неділю, 7 лютого 2021 р.

Пшениця і кукіль: проповідь на 5-у неділю по Богоявленні

    ПШЕНИЦЯ І КУКІЛЬ

      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           Іншу притчу подав Він їм, кажучи: «Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.  А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: «Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?» А він їм відказав: «Чоловік супротивник накоїв оце». А раби відказали йому: «Отож, – чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали?» Але він відказав: «Ні, – щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, – хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов'яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї»… Тоді відпустив Він народ і додому прийшов.

І підійшли Його учні до Нього й сказали: «Поясни нам притчу про кукіль польовий». А Він відповів і промовив до них: «Хто добре насіння посіяв був, – це Син Людський, а поле – це світ, добре ж насіння – це сини Царства, а кукіль – сини лукавого; а ворог, що всіяв його – це диявол, жнива – кінець віку, а женці – Анголи. І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього.  Пошле Людський Син Своїх Анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня, і їх повкидають до печі огненної, – буде там плач і скрегіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!»   (Євангеліє від Св. Матвія 13:24-30, 36-43). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого! (Кол. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, в кого є дача, хатина в селі, або просто поки що земельна ділянка чи город, той дуже добре зрозуміє очікування людини, яка навесні сіє насіння. Звісно ж ми хочемо урожаю. Адже насіння не кидається просто на будь-яку землю. Ще до того, щоб посіяти насіння до землі треба докласти чимало праці. 

Землю треба удобрити, зорати або перекопати, заскородити і лише тоді вже приступати до сіяння насіння.  Ми ретельно підбираємо насіння. Ми шукаємо найкращий матеріал, бо ми не хочемо змарнувати наших зусиль і праці. До того ж ми не хочемо бути голодними, а хочемо радіти найдобірнішими земними плодами. 

Так і наша сьогоднішня євангельська притча розпочинається із порівняння Царства Небесного з чоловіком, який сіє на своєму полі добре насіння. Звісно ж, він хоче доброго урожаю. І він усе для доброго урожаю зробив – не просто підготував поле, але сіяв саме добре насіння. В його руках не було жодної поганої насінинки, а все насіння було добре, гарне, добірне. 

А далі відбувається щось зовсім дивне і, принаймні, нечуване серед українських хліборобів. Люди лягають спати, і нам не сказано коли це відбувається – можливо це сталося після довгого трудового дня і всі були змучені від важкої праці. А можливо це було вдень, коли люди лягли перепочити і, можливо, сховатись від у теплому кліматі від полуденної спеки. 

В будь-якому разі, саме коли вони спали – саме тоді прийшов ворог нашого чоловіка і на щойно засіяне пшеницею поле, почав сіяти кукіль. Як треба ненавидіти чоловіка і його людей, щоб ось так шкодити. Неймовірна злоба!  Ми інколи чуємо, як рейдери захоплюють поля українських фермерів, коли там вже ось-ось має збиратись добрий урожай.  Рейдерство, звісно, велике зло, крадіжка і злодійство. А тут просто настільки велика злоба, що з самого початку поверх засіяного пшеницею поля сіється кукіль!  Чиста злоба і ненависть! 

Проблема полягає в тому, що бурян-кукіль спочатку від пшениці не відрізнити. І наші люди, як ми бачимо, ні сном-ні духом не відають про біду, яка сталась, а зауважують величезну проблему на своєму полі «як виросло збіжжя та кинуло колос». Ось тепер вони бачать і дивуються і питаються в господаря, як таке могло статись – він же давав їм сіяти добірне зерно. 

 А після того, як мудрий і знаючий господар каже, що це накоїв чоловік-супротивник, то вони пропонують план дій – зайти на поле і повиривати бурян, прополоти, так би мовити, пшеницю.  Затія щира, але нерозумна і шкідлива і господар пояснює чому: ««Ні, – щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю». 

Господар піклується про плоди доброго насіння і аби зібрати його свої клуні, він терпеливо дочекається жнив. А потім віддасть наказ женцям зібрати урожай, а бурян спалити у вогні. Ось з таким хліборобським процесом порівнює наш Господь Царство Небесне. Господь пояснює, що поле – це світ. 

Господь – Господар усього світу. Увесь світ належить Йому. Сіячі – служителі Євангелія, проповідники Його Слова. Він нас відправив у світ, аби ми проповідували Його Слово. Він сказав: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мр. 16:15). 

Через Свого Пророка Ісаю Господь промовляє: «Як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдцеві, – так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» (55:10, 11). 

У цій притчі Господь насінням називає Своїх дітей, тобто усіх нас, що увірували в Христа. Проповідники радіють, коли бачать, як зростає пшениця і як вона кидає колос. Служителі Євангелія завжди радіють, коли віруючі діти Божі зароджують добрими ділами.  Оскільки ми – діти Божі, то ми прагнемо чинити волю Божу і разом із Псалмоспівцем ми промовляємо: «Я вибрав путь правди, закони Твої біля себе поставив. До свідоцтв Твоїх я приєднався, – Господи, не посором же мене!  Буду бігти шляхом Твоїх заповідей, бо пошириш Ти серце моє. Путь Своїх постанов покажи мені, Господи, і я буду держатись її до кінця!  Дай мені зрозуміти, і нехай я держуся Закону Твого, і всім серцем я буду триматись його! Провадь мене стежкою Твоїх заповідей, бо в ній я знайшов уподобу» (118:30-35). 

Але буває час, коли Євангеліє не проповідується. Проповідники сплять. Добре, якщо вони сплять від утоми, а не від лінощів. Бо диявол не спить. Він працює по своєму. Він має своє насіння, кукіль. Диявол трудиться у світі, в якому живемо і трудимось ми. Він особливо трудиться вночі і радіє, коли його труду не бачать служителі Євангелія або не звертають на його працю увагу.  Він діє крадькома, аби ніхто не помічав його злобних намірів.  Він захоплює серця і все далі й далі відводить їх від Слова Божого, від Христа. 

Апостол Петро застерігає нас: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1 Петр. 5:8). Він хоче пожерти особливо християн. Як лев, що шукає собі жертву, яка ослабла, відійшла від отари, і тоді нападає на неї та загризає, так само діє і диявол. 

Для нього пандемія – розкіш, адже так багато людей перестали ходити до церкви, причащатися істинними тілом і кровю Сина Божого і через це слабнуть у вірі.  Ще добре, коли вони можуть почути проповідь Божого Слова через інтернет, в іншому – разі вони стають легкою здобиччю диявола і втрачаючи віру, перетворюються на кукіль. 

Невіруючі – кукіль з притчі, а в реальності, каже Господь – сини лукавого. Бачите, любі брати і сестри, на полі з притчі – лише дві культури: пшениця і кукіль. А на цьому світі є лише два види людей: сини Царства і сини лукавого. Інших немає. Якщо хтось вважає, що він не те і не те, то помиляється. Ісус каже істину. Він ніколи не помиляється. І цю істину Він промовляє для нашого добра. 

Що робити із синами лукавого? Що робити із тими, хто не просто відмовляється увірувати в Христа, але й живе у блуді, краде, обманює?  Що робити із тими, хто богохульствує? В деяких служителів можуть чесатися руки повиривати синів лукавого із цього світу. Хтось хотів би бути інквізитором, а хтось катом. 

Проте Господь не бажає такого служіння. Він бажає від нас вірності Йому. Він хоче аби ми проповідували Євангеліє. І Він хоче, щоб ми були терпеливими. Господь виявив терпеливість і до нас, любі брати і сестри. Згадаймо власну історію спасіння – ніхто з нас не народився святим.  Всі ми були зачаті і народжені в гріхах. 

Але Господь через Своє Євангеліє відродив нас і вчинив Своїми дітьми, синами і доньками Царства – когось раніше, когось пізніше. Хтось був хрищений немовлям і змалку зростав у Слові. Хтось прийшов до Господа у зрілому віці. А чиєсь серне обманув був диявол і після Хрищення, і відвів від Христа та Господь у Своїй милості і терпеливості, повернув нас до Церкви, аби ми були знову синами та доньками Його Царства. 

Господь забрав на Себе гріхи усіх без винятку людей світу і за всіх людей Він помер на хресті.  Він здобув перемогу над смертю для всіх і Він дарує прощення гріхів, праведність і вічне життям усім, хто вірує в Нього.  Місця в Царстві Його – море. Його вистачить для всіх. Проте не всі в нього, звісно потраплять. Потраплять у Царство лише віруючі в Сина Божого. Проте час, коли ми потрапимо у Царство, а сини лукавого, тобто невіруючі –  в ад, визначає Він. 

Цей час Він називає жнивами. Він говорить про Останній День, коли Він прийде у славі і пошле Своїх женців, святих ангелів, позбирати всіх людей на світі. Не буде такої людини, яка не воскресне з мертвих і не буде присутня на тій події. Господь каже, що діти Царства будуть зібрані в одне місце. Він нічого не згадує про наші злі учинки чи гріхи. Бо вони – прощені. Господь називає нас, віруючих, праведниками. А натомість нас вірою в Христа пораховано праведними. Господь називає нас, віруючих, праведниками. Ми – сини і доньки Царства.  І ми будемо зібрані для Царства і у Царстві. 

А невіруючі, сини лукавого, називаються тими, що чинять беззаконня. Бо без віри в Христа усі людські вчинки – беззаконня, бо немає чим прикрити гріха, в якому все коїться. Немає праведності Христової, яка дається лише вірою. Тож всі невіруючі, всі сини лукавого зібрані «їх повкидають до печі огненної, – буде там плач і скрегіт зубів!» 

А віруючі, яких Господь називає праведниками «немов сонце, засяють у Царстві свого Отця». Ми будемо вічно сяяти і радіти життям у святості в Царстві Небесному. Синами і доньками Царства ми стали через слухання Слова Христового. «Хто має вуха, нехай слухає!»  – каже сьогодні наш Спаситель Христос. Бо віра – від слухання. Хай все більше людей стануть синами і доньками Царства. Заради Христа. Амінь. 

Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь (Кол. 4:18).

Немає коментарів: