вівторок, 21 червня 2022 р.

Наука, спільнота, ламання хліба і молитви: проповідь на 1-у неділю по П'ятидесятниці

 НАУКА, СПІЛЬНОТА, 

ЛАМАННЯ ХЛІБА І МОЛИТВИ

 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах. І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен. А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було. І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися (Дії 2:42-47). 

            Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, інколи на міжцерковних зустрічах особливо за участю влади наприкінці 90-их і на початку 2000-их років один церковний патріарх невтомно повторював тезу про те, що протестанти повинні займатись винятково гуманітарними проектами, а він та його підлеглі духовною працею. Мовляв, духовність – уділ лише тих, хто має золочені куполи та ходить вулицями у рясах. 

Можна лише уявити, як би на такого церковника подивились у першому столітті перші християни, зокрема в перші дні та тижні після сходження Святого Духа на Церкву! Безперечно, вони сильно здивувались би, що не всі християни повинні дбати про духовність. Звісно ж церква мала також дияконію, служіння при столах або ж якщо використовувати сучасну термінологію – надання гуманітарної допомоги для членів церкви.  Зауважимо, що та допомога спрямовувалась в основному на потребуючих з церкви, зокрема на потребуючих вдовиць. 

Але ціла Церква брала участь у чотирьох великих видах діяльності Церкви. Саме про них нам розповідає сьогодні Книга Дій Св. Апостолів. Найперше нам Господь Святий Дух каже про науку апостольську. Що означають ці слова «апостольська наука»?  Чи це було якесь таємне особливе знання, яке виводилось із передань та традицій?  Ні, та наука не виводилась із передань і традицій. 

Власне кажучи, Апостол Павло застерігає нас: «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом» (Кол. 2:8).  Апостол застерігає про передання людські, тобто ті, що не отримані від Апостолів і Пророків, які були проваджені Святим Духом. До таких ми можемо сміливо відносити будь-які вчення, які не записані в Біблії, в Писаннях Старого і Нового Заповіту. 

Бо наука апостольська якраз є проповідями про виконання у Христі пророцтво Старого Заповіту, як і Сам Господь каже, звертаючись до юдеїв: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене!» (Ів. 5:39). І цю науку апостольську ми дуже виразно чуємо в проповіді Апостола Петра в День Пятидесятниці. 

Апостол Петро проповідував саме виконання пророцтв про Спасителя у Ісусі Христі. Він часто цитує Старий Заповіт і показує, як саме виконались пророцтва про грядущого Христа і про зіслання Святого Духа. Він дуже чітко проповідує Закон і Євангеліє. Законом Апостол Петро виявив гріх своїм одноплемінникам, а коли він проголошував Євангеліє, то Господь Святий Дух творив у їхніх серцях спасенну віру так що «ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!» (Дії 2:41).

 Ці слова, до-речі, передують нашому Біблійному тексту на сьогодні. Тож усі ці люди, що увірували в Христа і були охрищені, перебували в науці апостольській – вони не лише слухали проповіді Апостолів, вони також досліджували Слово Боже. Така традиція зберігалась у ранній Церкві і Апостол Павло, наприклад, хвалить християн у Верії: «Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є» (Дії 17:11). 

Уявляю, як були б здивовані ці християни, якби до них прийшли якісь проповідники і почали проповідувати про необхідність молитов до святих чи до Діви Марії. І ми точно знаємо яка була б реакція апостолів, якби хтось прийшов і почав проповідувати про спасіння ділами або про спасіння вірою і ділами. Послухайте, що каже про таких горе-проповідників Апостол Павло: «Але якби й ми або Ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, – нехай буде проклятий! Як ми перше казали, і тепер знов кажу: коли хто вам не те благовістить, що ви прийняли, – нехай буде проклятий!» (Гал. 1:8, 9). 

Я б на місці тих, хто не проповідує про спасіння самою вірою в Христа, одразу перестав би проповідувати не науку апостольську, а взявся би винятково за проповідь Євангелія. Тож ми теж перебуваємо в науці апостольській – тобто в проповіді Євангелія, у дослідженні Писанні, а не у пізнанні якихось людських вигадок і домислів. 

А що ще робили перші християни? Вони перебували «в спільноті братерській», тобто вони не лише збирались разом на служби Божі, вони піклувались одне про одного і одне одному допомагали. Вони тішились своїм братерством у Христі, в Якому ми всі маємо прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. 

Про подібну спільноту братерську співав і Псалмоспівець: «Оце яке добре та гарне яке, щоб жити братам однокупно! Воно як та добра олива на голову, що спливає на бороду, Ааронову бороду, що спливає на кінці одежі його! Воно як хермонська роса, що спадає на гори Сіону, бо там наказав Господь благословення, повіквічне життя!» (Пс. 132). 

Як добре цю братерську спільноту ми відчуваємо в наш складний воєнний час.  Як добре цю спільноту братерську ми відчували у пропозиції допомоги від лютеран з Польщі та Румунії. Як добре цю спільноту братерську відчули ті брати і сестри, які вирушаючи в евакуацію зупинялися в домівках наших братів і сестер в Україні, або й залишаються в них, допоки не настане безпека в їхніх містах і селах. Як цю спільноту братерську відчуваємо ми, коли сходимось на служіння і разом славимо Господа, і коли допомагаємо один одному чим можемо. 

Як добре цю братерську спільноту відчувають наші брати і сестри, які потрапили до громад Лютеранської Вільної Церкви в Німеччині. Як добре відчуваємо ми цю спільноту братерську від лютеран із Швеції, Норвегії та Фінляндії. Як добре відчуваємо ми цю спільноту від наших братів і сестер у Сполучених Штатах Америки, які так щедро і багато допомагають нам, що величезний океан, який нас розділяє, здається нам через християнську любов навіть не річечкою, а струмком. 

Нам зараз легше зрозуміти ці слова з Писання, бо на перших християн обрушилось переслідування подібне до того, що його влаштувала українцям безбожна, біснувата Росія. Тож це справжнє благословення мати братерську спільноту перед лицем жорстоких і лукавих московських ворогів. Подібним чином жила Церква з перших днів свого існування.  Подібним чином вона продовжує жити. Так вона буде жити аж до повернення нашого Господа Христа у славі.

А ще Церква перебувала «в ламанні хліба». Яке саме ламання хліба має на увазі Господь Святий Дух?  Чому саме ці слова Він вклав у вуста Св. Луці, який під проводом Святого Духа написав Книгу Дій? Бо цей вислів «ламання хліба» означає Святу Вечерю. Це зараз ми маємо облатки або вже нарізаний хліб – українці буханці не так легко поламати. Не випадково наш хліб продається часто вже нарізаним на скибки. 

А на Близькому Сході – хліб плаский, як скажімо, знайомий нам грузинський лаваш. Коли наш Господь запроваджував Святу Вечерю, то ми читаємо такі слова: «Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: «Прийміть, споживайте, це – тіло Моє» (Мт. 26:26). Так само робили і перші християни. Тож вислів «ламання хліба» став позначати Святу Вечерю. Коли Церква збиралась, вона мала «ламання хліба» тобто Святу Вечерю. 

Чому це було важливо для Церкви?  Бо на це була заповідь Христова. У Святій Вечері перші християни споживали істинне тіло Христове у хлібі, з хлібом і під виглядом хліба. У Святій Вечері перші християни пили істинну кров Христову у вині, з вином і під виглядом вина. Так само робимо і ми. І ми у Святій Вечері отримуємо так само як і вони отримували у Святій Вечері прощення гріхів, воскресіння і вічне життя. Адже «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8). 

Перші християни також перебували «в молитвах». Це так важливо – молитися. Господь хоче, щоб ми молились. У Біблії ми маємо цілу книгу молитов Старозаповітної Церкви – Псалтир.  Він, звичайно і співаник, але також і молитовник. Господь Христос навчив нас молитві «Отче наш». І ми читаємо, як Сам Божий Син не лише часто усамітнюється для молитви, але й молиться прилюдно. 

Молитва – це і розмова з Отцем Небесний, і поклоніння Богові. Господь любить вислуховувати наші молитви і Він обовязково дає на них Свою відповідь. Навіть якщо та відповідь буває «ні», ми «знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28). Молились до Бога віруючі Старого Заповіту, молились до Бога перші християни. Перебуваймо в молитвах, любі брати і сестри, й ми. 

Ось таким було життя перших християн. Їм, звісно, теж хотіли наказувати, всупереч Божому Слову, певні релігійні провідники, що їм слід робити, а чого робити не слід.  Проте ми знаємо Апостольську відповідь: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дії 5:29). Слухаймося Бога й ми. Повторюймо приклад перших християн: перебуваймо в науці апостольській, допомагаймо одне одному, причащаймося істинними тілом і кровю Спасителя і перебуваймо в молитвах, очікуючи на повернення Сина Божого у славі. 

Сьогодні ми також чуємо про перші тижні і місяці життя християн у Єрусалимі до початку жорстоких переслідувань Церкви. Господь Святий Дух спонукав дітей Божих до проживання у спільноті, яка мала спільним майно і набутки. Очевидно, що Господь у Своєму всевіданні поклав на серце саме так розпоряджатись майном, яке все одно, незабаром мало бути відібраним тими юдеями, що відкинули Христа і взялися гнати та убивати своїх одноплемінників-християн. 

Але до того часу вони «кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися». Перебуваймо і в наш воєнний час із радістю та в сердечній простоті і хвалімо Бога, Який дав нам спасіння і вічне життя в Його Сині, Ісусі Христі. І хай Господь додає до Церкви тих спасаються. Заради Христа. Амінь. 

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

Немає коментарів: