День Св. Йосипа з Ариматеї

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Йосипа з Ариматеї. Цей Йосип, про якого згадують всі чотири Євангелія, походив із невеликого села Ариматея в гірському краї Юдеї.  Він був шанованим членом Синедріону, юдейського релігійного суду в Єрусалимі.  Очевидно, він був дуже заможним, бо мав свій невикористаний гріб у саду, недалеко від місця розп'яття Ісуса (Матвія 27:60).  Йосип, будучи чоловіком, який терпляче чекав на прихід Царства Божого, по смерті Ісуса пішов до Понтія Пілата і попросив Ісусове тіло (Марка 15:43).  Разом із Никодимом, Йосип зняв тіло з хреста і поклав Його у власний гріб (Івана 19:38-39).  Публічна відданість Никодима та Йосипа виявляється особливо разюче на фоні переляканих учнів, які Ісуса були покинули.

Молитва на День Св. Йосипа з Ариматеї:

     Милосердний Боже!  Твій слуга, Йосип з Ариматеї, приготував тіло нашого Господа і Спасителя до похорону і в благоговінні та благочестивому страху поклав Його у власний гріб.   Дай Твоєму вірному людові, аби наслідуючи приклад Йосипа, ми мали таку саму благодать і любов служити Ісусові зі щирою присвятою по всі дні нашого життя; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Роберта Барнеса, сповідника і мученика

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Роберта Барнеса. Він був відданим учнем Мартіна Лютера і вважається за одного з перших лютеранських мучеників. Барнес народився 1495 р. Він став пріором августиніанського монастиря в Кембриджі, Англія. Навернувшись до лютеранського вчення, він ділився Євангелієм із багатьма англійськими вченими через твори та особисті контакти. Під час вигнання до Німеччини він заприятелював з Лютером, а пізніше написав латинський підсумок головних доктрин Ауґсбурзького віросповідання, який мав назву Sententiae.

     Повернувшись до Англії, Барнес розповів про лютеранські доктрини особисто королеві Генрі VIII і спочатку вони були сприйняті позитивно. 1529 року Барнеса було призначено королівським капеланом. Проте політичний і церковний клімат в Англії не був стабільний і 1540 року Барнеса було живцем спалено на стовпі в Смітфілді. Його останнє сповідання віри було видане Лютером, який назвав свого друга Барнеса "добрим, побожним гостем і святим мучеником". Ілюстрація: Св. Мученик Роберт Барнес перед кардиналом Вослі.

Молитва на День Св. Роберта Барнеса, сповідника і мученика:

Всемогутній Боже, Отче наш Небесний! Ти дав мужність слузі Твоєму Робертові Барнесові віддати життя за сповідування істинної віри у час Реформації. Благослови нас, аби ми непохитно перебували у нашому сповіданні Апостольської віри і витерпіли все, навіть смерть заради того, щоб не відпасти від спасенної віри; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Марії, Марти і Лазаря з Віфанії

 Сьогодні ми дякуємо Господу за святих Марію, Марту і Лазаря з Віфанії. Марія, Марта і Лазар з Віфанії були учнями з якими Ісус мав особливий союз любові та дружби, Євангеліє від Св. Івана свідчить, що "Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря" (Івана 11:5). Одного разу Марта запросила Ісуса до свого дому на обід. У той час, коли Марта робила всю роботу, Марія сиділа в ногах у Ісуса, слухаючи Його Слово і Господь похвалив Марію за те, що вона "обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї..." (Луки 10:38-42). 

     Коли їхній брат, Лазар, помер, то Ісус промовив Марті цю чудову Євангельську обітницю: "Я - воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити" (Івана 11:25). Іронічно, але після того, як Ісус воскресив Лазаря із мертвих, то юдеї стали ще запеклішими у бажанні вбити Ісуса (Івана 11:39-54). За шість днів до розп'яття Ісуса, Марія намастила Його ноги дуже дорогими пахощами і витерла їх своїм волоссям, не відаючи, що таким чином вона робила приготування до поховання Ісуса (Івана 12:1-8; Матвія 26:6-13).

Молитва на День Св. Марії, Марти і Лазаря з Віфанії:

     Отче Небесний!  Твій Син улюблений, заприятелював із такими кволими істотами як ми, аби вчинити нас Твоїми.  Навчай нас, аби ми були як Ісусові любі друзі з Віфанії, аби ми могли служити Йому вірно як Марта, щиро навчатися в Нього, як Марія, а вкінці бути воскрешеними Ісусом, як Лазар; через Господа їхнього і нашого - Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою, і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зміцнити людину внутрішню: проповідь на 7-у неділю по П'ятидесятниці

          ЗМІЦНИТИ ЛЮДИНУ ВНУТРІШНЮ

        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі, – щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім, щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях, щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою. А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, – Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Ефесян 3:14-21). 

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

Любі брати і сестри, як ми поводимось у церкві? Зокрема якою в церкві є наша постава? Якою є наша постава під час молитви? Під час сповіді? Під час Святої Вечері? Психологи мають цілі розділи у своїх лекціях, в яких навчають нас розуміти мову жестів, аби ми могли збагнути, коли люди до нас ставляться з повагою, а коли відверто нас зневажають. Коли довіряють нам і коли демонструють недовіру до того, що ми говоримо або робимо. 

            Те, як ми поводимось у церкві, зокрема на Службі Божій, так би мовити – мова нашого тіла відображає ставлення нашої душі до Бога. Ваше тіло на Службі Божій, ваші жести, рухи – те, де ви тримаєте руки, виказують те, що ви насправді думаєте про Господа, про Його Слово і про все, що Він для вас зробив і робить. 

            Сьогодні ми бачимо, яке ставлення до Господа має Апостол Павло. Наш текст починається словами: «Для того схиляю коліна свої перед Отцем». Павло стає перед Богом на коліна. Таким чином він виражає свою повну смиренність перед Отцем Небесним. Він стає на коліна перед Господом, як покірний прохач, який не має чого запропонувати Подателеві усякого добра, але визнає свою гріховність та велич і святість Господа Бога. 

            А як молимось ми, любі брати і сестри? Як молитесь ви, зокрема, коли вас ніхто, окрім Господа Бога не бачить? У церкві ми чуємо періодично заклик «Голови наші склонім перед Господом!» Ми склоняємо або ж схиляємо наші голови перед Господом у час молитви, у  присутності всемогутнього і святого Бога, виражаючи таким чином наше благоговінням перед святим і люблячим Отцем Небесним. 

            Коли ми молимось, ми складаємо руки або підносимо свої руки до Господа, як прохачі, які не мають, що Богові запропонувати, а прагнуть від Нього отримати всяке добро. Коли ми є свідками Святого Хрищення наша радість і благоговіння перед Богом за дар народження з гори  виявляється подібним чином, а ще піснями і псалмами від щирого серця. 

            Підходячи до Святої Вечері, ми так само своїм тілом виявляємо пошану до Господа Христа, тілом і кров’ю Якого ми збираємось причаститись і в яких і з якими ми отримуємо прощення гріхів, спасіння і вічне життя. А ті, що ще не причащаються – вони своєю поведінкою демонструють, яке їхнє ставлення до Сина Божого. Якщо вони розмовляють, галасують, то виявляють зневагу до Христа, до Його тіла та крові, до Його жертви на хресті, як власне і до Його Церкви, що зібрана саме довкола Слова і Таїнства. Таке ставлення не лише зневажливе до Бога і до Його святих, але й воно недобре для них, бо нічого доброго від зневаги до Бога та до Його Церкви очікувати не слід. 

            Апостол Павло – чудовий приклад для наслідування для всіх християн. Він упокорюється перед Богом у тілі, стає на коліна перед Отцем Небесним, «що від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі». Що означають ці слова, що кожен рід на небі і на землі має ймення від Отця? Це означає, що тут мова йде про спасенні роди і народи. Спасенні не лише віруючі фізичні нащадки Авраама, але й усі віруючі, незважаючи на те, яке їхнє расове чи етнічне походження. Церква Христова – єдина. І в ній є фізичні нащадки Авраама, які вірують в Христа, і язичники, які вірують у Христа. І перші, і другі отримали імена від Бога. 

            Це – великий привілей мати імена від Бога. Не всі його мають. Його мають лише спасенні, тобто лише віруючі в Ісуса Христа, Який був також говорив Своїм любим Апостолам: «Не тіштеся тим, що вам коряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!» (Лк. 10:20). Чимало з тих, чи імена були записані на небі, вже перебувають у Церкві Торжествуючій і чекають там воскресіння мертвих, а чимало – таких як ви, любі віруючі брати і сестри, і я все ще перебуваємо тут у Церкві, яка воює, яка веде невпинну боротьбу проти піднебесних духів злоби і проти гріха у нашій грішній плоті. 

            Чи може гріх подолати нас? Може, якщо стане сильнішим від нас через нашу власне відкидання сили Божої. Зауважте, що ми не самі собі здобули ймення на небесах. А Господь дав нам ці імена. Минулої неділі в нашій церкві відбувалось Хрищення нашого найменшого брата у Христі. У Хрищенні йому було дане ім’я Дем’ян. Таким чином Господь відродив його, народивши Його від води і Духа. Господь пролив на нього Свою благодать. Господь пролив на кожного з вас, любі віруючі, Свою благодать. Плоть наша грішна, але внутрішня людина, людина народжена згори – свята. 

            І ось Павло сьогодні молиться, аби Отець давав віруючим «за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім». Наша внутрішня людина має бути сильною і міцною. Так багато людей було охрищено в різних церквах у дитинстві і так багато з них зовсім не знають Христа і живуть як безбожники і навіть нечестивці. Чому так відбулося? Їхня внутрішня людина настільки ослабла, що стала рабом гріха і грішної плоті. 

            Через це так важливо, щоб внутрішня людина була сильною. А для цього наша внутрішня людина повинна зміцнюватись. Ось про це зміцнення нашої внутрішньої людини молиться Апостол Павло до Бога. Ця внутрішня людина – це наше серце, розум, душа і дух. Господь Святий Дух, хоче, аби ми були сильними, міцними, мужніми в нашому серці, в нашому розумі, в нашій душі та духові – у нашій внутрішній людині. 

            Але як відбувається зміцнення цієї внутрішньої людини. Коли нам потрібно зміцнити наше фізичне тіло, ми робимо фізичні вправи, хтось записується у спортзал, піднімає різноманітні тягарі, підтягується на турніках, віджимається від підлоги, бігає, присідає тощо. Але для зміцнення людини внутрішньої такі вправи не підійдуть. 

            Господь каже в Євангелії від Св. Івана: «Що вродилося з плоті є плоттю, що ж уродилося з Духа є дух» (3:6). Внутрішня людина народилась з Духа, отже й зміцнюватись вона може лише від Духа. Про це й молиться Апостол Павло, прохаючи зміцнювати віруючих «через Духа Його (Божого) в чоловікові внутрішнім». Але як діє Святий Дух? 

            Його інструменти не гантелі і не турніки, не штанги і не кросівки. Його інструменти – Його Засоби Благодаті -  Слово Боже і Таїнства. Для зміцнення внутрішньої людини потрібен не спортзал, а церква. Недаремно всі богоборчі режими працювали і працюють над тим, аби саме в неділю організовувати різноманітні спортивні секції, змагання тощо. Диявол хоче, аби ми були духовно слабкі а в ідеалі – навіть духовно мертві. Тож чим рідше ми буваємо в церкві, тим менше в наш шансів зміцнити нашу внутрішню людину і тим більше в нас шансів духовно померти. 

            А в церкві відбувається зміцнення людини внутрішньої через євангельську проповідь, через перебування у Божому  Слові, а також і особливо – через Таїнство Святої Євхаристії. Наш розп’ятий і воскреслий Господь Христос причащає нас Своїми істинними тілом і кров’ю і в них та з ними Він має з нами таїнственну спільність. 

            Ось таке зміцнення дає нам Отець через Духа Святого. А наслідком такого зміцнення є те, що в наших серцях, каже Апостол Павло, Христос через віру мешкає в наших серцях так, що ми разом із Апостолом можемо сповідувати: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20). 

            А коли Христос живе в нас, коли Дух Святий зміцнює нас через Євангеліє Христове, то ми стаємо, як те той муж із Псалма: «Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків, та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує! І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєдчасно, і що листя не в'яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!» (Пс. 1:1-3). 

            Крона його – широка, а коріння його – розлоге. А чому так? Бо, пояснює Апостол Павло «ви, закорінені й основані в любові». Не в своїй, звісно, любові, а в любові Божій. Бо «не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (1 Ів. 4:10). З цієї любові плине до нас саме наше життя і вся наша духовна сила, сила внутрішньої людини – з Христа, Який є воплочення любові і Який живе в нас, а ми живемо в Ньому і через Духа Його пізнаємо все більше Його невимовну любов до кожного з нас. 

            Але скільки є Христової любові? Скільки гріхів ще Він нам прощатиме? Скільки разів після наших падінь буде Він ще нас піднімати? І чи не стомиться Він від нас і чи захоче Він нас привітати в Останній День у Своєму Царстві слави, як Своїх любих дітей, братів і сестер? Любі брати і сестри, не сумніваймось у любові Христовій. Він живе у вас через віру. А любов Його виміряти не можливо. Той, Хто забрав на Себе всі наші гріхи і провини, і помер за всіх нас на хресті – зробив це, люблячи нас. Він любить нас і далі у Своєму воскресінні і царюванні! 

            Ширину Христової любові неможливо виміряти, ані метрами, ані кілометрами, ані милями, ані світловими роками. Так само неможливо ані довжину, ані глибину, ані вишину Христової любові. Ми можемо лише захоплено і радісно витати у ній, весь час блаженствуючи у Христовій любові, в Його прощенні і доброті. Христос любить вас, любі брати і сестри і Його любов ніколи не перестає! 

            Ваша внутрішня людина, коли вона сильна, вона це розуміє і цим вона радіє. І в знанні цьому вона буде завжди зростати через Духа Святого, Який діє у Слові і Таїнствах. Наш любий апостол вкінці віддає всю славу за це Господу і каже, що Він може «може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо». А чим Він може це зробити? Апостол пояснює: «силою, що діє в нас». У Христі. Амінь. 

Цареві ж віків – нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові, – честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).

Задля добра ближнього

  Хоча й вам не потрібно, аби був покараний ваш ворог, це потрібно вашому стражденному ближньому. Ви повинні допомагати йому, аби він мав мир і щоб ворог його був приборканий. Однак це неможливо допоки до чинної влади не мають поваги і її не бояться.

 Мартін Лютер

Господь - Праведність наша: проповідь на 6-у неділю по П'ятидесятниці

          ГОСПОДЬ – ПРАВЕДНІСТЬ НАША

      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       Горе пастирям тим, що розгублюють та розганяють отару Мого пасовиська, говорить Господь! Тому так промовляє Господь, Бог Ізраїлів, про пастирів тих, що пасуть Мій народ: «Ви отару Мою розпорошили й їх розігнали, та не наглядали за ними. Ось тому покараю Я вас за лихі ваші вчинки, говорить Господь! А Я позбираю останок отари Своєї зо всіх тих країв, куди Я їх повиганяв був, і їх поверну на пасовиська їхні, і вони порозплоджуються та розмножаться. І над ними поставлю Я пастирів тих, які пастимуть їх, і не будуть боятися вже й не злякаються, і не будуть загублені, каже Господь! Ось дні наступають, говорить Господь, і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, і суд та правосуддя в Краю запровадить. За днів Його Юда спасеться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: Господь – праведність наша» (Єремії 23:1-6). 

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

Любі брати і сестри, як можна розгубити та розігнати отару? Не так давно я бачив, як люди сварились із пастухами. Тих пастухів було всього двоє і випасали вони не овечок, а череду корів, які є практично в кожному селі. Корів теж було небагато, але вони розбрелися по людських городах, садках, а частина навіть попрямувала до лісу. Якась частина корів залишилась поряд із пастухами.

 Коли роботодавець пастухів до них прийшов, аби дізнатись в чому справа, то виявив, що вони були просто п’яні і їх вже не цікавила череда їхня, а цікавили всякі побрехеньки, які вони одному розповідали та сп’яну хвалились собою і своїми вигаданими здобутками і подвигами. І замість того, аби виконувати доручення роботодавця та пильнувати за чередою, вони ту череду, фактично розгубили.

 А як розгубили та розігнали отару Божу пастирі за днів Єремії. Яких пастирів має на увазі Господь? Що це за отара Його? І що це за Його пасовисько? Найперше поговоримо про отару. Отара – це Божий народ. Це – віруючі люди. Це – нащадки Авраама, Ісака і Якова, які мали обітницю про те, що Спаситель світу вийде саме від Ізраїля, а точніше – із племені Юди, від юдеїв.

 Боже пасовисько – це ті пасовиська, про які співає у Псалмі цар Давид: «Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду, на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить! Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках праведності» (Пс. 22):1-3). Саме на Божому пасовиську Господь оживлює душі Своїх віруючих, дає їм прошення гріхів через віру в Христа і веде далі стежками праведності і вічного життя. Звісно ж ці пасовиська – це проповідь обітниці і втіхи у грядущому Христі, Спасителі світу. 

А пастирі – це насамперед рід Левія, священики та левити, які були покликані Богом служити в Його храмі, приносити жертви, співати Псалми, навчати народ Ізраїля про благодатного Бога-Спасителя і проголошувати прихід Месії, утішати народ приходом Христа і спасінням у Ньому. До цих пастирів, звісно, належали і правителі Ізраїлю, адже Ізраїль був теократичною державою, яка мала користуватись Законом, отриманим від Бога на горі Сінай. 

І світські правителі Ізраїлю, і духовні його провідники мали дотримуватись Закону Божого, мали проголошувати його в повній суворості, аби народ розумів своє жахливе становище в гріхах, каявся в гріхах і шукав порятунку і спасіння в грядущому Христі. Вони мали проголошувати слова солодкої втіхи, якою радів був ще Авраам і всі правдиві віруючі, які були істинними дітьми Авраама. 

Проте сталось щось дуже жахливе. Господь через Свого вірного пророка проголошує: «Горе пастирям тим, що розгублюють та розганяють отару Мого пасовиська, говорить Господь!» Господь проголошує горе на пастирів Ізраїля. Вони не пасли Божий народ. Натомість вони розгублювали Божу отару. І не лише розгублювали – вони її ще й розганяли! 

Господь докоряє їм: «Ви отару Мою розпорошили й їх розігнали, та не наглядали за ними». Ці пастирі Ізраїля поводились наче п’яні пастухи, яким було байдуже було до їхньої череди. Натомість п’яні пастухи пишались своїми вигадками про себе, власні подвиги та здобутки. А череда тим часом розгубилась по всіх усюдах. 

Пастирі Ізраїлю були наче п’яні від наук нечистих духів. Вони сп’яніли від фальшивого вчення про виправдання і спасіння. Замість того, аби вести народ в покаяння за гріхи проти Святого Закону і звертати погляд ізраїльтян до грядущого Месії-Христа, вони пророкували різні безглузді речі, навчали покладатись у визволенні в цьому житті і спасіння до життя вічного на власні діла, на власне походження, на існування храму і всього такого подібного. 

Вони не проповідували того, що наказував Бог! Вони не навчали тому, що заповів Господь! Вони закривали очі на гріхи власні і народу, і спонукали їх звертатись до власного походження, діл, величі і всяких інших марних речей, які не творили віри в грядущого Христа. Вони не тримали народ біля Бога, а дозволяли народові шукати собі спасіння і втіхи будь-де. Ось так отара Божа розгублювалась. 

А тих, хто прагнув далі вірувати в Христа грядущого і тих, що проповідували Христа грядущого, ці пастирі проганяли з Храму, кидали в тюрми і намагались навіть знищити фізично! Вони це робили, бо самі не вірували в благодатного Господа і у виправдання через саму віру в грядущого Месію – в грядущого Христа. 

Вони сп’яніли від наук нечистих духів. Вони більше не мали чистого вчення Закону і Благодаті. Тож вони розгублювали отару і розганяли її. Адже будь-яке спотворення Божого Слова – це палиця в руках, яка проганяє вівцю Божу від Господа. Проганяє десь на манівці, де на таких овечок полюють хижаки, вовки та леви – диявол і його слуги, які вщент намагаються зруйнувати віру в Христа і позбавити людину віри, спасіння, воскресіння і вічного життя. 

За це вони будуть покарані. Бог проголошує: «Ось тому покараю Я вас за лихі ваші вчинки, говорить Господь!» Незабаром храм у Єрусалимі буде зруйновано, як буде зруйновано і сам Єрусалим. Народ піде на довгих сімдесят років у неволю до Вавилону. А перед тим чимало з них будуть убиті вавилонянами. Перестане існувати і їхнє поклоніння в храмі, і сама їхня держава! Ось таке покарання за відступництво від Христа! 

А далі Божий пророк проголошує втіху для віруючого залишку Юдеї – для тих овечок, яких пастирі своєю фальшивою доктриною розганяли від церкви. Господь обіцяє, що Він їх позбирає із усіх тих країв, де вони опиняться і каже: «їх поверну на пасовиська їхні, і вони порозплоджуються та розмножаться». Зараз вони не чують проповіді про Христа грядущого. Але ця проповідь про Христа відновиться. Вони знову будуть перебувати на своїх пасовиськах. І кількість цих віруючих у Христа стане дуже великою. 

Як плодилась з благословення Божого отара в руках Якова у далекому краю, так само і вони дуже сильно намножаться. Зараз, перед падінням Єрусалиму і руйнування храму їх зовсім небагато. Проте настане час і кількість овечок Божих – Божої отара буде вражаючою. 

І навіть більше. Господь каже: «І над ними поставлю Я пастирів тих, які пастимуть їх, і не будуть боятися вже й не злякаються, і не будуть загублені!» Коли те станеться?  Про який час говорить Господь Бог?  Це час воплочення Христа, Який є вічний Син Божий і Який по плоті є нащадком Давида, славного царя Ізраїлю – того самого Давида, через якого Господь Святий Дух нам Псалом «Господь – то мій Пастир». 

            На троні в Єрусалимі не буде вже нащадка Давида. Здавалось, що дім Давида, наче зрубане могутнє дерево, повалився назавжди. Юдея перебувала під окупацією Риму, а царем в Єрусалимі був Ірод, навіть не єврей за походженням, а едомлянин. Але Господь обіцяє відновити дім Давида із залишку дерева і каже: «Ось дні наступають, говорить Господь, і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, і суд та правосуддя в Краю запровадить». 

            Ця Парость праведна, тобто безгрішна. Ця Парость – Божий Син і Син Давидів, Ісус Христос. Господь поставив Його у Краю, як істинного Царя Ізраїлю. Він царював посеред Ізраїлю Своєю благодаттю. Мудрість лилась із Його уст, коли Він навчав і проповідував. Його піклування про народ було сповнене милосердя і любові. Він зцілював недужих і калік, насичував голодних і воскрешав мертвих. І в Своєму таки краю, обіцяна Богом праведна Парость Ісус Христос запровадив у краю суд і правосуддя – суд над гріхом, дияволом і смертю. 

Його правосуддя – правосуддя задля всіх нас – на хресті Голгофи. Там Ісус Христос, праведний, на Себе забрав усю нашу неправедність, усі наші гріхи і поніс за них повну Божу кару. На Христа Бог вилив Свій гнів – у тяжких муках за всіх наші гріхи Ісус Христос, Парость правдива, помер на нашому місці і замість нас. Він помер за нас, щоб нам наші гріхи не зараховувались, бо Він забрав їх усі на Себе. 

Але на третій день Ісус Христос воскрес із мертвих, щоб нам, кожному, хто вірує в Нього, зараховувалась Його праведність. Хоча ми – грішні, але ми кличемо Христа і проголошуємо: «Господь – праведність наша!  Христос – праведність наша!» Коли ми віруємо в Христа, ми – виправдані, ми – праведні, бо через віру в Христа – Христос наш, а отже і праведність, і спасіння, і воскресіння, і вічне життя – наші! 

У Христі Ісусі збулось пророцтво Єремії. У Христі Ісусі виконались усі пророцтва всіх пророків Божих. Христос – Праведність наша. У Христі ми праведні і маємо вічне життя. Так само у Христі виконалось і пророцтво про «пастирів тих, які пастимуть їх, і не будуть боятися вже й не злякаються, і не будуть загублені». Це – Апостоли Христові, яких Господь Христос покликав до служіння Євангеліє і вчинив їх ловцями людей. Вони не відганяють людей від Господа. Вони ловлять людей для Господа. 

Так само наш розп’ятий і воскреслий Господь – Праведність наша, кличе і всіх вірних служителів Слова і Таїнств, які проповідують непофальшоване Євангеліє і годують Божу отару істинними тілом і кров’ю Христовими у хлібі і вині Святої Вечері, в них і з ними даючи нам праведність. Бо Господь Христос – Праведність наша. Хай ніколи не буде Отара Божа, Церква Христова без таких пастирів. Заради Христа, Праведності нашої. Амінь. 

Цареві ж віків – нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові, – честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).

Славимо Бога через Св. Володимира Великого: проповідь на День Св. Володимира Великого, християнського правителя, День Хрищення Русі-України, День Української Державності

           СЛАВИМО БОГА ЧЕРЕЗ СВ. ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Звіщаю ж вам, браття, що Євангеліє, яке я благовістив, воно – не від людей.  Бо я не прийняв, ні навчився її від людини, але відкриттям Ісуса Христа. Чули-бо ви про моє поступовання перше в юдействі, що Божу Церкву жорстоко я переслідував та руйнував її. І я перевищував в юдействі багатьох своїх ровесників роду мого, бувши запеклим прихильником моїх отцівських передань. Коли ж Бог, що вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, уподобав виявити мною Сина Свого, щоб благовістив я Його між поганами, – я не радився зараз із тілом та кров'ю, і не відправився в Єрусалим до апостолів, що переді мною були, а пішов я в Арабію, і знову вернувся в Дамаск. По трьох роках потому пішов я в Єрусалим побачити Кифу, і в нього пробув днів із п'ятнадцять. А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього. А що вам пишу, – ось кажу перед Богом, що я не обманюю! Потому пішов я до сирських та кілікійських країн. Церквам же Христовим в Юдеї я знаний не був особисто, тільки чули вони, що той, що колись переслідував їх, – благовістить тепер віру, що колись руйнував був її. І славили Бога вони через мене!  (Галатів 1:11-23). 

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

Любі брати і сестри, в Англії є фабрика, яка виробляє один з найкращих видів паперових бланків на світі. Одного дня чоловік, який відвідував фабрику спитався з чого виробляється такий чудесний папір. Йому показали величезну гору лахміття і сказали, що саме з того лахміття вийде папір неперевершеної якості. Відвідувач фабрики не міг повірити, що найкращий папір на світі виробляють із лахміття. 

За декілька тижнів він отримав від тієї паперової фабрики пакунок з бланками чудесної якості і на них були витіснені його ініціали. А на найпершому бланку був ще й напис: «Ось так перетворюється брудне лахміття!»  Так само, любі брати і сестри, буває і з життям окремих християн і навіть цілих народів. Господь Христос може перетворити будь-кого, огидного в своїх гріхах на нове і чудесне творіння. 

Сьогодні ми чуємо, як про подібний приклад розповідає нам Апостол Павло. Він найперше хоче, аби ми знали, що його Євангеліє – не від людей. Він не лише має на увазі, що не люди уклали або винайшли Євангеліє. Євангеліє – Боже. Так само, як і Євангеліє, яке благовістили інші Апостоли, – не від людей. Євангеліє – від Бога. Євангеліє – від Господа Ісуса Христа. Це Євангеліє – Добра Новина про те, що Бог Син стався людиною і прожив на нашому місці святе життя. Він забрав усі наші гріхи на Себе і приніс Себе у повну і досконалу жертву за всі наші гріхи. І на третій день Він воскрес із мертвих, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя. Це Євангеліє Боже. 

Так, ми маємо чотири Євангелія у наших Бібліях. Так вони записані чотирма Євангелістами: Матвієм, Марком, Лукою та Іваном. Але вони записані ними під натхненням Святого Духа, як про їх та інші частини Біблії навчає нас Апостол Петро: «Ви знаєте перше про те, що жодне пророцтво в Писанні від власного вияснення не залежить. Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим» (2 Петр. 1:20, 21). 

А ще Сам Господь Христос навчав Своїх любих Апостолів, коли ходив упродовж трьох років разом із ними по цій землі. Але з ними не було Павла, тож Господь об’явив йому Євангеліє особисто. Він не навчався в семінарії як я і всі інші наші пастирі. Апостол Павло чітко каже, що не навчався від інших Апостолів, а отримав його безпосередньо від розп’ятого і воскреслого Господа Христа!  

А тепер, замисліться на хвильку6 хто саме отримав Євангеліє прямим об’явлення від розп’ятого і воскреслого Сина Божого? Це не був той Апостол, якого ми вшановуємо разом із Апостолом Петром 29 червня. Об’явлення Євангелія безпосередньо від Сина Божого отримав чоловік, за яким тягнувся шлейф жахливої репутації переслідника Церкви! 

Апостол Павло відверто говорить про своє минуле: «Чули-бо ви про моє поступовання перше в юдействі, що Божу Церкву жорстоко я переслідував та руйнував її. І я перевищував в юдействі багатьох своїх ровесників роду мого, бувши запеклим прихильником моїх отцівських передань». Читачі цього Послання Апостола чули про його минуле і то чули, очевидно, не від нього самого, а від інших людей. 

Навернення такого відомого і жорсткого переслідника християн до Христа і християнства було справжнім чудом. Він не просто був тим, хто переслідував християн, він був відомим юдейським богословом. Він був одним із найкращих богословів юдейства та ревним прихильником отцівських передань – іншими словами, Павло весь був у отцях Старозаповітиої Церкви, любив талмуди і всі їхні повчання.  Він просто не міг бути наверненим до Христа! 

Але «для Бога нема неможливої жадної речі!» (Лк. 1:37). До Христа приводить Бог особисто! Так і Павла, як і кожного з вас, любі брати і сестри, Бог вибрав «від утроби матері… [його] і покликав благодаттю Своєю». І ось коли таке вибрання є і коли є такий поклик, а ми знаємо, що розп’ятий і воскреслий Спаситель особисто перестрів Павла на дорозі до Дамаска і навернув його. А яка була мета такого навернення? Щоб «благовістив я Його», – каже нам сьогодні Апостол, «між поганами». 

Сталось щось неймовірне для людей, але цілком заплановане від Бога – навернення висококласного і поважного юдейського богослова, вчителя і діяча, відомого переслідника християн до Христа і до християнства. Відбувається величезна, радикальна зміна людини. Відбувається абсолютна трансформація особи Павла і його богослов’я, а отже його бачення Писання, його світогляду, його викладання і звісно, його способу життя і дій для поширення і збереження істинної віри. 

Павло подорожує і в Арабію, і в Єрусалим, і в сирські, тобто сірійські країни і в кілікійські. І, звичайно, Павло є той Апостол, який приніс Євангеліє у Європу. Його листи – до римлян, тобто до церкви в Римі, а всі ми знаємо де Рим, є настільки глибоким посланням про виправдання самою вірою в Христа, що навіть якби, не доведи Господи, ми втратили доступ до повної Біблії, але мали би лише це послання, то ми мали би повний виклад християнського вчення. 

А його два послання до коринтян, церкви  у Греції, де Павло і докоряє тамтешнім віруючим і підбадьорює їх – повчальні і для нинішніх європейських церков і не лише європейських, але й по всьому світові. Лист до филип’ян – так само лист до церкви у Європі. Ці листи читались християнами, перечитувались і вивчались ними, бо за тими листами стояв Апостол, засновник їхніх церков, проповідник, добрий учитель і наставник, приятель і брат. 

Через Євангеліє, яке ніс Апостол Павло, колишній переслідник Церкви, Господь творив і розбудовував Свою Церкву і в Азії, і в Європі. «Церквам же Христовим в Юдеї», – додає він, «я знаний не був особисто, тільки чули вони, що той, що колись переслідував їх, – благовістить тепер віру, що колись руйнував був її».  Але для християн в Юдеї то було і чудо, і то була також неймовірна радість. Апостол Павло завершує наш сьогоднішній текст такими словами: «І славили Бога вони через мене!» 

Цей текст було вибрано нашою Церквою на сьогоднішній день не випадково. Сьогодні ми згадуємо Св. Володимира Великого, нашого Великого Князя і просвітителя Русі-України. Чи було за що ганити Володимира, нашого Великого Князя до його навернення до Христа? Звісно ж було за що! Я донині пам’ятаю аргументацію однієї жінки, яка мене переконувала, що правитель, який мав шість жінок до того, як став християнським правителем, не має ніякого права називатись святим! Вона говорила, звісно, про Володимира до того, як він був увірував у Христа. 

Після перемоги над ятвягами (західно-балтійськими племенами) 983 Р. Г. саме Володимир приносив жертви поганським богам і саме тоді був кинутий жеребок на двох людей варяга і його сина, які були християнами. Вбивство цих двох християн-варягів було здійснено саме за правління Володимира і через його бажання принести людські жертви на честь своєї перемоги. Тож чи міг Володимир бути святим? А чи міг Павло (Савл) бути святим? А чи можемо ми, любі брати і сестри, бути святими через наші гріхи? 

Диявол нізащо не хоче, аби ми були святими. Натомість він хоче, щоб ми вірували в те, що святими ми ніколи не станемо. І диявол весь час над цим трудиться. За Павлом тягнувся шлейф жорсткоких переслідувань християн і богохульств на Христа. Здавалось, він ніколи не стане християнином. За Володимиром тягнувся свій жахливий шлейф його гріхів. Здавалось, що на Ользі, його славній бабусі, історія християнства в його роду закінчиться. 

Але Бог навернув Павла. І Бог навернув Володимира, очільника Русі-України, і вельми талановитого воєначальника. І коли Володимир увірував у Христа, то так само як і Павло, він став радикально іншою людиною. Змінився його світогляд, змінився сам спосіб життя Володимира і його дій. Тепер він не хоче, аби християн приносили в жертву на його гірці. Тепер Володимир хоче, аби всі в Києві і в усій його рідній країні стали християнами, і щоб весь народ мав віру християнську, прощення гріхів, спасіння і вічне життя. 

            Тож він ініціює Хрищення Русі-України, яке відбулось тут, у нашому рідному місті- місті Св. Володимира Великого 1037 років тому. Св. Володимир зростав у пізнанні Христа і прагнув, аби усі наші предки і ми теж так само пізнавали Христа Спасителя. В Києві з’являється Десятинна церква, а по містах величезної Русі починають будуватись церкви, де проповідується Євангеліє. 

            Нашій українській освіті теж 1037 років. Бо саме в той рік наш Великий Князь, як пише «Повість Врем’яних літ» «…почав  посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне. А матері плакали за чадами своїми, як за померлими, бо ще не були кріпкі у вірі». Це сьогодні майже всі матері хочуть, аби їхні діти здобули гарну освіту, початки якій в нашому рідному краї Господь Христос заклав через Свого вірного слугу, Св. Володимира Великого. 

            Св. Володимир Великий пильнує про допомогу знедоленим. Знедолені кияни могли приходити до княжого двору і брати там їжу. А якщо хтось не мав сили ходити, то Києвом для таких людей, як пише «Повість Врем’яних літ» розвозили на возі чимало «хліба, м’яса, риби, і різних овочів, і мед в бочках, а в других — квас». Він також відгукувався на повчання єпископів, які закликали Св. Володимира Великого чинити правосуддя у краї, а не занехаювати його. 

Тож як віруючі юдеї славили Бога через Павла, ми так само славимо Бога через Володимира Великого. У гріхах своїх і Савл, і Володимир були наче лахміття. Але вони стали коштовним папером для Бога, на якому Господь написав Свої листи. Все це зробив з Павлом і з Володимиром Бог. Все це Він може зробити з будь-ким, хто як і ми, до віри в Христа, були наче лахміття, але стали дорогоцінними для Бога і Його улюбленими дітьми через Христа. Такими Бог робить усіх, кого кличе благодаттю Своєю, яка лунає в нашому краю повнокровно вже понад тисячу років. Хай лунає вона аж до повернення Христа у славі. Хай мрії нашого Великого Князя збуваються. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

Цареві ж віків – нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові, – честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).

День Св. Володимира Великого, християнського правителя, День Хрищення Русі-України, День Української Державності

  

   Сьогодні ми дякуємо Богові за Великого Київського Князя – Св. Володимира Великого. Саме він став тим правителем Русі-України, який домігся офіційного запровадження християнства у нашому краї. Будучи великим полководцем і політиком, він також сам став християнином і піклувався, аби його народ був спасенним. Переоцінити роль св. Володимира (Василя у Хрищенні) Великого у історії Русі-України, неможливо. Адже християнство не лише долучало Русь-Україну до сім’ї європейських народів, але найголовніше - благовістило Христа Спасителя, а отже принесло і продовжує приносити спасіння величезній кількості людей, які воскреснуть до вічного життя у Божому Царстві.

     «Ранком [Наступного дня] зійшов Володимир із царициними і корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі — до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей, на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли і творили молитву.

      І було видно радість велику на небі і на землі: стільки душ врятованих! А диявол стогнав, причитаючи: «О горе мені! Прогнаний я звідси! Тут думав мати житло, бо не було тут учення апостольського, не знали тут Бога, і радів я із служіння тих, що служили мені. А тепер я переможений невігласом, а не апостолами і мучениками, і вже більше не буду царствувати в цих землях».

      Охрещені ж люди розійшлися по домівках своїх. Володимир був радий, що пізнав Бога сам і люди його, подивився на небо і сказав: «Боже великий, що створив небо і землю! Зглянься на нових людей своїх, дай же їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе країни християнські, і утверди в них віру правильну і неухильну. Поможи мені, Господи, проти супротивного ворога, надіюся на Тебе і на Твою силу в перемозі над його підступами». І, сказавши це, повелів будувати церкви і ставити їх на місцях, де стояли ідоли. І поставив церкву святого Василія на горі, де стояли ідоли — Перун і інші і де приносили їм жертви князь і люди.

     І почав ставити церкви і попів по інших городах, і людей приводити на хрещення по всіх городах і селах. І почав [Володимир] посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне. А матері плакали за чадами своїми, як за померлими, бо ще не були кріпкі у вірі.

     Через оцих, відданих на навчання книжне, і збулося пророцтво на Руській землі, в якому сказано: «У ті дні глухі почують слова книжні і ясною буде мова гундосих». Ці-бо не чули раніше мови книжної, але з Божого допусту і з милості своєї помилував їх Бог, як сказав пророк: «Помилую, кого захочу». Помилував-бо нас святим хрещенням і оновленням Духа, і за милістю Божою, а не за нашими ділами. Благословен Господь Ісус Христос, що возлюбив новоохрещених, Руську землю, і просвітив її святим хрещенням.

      От тому і ми припадаємо до Нього, кажучи: «Господи Ісусе Христе! Чим воздамо Тобі за все, що Ти воздав нам грішним? Не знаємо, чим воздати за дари Твої, великий бо Єси, дивні діла Твої, і величі Твоїй немає меж». Із роду в рід будемо восхваляти діла Твої, говорячи разом із Давидом: «Прийдіть, возрадуємося Господові і воскликнемо Богу і Спасителю нашому, предстанемо перед лицем Його у славослов’ї», славте Його, бо Він благий, бо вічна милість Його, бо звільнив нас від ворогів наших, тобто ідолослужителів.

      І ще скажемо з Давидом: «Заспівайте Господу нову пісню! Заспівайте Господу всім народом, заспівайте Господу, благословіть Ім’я Його, благовістіть з дня на день спасіння Його, возвістіть в народах славу Його, і серед усіх людей чуда Його, бо великий Господь і всеславний, і величі Його нема кінця». Яка радість! Не один і не два-бо зазнають спасіння. Сказав Господь: «Радість на небі буває і від одного грішника, що покаявся». А тут не один, не два, а незліченна кількість до Бога приступила, святим хрещенням просвітилася. Як сказав пророк: «Окроплю вас водою чистою, і очиститесь від ідолопоклонства вашого і гріхів ваших».

     І ще другий пророк сказав: «Хто, як не Бог, прощає гріхи і не ставить в провину неправду? І бажаючи цього — милостивий. Той наверне [до себе], і ущедрить нас, і ввергне у бездну гріхи наші». І [апостол] Павло говорить: «Браття! Скільки нас охрестилося в Ісуса Христа, і в смерть Його хрестимся, і хрещенням погребені-бо з ним у смерть, нехай, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми підемо в оновленому житті». І ще: «Старе минуло, тепер все нове». «Нині наблизилося до нас спасіння, ніч минула, а день настав».

     Завдяки князеві нашому Володимиру придбали ми доступ через віру до цієї благодаті, завдяки йому здобудемо славу і стоїмо. Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Господа, одержали плід свій у святості» («Повість врем’яних літ [з оповіді про 988 рік]».

Молитва на День Св. Володимира Великого, християнського правителя, День Хрищення Русі-України, День Української Державності:

     Отче Небесний, у цей день ми приносимо Тобі щиру подяку за князя київського, Володимира Великого, якого Ти вчинив Своїм інструментом для принесення Святого Євангелія на простори Русі-України. Просимо Духом Твоїм виставляти правильні пріоритети в нашому житті, аби ми завжди трималися Ісуса і горнулися до Нього, як до нашого Спасителя та вірно ділилися Твоїм Словом із нашими співвітчизниками. Заради Христа. Амінь.

Задля добра свого ближнього

    Оскільки правдивий християнин живе і трудиться на землі не лише для самого себе, але й для свого ближнього, – він робить це через саму природу його духа навіть тоді, коли сам у цьому потреби не має, але це потрібно та корисно для його ближнього. Позаяк меч надзвичайно корисний і необхідний для цілого світу з метою збереження миру, покарання гріха і стримування нечестивих, то християнин цілком охоче кориться правлінню меча, платить податки, шанує тих, хто у владі, служить, допомагає і робить усе, що може, аби допомогти діючій владі, аби вона могла функціонувати та щоб до неї мали пошану і страх. Хоча християнинові нічого з нього не потрібно – бо це для нього не суттєве – він попри це переймається тим, що служить іншим та приносить їм користь, як про це навчає Павло в Ефесян 5 (:21-6:9).

     Так само, як він робить інші діла любові, які сам не потребує – він не провідує хворих, аби одужати самому і не годує інших, бо сам потребує їжі – так само він служить і діючій владі не через те, що він цього потребує, але заради інших – аби вони були захищені та щоб нечестивці не ставали гіршими. Цим він нічого не втрачає – така служба нічим йому не шкодить, але вона приносить велику користь світові. Якби він так не служив, то не діяв би як християнин, а робив би всупереч любові – він також подавав би поганий приклад іншим людям, які подібним чином не корилися би владі, навіть якщо вони не є християнами. Таким чином зневажалося б Євангеліє так начебто воно навчає бунтам і породжує свавільних людей, які не бажають принести іншим людям користь або їм послужити, коли насправді Євангеліє робить християнина слугою всіх людей. Так і в (Євангелії від Св.) Матвія Христос заплатив пів-шекеля податку, аби їх не спокушувати, хоча потреби сплачувати такий податок він не мав.

 Мартін Лютер 

День Св. Ольги, християнської правительки

 Сьогодні ми дякуємо Господу за святу княгиню Ольгу, першу християнську правительку Русі-України. Мати великого князя Святослава, бабуся Володимира Великого, була мудрою володаркою і вірною християнкою, яка прагнула, аби Євангеліє поширилося цілим її краєм.

"[Княгиня Ольга] ж бо, хочучи додому, прийшла до патріарха,

І просила благословити на дорогу додому,
І сказала йому: «Люди мої — погани, і син мій,
Тож хай збереже мене Бог від усілякого зла».
І рече патріарх: «Чадо вірнеє! У Христа ти хрестилась
І в Христа одягнешся,
І Христос збереже тебе, як Еноха зберіг у перші часи,
І потім Ноя в ковчезі, Аврама від Авімелеха,
І Лота від содомлян, Мойсея від фараона
І Давида від Саула, трьох отроків від печі,
І Данила від звірів,— так і тебе збавить від ворога
І від сітей його».
І благословив її патріарх.
І пішла вона з миром у землю свою,
І прийшла в Київ.
І було це, як і при Соломоні:
Прийшла цариця Ефіопська, бажаючи почути мудрість Соломонову,
І велику мудрість видіти і знамення.
Так і ця блаженна Ольга шукала доброї мудрості Божої,
Але цариця ефіопська — людської, а Ольга — Божої.
«Ті, що шукають премудрість,— знайдуть».
«Премудрість на початках [дороги] співається,
На шляхах дерзновення водить,
На краю стін із заборолами проповідується,
При воротях градних сміливо говорить;
Скільки-бо років незлобивії тримаються правди?»
І ця-бо від зрілості блаженна Ольга шукала мудрістю,
Що є найліпше всього на світі цьому,
І бісер знайшла многоцінний, яким є Христос" (Повість врем'яних літ, оповідь про 955 рік).

Молитва на День Св. Ольги, християнської правительки:

Отче Небесний, Своїм Євангелієм Ти покликав до християнської віри княгиню Ольгу, аби вона була провідником нашого рідного народу до Христа і Його Царства.  Благослови нас, аби ми прагнули донести Євангеліє до всіх у нашому рідному краї, аби й вони знайшли бісер многоцінний, яким є Христос, Син Твій Єдинородний, а наш Господь, з Яким царюєш Ти і Твій Дух Святий, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Досить нам Христової благодаті: проповідь на 4-у неділю по П'ятидесятниці

                 ДОСИТЬ НАМ ХРИСТОВОЇ БЛАГОДАТІ                

        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

       Не корисно хвалитись мені, бо я прийду до видінь і об'явлень Господніх. Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять років тому чи в тілі, не знаю, чи без тіла, – не знаю, знає Бог – був узятий до третього неба. І чоловіка я знаю такого, чи в тілі, чи без тіла, – не знаю, знає Бог, – що до раю був узятий, і чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити. Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, – хіба тільки своїми немочами. Бо коли я захочу хвалитись, то безумний не буду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не подумав, ніж бачить у мені або чує від мене. А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався. Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли-бо я слабий, – тоді я сильний  (2 Коринтян 12:1-10). 

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

Любі брати і сестри, свого часу в одній з африканських копалень було знайдено чудесний діамант. Своїм розміром і красою він перевершував чимало діамантів світу.  І ось цей діамант було презентовано королю Сполученого Королівства, аби той діамант прикрасив його корону. 

Король відправив той діамант в Амстердам для дальшого обробітку. І коли він опинився в руках досвідченого гранувальника, він узяв той діамант, прорізав у ньому виїмку і сильним ударом розбив той діамант на дві частини. Яка безрозсудність! Хіба можна було так чинити з великим і прекрасним діамантом? Не просто можна було, але й було потрібно, аби той діамант зайняв належне місце у славній короні. Гранувальник виявив свій унікальний талант і своє надзвичайне вміння. 

Інколи подібні удари Бог завдає і нашому житті – житті Своїх любих християн. Такі удари спочатку здаються жахливими помилками. Але то – не помилки. Бог – найбільш витончений і досвідчений гранувальник у вселенній. Він знає, що з нами робити, аби ми наче прекрасні діаманти сяяли в Його діадемі Царя над царями. 

Сьогодні в Божому Слові ми чули, як Апостол Павло говорить про досвід небес. І цим досвідом він хвалиться. Він не каже, що йому були відкриті небеса. Але ми розуміємо, що мова йде, звісно, про нього. Зустріч з небесами ще на землі мали й інші Апостоли. Ми пам’ятаємо, як троє Апостолів Петро, Іван і Яків стали свідками Преображення Господа Христа. В час того Преображення вони бачили двох уславлених пророків, які вже перебували на небесах: Мойсея та Іллю. 

Ми знаємо, що Св. Пророка Іллю Господь забрав живим на небеса, а його учень Єлисей бачив те вознесіння свого любого учителя. Ми знаємо, що наприкінці життя Св. Апостол Іван напише цілу книгу Об’явлення про небеса, які йому відкриє розп’ятий і воскреслий Син Божий. Це все були особливі люди Божі, яким відкривалась слава небес і які змогли і нам засвідчити про небеса та небесну втіху й радість, яка чекає на всіх, хто вірує в Христа. 

А сьогодні ми чули про досвід Апостола Павла. Його піднесення на небеса відбулось у дивовижний спосіб – у спосіб, який він не в стані описати. Небеса – це вже вічність радості та щастя. Небеса – місце без гріха, а отже небеса – святі і там немає ні страждань, ні болю, ні смерті. Небеса – це неймовірна радість вічності у товаристві Господа Христа і всіх Його святих. 

Збагнути небеса грішній людині неможливо тим більше, що на небеса бере Господь. Святого Пророка Іллю Господь забрав на небеса на вогняній колісниці. Але Він забрав його не для того, аби показати йому небеса і потім повернути на тій само вогняній колісниці, або якимось іншим чином, на грішну землю. Святого Іллю Бог забрав у його тілі, аби Ілля вже повіки радів вічним життям. Тож у час Преображення Іллю бачили Апостоли Петро, Іван і Яків і про це потім свідчили іншим людям. 

Апостол же Павло мав зовсім інший досвід від досвіду Іллі. Павло вірно служив Господу і Господь узяв його на небеса не для того, аби вже він на небесах залишався. Господь узяв його на небеса, аби небеса йому показати. І зробив це в такий спосіб, що Павло навіть не зрозумів, як те відбулося. Однак він побував на небесах і там він, як каже наш переклад «чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити». 

Він чув слова об’явлення для нього особисто, але він не міг, тобто не мав права їх розповідати іншим людям. І через це він ніколи раніше не розповідав про свій райський досвід. Він про цей досвід розповідає лише через чотирнадцять років, аби пояснити коринтянам і нам те, як діє Бог у цьому світі. Він розповідає про цей досвід нам, аби ми не розчаровувались у час жахливих атак нечестивих росіян на наші міста і села, аби ми не впадали у відчай через практично щоденні бомбардування Києва і щоб у наш розум не закрались думки про те, що Бог нас більше не любить, не хоче нашого спасіння і навіть не хоче нам добра на цьому світі. 

Подумайте про Павла, любі брати і сестри. В першій половині свого життя він був переслідником Церкви. На його руках була кров християн, адже він закликав до вбивства учнів Христових, дітей Божих. Він схвалював такі убивства. Але Сам воскреслий Христос з’явився йому на шляху до Дамаску і навернув Павла до віри Христової. Яка велика честь побачити розп’ятого і воскреслого Христа! 

А потім через Павла Господь творив великі речі. Через євангельську проповідь, яку проголошував Павло, Господь Святий Дух творив віру в тисячах людей. Павло став Апостолом до язичників. Він був тим, хто перший почав проповідувати Євангеліє в Європі. Бог творив чуда через Свого любого Апостола Павла!  І, як ми чули сьогодні, Господь, навіть узяв Павла на небеса, аби показати йому рай і дати йому особливе об’явлення! 

Павло був справжнім діамантом у Церкві! Але що відбувається з Павлом тут на землі? Павло каже: «Щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався». Апостол Павло – славний Христів Апостол. Ви, любі віруючі брати і сестри – улюблені діти Божі. 

І за Павла, і за всіх вас, і за мене Господь Христос помер на хресті Голгофи. Там Своєю святою і невинною кров’ю Він обмив усі до одного наші гріхи та провини. Христос помер за всіх нас хресті – Його жертва – повна і досконала жертва за гріхи всього людства. На третій день Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього був виправданий від усіх гріхів і мав воскресіння і вічне життя в раю. 

Ми – улюблені діти Божі. Ми маємо особливий статус і ми маємо особливий привілей. Ми вже маємо вічне життя. Коли ми помираємо, то переходимо із смерті в життя. І ми вже спадкоємці Царства Небесного. Для Бога ми цінніші за всі діаманти світу.  Бог нас невимовно любить. Бог любить кожного із вас, любі брати і сестри. 

Але коли ми будемо лише про це думати, то теж можемо почати пишатись своїм славним християнським становищем і навіть величатись. Ми можемо величатись якимись власними заслугами, бо такою є грішна людська природа – приписувати собі все добре і заперечувати своє жахливе особисте зло, яке заслуговує для нас лише страждання в цьому житті і вічні муки аду.

«Щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався», – каже Апостол Павло. Сатана любить знущатись із людей. Він так ненавидить людський рід, що бажає смерті і вічної погибелі кожному з нас. Тож він з радістю робить нам усяке зло. Але він не може робити все, що хоче. Він перебуває під контролем Божим. 

Поле його діяльності обмежене волею Божою – Божим допуском на певний час і на певні речі. Господь допустив, аби сатана відправив свого посланця в тіло Апостола Павла. Апостол Павло називає того посланця колючкою в своєму тілі. І та колючка, біда або ж хвороба, настільки Павла мучила, що не давала йому особисто діяти в повну силу. 

Павло міг думати собі: «Як тільки я позбудусь цієї біди, то скільки всього корисного, скільки ще більше добра зможу я звершити для мого Господа і Його Нареченої – Християнської Церкви!» Тож Павло тричі молився до Господа, каже він «щоб він (тобто той посланець сатани) відступився від мене». 

Павлова молитва була ревна. І Господь відповів на його молитву, щоправда лише на третій раз. Він промовив такі слова: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». В раю слабкості немає. Там є лише вічна радість, щастя, бадьорість – усе чого нам так часто бракує тут. Тут же, на цьому світі нам часто бракує сили. Навпаки часто ми маємо теж посланців сатани, колючки в наших власних тілах. Ми тут маємо кволість і слабкість. 

Тут ми просимо в Господа сили і здоров’я, і миру, і доброботу, які необхідні нам для здійснення наших планів, для кращого служіння Христові і Його людям, святим і багатьом потребуючим, особливо в час цієї жахливої війни, яку проти нас розпочала і веде нечестива Росія. Але відповідь Господа буває подібною до тієї, яку Він дав Своєму вірному Апостолові Павлові: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». Для нас досить Його благодаті, яку Він проливає на нас у купелі Святого Хрищення. Для нас досить Його благодаті, яку Він щедро подає у Своєму Слові. Для нас досить Його благодаті, яку Він роздає нам у Своїх істинних тілі та крові під хлібом і вином Святої Євхаристії. Його благодаті так багато!  

Ми, як і Апостол Павло, буваємо кволі та слабкі, але Господь Христос – сильний і всемогутній. І Він діє через нашу слабкість і через нашу немічність. Сатана намагається знесилити нас і розчарувати, як-то він робив із Апостолом Павлом. Але Господь пояснює нас, чому ми не повинні розчаровуватись. Бо попри нашу слабкість Він завжди сильний. 

Для нас же достатньо Його благодаті, Його невимовної і незаслуженої нами любові, яка проливається на нас і через нас – на інших людей. Наша ж плоть тоді не стає на заваді ані нам, ані іншим людям у цінуванні любові Христової і всього, що Він для нас здійснив і далі робить. Тож як і Павло, сьогодні ми теж можемо сповідувати: «Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли-бо я слабий, – тоді я сильний». І бути сильними, і сяяти для світу, бо сила наша – у Христі. Амінь. 

Цареві ж віків – нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові, – честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).