороки, які ви вважаєте чеснотами. Через них ви наповнили світ оманою і забобонами, як-от: індульгенціями, месами, всенощними, церквами, одежами - усім тим, що ви вважаєте за щось святе. Я борюсь проти всього цього заради чистої віри і я просто хочу позривати ваші карнавальні маски.  Я ще й близько не підійшов до моралі і діл. Якби ми знову мали віру та були визволені з ваших диявольських законів і сект, то нам було би простіше навчати моралі та карати пороки, а якби духовний стан був зовсім чистий у вірі та вірний Божому Слову, то легко було б вести шляхту та світські стани у тому напрямку, в якому їм слід іти.  Але оскільки з нас самих користі немає, то що доброго буде в тому, якщо ми будемо їх багато повчати та їм часто докоряти? Низька мораль і діла у порівнянні з фальшивими вченнями і забобонами, в яких потонув духовний стан - дещиця. 

Мартін Лютер 

Валентинки з Недільної школи Св. Павла із міста Маршал у Вісконсині

 Хоча День Св. Валентина минув ще взимку, ми зраділи валентинками, які нам прислали діти та їхні наставники з Недільної школи Св. Павла із міста Маршал у штаті Вісконсин. Кожна валентинка прикрашена Словом Божим українською мовою і християнським привітом від дітей і вчителів школи. А ще до нас надійшов чудовий підбадьорливий лист від менших американських лютеран в церкві Св. Павла. Дві валентинки залишились у київській парафії Воскресіння, а решта розійшлись по наших церквах по всій Україні. За таке чудове підбадьорення ми дякуємо Господу і просимо Його рясно поблагословити дітей і наставників з Недільної школи Св. Павла!

День Св. Патрика, місіонера до Ірландії

 Сьогодні ми разом із християнами Заходу, а особливо з ірландцями, згадуємо святого Патрика, місіонера до Ірландії. Він народився у християнській сім’ї приблизно 389 року. Підлітком його захопили в полон ірландці, які напали на його батьківщину і змусили працювати в них пастухом. Через шість років він утік до монастиря у Франції. 432 року його було рукопокладено на єпископа і він повернувся до Ірландії, в якій він провів решту життя, проповідуючи Євангеліє і організовуючи християнські спільноти. У час загрози доктрині про Святу Трійцю, він її наполегливо захищав – трилисник (листок конюшини) використовувався Патриком, як ілюстрація про триєдиність Бога. Донині християни читають його «Сповідь» і проказують його молитви та співають гімни написані цим ревним слугою Господнім, якого Він забрав до Себе приблизно 466 року. Як кажуть мої американські друзі - у день Св. Патрика - всі трохи ірландці.

З молитви Св. Патрика:

Сьогодні я зв'язую себе
Сильним Ім'ям Трійці,
Закликаючи її:
Трьох в Одному та Одного в Трьох.

Зв'язую сьогодні себе ось цим навіки:
Силою віри, Христового воплочення,
Хрищення Його в Йордані,
Смерті Його на хресті для мого спасіння,
Його проривом із гробу в пахощах,
Його підйомом небесною дорогою,
Його приходом в день приречення
Я зв'язую себе сьогодні...

Приносить нам усе добро

 Якщо Слово сталося плоттю задля нашого спасіння, тоді саме та плоть приносить нам усе добро, як і Сам Спаситель каже: "Хліб, що дам Я, - то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам" (Iвана 6:51). 

Курт Маркворт

Правила молитви - V

 (У молитві ми повинні не покладатись) ні на яку гідність у нас, ані на людину, ані на діла, але натомість вірно визнавати нашу негідність і зважати на неї. І через це, уповаючи винятково на безмежне милосердя Боже і лише на заслуги нашого єдиного Посередника, Заступника і Захисника - Ісуса Христа, покірно та на колінах перед Отцем Небесним молитись у Ім'я Христове (Даниїла 9:18, 19; Івана 16:23).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Тому, хто вірує, – все можливе: проповідь на 2-у неділю Великого посту

        ТОМУ, ХТО ВІРУЄ, – ВСЕ МОЖЛИВЕ!

             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

І Йому відповів один із натовпу: «Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має. А як він де схопить його, то об землю кидає ним, і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його, та вони не змогли». А Він їм у відповідь каже: «О, роде невіруючий, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!»  І до Нього того привели. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною... І Він запитав його батька: «Як давно йому сталося це?» Той сказав: «Із дитинства. І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам допоможи!» Ісус же йому відказав: «Щодо того твого коли можеш, то тому, хто вірує, – все можливе!» Зараз батько хлоп'яти з слізьми закричав і сказав: «Вірую, Господи, – допоможи недовірству моєму!»  А Ісус, як побачив, що натовп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: «Душе німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!» І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, аж багато-хто стали казати, що помер він... А Ісус узяв за руку його та й підвів його, і той устав. Коли ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самотою: «Чому ми не могли його вигнати?» А Він їм сказав: «Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту» (Євангеліє від Св. Марка 9:17-29). 

            Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

Дорогі брати і сестри, чимало людей, часто самі того не відаючи, заграють з дияволом. Хтось намагається укласти з ним угоди напряму, хтось звертається до ворожок і ворожбитів, хтось вдається до інших практик, але всі такі люди хочуть здобути для себе щось добре, навіть якщо те добре в їхньому уявленні – нищення якогось свого ближнього, що став для них ворогом. 

Хтось думає, що стане багатим, а хтось думає, що отримає від ворога людського роду такі благословення як здоров’я або любов інших людей. Але що врешті-решт отримають такі люди? Що чекатиме їх у кінці життя, яке навіть може здаватися їм благополучним і таким, у якому здійснилась їхня мрія або й навіть мрії. Що вони отримають в кінці? 

Вони отримають те, що хоче диявол. Бо в нього свої плани на ціле людство – на всіх людей без винятку. Господь Христос застерігає, що диявол: «був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8:44).  Диявол використовує свій обман, щоб погубити людей у невірстві і щоб ми назавжди опинились у тому місці, яке Бог приготував для диявола і для його демонів – у вічних муках аду.  

Диявол і його демони ненавидять людей і бажають нам смерті – тимчасової і вічної. Вони прагнуть, щоб ми не вірували в Христа, не уповали в усьому на Бога, а шукали якихось додаткових або й інших шляхів для спасіння і для успіху ще в цьому земному житті.  І, коли ми вдаємось до них по допомогу, часом навіть не підозрюючи, що маємо справу з нечистими духами, вони своєї нагоди не змарнують, а зроблять усе, аби нас помучити і найголовніше – знищити нашу віру в Христа, а з нею наше спасіння, воскресіння і вічне життя. 

Сьогодні ми бачимо приклад, як один із слуг диявола, нечистий дух, мучив хлопця. Ми не знаємо, яким чином він знайшов того хлопця, але фактом є те, що він увійшов у нього і повністю захопив його тіло та душу.  А демон той був особливий – він був дух німий, він не давав хлопцеві говорити. Він не давав можливості цій дитині поговорити з батьками, з друзями. І найголовніше цей нечистий дух не давав йому можливості прославляти Бога, співати гімни і молитись. 

Але на цьому біди цього юнака не закінчувались. Бували моменти, коли нечистий дух так мучив тіло хлопця, що хапав його, кидав його на землю, змушував його корчитись, з його рота ішла піна.  Бідний хлопець скреготав зубами – це теж його тіло змушував робити нечистий дух. А ще нещасний хлопець буквально сохнув від усіх цих жахливих знущань. 

Батько правильно розумів, що відбувалось із його дитиною. Він розумів, що його син – біснуватий.  І він чув про те, що Ісус, а також Його учні визволяють людей від влади демонів і люди одужують і стають добрими дітьми Божими. Тож він привів свого сина до Апостолів, але вони нічого вдіяти не могли. Нечистий дух їм не корився. Тож батько звернувся до Христа. 

Господь не виявляв політкоректності, звертаючись до учнів, які не справились із нечистим духом. Його докір був не просто сильний, а суворий. Він називає їх родом невіруючим. Вони перебувають з Христом від самого початку. Вони були свідками маси Його чуд. Вони як ніхто інший чули Його науку і проповіді. Але вони виявились невіруючими – вони повинні були мати сильну і дієву віру, віру взірцеву, а натомість вони Його підвели. 

Господь дуже розчарований браком їхньої віри. Проте це не спиняє Його милості і любові до людського роду. Диявол і його демони ненавидять нас і хочуть наших мук і погибелі, а Бог любить нас і хоче, щоб ми жили у радості вічно. Тож Господь наказує, аби нещасного хлопця привели до Нього. 

Демони ненавидять присутності Христа. Коли Господь присутній і лунає Його Слово, яке повік пробуває, то демони тоді лютують. Вони дуже добре знають про те, що в кінці Господь вкине їх до в’язниці, що створена для них – до пекла, а туди потрапляти вони не хочуть. Тож вони лютують і свою лють виливають на нещасних людей. «І як тільки (нечистий дух) побачив Його, то… зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною...» 

Ми звертаємо увагу на батькову відповідь Господу про те, як довго демон мучить хлопця – від самого дитинства. Ми не повинні применшувати активність диявола. Він хоче знищити всіх. Він діє наче маніяк-убивця. Нечистий дух непросто замкнув нещасній дитині уста. Послухайте, що він з цим хлопцем витворяв: «Почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити».  Не обманюймось  - ні диявол, ні його слуги ніколи не бажають нам добра. Навіть пропонуючи якісь тимчасові вигоди, вони мають на меті нашу погибель, і то погибель вічну. 

Але як добре, що Господь хоче нашого спасіння і вічного життя!  На це сподівається і батько дитини. Через це й промовляє: «Коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам допоможи!»  Ось так брак віри Апостолів кинув тінь і на Господа, і на Його всемогутність. Тепер настала черга Божого докору батькові дитини: «Щодо того твого коли можеш, то тому, хто вірує, – все можливе!» 

Ні, чудо Господь може творити без віри присутніх. Але, коли немає віри, то й Господь зазвичай чуд не марнує. Бо для невіруючих з них ніякої користі немає. А віра – таки від слухання і то слухання Слова Христового, Євангелія. Батько дуже хоче, аби його дитина була зцілена. Через це й він вигукує: «Вірую, Господи, – допоможи недовірству моєму!» 

Коли батько вигукує оце слово «Вірую», то воно, звісно, свідчить про те, що він має віру. А вже наступні слова з проханням допомогти йому у невірстві – теж вкрай важливі, адже вони свідчать про те, що він визнає слабкість своєї віри. А раз так, то він перебуває у найкращому стані, аби цей брак заповнити вірою, яка є воістину даром Божим і справжнім чудом. 

Любі брати і сестри, сьогодні, просто тут і зараз попросіть Господа вас сильно поблагословити – зміцнити вашу віру в Христа або її подарувати. Просто тут і зараз промовте про себе, тихо у своїй душі: «Вірую, Господи, – допоможи недовірству моєму!» Господь благословить вас, любі брати і сестри, і вже благословляє. Його Слово живе і діяльне, і воно творить, і зрощує вашу віру, покріпляє її і зміцнює. Лишень слухайте Слово і моліться до Христа, горніться до Нього у Його істинних тілі та крові Святої Вечері, і Він вас ніколи не підведе. 

Ісус допоміг недовірству батька, а також «як побачив, що натовп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: «Душе німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!» І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов». Ісус – Бог всемогутній і Йому кориться усяке створіння – «Бо для Бога нема неможливої жодної речі!» (Лк. 1:37). 

А, коли нечистий дух покинув хлопця, то «він став, немов мертвий, аж багато-хто стали казати, що помер він... А Ісус узяв за руку його та й підвів його, і той устав». Але навіть якби він помер, то Ісус міг би підняти його з мертвих і воскресити і так Ісус бувало робив із тими, хто помирав. 

І навіть більше – Ісус помер за нас. Він на Себе забрав усі наші гріхи і провини. На Себе Він забрав і наш гріх невірства і недовірства. І на хресті Голгофи Божий Син обмив усі до одного наші гріхи Своєю святою і невинною кров’ю. Він помер за всіх нас і Він воскрес на третій день, аби ми були виправдані вірою в Нього і були визволені від гріха, від влади диявола і смерті, і мали спасіння, воскресіння, і вічне життя. 

Диявол не має ніяких прав на віруючих дітей Божих. Його всі обвинувачення проти нас змиті Христовою кров’ю. І коли ми віруємо в Христа і уповаємо на Нього, то можемо з диявола і з усіх його демонів кепкувати і казати: «Обвинувачуй мене в чому хочеш, мені байдуже, бо я виправданий Богом, адже Ісус Христос, Єдинородний Божий Син, забрав на Себе усі мої гріхи і провини і всі вони обмиті  Його святою і невинною кров’ю. Сьогодні і завжди я визнаю свої гріхи перед Богом, і кров Христова очищує мене від усякого гріха!  І тобі я більше не належу, а належу моєму Господеві – Ісусові Христові, бо Він викупив мене від твоєї влади!» 

Коли ж учні вже перебували на самоті з Христом вдома, то у такій приватності вони наважились поставити Йому питання, яке їх непокоїло: «Чому ми не могли його вигнати?»  Їм хочеться знати, чому вони не справились з тим нечистим духом. Інших вони виганяли, а тут їх спіткала невдача. І Господь дає їм пояснення, чому вони виявились родом невіруючим. 

Він каже: «Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту». Зазнавши невдачі, вони мали би звернутись по допомогу до Того, Хто є всемогутнім і Хто завжди обіцяє прийти на поміч Своїм віруючим дітям. Апостоли мали би звернутись до Христа у молитві, а не бути самовпевненими у власних духовних силах. І в цьому виявилась їхня слабка віра. Могутні нечисті духи не коряться людям із малою вірою. 

А мала віра може зміцнюватись ревною молитвою до Христа. Піст же може молитві допомогти. Любі брати і сестри, молімось до Господа, аби Він покріпляв нашу віру. Бо віра – то дар Божий і лише Бог може її зміцнити через Своє Слово і Таїнство Святої Вечері. У Христі і заради Нього. Амінь. 

Ісус сказав: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Амінь.

Дві віри

 Я лише бажаю, аби сумління було вільним і аби всі християни робили знак хреста проти віри, яка визнає, що папа у своєму правлінні має рацію. Бо така віра руйнує віру в Христа і занурює весь світ лише у гріх і руїну. 

Мартін Лютер

Слово, як живе проголошення і проповідування

    Найочевиднішим зв'язком між Духом і Словом є натхнення. Про це питання не велись дебати і не було ніякої потреби виразно переутверджувати загальну, кафоличну догму Нікейського Символу віри, що Святий Дух "говорив через пророків". Ауґсбурзьке Віросповідання, цитуючи Писання, просто приймає це твердження за само собою зрозуміле... Втім у Ауґсбурзькому Віросповіданні наголос у темі "Дух і Слово" ставиться не на Писанні. Наголос радше падає на Слово, як на живе проголошення - як на проповідування.

Курт Маркворт "Святий Дух у Ауґсбурзькому Віросповіданні"

З Днем народження Тараса Шевченка!

Переспів Тарасом Шевченком Псалма 149

Псалом новий Господеві

І новую славу

Воспоєм честним собором,

Серцем нелукавим;

Во псалтирі і тимпані

Воспоєм благая,

Яко Бог кара неправих,

Правим помагає.

Преподобнії во славі

І на тихих ложах

Радуються, славословлять,

Хвалять ім’я Боже,

І мечі в руках їх добрі,

Острі обоюду,

На отмщеніє язикам

І в науку людям.

Окують царей неситих

В залізниє пута

І їх славних оковами

Ручними окрутять,

І осудять губителей

Судом своїм правим.

І вовіки стане слава,

Преподобним слава.

Віра і сумнів: проповідь на 1-у неділю Великого посту

               ВІРА І СУМНІВ

 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали. А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, – і буде вона йому дана. Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай-бо така людина не гадає, що дістане що від Господа. Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх. А понижений брат нехай хвалиться високістю своєю, а багатий – пониженням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яний, бо сонце зійшло зо спекотою, і траву посушило, і відпав цвіт її, і зникла краса її виду... Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх! Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його. Випробовуваний, хай не каже ніхто: «Я від Бога спокушуваний». Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною.  Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть. Не обманюйтесь, брати мої любі! Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.  Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його (Якова 1:2-18). 

            Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

Дорогі брати і сестри, коли в нас трапляється випробування, то радість, зазвичай не є нашою першою емоцією, з якою ми це випробування зустрічаємо. Перші емоції можуть бути дуже різними – і журба, і страх, і навіть розпач. Але чому ж Господь Святий Дух каже нам сьогодні через Апостола Якова, щоб ми мали радість, коли впадаємо у всякі випробування. 

До того ж мова йде не про якусь там невеличку радість, а про радість повну. І ця повна радість має стосуватись усіляких випробувань, тобто всіх без винятку випробувань. Війна – це випробування?  Звісно, війна – це випробування. Війна – це одне з найжорстокіших випробувань. 

Війна принесла нам масу горя. Зруйновано багато наших міст. Зруйновано чимало людських доль. Гине на полях бою, захищаючи України, цвіт українського народу. Жахливе випробування для України і для всіх українців. Чому ж християни повинні радіти та ще й радіти повною радістю? 

            Апостол нас не кличе радіти через те, що війна і через те горе, яке нам принесли росіяни і далі несуть. Апостол не кличе радіти із тих злочинів, які коять в Україні російські загарбники. Він кличе нас радіти тим, що в нас є чудова можливість випробувати нашу віру. Так само як люди пізнаються в нещасті і біді, так само і наша віра випробовується у подібних речах. 

            Війна – одне з таких випробувань, яке виявляє, наскільки сильна наша віра – чи вона сильна, слабка або навіть фальшива і була звичайною маскою або своєрідним елементом культури у мирний і безпечний час. Тож для віруючих це час гарту віри, час її зростання, час більшого уповання на Христа і час глибшого занурення у Слово Боже, і час вияву більшої любові до наших ближніх. 

            Бо коли є біда і нещастя, то зараз найкращий час застосовувати на практиці Апостольську настанову: «Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!» (Рим. 12:15). Плодом такого випробування віри буде терпеливість або ж ще витривалість. Ще одним перекладом грецького слова гупомоні, яке використовує Апостол Яків може бути непохитність. 

            Випробування нашої віри роблять її міцнішою, гартують її, а разом із нею роблять і нас непохитними. А ця терпеливість або ж непохитність повинна бути досконалою і бездоганною. У чому ж полягає ця досконалість і бездоганність? Вона не полягає у тому, що ми раптом стаємо безгрішними. Бо поки ми живемо в нашому тілі, то ми будемо грішними, бо наше тіло заражене гріхом. 

            Ця досконалість і бездоганність стосуються нашої віри в Бога, нашої довіри до Його Слова, нашого уповання на Христа. Ми тим більше досконалі і бездоганні, чим більше довіряємо Богові, чим більше віримо, що наш Отець Небесний любить нас і доказом Його невимовної любові є наш Спаситель Ісус Христос, Єдинородний Син Божий, Його життя, смерть на хресті за наші гріхи і воскресіння. 

             Ми тим більше досконалі, коли довіряємо кожному слову Христовому – і про те, що ми Його любі друзі, брати і сестри; і про те, що Він причащає нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері і дає з ними і в них прощення гріхів і вічне життя; і про те, що істинні Його слова: «Не просили ви досі нічого в Ім'я Моє. Просіть і отримаєте, щоб повна була ваша радість» (Ів. 16:24). 

            Така досконала і бездоганна терпеливість, непохитність є також виявом мудрості, початком якої є страх перед Богом. І цю мудрість можна отримати лише від Бога. І Апостол кличе, аби той, кому їх бракує молився до Бога і просив цю мудрість у Господа. Але він одразу ж застерігає про антагоніста віри – про сумнів. 

            Сумнів до Бога і до його слів уперше посіяв у людських серцях сатана. Він спокусив наших прабатьків, Адама і Єву, перекручуючи Боже Слово, до того, щоб вони почали вагатися в Слові і сумніватись у тому, що сказав Бог і в щирості Його намірів. Своєї стратегії диявол від того часу не змінював. З усіх сил він старається навіть віруючих переконати в тому, що Бог нещирий, а отже нам слід сумніватись у Його словах. 

            Такі дії диявола спрямовані на нашу віру, на нашу довіру до Слова, на наше уповання на Христа. І вони можуть призводити до спустошливих наслідків. Якщо ми сумніваємось у Богові та Його Слові, тоді ми подібні до морської хвилі – тільки не тієї, якою ми милуємось на природі. Це там море виглядає вельми привабливо і викликає дуже позитивні емоції і навіть бажання славити Творця. 

Але, порівнюючи тих, хто має сумніви у молитві до Бога, Апостол висловлюється дуже різко: «хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай-бо така людина не гадає, що дістане що від Господа. Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх». 

Ось тут ми маємо також протиставлення непохитності і непостійності. Це наче порівняння скелі і морської хвилі. Істинне дитя Боже, віра якого випробувана всякими бідами, такими як і нинішня війна, – наче скеля. І віруючий чоловік, віруюча жінка, віруюче дитя Боже отримає від Бога те, про що просить, бо така людина перебуває весь час із Богом і у Христі та довіряє Його Слову. 

А невіруюча, наче та хвиля – вона летить туди, куди подме вітер. Ось вона поклоняється Христові, а завтра молиться до ікони Св. Миколая, а післязавтра буде цікавитись гороскопами або прогнозами якихось карпатських або інших віщунів. Апостол не церемониться і називає таку людину двоєдушною і каже, що молитви такої людини марні, тож хай не надіється щось отримати від Господа, Який як чоловік від дружини, вимагає від кожної людини вірності. 

Хай Господь благословляє нас, любі брати і сестри, щоб наша віра у ці важкі дні війни, гартувалась і міцнішала, і щоб у центрі цієї віри і нашого життя завжди перебував Христос Спаситель. Він наше істинне уповання і Він – наше правдиве багатство. Апостол Яків далі зачіпає тему багатства, адже бідні люди можуть почуватись наче вони нижчі або чимось гірші за багатих. А багаті навпаки можуть зверхньо дивитись на тих, що бідніші за них. 

Тож слова Апостола «понижений брат нехай хвалиться високістю своєю, а багатий – пониженням своїм» повертають до дуже базового випробування – випробування бідністю і багатством. Бідний може забутись, що він – дитя Боже і спадкоємець Царства Небесного і для Бога земне багатство нічого не означає – для Нього важлива наша віра. 

Тож Апостол кличе бідних, понижених хвалитись високістю своєю. А що це за високість? Це – їхній статус дітей Божих. А багатих Господь Святий Дух кличе хвалитись своїм пониженням? А що це за пониження? Це сповідування віри подібне до слів праведного Йова: «Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я!» (1:21). 

Як і Йов, віруючі багаті розуміють походження свого багатства – багатство дав їм Бог. Тож найкращий спосіб похвалитись для них – це хвалитись своїм пониженням, визнавати, що їхнє багатство – не їхня заслуга, а винятково дар Божий. Всі інші пояснення багатства, отриманого, звісно, не корупцією чи іншими злочинами, ведуть до гордині, а отже і до грядущого занепаду багатого, зокрема втрати спасіння і вічного життя. 

Така спокуса не рідкість, хоча є свої спокуси і в багатих, і в бідних. Проте якими вони не були б, слід пам’ятати ще одну істину, яку ми чуємо сьогодні від Апостола: «Випробовуваний, хай не каже ніхто: «Я від Бога спокушуваний». Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною.  Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть». 

Бог, як ми чули сьогодні, випробовує нашу віру, але нікого не спокушує. Коли людина чимось спокушується і коїть гріх, то в цьому винна вона сама. В людині живе пожадливість і від людини до людини вона може відрізнятись, так само, як і «пріоритети» пожадливості можуть змінюватись із віком окремої людини. Але кожна людина спокушується власною пожадливістю, коїть гріх, а заплата за гріх, як ми знаємо з Божого Слова – смерть. 

Слава Господу, що Він – наш Спаситель. І що це Він вибрав нас до спасіння. І що це Він породив нас Словом правди і дає нам лише добрі давання і досконалий дар – Ісуса Христа, віру в Нього, прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя! Як добре мати такого Бога, в Якого на відміну від нас ніколи не буває двоєдушності, а завжди є терпеливість і непохитність і неймовірна, невимовна любов до людського роду, до кожного з нас. Ця війна, яку проти нас розпочала нечестива Росія – дуже велике випробування, любі брати і сестри. Але наш Бог – більший і Він нас любить, і дасть нам перемогу. У Христі. І заради Нього. Амінь. 

Ісус сказав: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Амінь.