ЖИТИ ДЛЯ ХРИСТА
(Нарис
проповіді
пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не
вмирає ніхто сам для себе. Бо коли живемо – для Господа живемо, і коли вмираємо
– для Господа вмираємо. І чи живемо, чи вмираємо – ми Господні! Бо Христос на
те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими. А ти нащо
осуджуєш брата свого? Чи чого ти погорджуєш братом своїм? Бо всі станемо перед
судним престолом Божим. Бо написано: «Я живу, – каже Господь, і схилиться кожне
коліно передо Мною, і визнає Бога кожен язик!» Тому кожен із нас сам за себе
дасть відповідь Богові. Отож, не будемо більше осуджувати один одного, але
краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси. Я знаю, і
пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі; тільки
коли хто вважає що за нечисте, тому воно нечисте. Коли ж через поживу сумує
твій брат, то вже не за любов'ю поводишся ти, не губи своєю поживою того, за
кого Христос був умер. Нехай ваше добре не зневажається. Бо Царство Боже – не
пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім (Римлян 14:7-17).
Усім… улюбленим Божим,
вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса
Христа! (Рим. 1:7) Амінь.
Дорогі брати і сестри, в одній церкві, що розташована в невеликому
англійському містечку, був цікавий звичай на Вечірніх: диякон запалював свічку
щойно якась сім’я заходила до храму на службу Божу. Тож, чим більше сімей
перебувало на Вечірній, тим більше світла було в церкві.
Про вас, любі віруючі, Син Божий
каже: «Ви – світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині
гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник,
і світить воно всім у домі» (Матвія 5:14-16). Як добре, коли ми справді – наче
світло для світу, який перебуває у темряві гріха.
Але як прикро буває тоді, коли ми
своє світло ховаємо під посудину власного маловірства і боїмося цим світлом
ділитися. Коли бачимо гріх і знаємо про
гріх, то вдаємо наче гріха не існує, цим самим не зупиняючи грішника і
штовхаючи його та інших його супутників до вічної смерті та мук у пеклі.
Або як прикро буває тоді, коли ми
бачимо виразну потребу нашого ближнього, коли йому немає що їсти або немає в що
зодягнутися і проходимо мимо, наче це нас не стосується. Тим самим коячи гріх
проти Бога і Його святих Заповідей.
Або як прикро буває й тоді, коли
ми маємо нагоду проголосити втіху або поділитися Євангелієм, але знову з
якихось різних міркувань, не користаємося цією нагодою і, можливо, втрачаємо
останній шанс урятувати людську душу із лабет диявола, гріха та смерті. Особливо
це прикро з огляду на те, що хтось таки поділився із нами Євангелієм,
проповідував нам Слово Боже і привів нас до Церкви, до Христа.
І особливо прикро через те, що ми
були такими ж пропащими і нещасними грішниками, які були приречені лише до
перебування у власних жахливих гріхах, були приречені до смерті та аду, але Господь змилувався над
нами, над кожним із нас.
Син Божий забрав на Себе усі наші
гріхи, незважаючи на те, де ми народилися і виросли. Незважаючи на те, ким ми
стали – грішниками, провини яких заслуговують лише на Божий гнів і кару. Ми
були сковані кайданами гріха і обвинуваченнями диявола і мали перед собою лише
одну перспективу – смерть і ад.
Але Син Божий цю перспективу
знищим Самим Собою, обмивши всі наші гріхи Своєю святою і дорогоцінною кров’ю і
принісши Себе святого Бога і святу людину в жертву за всі наші переступи проти
Бога. В Ім’я Христа розп’ятого ви тепер прощені. В Ім’я Христа воскреслого ви тепер
виправдані. Ви стали світлом, бо у Світло, в Христа зодягнулися. Ви стали
праведними, бо Христос, наша праведність, живе тепер у кожній Своїй віруючій
дитині.
І прощення
заради Христа, і виправдання в Христове святе Ім’я, означають щось більше ніж просто проголошення нас прощеними і
виправданими. Це не так наче ми були брудні, поламані і нас Бог гарненько
вимив, полагодив, зодягнув у новеньку одежу і сказав: «Ну, дитинко, можеш іти
далі купатися в калюжах і валятися у багні!» На жаль часто ми так і чинимо: з
церкви, по відпущенні гріхів, виходимо і починаємо вибирати якесь болото…
Ні, мета в
Бога – інша. І Божа мета нашого викуплення, нашого прощення і виправдання –
величніша. Апостол каже нам сьогодні: «Бо
Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими». Ми
були визволені Христом від жахливого рабства гріха, диявола і смерті, а для
того, щоб бути з Христом і під Його святою владою. Тепер Він – наш Пан.
Христос
панує і над мертвими і над живими – каже Апостол. Але якщо над мертвими, тобто над невіруючими
Він панує силою, то над живими, тобто – над нами – Свою благодаттю, Своєю
невимовною любов’ю і Своєю
милістю.
Ми оживлені
Христом і дальші слова стосуються усіх істинних віруючих: «ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе. Бо
коли живемо – для Господа живемо, і коли вмираємо – для Господа вмираємо. І чи
живемо, чи вмираємо – ми Господні!» Або як каже про це інший Апостол,
Петро: «Ви – вибраний рід, священство
царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто
покликав вас із темряви до дивного світла Свого» (1 Петра 2:9).
Ми –
Господні. Ми тепер живемо для Христа. І, коли настає наша остання година –
вмираємо теж для Христа, аби воскреснути Останнього Дня до нескінченного життя
у Його Царстві, радіючи новим, досконалим тілом на новій землі, у Царстві Божому.
Але вже нині, ще тут, у цьому смертному тілі ми живемо вже не для себе, а для
Того, Хто заплатив за нас надзвичайно високий викуп – ми живемо для Христа.
А Христос
живе для нас і з нами. Він перебуває з нами завжди. Він настільки прагне бути з
нами і прагне, аби ми були з Ним і в Ньому, що під виглядом хліба та вина
Святої Вечері, живить Своїми істинними тілом і кров’ю на прощення наших гріхів
і життя вічне. Він не погорджує жодним
вашим гріхом, жодною вашою слабкістю, любі брати і сестри. Його Слово –
незмінне: «Прийдіть до Мене, усі
струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Матвія 11:28)
Сьогодні
Господь Святий Дух ставить перед нами запитання: «А ти нащо осуджуєш брата свого? Чи чого ти погорджуєш братом своїм?»
Господь тебе не судить. Не чіпляйся за
якийсь дріб’язок до свого
брата. Не осуджуй його ні очно, ні
заочно. Не вважай свого брата або свою сестру за недостойну тебе або за
більшого грішника, ніж ти чи за більшу від тебе грішницю. Бог про нього мовчить. Бог мовчить про неї, а
ти його чи її судиш!
Господь
Христос каже: «Не судіть, щоб і вас не
судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою
будете міряти, такою відміряють вам. І чого в оці брата свого ти заскалку
бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: «Давай
вийму я заскалку з ока твого», коли он колода у власному оці? Лицеміре, вийми
перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата
твого» (Матвія 7:1-5).
Апостол Павло продовжує: «Бо всі станемо перед судним престолом Божим.
Бо написано: «Я живу, – каже Господь, і схилиться кожне коліно передо Мною, і
визнає Бога кожен язик!» Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові.
Отож, не будемо більше осуджувати один одного» А потім каже, чого насправді
від нас очікує Господь, Якому ми належимо: «краще
судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси».
Краще пильнувати про те, аби не
спокусити нікого з братів або сестер. А особливо зі слабших у вірі братів і
сестер. Господь каже в Євангелії від Матвія: «Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому
було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській
глибині... Від спокус горе світові, бо мусять спокуси прийти; надто горе
людині, що від неї приходить спокуса!» (18:6, 7).
Спокус, допоки ми живемо в цьому
грішному світі і тілі, може бути море. В апостольські часи частими спокусами
могла виступати їжа, адже Старозаповітним євреям не дозволялося споживати
всього того, що споживали інші народи. Їжа для віруючих Старого Заповіту
розділялася на чисту і нечисту. Після смерті та воскресіння нашого Господа на
Церкву був зісланий Святий Дух і вона почала виконувати Велике Доручення
Спасителя – робити учнями всі народи.
Христос усіх визволив від Закону,
а отже від приписів про чисту та нечисту їжу. Ми тепер маємо свободу у Христі.
Через це і євреї, і неєвреї можуть споживати будь-яку їжу. Як каже Апостол
Павло: «Їжа ж нас до Бога не зближує: бо
коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваєм нічого».
Проте він також додає: «Але стережіться,
щоб ця ваша воля не стала якось за спотикання слабим!» (1 Коринтян 8:8, 9).
Християнин не нав’язуватиме своєї волі іншій людині,
особливо, коли інша людина вважає ту пропозицію або вимогу гріхом. Не можна
нікого змушувати щось їсти чи пити мимо його чи її волі. Не можна змушувати
когось щось носити, щось робити чи щось говорити. Людське сумління – дуже тонка матерія і
вчинити над ним наругу – дуже легко. Проте та наруга може виявитися тією
останньою краплею, яка буде спокусою піти від Христа і від Його Церкви геть. Хай
Господь боронить усіх нас від такої нелюблячої поведінки, що немає нічого
спільного із Ним і Його Царством. Адже наш Господь, як про Нього пише Св. Ісая:
«очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить» (42:3).
Натомість пам’ятаймо, любі брати і сестри, що «Царство Боже – не пожива й питво, але
праведність, і мир, і радість у Дусі Святім». Це Царство там – де Його Цар,
наш люблячий Спаситель. А де є Він – там і Його праведність, яка стає нашою
вірою, яка покриває наші гріхи через віру і яка приносить нам Божий мир.
Бог не гнівається на Своїх дітей,
а через Христа має з нами мир. Як чудово знати, що ми перебуваємо у мирі з
Богом! І як приємно ходити стежками
Божого Слова і мати ту радість, яку дає Святий Дух Своїм прощеним дітям і якою
ми хочемо ділитися з усіма без винятку нашими братами і сестрами у Христі. В
Його святе Ім’я. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Римлян 16:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар