Аби не відбирався Святий Дух

      Давид наче каже[1]: «Я маю плоть, яка воює проти духа. Тож будь присутній і підтримуй мене, аби я не згрішив знову, як я був згрішив, будучи покинутий Тобою. Не відкидай мене таким чином і не відбирай Твого Святого Духа від мене. Тобто, дай мені наполегливості, аби моє тіло в мені освячувалося». Як раніше він просив про певного Духа, тобто плейрофорію, як це називає Павло (1 Сол. 1:5; Кол. 2:2) і повне знання про милосердя Боже, так і тут він просить, аби не відбирався Святий Дух і його не було відкинуто. Я це застосовую до освячення плоті та до умертвіння або ж нового послуху, який має слідувати у виправданих, коли одружений чоловік живе у вірності зі своєю дружиною та в приязні зі своїми ближніми, а уряд старанно керує спільнотою і не потурає гріхам підданих. Добре відомо, що новий послух у виправданих приносить із собою щоденне зростання серця в Духові, Який нас освячує, а саме, що після битви проти решток фальшивих думок про Бога та проти сумніву, Дух продовжує керувати діями тіла так, що пожадливість відкидається, а розум звикає до терпеливості та інших моральних чеснот.

 Мартін Лютер, З лекції на Псалом 50

---

[1] Псалом 50 (51):13: «Не відкинь мене від Свого лиця, й не бери Свого Духа Святого від мене».