БОГ ПАСЕ СВОЮ
ОТАРУ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо так Господь Бог промовляє: «Ось Я Сам, і зажадаю отару Мою, і перегляну їх. Як пастух переглядає своє стадо того дня, коли він серед своєї розпорошеної отари, так Я перегляну отару Свою, і вирятую їх зо всіх тих місць, куди вони були розпорошені за хмарного та імлистого дня. І випроваджу їх від народів, і позбираю їх із країв, і приведу їх до їхньої землі, і буду їх пасти на Ізраїлевих горах, при річищах та по всіх оселях Краю. На пасовищі доброму пастиму їх, і на високих Ізраїлевих горах буде їхній випас, – там вони будуть лежати на випасі доброму, і випасатимуть сите пасовище на Ізраїлевих горах! Я буду пасти отару Свою, і Я їх покладу на спочинок, говорить Господь Бог. Загинулу вівцю відшукаю, а сполошену поверну, а поранену перев'яжу, а хвору зміцню, а ситу та сильну погублю, – буду пасти її правосуддям!» (Єзекіїля 34:11-16).
Христос воскрес!
Що буде, коли вівчар не вестиме овечок на пашу, не даватиме їм пити? Вони загинуть від голоду та від спраги. Що буде, коли пастух не звертатиме уваги на хвороби та шкідників? Овечки будуть сильно від них страждати і не будуть здоровими. Що буде, коли пастухи не оберігатимуть отару від хижаків? Вовки та ведмеді можуть повбивати усіх овечок.
Подібною є праця і пастирів. Недаремно Господь використовує для служителів Його Церкви і для вівчарів практично ідентичні терміни. Пастирі, проповідники так само покликані Богом годувати та поїти овечок Його Євангелієм. Так само покликані вони застосовувати Божий Закон і Євангеліє у разі духовної хвороби дитини Божої. Так само повинні вони проганяти від отари духовних хижаків, не давати, аби вони своїми іклами та пазурами – різними єресями та фальшивими ученнями шматували отару Божу – Церкву Христову.
Подібною була й праця пастирів у часи Старого Заповіту. Вони мали проповідувати Боже Слово: Закон і Обітницю про прихід Христа Спасителя. Вони мали виявляти гріхи і докоряти за гріхи. Вони повинні були утішати розкаяних грішників грядущим Христом, про якого свідчили усі жертви, що приносились істинному Богові у часи до Христа. В Старозаповітній Церкві було чимало таких священиків, пастирів, які вірно служили Богові і пасли Його народ.
Господь Святий Дух через пророка промовляє до Своєї Церкви у дуже складний час. Щойно було зруйновано Єрусалим і храм. Погинуло багато людей від голоду та меча. Все сталось так як проголошував раніше Господь через Єзекіїля. Юдеї втратили свій храм, свою столицю і свою країну. Вони втратили свій рідний край. Більшість з них опинились у вигнанні до Вавилону – у вавилонській неволі.
Чому так сталося? Так сталось, бо народ був відступився від Бога. Навіть чимало пастирів покинули Бога і замість того, щоб пасти народ Божий, вони пасли самих себе і служили якимось своїм приватним інтересам або тим, хто має гроші і владу. Катастрофа цілого краю настала через бунт проти Бога і проти Його Слова. Пастирі, які мали піклуватись про те, щоб серед народу лунало Боже Слово, цього не робили.
А що ж вони робили? Чим вони займалися? Ось як докоряв їм Бог: «Горе Ізраїлевим пастирям, які пасуть самих себе! Хіба ж не отару повинні пасти пастирі? Жир ви їсте, та вовну вдягаєте, ситу вівцю ріжете, але отари не пасете! Слабих не зміцняєте, а хворої не лікуєте, і пораненої не перев'язуєте, сполошеної не вертаєте, і загинулої не шукаєте, але пануєте над ними силою та жорстокістю!»
Хіба дивно, що Божа отара, Божий народ стали запущені і перебували вже в зруйнованому стані духовно? Духовна руїна передує руїні фізичній. Фізичне зруйнування народу і країни стало вже наслідком руїни духовної – відпадання народу від Бога. Як так народ міг відпасти? Господь обвинувачує пастирів у тому, що вони дбали лише про одне – як той народ обдерти до нитки, аби мати собі безбідне життя і зовсім не виконували своїх обов’язків – не проповідували Божого Слова і не застосували Божого Слова на практиці.
Тож спочатку настала духовна руїна. Спочатку Слава Господня покинула храм. А потім був зруйнований і храм, і Єрусалим. Проте Бог не полишає Свій народ і Свою розпорошену отару. Сьогодні ми чуємо Його чудову обітницю: «Ось Я Сам, і зажадаю отару Мою, і перегляну їх. Як пастух переглядає своє стадо того дня, коли він серед своєї розпорошеної отари, так Я перегляну отару Свою, і вирятую їх зо всіх тих місць, куди вони були розпорошені за хмарного та імлистого дня».
Бог не каже: «Ось ви отримали те, що заслужили, а тепер тіштесь вашою руїною. Зовсім ні – Він Бог люблячий і повний співчуття. Він каже, що хоча й пастирі зрадили і Бога, і свій народ, Він Себе Самого не зречеться. Хоча священики відмовились виконувати пастирські обов’язки, Бог не відмовиться піклуватись про Своїх людей. Він буде їхнім пастирем. Настане день і Він Сам зажадає Свою отару і перегляне її і вирятує її зо всіх місць, куди вони були розпорошені за хмарного та імлистого дня – дня, коли не було добре видно Христа грядущого серед імли проповідей людських передань, правил, ідей та законів.
Тут Єзекіїль проповідує про Христа, Який прийде не як суворий Суддя, а як Пастир Добрий, Пастир люблячий, Пастир, Який піклується про Свою отару. Господь позбирає своїх овечок звідусюди, де вони будуть розпорошені. Коли прийде Господь Христос, Він Сам буде збирати отару. Ми маємо привілей жити в час після Різдва Христового. І ми можемо дивитись на добру частину цього пророцтва, як на виконану.
Ми добре пам’ятаємо в якому стані Син Божий застав відбудований храм у Єрусалимі. І коли ми говоримо про стан храму, то ми не дивимось на його фізичний вигляд і не повторюємо захоплено разом із учнями: «Учителю яке то каміння та що за будівлі!» (Мр. 13:1). Бо будівля може бути фантастично гарна, але всередині повна богохульства. Ісус у храмі застав не проповідь Божого Слова, а нестримну торгівлю і корупцію.
Чи були священики того часу ліпші за священиків у час Єремії та Єзекіїля? Чи вони виконували свої обов’язки? Ні, багато-хто з них та інших духовних провідників Ізраїлю, чинили опір Богові та Його Слову. Вони зневажали Христа і не спрямовували людей до Нього, а навпаки підбурювали народ не йти за Христом, лякаючи, що Він робить чуда силою Вельзевула, тобто диявола.
Багато-хто й сьогодні намагається відвести людей від Христа, проповідуючи, що Самого Христа, тобто самої віри в Христа, недостатньо для спасіння, а потрібні ще діла, молитви до святих, паломництва, прощі та все таке інше. Христос стоїть із простягнути руками, бажаючи обняти всіх людей, а пастирі кажуть: «Христа недостатньо. Не йди до Христа. Іди до Богородиці. Іди до Св. Миколая». І замість Євангелія пропонують людські передання, ідеї та вигадки. Хіба це не нагадує нам часи Єремії, Єзекіїля і навіть час земного служіння Сина Божого?
Але ніщо не завадить Христові переглянути Свою розпорошену різними фальшивими вченнями та підходами отару і зібрати її до Себе. Щоб отара Божа не розпорошувалась і не гинула, а жила, Пастир Добрий Ісус Христос забрав на Себе усі гріхи людства. Він Своєю кров’ю обмив усі наші гріхи та провини. І Він помер на нашому місці, на місці кожної людини, здолавши лютих хижаків - гріх і владу диявола. А на третій день Він воскрес із мертвих, перемігшу саму смерть, аби кожен, хто вірує в Нього, був зібраний у Його отару і мав Христів захист, Христову опіку і вічне життя в Його Царстві.
Про це Христове діло збирання розпорошеної отари пророкує нам сьогодні Божий пророк. Він збирає цю отару Своїм Євангелієм. Закон отари не збирає. Збирає лише люблячий голос Христа, який ми, вівці, чуємо в Його Євангелії. В час Його земного служіння Ісус ходив і збирав загублених овечок лише з дому Ізраїлевого. Загублена овечка означає людину, яка не знає Христа і не вірує в Нього. Тож Ісус збирав їх проповідуючи Євангеліє у силі та з великими чудами.
А по Його смерті на хресті, воскресінні та вознесінні Він збирає їх з усіх місць, з усіх країн і з усіх народів. Як? Знову через проповідь Його непофальшованого Євангелія. Господь збирає нас до Краю – не до якогось одного географічного місця, як-от Ізраїль на Близькому Сході, а до Його Святої Церкви, «яку власною кров'ю набув Він» (Дії 20:28). І в цьому Краї, тобто у Церкві Він нас випасає.
Через пророка Єзекіїля Він каже: «На пасовищі доброму пастиму їх, і на високих Ізраїлевих горах буде їхній випас, – там вони будуть лежати на випасі доброму, і випасатимуть сите пасовище на Ізраїлевих горах!» Добре пасовисько, це, звісно, Його Євангеліє у Слові і Таїнстві. Там немає нічого поганого, нічого суворого, а лише любов Христова, лише Його благодать, яку Він весь час виливає на нас, Його любих овечок, віруючих.
Ми справді наче просто лежимо на доброму пасовиську Христового Євангелія. Адже все для нашого спасіння зробив Він. Бачите, Ісус не каже: «Мої овечки будуть метатись цілим світом у пошуках їжі, щоб якось вижити і не вмерти з голоду». Навпаки, Божий Син каже про те, що Його овечки будуть лежати на випасі Його, тобто Він подаватиме усе необхідне для нашого спасіння і вічного життя.
І Він справді дає це – Він подає нам Своє благодатне Слово прощення гріхів. Він живить нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Євхаристії. І з ними ми знову отримуємо прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Допоки ми з Христом, тобто, допоки ми в Нього віруємо, ми перебуваємо в безпеці, в ситості та в житті. І навіть коли закінчиться наше земне життя, то ми переходимо із смерті у життя, як і Він Сам обіцяє: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:54).
А до тих овечок, що ситі та сильні, тобто до людей, які не потребують Христа та вважають себе достатньо ситими і сильними, щоб отримати вічне життя без Нього, Він каже: «Ситу та сильну погублю, – буду пасти її правосуддям!» Такі отримають не Христове виправдання, а Христове правосуддя – Його страшний Суд, коли Він повернеться Останнього Дня у Своїй славі зі Своїми святими ангелами.
Любі брати і сестри, хай краще нас стосуються ось ці слова із Писання на сьогодні: «Загинулу вівцю відшукаю, а сполошену поверну, а поранену перев'яжу, а хвору зміцню». І хай Господь Христос усіх нас запровадить на вічний відпочинок у Його Царстві. Бо Він воскрес! Воістину воскрес! Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар