ЛЮБОВ У СЛУЖІННІ (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх. Під час же вечері, як диявол уже був укинув у серце синові Симона Юді Іскаріотському, щоб він видав Його, то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить, устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується. Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний. І підходить до Симона Петра, а той каже Йому: «Ти, Господи, митимеш ноги мені?» Ісус відказав і промовив йому: «Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш». Говорить до Нього Петро: «Ти повік мені ніг не обмиєш!» Ісус відповів йому: «Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною». До Нього проказує Симон Петро: «Господи, не самі мої ноги, а й руки та голову!» Ісус каже йому: «Хто обмитий, тільки ноги обмити потребує, бо він чистий увесь. І ви чисті, та не всі». Бо Він знав Свого зрадника, тому то сказав: Ви чисті не всі. Коли ж пообмивав їхні ноги, і одежу Свою Він надів, засів знову за стіл і промовив до них: «Чи знаєте ви, що Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив» (Євангеліє від Св. Івана 13:1-15).
Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.
Дорогі брати і сестри, це був останній вечір, який Ісус проведе разом із Своїми учнями. Він їх покликав за різних обставин і з різних життєвих професій. Про частину Його Апостолів ми знаємо, що вони були рибалками. Принаймні один перебував на службі Римської імперії. Ще один, який буде покликаний до апостольського служіння пізніше, мав чудову богословську освіту і був переслідником Церкви і Христа. Але це буде пізніше.
А зараз Євангеліє переносить нас у вечір 14-го нісана, фактично вже на початок п’ятниці, адже в єврейській традиції новий день починався із заходу сонця напередодні. До свята Пасхи, найбільшого свята віруючого народу, лишалось зовсім небагато часу і наш Господь «знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх».
Господь Христос любить людей. Це заради нас Він, вічний Бог Син, стався людиною. Адже «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Господь хоче останні години Свого земного життя присвятити Своїм учням, Своїй любій Церкві.
Всі Його зусилля спрямовані на Його учнів, хоча й Ісус знає, що настала година Йому переходити з цього світу до Отця. Ісус дуже добре знає, що означає цей перехід. Він дуже добре знає, що повернення лежить через муки, через хресті і через смерть за гріхи цілого світу на хресті. Проте Ісус також знає, що це повернення неминуче відбудеться і що місію Свою Він виконає успішно.
Цю величну місію Ісус здійснює через любов до всього світу і до нас. Подивіться, яку любов Він виявляє до Своїх учнів у Четвер, який ми ще називаємо Чистим. Коли ми маємо свято, то нечасто ми служимо на такому святі, хіба що самі є господарями свята. Але навіть, якщо король є господарем палацу, в який запрошено гостів, нам важко уявити, що він буде прислуговувати своїм гостям.
Перед учнями у горішній світлиці, в якій все було готове для святкування Пасхи стояв не просто Ісус Назарянин, а Христос, Син Бога Живого – саме таке визнаня вклав в уста Апостолові Петрові Отець Небесний, коли Ісус поставив перед Своїми учнями просте питання: «А ви за кого Мене маєте?» (Мт. 16:15, 16). Перед учнями Бог в людській плоті – Цар над царями і Пан над панами.
Перед учнями – їхній Учитель і Господь. Але що Він робить, знаючи, що Юда вже уклав угоду з нечестивим Синедріоном про зраду Христа, і знаючи, що до кульмінації Його земної місії зі спасіння людства залишилось менше доби? Він «відходить, устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується». Що відбувається?
Вони прийшли на святкування Пасхи. В будинку, в якому вони зібрались немає більше нікого. Лише Господь Христос і вони. Вони на святі. Але нікому з них на думку не спадає, що хтось мав би послужити своїм ближнім і тим більше Синові Божому. Всі прийшли святкувати. Служити не зголосився ніхто.
Так буває і з нами. Коли сатана пропонував нашій праматері ідею бути «як боги», він же не пропонував ставати слугами, чи не так? Він пропонував знання і панування. Очевидно, що таким було і його уявлення про те, щоб бути «як боги». Відтоді ми хочемо панувати. До цього нас спонукає гріх, який живе в нашій плоті і з яким ми народжуємось у цей світ.
Сьогодні Господь Христос засоромлює Своїх учнів за небажання служити один одному. Сьогодні Господь Христос засоромлює і нас за наші бажання панувати над іншими людьми. Ісус засоромлює нас не словами, а Своїми учинком. Він не проголошує проповіді Закону. Його вчинки – ось Його чудова проповідь і Закону, і Євангелія.
Господь скидає верхній одяг, підперізався рушником – своєрідним фартухом і «налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний». Ноги гостям в поважних домах мили зазвичай раби або ж слуги. Це був вияв ґречності до тих, хто прийшов у дім, припорошивши свої ноги.
Мити ноги – це не обмивання рук, яке вимагали фарисеї. Мити ноги ніхто не вимагав і ніякі закони не вимагали миття ніг. Втім Ісус це робить для Своїх учнів, які пройшли досить довгу дорогу, натрудивши свої ноги і забруднивши їх. Чому Ісус миє ноги учням?
Ісус миє ноги учням, бо любить їх. Ісус служить учням, бо любить їх. Ісус служить нам, любі брати і сестри, бо Він безмежно любить нас. Ісусове серце, на відміну від серця Юди, який чекав зручного моменту, щоб видати Сина Давидового, не зрадливе. Ісусове серце – щире. Все, що Він каже, Він має те на увазі. І Його серце – любляче. Він робить завжди усе, щоб нам було добре. Він робить усе для нашого спасіння.
І в такий четвер, як цей, Він любить Своїх учнів, любить нас і служить Своїм учням і служить нам. Він служить також і Юді. Ісус не каже: «А ти, Юдо, встань, бо ти недостойний того, аби я обмив тобі ноги. Ти – зрадник і ти не заслуговуєш на те, аби Я, Син Божий, мив тобі ноги!» Нічого подібного Ісус не каже. Ісус знає, що диявол дуже активно діє. Проте Христової любові пеклу не спинити.
Пізніше Апостол Павло напише в Посланні до римлян: «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:38, 39). Ніщо не може відлучити нас від любові Христової. Ісус любить усіх. Ісус обмиває ноги всім присутнім учням. Він нікого не оминає. Всі отримують це служіння від Ісуса, Який діє як Слуга.
Протестує лише Петро, речник Апостолів. Він часто протестує і говорить те, про що потім жалкує – такий вже у Петра характер. Втім він протестує лише тоді, коли черга доходить до обмивання його ніг. «Ти, Господи, митимеш ноги мені?» – в протесті питається цей Апостол. Син Божий буде як слуга мити ноги Своєму учневі? Господь – слуга Петра?
Саме так Ісус виглядає. І саме так Він діє у Чистий Четвер. Як ми чули в неділю «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе» аж до смерті на хресті.
Петро такого впокорення ще не розуміє, як і не розумів він його, коли Ісус кликав їх служити і ставати великими саме через служіння, як і Він прийшов послужити і навіть душу Свою віддати на викуп за нас. Але настане час і після хреста Голгофи, після воскресіння Ісуса з мертвих, а особливо в час П'ятидестниці він все зрозуміє. Саме про це каже Петрові Син Божий: «Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш».
Ісус кличе і Петра, і всіх нас коритись Його Слову. Ми можемо щось не розуміти зараз, але настане час і ми зрозуміємо. А коли в нас є бажання утвердити наш власний розум, нашу власну волю – іншим словом – нашу власну велич над Ісусом і Його Словом, тоді й ми можемо почути слова, які Ісус промовляє до Петра після його відмови прийняти служіння від Сина Божого: «Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною». Іншими словами, коли ти діятимеш всупереч Божому Слову та волі Ісуса, то не матимеш частки з Христом, а отже й не матимеш ні прощення гріхів, ні праведності, ні воскресіння, ні вічного життя. Бо частка з Христом означає саме ці незрівнянні благословення.
Тож відповідь Петра – відповідь віруючого чоловіка: ««Господи, не самі мої ноги, а й руки та голову!» Іншими словами: «Я хочу бути з Тобою, бо в Тебе і прощення гріхів, і воскресіння, і вічне життя в Божому Царстві. Бо Ти, Господи – істинний Бог і щира любов!» Ісус бачить Петрове серце і нагадує йому і нам, що ми чисті – ми виправдані, ми виправдані самою вірою в Христа.
Без цієї віри ми – брудні. Без цієї віри – наші діла, як порох на ногах Апостолів. Але Ісус обмиває той порох. Як пізніше напише Апостол Іван: «Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). Вірою в Христа ми чисті. І віруючи, ми хочемо повторювати приклад нашого Спасителя у служінні нашим ближнім. Бо таке служіння, як і обмиття Ісусом ніг Апостолів і є виявом віри, що чинна любов’ю.
Ми ж лише частинки тіла Ісуса – частинки, які Він живить Своїм Словом, покріплює Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, і яким Він невпинно служить і служитиме, аж допоки не привітає нас у Своєму святому та вічному Царстві, промовивши нам: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу… Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25:34, 40). Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар