ДОРОГОЮ ДО ЦАРСТВА
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Благаю вас, любі, як приходьків та подорожніх, щоб ви здержувались від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі. Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання. Отож, коріться кожному людському творінню ради Господа, – чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього посланим для карання злочинців та для похвали доброчинців. Бо така Божа воля, – щоб доброчинці гамували неуцтво нерозумних людей, – як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття лихого, але як раби Божі. Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте. Раби, – коріться панам із повним страхом, не тільки добрим та тихим, але й прикрим. Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, терпить недолю, непоправді страждаючи. Бо яка похвала, коли терпите ви, як вас б'ють за провини? Але коли з мукою терпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові! (1-е Петра 2:11-20).
Христос воскрес!
Дорогі брати і сестри, за п’ять з лишком століть до Різдва Христового Єрусалим, столицю Ізраїлю, було зруйновано ворогами вперше. Тими руйнівниками були вавилоняни, які були бичем Божим, карою Юди за відступнциво від Бога. Єрусалим не лише був зруйнований вавилонянами, як колись був зруйнований монголами наш Київ – руйнівники Єрусалиму депортували юдеїв у Вавилон.
Що мали робити юдеї на чужині, у краю ворогів, які зруйнували їхній рідний край? Займатись підривною діяльністю, аби по максимуму ослабити завойовника? Послухайте, яке доручення дав їм Господь Бог через пророка Єремію: «Будуйте доми, – і осядьте, і засадіть садки, – і споживайте їхній плід! Поберіть жінок, – і зродіть синів та дочок, і візьміть для ваших синів жінок, а свої дочки віддайте людям, і нехай вони породять синів та дочок, і помножтеся там, і не малійте! І дбайте про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єр. 29:5-7).
А потім він додає інше, утішливе слово від Господа: «По сповненні семидесяти літ Вавилону Я до вас завітаю, і справджу Своє добре слово про вас, щоб вернути вас до цього місця» (29:10). Господь кличе їх мати терпеливість, бо пройде немалий час до того, як Він поверне їх до рідного краю, до Єрусалиму. А до того часу, будучи чужинцями у ворожому краю, вони мали мирно жити, працювати на благо того краю, розбудовувати своє життя, і навіть молитися за спокій і мир вавилонських міст. Ось так мала діяти Церква Старого Заповіту.
Ми живемо в час Нового Заповіту. І статус віруючих – не статус постійних мешканців цього світу. Ви звернули увагу, як називає нас, християн, Апостол Петро? Він каже: «Благаю вас, любі, як приходьків та подорожніх». Він називає нас приходьками та подорожніми. Іншими словами, ми нагадуємо юдеїв у Вавилоні. Щоправда наша столиця незруйнована. Вона процвітає.
Адже ми – громадяни Царства Небесного, а наша столиця – Небесний Єрусалим. У цьому світі ми тимчасово. Ми перебуваємо в дорозі. Ми не були громадянами Царства Небесного. Власне кажучи ми народились його ворогами. Бо гріх – це ворожнеча до Бога. А ми всі зачаті у гріхові і в гріхові народжені. Але через народження згори – від води і Духа – через Хрищення, через віру в Свого Сина Єдинородного Ісуса Христа, Бог учинив нас громадянами Царства Небесного.
Кожному, хто вірує в Ісуса Христа, хто уповає на Нього, дається небесне громадянство. А тим, хто не вірує, ті і далі належать до аду і перебувають у владі диявола та гріха, і в полоні світу. Проте, хто вірує в Ісуса, той має те, що Христос для нас здобув – прощення гріхів, праведність і вічне життя. Бо Христос, Божий Син, забрав на Себе всі гріхи світу і обмив їх усі до одного Своєю святою і невинною кров’ю, помер за всіх нас на хресті і воскрес, щоб і ми – усі, хто вірує в Христа, Останнього Дня воскресли з мертвих і увійшли в Царство Небесне.
А поки що ми перебуває в дорозі
до того Царства, до своєї небесної домівки. І Сам Бог вирішує, коли саме нас
забирати із цього світу, нашого умовного Вавилону. Я кажу умовного, бо
більшість з нас народились в Україні, яка є нашим рідним краєм за походженням,
але другорядним за нашим нинішнім станом.
Далі, оскільки ми – прощені діти Божі, то Бог нас кличе ходити в обновленні життя. Наш гріх прощений заради Христа, але він ще живе в нашій плоті. Тож ми повинні про це пам’ятати і не піддаватись на два популярних фальшивих учення з пекла, перше з яких каже про те, що прощення гріхів досягається через діла.
А друге, теж популярне каже, що раз гріхи прощені, то тепер можна витворяти все, що хочеш. Воно, фактично, каже: «Іди не поводу в грішної плоті і виконуй всі її забаганки, Христос все одно тебе прощає». Людина, яка прислухається до однієї з двох єресей, неминуче втратить спасенну віру в Христа і громадянство Царства.
Тож Апостол Петро направляє нас сьогодні на правильний шлях і каже, щоб ми «здержувались від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі». Ми прощені заради Христа, ми усиновлені Богом, тож у нашому житті не повинно бути місця для гріха. Навпаки ми покликані чинити гріхові опір і від гріха втікати.
Апостол також кличе добре поводитись серед поган – в даному разі серед невіруючих. Вони не мають уявлення про Царство Боже. Вони не розуміють чому ми уповаємо на Христа. Та й Христа вони не знають, навіть якщо чули про Нього. Сьогодні, практично через 2 000 років після написання цього Послання Апостолом Петром християн далі обмовляють. Тож Апостол кличе мати таку поведінку, аби ті, що нас обмовляють «побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання».
Петро застосовує на практиці слова із Нагірної проповіді Господа Христа: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16). Наша добра поведінка серед невіруючих – це світло, яке світить перед усіма людьми і за це світло вони славлять нашого люблячого Отця Небесного. Апостол не каже: «Ви вже прощені заради Христа. Ви виправдані. Отже тепер просто остерігайтесь гріха і уникайте цього лукавого світу». Він так не говорить. Він кличе нас мати добру поведінку, сповнених добрих діл.
Бо такою є природа Христового Царства. Ми – громадяни Христового Царства. Ми співспадкоємці Царства Христового разом із Сином Божим, Який є Цар над царями і Пан над панами. У Царстві Христовому ми маємо незрівнянні багатства. Усі земні держави взяті разом – ніщо у порівнянні з Царством Божим. А ми, нагадаю, громадяни Царства Божого.
Проте ми ще не там. Ми перебуваємо у цьому світі. І хоча Царство Христове вище від цілого світу і Господь Христос править у цьому світі також Своєю всемогутністю, нас покликано поводитись у цьому світі дуже чемно, як і личить порядним мандрівникам. Моє служіння пов’язане з частими поїздками. Інколи доводиться зупинятись у готелях. І досвід перебування в готелях буває різним. Буває таке, що через сусідів, які пиячать і буянять, відпочити не вдається. Такі постояльці готелів – жахливі. Вони не шанують ні господарів готелю, ані інших людей, які розташовані поряд з ними в номерах.
Наше життя в цьому світі нагадує таке перебування мандрівника в готелі. Мета нашої мандрівки не готель, а Царство Небесне. Наші очі – на Христові, нашому Господі. Водночас ми – Його люди, ми – Христові слуги, ми – Божі діти. Ми не можемо поводитись як пияки та гультяї, які зневажають всіх довкола людей. Наша поведінка має бути інша. А яка ця поведінка?
Апостол каже, щоб ми корились владі. Він нагадує нам, що влада дана Богом для того, щоб карати злочинців і хвалити доброчиниців. Це – прямий обов’язок влади перед Богом. А ми своїх послухом до влади гамуємо неуцтво нерозумних – тих, які весь час закликають до непокори владі, навіть тій, що карає злочинців і хвалить доброчинців. Ми – не бунтівники. Ми – не хулігани, не пияки. Ми паломники. Ми визнаємо за слушні правила готелю та його околиць.
Ми лише побожні гості. А як поводяться побожні гості? Апостол каже: «Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте». Ми – лише приходьки в цьому світі та подорожні. Ми тут довго не будемо. Ми тут наче гості. Але як юдеї у Вавилоні, ми виявляємо повагу до влади, молимось за цей край і розвиваємо його у повазі до всіх людей довкола нас.
До того ж нас покликано в нашому паломництві служити один одному і нашим ближнім. Ми покликані працювати там, куди нас покликав Господь. Ми ж поки що маємо плоть і кров. Тож ми повинні ще й щось їсти і пити. Бо хто не працює, пам’ятаємо ми, хай той і не їсть. Господь кличе нас мандрувати до Його Царства без нарікань, виконуючи обов’язки нашого земного громадянства – нашого українського громадянства.
Але ми завжди повинні пам’ятати, де наше основне громадянство – громадянство вічне. Воно – в Царстві Небесному. А тут ми лише гості. І ми – особливі гості. Ми – діти Божі, а отже ми шануємо господарів, які нас тут приймають, дають нам роботу, захищають нас від злочинців тощо. Бог проклав нашу дорогу до Царства Небесного Україною, українським суспільством.
Тож тут нам будувати доми, і робити добрі діла, щоб усі люди довкола нас славили за ці добрі діла нашого Отця Небесного. Хтозна, може й хтось із них вірою в Христа теж отримає громадянство Царства Небесного, а з ним і вічне життя і ми будемо разом радіти блаженним товариством святим і насолоджуватись вічним життям у Царстві Божому.
Бувають в дорозі до Царства і
напади, і утиски. Інколи Бог спрямовує нашу дорогу і крізь такі хащі, і крізь
такі небезпеки. Але ми віримо, що Він знає що робить і Він усе тримає під Своїм
святим контролем. Сатана, звісно, буде в такі дні і роки, нас переконувати, що
Бог нас покинув, але ми знаємо, що Христос поряд. Бог покинув був Христа на
хресті, щоб ми ніколи не перебували на самоті і щоб Ісус був завжди поряд з
нами і погляд наш спрямовував до нашого воскресіння. Бо Він воскрес! Воістину воскрес! Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар