ВІРА І СУМНІВ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали. А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, – і буде вона йому дана. Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай-бо така людина не гадає, що дістане що від Господа. Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх. А понижений брат нехай хвалиться високістю своєю, а багатий – пониженням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яний, бо сонце зійшло зо спекотою, і траву посушило, і відпав цвіт її, і зникла краса її виду... Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх! Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його. Випробовуваний, хай не каже ніхто: «Я від Бога спокушуваний». Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть. Не обманюйтесь, брати мої любі! Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни. Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його (Якова 1:2-18).
Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).
Дорогі брати і сестри, коли в нас трапляється випробування, то радість, зазвичай не є нашою першою емоцією, з якою ми це випробування зустрічаємо. Перші емоції можуть бути дуже різними – і журба, і страх, і навіть розпач. Але чому ж Господь Святий Дух каже нам сьогодні через Апостола Якова, щоб ми мали радість, коли впадаємо у всякі випробування.
До того ж мова йде не про якусь там невеличку радість, а про радість повну. І ця повна радість має стосуватись усіляких випробувань, тобто всіх без винятку випробувань. Війна – це випробування? Звісно, війна – це випробування. Війна – це одне з найжорстокіших випробувань.
Війна принесла нам масу горя. Зруйновано багато наших міст. Зруйновано чимало людських доль. Гине на полях бою, захищаючи України, цвіт українського народу. Жахливе випробування для України і для всіх українців. Чому ж християни повинні радіти та ще й радіти повною радістю?
Апостол нас не кличе радіти через те, що війна і через те горе, яке нам принесли росіяни і далі несуть. Апостол не кличе радіти із тих злочинів, які коять в Україні російські загарбники. Він кличе нас радіти тим, що в нас є чудова можливість випробувати нашу віру. Так само як люди пізнаються в нещасті і біді, так само і наша віра випробовується у подібних речах.
Війна – одне з таких випробувань, яке виявляє, наскільки сильна наша віра – чи вона сильна, слабка або навіть фальшива і була звичайною маскою або своєрідним елементом культури у мирний і безпечний час. Тож для віруючих це час гарту віри, час її зростання, час більшого уповання на Христа і час глибшого занурення у Слово Боже, і час вияву більшої любові до наших ближніх.
Бо коли є біда і нещастя, то зараз найкращий час застосовувати на практиці Апостольську настанову: «Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!» (Рим. 12:15). Плодом такого випробування віри буде терпеливість або ж ще витривалість. Ще одним перекладом грецького слова гупомоні, яке використовує Апостол Яків може бути непохитність.
Випробування нашої віри роблять її міцнішою, гартують її, а разом із нею роблять і нас непохитними. А ця терпеливість або ж непохитність повинна бути досконалою і бездоганною. У чому ж полягає ця досконалість і бездоганність? Вона не полягає у тому, що ми раптом стаємо безгрішними. Бо поки ми живемо в нашому тілі, то ми будемо грішними, бо наше тіло заражене гріхом.
Ця досконалість і бездоганність стосуються нашої віри в Бога, нашої довіри до Його Слова, нашого уповання на Христа. Ми тим більше досконалі і бездоганні, чим більше довіряємо Богові, чим більше віримо, що наш Отець Небесний любить нас і доказом Його невимовної любові є наш Спаситель Ісус Христос, Єдинородний Син Божий, Його життя, смерть на хресті за наші гріхи і воскресіння.
Ми тим більше досконалі, коли довіряємо кожному слову Христовому – і про те, що ми Його любі друзі, брати і сестри; і про те, що Він причащає нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері і дає з ними і в них прощення гріхів і вічне життя; і про те, що істинні Його слова: «Не просили ви досі нічого в Ім'я Моє. Просіть і отримаєте, щоб повна була ваша радість» (Ів. 16:24).
Така досконала і бездоганна терпеливість, непохитність є також виявом мудрості, початком якої є страх перед Богом. І цю мудрість можна отримати лише від Бога. І Апостол кличе, аби той, кому їх бракує молився до Бога і просив цю мудрість у Господа. Але він одразу ж застерігає про антагоніста віри – про сумнів.
Сумнів до Бога і до його слів уперше посіяв у людських серцях сатана. Він спокусив наших прабатьків, Адама і Єву, перекручуючи Боже Слово, до того, щоб вони почали вагатися в Слові і сумніватись у тому, що сказав Бог і в щирості Його намірів. Своєї стратегії диявол від того часу не змінював. З усіх сил він старається навіть віруючих переконати в тому, що Бог нещирий, а отже нам слід сумніватись у Його словах.
Такі дії диявола спрямовані на нашу віру, на нашу довіру до Слова, на наше уповання на Христа. І вони можуть призводити до спустошливих наслідків. Якщо ми сумніваємось у Богові та Його Слові, тоді ми подібні до морської хвилі – тільки не тієї, якою ми милуємось на природі. Це там море виглядає вельми привабливо і викликає дуже позитивні емоції і навіть бажання славити Творця.
Але, порівнюючи тих, хто має сумніви у молитві до Бога, Апостол висловлюється дуже різко: «хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай-бо така людина не гадає, що дістане що від Господа. Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх».
Ось тут ми маємо також протиставлення непохитності і непостійності. Це наче порівняння скелі і морської хвилі. Істинне дитя Боже, віра якого випробувана всякими бідами, такими як і нинішня війна, – наче скеля. І віруючий чоловік, віруюча жінка, віруюче дитя Боже отримає від Бога те, про що просить, бо така людина перебуває весь час із Богом і у Христі та довіряє Його Слову.
А невіруюча, наче та хвиля – вона летить туди, куди подме вітер. Ось вона поклоняється Христові, а завтра молиться до ікони Св. Миколая, а післязавтра буде цікавитись гороскопами або прогнозами якихось карпатських або інших віщунів. Апостол не церемониться і називає таку людину двоєдушною і каже, що молитви такої людини марні, тож хай не надіється щось отримати від Господа, Який як чоловік від дружини, вимагає від кожної людини вірності.
Хай Господь благословляє нас, любі брати і сестри, щоб наша віра у ці важкі дні війни, гартувалась і міцнішала, і щоб у центрі цієї віри і нашого життя завжди перебував Христос Спаситель. Він наше істинне уповання і Він – наше правдиве багатство. Апостол Яків далі зачіпає тему багатства, адже бідні люди можуть почуватись наче вони нижчі або чимось гірші за багатих. А багаті навпаки можуть зверхньо дивитись на тих, що бідніші за них.
Тож слова Апостола «понижений брат нехай хвалиться високістю своєю, а багатий – пониженням своїм» повертають до дуже базового випробування – випробування бідністю і багатством. Бідний може забутись, що він – дитя Боже і спадкоємець Царства Небесного і для Бога земне багатство нічого не означає – для Нього важлива наша віра.
Тож Апостол кличе бідних, понижених хвалитись високістю своєю. А що це за високість? Це – їхній статус дітей Божих. А багатих Господь Святий Дух кличе хвалитись своїм пониженням? А що це за пониження? Це сповідування віри подібне до слів праведного Йова: «Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я!» (1:21).
Як і Йов, віруючі багаті розуміють походження свого багатства – багатство дав їм Бог. Тож найкращий спосіб похвалитись для них – це хвалитись своїм пониженням, визнавати, що їхнє багатство – не їхня заслуга, а винятково дар Божий. Всі інші пояснення багатства, отриманого, звісно, не корупцією чи іншими злочинами, ведуть до гордині, а отже і до грядущого занепаду багатого, зокрема втрати спасіння і вічного життя.
Така спокуса не рідкість, хоча є свої спокуси і в багатих, і в бідних. Проте якими вони не були б, слід пам’ятати ще одну істину, яку ми чуємо сьогодні від Апостола: «Випробовуваний, хай не каже ніхто: «Я від Бога спокушуваний». Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть».
Бог, як ми чули сьогодні, випробовує нашу віру, але нікого не спокушує. Коли людина чимось спокушується і коїть гріх, то в цьому винна вона сама. В людині живе пожадливість і від людини до людини вона може відрізнятись, так само, як і «пріоритети» пожадливості можуть змінюватись із віком окремої людини. Але кожна людина спокушується власною пожадливістю, коїть гріх, а заплата за гріх, як ми знаємо з Божого Слова – смерть.
Слава Господу, що Він – наш Спаситель. І що це Він вибрав нас до спасіння. І що це Він породив нас Словом правди і дає нам лише добрі давання і досконалий дар – Ісуса Христа, віру в Нього, прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя! Як добре мати такого Бога, в Якого на відміну від нас ніколи не буває двоєдушності, а завжди є терпеливість і непохитність і неймовірна, невимовна любов до людського роду, до кожного з нас. Ця війна, яку проти нас розпочала нечестива Росія – дуже велике випробування, любі брати і сестри. Але наш Бог – більший і Він нас любить, і дасть нам перемогу. У Христі. І заради Нього. Амінь.
Ісус сказав: «Зоставляю вам мир,
мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не
тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар