неділю, 15 лютого 2009 р.

ГОРНІМОСЯ ДО ХРИСТОВИХ СЛІВ


«І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, людина праведна та благочестива, що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля! І дивувалися батько Його й мати тим, що про Нього було розповіджене» (Луки 2:25-33).

Але вони [Йосип і Марія] не зважають на зовнішній вигляд [Христа] і горнуться до слів Семена у непохитній вірі, тому вони дивуються із його мови. Отже ми також повинні зневажити всі відчуття, коли вони розмірковують про діла Божі, а повинні лише горнутися до Його слів, аби наші очі та наші відчуття нас не зачіпали.


Той факт, що вони дивувалися зі слів Семена, згадується також, аби навчити нас, що Слово Боже ніколи не проповідується даремно, як про це ми читаємо в Ісаї 55:11: «Так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх [тобто, із вуст Божих посланців]: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» Таким чином Євангеліст каже, що Семен виголосив сердечну, прекрасну проповідь, проповідуючи чисте Євангеліє і Слово Боже. Бо Євангеліє є нічим іншим, окрім як проповіддю, темою якої є Христос, проголошуючи Його, що Він – Спаситель, світло та слава усього світу. Таке проповідування, якщо воно приймається у вірі, наповнює серце радістю і подивом про цю велику благодать і втіху.


Мартін Лютер – з проповіді на Неділю по Різдві, пр. 1522 р.

Немає коментарів: