ОСТАННІ РЕЧІ: ЦЕРКВА І АНТИХРИСТ: ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Герман Зассе

ОСТАННІ РЕЧІ: ЦЕРКВА І АНТИХРИСТ

Листи до лютеранських пастирів, № 24
Березень 1952 р.

3
Якби церква про таємницю Антихриста не знала, то вона не змогла би існувати. Вона не змогла би озброїтися проти нього, вести проти нього боротьбу, вистояти про нього. Коли навчається, що диявол не існує, то він досягнув поширення свого найнебезпечнішого тріумфу. Подібним чином немає більшого зміцнення Антихриста, аніж погляд, що він – просто якийсь апокаліптичний образ, який колись пізніше з’явиться – справді зла істота, але це – просто корисне застереження перед кінцем.
Якщо Антихрист ще не на сцені, тоді тривога ще не залунала. Яке запевнення про те, що «Все – гаразд» дається таким мисленням! Це стосується цілої системи послідовних ознак, які вичитувалися із Писання: навернення юдеїв, воскресіння мучеників і так далі. Здається, що ті, що так думають, не розуміють ознак кінця, пильнувати про який нам наказав Господь, а навпаки вони повернулися у протилежному напрямку. Можна визнавати, що Господь прийде, як злодій вночі, але так само знати, що ще не ніч, хоча може й вже вечір, або й пізній вечір. Церква лише тоді буде готова, коли знатиме, що Антихрист – уже в світі, і що вона кожної миті піддається повній силі його атак. Якщо вона цього не знає, тоді вона – безнадійно перед ним беззахисна. Ось – значення апостольських застережень.
А в чому ж тоді таємниця Антихриста? Що він хоче? Що він робить? Він хоче спокусити християн, щоби вони відпали від правдивого Бога, від Бога, об’явленого в Христі. На місце правди Євангелія він ставить обман, дорогу неправди. Тут місця в Івана перебувають у цілковитій згоді з 2 Солунян 2. І є ще одне місце повної згоди. На відміну від диявола, Антихрист – релігійний. Відповідно до Івана він приходить із посланням, яке звучить, як досить християнське. Він твердить про Євангеліє, але фальшує його. Відповідно до 1 Івана 4:3 ця фальсифікація робиться запереченням Воплочення.
Іван чітко писав, зіштовхуючись обличчям у обличчя із ґностицизизмом, який починав з’являтися. Цей могутній рух у перші дні християнства міг перетягнути до себе чимало християн, зокрема в Єгипті та Сирії. Здається, що в середині ІІ століття, православна церква, церква, віра якої була у волоченого Христа, перебувала в меншості. Але по своєму наскільки побожним було це вшанування Христа, як небесної істоти, яка з’явилася тут, на землі, лише із видимістю тіла! Якраз проти цього Іван написав своє Євангеліє із його центральною темою: «Слово сталося тілом».
Релігійний характер Антихриста, описаного Павлом, проявляється у культі людини. Він з’являється у церкві, це релігійне звеличення людини. Голос змія на початку, у Раю, знову чути у посланні цього Антихриста: «Будете, як Бог». Це – найстаріша єресь у людській історії, і вона до кінця світу з’являється у все нових формах. Це явний зміст пророцтва про ворога «що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме» (2 Сол. 2:4).
Якої би форми не набувало це обожнення людини в майбутньому – і така помилка, звісно, стає все гіршою – треба бути зовсім сліпим, аби не впізнати проявів цієї першої єресі знову й знову в християнській історії. Природна людина завжди має нахил використовувати релігію на прославлення самої себе – і християнську релігію також. Ще з стародавньої Індії ми чуємо: «Атман – Брахман» (душа – божественна). Кожен місіонер у Індії знає, що найбільша перепона для Євангелія там – обожнення людини. Це саме обожнення людини можна так само знайти в ідеалізм греків і германців класичного періоду, і воно пронизує богослов’я грецьких отців, середньовічної схоластики і сучасного протестантизму.
Саме цього й хоче Антихрист. Саме це й він робить. Він відводить людей від поклоніння єдиному правдивому Богові, Богові, Який у Ісусі Христі стався плоттю. Він веде їх до служіння людському «я», піднесеному на місце Бога. Він робить це ще від днів апостолів аж до Останнього Дня. Це – щось те, що відбувається в церкві. Тому-то Антихрист – набагато небезпечніший від усіх інших ворогів церкви. Жоден римський цезар, жоден сучасний диктатор не є настільки небезпечним, як цей ворог Христів усередині церкви.
Коли Пліній писав до Траяна, то він повідомляв про заходи, які було вжито проти християн. Вони заходили аж до страти тих «упертих», які відмовлялися відректися. У тому самому листі він каже про християн, які відпали від церкви за 20 років до цього. Таке відпадання у час переслідування не є найгіршим із того, що в цьому відношенні пережило християнство. Це було визнано тоді, коли було відкрито дорогу покаяння для тих, що відпали під тиском переслідування. Саме таку дорогу був пройшов той, що відрікся першим – Симон Петро. Велике мистецтво Антихриста полягає в тому, що він може привести багатьох християн до відпадання без переслідування. Коли християнськими землями прокочувався іслам, то були такі християни, які майже зголосилися стати мусульманами. Багато-хто з них для цього мав релігійні підстави. Ісламські правителі навіть намагалися заборонити таке навернення до ісламу, або принаймні ускладнити його заради подушного податку, який мали платити християни. Найвище мистецтво Антихриста полягає в тому, що він може зробити відпадання ділом релігійного благочестя.