Проповідь на 12-у неділю по П'ятидесятниці

                          

                           ГОСПОДЬ ЗРОБИТЬ ПО-ПРАВЕДНОСТІ
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Нехай Господь зробить мені по моїй праведності, хай заплатить мені згідно з чистістю рук моїх! Бо беріг я дороги Господні, і від Бога свойого я не відступив, бо всі Його присуди передо мною, постанови ж Його, – не вступлюся від них! І був я Йому непорочним, і стерігся своєї провини. Господь заплатив був мені по моїй праведності, за чистотою моєю перед очима Його. З справедливим Ти справедливо поводишся, із чесним – по-чесному, із чистим – поводишся чисто, а з лукавим – за лукавством його! І народ із біди Ти спасаєш, а очі Твої – на зухвалих, яких Ти принижуєш. Бо світильник Ти, Господи, мій, і освітить Господь мою темряву! (2 Самуїлова 22:21-29).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, життя царя Давида було сповнене тяжких випробувань. Після того, як він був забраний від овечих отар, аби пасти народ Ізраїлю і до того, як почати царювати, він продовжував славити Бога на пслатирі, а також був відважним воїном. Він єдиний вийшов на герць проти велетня Голіафа.  Він здобув багато перемог для свого народу і для свого царя Саула.

Від царя, будучи невинним і відданим його слугою, Давид отримав не лише царську доньку в дружини, але й підозри в бажанні узурпації влади та переслідування і спроби убивства. Давид змушений був переховуватись від Саула і водночас захищати околиці Ізраїлю від ворогів Божого народу.

Згодом, коли він став царем, внаслідок гріхів, які він скоїв, і будучи вже розкаяним грішником, він пережив сімейні біди, бунт свого рідного сина  і, фактично, громадянську війну. В житті Давида було чимало таких моментів, коли його становище здавалося безвихідним і він перебував за кілька днів, а то й годин від невідворотної погибелі.

В нього бували дні, коли здавалося, що ще трохи і буде знищений не лише він, але й знищена буде навіть сама надія на виконання Божих обітниць про прихід у світ Спасителя світу, Месії-Христа. Часто здавалося так, що торжество будуть мати люди заздрісні, обмовники, інтригани, зрадники або й відверті вороги Божих людей.

Сатана дуже часто вміє демонструвати свої м’язи і силу, аби залякувати віруючих людей. Він дуже хоче, аби ми зневірились у Господі та боялися не те, що крок ступити, аби робити добро, розбудовувати Церкву Божу та служити Божим людям, захищати їх, але й боялися навіть слово сказати – слово, яке приправлене сіллю (Кол. 4:6). В свої союзники він бере світ і мирських, плотських, безбожних людей. Вони з радістю розправилися б і з Церквою Божою.

Про захист від них Давид був молився: «Мечем Своїм душу мою збережи від безбожного, від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповняєш їхнє черево! Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони лишать. А я в праведності побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою!» (Пс. 16:13-15).

            Сьогоднішні слова із Біблії, які покладені в основу цієї проповіді – теж молитва Давида і то не просто молитва, але й пісня. І ця пісня – особлива. Ця пісня – псалом хвали Господа. Давид хвалить і величає Господа за Його любов, за Його захист, за Його провід, мудрість і за Його благодать.

            З перших слів, які ми сьогодні чуємо у цьому величальному псалмі, то у невіруючої людини може скластися враження, що Давид – хвалько і самовпевнений чоловік. Як можна так зухвало промовляти до Бога, аби всемогутній Творець ставився до нас за нашою праведністю? Що таке наша праведність?

Навіть невіруюча людина розуміє, що вона недосконала і робить зло. І, якщо бажати собі, аби Господь ставився до нас відповідно до нашої праведності, яку Бог порівнює із поплямованим місячним одежею (Іс. 64:6), то яке ставлення ми мали би від Бога? Він мав би до нас ставитись, як справедливий суддя ставиться до негідного злочинця, караючи його суворим вироком, а в кінці Він мав би нас укинути ще й на вічні муки до пекла.  Ось що заслуговує наша власна праведність – праведність із якою ми народились від наших грішних батьків.

Проте цей псалом подяки співає Давид віруючий, який дещо пізніше, буквально за декілька речень, промовляє такі слова: «Світильник Ти, Господи, мій, і освітить Господь мою темряву!» Давид довіряє Господу. Давид уповає на Господа. Давид вірує в Бога і в грядущого Христа і Господь, як Давидовому праотцеві, Авраамові, залічує його віру йому в праведність (Буття 15:6).

Через багато століть Св. Пророк Єремія буде проголошувати про цю праведність, що її мають усі істинні віруючі: «Ось дні наступають, говорить Господь, і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, і правосуддя та правду в Краю запровадить. За днів Його Юда спасеться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: Господь праведність наша» (Єр. 23:5, 6). На цього Царя-Христа уповав Давид. І цей Цар-Христос ще до Свого воплочення вже був праведністю і Давида, і Авраама, і всіх віруючих.

Господь Христос дає Свою праведність Давидові, Авраамові і всім вам, любі віруючі брати і сестри. А що ж Він робить із тією праведністю, у якій ми народились, із усіма нашими гріхами та усім нашим злом?  Він бере весь гріх на себе і несе його на Голгофський хрест і там змиває його Своєю невинною і святою кров’ю. Христос помер за нас і на нашому місці і воскрес із мертвих на третій день, аби проголосити Авраама і Давида, і всіх, хто уповає на Нього, праведними і зодягнути нас у Його праведність – праведність Божу.

Ось чому Давид не зухвалий, а упевнений у Божій любові, у Божій благодаті і в Божій милості. Ось чому він каже: «Нехай Господь зробить мені по моїй праведності, хай заплатить мені згідно з чистістю рук моїх!» Він наче каже: «Нехай Господь зробить мені так, як би Він зробив би Своєму Христові, святому і невинному, в Ім’я Якого я прощений і виправданий, і я тепер дитя Боже!  Я – праведний, і руки мої чисті».

Давид так співає не через те, що він особисто таким народився чи це заслужив. Ні. Святим і праведним народився лише Христос. Лише Його невинні руки були прибиті до Голгофського хреста, але через Христову кров і через Христові руки, руки Давида, на яких була навіть невинна кров, тепер чисті.

Бо Давид не відступив від Бога, тобто не втратив віри в Христа грядущого, у Божу милість, у Божу благодать. А горнувся до Бога і благав у час свого великого гріха: «Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої! Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха, бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно. Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм. Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя. Ото, полюбив єси правду в глибинах, і в таємних речах виявляєш премудрість мені. Очисти ісопом мене, і буду я чистий, обмий Ти мене і я стану біліший від снігу. Дай почути мені втіху й радість, і радітимуть кості, що Ти покрушив. Обличчя Своє заховай від гріхів моїх, і всі беззаконня мої позагладжуй. Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови. Не відкинь мене від Свого лиця, й не бери Свого Духа Святого від мене. Верни мені радість спасіння Твого, і з лагідним духом підтримай мене. Я буду навчати беззаконців доріг Твоїх, і навернуться грішні до Тебе» (Пс. 50:3-15).

Ось що означало, що Давид не відступався від Бога. Він знав, де його прощення. І щойно він усвідомлював власний гріх, то звертався до Бога у каятті, віруючи, що заради Месії, гріхи його будуть прощені, а праведність грядущого Христа буде його праведністю, допоки він вірує у Господа. Всі присуди Божі, Закон і обітниці Божі про спасіння вірою в Господа, були перед його очима, так само, як і нині ці присуди і Євангеліє є перед вашими очима, любі брати і сестри.

Давид був непорочним у очах Божих і стерігся своєї провини. Це звучить наче парадокс. Як людина може мати провину і водночас бути непорочною в очах Божих? Вірою в Христа. Бо Христос – непорочний. І Він всі наші провини покриває Своє праведністю, так що Давид – непорочний. І ми, любі брати і сестри, так само непорочні, коли віруємо у Христа, коли єднаємося із Сином Божим вірою, коли причащаємось Його істинними та святими тілом і кров’ю у Святій Вечері.

Перед тим, як ставити Давида на царство, Господь був сказав здивованому Самуїлові, великому пророкові Ізраїлю, який заглядався на старшого Давидового брата Еліява і думав, що то він буде царем: «Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам. 16:7). Бог дивиться на серце, бо серце або має віру, або її не має.

Давид мав віру з дитинства. І в цій вірі ходив. Бувало так, що він кидав Бога, але Бог ніколи не кидав Давида. І завжди, коли Давид мав віру, Бог йому відплачував – рясно благословляв і Давида, і Давидову країну, і Давидів народ. Так само, любі брати і сестри, Бог ставиться до всіх Своїх віруючих дітей. Віруйте в Христа і Господь заплатить вам по вашій праведності, за чистотою вашою перед очима Його – тобто за праведністю Христа і за чистотою Христа, бо коли ви віруєте в Христа, то Христова праведність – ваша праведність, а Христова чистота – ваша чистота.

Поза вірою, тобто поза Своїми домашніми, Бог діє не просто як Отець, але як справедливий Суддя. Ви, любі віруючі, домашні для Бога, а ті, що відкидають Христа, як єдиного Спасителя, діють як бунтівники. Тож з лукавими Господь буде поводитись за їхнім таки лукавством. І хоча Бог довготерпеливий і многомилостивий і хоче, щоб усі люди спаслися і увійшли у вічне життя, ті, що відкидають Господа і не уповають на Нього так, як уповав віруючий цар Давид, не почують запрошення увійти в Царство Боже і жити у радості та щасті з Богом по вічні віки. Натомість лукаві почують такі слова Христа: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований» (Мт. 25:41).

Ми ж, що уповаємо на Христа, будемо спасенним народом і разом зі славним царем Давидом у воскресінні будемо славити Його Сина, а нашого Господа Ісуса Христа, в Ім’я Якого ми маємо прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя. І це дає нам сили і бажання жити чисто, чесно і справедливо. Бо Христос – наше світло і наша праведність. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.