Пам'ятати діла Божі

Пам’ятати діла Божі – не порожнє споглядання цих діл, а постійна вдячність Богові за них і таким чином – через них покладання надії на Бога, страх Божий, любов до Бога, пошук Його, ненависть до зла і втеча від гріха. Той, хто так діє, показує, що він справді пам’ятає діла Божі і не забуває їх. А той, хто діє по-іншому, показує, звісно, що він про них забувся.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сімдесят сьомий

День Св. Афанасія Александрійського, пастиря і сповідника

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Афанасія Александрійського, християнського пастиря і сповідника. 325 року по Різдві Христовім, будучи секретарем і дияконом єпископа Александрійського Олександра, він взяв участь у Нікейському Соборі. На Соборі, тоді ще диякон Афанасій, активно відстоював божественність Христа і Його єдиносущність з Отцем. За чисте сповідування сьогодні в Нікейському Символі віри «Вірую в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, нествореного, єдиносущного з Отцем, через Котрого все сталося», значною мірою ми повинні дякувати Богові за Афанасія, який відстояв Біблійну істину в запеклій суперечці з аріанами.  328 р. по Р. Х. Афанасія було обрано єпископом Александрійським. 

     Слід додати, що на 350 р. по Р. Х. саме Cв. Афанасій залишився одним-єдиним вірним Богові єпископом в східній частині Церкви, тоді коли решта таки відпали в аріанську єресь. Переживши чимало переслідувань і вигнань, фальшивих звинувачень і незаслужених прикростей (Мт. 5:10-12), св. Афанасій завершив своє земне життя в цьому світі на єпископській кафедрі в Александрії 373 р. по Різдві Христовім. Св. Афанасієві також традиційно приписується укладання Афанасіївського Символу віри. Ознайомитися із Вселенськими Символами віри Християнської Церкви можна тут (на сайті Книги Злагоди):http://zlahoda.narod.ru/concordia/creeds.html

Як дається Святий Дух

Ми ніде не читаємо, що Святий Дух був даний комусь через те, що той виконав якісь діла, але завжди давався Він тоді, коли люди чули Євангеліє Христове і про милосердя Боже. Віра і за наших днів завжди мусить поставати з цього самого Слова, а ні з якогось іншого джерела. Бо Христос – скеля, з якої люди висотують оливу й мед, як каже про це Мойсей в Повторенні Закону 32 (:13).

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діл

Проповідь на 5-у неділю Великодня

           СПРАВДІ ВІЛЬНІ

                       (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

І сказав Він їм знову: «Я відходжу, ви ж шукати Мене будете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете...» А юдеї казали: «Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: «Куди Я йду, туди ви прибути не можете?» І сказав Він до них: «Ви – від долу, Я – звисока, і ви – зо світу цього, Я – не з цього світу. Тому Я сказав вам, що помрете в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помрете в своїх гріхах». А вони запитали Його: «Хто Ти такий?» І Ісус відказав їм: «Той, Хто спочатку, як і говорю Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю, що від Нього почув». Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм. Тож Ісус їм сказав: «Коли ви підіймете Людського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби». Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували.  Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» Вони відказали Йому: «Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи. То як же Ти кажеш: «Ви станете вільні?» Відповів їм Ісус: «Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні»  (Євангеліє від Св. Івана 8:21-36).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, упродовж багатьох віків наш народ бореться за свободу. Ось і сьогоднішня війна на Донбасі – це лише один з проявів тієї боротьби, коли іноземні загарбники, вкотре зі сходу, намагаються відібрати від нас не лише незалежність нашої країни, але й основні людські свободи.  Адже саме з відстоювання цих свобод розпочалися були мирні протести в Києві восени 2013 року. Саме на бажання мати громадянські свободи відповів брутальною силою  і кулями по протестувальниках режим Януковича. Саме через бажання мати громадянські свободи і бути вільними людьми у незалежній країні інший кривавий режим – російський режим Путіна здійснив напад на нашу країну і донині веде військові дії на Донбасі.

Тиран завжди ненавидить вільних людей. Такою є його природа. Через це він готовий весь світ заливати потоками своєї брехні.  Через це він готовий вбивати всіх, хто любить свободу і хоч якось загрожує його тиранії чи послабленню кайданів, які він давно наклав на свій рідний народ і прагне закувати в них усі довколишні народи.

Саме через бажання залишатися вільними демократичні країни намагаються мати могутні армії та об’днуються у військово-політичні союзи, аби не дати жодного шансу одній із тираній знищити свободу країни і свободу народу. Невипадково українські демократичні президенти проголошували курс на НАТО і наголошували на необхідності вступу в Північно-Атлантичний Альянс задля безпеки і свободи українського народу. Експерти стверджують, що якби Україна була в НАТО, то і Крим був би українським і на Донбас Росія не наважилася би сунути свої закривавлені невинною кров’ю руки.

Свободу треба цінувати. Навіть ту, яку маємо ми. Так само слід цінувати і поважати ту свободу, яку мають інші народи.  Ця свобода – недосконала. Вона – недосконала навіть у найдемократичнішій країні світу.  Адже все, що позначене гріхом, не може бути досконалим. Гріх ставить на все свою печатку – недосконалий, недосконала, недосконале. Той же, хто вважає, що він може мати досконалу політичну свободу в цьому світі, обманюється і відмовляється визнавати жахливий, невільницький наслідок гріха – гріха, який живе в нашій плоті і намагається над нами панувати.

Сьогодні наш євангельський текст теж говорить про свободу, про свободу істинну. Найбільша неволя, яку мають люди – гріх. І з цієї неволі не викупитися ні протестами, ні революціями, ні війнами – визвольними чи загарбницькими, ані ділами, ані багатством.  Гріх ставить нас під гнів Божий.  Кайдани гріха тягнуть усіх нерозкаяних до пекла навіки віків.  Істинна свобода є лише там, де немає гріха.  Істинна свобода лише в Тому, Хто немає гріха – в Богові, в Ісусі Христі.

Гріх настільки затьмарює наші очі, що самі по собі ми не бачимо Христа. Наші природні очі дивляться вниз на земне, на матеріальне. Саме про це говорить юдеям Ісус. Вони бачать Його чуда, їм подобається чудесна їжа, яку Він творить. Їм подобається те, що Він зцілює усіх хворих.  Їм подобається, що Він раптово зупиняє страшу бурю. Проте більшість з них прийшли саме по хліб, по здоров’я, по сите і безтурботне життя. Саме в цього вони шукають в Бога. 

            Вони не вірують в Христа. Вони пропускають повз вуха Його проповідь, Його науку. Вони відкидають головне – Його Слово і через це вони не мають віри в Бога, єдиного їхнього Спасителя. Ось так можна бути дуже близько біля Христа, їсти хліб із Його рук, бути зціленим і врятованим Його всемогутнім Словом, але не вірувати в Нього. А час благодаті невпинно спливає. «Я відходжу, ви ж шукати Мене будете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете...», – каже Господь Своїм одноплемінникам.

Їхні нащадки до цього часу шукають Христа, але помирають у гріхах, бо не ввірували в істинного Месію, Який був прийшов до них, але Якого вони відкинули, не увірувавши в Нього.  І ні їхнє багатство, ані сила їм не допомагають. Бо померти у своїх гріхах і потрапити навіки до вічних мук аду приречені всі, хто в Христа не вірує. Яку б високу не мала посаду людина, скільки би грошей вона не мала, якщо вона не вірує в Христа, то залишається внизу, а в кінці життя піде ще нижче – в самі глибини пекла.

«Хто Ти такий?» – питають невіруючі юдеї в Христа.  Хто Ти такий, що про таке говориш? Ти ж – не первосвященик із єрусалимського Храму, не книжник і не фарисей. Ісус дає чітку відповідь про те, що Його послання незмінне від самого початку.  Воно так само – істина.  Як істинним і незмінним є Його Отець. Послання Отця і послання Сина – однакове.

Але хто з невіруючих любить чути Боже Слово.  Хто із невіруючих любить, аби йому цитували те, що каже Бог у Своєму Слові? Вони воліли би зовсім залишатися без проповідників чистого Євангелія, як і юдеї, які не розуміють Ісуса. 

Проте віра – від слухання.  Цим юдеям дуже потрібне Слово Христове, як і потрібне воно сьогодні мільйонам українців. В нас, коли ми говоримо, а люди нас не розуміють, може виникнути бажання перестати говорити. Але не в Христа.  Христос не перестає говорити.  Він любить Свій народ. Він любить людство. Він хоче цілому людству і вам, любі брати і сестри – кожному з вас добра.  Через це Ісус не перестає промовляти до юдеїв. Ісус не перестає промовляти через Своїх проповідників до світу і до українського народу.

Господь далі говорить про те, розуміння в більшості з них з’явиться лише після Його розп’яття. «Коли ви підіймете Людського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби», – каже Ісус.

Ісус був розп’ятий за наші гріхи, бо такою була воля Отця. Такою була висока і єдина оплата за наші провини перед Богом.  Ісус приносить Себе в жертву, бо це – єдиний спосіб обмити нас із наших страшних і потворних гріхів і розірвати кайдани, які тягнули нас до вічних мук пекла. Цього хоче Отець, Який хоче нас спасти і Який каже, що єдиний спосіб спасіння нас грішних – смерть Його любого, святого, Єдинородного Сина.  Син робить завжди те, що Отцеві до вподоби.  Святий Син Божий іде на хрест, аби викупити нас, грішних і нечистих, від гріха.

І ось Євангеліє творить віру.  «Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували».  Віра – від слухання. Віруючими стають через слухання.  Ісус не перестає проповідувати. І Його Слово приносить плід. «Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували».  Якби Він говорив те, що говорять багато сучасних проповідників: про те, як одужати, як розбагатіти або інші цьогосвітні речі, за Ним пішла би маса юдеїв, але ніхто би не увірував для спасіння.  Слово Христове творить віру, при чому віру не абияку, а віру спасенну – віру, що приносить спасіння.

«Я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп'ятого...», – пише в листі до коринтян Христів учень і найбільший місіонер Християнської Церкви, Апостол Павло. Він проповідує Христа розп’ятого, як і Христос проповідує Своє розп’яття за наші гріхи і за гріхи цілого світу. Це послання творить віру.

І навіть більше. «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» – каже Ісус тим євреям, що в Нього ввірували. Христове послання дає свободу. Христове послання – істина.  Істина робить вільними. Справді вільними. Вільними не в очах світу, а в Божих очах. Цій істині противиться плоть. «Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи. То як же Ти кажеш: «Ви станете вільні?» – обурюються юдеї. Їхня гординя вже майже переконала їх, що вони вільний народ, а римляни над ними не панують.  Втім про римлян багато-хто згадає, коли хотітимуть Ісуса вбити.

Гріх викликає ілюзію свободи.  Але ілюзія та правда – дві різні речі. Навіть, якщо живеш у найвільнішій країні світу і має мільйони доларів на рахунку, але є рабом гріха, то така свобода – тимчасова ілюзія і вона розвіється, щойно душа покине тіло і осягне жахливу реальність пекла. І це настане дуже швидко. Ті, що дожили до глибокої старості швидкоплинність таких ілюзій зазвичай розуміють дуже добре.

Істина ж робить справді вільними навіть у фізичному рабстві і бідності. До того ж Слово Христове робить вільним назавжди, допоки ми зостаємося у цьому Слові, допоки ми віримо в Бога, допоки ми довіряємо Христові.  Людина може, як наші сьогоднішні юдеї увірувати на мить, а потім відійти від Слова Христового.  Таким чином не пізнається правда і не здобувається свобода.  Таким чином істина та свобода втрачаються.  Але де є Ісусове Слово, де є Його істинне тіло та кров, там є істина і там є справжня свобода і там ви – істинно вільні.

Ісус каже: «Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні».  Воскреслий Ісус завжди перебуває в домі – в Царстві Небесному.  Грішникам дається час благодаті – час нашого земного життя. Після смерті – цей час закінчено. Далі, коли немає каяття і віри в Христа – вічні муки в аду.   Бо без Христа до раю не пускають. Пускають лише з Христом і у Христі.

До раю, до вічного життя має вхід лише Божий Син і діти Божі, які стали такими, увірувавши в Нього і зоставшись у Його Слові – стали вільними від гріха. Справді вільними від гріха, від влади диявола, від смерті.  Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.

День Св. Доктора К. Ф. В. Вальтера, богослова та учителя Церкви

     7 травня ми дякуємо Господу за Св. Карла Фердинанда Вільгельма Вальтера (1811-1887), отця Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду. Він служив першим Президентом цього Синоду від 1847 по 1850 роки, а потім від 1864 по 1878 роки. 1839 року він емігрував із Саксонії в Німеччині до Америки з іншими лютеранами, які оселилися в Міссурі, США. Він служив пастирем кількох громад у Сен-Луїсі, заснував Семінарію «Конкордія», а 1847 року був помічним у формуванні ЛЦМС (яка тоді називалася Німецький Євангельсько-Лютеранський Синод Міссурі, Огайо та інших штатів). Вальтер невтомно трудився, аби розвивати віросповідне лютеранське вчення та доктринальну злагоду поміж усіх лютеран у Сполучених Штатах. Він був видатним письменником і промовцем. Його найвпливовішими працями є «Церква і служіння» і «Належне розрізнення між Законом і Євангелієм». [Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship]. 

Молитва на День Св. Доктора К. Ф.  В. Вальтера:
Господи Боже, Отче Небесний! Виливай Духа Твого Святого на Твій вірний народ, утримуй їх непохитно в благодаті Твоїй і правді, захищай і втішай в усіх спокусах, захищай  їх від усіх ворогів Твого Слова і даруй Твоїй Церкві, що воює, Твій спасенний мир; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки і віків.

З придворного етикету

Все взято з придворного етикету, в якому цариця і княгиня мають свій почет або радше супутників, а саме: доньок інших князів, які ідуть за ними. Він описує керування церквами, а також  церкви керовані. Бог керує Своїм Царством у такий спосіб, що дає: «одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів» (Еф. 4:11). Дається «іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом, … а іншому пророкування» (1 Кор. 12:8 і далі).  Ця різноманітність дарів в церкві залишається і хтось має більше, ніж інший. Не всі члени тіла можуть бути ногами чи руками, чи очима (1 Кор. 12:14 і далі). Таким чином Він далі бажає, аби тіло Його Церкви поєднувалося різноманітністю дарів та служінь у чудесній гармонії. Цього не знайти серед фанатичних духів і сектантів, де кожен хоче бути всім – ногою, рукою, оком і вухом. 

Подруги нареченої, які ведуть царицю – служителі Церкви. Вони втішають її і кажуть, що вона повинна радіти. Плоті справді здається, наче це – смерть, але насправді це – життя. Нам здається, наче ми покинуті Богом на хресті, саме тоді нас найбільше люблять і найбільше про нас піклуються. «Бо Господь, кого любить, того Він карає» (Євр. 12:6), аби таким чином з хреста Він міг учинити спасіння; зі смерті – життя; з неслави – славу; з тривалого страждання – радість, як про це говорив був Павло (2 Кор. 4:8-10): «У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове». Ось так і слуги нареченої ведуть Церкву та зміцнюють її словами віри та втіхи Святого Духа і підбадьорюють її: «Тримайся і віруй». Але це велике мистецтво знати, що це танець християн, коли серце тремтить від гіркої ненависті світу, випробувань диявола і гріха, як і Павло скаржиться про «колючку від сатани» (2 Кор. 12:7). Це – важкий танок і для плоті неможливий. Але танцювати його потрібно, аби ми могли собі докоряти і промовляти те, що сказав був хтось інший: «Ось танцюй».[1] Обітниці – сопілки, служителі Слова – танцюристи, які ведуть дів. Двоє цих можуть підсолодити гіркий танок. Бо Церква не має іншої радості ніж Слово. Таким чином Святий Дух прагнув у такий радісний спосіб нарисувати згорьовану Церкву. Отже, якщо ви десь у танці, то думайте: «Поглянь, ця дівчина – алегорія якоїсь занепокоєної та змученої церкви. Провідник танцю – пастир, сопілки – обітниці Христа й ангелів». Аби бачити таке в бідах, потрібні духовні очі.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

---

[1] З Езопа: «Hic Rhodus, hic salta.”

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

Засідання Синоду УЛЦ

28 квітня ц. р. в м. Києві відбулося чергове засідання Синоду Української Лютеранської Церкви. Синод розглянув і схвалив співпрацю із сестринською церквою, Вісконсинським Євангельським Лютеранським Синодом, подякувавши за неї Господу. Синод розглянув і схвалив принципи молодіжного служіння, запропонованого Молодіжною Радою УЛЦ. Синод також розглянув і схвалив місійне служіння Церкви, яке проводиться в містах Гола Пристань, Ізюмі, Миколаєві та Хмельницькому та початок місійної праці в місті Рівному. Серед іншого Синод також схвалив рішення про відкриття дияконського відділення при Підготовчому Факультеті Української Лютеранської Богословської Семінарії Святої Софії. Головував на засіданні Синоду Єпископ В'ячеслав Горпинчук. Світлина: Члени Синоду Української Лютеранської Церкви: пастир Сергій Сомін (Таврійська Єпархія), пастир Вадим Зінченко (Київська Єпархія) та Секретар Галицької Єпархії, брат Михайло Андрунців.

Проповідь на 4-у неділю Великодня

                           

      ВЕЛИКИЙ ПЕРВОСВЯЩЕНИК

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.  Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать (Євреїв 4:14-16).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, коли  Скот Карпентер, один з перших американських астронавтів, повернувся з польоту в космос, його вшановували найвищі особи Америки.  Якраз посеред церемонії вшановування, його чотирирічна донька, Кендес, потягла за його рукав.  Вона хотіла показати своєму татові свій лікоть, бо коли він був у космосі вона його подряпала.

Що ж зробив астронавт? Він повернувся до неї, і взяв її на руки та почав уважно розглядати подряпаний лікоть. Подряпаний лікоть був важливий для його дитини.  Отже він був важливий і для нього.  Для батьків завжди важливі їхні діти, їхні успіхи і їхні невдачі, їхні досягнення і їхні біди.  Справжній батько і справжня мати завжди піклуються про своїх дітей, бажають їм добра і готові прийти їм на допомогу.  І, як це ми знаємо зі щоденного досвіду, роблять це найчастіше для тих, хто найслабший: хто ще лежить у пелюшках, не може ходити і не може самостійно взяти собі їжу. Але навіть тоді, коли діти виростають, вони залишаються для своїх батьків дітьми.

І не грає ролі, який батько або мати – такі як астронавт, що отримує загальнонаціональні почесті від уряду наймогутнішої країни світу, а чи звичайний селянин або селянка, про існування яких не здогадується навіть районна влада – добрі батьки однаково люблять своїх дітей і про них піклуються. Подібне, але ще з більшою любов’ю, має ставлення до нас наш Отець Небесний. Він любить Своїх дітей. Він завжди хоче прийти нам на допомогу. Він хоче, аби ми з Ним спілкувалися, аби ми до Нього зверталися.

Сьогодні Господь Святий Дух звертається до нас через автора Послання до євреїв із словами величезного підбадьорення.  Власне кажучи, на самому початку, ми чуємо підбадьорення триматися нашого сповідання – нашого сповідання віри. Причиною цього є наш Великий Первосвященик.  У часи Старого Заповіту віруючі євреї мали первосвящеників, які приносили Господу жертви від імені цілого народу. Ці первосвященики були звичайними людьми, походили із племені Левія і першим первосвящеником був Аарон, брат Мойсея.

Лише вони мали право заходити один раз на рік у Святеє Святих. Але навіть вони мусили приносити жертву за власні гріхи, бо ж були вони людьми звичайними, тобто грішними – такими як ви і я. Тобто, вони самі повинні були отримувати прощення. Такими були усі первосвященики, починаючи від Аарона і закінчуючи Кайяфою і Анною.

Але наш Первосвященик – Великий. Він не носив на собі усіх первосвященицьких регалій, приписаних через Мойсея Ааронові та його нащадкам.  Він – великий через іншу причину. Він, каже нам Писання сьогодні – небо перейшов! Він не мав потреби, перед тим, як з’являтися перед Богом у Святому Святих, приносити жертву за власні гріхи, бо Він є вічний Син Божий. Це Він перебував у Святому Святих, коли туди заходили первосвященики.  Це Йому вони сповідали гріхи народу і в Нього вони просили прощення, милосердя і благодаті. І це Він давав і прощення, і милосердя, і благодать.

Писання каже, що цей Великий Первосвященик – Ісус, Син Божий.  Він – не лише істинний і вічний Бог. Він також – істинна людина, народжена в часі, як написано: «Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли» (Гал. 4:4, 5). Через це наш Великий Первосвященик – Богочоловік, Ісус Христос. Він небо перейшов, розпочавши Свою земну дорогу із утроби Діви Марії та Віфлеємських ясел.

Його дорога святого і досконалого життя, дорога повного виконання Закону Божого, пролягла через Юдею і Галілею, Самарію і Десятимістя, землі тирські і сидонські. Його дорога піднеслася на Голгофський хрест, на якому Він приніс Себе Самого у жертву досконалу за всі наші гріхи і провини. І Його дорога опустилася у новий гріб Йосипа з Ариматеї, з якого Він вийшов переможцем над гріхом і смертю Своєю і нашою, і звіщав перемогу в глибинах пекла усім непокірним духам, які відкидали наше ісповідання.  Він вознісся на небеса і сидить на престолі Божому, праворуч Отця, маючи всю повноту божественної влади.

Ті, що не тримаються нашого ісповідання не мають Ісуса Христа, як Великого Перовсященика, а мають Його як грізного Суддю.  Ми ж маємо Великого Первосященика. Ми маємо Христа, допоки в нас є це важливе ісповідання. А яке воно, це наше ісповідання? Триматися цього Великого Первосвященика Ісуса Христа, вірувати в Нього і покладати на Нього всі наші надії і все наше уповання.  Це ісповідання виключає будь-яке діло, яким би могли спастися. Це ісповідання знає, що спасеться лише той, хто вірує в Ісуса Христа.

Ісус – Великий Первосвященик!  Він – святий і досконалий, приніс Себе в жертву за нас, грішних. В Його Ім’я – ми прощені і виправдані.  Він воскрес із мертвих, аби не просто царювати, а бути нашим люблячим Царем над царями і залишатися нашим Великим Первосвящеником!

Сьогодні ми читаємо: «Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха». Наш Первосвященик, будучи всемогутнім Богом, залишається справжньою людиною.  Від початку Свого земного життя, наш Великий Первосвященик зазнавав бід, подібних до наших.  Щойно почувши про Його народження, один із наймогутніших правителів того часу, послав військо, аби воно Його вбило. 

Ісус був врятований втечею до Єгипту.  Ісус добре знає, що таке бути втікачем. Він добре знає, що таке бути біженцем. Ми регулярно зіштовхуємось із спокусами. Ісус теж зіштовхувався із спокусами. Одразу після Його Хрищення Ісус був поведений Духом у пустелю.  І там більше ніж місяць, упродовж 40 днів  Він постив. А в кінці Ісуса спокушував сам диявол, найбільш умілий спокусник.  Саме диявол був спокусив наших прабатьків до першого гріха, через який у світ увійшла смерть, а ми втратили рай.  Диявол не добився успіху.  Ісус не піддався на спокуси противника людського роду. Ісус дуже добре знає, що таке спокуси.

Ісуса несправедливо звинувачували та ганьбили. Про Ісуса багато пліткували і розпускали всякі огидні чутки.  Раз за разом Ісус спростовував злобу, що виливалася із грішних сердець через уста Його противників.  Ісус добре знає, що то означає – бути обмовленим. Ісус на Собі пізнав, що таке людські обмови, плітки та чутки.

Ісуса намагалися підставити і спіймати на слові.  Ісус ні на що не піддався.  Йому намагалися зло заподіяти грішні люди.  Але Ісус – святий.  Ісус переміг. Ісус дуже добре знає, що то таке, коли тебе намагаються підставити та спіймати на слові.   Ісуса зрадив Юда. Від Ісуса були відрікалися Його учні. Ісус дуже добре знає, що таке зрада і що таке відречення найближчих до тебе людей.

Ісус дуже добре знає, що таке біль, страждання і муки. Його били. На Його голову поклали терновий вінець. Ісуса розп’яли. На Нього на хресті були покладені усі наші гріхи і на Нього вилився Божий гнів за всі наші переступи, за все наше зло. Ісус дуже добре знає, що таке помирати і що таке смерть. Він помирав і Він помер на хресті. Немає таких наших страждань, болю і навіть смертних мук, яких Ісус не розумів би. Бо все це Він переніс.  Бо Він, будучи Богом, далі залишається людиною за одним-єдиним винятком. Ісус був є і завжди буде без гріха.

Писання каже, що Ісус співчуває нам у наших слабостях. Це – велика втіха.  Ви, любі брати і сестри, що віруєте в Ісуса, не лише прощені та виправдані. Ісус також далі співчуває вам у ваших слабкостях. Мимоволі ви будете грішити, бо в плоті нашій живе гріх.  Диявол і його демони далі намагаються нас спокусити. І може бути так, що ми впадемо в спокусу.

Але – слава Богу!  Ми маємо Ісуса, нашого Великого Первосвященика, Який співчуває нашим слабкостям і прагне нашого спасіння!  Воскреслий Ісус хоче нам завжди прийти на поміч.  Через це написано сьогодні: «Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать».  Коли астронавт Карпентер отримував найвище визнання на національному рівні, він над усе звернув увагу на подряпину на лікті своєї доньки та пошкодувати її. Коли нам щось болить, Ісус звертає увагу на наші болі, страждання і переживання. Він лине до нас і втішає нас.  Ісус нас шкодує.

Воскреслий Ісус втішає нас Своїм Словом. Воскреслий Ісус пригортає нас до Свого люблячого, святого Єства Своїми істинними тілом та кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. Нас автор Послання до євреїв, натхненний Господом Святим Духом, кличе, аби ми не соромилися і не боялися Христа, як грізного Суддю. Бо для віруючих воскреслий Ісус – люблячий Спаситель і Великий Первосвященик, Який заступається за нас перед Отцем і просить в Отця усякої для нас ласки та допомоги.

Через це, коли у нас є якийсь гріх або якась проблема, то Бог не хоче, аби ми залишалися з цим наодинці або приймали всі наші біди наче фатум. Зовсім ні. Господь хоче, аби ми приступали з відвагою, сміливо до престолу благодаті – до престолу Бога, Який нас любить не через те, що ми заслужили Його любов. Він нас любить через Христа, у Христі і заради Христа. Невіруючим біля цього престолу нічого робити. Бо там – грізний Суддя.

Але для віруючих, для вас, любі брати і сестри, що каєтеся у власних гріхах і надієтеся на Христа – престол небесний – істинний престол благодаті, престол люблячого і всемогутнього Бога.  Писання обіцяє нам, що ми там завжди знайдемо милість. Там завжди у Своїй любов Господь прийде нам на допомогу. Ця допомога завжди буде також вчасною. Ні на хвилю раніше, ні на хвилю пізніше, а саме тоді, коли вона для нас потрібна з найкращим для нас, з погляду Бога, результатом.

Так само вас, любі віруючі брати і сестри, Господь Святий Дух кличе звертатися до престолу благодаті, коли ви згрішили. Знову у Своїй невимовній любові, Бог обмиє ваші гріхи кров’ю Христовою і простить вас заради Христа вчасно і повністю, аби ви не залишалися у гріхові, а раділи прощенням і воскресінням, і життям вічним. Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.

Підбадьорення для воїнів

Регент київської лютеранської парафії "Воскресіння", Міла Зінченко, у складі театру "Дзеркало", де наша сестра працює актрисою, побувала в Сватовому (за 30 кілометрів до лінії фронту). Українські воїни були дуже вдячні за підбадьорення, яке вони отримали від митців. Світлини: Сестра Міла Зінченко на першому фото - третя ліворуч.

Засідання Української Місійної Ради

     

24 квітня ц. р. в Канцелярії УЛЦ в місті Києві відбулося засідання Української Місійної Ради. В засіданні взяв участь Єпископ УЛЦ В'ячеслав Горпинчук. Українська Місійна Рада розглянула діяльність місій Української Лютеранської Церкви в містах Ізюмі, Голій Пристані та Хмельницькому, схвалила Програму розвитку місій УЛЦ та рекомендацію Синодові УЛЦ про початок місійної праці в місті Рівному. Світлина: Голова Української Місійної Ради, пастир Сергій Сомін, пастирі-місіонери Віктор Хаустов і Олександр Гусар.

Проповідь на 3-ю неділю Великодня

                           ВОСКРЕСІННЯ ЖИТТЯ І ВОСКРЕСІННЯ СУДУ

                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові, щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що послав Його. Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя. Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть.  Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі. І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він Людський Син. Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду. Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий, не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене  (Євангеліє від Св. Івана 5:22-30).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, на початку ХІХ століття один з уродженців Ганновера в Німеччині, аби показати свою власну зневагу до Великоднього послання, заповів, аби на його могилі поклали величезні мармурові плити. Вони мали бути скріплені залізними узами і покриті гранітною брилою, що важила близько двох тон. На могилі був напис: «Ця могила викуплена на цілу вічність. Вона ніколи не буде розкрита».

Але всередині могили почала проростати тополина насінина. Вона почала пробиватися догори, до світла. Впродовж років, зібравшись на силах, росток зруйнував узи, пробився крізь гранітну брилу і розкрив могилу, вже в такий спосіб Господь почав кепкувати із зухвалого заповіту безбожника.

Ми живемо в світі, який з усіх сил намагається приховати правду про воскресіння, приховати її.  І світ, і диявол глузують з Божого послання та ще й намагаються звести Божих людей до невірства, намагаючись нас переконати в тому, що справжнім є лише цей світ, що важливим є лише матеріальний досвід і що все цим життям таки закінчиться. Ворогові людського роду важливо втовкмачити це в голови якомога більшій кількості людей, бо коли вони матимуть подібне ставлення, як наш уродженець Ганновера, то вони помруть у невірстві і будуть приречені до вічних мук у пеклі.

Проганяйте геть будь-які подібні думки про воскресіння.  Кажіть рішуче «Ні!» всяким випадам світу й диявола проти Христа і воскресіння.  Знайте, що це – пряма атака на вас, на ваше вічне майбутнє і на вічне майбутнє усіх ваших нащадків. Ці атаки не спиняться аж до кінця світу.  Аж до кінця світу диявол і світ будуть намагатися обманути вас і посіяти зневіру у воскресіння Христове і ваше особисте майбутнє воскресіння.  Не піддавайтеся цим підступним оманам і навіюванням! 

Сьогодні наш Господь Ісус Христос каже нам, що настане кінець світу – кінець цього грішного світу, в якому ми живемо. І Він попереджує нас про суд. Власне кажучи Він це послання дає всім людям, включно з тими, що в Нього не вірують.  Господь Ісус Христос каже навіть більше. Він сьогодні каже, що Він судить світ. «Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові, щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця», – каже Він. З Христа кепкують, глузують, насміхаються не лише члени Синедріону Юдейського, які видають Його на розп’яття. З Христа кепкує, глузує і насміхається світ.  Інколи цьому світові хочеться побачити щось незвичайне, на кшталт чуда, як то хотілося побачити його Іродові, до якого Понтій відправив зневаженого Сина Божого,  і він може лицемірно виявляти поблажливість до Бога, а з нею і фальшиву повагу.

Проте Бог – не людина. Ісус – звісно, істинна людина. Але Він також – істинний Бог. І все це Він бачить наскрізь. Проте Його сьогоднішнє грізне застереження спрямоване на те, аби привести невіруючих і глузіїв до покаяння і спасти їх від мук і вічної погибелі. Весь суд повністю відданий Отцем Небесним Синові, адже Ісус – Син Божий Єдинородний, рівний Отцеві. На цьому Він наголошує юдеям, які відкидаються Його божественність. На цьому Ісус наголошує і нам, аби зміцнити нашу віру в Бога Отця, і Сина, і Святого Духа.

Ісус судить вже.  Йому відданий весь суд до Останнього Дня і так само Ісус буде судити весь світ в Останній День, коли Він повернеться у славі, у почесному супроводі святих Своїх ангелів. Але навіть зараз, поки цей світ ще впевнений у своїй вічній тривалості, Ісус здійснює суд над цим світом. Хай стережуться Його вороги! А ще краще – хай покаються.

Адже Господь не хоче їхньої погибелі. Отець хоче, аби всі люди шанували Сина так само як Отця і отримали спасіння, і вічне життя. Диявол цьому противиться. Цьому противиться світ і фальшиві пророки, які називають себе свідками Єгови і закликають шанувати Сина менше ніж Отця. Вони не хочуть спасіння людям. Вони хочуть, як і їхній начальник-диявол, аби якомога більша кількість людей потрапили до аду.

Адже все – дуже просто. Хто не шанує Сина – той не шанує Отця. Хто применшує Сина – применшує Отця. Хто зневажає Сина – зневажає Отця. Хто переслідує Сина – переслідує Отця. Хто чинить замах на життя Сина – чинить замах на життя Отця. Син рівний з Отцем. Так, Він стався людиною, але до воплочення Він був, є і завжди буде вічний Бог. Отець послав Сина, аби  Він стався людиною задля нашого спасіння. А спасається лише той, хто однаково шанує і Отця, і Сина.

Син Божий сьогодні каже нам: «Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя».  Завжди, коли Господь вживає ці слова «Поправді, поправді» Він ставить наголос на особливій важливості дальших Його слів для нашого спасіння. Господь каже тут про важливість двох речей.

Перше, Він каже про важливість слухати Його. Це – один із привілеїв, який Ісус дає через Свою Церкву – Його Слово, проповідь Його Слова і проповідників, які Христове Слово проповідують. Проти Церкви і зокрема проти проповідників чистого Слова через це так лютує світу і сатана.  Чи не через цю причину вже другого лютеранського пастиря, на цей раз – отця Сергія Соміна, намагаються мобілізувати до війська – аби залишити без слухання Слова чотири громади Божих людей.  Молімося за нашого брата і за наших правителів.

Далі Господь каже про віру.  Бо «віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17).  Перше є слухання, а потім – віра. Ми живемо вже майже через дві тисячі років після смерті Ісуса на Голгофському хресті за наші гріхи і Його воскресіння для нашого виправдання.  Але Його Слово так само дієве.  Через Євангеліє Христове діє Святий Дух, Який творить віру в наших серцях. Без Слова віри Господь не обіцяє. Але обіцяє її зі Словом. Отже вкрай важливі речі: слухання Слова Христового і віра в Бога. Чому вони так важливі?

Спаситель продовжує і каже, що той, хто: «вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя». Бо віра отримує вічне життя. Через віру в Бога будь-який чоловік, жінка або дитина мають вічне життя. Але мова не йде в будь-якого бога, а лише в Бога, Який послав Христа, тобто в нашого люблячого Бога, Який  «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Хто вірує в люблячого Бога, той на суд не переходить, бо весь суд забрав на Себе Ісус Христос. Так само як смерть за гріхи перейшов заради нас Ісус Христос. Отже, всі, хто вірують в Бога Отця, Сина і Святого Духа не перебувають під судом Божим, а під Божою любов’ю і перейшли від смерті в життя. Ви були засуджені до вічної смерті через гріхи, але вірою в Бога, ви перейшли зі смерті в життя.  Христос забрав всі ваші гріхи. Ви отримуєте Його праведність. Як? Самою вірою.

Далі Господь каже ще одну вкрай важливу істину: «Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть.  Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі».  Ісус каже, що ті мертві, що чують Його голос, тобто Його Слово, проповідь чистого Євангелія, -оживуть.  Це означає, що мертві у своїх гріхах, тобто невіруючі, через слухання Його Слова, - увірують і оживуть від духовної смерті, і почнуть мати духовне життя.

Це сталося й з вами, любі брати і сестри. Ви були духовно мертві. Але Господь Святий Дух оживив вас через Євангеліє покликав вас, створив у ваших серцях віру, вчинив ваші тіла власними оселями. І тепер у віруючих проживає Христос, а в кому є Ісус, той має вічне життя, бо Ісус має життя Сам в Собі. Він є джерело життя і то життя вічного. Ви вже маєте життя вічне.  Радіймо цим, співаймо гімни Богові. Величаймо Отця, Сина, і Святого Духа, нашого люблячого, благодатного і життєдайного Бога!

Але це ще не все. Ми не лише переходимо із смерті в життя. Ми не лише переходимо на набеса у час розставання нашої душі із цим тлінним тілом. Ісус каже: «Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду». Надходить година, любі брати і сестри, повернення Христа у славі. А отже надходить та година, коли воскреснуть усі мертві.

Уродженець Гамбурга, про якого я згадував на початку проповіді, не зумів протистояти навіть насінині з тополі. Тим більше не зможе він нічого зробити, коли повернеться Христос у славі у супроводі святих ангелів Божих. Він буде воскрешений.  Будуть воскрешені усі мертві, і віруючі, і невіруючі. Не залишиться ні на землі, ні в морі жодної нерозкритої могили.  Всі могили будуть розкриті, всі будуть порожні, бо мертві всі воскреснуть.

Буде одне, загальне воскресіння, але одні воскреснуть на життя, а інші – на Суд. Ісус Христос повернеться не лише як Наречений Церкви, але й як грізний Суддя.  Воскресіння пов’язане з Христом. З Ним пов’язане все. Все обертається довкола Христа, Бога, Який стався людиною задля нашого спасіння.  Тож, коли Він повернеться у славі душі померлих, які перебували на небесах або в аду, воз’єднаються з воскреслими тілами.

Господь каже, що ті, що чинили добро, - воскреснуть для вічного життя у Його Царстві. Він не каже про тих, що вірять у спасіння добрими ділами.  Господь тут говорить про віруючих. Бо, як написано: «Догодити ж без віри не можна» (Євр. 11:6). «І ті, хто ходить за тілом (тобто невіруючі), не можуть догодити Богові» (Рим. 8:8). Лише ті діла є добрими, які зроблені у вірі в Христа і в надії на Христа. Якщо ж хтось робить добре діло в надії, що ним він спасеться, то таке діло стає зле, бо воно затьмарює Христа і навіть стає на місце Христа. Отже до вічного життя воскреснуть ті, що вірували в Христа і віра, яких була нелицемірна, а справжня та щира. Ви, любі віруючі розпочнете чудесне, блаженне, радісне, безконечне життя в досконалих тілах у Царстві Божому.

Ті ж, що не вірували в Христа, ті чинили зло. Адже будь-що вчинене без віри в Христа, в очах Божих - є зло.  І такі воскреснуть для Суду, аби почути вирок про свої вічні муки в пеклі і аби бути туди вкинутими на вічні віки.  Яка жахлива доля! Як добре було би, аби ще невіруючі якомога швидше покаялися, бо часу залишається все менше. Господь каже, що «година надходить», тобто вона з кожною секундою наближується.  А для вас, любі брати і сестри, наближується вічна радість і вічне життя!

Все, що Ісус робить, Він робить у тісній спільноті з Отцем і в досконалій з Ним гармонії. Яка воля Отця, така й воля Ісуса, Його Єдинородного Сина. В них – спільнота близька і нам незбагненна.  Але й ми маємо спільноту з Богом через Святу Вечерю. Адже сьогодні ми стаємо причасниками істинних тіла та крові Христа Бога під виглядом хліба та вина, аби у час, коли Він повернеться перебувати поряд з Ним у Його славному Царстві. Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!  Амінь.

Любов і правила

     Оскільки Бог не є Богом непорядку, а миру (1 Кор. 14:33), то любов завжди прагне порядку та пристойності (вірш 40). Такий порядок не є необов'язковим, але "дуже належним у Церкві, і з цієї причини він є необхідним" (Ап. XV:22). Він досягається, по суті, взаємними підкоренням і пристосуванням: "Серед християн не буде і не може бути жодної влади (уряду); радше всі однаково підпорядковуються одне одному (Рим. 12:10, 1 Петр. 5:5, Лк. 14:10 - тут і далі окрім Віросповідань цитати з Лютера - В. Г.).  Цей порядок має служити такій гармонійній пристойності в Церкві, що "єпископи чи пастирі можуть створювати правила, щоб у Церкві все робилося у доброму ладі" (АВ XXVIII:53). Таких правил слід дотримуватися "заради любові та миру... таким чином, щоб то не завдавало образи іншим і щоб у Церкві не було безладу та непристойної поведінки" (XXVIII:55).
     Тут не говориться про те, що таке "створення правил" може бути справою правиці пастиря без згоди людей. "Цей пастир або прелат не може нічого наказувати (бо він не тотожний Церкві) крім того, з чим згоджується його церква". Звісно, цей принцип діє у два способи: "Тому проповідницьке служіння не дає тим, хто до нього належить, довільної влади над християнами, як і не передає служителів Слова довільним розпорядженням або наказам людей".  Справді, від служителів очікується тверезе та поінформоване судження про церковні звичаї і, будучи хоронителями усіх традицій, відповідно, вести своїх людей.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Засідання Молодіжної Ради УЛЦ

     22 квітня ц. р. в Канцелярії УЛЦ в місті Києві відбулося засідання Молодіжної Ради Української Лютеранської Церкви. В засіданні взяв участь Єпископ УЛЦ В'ячеслав Горпинчук. Молодіжна Рада розглянула питання молодіжного служіння в Українській Лютеранській Церкві, схвалила рекомендації про молодіжне служіння для парафій УЛЦ, а також ухвалила рішення про проведення чергового Молодіжного Форуму УЛЦ 14-16 липня цього року в місті Кременці. Світлина: Члени Молодіжної Ради: пастирі Роман Андрунців і Олександр Фещенко.

Бог - не крамар

Ви ж самі бачите, що всі ті, хто не довіряє весь час Богові і не бачать Божої ласки та доброї до них волі в усьому, що роблять і в усіх своїх стражданнях, в житті або в смерті, а шукають Його ласки в чомусь іншому або й навіть у собі – ті не виконують цієї Заповіді. Натомість вони практикують ідолопоклонство, навіть якби виконували вони діла всіх інших Заповідей, а до того ж мали всі молитви, піст, послух, терпеливість, чистоту та невинність усіх святих разом.  Бо там немає головного діла, діла без якого всі інші діла є нічим іншим, як шахрайством, видовищем і вдаванням, за якими нічого не стоїть. Проти цього застерігає нас Христос в Матвія 7 (:15): «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій». Ось ким є ті, що хочуть умилостивити Бога та купити в Нього Божу благодать своїми багатьма добрими ділами (як вони їх називають) наче Бог – якийсь крамар або комівояжер, який не хоче задарма віддавати свою благодать і ласку.  Це найпорочніші люди на світі – лише з великим трудом будуть вони навернуті на правильну дорогу, а, можливо, ніколи й навернені не будуть. Це саме стосується й тих, які в нещасті бігають туди-сюди, шукають поради, допомоги та втіхи кругом окрім Бога, в Якого їм найпильніше наказано такої допомоги шукати.  Пророк Ісая (9:13) докоряє таким людям: «Та народ не звернувся до Того, Хто вразив його». Це означає, що Бог вразив їх і послав їм страждання і всяке лихо, аби вони могли бігти до Нього і довіряли Йому.  Але вони втікають від Нього і звертаються до людей, то до Єгипту, то до Ассирії, а часом навіть до самого диявола. І про таке ідолопоклонство багато написано в того самого пророка та в книгах Царів. Усі святі лицеміри, коли з цим зіштовхуються діють точно так.  Вони не біжать до Бога, а біжать від Нього і думають про те, як можна позбутися біди лише через власні зусилля або за допомогою інших людей.  Втім вони вважають себе за побожних і дають, аби інші їх теж за таких вважали.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла