ДІТИ ВІЛЬНОЇ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Скажіть мені ви, що хочете бути під Законом: чи не слухаєтесь ви Закону? Бо написано: «Мав Авраам двох синів, одного від рабині, а другого – від вільної». Але той, хто був від рабині, народився за тілом, а хто був від вільної, за обітницею. Розуміти це треба інакше, бо це два заповіти: один від гори Сінай, що в рабство народжує, а він – то Аґар. Бо Аґар – то гора Сінай в Арабії, а відповідає сучасному Єрусалимові, який у рабстві з своїми дітьми. А вишній Єрусалим – вільний, він – мати всім нам! Бо написано: «Звеселися, неплідна, ти, що не родиш! Гукай та викликуй ти, що в породі не мучилась, бо в полишеної значно більше дітей, ніж у тієї, що має вона чоловіка!» А ви, браття, діти обітниці за Ісаком! Але як і тоді, хто родився за тілом, переслідував тих, хто родився за духом, так само й тепер. Та що каже Писання? «Прожени рабиню й сина її, бо не буде спадкувати син рабині разом із сином вільної». Тому, браття, не сини ми рабині, але вільної! (Галатів 4:21-31).
Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, що за наші гріхи дав Самого Себе, щоб від злого сучасного віку нас визволити, за волею Бога й Отця нашого, – Йому слава на віки вічні, амінь! (Гал. 1:3-5).
Дорогі брати і сестри, кажуть, що нині покійний принц Філіп, чоловік королеви Єлизавети ІІ, побувавши у диктаторському Парагваї, був пожартував, що йому приємно було побувати в країні, якою не править народ. Людям, звісно, більше подобається жити в демократичних країнах, де немає тиранії, кріпацтва чи рабства.
Ми мали свої періоди кріпацтва – спочатку в Російській імперії, а потім – у Радянському Союзі. Не всі, звичайно, були кріпаками, а потім колгоспниками – радянськими еквівалентами кріпаків. Але ті, хто були мають спогади не набагато ліпші за спогади тих, що були рабами в націй, які їх поневолювали.
Раб, кріпак – людина зазвичай безправна і практично без ніякого майбутнього. Майбутнє, звичайно може бути, якщо раб здобуде свободу, як-от Спартак, який був звільнений після довгих років гладіаторських боїв. Або наш уславлений поет, Тарас Шевченко, якого українська громада, викупила з кріпацької неволі в Петербурзі.
З історії нам відомо, що Спартак закінчив своє життя у боротьбі проти рабства. Та й наш Тарас Шевченко, практично до останнього подиху боровся за свободу рідного українського народу, і звісно проти кріпацтва, тогочасного рабства, жахіття якого він описав у своїх віршах і поемах.
Якби я зараз поставив питання, хто хотів би бути рабами, кріпаками (а також безправними радянськими колгоспниками), то впевнений, що не побачив би піднятих рук і не почув би схвальних голосів, які стверджували б: «Я!» Ніхто не хоче бути рабом чи кріпаком. Втім, чимало людей стають і залишаються рабами духовними. Якраз це є однією з тем, яку піднімає Апостол Павло в Посланні до галатів.
Він, фактично, каже, хто хоче жити
в Законі і отримувати спасіння через діла Закону, замість свободи, обирає
рабство. Як це може бути? Закон, який
даний Богом означає рабство? Хіба таке може бути? Послухаймо Христового
Апостола. Він каже, що про це свідчить сам Закон, яким називали юдеї усе П’ятикнижжя
Мойсея.
Бог дав обітницю про те, що нащадком Авраама і носієм обітниці про грядущого Христа-Спасителя світу буде його син. В насінні Авраама поблагословляться, тобто отримують спасіння від гріха, диявола і смерті, всі народи землі. Але Авраамові на обрії життя вже світив столітній ювілей і Сарра, його дружина недалеко від нього відставала, а дітей у них все не було.
Тож Сарра обітницю (Євангеліє) зрозуміла по своєму і вирішила взяти справу спасіння людського роду у власні руки. Вона віддала свою рабиню Аґар, аби вона народила від Авраама дитину, яка буде дитиною Сарри. Ми схильні брати спасіння у власні руки. Проте «спасіння потопаючих – діло рук самих потопаючих» - не Біблійна фраза, а сумний жарт.
Аґар завагітніла і народила сина, і зневажала свою пані, і демонструвала, що то син саме Аґар. Проте Господь відвідав Авраама – ми пам’ятаємо гостину під дубами Мамре і обітницю про те, що через рік у Сарри народиться син. Обітницю Бог виконав і у сторічного Авраама та дев’яносторічної Сарри народився син, якого назвали Ісак, що означає сміх.
Врешті-решт рабиня Аґар та її син Ізмаїл були відправлені геть з дому Авраама. А в його домі залишились відповідно його дружина Сарра і їхній син Ісак – син обітниці Божої. Раб не міг успадкувати Авраамової спадщини. Успадкувати її міг лише вільний, його син від вільної Сарри. Тож саме так і сталось. Єдиним спадкоємцем Авраама став Ісак, син вільної.
Апостол Павло використовує цю алегорію, аби показати, хто є справжнім нащадком Авраама і спадкоємцем вічного життя у Його Насінні – у Христі. Апостол каже, що є два заповіти. Один – від гори Сінай, який народжує в рабство. Цей заповіт – Аґар, гора Сінай в Арабії. Мартін Лютер пише, що саме так араби і називали ту гору – Аґар.
Саме та гора, на якій був даний Закон і Старий Заповіт, каже Павло породила народ, який жив під Законом. Народ великий, вони були фізичними нащадками Авраама і жили під Законом, який вимагав від них покори, трудів і діл. Вони були уярмлені Законом.
Закон ставив умови для вічного життя – виконаєш їх усі, тоді звільнишся від смерті. Проте виконати їх неможливо і всі, хто уповав на Закон, залишались рабами аж до самої смерті. Апостол каже, що Аґар, Сінай – тепер земний Єрусалим, тобто юдейство, релігія Закону. Всі вони – ніби діти Авраама по плоті, але діти рабині по духу, бо не мають обітниці, не мають Христа, а мають Закон.
Відповідно, хто відкидає Христа, залишається у рабстві. Той залишається у рабстві гріха, диявола і смерті, хто уповає у спасінні на походження від Авраама, на Закон, на діла, а не на Христа і на Божу благодать. Така людина, яка залишається під Законом, тобто надіється у спасінні на добрі діла, є дитиною Аґар, тобто рабом гріха і залишається навіки під судом Божим і приречений до вічних мук у пеклі. Про це нам каже сьогодні Апостол Павло.
Земний Єрусалим має авторитет Закону – Аґар і, відповідно, перебуває в рабстві. Він не має істинної свободи, яку дає Спаситель – тобто, він не визволений від Закону, від гріха, від влади диявола і від смерті. Уповання на Закон – це наче уповання на рабство гріха і смерті і залишання в рабстві. А раб не залишається в домі повік, тобто не має вічного життя в Царстві Божому.
Інша справа нащадки вільної, Небесного Єрусалиму. Цей Єрусалим, тобто Церква Христова, - вільний. І Церква Христова – мати всім нам. Сарра, вишній Єрусалим, Церва – Наречена Христова, яка дає нове життя всім. Вона народжує через Євангеліє, яким Святий Дух творить віру в наших серцях.
Через віру, з благодаті Божої, заради Христа, ми стаємо дітьми Божими і визволяємось від гріха, від влади диявола та смерті. Для свободи потрібен лише Христос і більше ніхто, і більше нічого. Це виглядає дивно в очах світу і в очах тих, хто не розуміє відмінності між дитиною рабині і дитиною господині.
Тож Павло пояснює, що раб скільки б він не трудився, все-одно залишається рабом. А вільний, син пані, спадкоємець дому, може палець об палець не вдарити, але все буде належати йому. Вся причина – в народжені. Народжений від рабині – раб. Народжений від вільної – вільний.
Народжений від Закону – раб. Народжений від Євангелія – вільний. Раб робить масу діл, але залишається рабом і перебуває у рабстві гріха, диявола і смерті. Вільний, народжений Церквою з води і Духа, з Євангелія – нічого не повинен робити, бо вже є спадкоємцем вічного життя у Царстві Божому. Для цього вічного життя усе для нас здійснив Христос Його жертвою на хресті Голгофи, Його воскресінням і вознесінням.
Церква безперервно народжує дітей через Євангеліє і оскільки вона – Наречена Христова, вільна та пані, то вона не підпорядковується Законові і ділам, а є матір’ю без Закону, без смерті і без гріха. І як казав Мартін Лютер, яка мати – такі й діти. У вільної – діти вільні. А у рабині – раби. У Церкви – діти вільні і спадкоємці Царства Небесного. У всіх інші – раби гріха і смерті.
Апостол Павло цитує слова з Ісаї заклик до неплідної веселитись, бо в неї більше дітей, ніж у тієї, що мучиться. Церква здається неплідною, бо що вона робить? Вона лише проповідує Євангеліє. Вона проповідує Христа розп’ятого. І в очах світу вона здається безплідною.
В неї немає того блиску, діл, постів, молитов, що має земний Єрусалим. Він настільки успішний в очах світу, що світ вважає його за істинного спадкоємця Божого. Адже він так трудиться, так багато працює, має стільки мирських досягнень. А вишній Єрусалим, Церква, яка просто проповідує Євангеліє, здається неплідною.
Проте земний Єрусалим проповіддю про спасіння ділами, народжує в рабство і для пекла. А вишній Єрусалим проповіддю Євангелія про спасіння самою вірою в Христа, народжує для свободи, для воскресіння життя і для спадкоємства Царства Небесного. Рабиня вільну висміює, глузує з неї і атакує та переслідує її, – каже Апостол. І це ми бачимо від самих початків існування ще Старозаповітної Церкви. І це триває й нині, і так буде аж до того дня, коли Христос Господь повернеться у славі і візьме дітей вільної, усіх Своїх віруючих, виправданих вірою у вічне та славне Своє Царство слави, а рабів гріха прожене у ад, місце, приготовлена для диявола і його посланців.
А поки що ми просто радіємо свободою від Закону і статусом дітей вільної, спадкоємців Царства Небесного, будучи покріпелні у нашій радості Словом Христовим та Його істинними тілом і кров'ю у Святій Євхраистії. Бо «не сини ми рабині, але вільної!» Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом
вашим...! Амінь (Гал. 6:18).
Немає коментарів:
Дописати коментар