Велика Субота

   Спомин про Велику Суботу охоплює спочинок нашого Господа в гробі та Його сходження в пекло. Проте сходження у пекло не є глибиною Христового пониження, а радше демонстрацією Його цілковитої перемоги над смертю. Цей день забирає нас із глибин найбільшого смутку і переводить до відлюдного місця роздумів про Христові Страждання, і до святкування перемоги, коли ми очікуємо, як у Великдень Христове воскресіння засяє у всій своїй славі.

Молитва на Велику Суботу:

Боже!  Ти вчинив, аби ця найсвятіша ніч засяяла славою воскресіння Господнього. Вбережи нас в духові усиновлення, якого Ти нам дав, аби ми оживлені в тілі та душі, могли служити Тобі у всякій чистоті; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Чистий Четвер

 Сьогодні ми святкуємо Чистий Четвер. Цей день, найналежнішим чином стосується як прикладу служіння, який показує наш Господь так і Його Заповіді любити один одного так, як Він полюбив нас (Івана 13:14). І все ж таки, ми не повинні забувати про Заповідь, яка дана нам у Словах нашого Господа: "Робіть це на спомин про Мене". Цей день, зі згадуванням про запровадження Господньої Вечері, вирізняється з-поміж решти днів Святого Тижня, як день святкової радості.

Молитва на Чистий Четвер:

   Господи!  В чудесному Таїнстві Святої Вечері Ти залишив нам спомин про Твої страждання. Дай, аби ми так приймали священну таємницю Твоїх тіла та крові, аби весь час у нас могли виявлятись плоди Твого викуплення; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Думати як Ісус: проповідь на Вербну неділю

                   ДУМАТИ ЯК ІСУС                      

(Нарис проповіді пастиря           В’ячеслава Горпинчука)

      Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я, щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: «Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця!» (Филип’ян 2:5-11). 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (2 Кор. 13:13). 

Любі брати і сестри, про що ви думали? Я маю на увазі, якими і про що були ваші думки впродовж минулого тижня? Чи були ці думки такими, що вам про них доводиться жалкувати? А можливо, ваші думки були захоплені навіть не жахливою війною, яку проти нас веде біснувата Росія, а тим що відбувається десь далеко закордоном? 

А можливо ми можемо разом із Тарасом Шевченком повторювати: «Думи мої, думи мої, горе мені з вами – нащо стали на папері сумними рядами?» Наші думки, те – про що ми думаємо і як ми думаємо – все це дуже важливе. Не лише наші слова, але й думки! Не випадково ми чуємо сьогодні настанову від Господа Святого Духа, яку Він дає нам через Апостола Павла: «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!» 

Ці слова Апостола можна також перекласти з грецької мови: «Нехай у вас буде такий само розум (або й навіть ставлення), що й у Христі Ісусі!» Тож стандартом, відповідно до якого ми повинні судити наше мислення є мислення Христа. А це мислення святого Бога і святої людини в одній Особі! Нас ці слова Апостола можуть справедливо налякати. Адже хто з нас не мав ніколи грішної думки?

А хіба не були ми себелюбними, егоїстами у нашому ставленні? Чи ми весь час прагнули служити нашим ближнім і дбали не лише про власне добро, але й про добро всіх людей довкола нас? Коли ми серйозно сприймаємо цей Апостольський наказ: «Нехай у вас будуть ті самі думки (розум, ставлення), що й у Христі Ісусі!», то розуміємо, що перше нам слід покаятись у власному егоїзмі, у гріхові себелюбства та небажанні служити наших ближнім так, як Христос послужив нас. 

Бо дальші слова з Писання і наше сьогоднішнє свято – саме про це. Коли Ісус входив у Єрусалим, то вхід Божого Сина і Сина Давидового, відбувався не на баскому коні, а на сумирному віслюкові. Син Давидів входив у Свою земну столицю не як цар, що іде, аби взяти у власні руки всю повноту світської влади і панувати не лише над Юдеєю, але й над цілим світом. Бо всі можливості для такого панування в Нього були. Адже Ісус – не просто Син Давидів, а Син Божий. Він істинний Бог, Який воплотився і став також справжньою людиною. 

Він не став людиною пихатою і зарозумілою, як-то буває з тими людьми, які якимось чином добираються до влади і тоді справджується українська приказка «Не дай, Боже, з хама пана». Бо хам, ставши паном, залишається таки хамом, який не розуміє, чому Бог дозволив йому отримати певну владу і буде лише панувати над людьми, знущаючись із них, і намножувати власні статки руйнуючи життя цілого народу. І таких панів і підпанків, правителів і їхніх прислужників ми в історії світу та й України ми бачили чимало. Вистачало їх і в історії Ізраїлю. 

Проте Ісус – не такий Цар. Він в’їздить у Свою земну столицю на віслюкові, під’яремній тварині, а не на царському коні. Бо, каже Апостол «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним». Що означають ці слова? Вони означають, що Божий Син не вважав за потрібне для Себе користуватись усіма привілеями Бога Живого, Який стався людиною. 

Бо мета воплочення Його і славного Його входу в Єрусалим не полягала в тому, щоб Його вшановували як Бога. Якби Він цього хотів би, то міг би і з даху Храму ступити, віддавшись у руки ангелів, щоб вони Його понесли. Він міг би підкорити Собі силою весь світ, не питаючись дозволу сатани – того стародавнього змія-обманщика. 

Син Божий воплотився, щоб послужити усьому людству, кожному з нас, любі брати і сестри. Апостол каже, що замість того, аби ходити цим світом, як всемогутній Бог і чинити суд над гріхом «Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини». Бог понизився до людського стану. 

Це дуже велика тайна. І цю тайну осягнути неможливо. У час освячення Храму в Єрусалимі премудрий Соломон промовляв у молитві до Бога: «Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небо небес не обіймають Тебе, що ж тоді храм той, що я збудував?» (1 Цар. 8:27). Бога не можуть обняти небо небес, але ось Він стає подібний людини і то не лише подібний до людини, але істинною людиною. 

Небо небес не може обняти Його, але ось Він приймає вигляд не могутнього Владики-Царя, а раба – каже Апостол. Син Давидів, вічний Бог і Цар стає рабом для нас, для нашого добра, для нашого спасіння. Через це Він в’їздить у Єрусалим не бойовому коні, а на в’ючній тварині. Від часу Хрищення в Йордані ми бачимо Христа, Який не панує над Своїм народом і не лише над Своїм народом Ізраїля, але й над будь-яким народом і над будь-якою людиною. 

Ми бачимо Христа-раба, Христа-слугу всім потребуючим. І Він дбає про Своє твориво, Він дбає про потребуючих, чи то Своїм першим чудом на весіллі в Кані Галілейській, перетворюючи воду на вино, чи зцілюючи недужих, чи насичуючи голодних, чи воскрешаючи померлих – Ісус весь час служить. Ісус діє як раб. Ісус діє як Раб людства. 

В’їжджаючи в Єрусалим, Ісус залишається вірний Своєму вигляду і Своєму служінню Раба Ізраїля, Раба людського роду, який Він так сильно, невимовно сильно любить. Так народ, стелить одежу на Його дорозі, вітає Христа пальмовим віттям і вигукує: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!» (Ів. 12:13).

 У народу, який чув Ісусові проповіді, який бачив Його чуда є великі очікування і сподівання на Христа, Який мав силу стати таким Царем Ізраїлю, що в мить ока перетворює усіх ворогів народу на їхніх васалів і забезпечує багате життя кожному ізраїльтянинові. Тож народ вітає Сина Давидового у непідробній радості. 

Проте Ісус не пересідає з віслюка на коня. Ісус, каже Апостол «упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної...» Ісус увійшов у Єрусалим, бо як Він Сам був промовляв: «Мені треба ходити сьогодні та взавтра, і часу найближчого, бо згинути не може пророк поза Єрусалимом» (Лк. 13:33). 

Ісус знав, що Його чекає проте Він залишився покірний, слухняний аж до смерті. Бо такою Його була місія – Він любить нас до кінця. І з невимовної Своєї любові Він віддає Себе у жертву святу і досконалу за всі наші гріхи та провини. Бог, Якого небо небес не обіймають, вічний і святий, став людиною і рабом задля нашого спасіння. Аби нам Бог не зараховував гріхів, Ісус забрав усі до одного наші гріхи на Себе. Аби ми не помирали вічною смертю і не мучились у вогняному озері аду, Ісус вибрав смерть на хресті за всіх нас і навіть за все людство. 

У ту найпершу Вербну неділю народ вітав Сина Давидового, Царя Ізраїлю, не думаючи, що вітає Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере. Багато-хто з тих, що вітали Господа Христа у Вербну неділю щонайменше були розчаровані після Його смерті на хресті і говорили про Сина Божого і до воскреслого Сина Божого: «Первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли... А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити» (Лк. 24:20, 21). Їхні очі були стримані від того, щоб вони впізнали Христа розп’ятого і воскреслого. Вони впізнали Його лише за ламанням хліба. 

Як часто ми самі хотіли би бачити Христа, винятково як Царя з мечем у руках, Який карає несправедливість і встановлює Своє Царство Слави вже тут і зараз, особливо в час цієї несправедливої війни, яку проти нас безпричинно розпочала і веде нечестива Росія! Ми хотіли б цього, про це ми молимось і знаємо, що Христос може це зробити, адже, як проголошує далі Апостол: «Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я».

 Справді, Христос може це зробити. І Він контролює хід історії. Навіть волосина з нашої голови не впаде без Його знання і Його допущення. Проте Він бачить історію по-іншому ніж ми. І Його думки – не наші думки, хоча Його думки – думки про нас. Пам’ятаєте, як на початку Апостол каже, щоб ми мали такі само думки, які має Христос – щоб ми мали таке саме ставлення як має розп’ятий і воскреслий Божий Син.

А Він далі служить нам і хоче нашого спасіння, і все для цього робить. Він також хоче спасіння усім людям. Апостол далі каже, що Бог дав Христові «Ім'я, що вище над кожне ім'я, щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: «Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця!» Немає такої людини, за яку Христос не помер на хресті. Немає таких гріхів наших, за які Син Божий не приніс Себе у жертву. Немає такого віруючого, якого Господь не захотів би причастити Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. 

Він помер за всіх людей і Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, Христа розп’ятого і воскреслого, був виправданий від усіх гріхів і мав воскресіння і вічне життя. Кожен, хто вірує в Христа належить до небесного коліна, до небесного племені, до небесного народу. Ми спасенні і ми радісно визнаємо: «Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця!» Ми радісно будемо це визнавати у час повернення Сина Божого у славі, коли Він воскресить усіх мертвих і всіх віруючих в Нього запросить увійти у Царство Небесне і жити з ним у радості та блаженстві повіки віків. 

Проте будуть також інші люди, які теж воскреснуть. Будуть ті, які відмовлялись вірувати в Сина Божого, або відрікались від Нього. Будуть ті, хто у найпершу Вербну неділю змовлялись убити Сина Божого. Вони належать до підземного коліна, до народу з пекла – до народу, який відмовившись вірувати в Христа, став засудженим до вічних мук в огняному озері пекла. Тут вони не визнають Христа, але, коли Христос повернуться у славі, то вони змушені будуть визнавати: «Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця!» І це буде визнання їхньої власної вічної поразки. 

А ми, любі брати і сестри, до входу в наш Небесний Єрусалим маймо ті самі думки, що й Христос. Як Христос став для нас рабом так і ми будьмо рабами в служінні добрими ділами нашим ближнім. Думаймо, як Ісус. Думаймо про добро нашої країни, про добро наших воїнів, наших волонтерів і про добро всіх наших ближніх. Думаймо як Ісус. В Його святе Ім’я. Амінь. 

Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого!  (Рим. 15:13). Амінь. 

Весь день я майже нічого не роблю

   Весь день я майже нічого не роблю окрім писання листів і через це я інколи вже й не пам’ятаю про те, чи я постійно повторююсь, втім це ти побачиш сам. Я – проповідник в монастирі, я – читець під час трапез,[1] мене просять, аби щодня проповідував  я у міській церкві,[2] я маю наглядати  за навчанням (послушників і монахів), я – вікарій (а це означає, що я одинадцять разів пріор),[3] я – доглядач ставка[4] в Ляйцкау, я представляю населення  Герцберґа на суді в Торґау, я читаю лекції на Павла,[5] і я збираю коментарі на Псалми. Як я вже згадував, значна частина мого часу заповнена роботою з написання листів. В мене ледь буває вільний час на Богослужбові Часи і святкування меси. Окрім цього є ще й моя власна боротьба з плоттю, світом і дияволом. Бачиш, який я ледар!

Мартін Лютер, Лист до Йоганна Л.

---

[1] В монастирях під час трапез був звичай, щоб братія, споживаючи їжу, слухала щось повчальне.

[2] Церква Св. Марії у Віттенберзі.

[3] Під юрисдикцією Мартіна Лютера перебувало 11 монастирів.

[4] Там монахи розводили рибу.

[5] Послання Св. Апостола Павла до галатів.

Чи належать до Царства Божого можновладці?

    Хто належить до підданства цього Царя…[1] а саме: ті, що мають стурбовані серця і зламаний дух. Ті, що прагнуть світського панування, влади та високого становища, до цього Царства[2] не належать. Це правда, що християнин може бути правителем у світі, керуючи країною і народом, але він це робить у послухові до Бога і з християнської любові, правлячи відповідно до свого покликання, вважаючи себе самого за слугу в домі та гостя у готелі, як промовляв і Давид, будучи вже царем (Пс. 39:12): «Приходько я в Тебе, мандрівник, як батьки мої всі!» Але ті, що прагнуть мирської влади і борються за неї, не належать до підданства цього Царя. До нього належать бідні, потребуючі люди, до яких Христос прийшов на землю. З цієї причини Його Царство слід осягати, як Царство для наляканих, засмучених, нещасних людей.

Мартін Лютер

---

[1] Христа.

[2] Царства Божого.

Різне ставлення до вовків і овечок

 До собак і свиней слід ставитись по-іншому, аніж до людей; до вовків і левів – по-іншому, аніж до слабких овечок. До вовків ти не можеш не ставитись надто суворо, а до слабких овечок ти не можеш не ставитись надто лагідно…

 Мартін Лютер

Новий Заповіт: проповідь на 5-у неділю Чотиридесятниці

           НОВИЙ ЗАПОВІТ            

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Ось дні наступають, говорить Господь, і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх вивести з краю єгипетського. Та вони поламали Мого заповіта, і Я їх відкинув, говорить Господь! Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом! І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: «Пізнайте Господа!» Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь, бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!(Єремії 31:31-34). 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (2 Кор. 13:13). 

Любі брати і сестри, кожен із вас укладав якісь угоди. Це могла бути звичайна домовленість про роботу або послуги. Ви виконували якусь працю для інших людей і вам за це платили або ви платили за якусь роботу, яку для вас виконували інші люди. Навіть у магазині, коли ми щось купуємо, особливо в цю пору інтернету, ми укладаємо угоду, інколи негласну – ми платимо кошти і за них отримуємо якісний товар – товар, який нас влаштує. 

А як щодо угоди з Богом? Чи Бог укладав угоду з кожним із вас? Відповідь буде «Так!» Бог укладав угоду з нашими прабатьками ще в час нашого створення. Бог чітко зазначив про умови вічного життя і перебування в Раю нашим прабатькам, Адамові і Єві, наказуючи Адамові: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (1 М. 2:16, 17). Бог завжди спочатку дає величезне благословення, а потім застерігає як його не втратити.

Бог створив нас для вічного життя. Угода була простою – слухатись Бога і радіти вічним життям у Раю. Там мали народитись і вирости, і жити повіки віків у щасті та радості всі ми – нащадки Адама і Єви.  Проте угоду було порушено. Адам і Єва ослухались Бога, відступились від люблячого Творця і у світ увійшов гріх, а з гріхом смерть. 

Донині ми маємо в нашому сумлінні відлуння тієї райської угоди, Закон, який записний у наше серце. Щоправда він нині затьмарений гріхом і про його дію каже Господь Святий Дух через Апостола Павла: «Погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну» (Рим. 2:14, 15). 

Будучи язичниками, ми не мали чіткого розуміння про Божу волю. Бо одного разу ми розуміли, що робили зло і засуджували його а вже інша думка, внаслідок того, що наша плоть заражена гріхом, могла знаходити виправдання тому злу. Проте був один народ, який мав особливе благословення: Бог вибрав Ізраїль, аби з нього вийшов, обіцяний всьому людству, Спаситель світу і з ним Господь уклав особливий Заповіт, підтвердивши його кров’ю тварин. 

Ізраїль був народом рабів у Єгипті. Сильною рукою, чудами Господь вивів вибраний народ із єгипетської неволі і на Сінаї уклав з Ізраїлем заповіт. Цей заповіт обіцяв Божі рясні благословення і навіть вічне життя усім, хто досконало виконає Божий Закон – Його святі Десять Заповідей, суспільний закон і закон обрядовий. Цей Закон не був затьмарений гріхом. Він був добрий і Божі Десять Заповідей до цього часу лунають вже у всіх істинних церквах Божих по цілому світі. 

Проте хто міг виконати цей Закон і жити? Ніхто! Закон добрий і святий. Проблема в тому, що ми грішні і наша плоть настільки заражена гріхом, що як би ми не старались, ми не в стані виконати цей Закон. Ізраїль, маючи таких славних царів і пророків, раз за разом зазнавав невдач і навіть національних поразок. Виконати Заповіт із Богом Ізраїль не зміг. Ізраїль потребував Спасителя. 

Виконати святий і досконалий Закон не може ні один народ. Всі народи світу потребують Спасителя від гріха. Ми потребуємо Спасителя від гріха. Сьогодні ми чуємо чудесну обіцянку Господа Ізраїлеві, Його Старозаповітній Церкві.  Господь через Свого пророка Єремію каже: «Ось дні наступають, говорить Господь, і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх вивести з краю єгипетського. Та вони поламали Мого заповіта, і Я їх відкинув, говорить Господь!» 

Ці слова Господь говорить фактично напередодні руйнування Єрусалиму і всієї Юдейської держави, після якого євреї потраплять на довгі 70 років у вавилонську неволю. Дім Ізраїля і Юдин дім не змогли виконати Старий Заповіт – угоду з Богом. Падіння Єрусалиму – це доказ неможливості виконати Закон Божий грішними людьми, незважаючи на те, хто ті люди – євреї чи язичники. Всіх, хто намагається ділами добитись спасіння, чекає катастрофа і повна руїна. 

Тож весь Закон свідчить про нашу потребу у Спасителі і в Новому Заповіті, який обіцяє Бог. Цей Заповіт укладе Він. І Господь говорить про особливості цього Заповіту. «Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню». Слово «Закон» у Старому Заповіті мало подвійне значення: властиво Закон, який ставив перед людьми вимоги Божі і повне Слово Боже, яке включало і Закон, і Обітницю, тобто Євангеліє. 

Тож Господь тут дає обітницю про укладання зі Своєю Церквою Нового Заповіту і каже, що Церква отримає Христове Євангеліє, Добру Новину про спасіння самою вірою в Сина Божого, Який, будучи вічним Богом, став істинною людиною задля нашого спасіння. Він єдиний, будучи святим Богом і святою людиною в одній Особі, міг виконати Закон і виконав Його на нашому місці і замість нас. 

А перед Своїми муками на хресті Бог Христос на Його Вечері з Апостолами Своїми узяв «хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: «Це – тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!» По вечері так само ж і чашу, говорячи: «Оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Лк. 22:19, 20). Цей Новий Заповіт Бог уклав у Христі, Своєму Синові Єдинородному, у Його невинній і святій крові. Цей Новий Заповіт – у Христі. 

Цей Новий Заповіт – про неймовірну Божу, незаслужену нами любов, про Його благодать, яку Він виливає на нас у Своєму Єдинородному Сині, Ісусі Христі, якою ми спасенні через саму віру в Ісуса Христа, Сина Божого розп’ятого за наші гріхи і воскреслого з мертвих, аби ми теж мали воскресіння і вічне життя. 

 Це Євангеліє Бог дає всім віруючим людям: і євреям, і язичникам у саму нашу середину. Через майже п’ять сотень після цих слів, що були проказані Богом через Єремію, Апостол Павло буде проголошувати: «Каже-бо Писання: «Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений». Бо нема різниці поміж юдеєм та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його. 

Бо кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: «Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра». Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: «Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?» Тож віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:11-17). 

Він також буде проголошувати: «Законом я вмер для Закону, щоб жити для Бога. Я розп'ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:19, 20). Ось так Бог дав нам Своє Євангеліє у нашу середину. Він створив ним віру в Христа і навіть більше Христос тепер живе у Своїх віруючих. 

Ісус забирає на Себе наші гріхи проти святого і доброго Закону Божого. Апостол Іван, улюблений учень Христа, пише: «кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправедності всілякої» (1 Ів. 1:7, 9). Ось таким є Новий Заповіт. Наші гріхи Ісус забирає на Себе і очищує нас від усякої неправедності Своєю святою і невинною кров’ю. 

Натомість нас Ісус розп’ятий і воскреслий зодягає у Себе, у Свою святість і в Свою праведність, як і виспівує Церква, повторюючи Апостольські слова: «Закон вихователем був до Христа, щоб нам виправдатися вірою. А як віра прийшла, то вже ми не під вихователем». Все, наче каже Апостол, Старий Заповіт закінчився. Бог уклав Новий Заповіт. Тепер «ви всі – сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:24-27). Христос виконав Закон і коли ви віруєте в Христа, то Його виконання зараховується вам. 

Ваша віра в Христа зараховується вам у праведність, любі брати і сестри. Сам Христос живе у вас – ось сутність Нового Заповіту. Ваше тіло – тепер храм Духа Святого! Ось як виконалось пророцтво, яке Господь вклав в уста Своєму речникові Єремії, кажучи: «Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом! І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: «Пізнайте Господа!» 

Господь каже: «Всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь, бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!» Сам Дух Святий навчатиме Божих віруючих дітей. Він робить це із маленькими дітками, яких приносять до Хрищення. Він навчає всіх через Своє проповідуване Слово. Він прощає наші провини, коли ми чуємо слова Відпущення гріхів із уст пастиря. 

Він прощає наші гріхи і не згадує їх нам, коли ми приступаємо до Святої Вечері, аби причаститись істинними тілом і кров’ю Сина Божого у хлібові та вині Святої Євхаристії. У Новому Заповіті немає потреби, каже Бог, вимагати від інших людей: «Пізнайте Господа!» бо Його знають віруючі люди і мають спасіння у Євангелії Христовому – солодких словах Спасителя, Який гряде у славі, аби воскресити усіх мертвих і забрати Його Церкву, усіх нас, любі віруючі до вічного життя в Царстві Небесному. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого!  (Рим. 15:13). Амінь.

Повстання ніколи не має рації

      Повстання ніколи не приносить бажаного покращення. Бо повстанню бракує проникливості – загалом воно завдає більше шкоди невинним, аніж винним. Тож ніяке повстання ніколи не має рації, незважаючи на те, за яку справедливу справу воно береться. Воно завжди приносить більше шкоди аніж вдосконалення і підтверджує приказку «Погане стає гіршим». Владу та меч було запроваджено для того, аби карати нечестивих і захищати невинних, аби запобігати повстанням, як каже Св. Павло в Римлян 13 і як про це ми читаємо в 1 Петра 2. Та коли вибухає Пан Натовп, то він не може відрізнити нечестивого від праведного або розділити їх; він кладе всіх направо й наліво, і неминучою стає велика і жахлива несправедливість.

Тож не зводь очей із влади і, допоки вона не робить ніякого руху і не видає ніяких доручень, просто тримай свою руку, вуста і серце в спокої, і ні чого на себе не перебирай. Але якщо ти розворушиш владу, аби вона щось робила і віддавала накази  - ось тоді ти можеш діяти. А якщо влада не хоче, то й ти мусиш теж не хотіти. А якщо ти почнеш щось з власної ініціативи, тоді ти вже не маєш рації і ти вже гірший від своїх опонентів. Я перебуваю і завжди буду перебувати на боці тих, проти кого спрямоване повстання, незважаючи на те, якою є їхня справа. Я противлюсь тим, що повстають, незважаючи на те, наскільки справедливою є їхня справа, бо не може бути такого повстання, де не буде завдано шкоди невинним і де не буде пролита невинна кров…

Тож повстання може робити все лише гіршим, бо воно йде проти Бога – Бог же не на боці повстання.

Мартін Лютер

Піднесений Син Людський: проповідь на 4-у неділю Великого посту

     ПІДНЕСЕНИЙ СИН ЛЮДСЬКИЙ             

     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя. Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, – не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого. Суд же такий, – що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі-бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його. А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони (Євангеліє від Св. Івана 3:14-21).

 Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти (Об. 1:4). Амінь. 

Любі брати і сестри, коли ви востаннє нарікали на Господа Бога? Коли ви висловлювали, бодай подумки, власне невдоволення Богом через те, як відбувались якісь недобрі події у вашому власному житті або й світі? Чи не буває з нами таке, що нам інколи можуть не подобатись чимало з того, що відбувалось із нами або з кимось іншим і тоді ми забуваємо про причину бід у світі і замість того, аби каятись у наших власних гріхах, ми починаємо звинувачуємо Бога і кажемо: «Ну як Бог міг таке допустити? Хіба Бог любить нас, коли дозволяє такому статись?» 

Згадайте події тижневої давності. Молоде подружжя втікало від російських обстрілів із Оріхова на Запоріжжі і знайшло прихисток в одній з київських церков. І минулої неділі росіяни туди спрямували свій смертоносний «Шахед». Загинув батько см’ї, його п’ятирічна донька, поранена мати і зруйнована церковна будівля. Але чи є в цьому Божа провина? Ні, тут провина повна на Росії і на російському народові, який вже по голову занурився у кров українців і далі прагне нас убивати і знищувати. 

Для нас це – біда і це – випробування для українського народу. Якщо ми не робимо усього необхідного і все, що ми можемо, аби захистити нашу країну, то ми цього випробування не пройдемо. І це випробування не лише для українського народу, але й для всіх народів світу, зокрема тих, що пишаються своїм християнським походженням і своєю демократією. Бо якщо вони не зроблять усього необхідного і всього, що можуть, то й вони не пройдуть цього випробування і не гідні будуть пишатись ані своєю християнською історією, ані своєю демократією. 

Коли сьогодні було читання із Чисел, то ми чули, як народ Ізраїля, який з Божих рук отримав свободу від свого лютого рабовласника, Єгипту, нарікав у пустині на Свого Творця і Визволителя. Їм не подобалась пожива з неба – манна, якою Господь годував їх у пустині. «Нащо ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бо ж нема тут хліба й нема води, а душі нашій обридла ця непридатна їжа» – нарікав народ на Бога і на Мойсея. 

Вони стали вільним народом. Вони йшли до Обіцяного Краю. Дорогою вони не мали дбати про поживу – її давав їм Бог. Але вони нарікали вже на визволення від рабства і на одноманітну їжу. І були за це покарані. Ми чули, як Господь послав на них зміїв сарафів, від укусів яких загинуло багато людей. Лише Божа кара привела народ до тями і до покаяння. І  Господь змилувався над народом і наказав Мойсеєві: «Зроби собі сарафа, і вистав його на жердині. І станеться, кожен покусаний, як погляне на нього, то буде жити». І зробив Мойсей мідяного змія, і виставив його на жердині. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяного змія і жив!» 

      Люди жили не тим, що самі лікувались, бо таке лікування було неможливе – від тієї отрути протиотрути не було. Бог створив чудо. Люди спасались, дивлячись на піднесеного змія. Дивлячись на піднесеного змія, вони отримували зцілення, спасіння і життя. І як все інше знамення Господнє, цей піднесений змій теж вказував на грядуще велике спасіння, яке народ і навіть весь світ буде мати у Христі- Спасителі. 

      Тож у нашому Євангелії ми чуємо слова Сина Божого, звернуті до Никодима, віруючого учителя народу Ізраїля і в цих словах Господь говорить про єдиний спосіб спастися від укусу змія: від гріхів, від влади диявола і смерті. Він каже: «І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя». Господь тут говорить про Своє розп’яття на хресті. Аби ми мали спасіння і вічне життя, Він мав бути піднесеним на хресті. 

      Аби ми могли жити вічно, Син Божий повинен був померти смертю грішника і злочинця через муки розп’яття на Голгофі. Іншого ліку від укусу диявола, від гріха не існує. Немає іншої протиотрути окрім Христа і то – Христа піднесеного, тобто Розп’ятого. Бо за гріх має бути заплата, яка є смерть (Рим. 6:23). Лише Бог, Який воплотився, стався святою і досокналою Людиною є тим Ягням Божим, яке помирає за гріхи цілого світу і кров Якого всі ці гріхи змиває. 

      Ось чому Син Божий каже про те, що МУСИТЬ піднесений, розп’ятий бути Син Людський Ісус Христос. Лише дивлячись на Ісуса Розп’ятого, тобто віруючи в Нього, ми маємо зцілення від укусу змія-диявола – прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Іншого способу вижити від укусу сарафів у пустині не було. Іншого способу спастись від гріхів у людства немає. Є лише один спосіб – дивитись на піднесеного Сина Людського – вірувати в Ісуса Христа Розп’ятого за наші гріхи і Воскреслого на третій день із мертвих, аби ми були виправдані, мали спасіння, воскресіння і вічне життя. 

      А далі Господь пояснює, чому Бог все це зробив і далі робить. Він  робить це не через те, що ми це заробили чи заслужили. Що заслужили люди з народу Ізраїля за власні гріхи? Смерть від сарафів. Що заслужили ми за наші гріхи? Ми вже про це сьогодні говорили – ми заслужили за наші гріхи лише смерть. Тож чому Господь робить усе це? 

      Ісус далі промовляє слова, які ще називаються золотим віршом Біблії: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Ось причина того, чому Бог видає Свого Єдинородного Сина, Свого Улюбленого на розп’яття, на жахливі муки і смерть на хресті. Бог віддає Сина Свого Єдинородного, бо Він нас так полюбив. 

      І ця любов Його незмінна. Бог любить світ і Бог хоче спасіння усіх без винятку грішників. Кожен з нас може замість слова «світ» поставити своє власне ім’я і прочитати цей вірш зі своїм ім’ям і не помилиться, бо в поняття світ включені усі люди без винятку – ви і я, і всі, хто жив, живе і буде ще жити в цьому світі. За всіх нас виданий Божий Син на смерть. За кожного з нас Ісус Христос піднесений на хресті. 

      Однак не всі будуть спасенні. Так само як у пустині спались лише ті, що дивились на змія на жердині так само будуть спасенні лише ті, хто вірує в Ісуса Розп’ятого за наші гріхи. Кожен, хто вірує в Нього, каже Господь, не загине, але має життя вічне. Немає такої людини, яка уповала би на Христа розп’ятого і воскреслого, і не була б спасенною і не мала вічного життя. Спасуться усі, хто вірує в Ісуса Христа. Спасеться кожен, хто вірує в Ісуса Христа.

            «Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся». Бог не послав Ісуса, аби якомусь віруючому дати прощення гріхів, а якогось віруючого засудити. Ні, не для цього Бог послав Свого Сина Єдинородного. Ісус не судить нікого, хто в Нього вірує. Ісус спасає кожного грішника і кожну грішницю, яка вірує в Нього, Христа розп’ятого. 

      Через це Він каже далі: «Хто вірує в Нього, – не буде засуджений». Не майте сумнівів – якщо ви віруєте в Христа – все, ви прощені. Вас Бог судити не буде. Ви вже виправдані. Ваша віра в Христа розп’ятого і воскреслого вже зарахована вам у праведність. Ви, любі віруючі брати і сестри – виправдані через саму віру в Сина Божого. Тож Бог вас не судитиме і не засудить. Лишень віруйте в Христа і в усьому уповайте на Сина Божого. 

      Проте чи буде Бог судити світ? Чи будуть засуджені? Будуть! Ісус каже: «Хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого». Хто не вірує в Христа, той вже засуджений. На Останньому Суді ми, що віруємо в Сина Божого, почуємо запрошення нашого Господа увійти в Царство Небесне, аби жити в радості та блаженстві з нашим Спасителем повіки віків. 

      А невіруючі почують вирок, який включатиме і їхні діла, вчинені у невірстві в Сина Божого і їхній присуд до вічних мук у невгасимому вогні аду. Чи Бог хоче їхньої погибелі? Ні, не хоче. Бог хоче, щоб усі люди спаслись. І для цього Він послав Свого Сина Єдинородного. І хто вірує Нього, мають спасіння і вічне життя. А хто не вірує в Ісуса Христа, той вже засуджений, що не вірує в Божого Сина. І провина за це невірство лежить винятково на невіруючому чи на невіруючій. 

      Господь далі каже про те, що більшість світу віддає перевагу невірству, за яке ті невіруючі засуджені: «Суд же такий, – що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі-бо були їхні вчинки!» Людям подобаються їхні гріхи. Вони люблять гріх більше ніж праведність. Через це вони відкидають Христа і віру в Нього. Вони настільки люблять темряву і гріх, що Бог проголошує їм вирок, а вони закривають вуха і вважають, що з ними нічого поганого ніколи не станеться! 

      І навіть більше – вони ненавидять Світло. Вони ненавидять Христа! І про це Господь теж каже дуже чітко: «Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його!». Кожен, хто робить лихе, хто коїть гріхи, той не є нейтральним до Сина Божого. Людина, яка перебуває у гріхах, Христа ненавидить. Бо Христос є Світло.  

      Цим невіруючим не хочеться каятись у власних гріхах. Їм заважає це зробити їхня любов до темряви і їхня власна гординя, бо ж вони хочуть бути впевненими, що роблять усе правильно. А якщо Христос є Світло і їм докоряє, то Світло слід загасити. Власне кажучи, ці спроби позбутись Христа ми бачимо не лише у фарисеїв, саддукеїв і всього Синедріону, а в будь-якої групи невіруючих, малої чи гігантської. Тож вони ходять під Божим гнівом і судом. 

            А віруючі, спасенні діти Божі, ви і я, любі брати і сестри, йдемо до світла. Бо наші діла – це плоди віри в Христа, Сина Божого Єдинородного – Сина Людського Піднесенного на хресті. Ми робимо їх з радістю і прагнемо, аби всі люди славили за них істинного Бога: Отця, Сина і Святого Духа. Заради Христа. Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

 

День Св. Патріарха Йосипа

 Сьогодні ми згадуємо Св. Йосипа, Патріарха і дякуємо за нього Господу. Йосип був сином Якова і Рахілі. Будучи улюбленим сином батька, Йосип викликав заздрощі у своїх старших братів, які продали його в рабство у Єгипті, а батькові розповіли, що його роздерли дикі звірі (Буття 37). В Єгипті Йосип став головним слугою в домі Потіфара, військового посадовця. Оскільки Йосип відкинув статеві домагання дружини свого пана, вона його несправедливо звинуватила в спробі зґвалтування і  Йосипа вкинули до в'язниці (Буття 39). Через декілька років він витлумачив фараонові сни, який потім визволив Йосипа з в'язниці і поставив його над усією країною. Завдяки мудрості Йосипа, який діяв під проводом Божим, Єгипет був урятований від голоду. Коли в пошуках їжі його брати прийшли з Ханаану до Єгипту, вони Йосипа не впізнали. В кінці він їм відкрився, простив їх і запросив їх разом із батьком жити в Єгипті. Так був урятовані від голоду діти Ізраїля і з ласки Божої вони отримали нагоду вирости у великий народ. Йосипа особливо згадуємо і вшановуємо за вірність Господу, моральну праведність (Буття 39) і за його готовність прощати (Буття 45 і 50). (Ілюстрація: Йосип прощає своїх братів).

Молитва на День Св. Патріарха Йосипа:

Владико неба і землі! Через Апостола Павла Ти утішаєш нас: "Знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре" (Римлян 8:28). Життя Св. Патріарха Йосипа є таким яскравим і чудовим свідченням про істинність Твоїх слів. Благослови нас вірністю до Тебе і терпеливістю, аби наслідуючи приклад Св. Патріарха Йосипа, ми були благословенням для Твоєї Церкви в усьому, заради Ісуса Христа. Амінь.

Христос розпочате діло завершить

 Те добре діло, яке Христос розпочав у вас і в ньому вже Він вас запевнив, – Він безперечно завершить його у вас аж до кінця і навіки віків, якщо ви не відпадете через невірство або не відкинете від себе Його благодать. Бо Його Слово або обітниця, яку Він дав вам, і Його діло, розпочате у вас – незмінні як то буває з людським словом і ділом, але Христове діло – непохитна, певна, божественна, непорушна істина.  Оскільки ви володієте цим божественним покликанням, то з нього черпайте втіху і без вагань на нього надійтесь.

Мартін Лютер

Є всі умови для добробуту

    Воістину вже в першому розділі Буття Бог достатньо показав як Він про нас піклується. Перше Він створив все на небі і на землі, разом із тваринами та всіма рослинами до того, як Він створив людину. Таким чином Він продемонстрував яким чином Він створив для нас достатній запас на всі часи їжі та одягу ще навіть до того, як ми про це попросимо. Усе що нам потрібно – працювати та уникати лінощів і тоді ми, звісно, будемо і нагодовані, і зодягнені. Однак жалюгідне невірство відмовляється це визнавати.

Мартін Лютер

День Св. Патрика, місіонера до Ірландії

 Сьогодні ми разом із християнами Заходу, а особливо з ірландцями, згадуємо святого Патрика, місіонера до Ірландії. Він народився у християнській сім’ї приблизно 389 року. Підлітком його захопили в полон ірландці, які напали на його батьківщину і змусили працювати в них пастухом. Через шість років він утік до монастиря у Франції. 432 року його було рукопокладено на єпископа і він повернувся до Ірландії, в якій він провів решту життя, проповідуючи Євангеліє і організовуючи християнські спільноти. У час загрози доктрині про Святу Трійцю, він її наполегливо захищав – трилисник (листок конюшини) використовувався Патриком, як ілюстрація про триєдиність Бога. Донині християни читають його «Сповідь» і проказують його молитви та співають гімни написані цим ревним слугою Господнім, якого Він забрав до Себе приблизно 466 року. Як кажуть мої американські друзі - у день Св. Патрика - всі трохи ірландці.

З молитви Св. Патрика:

Сьогодні я зв'язую себе
Сильним Ім'ям Трійці,
Закликаючи її:
Трьох в Одному та Одного в Трьох.

Зв'язую сьогодні себе ось цим навіки:
Силою віри, Христового воплочення,
Хрищення Його в Йордані,
Смерті Його на хресті для мого спасіння,
Його проривом із гробу в пахощах,
Його підйомом небесною дорогою,
Його приходом в день приречення
Я зв'язую себе сьогодні...

Де немає Християнської Церкви

 Ті, серед кого цей скарб – Слово або ж доктрини і знання її – не знайти, не можуть бути Християнською Церквою, ані її членами, і з цієї причини вони не можуть правильно молитись чи вірувати або ж робити Богоугодні добрі діла. Звідси випливає, що в Божих очах усе їхнє життя загублене і засуджене, хоча вони й можуть старанно величати Бога і Церкву та й перед світом можуть мати вигляд і репутацію людей, що ведуть особливе святе життя, а в чеснотах і честі перевершують навіть правдивих християн. Незаперечним фактом є те, що поза Церквою Христовою немає ані Бога, ані благодаті, ані блаженства, як каже Павло  (Еф. 4:5): «Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх» тощо. І Дії 4:12 кажуть: «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали».

Мартін Лютер