(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Ісус відповів і до нього сказав: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього. Хто не любить Мене, – той не береже Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. Говорив це Я вам, бувши з вами. Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив. Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається! Чули ви, що Я вам говорив: Я відходжу, і вернуся до вас. Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що Я йду до Отця, бо більший за Мене Отець. І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться. Небагато вже Я говоритиму з вами, бо надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має, та щоб світ зрозумів, що люблю Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю (Євангеліє від Св. Івана 14:23-31).
Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, кожен з нас може пройти легкий тест на тему: «Чи люблю я Христа?» Або ж: «Чи люблю я Бога». Для цього достатньо чесно проаналізувати своє ставлення до Біблії, до Божого Слова. Адже саме з цих слів починається наше Євангеліє на цей день. Ісус каже: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме». Отже, чи люблю я Христа? Чи люблю я Бога?
Якщо я не маю Біблії, то відповідь є очевидною. Бога я звісно не люблю. Якби я жив десь у XV столітті і не мав би Біблії, я ще міг би любити Бога, бо тоді Біблія була надзвичайно дорога книга. Але після винайдення друкарського верстата Біблія у перекладі Мартіна Лютера стала бестселером у Німеччині. Люди, які любили Христа, намагались купити Біблію і її читати, берегти Боже Слово.
Якби далі існував Радянський Союз, то відсутність Біблії теж не була б свідченням того, що я не люблю Христа. Свідченням того, що я не бережу Його Слово, було б радше небажання мати Біблію і небажання переписати з неї бодай декілька рядків у зошит, яких у Радянському Союзі було багато. Якби ми жили в мусульманській країні, відсутність Біблії теж не була б свідченням про нелюбов до Христа, бо в деяких ісламських країнах за Боже Слово страчують.
Але коли ми живемо в Україні і в нас вдома немає Біблії, то виправдання ніякого не може бути – ми не любимо Христа, бо ми не бережемо Його Слово. Проте може бути й інша ситуація – в нашому домі може бути Біблія навіть у різних варіантах – паперовому чи електронному, але вона просто припадає пилом десь у книжковій шафі чи ще десь, куди там ми її поклали і про неї забули.
Або електронна Біблія перебуває серед тих програм, якими ми не користуємось взагалі або користуємось лише вряди-годи. Це теж свідчення про те, що ми не любимо Христа навіть маючи Його Слово в нашій домівці, в нашому комп’ютері, планшеті, в нашому телефоні і так далі. Адже берегти Боже Слово не означає його ховати десь далеко з-перед очей, як ховали колись скарби від злодіїв і ворогів у часи лихоліття.
Втім, я пам’ятаю лише один випадок саме такий випадок, який стався у селі Лазарівка Монастириського району на Тернопільщині. Степан Черемхівка, диякон нашої церкви, перед своїм арештом зумів загорнути Біблію у перекладі Куліша, Нечуя-Левицького і Пулюя в мішковину, і закопав її на території свого обійстя, аби після майже 20 років Гулагу та заслання, повернутись в Україну, відкопати цю дорогоцінну книгу і читати її та утішатись Словом Христовим. Я бачив ту Біблію і тримав її в руках. Отець-диякон Степан Черемхівка дуже любив Христа.
А нам, коли ми не маємо Біблії вдома, не читаємо її і не розважаємо про Слово Христове, виправдання немає. Якщо ми не маємо Біблії вдома, не читаємо її і не розважаємо про Слово Христове, ми Христа не любимо. Берегти Слово Христове практично означає виконувати 3-ю Заповідь значення якої Мартін Лютер пояснює таким чином: «Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не зневажати проповідування та Його Слово, але свято шанувати їх, а також радісно слухати і вивчати». Проповідування і Слово ідуть завжди поряд. Хто любить Христа, той любить Його Слово і любить проповідування Христового Слова.
Хто не любить Христа і Його Слова, того і в церкві не побачиш, і за дослідженням Біблії не застанеш. А хто любить Христа і Його Слово, той буде як диякон Степан Черемхівка або Псалмоспівець, який співає: «Для моєї ноги Твоє слово – світильник, то світло для стежки моєї» (118:105). А які утішливі слова промовляє нам сьогодні Спаситель-Христос: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього. Хто не любить Мене, – той не береже Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене.».
Слово, яке ми чуємо в Євангелії, в Писанні – не лише Слово Христа, а Слово Отця. Ці слова важливі, бо Ісус промовляє їх у стані пониження. Його слава, слава Бога живого, прихована людською плоттю і виглядом раба. У слухачів Ісуса може з’явитись спокуси проігнорувати Його Слово, як слово простої людини, бо вони чують це Слово з людських уст. Тож Господь Христос чітко зазначає, що Слово, промовлене Ним – Слово Отця, і, звісно, Слово Святого Духа. А хто відкидає Слово Христове – той відкидає Слово і Отця, і Духа.
І коли ми бережемо Слово Христове, то нас любить Отець Небесний. І виливає нас величезне, незрівнянне благословення, живучи в нас. Всі люди мають тіла. Але наші тіла Бог чинить Своїм храмом. Отець Небесний із Сином закладають в нас оселю. Мирські люди не бачать в нас храм Божий, але вони й не бачили Бога у Христі.
Як багато всього такі мирські люди втрачають не вірячи в Бога, не довіряючи Христові. Вони втрачають не лише любов Божу, не лише скарб Його Слова, але й благословення вічного життя. Вони не люблять Христа. Такі люди не любили Христа і не вірували в Нього навіть, коли бачили Його чуда. Тим більше такі люди не вірують в Христа, Який вознісся на небеса.
Тепер вони чинять опір Духові Святому і богохульствують проти Нього, відкидаючи Євангеліє. А віруючих Дух Святий утішає. Так само як Ісус є Христос, так і Святий Дух є Утішитель. Ми пам’ятаємо ці чудові євангельські вірші: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17).
Бог послав Свого Сина на світ, що
через Нього світ спасся. Отець посилає нам Утішителя, щоб ми завжди про це пам’ятали. Господь каже: «Утішитель
же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і
пригадає вам усе, що Я вам говорив». Бачите, як Утішитель пов’язаний із Словом Христовим? Як дивно і
чудесно взаємодіє Бог Отець, Син і Святий Дух?
Отець посилає Сина, аби через Нього світ спасся. Отець посилає Утішителя, аби Він навчив нас усього і нагадав нам усе, що говорив Господь Своїм учням! Утішитель нас знову повертає до Слова Божого і діє через Слово Христове, творить нашу віру і її береже. Хто береже Слово, той любить Христа. Хто береже Слово, той, отже любить і Отця, і Святого Духа.
Я, звісно, шаную наше хресне знамення – виразний знак, який служить символом нашої віри в Триєдиного Бога. Але якщо я буду робити лише хресні знамення, але не берегтиму Слова Христового, то хресні знамення мені нічого не допоможуть, бо тоді я буду ворогом Божим і не матиму того величного дару, який дає нам Ісус.
Він каже: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» На Сході, як ми вже згадували, популярне вітання «Мир вам!» Так само можуть побажати миру, прощаючись. Проте наш Господь не просто бажає нам миру. Господь Ісус дає нам мир.
Цей мир – мир з Богом. Цей мир – мир Ісусів, мир який Він здобув для нас. Про ціну цього миру говорить Апостол Павло: «А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю. Він-бо – наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом. Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким, бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця» (Еф. 2:13-17).
Далі Апостол Павло пояснює, що цей мир означає, що ми тепер не вороги Божі і не чужі, для Бога, «а співгорожани святим, і домашні для Бога». А потім Павло нас знову повертає до Слова Христового і каже, що ми «збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос» (в. 19, 20). Ось такий мир залишає нам Ісус. Нам немає чого тривожитись. Ми маємо мир з Богом. Ми – домашні Божі. Ми – члени Його сім’ї. Ми – Божі діти, про яких Спаситель весь час піклується і яких Він весь час утішає Своїм Словом і покріпляє Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері.
Христос Господь підбадьорює Своїх Апостолів і нас не журитись тим, що Він перебуває по правиці Отця, а навпаки радіти, адже це означає, що Він здійснив наше спасіння. І це означає, що Він царює. І це означає, що Він царює не просто як Цар над царями і Пан над панами, а царює, як наш люблячий Цар, наш Спаситель, наш Брат і наш Друг. Добре мати такого Царя!
Диявол, звісно, лютує, що зазнав такої поразки від Христа. І цю лють він прагне вилити на Церкву Христову, на нас, любі брати і сестри. Проте наш Господь немає нічого спільного з дияволом. Він – святий і всемогутній Бог. Ісус прекрасно знає про всі плани, наміри сатани і про всі його трюки. Ісус тримає диявола під контролем і не дасть йому завдати нам шкоди для нашого вічного життя.
Головне, щоб ми любили Ісуса і Слово Його берегли, тоді ми будемо купатись у любові Божій і радіти всіма благословеннями Отця Небесного. А найбільшим благословенням є вічне життя, яке ми маємо через нашого розп’ятого і воскреслого Господа Ісуса Христа. Про це свідчить нам Утішитель, зісланий на Церкву в найпершу П’ятидесятницю. Він разом із Церквою говорить до Христа: «Прийди!». Бо в день повернення Христа у славі ми воскреснемо в прославлених тілах до вічного життя у Царстві Божому. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).
Немає коментарів:
Дописати коментар