Проповідь на 13-у неділю по П'ятидесятниці

                          

                              ЗІТХАННЯ ХРИСТА
             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І вийшов Він знов із країв тирських і сидонських, і подався шляхом на Сидон над море Галілейське, через околиці Десятимістя. І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав. І взяв Він його від народу самого, і вклав пальці Свої йому в вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика. І, на небо споглянувши, Він зідхнув і промовив до нього: «Еффата»; цебто: «Відкрийся!» І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв'язалось негайно, і він став говорити виразно! А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповідали. Та що більше наказував їм, то ще більш розголошували. І дуже всі дивувалися та говорили: «Він добре все робить: глухим дає чути, а німим – говорити!»   (Євангеліє від Св. Марка 7:31-37).

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, ми люди і Творець дав нам наші емоції. Ми радіємо, ми сумуємо, ми сміємось, ми плачемо. Інколи нам потрібно виговоритись і нам потрібен слухач. А інколи ми самі хочемо побути слухачами, особливо, коли чуємо щось цікаве або важливе. У нас багато різних потреб і багато різних емоцій.

А інколи під впливом наших емоцій ми зітхаємо. Емоції, які викликають у нас зітхання теж можуть бути різними. Часто ми зітхаємо, коли натрапляємо на нерозуміння або коли знаємо, що попереду нас чекають якісь проблеми або випробування. Коли нам тяжко на душі ми теж зітхаємо. Ми люди, маємо емоції.

Божий Син – теж людина. Споконвіку Він – Божий Син, Предічний Бог, як ми про Нього співаємо Різдвяної пори у нашій відомій українській колядці. Він – всемогутній. Він – всезнаючий і всюдисущий. І Він – Бог благодатний. Він = Бог, Який любить нас безумовною любов’ю, якої ми не заслужили.

Навпаки, ми заслужили на Божий гнів і смерть, тимчасову і вічну. Наші прабатьки відступилися від нашого Творця, послухавшись ворога людського роду, сатану і згрішили. А через гріх увійшла у світ смерть. Через прабатьківський гріх ми народжуємось у гріхах і приречені до смерті, тимчасової і вічної.

Як часто ми зітхаємо, коли хтось грішить проти нас. Як часто ми зітхаємо, коли потрапляємо у біду чи страждання, особливо, коли все це надходить від рук інших людей. А як часто зітхають інші люди, коли ми коїмо гріхи проти них.  Коли, очікуючи від нас співчуття, любові чи допомоги, вони отримують у відповідь щонайменше байдужість, а то й зловтіху.

Гріх, який живе у нашій плоті має огидне обличчя, яке проявляється у наших грішних ділах, у злих вчинках. Апостол Яків повчає нас: «Хто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх» (4:17). А гріх, скоєний проти ближнього голосить до вух всемогутнього і справедливого Бога і він не може залишитись безкарним.

Аби визволити нас від цієї жахливої неволі гріха і пекла, Син Божий стався людиною.  Він – істинний Бог та істинна людина. Він – Син Божий і Син Людський. Він так само, як і ми має людські емоції. Він радіє, і Він сумує. Він сміється і Він плаче. Сьогодні Євангеліє розповідає нам про те, як Господь Ісус зітхає.

Ця подія сталася, коли наш Господь проходив із середземноморського узбережжя на береги Галілейського моря, у край, який називається Десятимістям.  Господь ходить повсюди і звіщає Євангеліє Царства, тобто Син Божий проповідує Своє Євангеліє, Слово Боже. Христа мовчазного ми практично не бачимо.

Але наш Господь не лише промовляє. Він також зцілює хворих і немічних. Він проганяє бісів із тих, з кого диявол знущався в особливий спосіб. Він насичує голодних, і то не одну-дві людини, а тисячі людей.  Він змушує замовкнути морські бурі. Він дає рибалкам улови. І Він воскрешає померлих.

Така природа нашого Бога. Його Слово не розходиться із ділом. Він любить не лише на Слові, але й на ділі. Він ніколи не відмовляє у допомозі тим, що до Нього звертаються. І така само природа християнина. «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (1 Ів. 3:16-18).

Тож і ми так само. Ми найперше слухаємо Бога і довіряємо Божому Синові, нашому Спасителеві.  Ми віруємо, що Він з нами і що Він ніколи нас не покине, незважаючи ні на які обставини нашого життя, хіба що ми самі від Нього відцураємось. Але допоки ми віруємо, ми – Його діти, а Він – наш Спаситель, Який завжди поряд з нами і, Який не лише готовий нам допомогти в цьому світі, але й найголовніше – Він завжди готовий привітати нас у Царстві Небесному, аби ми у радості жили там з Ним вічно.

А по-друге, ми так само, як і Христос, готові робити добро нашому ближньому, незважаючи на те, чи цей ближній – християнин чи язичник, юдей чи мусульманин. І навіть, незважаючи на те, чи цей ближній – друг чи ворог. Скільки разів наш Господь може розчаровано зітхати, коли бачить, як ми, на власний розсуд визначаємо, кому робити добро, а кому ні, як та сорока-ворона у скоромовці, що кашку варила і діткам давала.  Християнин вірує в Христа і робить добро усім людям.

Як і наш Господь. Навряд чи Він був особисто знайомий із цим чоловіком, заходив колись до нього у гості, сидів у нього за столом чи навіть ночував. Він бачить його вперше. Але Він не відмовляє йому в допомозі. Він нікому не відмовляє в допомозі. Навіть якщо хтось звернеться до Христа сьогодні вперше і помолиться до Нього, то будьте певні – Ісус не відмовить у допомозі, а зробить усе, що буде найкраще для тієї людини, бо Ісус – Господь благодатний і многомилостивий. А тим більше Господь відповість на молитви Своїх любих діток – на ваші молитви, любі брати і сестри.

Сьогодні ми бачимо у Євангелії, як Господь робить щось незвичне. Він відводить глухого немову від натовпу, а потім «вклав пальці Свої йому в вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика. І, на небо споглянувши, Він зідхнув і промовив до нього: «Еффата»; цебто: «Відкрийся!»  Бідний чоловік не міг ні чути, ні говорити. Ми кажемо про таких, що вони – глухонімі. І Господь виявляє до нього змилування і робить чудо.

Це – чудо, як я вже згадував незвичне. Дуже часто Господь просто промовляв слово і людина зцілювалась, вода перетворювалась на вино, воскресали покійні. А тут Господь дає можливість цьому бідному чоловікові сповна зрозуміти, що це чудо робить Господь. Цей бідний глухонімий має інші відчуття. Тож він відчуває дотик Ісусових пальців на своїх вухах. І так само відчуває дотик пальців Ісуса, зволожених Христовою слиною у себе на язиці.

А потім Ісус, поглянувши на небо зітхає. Чому Він зітхає? Він зітхає через те, що має невимовне співчуття до цього чоловіка, до його страждань. Господь зітхає також через усі вуха, що не можуть чути і через усі язики, що не можуть говорити.   Господь зітхає через усе людство, що страждає у гріхах.

            Наш глухонімий, як ми бачимо, моментально зцілюється. «І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв'язалось негайно, і він став говорити виразно!» Він міг одразу забутись про зітхання Господа, але Святий Дух через Св. Євангеліста Марка зробив усе, аби ввести це одне слово у наш текст, аби не проходили повз нього у такому величному чуді, а звертали все-таки на увагу і на Христові почуття.

            Господь зітхає за нас усіх і в передчутті нашого великого визволення, яке настане дуже дорогою ціною – стражданнями і смертю Божого Сина. Своїм учням Господь часто нагадував про Свою місію – визволення нас від влади гріха, диявола і смерті і те, яким чином та місія буде виконана – Його стражданнями і смертю. Але учні Господа радше тривожились і не хотіли слухати пророцтво про таку сумну перспективу для Месії.

            Але гріх не може залишатися безкарним. Тож Ісус з невимовної любові до нас забирає усі наші гріхи, і навіть гріхи усього людства і несе їх на Голгофський хрест, аби визволити нас від цього жахливого лиха, обмивши їх усі до одного Своєю святою, божественною кров’ю.  Яку величезну любов має Ісус до вас і до мене, що помирає на нашому місці і замість нас, аби заплатити повну ціну за наші гріх - ціну, яку ми ніколи б не змогли заплатити.

            Ось через що пройшов наш люблячий Господь перед тим як на третій день вийти із гробу переможцем над смертю і відкрити нам двері вічного життя і радості, і праведності. Все це Господь зробив для вас і для мене, аби ми віруючи в Нього, не були засуджені, а були виправдані і мали вічне життя у Його Царстві. І хоча ми, буває, грішимо, ми знаємо, що не лише Христос зітхає, але й Святий Дух.

Апостол Павло утішає, кажучи: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих» (Рим. 6:26, 27). Як добре, що наш Бог має до нас співчуття і любов, і милість, і благодать, і прощення.

Як сумно, що є так багато фальшивих пророків, вовків у овечих шкурах, які перекручують Євангеліє і милостивого та благодатного Христа перетворюють на жорстокого та підступного Суддю, Який тільки й шукає нагоди, аби помститись нам за наші немочі, за наші гріхи.  Христос Господь зітхає і про це лихо. Бо фальшиве вчення – це наче духовна отрута, яка вбиває людські душі, не дає утвердитись у них спасенній християнській вірі, в упованні і навіть у впевненості, що Христос помер за всі наші гріхи і воскрес для нашого виправдання.

Але Боже Слово – живе і діяльне. Ми бачимо в нашому Євангелії, як люди славили Бога і хвалили Христа. Так само й ми хвалімо Бога, любі брати і сестри. І бережімо наші вуха від фальшивого вчення, яке пропагує диявол і його учні. А наші вуста хай славлять Христа і сповідують, що спасіння ми маємо самою вірою в Сина Божого, Який сьогодні торкається наших уст Своїми істинними тілом і кров’ю у Святій Вечері, аби покріпити нас, щоб ми могли з полегшенням і радісно зітхнути і сказати: «Я прощений. Я виправданий в Ім’я Христа. Мені належить Царство Боже і вічне життя. І все це заради Христа». Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).