Усе допомагає на добре: проповідь на шосту неділю Великодня

             УСЕ ДОПОМАГАЄ НА ДОБРЕ

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

        Надією-бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся? А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю. Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре (Римлян 8:24-28).

           Христос воскрес! Воістину воскрес! 

Дорогі брати і сестри, коли Господа Христа розп’яли на Голгофі, а по Його смерті поховали Його тіло в гробі багатого чоловіка, Йосипа з Ариматеї, то завершення п’ятниці та наступна субота були для Христових учнів і, зокрема для Апостолів, катастрофічними. Адже в очах світу все виглядало так, що вони слідували за фальшивим пророком. 

А їх же застерігали старші народу, що Ісус – «самарянин», і що Він «нечистого духа має», і що духів нечистих виганяв «силою Вельзевула». Тобто ці старійшини, фарисеї і книжники дуже чітко їм зазначали, що учні Христові перебувають у жахливій і небезпечній омані. І ось Христос помер. А з Ним і всі їхні надії і сподівання. 

Про ті надії і сподівання розповідали Христові воскреслому дорогою до Еммаусу двоє учнів, яким воскреслий Господь спочатку не відкрився. Вони казали Йому, що Ісус: «Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли...  А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося...» (Лк. 24:19-21). Вони не повірили у новину про воскресіння Спасителя. Настільки все їм здавалось утраченим через Голгофу. 

Сьогодні нам легше зрозуміти учнів Христових у дні до Воскресіння і навіть у Великодній день. Ми бачимо в Україні війну. Ми бачимо як величезна російська орда кинулась нищити наш рідний край, руйнувати наші міста та села, убивати та калічити наших громадян. Коли ми бачимо таку потужну демонічну силу, яка не зупиняється ні перед чим, аби лише знищити український народ і руйнує наші міста та захоплює наші землі, то й у нас може похнюпитись голова, і можуть з’явитись думки: «Це, напевно, нічим вже добрим для нас не закінчиться». 

Це було би правдою, якби ми далі залишались у наших гріхах. Нічого доброго нам справді не світило б, якби ми нехтували застереженнями Святого Духа і не каялись у своїх переступах перед Богом і перед своїми ближніми.  Але навіть каяття нічим добрим для нас не закінчувалося б, якби ми просто каялись, не віруючи в Христа розп’ятого і воскреслого. 

Але віра в Христа все докорінно змінює для тих, хто її має.  Апостол Павло, під проводом Утішителя-Святого Духа, пише до римлян ті самі слова, що нині стосуються і нас: «Надією-бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся? А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю». 

Ці слова про надію дуже важливі. Надія тут порівнюється із вірою, хоча надія має, зазвичай, у світі дещо менший рівень упевненості в тому, що має відбуватись. Віра ж, славиться своєю непохитністю та упевненістю. Проте де є віра, там є і надія. І християнська надія вона не надія людини, яка чекає на щось як на добрий збіг обставин або випадковість. 

Християнська надія чекає на виповнення того у що вірує людина. Іншими словами вона не піддається тим ваганням і сумнівам, які мучать мирську людину. Більше того, Павло каже, що ми спасаємось надією. Тож надія – фактично, синонім віри.  Адже коли ми надіємось на Христа, Який помер за наші гріхи і воскрес, аби ми були виправдані і мали вічне життя, тоді ми спаслись. 

Якщо ми надіємось на Христа, то наші гріхи прощені і ми тепер діти Божі, усиновлені заради Христа і співспадкоємці з Ним Царства Божого. Але ми живемо ще в нашій грішній плоті і в цьому грішному та злому світові. Ми ще не в Царстві Небесному, яке для нас здобув Божий Син і в яке Він нас запросить ув Останній День, коли Він повернеться у славі, і всіх невіруючих вкине у пекло, а справжніх віруючих запросить до Свого святого і вічного Царства. 

Тож для того, щоб нам пройти цю нашу мандрівку серед бід, випробувань, і нині часто серед вибухів, пострілів, руйнувань і смерті, потрібна терпеливість. Бо ми не бачимо Царства Небесного. Ми бачимо Україну, ми бачимо наш рідний край, даний нам Богом. Ми бачимо усю Божу красу. І ми бачимо наші гріхи. Ще краще ми бачимо гріхи наших ближніх, бо скалку в чужому оці завжди розгледіти ніж колоду у своєму. 

Ще більше цю здібність бачити скалки в очах чужих народів, мають московити.  Вона в них все збільшується в міру того, як сатана наклав на їхні очі свої власні демонічні біноклі, які домальовують усе, що заманеться побачити загадково хворій російській душі – душі убивць і брехунів, катів і ґвалтівників, злодіїв та всякого іншого ординського непотребу. 

 Тож Господь Святий Дух кличе нас мати терпеливість. Це легше збагнути, коли розумієш, що ти лише – паломник, пілігрим до Царства Небесного. І ти в цій дорозі, натрапляєш ось на таку величезну банду орків, росіян. Треба набратись терпеливості і це все пережити. Пережити з тими інструментами в руках, які нам вкладає Господь: з комп’тером, автоматом, літаком, верстатом, трактором, танком, кельнею, літаком, фурою, гранатометом, пекарським знаряддям – і всім тим і на тому кожному місці, де Господь сьогодні нас ставить. 

Терпеливість і надія на Бога, на Його любов, на Його благодать – надія на Христа просто необхідні для того, щоб нам завжди виходити переможцями – ось про що каже нам сьогодні Господь Святий Дух. Бо ми багато чого серед війни – війни духовної, яка ведеться від час гріхопадіння наших прабатьків і війни, яку проти нас розпочала безбожна Росія, - ми не бачимо. І те страшне, що ми бачимо, може затьмарювати наш духовний погляд і робити нас нетерплячими. Проте Бог кличе нас до терпеливості. 

Він каже нам, що Він – поряд із нами. Він дуже добре знає про нашу біду. Він дуже добре бачить, що творить диявол і його слуги на цьому світі – московити і всі їхні прислужники. Але Бог не з ними. Бог – із Своїми віруючими дітьми,  а не з Путіним, який має віру біснуватого шахіда, що коли він, убиваючи людей, сам умре, то потрапить у рай. Він потрапить туди, куди веде його віра – у найнижчі глибини пекла. 

Втім, аби нам перемогти, нам потрібна молитва. Ось про неї далі Апостол й промовляє: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих». 

Чи бувало вам так тяжко, що вам було навіть важко молитву сформулювати?  У мене так бувало. Тож як сильно нас утішають ці слова, що Бог Святий Дух допомагає нам у наших немочах і сам заступається за нас, бо ми не знаємо про що маємо молитись, як належить. 

Як же Господь нас любить і як Він про нас піклується, любі брати і сестри!  За кожного з нас Він заступається. Кожну нашу думку і бажання, і потреби Він знає. Він переймається кожною нашою проблемою, незважаючи на те, який час на дворі, мирний чи воєнний.  Він хоче, щоб ми перемогли у нашій духовній війні проти диявола і його піднебесних духів злоби. 

І Він, безперечно, попіклується про те, аби демонічна російська орда була теж покарана і не лише вони, а й ті, закликали іти убивати українців, і тих, що підтримували убивства невинних людей і знущання з українських громадян. Маймо надію, маймо терпеливість, і звісно, молімось і трудімось, як казали стародавні: ora et labora.  Бог все знає, все відає, нас любить і прагне нам добра. 

«І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре»  – каже далі Христів Апостол. Цей вірш – один з моїх улюблених віршів у Біблії. У миті, коли здається, що все працює проти нас, Бог все одно все тримає під Своїм святим контролем. Він все одне все зробить так, що все, що відбувається, вийде в кінцевому підсумку нам на добро. 

Коли Апостоли були зібрані по смерті Христовій, то вони були розгублені і налякані. Адже все довкола діялося проти них. Вони навіть двері замкненими тримали, аби бува юдейська старшина не послала за ними своїх слуг і не зробила з ними те саме, що буквально позавчора зробила з Сином Божим. 

Проте Христос воскрес! І все, що відбувалось, вийшло для них на добро. Вони побачили Христа воскреслого. Сорок днів вони з Ним зустрічались, спілкувались, споживали їжу, раділи, співали. А по Вознесінні Христовім на них зійшов Святий Дух і вони могутнім чином почали проповідувати Євангеліє. Те, що здавалось поразкою, виявилось перемогою. І навіть їхня смерть стала переходом до життя у Царстві Небеснім. 

Ми переживаємо важкі часи. Війна, яку ми маємо, аналогів за ракетними обстрілами не має у світовій історії. Світ настільки сильно змінився. Проте «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8).  Його любов ніколи не перестає і те, що Його Апостол писав до християн у Римі, стосується нині і християн у Києві, і по всій Україні. Коли ми з Христом, нам усе вийде, в кінцевому підсумку на добро. 

Врешті-решт, що на нас чекає навіть у нашій фізичній смерті?  Життя вічне і Царство Небесне! Апостол Павло настільки прагнув бути в Царстві Небесному, що віддавав йому перевагу над життям у цьому світі. Проте Бог потребував його для служіння Церкви на землі. Тож і тут, у цьому світі, усі пригоди, біди і випробування, які випадали на долю Апостола – усі виходили на добро. Чому? Тому, що Бог – люблячий і всемогутній Господь усе тримає під Своїм святим контролем. 

Так само і в нашому житті. Знаймо, віруймо і маймо певну надію, що все для нас вийде на добре. Ви будете бачити те, що було ніби зло, але вийшло для вас на добре. Чому? Тому що Бог нас покликав Своєю постановою, а ми Бога любимо, бо Він перше полюбив нас і довів цю любов у Сині Своєму Ісусі Христі, нашому Спасителі, Який помер за наші гріхи. І Він воскрес!  Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.