ГОСПОДЬ – МОЯ
СКЕЛЯ Й ТВЕРДИНЯ МОЯ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І промовив Давид до Господа слова оцієї пісні того дня, як Господь урятував був його з руки всіх його ворогів та з долоні Саулової, та й сказав: «Господь – моя скеля й твердиня моя, і для мене – Спаситель Він мій! Мій Бог – моя скеля, сховаюсь я в ній, Він щит мій і ріг Він спасіння мого, Він – башта моя та моє пристановище! Спасителю мій, Ти врятуєш мене від насилля! Я кличу: Преславний Господь, і я визволений від своїх ворогів! Бо хвилі смертельні мене оточили, потоки велійяала лякають мене. Тенета шеолу мене оточили, а пастки смертельні мене попередили! В тісноті своїй кличу до Господа, і до Бога свого я волаю, І Він почує мій голос із храму Свого, і в ушах Його зойк мій (2 Самуїлова 22:1-7).
Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, довкола нашої країни знову збираються війська кровожерної Росії. Росіяни вкотре залякують усі демократичні країни тим, що їхні орди підуть убивати українців, а можливо й інші народи, які стануть на їхньому шляху. Ми знову опинились перед загрозою чергового вторгнення московитів і повномасштабної, великої війни.
Як воно буде цього разу? Ми ще не знаємо. Ми знаємо, що наші Збройні Сили набагато сильніші, ніж були перед тим, як на нас підступно напала Росія, яка роками маскувалась під стратегічного партнера і вдавала із себе друга України. Момент істини настав 2014 року і наша армія вистояла під натиском орди. Сьогодні наші війська набагато сильніші.
Однак у нас з’являється природний страх перед війною, перед кровопролиттям, особливо з огляду на те, що убивці у російській військовій формі замордували вже більше десяти тисяч наших громадян на сході України. Ми чуємо про те, як катують українців на окупованих територіях Донецької області. Ми чуємо про утиски українців в Криму. Ми чуємо про те, як переслідують християн, яких не контролює Москва.
Стан багатьох українців може нагадувати стан царя Давида, який сьогодні промовляє з Писання: «Хвилі смертельні мене оточили, потоки велійяала лякають мене. Тенета шеолу мене оточили, а пастки смертельні мене попередили!» Цар Давид перебував у меншості. Він був гнаний і переслідуваний параноїдальним царем Саулом, який не слухався Бога, а шукав свого та поради у ворожок.
У царя Саула була могутня ізраїльська армія, а в царя Давида були вірні друзі та родина, яких довкола нього згуртував був Господь і які довіряли йому, і воювали за нього. З людського погляду у царя Давида не було шансів вистояти проти величезної воєнної машини Саула. А ще були вороги з інших народів, які з підозрою дивились на Давида і хотіли його погибелі.
Цар Давид не казав «Я не боюся. Мені аніскілечки не страшно. Я – хоробрий воїн, тож хай бояться мене». Цар Давид не був хвальком і не був дурнем. Цар Давид був благочестивим чоловіком і побожною людиною. Він був віруючий і він був розумний.
Він розумів, що диявол і світ намагаються знищити Божих людей, одним із яких був і він. Диявол і світ, і всі безбожні гуртувались, аби убити Давида, його друзів і таких Божих, віруючих людей, як він. Тож Давид сповідує, що він наче перебуває серед розбурханого моря. Він каже, що він наче серед бурхливої гірської річки у час повені, яка змітає все на своєму шляху.
Ця річки, ці потоки – велійяалові, самого диявола. І вони лякають царя-воїна. Він визнає, що він перебуває на краю погибелі, адже тенета шеолу – це пута смерті, які довкола нього намотує диявол і його слуги – ті, що полюють за царем Давидом і віруючими.
Цар Давид визнає, що він, наче українські воїни по замінованих полях, ходить серед смертельних пасток. Він не знає, де ті пастки розставлені. Його вороги – майстри з таких «мінувань». Вони вміють убивати невинних і тих, хто вірує в Христа, грядущого, як немовля і у славі. Вони вірні раби свого пана, диявола і пекла. Всі це небезпеки, серед яких перебуває Давид – смертельні і він визнає, що вони його лякають.
Проте всі плани ворогів – марні. Всі їхні задуми – провальні. Всі їхні підступи щодо Давида не досягають своєї мети. Бо «Господь урятував був його з руки всіх його ворогів та з долоні Саулової». І Давид промовив тоді чудові слова – слова пісні, про яку й нам варто пам’ятати, коли наше життя складне і важке – коли й нам загрожують численні небезпеки та вороги.
Адже в той час для нас, як і для Давида Господь є наша скеля і наша твердиня. Господь був скелею для Давида, на яку він міг забратися у час, коли на нього линули потоки велійяала – сатани, намагаючись потопити його у безодні лиха. Плани диявола щодо нас, любі віруючі нічим не кращі. Про нього Господь був сказав, що «він був душогуб споконвіку» (Ів. 8:31). Але Господь – наша скеля і коли віруємо в Христа, то ми перебуваємо на скелі, якої йому повік не зрушити і до якої йому повік не піднятись. Потоки диявола розбиваються об Христа, як вода об скелю.
Господь – Давидова твердиня. Господь – наша твердиня і Він – твердиня усіх віруючих людей. Її не взяти штурмом нашим ворогам. Давид надійно перебував у сховку цієї твердині, хоча його прагнули знищити. Як і його одновірець, Мартін Лютер, який через дві з половиною тисячі років після царя Давида напише свій уславлений гімн «Могутня нам твердиня Бог», теж перебував у цій твердині, яку невіруючі люди бачити не могли.
Давид сповідує про Бога: «Для мене – Спаситель Він мій!» Іншого Спасителя для Давида немає. Насправді іншого Спасителя немає і для всіх інших людей на землі. Невіруючі відкидають Бога-Спасителя. А Давид вірує в грядущого Христа і через це Господь є Давидовим Спасителем. Так само, як Він є Спаситель усіх, хто вірує в Христа.
Давид оспівує, як він ховається у Господі, Який є для нього надійною скелею. І Павло через тисячу років буде нагадувати віруючим у Коринті: «А та скеля був Христос!» (1 Кор. 10:4). Хто вірує в Христа – той у надійній скелі. І, хто вірує в Христа, то Христос стає для нього щитом, який зброя ворога не проб’є.
Давид називає Господа рогом спасіння, тобто силою спасіння. Давид, на відміну від багатьох тодішніх і нинішніх фальшивих учителів і пророків сповідує, що в ньому самому спасіння немає. Навпаки він визнає свою слабкість і уразливість. Його лякають напади сатани. Його страхають смертельні пастки, які його вороги розставили довкола нього.
Давид – який завгодно, але не самовпевнений і не само-праведний. Давид – не лицемір. Він визнає і свою слабкість, і свій гріх, і свій страх. Але Давид також віруючий чоловік. Він уповає на Бога, на Його обітницю, на Його благодать. Не на власні заслуги, а на Божу невимовну, незаслужену ним і нами любов. І Давид оспівує те, що Бог став для нього пристановищем і баштою.
Давид перебуває в такій оборонній споруді, в якій його нікому і нічому не дістати. Якби він уповав на себе, на свої сили, на свої здібності і на своїх друзів, то він неминуче зазнав би поразки. Але Давид вийшов переможцем із усіх боїв, воєн і перипетій і він за це славить не себе, а віддає славу Богові.
Любі брати і сестри, у Посланні до євреїв написано: «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8) і: «Ти, Господи, землю колись заклав, а небо то чин Твоїх рук. Загинуть вони, а Ти будеш стояти, всі вони, як той одяг, постаріють. Як одежу, їх зміниш, і минуться вони, а Ти завжди Той Самий, і роки Твої не закінчаться!» (Євр.1:10-12).
Хоча був час, коли сатана торжествував перемогу над Христом і думав, що роки Його закінчились. Той час був у пору страждань і смерті нашого Господа Христа на хресті Голгофи. Туди поніс Син Божий усі гріхи Давида і всі наші гріхи. Там Він, наша скеля і твердиня, Спаситель наш, щит і ріг нашого спасіння, наша башта і пристановище обмив усі їх Своєю святою і невинною кров’ю. Там Він помер за всіх нас і на нашому місці.
Проте сатана рано торжествував. Адже на третій день Ісус Христос воскрес і вийшов переможцем над смертю, над владою гріха і диявола. І Він далі залишається нашою скелею і твердинею, Спасителем нашим, щит і силою нашого спасіння, нашою баштою і пристановищем. Ми так само як Давид можемо сміливо уповати на нашого Господа Христа і отримувати наш сховок, наш притулок, наш захист і наші перемоги, незважаючи на те скільки росій стає проти нас і які сили пекла намагаються залити нас своїми обвинуваченнями та залякуваннями.
Бо ми знаємо, що Господь є з нами. І Він нас, Своїх віруючих дітей, запевнює про Свою любов так само, як Він був запевнював про любов Свою Давида, Свою віруючу дитину. І так само, як Господь піклувався про Давида, так само й Він піклується і буде завжди піклуватись про нас.
Від нас Господь чекає лише довіри до Його Слова – так само як Його Слову довіряв Давид. Адже в сьогоднішній молитві, як ми бачимо, Давид молиться до Господі і підносить свій голос до Нього і він вірує, що Господь почує Давида так як і обіцяв почути у Своєму Слові. І Давид за спасіння своє Господа прославляє і своїм словом, і своїм ділом.
Погляньте на життя Давида. Там всяке бувало: і грізні небезпеки від ворогів, і зрада друзів, і власні падіння у гріх. Саме у час біди Давид найголосніше взиває до Бога і найсильніше та найкрасномовніше дякує Йому за визволення. Ми чуємо чудові піснеспіви, Псалми Давидові і ми їх хочемо повторювати.
А коли ми особливо хочемо їх повторювати? У час нашої біди, у наш грізний час, у час небезпеки, недолі, а також усвідомлення наших гріхів. Любі брати і сестри, коли у вас є така або подібна біда, коли у вас є такий грізний час або недоля, коли ви впали у гріх – не падайте у відчай. Пам’ятайте, що Господь любить вас і знаходить у вас задоволення не з того, що ви робите, а з Його благодаті, через Христа, нашого люблячого Господа.
Кличе до Господа і Він буде вашою скелею і твердинею, Спасителем вашим, щитом і рогом вашого спасіння, вашою баштою і пристановищем, і дасть вам визволення від усіх ваших ворогів, і найголовніше дасть вам визволення від гріха, диявола і смерті, запросивши вас увійти до вічного життя, яке Ісус здобув для нас всепокриваючою жертвою на хресті. А до того часу Він буде з нами, оборонятиме нас і утішатиме та покріплятиме нас Своїм Євангелієм у Слові і Таїнстві. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар