четвер, 7 липня 2022 р.

Істинний духовний Ізраїль

 Св. Павло також чітко зазначає, що істинний духовний Ізраїль становлять ті, що вірують в Христа. Церква, отже, складається із духовних, а не з фізичних нащадків Авраама (Римлян 8:28, 29; 9:6-8). Їм і тільки їм належать славетні обітниці Божі, і жодної ролі не грає те, чи вони євреї, а чи язичники. 


Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян 

середа, 6 липня 2022 р.

День Св. Пророка Ісаї

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Ісаю. Ісая, син Амоса, вважається за найбільшого з пророків, що писали і з усіх Старозаповітних пророків Новий Заповіт цитує його найчастіше. Його ім'я означає "Ягве [Господь] спасає".

     Ісая пророкував людям Єрусалиму та Юдеї приблизно з 740 до 700 року до Різдва Христового і був сучасником пророків: Амоса, Осії і Михея.  Ісая був палким проповідником Божого Закону, засуджуючи гріх ідолопоклонства. Він також проголошував надзвичайну втіху Євангелія, неодноразово наголошуючи на Божій благодаті і прощенні. За це його також часом називають Євангелістом Старого Заповіту.  Жоден інший пророк не пророкував більш чітко про грядущого Месію та Його спасенне Царство.  Ісая передвістив не лише дивовижне народження Месії (Ісаї 7:14; 9:6), Його безконечне правління (Ісаї 2:1-5; 11:1-16) і Його публічне служіння (Ісаї 61:1-3), але й роль Стражденного Слуги та Його замісницьку смерть (Ісаї 52:13-53:12).  Опис Апостолом Іваном Ісаї, що Ісая бачив славу Ісусову і говорив про Нього (Івана 12:41) - гідний підсумок його пророцького служіння.

Молитва на День Св. Пророка Ісаї:

Господи Боже, Отче небесний! Через пророка Ісаю Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Дай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 5 липня 2022 р.

Будувати з Христом: проповідь на 3-ю неділю після П'ятидесятниці

                 БУДУВАТИ З ХРИСТОМ                                 

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них: «Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, – той не може буть учнем Моїм! І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, – той не може бути учнем Моїм! Хто-бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й видатків не вирахує, чи має потрібне на виконання, щоб, коли покладе він основу, але докінчити не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: «Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг...»  Або який цар, ідучи на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спроможен він із десятьма тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього? Коли ж ні, то, як той ще далеко, шле посольство до нього та й просить про мир. Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, – не може бути учнем Моїм. Сіль – добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, – її геть викидають. Хто має вуха, щоб слухати, – нехай слухає!» (Євангеліє від Св. Луки 14:25-35). 

            Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти (Об. 1:4) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, коли біснувата Росія розпочала повномасштабний наступ на Україну з усіх можливих напрямків, Збройні Сили України розпочали мужню і потужну оборону нашої рідної країни. До оборони країни взялися також і цивільні громадяни. Багато-хто записався в ряди Територіальної Оборони в складі Збройних Сил України або в місцеві добровільні загони Територіальної Оборони, яким по-ідеї мали були надати зброю і навчити нею користуватись та вести у разі потреби партизанську війну. 

Десятки молодих людей, почувши із ЗМІ, що на танки слід іти з коктейлями молотова, наробили коктейлів і пішли в Херсоні на російські танки. Росіяни всю цю беззбройну молодь, що мала коктейлі молотова, розстріляли в Бузковому парку Херсона. З часом ми будемо знати правду про те, чому тисячі українських патріотів, які були готові захищати Україну, загинули від рук росіян, так і не отримавши зброї від тих, хто мав би її дати. Проте однозначним є те, що вони постраждали і загинули через любов до України і до українського народу. 

Для них Україна була пріоритетом у цьому житті і вони віддали за неї найдорожче – власне життя. Слова, які ми чуємо від Господа сьогодні, теж навчають нас про пріоритети в нашому житті і про ціну, яку ми повинні платити. Господь говорить про взаємини в середині родини, які можуть виникати через наші взаємини з Христом. 

Слова Спасителя про ненависть до своїх найближчих родичів і навіть до свого життя не можна приймати буквально. Тут Господь використовує образну мову. До того ж Він нас кличе любити Його понад усе, і любити всіх без винятку наших ближніх так як самих себе. Тож на ці слова про ненависть до наших рідних і до нашого власного життя ми дивимось у контексті Великої Заповіді Господа про любов. 

Мова йде про пріоритети. Хто для нас головніший Христос чи батько і мати, дружина і діти? Христос чи наше власне життя? Бог вимагає ставити саме Його на найперше місце в нашому житті. А де буде Христос, там буде і належна любов і до батька з матірю, і до дружини з дітьми. Вони не можуть займати місце Бога, як і їхні слова та поради не повинні займати місця Слова Божого.

Ось про що каже тут нам Господь Христос. І якщо нам доведеться виявляти до них непокору і непослух там, де вони пропонують і запрошують згрішити, піти проти Бога, то нам слід піти проти. Так, це буде виглядати, як ненависть до них і навіть до свого життя. Але це буде вияв любові до Бога і насправді також вияв любові до них. 

Наслідком такої позиції зазвичай буде хрест, тобто певні біди за нашу віру в Христа. Джерелом цих бід можуть бути навіть наші невіруючі домашні. Часто ми чуємо історії про мучеників за віру, які не поступались відданістю Христові і були замучені безбожними тиранами, роздерті звірами, розстріляні або відправлені в концтабори. Але не така популярна тема домашніх бід, коли на одну людину може навалитись ціла сімя або родина. Проте для Господа носіння такого хреста і вірність Йому в любові до своїх рідних – не менш цінна. До цього Він кличе нас бути готовими. 

Кілька років тому один з Премєр-Міністрів України оголосив про початок будівництва стіни з Росією. Потім з того невеличкого паркану дуже довго сміялися інші політики та й чимало простих людей. Кілька днів тому Польща завершила будівництво стіни на кордоні з Білоруссю. Пятиметрова стіна довжиною майже в двісті кілометрів з масою сталі та захисного обладнання ні в кого сміху не викликає. 

Сьогодні Господь кличе нас, щоб ми не ставали посміховиськом для світу, як чоловік, що зібрався будувати вежу, оголосивши про це на весь світ, але зганьбився. Подібним чином буває і з тими, що власними силами пробують добиватись свого спасіння. Їм здається, що в них є достатньо матеріальних і духовних ресурсів, аби дійти у проміннях слави до Царства Небесного. Але туди вони не доходять, перетворюючи власний проект у руїну. 

