(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Того часу, навчаючи, промовив Ісус: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я – тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє – любе, а тягар Мій – легкий!» (Євангеліє від Св. Матвія 11:25-30).
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.
Любі брати і сестри, у розмові з Йовом Бог ставить йому такі запитання: «Чи є батько в доща, чи хто краплі роси породив? Із чиєї утроби лід вийшов, а іній небесний хто його породив? Як камінь, тужавіють води, а поверхня безодні ховається? Чи зв'яжеш ти зав'язки Волосожару, чи розв'яжеш віжки в Оріона? Чи виведеш часу свого Зодіяка, чи Воза з синами його попровадиш? Чи ти знаєш устави небес? Чи ти покладеш на землі їхню владу? Чи підіймеш свій голос до хмар, і багато води тебе вкриє? Чи блискавки ти посилаєш, і підуть вони, й тобі скажуть: «Ось ми?» Хто мудрість вкладає людині в нутро? Або хто дає серцеві розум?» (38:28-36).
Це все риторичні запитання, які Бог ставить своєму праведникові, коли той, перебуваючи у величезних випробуваннях, вважає Бога за несправедливого. Ми пам’ятаємо, що Йов продовжує вірувати в Бога і всі його скарги промовляються посеред жахливої руїни його життя і нестерпного болю від хвороби, якими з допущення Божого, вразив Йова сатана. Риторичні питання Бога відлунюють і в словах Апостола, який пише: «Отже, хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом? Чи скаже твориво творцеві: «Пощо ти зробив мене так?» Чи гончар не має влади над глиною?» (Рим. 9:20, 21).
Сьогодні в Євангелії Господь Христос згадує тих людей, які сперечаються із Богом завжди, при цьому зневажаючи Бога і Його Слово. Але як можна було зневажати Бога в Юдеї, за днів Христа. Невже там жили атеїсти? Необов’язково бути атеїстом, любі брати і сестри, щоб зневажати Бога. Для того, щоб зневажати Бога достатньо вважати себе самого за розумнішого від Бога. Для того, щоб зневажати Бога достатньо вважати, що Його Слово не є вирішальним, а вирішальними і визначальними є наші думки, слова і постанови.
Для того, щоб зневажати Бога достатньо самого себе вважати премудрим і розумним. Для цього достатньо вигадати свою власну релігію, яка принесе спасіння і вічне життя. Таку релігію вигадали собі, наприклад, фарисеї. У власних очах і навіть в очах багатьох своїх одноплемінників вони були істинними віруючими. Вони носили особливі одежі, постились, ретельно дотримувались букви Закону та безліч правил, які додавали самі або отримали в спадок від своїх попередників. Вони вірували, що самої віри в Бога не достатньо і для того, щоб спастись слід регулярно поститись і виконувати різні діла.
Вони пишались своєю релігією і власними ділами, які весь час виставляли напоказ. Вони хизувались своїм знанням про всі закони і правила. Вони гордились собою і власною побожністю, яку порівнювали з побожністю звичайних розкаяних грішників, які шукали прощення в Бога милостивого. Всіх інших такі люди як фарисеї вважали за грішників і бездуховних людей, які не мають можливості спастись, бо вони не такі як фарисеї, не так живуть як фарисеї, не так вдягаються як фарисеї, не так моляться як фарисеї і ще багато чого не так.
Нині ж Господь Христос прославляє Отця Небесного, що Він втаїв Христову проповідь і ціле Євангеліє від усіх мудрих і розумних, тобто від усіх тих знавців, як можна спастись ділами Закону, як можна жити без Христа, і які в гордині своїй позакривали свої серця від Слова Христового. І Господь славить Отця, що Він відкрив Євангеліє немовлятам – тим у кого немає сил щось робити і добиватись спасіння своїми ділами і які уповають на Бога, бо щойно були народжені з води і Духа, із Слова Божого.
Вік цих немовлят може бути дуже різним. Це може бути старенький Симеон, який, тримаючи на руках Христа, радіє тим, що Бог відпускає його з цього світу і забирає у Своє Царство або це може бути ще зовсім молодий рибалка Іван, який стає улюбленим учнем Христовим, або це може бути одне з тих діточок, які матері приносили до Ісуса, аби Він їх поблагословив, на них руки поклавши.
Або це – ви, любі віруючі брати і сестри, незважаючи на те, який у вас вік: дитячий, а чи вже літній, кожен віруючий – це немовлятко, народжене Духом через Євангеліє, немовлятко, яке Бог живить Своїм духовним молоком – Словом. Наш Господь далі каже: «Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!» Оцю фразу «до вподоби», по-грецькому «евдокія», як українське ім’я «Євдокія», можна перекласти ще й таким словом з давньоукраїнським звучанням – «добромисліє». Таке Отцеве добромисліє до кожного з нас. І воно чудове!
Отець усе передав Синові. Вічний Бог Син стався людиною. Кого бачив старенький Семен у час найпершого Стрітення? Він бачив Бога Сина – Спасителя світу! Йому це відкрив Отець Небесний. А кого бачили фарисеї і всі інші юдеї, які відкидали Христа? Вони бачили Ісуса з Назарету і більше нікого. Вони не бачили навіть тих великих і величних чуд, які здійснював Господь.
А ті, кому Отець відкрив Христа, створивши у їхніх і наших серцях віру в Сина Свого Єдинородного, бачили як діє Бог у Христі і через Христа і що Він – Син Бога Живого (Мт. 16:16). Йому Отець передав усе. Ісус Назарянин – істинний Бог, а Бог є істинна людина. Добромисліє Отця полягає в тому, що все про Сина знає лише Отець, Який породив Його споконвіку, і Отця знає лише Син Його Єдинородний та кому Син захоче відкрити. А кому Він це відкриває? Своїм немовлятам! – Народженим від Духа – Він це відкриває вам, любі віруючі брати і сестри!
Лише ви знаєте Отця! Чому і як? Бо ви знаєте Сина, ви знаєте Христа! В світі дуже багато людей заявляють у те, що вони знають Бога і називають Його Отцем, при цьому вони відкидають Христа. Але Отця вони не знають. Бо неможливо пізнати Отця без Сина. Неможливо спастись і мати вічне життя без Христа. Отця об’являє лише Син. З Отцем знайомить лише Син. До Отця приводить лише Син, як і в іншому місці Він каже: «Я – Дорога, і Правда, і Життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6).
Отець дав Синові усе, а отже й розпорядником усього є лише Син. Йому належить і життя, і смерть, як про це Він також промовляє: «Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову» (Ів. 10:17, 18). Він – всемогутній Бог та істинна й свята людина водночас. Він, як і Отець має евдокію-добромисліє. Він замислив для нас лише добро.
Через це Він кличе, звертаючись до нас: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою!» «Мудрі» і «розумні» у власних очах і в очах цього світу від Христа втікають. Вони не лише самі втікають від Христа, але й інших від Христа відводять або намагаються Христа від інших сховати, аби ті Сина не бачили й не чули. Їм без Христа легко й добре. Тож не їх Христос кличе до Себе, а кличе струджених і обтяжених.
А хто ці струджені та обтяжені? Це – ми із тягарями наших гріхів і провин, із нашим змученим сумлінням і неспокійними думками про наше минуле, теперішнє і майбутнє. Наші гріхи і провини не відробити ділами. Ми самі їх позбутись не можемо. А заплата навіть за найменший гріх, відповідно до Божої справедливості – смерть. Через наші гріхи ми приречені до смерті і вічних мук у невгасимому вогні аду.
Господь у Своєму добромислії кличе нас до Себе і має щодо нас добрі думки. Він на Себе кладе наші тягарі – на Себе Він забрав усі наші гріхи і провини, і поніс їх на хрест Голгофи. Там Він обмиває їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. На хресті Ісус приніс Себе у повну і досконалу жертву за всіх нас і здійснив повний викуп за гріхи цілого людства. Він помер за всіх нас і на нашому місці. Ісус здобув для нас прощення усіх гріхів.
Він воскрес із мертвих на третій день, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий, мав спасіння, воскресіння і вічне життя. Кожен, хто приходить до Христа, має прощення гріхів і вічне життя. Господь все здійснив для нашого спасіння. Він – кінець Закону для всіх віруючих. Він усуває наш гріх, Він знімає тягар із нашої душі, як про це так гарно каже в іншому місці Апостол Іван: «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він – вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:9) і: «кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1:7).
Ісус Христос – не Мойсей. Він не видає Закон. Він не накладає тягарі, які ми не можемо знести і не заповідає діла, які ми ніколи не зможемо досконало виконати. Він не такий як ті святоші, які «в'яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх порушити... Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомілля свої розширяють, і здовжують китиці. І люблять вони передніші місця на бенкетах, і передніші лавки в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: «Учителю!» (Мт. 23:4-7).
Він забирає на Себе наші тягарі. Він прощає наші гріхи і обмиває їх Своєю святою кров’ю. Він дає нам спокій і запевнює, що Бог нас любить і називає нас Своїми дітьми, і в Ім’я Сина дає нам спадщину Царства Небесного. Ось про яке ярмо каже Ісус! Ми стаємо вільні – вільні від усякої плями гріха, а отже вільні від влади диявола і смерті.
Христове ярмо не гне донизу, а навпаки випростовує нас. І не ми це ярмо носимо, а воно носить нас. Христос наче езоскелет, який дає можливість рухатись паралізованій людині – увесь тягар покладено на Христа і через те, що Христос живе у нас, ми рухаємось, ходимо і живемо Ним, як і Апостол Павло каже: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20). А Він постійно нас заспокоює словами про Свою любов, які ми чуємо в Євангелії і покріплюючи нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Євхаристії.
А ми чекаємо на Його повернення у славі Останнього Дня, коли Він воскресить усіх нас з мертвих і запросить увійти в Царство Своє з усіма святими, аби перебувати з Ним у радості і торжестві повіки віків. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир! (4 М. 6:24-26) Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар