НЕ ПОМИЛЯТИСЯ В
СЛОВІ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд
приймемо. Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це
муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло. От і коням вкладаєм уздечки
до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо. От і кораблі, хоч які
величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються,
куди хоче стерничий. Так само й язик, – мала
частина тіла, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса!
І язик – то огонь.
Як світ неправедності, поставлений так поміж нашими частинами тіла, язик
сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни. Бо всяка
природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде
природою людською, та не може ніхто із людей язика вгамувати, він – зло безупинне,
він повний отрути смертельної! Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним
проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить
благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було! Хіба з
одного отвору виходить вода солодка й гірка? Хіба може, брати мої, фіґове
дерево родити оливки, або виноград – фіґи? Солодка вода не тече з солонця (Якова
3:1-12).
Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.
Дорогі брати і сестри, «Язик мій – ворог мій» – цю приказку може до себе застосувати мало не кожна людина. Проте слова з Писання сьогодні, які Господь Святий Дух вклав у вуста Св. Апостола Якова, можна викласти, дещо змінивши відому приказку до такого вигляду: «Язик мій – ворог людей».
Адже одна справа, коли ми власними словами завдаємо шкоди собі, власним інтересам, а зовсім інша справа, коли ми власними словами руйнуємо життя багатьох інших людей. Як ми це можемо зробити? – Це може бути тоді, коли ми кажемо неправду або, наприклад, даємо нерозумну пораду іншій людині або й великій кількості людей. Це може бути тоді, коли ми підбурюємо до різних неправедних учинків або розпускаємо плітки про інших людей.
З цим пов’язаний і Апостольський заклик: «Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо». Чому Апостол має таке застереження про вчителів і хто такі ці вчителі? Тут мова йде про проповідників – про тих, що звіщають Слово Боже і навчають Слову інших людей. Це найважливіше служіння на світі.
Адже як каже наш Господь: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:31, 32). Вільними від гріха, від влади диявола і вічної смерті. Слово Христове дає свободу, бо саме Слово Христове вибрав Собі за інструмента Святий Дух для того, щоб створювати в наших серцях спасенну віру.
Про це також каже Апостол Павло: «Кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: «Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра… Тож віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 8:13-15, 17).
Проповідники потрібні. Чому ж тоді Апостол Яків дає таке суворе застереження? Бо потрібні лише ті проповідники, які не помиляються у слові. В грецькому оригіналі тут використовується слово «спотикаються». Бо ті, що спотикаються у слові і самі падають у яму, і інших за собою туди ж само тягнуть.
А що буде з людиною, яка проповідуючи фальшиве вчення, занапастила душі і не привела їх до Бога, а навпаки, відвела від Христа? Що буде з людиною, яка маючи навіть добрі наміри, замість того, щоб проповідувати Христове Євангеліє, проповідувала святих, добрі діла і все таке інше? Така людина, каже Апостол, прийме більший осуд. Як каже Господь: «Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть» (Лк. 12:48).
Тож так важливо панувати над своїм язиком, і не спричиняти спотикання і спокус для інших людей. Апостол каже: «Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло» і далі порівнює таке приборкування зі спрямуванням, наприклад коня вуздечкою. Кінь – могутня тварина, але вуздечка може його стримувати і спрямовувати, куди потрібно.
Так само і слово має силу спрямовувати людей, куди потрібно Богові. А якщо ж слово буде не від Бога, а від грішної плоті або від диявола, то куди воно заведе, як не до гріха і під владу диявола? Іншим прикладом є корабель. За великим рахунком, загальна конструкція кораблів не дуже змінилась.
Корабель іде туди, куди веде його стерновий, штурман, використовуючи, порівняно із загальним корпусом корабля, маленький інструмент – стерно. Так само і людиною, і навіть цілими народами може керувати одна з найменших частин тіла людини – язик. Язик, як ми знаємо, може створювати проблеми для окремих людей, сімей і цілих родин. «Кайдашева сім’я» уславленого Івана Нечуя-Левицького дуже гарна ілюстрація того, що може зробити язик.
Але навіть нині ми переживаємо жахливу війну також через те, що деякі люди, які не досконалі в язикові, спотикаються у Божому Слові, набилися в учителі українського і, особливо, російського народу. Ми ж не забули, як ці вчителі, які називали себе політтехнологами, використовуючи телебачення, намагались розсварити українських народ, аби поділити українців на якісь уявні сорти і викликати ненависть мешканців однієї країни до іншої. Чи думали вони, що зароблені у бездумний, зрадницький спосіб тисячі доларів знайдуть своє логічне продовження у зростанні зрадливості та готовності деяких людей вбивати своїх же одноплемінників?
Десь в чомусь вони мали успіх, але не розпалили такий вогонь, як російські «учителі» або ж, як їх правильно називають пропагандисти. Апостол Яків каже: «І язик – то огонь. Як світ неправедності, поставлений так поміж нашими частинами тіла, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни. Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською, та не може ніхто із людей язика вгамувати, він – зло безупинне, він повний отрути смертельної!»
Коли я чую російських пропагандистів, то в мене таке враження наче я чую пекло і самого диявола, який кличе іти і вбивати людський рід. Біда в тому, що ми не чуємо в Росії тих, хто покликаний був Богом бути учителями Його Слова, щоб вони гасили той вогонь. Вони навпаки підливають у вогонь масло, підтримуючи війну проти України, схвалюючи убивства українців, закликаючи до геноциду українського народу.
Ось так мала частина тіла язик, а запалює цілий ліс. Такий «язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни… він – зло безупинне, він повний отрути смертельної». Звісно, що язик вивергає те, чим наповнене серце. І якщо в серці отрута, то людський язик – як отруйний зуб змії – жалить і сіє довкола себе біль, страждання і смерть. З тих учителів, які назвались християнськими проповідниками, але не зупиняють зла словом Закону і Христа, Бог дуже багато спитає.
«Солодка вода не тече з солонця», – каже Апостол. Якби солонець не вдавав із себе джерело прісної води, його легко впізнати за солоною водою, яка життя не дає, а навпаки – вбиває все живе. Живу воду може дати лише той, хто сам поєднаний з Джерелом – із Христом. Господь виконує те, що обіцяв: «Вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Ів. 4:14).
Лише через Христа ми маємо живу воду, Святого Духа. Лише Він творить у нас чисті серця і лише Він дає життєдайні слова і мову, що не вбиває, а творить і будує. Апостол кличе ставати учителями тих, хто вірує в Христа і не спотикається в слові, тобто любить Слово Христове і лише з нього виводить своє вчення, лише його проповідує, і лише йому навчає.
І це Слово виявляє нам наш гріх. Господь не вчить нас дивитись на гріх крізь пальці. Він за гріх докоряє і оголошує Свій праведний вирок: «Заплата за гріх – смерть!» Водночас Він каже нам: «Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?» (Єз. 33:11).
Аби ми не вмирали Бог дав Свого Сина Єдинородного за всіх нас, любі брати і сестри. Адже «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Ісус Христос, Єдинородний Божий Син, забрав на Себе усі до одного наші гріхи і обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю. Він приніс Себе Самого у святу і досконалу жертву за всіх нас на хресті Голгофи і помер за всіх нас, аби кожен з нас, хто вірує в Нього, так само воскрес із мертвих, як і Він воскрес на третій день із мертвих, і мав вічне життя в Його святому Царстві.
Наш розп’ятий і воскреслий Господь покликав нас до нового життя. Не до життя із язиком, який запалює круг життя і викликає чвари та війни, а до життя любові та служіння нашим ближнім. Хто цього не розуміє, той не повинен ставати учителем, пастирем, проповідником. Такого не варто брати і на провідника у світі та на мирські посади. Бо замість любові він буде нести ненависть, а замість служіння такий буде панувати над тими, кому Господь покликав його служити. Бо така людина, відповідно до порівняння нашого Апостола – солончак.
Натомість хай будуть усі християни, і проповідники, і миряни, незважаючи на своє покликання у житті, джерелами солодкої, тобто прісної, життєдайної води – Святого Духа, Який живе у віруючих і спонукає нас бути світлом для світу і сіллю землі. Як Господь хоче, аби ми перебували в Його Слові і Його Словом ділилися з іншими людьми. Бо, як був навчав доктор Лютер: «Це Слово перше повідомляє нас про милість і доброту Божу, а потім віра, з непохитною упевненістю, хапається за це Слово і ми його слухаємось. Ми усвідомлюємо його в серцях наших і стаємо вдоволені».
Ми стаємо вдоволені любов’ю Божою, Його милістю, прощенням, спасінням і вічним життям у Христі, Який нас насичує Своїм Словом і причащає нас Своїми істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба та вина Святої Вечері, пригортаючи нас і запевнюючи нас про Свою любов яка ніколи не перестає і від якої нас ніхто і ніщо, і ніколи не відділить. І хай наш язик буде другом для всіх людей – другом, що несе Добру Новину про Христа. В Ім’я Христове. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар