Труд і праця праведності: проповідь на 1-у неділю по П'ятидесятниці

             ТРУД І ПРАЦЯ ПРАВЕДНОСТІ

   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Бо палац опущений буде, міський гомін замовкне, Офел та башта навік стануть ямами, радістю диких ослів, пасовиськом черід, аж Дух з височини проллється на нас, а пустиня в садок обернеться, а садок порахований буде за ліс! Тоді пробуватиме право в пустині, на ниві ж родючій сидітиме праведність.  І буде трудом праведності мир, а працею праведності – спокійність й безпека навіки. І осяде народ мій у мешканні спокійнім, і в безпечних місцях, і в спокійних місцях відпочинку. І буде падати град на повалений ліс, і знизиться місто в долину... Блаженні ви, сівачі понад всякими водами, що відпускаєте ногу волові й ослові на волю! (Ісаї 32:14-20). 

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2). 

Дорогі брати і сестри, якщо не доглядати за речами, то вони, зазвичай псуються. Якщо не доглядати, скажімо, за полями та лугами, то незабаром вони зникнуть, перетворившись на лісові хащі. Подорожуючи нашою країною, я інколи спостерігаю, як колись мальовничі луги всього з декількома деревам, що колись давали тінь для пастухів чи косарів, перетворюються на зарості верболозу, а потім і на ліс.  Те саме відбувається й з полями. 

Щойно ми перестаємо доглядати за якимось господарством, як воно починає занепадати і поволі перетворюватись на пустку. За світом доглядає Господь Бог. Народи, звісно, трудяться і працюють, але як написано: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!» (Пс. 126:1).  Якщо Господь не будує дому і якщо Господь міста не пильнує, неминуче настане катастрофа і запустіння. 

Слова нашого любого пророка Ісаї звернуті насамперед до мешканців Єрусалиму, столиці вибраного народу. Народ відступав масово від Бога. Люди забували про благословення, якими їх щедро наділяв люблячий Господь. Вони забувалися про те, як Він оберігав їх від усіх їхніх ворогів. Вони нехтували Його Словом, любов’ю і опікою, а натомість за опікою зверталися до мертвих ідолів, до богів чужинницьких народів. 

Серця народу відступалися від Бога Спасителя, ставали вихолощеним від віри в грядущого Христа, а натомість наповнювались марновірством, забобонами та відвертою зневагою до Творця. А з серця, як каже наш Господь «виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Мт. 15:19). Тож і країна їхня наповнювалась усіма можливими гріхами так що на них переставали звертати увагу, як на щось погане.  

І навіть більше – всі ці гріхи, весь їхній богохульний спосіб життя, здавався їм радістю і веселістю. Їм було смішно і весело спостерігати за відступництвом від Бога, за блудом, за хабарництвом, за всіма іншими потворними вчинками, які були гидотою в очах Божих. Єрусалим був містом веселим і радісним. За нашими мірками, життя в ньому вирувало – жити там було радісно і весело. Однак та радість і веселість були радістю і веселістю, породженою гріхами або принаймні такою радістю і такою веселістю, що з усіх сил намагалися гріх не помічати. 

Народ такою поведінкою демонстрував, що йому Слово Боже байдуже і що йому байдужий Сам Господь Бог. Народ навіть не робив ніяких висновків із війни, яка зруйнувавши Ізраїль, що тонув у гріхах, зруйнує, звичайно ж, і Юдею, яка дедалі більше наслідувала Ізраїль перед його остаточною руїною. «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!» (Пс. 126:1). 

Тож Бог вкладає в уста Ісаї пророцтво про те, що має статись із Єрусалимом, який відступається від Бога і повний радості та веселощів. «Палац опущений буде, міський гомін замовкне, Офел та башта навік стануть ямами, радістю диких ослів, пасовиськом черід». Столиця перетвориться на руїну, міські споруди – на ями, вулиці і площі – на пасовиська для диких ослів. Де раділи і веселились люди – там будуть радіти і веселитись нерозумні тварини. 

З послання Ісаї глузували і до його застережень не дослуховувались. Безбожним людям важко повірити в те, що Бог покарає гріх та ще й покарає так суворо, що з лиця землі щезне ціла країна, а народ опиниться у вигнанні. Проте це, як про це свідчить вже й історія, неминуче станеться. Боже Слово завжди виконується. Погрози Божі обов’язково стають реальністю для нерозкаяних грішників. 

Проте Божі обітниці, любі брати і сестри, теж стають реальністю для Його віруючих дітей. Через Свого любого пророка Ісаю Господь каже: «аж Дух з височини проллється на нас, а пустиня в садок обернеться, а садок порахований буде за ліс!» В одну мить пророк переносить нас у час земного служіння Христа і в пору по Його вознесінні, пору П’ятидесятниці. Ісая наче бачить Апостолів, учнів Христових зібраних у кімнаті і на власні очі бачить те, що опише через сімсот років Євангеліст Лука. 

«Нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Дії 2:2-4). Відтоді євангельська проповідь почавши з Єрусалиму, шириться цілим світом. Через Євангеліє Господь Святий Дух творить в людських серцях віру в Христа. 

А де є віра в Христа, там пустиня перетворюється на квітучий сад. Пустиня невірства перетворюється на сад віри. А де є віруючі, там Бог їх так благословляє Своїми щедротами, що й в пустинях почнуть квітнути та рясно зароджувати сади. Там на людей буде виливатись одне Боже благословення за іншим. 

Ісая далі пророкує про плоди євангельського проповідування: «Тоді пробуватиме право в пустині, на ниві ж родючій сидітиме праведність». Історія України, особливо за останнє століття, демонструє, що буває, коли від народу забирають Христа і проповідь Євангелія. Навряд чи колись ми зазнавали більших втрат, як народ, ніж ми зазнали їх у безбожному ХХ столітті. Більшовицька революція, окупація, голодомори, репресії, депортації і як «вишенька на торт» – чорнобильська катастрофа. 

Без Христа немає права в цьому світі. І де забирається Його Слово, Христове Євангеліє, там обов’язково постане безправ’я. І навпаки, де буде Христове Євангеліє, де його будуть радісно слухати та вивчати, там буде Боже благословення навіть на наше життя в цьому світі. Проте є щось набагато важливіше в нашому посланні від пророка. Він каже про те, що «на ниві ж родючій сидітиме праведність». 

Праведність – це протилежність до гріха. Оскільки ми народжуємось не праведними, а грішними, то ми народжуємось приречені до стражань і смерті, тимчасової і вічної. Немає праведності – немає життя. Є праведність, є не просто життя, а є вічне життя. Через Ісаю Бог обіцяє нам праведність на родючій ниві. З усіх інших благословень – праведність найбільше і найвеличніше благословення.

 Ісая проголошує: «І буде трудом праведності мир». Ісая тут говорить про Христа, про Його труд. Дещо пізніше інший славний пророк, Єремія, буде проголошувати про Христа: «За днів Його Юда спасеться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: Господь – праведність наша» (Єр. 23:6). І Апостол Павло в Посланні до римлян напише: «Бо кінець Закону – Христос на праведність кожному, хто вірує» (10:4). 

Христос, наша праведність, потрудився, тобто будучи святим і невинним, став під Закон, виконав його досконало на нашому місці і замість нас. І здійснив найбільший труд, який бачить Ісая і про який він пророкує – Ісус Христос забрав усі наші гріхи на Себе і обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю. Він трудився у невимовних муках на хресті Голгофи, принісши Себе Самого у жертву за всі наші гріхи і провини. Його труд не завершився Його смертю на хресті, а воскресінням на третій день із мертвих. 

Трудом Христа, праведності, є мир з Богом. Його ж працею, як здалека так виразно бачить Ісая, є «спокійність й безпека навіки». Христос воскрес, а отже воскреснемо й ми, що віруємо в Нього, уповаємо на Нього і горнемось до Нього, споживаючи Христові істинні тіло та кров у хлібові та вині Святої Вечері. У Христі ми маємо прощення гріхів, ми маємо праведність. У Христі ми маємо воскресіння і вічне життя. 

Бог буде з нами в цьому житті. Коли ми будемо вірні Йому, то буде благословенна і наша рідна Україна, як написано: «Блаженний той люд, що Богом у нього Господь, блаженний народ, що Він вибрав його на спадок Собі!» (Пс. 32:12). Але в цьому грішному світі ми ніколи не будемо мати спокійності й безпеки навіки. Тож Ісая тут говорить про воскресіння і про наше вічне життя в Царстві Божому. 

Бог запевнює весь час нас про Його любов, яка ніколи не перестає. Як і безпека наша триває, бо навіть у час несподіваної і навіть найбільш брутальної смерті, яку зазнавали, наприклад, мученики, ми все-одно просто переходимо через смерть до вічного життя в Царстві Небесному. 

А коли наш розп’ятий і воскреслий Господь Ісус повернеться у славі – лише того Дня настане воскресіння мертвих і лише того дня Господь запросить нас, Його віруючих дітей, увійти в Його вічне Царство слави. Але навіть до того дня ми маємо спокійність і безпеку вічного життя. Ми маємо спокійність, адже Бог каже нам і повторює, що Він примирений з нами. Тож ми спокійно йдемо дорогою нашого паломництва до нашої святині – Царства Небсного. 

Саме про нього і про воскресіння в Останній День, у день повернення Христа у славі говорить сьогодні Ісая, кажучи: «І осяде народ мій у мешканні спокійнім, і в безпечних місцях, і в спокійних місцях відпочинку». Божий народ – це віруючі у Христа. В Старому Заповіті це були віруючі в Христа грядущого. А в наш час – це християни. Царство Христове, Царство Слави – наше спокійне мешкання, наше безпечне місце і наше місце відпочинку. Тут ми не відпочиваємо в тій мірі, в якій будемо мати спочинок у Царстві Небесному. Той спочинок справді буде блаженним тобто щасливим. 

А на тих, що не увірують в Христа, Бог через Ісаю обіцяє тотальну руїну. Та руїна, звичайно ж, вічні муки в аду. Хай Господь, любі брати і сестри, благословить нас, аби ми були тими блаженним сівачами, що відпускають на волю – на волю від гріха, влади диявола і смерті, тобто тими, що сіють Слово Христове. Заради Ісуса. Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).