Де взяти стільки ресурсів, щоб збудувати вежу?  Тут мова йде знову про вірність Христові. Якщо ми будемо уповати на власні сили, ми обовязково зганьбимось. Ми не дійдемо до мети. Ми зазнаємо поразки і з нас буде глузувати диявол. Але якщо ми будемо вірні Спасителеві, тоді, як каже Апостол Павло: «Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте!» (1 Сол. 5:24). 

В іншому місці він каже: «Тримаймо непохитне визнання надії, вірний-бо Той, Хто обіцяв. І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як-то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той» (Євр. 10:23-25). 

Коли ми оголошуємо про намагання досягнути спасіння і вважаємо себе доволі міцними, то хай нам на згадку прийде історія Апостола Петра, який при всіх Апостолах заявив про свою мужність і готовність іти за Божим Сином до самого кінця, а потім, коли зявилась загроза його особистій безпеці, тричі відрікся від Христа. У нас сили для спасіння немає. Своїми силами ми можемо на себе навести лише ганьбу. 

В листі до коринтян Апостол Павло навчає: «Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов. Тому-то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 Кор. 10:11-13).  Тож усі ресурси в Бога і коли ми залишаємось вірні Христові, коли ми перебуваємо в Його Слові, у зборі вірних – коли ми причащаємось Христовими істинними тілом і кровю, ми збудуємо могутню вежу – ми увійдемо в Царство Боже. 

Хай Господь благословить усіх нас, щоб ми могли разом із Апостолом Павлом повторювати: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (1 Тим. 4:7, 8). В усіх своїх змаганнях Апостол уповав лише на Христа. Він визнавав і проповідував, що без Христа на його життя і на життя всіх людей чекає лише поразка. І він ще говорив: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі» (Фил. 4:13).  

Наш Господь використовує сьогодні ще одне порівняння – царя, на якого вирушає війною цар, у якого війська вдвічі більше. Господь кличе рахувати свої сили. Візьмімо, на приклад, Путіна – він вважав, що всього за декілька днів захопить Україну, хоча його попереджували провідники могутніх країн, що України вони не залишать і Путін прорахується.  Проте він, на відміну від царя у нашому порівнянні, вирішив все-таки йти і вбивати українців. Він зазнає поразки, бо не прорахував сили. 

Так само і в духовній війні. Ми не можемо виграти війни проти гріха, диявола і світу власними ресурсами. Тут справа навіть не в подвійній силі наших ворогів, а в стократній нашій слабкості.  Тож якщо ідеш на прю у меншості, тобто, без Христа, то краще не старайся, бо зазнаєш поразки. Але, коли ти з Христом, тоді твоє військо – незміренне і непереможне, бо за тебе воює Сам Бог. Тоді вирушай у бій сміливо, бо перемога вже здобута Сином Божим на хресті.  Твій воскреслий Господь вже Цар над царями і Пан над панами. У Христі ми маємо спасіння, воскресіння і вічне життя. 

І нам Він вже здобув вічне життя і дає спадщину Царства Небесного. Тож коли ми з Христом, нам компроміси з дияволом і його слугами в цьому світі не лише непотрібні, але й неможливі. Власне кажучи, компроміс із світом, буде означати перехід на сторону ворога, який у меншості, а отже такий компроміс означав би і поразку, і втрату спасіння, і вічного життя. Тож будьмо із Царем Христом. Він – Переможець над гріхом, над владою диявола і смертю. З Христом і у Христі переможцями є й ми. 

Сьогодні Господь згадує також про сіль. Як ви знаєте демонічні росіяни методично руйнують Україну. Вони зараз намагаються захопити Бахмут та інші міста, де ми традиційно, ще з козацьких часів, добуваємо сіль. Хтось із вас просив привезти до Києва саме камяну сіль, бо вона необхідна для закруток, для консервації овочів, бо морська сіль для цього непридатна – в ній надто багато різних хімічних елементів. 

Саме таку сіль має на увазі наш Господь сьогодні. Тоді сіль готували, випаровуючи морську воду. І коли пропадав хлорид натрію, тобто та сполука, яку ми називаємо сіллю, то всі інші мінерали, сполуки, вже були не потрібні – з них не було ніякої користі. Це дуже гарна ілюстрація до слів Христа, які ми чуємо в Євангеліє від Св. Матвія. Там Син Божий каже, звертаючись до віруючих: «Ви – сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми» (Мт. 5:13). 

Господь сьогодні каже, що те, що на вигляд наче сіль – насправді непотріб. Він не підходить ні для добрива, ні для мощення доріг. Це – непотрібний баласт, омана. Так само і з тими, хто втратив віру в Христа і з тим, хто називає себе християнином, але Христос для нього байдужий. Коли сутність (віра в Христа зникає, а залишається лише оболонка) тоді християнство такої людини марне і спасіння воно не несе. 

Така людина, навіть будучи формально членом церкви, в церкві вже насправді не є і викидається Богом геть. Навіть, якщо вона до кінця днів своїх буде заявляти про те, що вона – християнин, вона буде викинута з Церкви і з вічного життя. Тож плекаймо нашу віру в Христа. Залишаймося сіллю землі. В Імя Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Об. 22:21).

субота, 2 липня 2022 р.

День Відвідин Св. Єлисавети Св. Дівою Марією

  Сьогодні ми згадуємо відвідини Дівою Марією її родички Єлисавети. Ці відвідини відбулися після Благовіщення і слів промовлених Архангелом Гавриїлом: "Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! А ото твоя родичка Єлисавета - і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога нема неможливої жодної речі!" (Лк. 1:35-37)

     У час зустрічі двох вагітних віруючих жінок дитина в утробі Єлисавети затріпотала, а сама Єлисавета, наповнившись Святим Духом, промовила слова: "Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї! І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа? Бо як тільки в вухах моїх голос привіту твого забринів, - від радощів затріпотала дитина в утробі моїй! Блаженна ж та, що повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!" (Лк. 1:42-45). Святий Дух зачате Дитя в утробі Діви Марії називає Господом, а Діву Марію - Матір'ю Господа, воплоченого Спасителя світу. Відповіддю Діви Марії на це пророцтво стане Величальна пісня, яка розпочинається словами: "Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм" (Лк. 1:46, 47). Цей день Відвідин є однією із яскравих подій історії нашого спасіння, коли слава за наше спасіння віддається Самому Богові. Він також по праву міг би стати святковим днем усіх християнських рухів і організацій, які борються за збереження життя ще ненароджених дітей в материнських утробах.

Молитва на День Відвідин Св. Єлисавети Св. Дівою Марією:

Всемогутній Боже! Ти обрав Діву Марію, щоб вона стала Матір'ю Твого Сина і Ти об'явив через неї Твою благословенну увагу до немовлят в утробах, до бідних, понижених і зневажених. Подай нам, аби ми могли одержувати Твоє Слово у покірності та вірі і так ставали одним із Ісусом Христом, Твоїм Сином, а нашим Господом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

пʼятниця, 1 липня 2022 р.

Як випробовувати себе перед Господньою Вечерею

     По-перше, нехай людина подумає про те, чим є ця Вечеря, Хто в ній присутній і яка Пожива там пропонується та споживається, аби вона могла підготуватись до її прийняття з належною покорою і побожністю.

По-друге, нехай людина, яка збирається приступити до Господнього Столу, буде наділена таким серцем, яке серйозно визнає свої гріхи та провини, здригається від гніву Божого, не тішиться гріхами, а переймається ними та сумує через них і щиро бажає виправити власне життя.

По-третє, хай розум щиро переймається тим, щоб не загинути в гріхах під Божим гнівом, і тому з палким бажанням хай він прагне та хоче Божої благодаті так, щоб із правдивою вірою у покору, страждання і смерть Христові, тобто з вірою в те, що Він віддав Своє тіло та пролив Свою кров, шукає, просить Божої благодаті, уповає на неї і застосовує до себе її, прощення гріхів і спасіння.

Та людина, яка таким чином себе перевіряє та готує, справді, споживає це Таїнство гідно, не на осуд, а на спасіння... Ці ліки (Свята Вечеря) були дані хворим (на гріх) людям - тим, що визнають свою неміч і шукають поради та помочі.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

четвер, 30 червня 2022 р.

Якщо падає проповідник Слова

 Якщо той, хто проповідує Слово, падає тоді, коли має стояти на чолі, то спокушуються всі, Слово Боже цілковито зневажається, а отарі приноситься більше зла ніж тоді, коли б вона пастиря не мала зовсім. 

Мартін Лютер

середа, 29 червня 2022 р.

День Апостольської ревності (Св. Апостолів Петра і Павла)

 Сьогодні ми дякуємо Господу за святих Апостолів Петра й Павла. Церковні джерела стверджують, що ці два стовпи Новозаповітної Церкви стали мучениками в один і той самий день, під час переслідування Нерона.

    Новий Заповіт багато розповідає про цих двох апостолів.  Петро був з Ісусом від початку Його служіння і служив як речник учнів. Незважаючи на непохитну віру, Писання свідчить також про декілька його падінь, як-от: докір Ісусові (Матвія 16:21-23) і його потрійне відречення від Господа (Матвія 26:69-75).  Після Ісусового вознесіння, Петро далі залишався лідером у Церкві (Дії 1:15; 2:14; 15:7).
          Павло, побожний єврей, відомий також як Савл, вийшов на сцену світової історії, як переслідник Церкви. Після чудесного навернення, у якому Савлові з'явився Сам воскреслий Христос, Павло став могутнім проповідником благодаті Божої.  Під час своїх трьох місіонерських подорожей (Дії 13-14; 16-18; 18-21) Павло пройшов сучасну Туреччину і Грецію.  Новозаповітна оповідь про його життя закінчується тим, що Павла взято під домашній арешт в Римі (Дії 28:16), хоча церковне передання притримується того, що перед поверненням до Риму, Павло побував у Іспанії.

Молитва на День Апостольської ревності (Св. Апостолів Петра і Павла):

Милосердний і вічний Боже!  Твої святі Апостоли, Петро і Павло, отримали благодать і силу покласти власне життя заради Твого Сина.  Зміцнюй нас Твоїм Духом Святим, аби ми могли сповідувати Твою правду і завжди були готові покласти власне життя за Того, Хто поклав Своє життя за нас - Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 28 червня 2022 р.

День Св. Іринея Ліонського, пастиря

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Іринея Ліонського.  Вважається, що він був уродженцем Смирни (сучасного Ізміру на території Туреччини), навчався у Римі, а пізніше став пастирем у Ліоні (теперішня Франція).  Приблизно 177 року, коли Іриней перебував у від'їзді, розпочалися жорстокі переслідування християн у Ліоні, які привели до мучеництва їхнього єпископа.  Тож коли Іриней повернувся, то став новим єпископом Ліону.  Серед його найславетніших творів - праця, яка засуджує єресі, зокрема, єресь гностицизму, що заперечувала доброту творіння. На противагу цій єресі Іриней сповідував, що Бог викупив Своє створіння через воплочення Сина. Іриней також утверджував вчення Писання, які були передані йому та через нього, як нормативи для Церкви.

Молитва на День Св. Іринея Ліонського, пастиря:

Всемогутній Боже!  Ти дав сили слузі Твоєму, Іринеєві, сповідувати правду проти всяких нападів марної доктрини.  Милосердям Твоїм тримай нас непохитними у правдивій вірі, аби постійно могли ми ходити в мирі, який веде до життя вічного; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва на День Конституції

 Господи народів!  Ти встановлюєш межі влади людської і дозволяєш народам іти їхнім курсом.  Прославляю в День Конституції України Тебе, найсвятішого Бога, бо Ти через Свої інструменти в цьому світові даєш нашому народові закони.  Ти подав нам чудові землі, аби ми їх замешкували, розбудовували країну, виявляли послух до Тебе і славили Твоє святе Ім'я: від Закарпаття і Карпат до Слобожанщини та Донбасу, від Полісся до Чорного та Азовського морів і  Кримських гір. Та ми, Боже, не завжди були Тобі слухняні. І нині значна частина нашого рідного краю окупована Росією і її поплічниками. Російські нелюди продовжують проливати українську кров, а п'ята частина країни захоплена нашим ворогом.

     Благаю Тебе, Господи неба і землі: благослови наш народ послухом до Тебе, потопчи лютих і жорстоких російських загарбників, і подай Україні мир та визволення від війни та лиха, від смутку та сліз. Подавай нам мудрих керівників, людей несебелюбних, які завжди ставитимуть добробут українського народу на перше місце. Просимо, Всемогутній Боже, зберігати нам мир  із нашими сусідами, які нам допомагають. Перебувай з нами завжди, через Ісуса Христа, нашого Спасителя і Господа. Амінь.

понеділок, 27 червня 2022 р.

День Св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника

 Сьогодні ми дякуємо Господеві за св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника.  Кирило (прибл. 376-444 Р. Г.) став архієпископом Александрійським  412 року Господнього.  Упродовж всієї своєї діяльності він захищав ортодоксальні доктрини, серед яких було вчення про те, що Марія, матір Ісуса "також правильно називається і є Мати Божа" (Формула Злагоди, VIII, 12).

    432 року Господнього на Ефеський Собор підтвердив це вчення, що Син Марії є також правдивий Бог.  Твори Кирила про доктрину Трійці і Особу Христову, демонструють, що цей богослов був одним з найбільш талановитих богословів свого часу.  Кирилова Христологія зробила великий вплив на наступні собори Церкви і була одним із основних джерел для лютеранських віросповідних творів.

Молитва на День Св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника:

     Отче Небесний!  Твій слуга, Кирило, непохитно проголошував, що Твій Син, Ісус є одна Особа, повністю Бог і повністю людина.  З Твого безмежного милосердя утримуй нас непохитними  у вірі та поклонінні Твоєму Синові, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 21 червня 2022 р.

Наука, спільнота, ламання хліба і молитви: проповідь на 1-у неділю по П'ятидесятниці

 НАУКА, СПІЛЬНОТА, 

ЛАМАННЯ ХЛІБА І МОЛИТВИ

 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах. І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен. А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було. І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися (Дії 2:42-47). 

            Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, інколи на міжцерковних зустрічах особливо за участю влади наприкінці 90-их і на початку 2000-их років один церковний патріарх невтомно повторював тезу про те, що протестанти повинні займатись винятково гуманітарними проектами, а він та його підлеглі духовною працею. Мовляв, духовність – уділ лише тих, хто має золочені куполи та ходить вулицями у рясах. 

Можна лише уявити, як би на такого церковника подивились у першому столітті перші християни, зокрема в перші дні та тижні після сходження Святого Духа на Церкву! Безперечно, вони сильно здивувались би, що не всі християни повинні дбати про духовність. Звісно ж церква мала також дияконію, служіння при столах або ж якщо використовувати сучасну термінологію – надання гуманітарної допомоги для членів церкви.  Зауважимо, що та допомога спрямовувалась в основному на потребуючих з церкви, зокрема на потребуючих вдовиць. 

Але ціла Церква брала участь у чотирьох великих видах діяльності Церкви. Саме про них нам розповідає сьогодні Книга Дій Св. Апостолів. Найперше нам Господь Святий Дух каже про науку апостольську. Що означають ці слова «апостольська наука»?  Чи це було якесь таємне особливе знання, яке виводилось із передань та традицій?  Ні, та наука не виводилась із передань і традицій. 

Власне кажучи, Апостол Павло застерігає нас: «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом» (Кол. 2:8).  Апостол застерігає про передання людські, тобто ті, що не отримані від Апостолів і Пророків, які були проваджені Святим Духом. До таких ми можемо сміливо відносити будь-які вчення, які не записані в Біблії, в Писаннях Старого і Нового Заповіту. 

Бо наука апостольська якраз є проповідями про виконання у Христі пророцтво Старого Заповіту, як і Сам Господь каже, звертаючись до юдеїв: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене!» (Ів. 5:39). І цю науку апостольську ми дуже виразно чуємо в проповіді Апостола Петра в День Пятидесятниці. 

Апостол Петро проповідував саме виконання пророцтв про Спасителя у Ісусі Христі. Він часто цитує Старий Заповіт і показує, як саме виконались пророцтва про грядущого Христа і про зіслання Святого Духа. Він дуже чітко проповідує Закон і Євангеліє. Законом Апостол Петро виявив гріх своїм одноплемінникам, а коли він проголошував Євангеліє, то Господь Святий Дух творив у їхніх серцях спасенну віру так що «ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!» (Дії 2:41).

 Ці слова, до-речі, передують нашому Біблійному тексту на сьогодні. Тож усі ці люди, що увірували в Христа і були охрищені, перебували в науці апостольській – вони не лише слухали проповіді Апостолів, вони також досліджували Слово Боже. Така традиція зберігалась у ранній Церкві і Апостол Павло, наприклад, хвалить християн у Верії: «Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є» (Дії 17:11). 

Уявляю, як були б здивовані ці християни, якби до них прийшли якісь проповідники і почали проповідувати про необхідність молитов до святих чи до Діви Марії. І ми точно знаємо яка була б реакція апостолів, якби хтось прийшов і почав проповідувати про спасіння ділами або про спасіння вірою і ділами. Послухайте, що каже про таких горе-проповідників Апостол Павло: «Але якби й ми або Ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, – нехай буде проклятий! Як ми перше казали, і тепер знов кажу: коли хто вам не те благовістить, що ви прийняли, – нехай буде проклятий!» (Гал. 1:8, 9). 

Я б на місці тих, хто не проповідує про спасіння самою вірою в Христа, одразу перестав би проповідувати не науку апостольську, а взявся би винятково за проповідь Євангелія. Тож ми теж перебуваємо в науці апостольській – тобто в проповіді Євангелія, у дослідженні Писанні, а не у пізнанні якихось людських вигадок і домислів. 

А що ще робили перші християни? Вони перебували «в спільноті братерській», тобто вони не лише збирались разом на служби Божі, вони піклувались одне про одного і одне одному допомагали. Вони тішились своїм братерством у Христі, в Якому ми всі маємо прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. 

Про подібну спільноту братерську співав і Псалмоспівець: «Оце яке добре та гарне яке, щоб жити братам однокупно! Воно як та добра олива на голову, що спливає на бороду, Ааронову бороду, що спливає на кінці одежі його! Воно як хермонська роса, що спадає на гори Сіону, бо там наказав Господь благословення, повіквічне життя!» (Пс. 132). 

Як добре цю братерську спільноту ми відчуваємо в наш складний воєнний час.  Як добре цю спільноту братерську ми відчували у пропозиції допомоги від лютеран з Польщі та Румунії. Як добре цю спільноту братерську відчули ті брати і сестри, які вирушаючи в евакуацію зупинялися в домівках наших братів і сестер в Україні, або й залишаються в них, допоки не настане безпека в їхніх містах і селах. Як цю спільноту братерську відчуваємо ми, коли сходимось на служіння і разом славимо Господа, і коли допомагаємо один одному чим можемо. 

Як добре цю братерську спільноту відчувають наші брати і сестри, які потрапили до громад Лютеранської Вільної Церкви в Німеччині. Як добре відчуваємо ми цю спільноту братерську від лютеран із Швеції, Норвегії та Фінляндії. Як добре відчуваємо ми цю спільноту від наших братів і сестер у Сполучених Штатах Америки, які так щедро і багато допомагають нам, що величезний океан, який нас розділяє, здається нам через християнську любов навіть не річечкою, а струмком. 

Нам зараз легше зрозуміти ці слова з Писання, бо на перших християн обрушилось переслідування подібне до того, що його влаштувала українцям безбожна, біснувата Росія. Тож це справжнє благословення мати братерську спільноту перед лицем жорстоких і лукавих московських ворогів. Подібним чином жила Церква з перших днів свого існування.  Подібним чином вона продовжує жити. Так вона буде жити аж до повернення нашого Господа Христа у славі.

А ще Церква перебувала «в ламанні хліба». Яке саме ламання хліба має на увазі Господь Святий Дух?  Чому саме ці слова Він вклав у вуста Св. Луці, який під проводом Святого Духа написав Книгу Дій? Бо цей вислів «ламання хліба» означає Святу Вечерю. Це зараз ми маємо облатки або вже нарізаний хліб – українці буханці не так легко поламати. Не випадково наш хліб продається часто вже нарізаним на скибки. 

А на Близькому Сході – хліб плаский, як скажімо, знайомий нам грузинський лаваш. Коли наш Господь запроваджував Святу Вечерю, то ми читаємо такі слова: «Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: «Прийміть, споживайте, це – тіло Моє» (Мт. 26:26). Так само робили і перші християни. Тож вислів «ламання хліба» став позначати Святу Вечерю. Коли Церква збиралась, вона мала «ламання хліба» тобто Святу Вечерю. 

Чому це було важливо для Церкви?  Бо на це була заповідь Христова. У Святій Вечері перші християни споживали істинне тіло Христове у хлібі, з хлібом і під виглядом хліба. У Святій Вечері перші християни пили істинну кров Христову у вині, з вином і під виглядом вина. Так само робимо і ми. І ми у Святій Вечері отримуємо так само як і вони отримували у Святій Вечері прощення гріхів, воскресіння і вічне життя. Адже «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8). 

Перші християни також перебували «в молитвах». Це так важливо – молитися. Господь хоче, щоб ми молились. У Біблії ми маємо цілу книгу молитов Старозаповітної Церкви – Псалтир.  Він, звичайно і співаник, але також і молитовник. Господь Христос навчив нас молитві «Отче наш». І ми читаємо, як Сам Божий Син не лише часто усамітнюється для молитви, але й молиться прилюдно. 

Молитва – це і розмова з Отцем Небесний, і поклоніння Богові. Господь любить вислуховувати наші молитви і Він обовязково дає на них Свою відповідь. Навіть якщо та відповідь буває «ні», ми «знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28). Молились до Бога віруючі Старого Заповіту, молились до Бога перші християни. Перебуваймо в молитвах, любі брати і сестри, й ми. 

Ось таким було життя перших християн. Їм, звісно, теж хотіли наказувати, всупереч Божому Слову, певні релігійні провідники, що їм слід робити, а чого робити не слід.  Проте ми знаємо Апостольську відповідь: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дії 5:29). Слухаймося Бога й ми. Повторюймо приклад перших християн: перебуваймо в науці апостольській, допомагаймо одне одному, причащаймося істинними тілом і кровю Спасителя і перебуваймо в молитвах, очікуючи на повернення Сина Божого у славі. 

Сьогодні ми також чуємо про перші тижні і місяці життя християн у Єрусалимі до початку жорстоких переслідувань Церкви. Господь Святий Дух спонукав дітей Божих до проживання у спільноті, яка мала спільним майно і набутки. Очевидно, що Господь у Своєму всевіданні поклав на серце саме так розпоряджатись майном, яке все одно, незабаром мало бути відібраним тими юдеями, що відкинули Христа і взялися гнати та убивати своїх одноплемінників-християн. 

Але до того часу вони «кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися». Перебуваймо і в наш воєнний час із радістю та в сердечній простоті і хвалімо Бога, Який дав нам спасіння і вічне життя в Його Сині, Ісусі Христі. І хай Господь додає до Церкви тих спасаються. Заради Христа. Амінь. 

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

пʼятниця, 17 червня 2022 р.

Мудреці поклоняються Слову в плоті

Мудреці... поклоняються Слову в плоті, Мудрості у немовляті, Силі у слабкості і Господеві Величності у реальності людини. Аби виявити таємницю їхньої віри і розуміння,  своїми дарами підтверджують те, у що вони вірують у серцях своїх. Вони приносять ладан Богові, миро - людині і золото - цареві. Свідомо вони поклоняються божественній і людській природі у їхній єдності.

Св. Лев Великий

середа, 15 червня 2022 р.

Маскування проти-християнського духа

 Утвердження в Церкві будь-якої влади всупереч Самому Христові в Його життєдайному Євангелії і Таїнствах та поза Ним, вносить проти-християнський поштовх, який чинить насильство  над святою Нареченою Христовою. Тут ми зіштовхуємоось із духовним жахом Антихриста. Слід зауважити, що грецьке слово анті означає не лише "проти", але й "замість". Витончене суперництво і ледь помітні ходи часто виявляються набагато ефективнішими ніж відкрита опозиція. (Таким чином сатана часто віддає перевагу маскуватись під ангела світла, а не відкрито поширювати довкола себе сморід сірки з пекла. Див. 2 Кор. 11:14).  Проти-християнський дух може існувати і таки існує в багатьох різних формах і ступенях (наприклад: Матвія 16:22, 23; 26:51; Луки 9:33-41; Рим. 16:18; 1 Ів. 4:3), а отже також у плоті ортодоксальних лютеранських пастирів, коли вони, як і Петро, намагаються уникнути хреста (тобто, переслідувань через Христа -  примітка перекладача) людською мудрістю або силою!

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян 

понеділок, 6 червня 2022 р.

Коли за нас Бог, то хто проти нас? - проповідь на 7-у неділю Великодня

                      КОЛИ ЗА НАС БОГ, ТО ХТО ПРОТИ НАС?

              (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, – тих і покликав, а кого покликав, – тих і виправдав, а кого виправдав, – тих і прославив.  Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог – Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення». Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім! (Римлян 8:29-39). 

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7). 

Дорогі брати і сестри, здається, ми вже непогано вивчили одну з головних рис московитів – брехливість. Коли вони кажуть про те, що вони вірні друзі і навіть родичі, то вони брешуть. Коли кажуть, що не підуть на вас війною, то брешуть. Коли вони запевнюють, що бажають Україні добра, то брешуть. Коли кажуть, що не нападатимуть на Одесу, якщо українці, задля вивезення свого зерна, розмінують акваторію, то теж брешуть. 

Коли вони хваляться власними досягненнями, теж брешуть. І коли заявляють про якісь подвиги своїх героїв, то брешуть, бо зазвичай вони не мають ані подвигів, ані героїв. Їхні "подвиги і героїв" ми добре бачили в Бучі та в інших містах і селах України. Легше, напевно, сказати, коли вони НЕ брешуть, тож краще просто сприймати всі їхні слова, як обман і брехню. Здається, що саме з московитами диявол працював у історії світу найактивніше. Бо виховати у брехливості таку масу народу, потрібна справді якась виняткова бісівська сила. 

Господь Христос дає визначення основних рис диявола і каже: «Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8:44).  Тож коли хтось обманює або вбиває, то він діє так як диявол, і по-справедливості заслуговує на назву «дитина диявола». 

Їх зараз так багато в Україні, тих дітей диявола, що носять російську військову форму.  Їх так багато в Росії, які підтримують обман в Росії і убивства, що їх коять в Україні московити. Їх вистачає і посеред нас, адже кожна людина, яка зраджує свій рідний український народ і обманює або йде на вбивство, виявляє диявольські риси і засвідчує свою біснуватість. Образ диявола найвиразніше проявляється в цих двох речах – у брехні та вбивствах. 

Втім ми мусимо визнати, що й ми винні у гріхах проти Заповідей «Не вбивай!» і «Не свідчи неправдиво на ближнього свого».  Адже коли ми не були другом для нашого ближнього у всякій тілесній потребі ( у кожній потребі та небезпеці для життя і тіла, ми порушували заповідь «Не вбивай!»   

            І так само, коли ми хоч колись промовили якусь плітку про нашого ближнього і не захищали його, не говорили про нього добре і не сприймали його слова та вчинки в якомога ліпший спосіб, то ми тоді ставали винними в порушенні Восьмої Заповіді «Не свідчи неправдиво на ближнього свого!»  Тож чий образ ми тоді мали? Не образ Божий! Нам нема чим у самих собі хвалитись! 

            Але слава Богові, Який нас передбачив до спасіння!  Який всемогутній наш Господь, що ще задовго до нашого народження, Він передбачив, що ми не будемо загублені, а будемо спасенні. А як Він це спасіння здійснив? Апостол Павло каже, що Бог призначив нас на спасіння і «щоб були подібні до образу Сина Його». 

            Бог, любі брати і сестри, призначив нас на спасіння, щоб ми більше не були подібні до грішного образу, а щоб ми були подібні до образу Божого Сина, до образу Ісуса Христа. Бог наче усиновив нас і тепер Ісус – наш брат. Він – перворідний, а ми – Христові молодші брати і сестри. Ми були приречені до погибелі і до вічних мук у аду, але Бог нас усиновив у Христі і тепер ми в Божій родині у якій Ісус для кожного з нас – старший брат.  

            Ну хіба не чудово мати Бога за брата?!  Ось який чудовий і люблячий наш Господь! Апостол далі каже: «А кого Він призначив, – тих і покликав, а кого покликав, – тих і виправдав, а кого виправдав, – тих і прославив».  Бог покликав нас до спасіння?  Як? Через Євангеліє Христове.  Євангеліє Господь Святий Дух використав для того, щоб створити в наших серцях спасенну віру. І через цю віру в Христа ми – виправдані. 

            Ми не засуджені за наші гріхи, а виправдані, тобто проголошені невинними. Невинними нас проголошує Сам Бог!  Він каже про кожного з нас: «Виправданий!  Виправданий!  В Імя Христа Я не зараховую йому/їй ні однієї провини!  Бо за всі їхні провини вже принесена повна заплата! Тож тепер – це мої любі діти. Вони перебувають у славі Мого Єдинородного Сина вірою, а в Останній День вони увійдуть у Царство Слави, співспадкоємцями якого вони вже є у Христі!» 

            Дияволові і світові таке послання, звісно, не подобається.  Одна з головних причин, чому Росія напала на Україну криється у безбожності Росії та великому поширенню Євангелія в Україні. Диявол просто ненавидить Христа і Його Слово. І коли воно проповідується, він докладає усіх зусиль, аби зупинити євангельську проповідь. Ось так він і кинув своїх біснуватих вояк на український народ. Така величезна орда, друга за кількістю армія світу, кинулась на невелику країну. 

            Проте Господь став на наш захист. Ці апостольські слова, які ми чуємо, вони безпосередньо стосуються і українських християн у цій війні: «Коли за нас Бог, то хто проти нас?»  Проти нас диявол і світ, тобто невіруючі люди. Вони воюють не просто проти нас, а проти Бога, Який стоїть за нами і за нас. Вони хочуть знищити українських християн. Вони висувають проти нас всякі звинувачення – одне безглуздіше за інше.  Так роблячи, вони діють строго у парадигмі диявола. 

            Але Господь Святий Дух через Апостола Павла запевнює нас, що Бог – на нашому боці і за нас.  Які б звинувачення в наш бік не жбурляв би диявол, - ні одне з них не зараховуватиметься Богом. Чому? Бо ми – Божі обранці. Бо ми – діти Божі. Батькові байдуже, що про його дітей бреше якийсь хворий на голову і душу покидьок. Так само й Отцеві Небесному байдуже закиди диявола. 

            Бог навпаки нас благословляє. «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» Отець Небесний не пожалів для нас навіть Свого Єдинородного Сина. Безперечно, Він дасть нам усе необхідне.  І якщо перемога над Росією є необхідністю для нас, будьмо впевнені – Бог її нам дасть. Так само як дасть Він нам і все інше необхідне для життя ще навіть у цьому грішному світі. 

            Бо хто нас буде оскаржувати? Путін, його біснуваті пропагандисти та диявол? Нічого в них не вийде. Христів Апостол каже: «Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог – Той, що виправдує». Всі їхні оскарження Бог відкидає.  За всі наші гріхи приніс Себе у жертву святу і досконалу Його Син.  Тож, кожен, хто вірує в Христа – виправданий Самим Богом. 

            Хто нас збирається судити?  Диявол і його учні, російські прокурори? Апостол промовляє: «Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас». Ніякий суддя не зможе правдиво засудити Божих дітей. Бо за нас заступається Сам вознесенний Ісус, Який перебуває праворуч Бога, тобто має всю повноту влади і є нашим Небесним Царем і Адвокатом. Тож хай диявол і всі його підручні забирають свої обвинувачення геть. 

            Бо Христос за нас заступається і Він нас любить. Диявол і його слуги – такі як російські військові, можуть запускати по нас ракети, стріляти з гармат і автоматів, калічити і навіть убивати. Проте їм ніколи не вдасться відлучити нас від любові Христової. Бо це Він нас перше полюбив і Він ніколи не перестає любить Своїх братів і сестер. 

            Апостол каже: «Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення». Іншими словами, чому нас так нищать московити, чому так переслідують, чому піддають таким небезпекам і навіть смерті? За Христа! Вони вважають, що можуть з нами робити, що завгодно. Проте вони зазнають поразки. 

            Бо «в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив». Де Христос – там і перемога. Проте про яку перемогу говорить Апостол? Безперечно, чимало християнських полководців здобували перемогу на полі бою. Але майже всі Апостоли померли мученицькою смертю, як і багато пророків перед ними. Чи здобули вони перемогу? 

            Так, здобули! Бо війна, про яку говорить Апостол – духовна і перемога – перемога саме у духовній війні. Ось здобули московити Маріуполь? Вони перемогли? В очах диявола і його московських бісів – так. Але в очах Бога вони зазнали поразки, бо вони – невіруючі убивці і руйнівники, вони носять образ диявола і печать Каїна. Перемогли ж навпаки ті, що могли навіть померти, втрачаючи рідне місто, але перебуваючи у вірі в Христа і з відновленим образом Божим у собі. 

            Бо ніщо не може відділити нас від любові Христової, а отже і перемоги над гріхом, владою диявола і самою смертю. Як каже Апостол: «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» 

            Що б не витворяли біси, з російськими біснуватими воєначальниками та вояками включно, вони не зможуть нас відлучити від любові Божою. А любов цю Бог так чудово виявляє у Своєму Синові, а нашому Спасителеві та Господі Ісусі Христі. Господь Святий Дух відновив нас на подобу образу Христового. Христос – є нашим братом, люблячим і всемогутнім і Він нічому і ніколи не дозволить нас вирвати з Його люблячих, пробитих цвяхами рук.  Він любить нас і завжди буде любити. А Сам Бог за нас. І Він дасть нам перемогу. У Христі і заради Нього. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

четвер, 2 червня 2022 р.

Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

 День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету.

Молитва на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа:

Всемогутній Боже! Твій Син Єдинородний, наш Господь Ісус Христос, вознісся на небеса, аби й ми могли возноситися в серці та розумі та весь час перебувати зі Спасителем, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 1 червня 2022 р.

Хто причащаєтся негідно

 Той, хто споживає (причащається) негідно, грішить супроти Христового тіла епікурейською безпечністю і нерозкаяністю, топче його ногами і робить це споживання негідним. Ось таким чином люди стають винними супроти того тіла, в якому перебуває життя. Вони стають подібними до Юди, який зрадив це тіло; подібними до (старшини) юдеїв, які намагалися поховати його під каменем; подібними до Пілата, який засудив його на смерть; подібними до воїнів, які знущалися над тілом життя і розіпнули його. Бо в Христовому тілі є воістину життя, але воно не чинить життя у невіруючих людях, а лише у віруючих, так само як і Євангеліє  - на життя для віруючих, а для невіруючих воно на смерть (2 Коринтян 2:15, 16). Христос отримав владу не лише приводити до життя віруючих, але й засуджувати невіруючих (Івана 5:21, 22).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

понеділок, 30 травня 2022 р.

Усе допомагає на добре: проповідь на шосту неділю Великодня

             УСЕ ДОПОМАГАЄ НА ДОБРЕ

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

        Надією-бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся? А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю. Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре (Римлян 8:24-28).

           Христос воскрес! Воістину воскрес! 

Дорогі брати і сестри, коли Господа Христа розпяли на Голгофі, а по Його смерті поховали Його тіло в гробі багатого чоловіка, Йосипа з Ариматеї, то завершення пятниці та наступна субота були для Христових учнів і, зокрема для Апостолів, катастрофічними. Адже в очах світу все виглядало так, що вони слідували за фальшивим пророком. 

А їх же застерігали старші народу, що Ісус – «самарянин», і що Він «нечистого духа має», і що духів нечистих виганяв «силою Вельзевула». Тобто ці старійшини, фарисеї і книжники дуже чітко їм зазначали, що учні Христові перебувають у жахливій і небезпечній омані. І ось Христос помер. А з Ним і всі їхні надії і сподівання. 

Про ті надії і сподівання розповідали Христові воскреслому дорогою до Еммаусу двоє учнів, яким воскреслий Господь спочатку не відкрився. Вони казали Йому, що Ісус: «Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли...  А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося...» (Лк. 24:19-21). Вони не повірили у новину про воскресіння Спасителя. Настільки все їм здавалось утраченим через Голгофу. 

Сьогодні нам легше зрозуміти учнів Христових у дні до Воскресіння і навіть у Великодній день. Ми бачимо в Україні війну. Ми бачимо як величезна російська орда кинулась нищити наш рідний край, руйнувати наші міста та села, убивати та калічити наших громадян. Коли ми бачимо таку потужну демонічну силу, яка не зупиняється ні перед чим, аби лише знищити український народ і руйнує наші міста та захоплює наші землі, то й у нас може похнюпитись голова, і можуть зявитись думки: «Це, напевно, нічим вже добрим для нас не закінчиться». 

Це було би правдою, якби ми далі залишались у наших гріхах. Нічого доброго нам справді не світило б, якби ми нехтували застереженнями Святого Духа і не каялись у своїх переступах перед Богом і перед своїми ближніми.  Але навіть каяття нічим добрим для нас не закінчувалося б, якби ми просто каялись, не віруючи в Христа розпятого і воскреслого. 

Але віра в Христа все докорінно змінює для тих, хто її має.  Апостол Павло, під проводом Утішителя-Святого Духа, пише до римлян ті самі слова, що нині стосуються і нас: «Надією-бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся? А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю». 

Ці слова про надію дуже важливі. Надія тут порівнюється із вірою, хоча надія має, зазвичай, у світі дещо менший рівень упевненості в тому, що має відбуватись. Віра ж, славиться своєю непохитністю та упевненістю. Проте де є віра, там є і надія. І християнська надія вона не надія людини, яка чекає на щось як на добрий збіг обставин або випадковість. 

Християнська надія чекає на виповнення того у що вірує людина. Іншими словами вона не піддається тим ваганням і сумнівам, які мучать мирську людину. Більше того, Павло каже, що ми спасаємось надією. Тож надія – фактично, синонім віри.  Адже коли ми надіємось на Христа, Який помер за наші гріхи і воскрес, аби ми були виправдані і мали вічне життя, тоді ми спаслись. 

Якщо ми надіємось на Христа, то наші гріхи прощені і ми тепер діти Божі, усиновлені заради Христа і співспадкоємці з Ним Царства Божого. Але ми живемо ще в нашій грішній плоті і в цьому грішному та злому світові. Ми ще не в Царстві Небесному, яке для нас здобув Божий Син і в яке Він нас запросить ув Останній День, коли Він повернеться у славі, і всіх невіруючих вкине у пекло, а справжніх віруючих запросить до Свого святого і вічного Царства. 

Тож для того, щоб нам пройти цю нашу мандрівку серед бід, випробувань, і нині часто серед вибухів, пострілів, руйнувань і смерті, потрібна терпеливість. Бо ми не бачимо Царства Небесного. Ми бачимо Україну, ми бачимо наш рідний край, даний нам Богом. Ми бачимо усю Божу красу. І ми бачимо наші гріхи. Ще краще ми бачимо гріхи наших ближніх, бо скалку в чужому оці завжди розгледіти ніж колоду у своєму. 

Ще більше цю здібність бачити скалки в очах чужих народів, мають московити.  Вона в них все збільшується в міру того, як сатана наклав на їхні очі свої власні демонічні біноклі, які домальовують усе, що заманеться побачити загадково хворій російській душі – душі убивць і брехунів, катів і ґвалтівників, злодіїв та всякого іншого ординського непотребу. 

 Тож Господь Святий Дух кличе нас мати терпеливість. Це легше збагнути, коли розумієш, що ти лише – паломник, пілігрим до Царства Небесного. І ти в цій дорозі, натрапляєш ось на таку величезну банду орків, росіян. Треба набратись терпеливості і це все пережити. Пережити з тими інструментами в руках, які нам вкладає Господь: з комптером, автоматом, літаком, верстатом, трактором, танком, кельнею, літаком, фурою, гранатометом, пекарським знаряддям – і всім тим і на тому кожному місці, де Господь сьогодні нас ставить. 

Терпеливість і надія на Бога, на Його любов, на Його благодать – надія на Христа просто необхідні для того, щоб нам завжди виходити переможцями – ось про що каже нам сьогодні Господь Святий Дух. Бо ми багато чого серед війни – війни духовної, яка ведеться від час гріхопадіння наших прабатьків і війни, яку проти нас розпочала безбожна Росія, - ми не бачимо. І те страшне, що ми бачимо, може затьмарювати наш духовний погляд і робити нас нетерплячими. Проте Бог кличе нас до терпеливості. 

Він каже нам, що Він – поряд із нами. Він дуже добре знає про нашу біду. Він дуже добре бачить, що творить диявол і його слуги на цьому світі – московити і всі їхні прислужники. Але Бог не з ними. Бог – із Своїми віруючими дітьми,  а не з Путіним, який має віру біснуватого шахіда, що коли він, убиваючи людей, сам умре, то потрапить у рай. Він потрапить туди, куди веде його віра – у найнижчі глибини пекла. 

Втім, аби нам перемогти, нам потрібна молитва. Ось про неї далі Апостол й промовляє: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих». 

Чи бувало вам так тяжко, що вам було навіть важко молитву сформулювати?  У мене так бувало. Тож як сильно нас утішають ці слова, що Бог Святий Дух допомагає нам у наших немочах і сам заступається за нас, бо ми не знаємо про що маємо молитись, як належить. 

Як же Господь нас любить і як Він про нас піклується, любі брати і сестри!  За кожного з нас Він заступається. Кожну нашу думку і бажання, і потреби Він знає. Він переймається кожною нашою проблемою, незважаючи на те, який час на дворі, мирний чи воєнний.  Він хоче, щоб ми перемогли у нашій духовній війні проти диявола і його піднебесних духів злоби. 

І Він, безперечно, попіклується про те, аби демонічна російська орда була теж покарана і не лише вони, а й ті, закликали іти убивати українців, і тих, що підтримували убивства невинних людей і знущання з українських громадян. Маймо надію, маймо терпеливість, і звісно, молімось і трудімось, як казали стародавні: ora et labora.  Бог все знає, все відає, нас любить і прагне нам добра. 

«І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре»  – каже далі Христів Апостол. Цей вірш – один з моїх улюблених віршів у Біблії. У миті, коли здається, що все працює проти нас, Бог все одно все тримає під Своїм святим контролем. Він все одне все зробить так, що все, що відбувається, вийде в кінцевому підсумку нам на добро. 

Коли Апостоли були зібрані по смерті Христовій, то вони були розгублені і налякані. Адже все довкола діялося проти них. Вони навіть двері замкненими тримали, аби бува юдейська старшина не послала за ними своїх слуг і не зробила з ними те саме, що буквально позавчора зробила з Сином Божим. 

Проте Христос воскрес! І все, що відбувалось, вийшло для них на добро. Вони побачили Христа воскреслого. Сорок днів вони з Ним зустрічались, спілкувались, споживали їжу, раділи, співали. А по Вознесінні Христовім на них зійшов Святий Дух і вони могутнім чином почали проповідувати Євангеліє. Те, що здавалось поразкою, виявилось перемогою. І навіть їхня смерть стала переходом до життя у Царстві Небеснім. 

Ми переживаємо важкі часи. Війна, яку ми маємо, аналогів за ракетними обстрілами не має у світовій історії. Світ настільки сильно змінився. Проте «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8).  Його любов ніколи не перестає і те, що Його Апостол писав до християн у Римі, стосується нині і християн у Києві, і по всій Україні. Коли ми з Христом, нам усе вийде, в кінцевому підсумку на добро. 

Врешті-решт, що на нас чекає навіть у нашій фізичній смерті?  Життя вічне і Царство Небесне! Апостол Павло настільки прагнув бути в Царстві Небесному, що віддавав йому перевагу над життям у цьому світі. Проте Бог потребував його для служіння Церкви на землі. Тож і тут, у цьому світі, усі пригоди, біди і випробування, які випадали на долю Апостола – усі виходили на добро. Чому? Тому, що Бог – люблячий і всемогутній Господь усе тримає під Своїм святим контролем. 

Так само і в нашому житті. Знаймо, віруймо і маймо певну надію, що все для нас вийде на добре. Ви будете бачити те, що було ніби зло, але вийшло для вас на добре. Чому? Тому що Бог нас покликав Своєю постановою, а ми Бога любимо, бо Він перше полюбив нас і довів цю любов у Сині Своєму Ісусі Христі, нашому Спасителі, Який помер за наші гріхи. І Він воскрес!  Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.