понеділок, 23 травня 2022 р.

Істинна свобода: проповідь на 4-у неділю після Великодня

                                   ІСТИННА СВОБОДА

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           І сказав Він їм знову: «Я відходжу, ви ж шукати Мене будете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, – туди ви прибути не можете»...  А юдеї казали: «Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: «Куди Я йду, туди ви прибути не можете?» І сказав Він до них: «Ви – від долу, Я – звисока, і ви – зо світу цього, Я – не з цього світу. Тому Я сказав вам, що помрете в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то – Я, то помрете в своїх гріхах». А вони запитали Його: «Хто Ти такий?» І Ісус відказав їм: «Той, Хто спочатку, як і говорю Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю, що від Нього почув».  Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм. Тож Ісус їм сказав: «Коли ви підіймете Людського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби». Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували. Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» Вони відказали Йому: «Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи. То як же Ти кажеш: «Ви станете вільні?» Відповів їм Ісус: «Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні (Євангеліє від Св. Івана 8:21-36).

             Христос воскрес! Воістину воскрес! 

Дорогі брати і сестри, поки людина жива і здорова, вона може не замислюватись про те, що буде з нею після смерті. Ми живемо і будуємо плани на ближче і дальше майбутнє, незважаючи навіть на війну. Ми прикипаємо до землі і до земного. В українській мові є навіть така приказка про наполегливу працю, що немає коли навіть угору глянути. 

Ця приказка має доволі глибокий зміст. Нам слід підводити погляд угору. Недаремно Псалмоспівець промовляє: «Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога, – мені допомога від Господа, що вчинив небо й землю!» (120:1, 2). Читаючи про останні миті життя первомученика Степана, ми зауважуємо, що він «повний Духа Святого, на небо споглянув, і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв» (Дії 7:55). 

Не завжди, звісно, ми будемо бачити те, що бачив Степан, але памятати про небеса, ми повинні завжди, як і написано в Посланні до євреїв про віруючих, які прагнуть батьківщини небесної (11:16).  Сьогодні Господь також говорить про важливість розрізняти долішнє і горішнє, те, що здолу і те, що звисока.  Адже, коли ми забуваємось про небеса, то ми туди не потрапимо, а  як каже до невіруючих юдеїв Ісус: «Я відходжу, ви ж шукати Мене будете, і помрете в гріху своїм». 

А що означає померти в своєму гріхові? Померти у своєму гріхові означає померти у рабстві гріха і бути засудженим до вічної смерті, тобто до вічних мук у аду. Але чому юдеї мали померти у своєму гріхові, якщо вони будуть таки шукати Христа? Вони мали померти у своїх гріхах, бо вони істинного Христа відкидали – Христа, Який приносив їм прощення гріхів, а отже і вічне життя. 

А якого Христа вони шукали? Вони шукали такого Христа, який дасть їм безтурботне та сите життя на цьому світові. Вони хотіли такого Христа, який підкорить у світський спосіб всі народи під них, а вони будуть над ними панувати у власних гріхах. 

Приблизно такого Христа шукають сьогодні і росіяни. Вони з усіх сил випинають своє «християнство» і засуджують весь світ за не таке сповідування Христа. Водночас вони прагнуть панувати над довколишніми народами і для цього вони прагнуть нас убивати, катувати і руйнувати. Звісно, що російське християнство у своїй переважній більшості – фальшиве, як і вся їхня доктрина «російського світу» походить із пекла. Ті, що її сповідують, хоча і прикриваються Іменем Христа, залишаються у своїх гріхах і у своїх гріхах помирають. 

І вони, як і юдеї, які відкидали Христа, прибути туди, де є Христос, не можуть. Вони перебувають у гріхах.  Їхні гріхи, наче важезні гирі на їхніх руках, ногах і на всьому їхньому тілі, тягнуть їх до пекла.  Господь каже до них: «Ви – від долу, Я – звисока, і ви – зо світу цього, Я – не з цього світу. Тому Я сказав вам, що помрете в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то – Я, то помрете в своїх гріхах». 

Кожна людина, яка не вірує в Христа – від долу і зо світу цього.  Ми теж були від долу і з цього світу. Ми теж були під прокляттям гріха і були приречені до смерті, тимчасової і вічної. Коли це було?  Тоді, коли ми не вірували у Христа.  І нині, кожен, хто не вірує в Христа, той – від долу і зо світу, той зостається у гріхах. 

Але, коли ти віруєш у Христа, то ти вже не від долу більше, а Христос тебе піднімає на висоту і ти, вірою в Христа, більше не зо світу, а належиш Царству Небесному, звідки і прийшов наш Спаситель Христос.  Цього не могли зрозуміти юдеї. Цього не може зрозуміти ніхто з плотських людей. 

Це розуміння дається лише Святим Духом, коли Він нас переставляє із темряви гріха у світло Христового Царства. Він може робити це у різний час, і в різний спосіб, але обовязково Господь Святий Дух діятиме через Євангеліє Христове. І, коли Святий Дух творить у нас віру, ось тоді ми починаємо знати Христа і тоді ми належимо Йому, а нам належить спадщина Царства Небесного. 

Аби ми могли увійти в Царство Небесне, Син Божий зійшов з небес і стався людиною. І був піднесений людьми на хреста. Саме про піднесення на хреста Він говорить тут юдеям, які не можуть збагнути Його мови, бо в Писанні вони шукали не Христа істинного, а такого, якого хотіли самі мати. Вони не розуміють Його, бо вони з долу і мислять долішніми, мирськими, плотськими категоріями. 

Вони залишаються у такому мисленні, до якого ще наших прабатьків спокусив був диявол і таке мислення він з усіх сил підтримує. Бо таке мислення не знає Бога і не розуміє, що Христос – вічний Бог, Який стався людиною. Слова Христа про Його єдиносущність з Отцем вони не розуміють. Коли Він каже, що Він є «Той, Хто спочатку, як і говорю Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю, що від Нього почув», то для них Його слова – китайська грамота. Бо їм треба не такий Христос. 

Тож і коли Він говорить про піднесення на хреста, то вони збагнути Його не можуть, адже їм не потрібен Христос розпятий, а їм потрібен Христос могутній правитель, який буде весь світ змушувати до служіння їм. Проте Господь ставить наголос на хресті. Бо головна проблема і євреїв, і всіх людей на світі – гріх. А Він, будучи вічним Богом, стався людиною, щоб вирішити цю проблему і забрати нас із долу – із гробу до гори, до життя вічного у Його Царстві. 

І Він їм каже, що саме цього хоче Отець Небесний і саме для цього Він послав Свого Сина Єдинородного.  І все,  що робить Син – Отцеві до вподоби. Коли будь-хто хоче знати Бога, то він не повинен іти десь у пустелю, читати якісь талмуди, брести у індійські джунглі чи забиратися у горі Тібету. Коли хтось хоче знати Бога, хай слухає Христа. 

Господь говорить про розуміння, яке зявиться у багатьох з них після Його піднесення на хресті, тобто після того, коли Він Своєю святою і невинною кровю обмиє всі гріхи та провини людства і помре на нашому місці і замість нас. Після Його воскресіння і вознесіння на учнів зійде Святий Дух і вони будуть проповідувати Христа розпятого і воскреслого, прощення гріхів у Його Імя і виправдання через віру в Нього. Тоді багато-хто з юдеїв увірують у Христа, зрозуміють Його, будуть Його знати і успадкують вічне життя. 

Слово Христове, Його Євангеліє – дуже могутнє. Ми чуємо, що «коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували». Слово Христове – творить спасенну віру. Слово Христове живить спасенну віру і покріплює її.  Часто буває, що люди, увірувавши або охристившись чи охристивши своїх дітей, нехтують Словом Христовим. І, самі того не підозрюючи, втрачають віру в Христа, а отже втрачають спасіння і вічне життя. 

Але бути віруючим, бути християнином означає бути Христовим учнем. І то не рік, не два і не декілька років – скільки триває, наприклад Недільна школа або Катехізис, а бути Христовим учнем слід бути завжди.  Господь каже: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» 

Тож Слово Христове слід не просто слухати, а в ньому слід зоставатись – тобто його слухати, розважати про нього, досліджувати його, перечитувати його, говорити про нього. Ось що означає бути християнином і бути вільною людиною. Боже Слово є істина (Ів. 17:17) і воно дає свободу.   Воно освячує. Воно оживлює. 

Можна бути громадянином найвільнішої країни на світі, але коли ти не маєш свободи від гріха, здобутої Христом і подарованої тобі Святим Духом через Євангеліє, то ти все-одно раб гріха, диявола і смерті і твоя свобода – примарна. Але, коли ти віруєш в Христа і перебуваєш у Його Слові, тоді ти маєш свободу від гріха, тоді – ти воістину вільна людина. 

Юдеї в нашому Євангелії цього зрозуміти не можуть. Вони не можуть зрозуміти, як свобода повязана із Христовим Словом, а не з їхнім походженням. Власне кажучи, їхнє нерозуміння – красномовне свідчення того, що вони навіть не усвідомлюють рабства, в якому перебувають – рабства гріха. 

Тож Син Божий пояснює їм і нам: «Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні». Єдиний, Хто не має гріха – Син Божий. Коли ми перебуваємо в Його Слові, віруємо в Євангеліє, тоді Він нас робить вільними. Варто відійти на крок від Нього, закинути Його Слово десь на полицю, перестати вірувати в Христа, нехтувати Його запрошенням до причастя Його істинними тілом та кровю, у Святій Вечері, як свобода втрачається, а на руках і ногах лунають безшумним пекельним дзвоном кайдани гріха, диявола і пекла, які нині так міцно сковують усіх російських безбожників і не тільки. 

Але, коли нас визволяє Христос, коли Він обмиває наші гріхи Своєю святою кровю, тоді ми визволені від рабства гріха, диявола і смерті, і тоді ми живемо. І то живемо не лише тут, але живемо вічно і переходимо із смерті у життя вічне. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.

Немає коментарів: