Мені огидно, мене нудить, мені соромно і я сповнений жалю через цей незліченний хаос забобонів, який жалюгідне невідання істинного богослов'я навело на це найбільш корисне Таїнство Сповіді - невідання, яке вправлялось у своїй тиранії, відколи (у Церкві) були запроваджені людські закони.
Мартін Лютер
Слова були кращими ніж
вчинки, а сказане перевершувало зроблене. Фарисей виставляв свою власну
справедливість, своє постування і подану ним десятину. Митник промовляв прості
слова, але скидав тягар своїх гріхів. Бог не лише почув його слова, але
й побачив намір, з яким він їх промовляв. Він також побачив душу митника –
покірну і розкаяну; Бог помилував його і виявив до нього милосердя.
Іван Золотоустий
Сьогодні ми дякуємо Господу за блаженної пам’яті Теодора Ярчука (на фото з дружиною, Ольгою), українського лютеранського душпастиря, провідного богослова Української Реформації ХХ століття. Він був і місіонером, і вчителем, і редактором, і перекладачем, і реформатором. Родом із Тернопілля, освіту здобував у Тернополі, Римі, Тюбінгені та Ерлянгені. Проповідував в Україні, друкувався в своєму рідному краї, який тоді перебував під владою Польщі, та в Німеччині. Серед інших його визначних творів є реформування тогочасної Літургії Св. Івана Золотоустого, повернення її до Божественних, Біблійних принципів. У вересні 1939 року радянські війська окупували Волинь і Галичину. Пастир Теодор Ярчук, вірний муж Божий, був заарештований НКВС 1939 року і був замордований радянськими каральними органами в Івано-Франківській тюрмі 4 жовтня 1940 року разом із тисячами інших невинно убієнних українців: селян, священиків, учителів, лікарів, інженерів, усіх тих, хто видавався загрозою для тоталітарного комуністичного режиму. Пастир і сповідник Теодор Ярчук буде сяяти у час воскресення, як зоря, бо вірний Бог, Який каже: «А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків» (Даниїла 12:3).
БЛАГОСЛОВЕННЯ АЖ НАДМІР
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір? І ради вас насварю Я все те, що жере, і воно не понищить вам земного плоду, і не заб'є винограду вам на полі, говорить Господь Саваот. І будуть всі люди вважати вас блаженними, бо будете ви любим Краєм, говорить Господь Саваот (Малахії 3:10, 12).
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2
Кор. 1:2) Амінь.
Якщо ми не будемо розуміти цих слів правильно, у нас може скластись чудернацьке уявлення про Бога і наші пожертви, про наші приношення Богові. Отже чи Бог споживає ягнят, волів, хліб, вино і все, що приносилось до Старозаповітного храму? Звісно, що Бог особисто цього не споживає. Господь Христос каже самарянці: «Бог є Дух» (Ів. 4:24). Дух, звісно, не споживає матеріальної їжі.
Чому ж тоді Бог вимагає принесення дарів у Його храм? Чому Він вимагає, щоб у Його храмі була страва? Навіть більше – Бог закликає таким чином Його випробувати і таке випробування Він пов’язує із надзвичайними благословеннями! Чому ж Бог хоче, щоб у Його храмі була страва? Чому Бог кличе віруючих приносити до храму, до Його церков щедрі дари?
Бог це робить для нашого добра. Він кличе нас жертвувати на Його храм, у Його храм, на Його церкву, для Його церкви, щоб у неї була страва – щоб пастирі і проповідники Його Слова не думали про те, де їм взяти кусень хліба, як прогодувати сім’ю. Бог хоче, щоб Його служителі були забезпечені, щоб вони займалися роботою Божою і виконували той поклик, який дав їм Бог.
Десятина, про яку каже Господь, була визначена Ним для підтримки життя Його Старозаповітної Церкви. Жертви і пожертви, які приносились у храм, мали йти на підтримку життя левитів і священиків. Все їхнє життя мало спрямовуватись на служіння Господу, на проголошення Його Слова, Його Закону, на проповідь про Христа грядущого.
Таке служіння було важливе не лише для них, але й для всього Ізраїлю, для всіх людей. Адже спасіння і вічне життя залежали від віри в Христа грядущого. Як і нині воно залежить від віри в Христа розп’ятого і воскреслого – Христа, на повернення Якого в славі Останнього Дня чекаємо ми, віруючі Нового Заповіту.
Але що було, коли люди нехтували підтримкою служіння? Священики і левити мусили дбати про те, як вижити. А отже були змушені нехтувати своїм служінням і обов’язками. Вони більше не могли присвячувати весь необхідний час виконанню поклику від Бога. Люди, які менше приносили пожертв або не приносили їх взагалі, все менше і менше чули Боже Слово. Менше ставало проповідників, які його проголошували. Ставало гірше не лише проповідникам, але й народові. Адже віра завжди була від слухання – слухання обітниці, Євангелія.
Нехтування пожертвами було виявом відступництва від Бога. Дещо раніше Господь промовляв: «Від устав Моїх ви відступили з днів ваших батьків, і їх не стерегли. Верніться ж до Мене, і вернусь Я до вас! промовляє Господь Саваот. Та говорите ви: «У чому повернемось?» Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: Чим ми Тебе обманили? Десятиною та приносами! Прокляттям ви прокляті, а Мене обманили, о люду ти ввесь!» (Мал. 3:7-9).
Люди, які отримали від Бога все, відплачували Богові чорною невдячністю ще й удавали з себе невинних. Вони не підтримували служіння Церкви як слід і наче казали: «Хай служителі працюють і заробляють самі на себе. А ми виявимо їм честь вже тим, що просто прийдемо їх послухати».
Через багато століть Апостол Павло проголошуватиме таким докір Божий: «Оце оборона моя перед тими, хто судить мене. Чи ми права не маємо їсти та пити? Чи ми права не маємо водити з собою сестру, дружину, як і інші апостоли, і Господні брати, і Кифа? Хіба я один і Варнава не маємо права, щоб не працювати? Хто коштом своїм коли служить у війську? Або хто виноградника садить, і не їсть з його плоду? Або хто отару пасе, і не їсть молока від отари? Чи я тільки по-людському це говорю? Хіба ж і Закон не говорить цього? Бо в Законі Мойсеєвім писано: «Не в'яжи рота волові, що молотить». Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить Він зовсім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати орач, а молотник молотити з надією мати частку в своїм сподіванні. Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо ми ваше тілесне?» (1 Кор. 9:4-11).
Звісно, Бог не турбується про волів і не про те, що поїсти Самому. А Він турбується про Своїх проповідників і про всіх нас. Адже коли не буде проповіді чистого Євангелія, то й не буде спасенної віри. А отже не буде прощення гріхів, праведності і вічного життя. Залишиться лише тимчасове життя у достатку чи без нього, а потім смерть, воскресіння суду і вічні муки в аду. Тож Бог, закликаючи нас підтримувати Церкву, піклується про нас.
Як і Господь Христос каже: «Отож, не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти», чи: «Що будемо пити», або: «У що ми зодягнемось?» Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:31-33). Минають тисячоліття, але нічого не змінюється. Першим і головним залишається Царство Боже і його праведність. Бо коли є Царство Боже, коли є праведність, тоді є Христос і мир з Богом, а отже є і все.
А коли на перше місце виходить пошук земного багатства, тоді все довкола перетворюється все більше на пекло, аж доки не настане пекло у всіх його проявах і вічних муках. Тож Бог кличе нас виставити правильний пріоритет. Це не пізно зробити просто зараз. Господь кличе випробувати Його. Він наче каже: «Довіртесь мені. Вашу віру виявте у ваших щедрих пожертвах. І тоді ви побачите Мої щедрі благословення.
Господь обіцяє відкрити небесні отвори. Звісно, Він обіцяє хліборобам дощі, від яких ізраїльські селяни були особливо залежними. Втім, як і ми теж залежні від дощів. Хіба не часто ми чуємо про тривогу українських хліборобів, що без дощів ми можемо залишитись без урожаю і без хліба? Господь говорить про рясні благословення в цьому нашому, матеріальному світі.
Господь обіцяє також вберегти народ
від голоду і від бідності, коли каже: «І ради вас насварю Я все те, що жере, і
воно не понищить вам земного плоду, і не заб'є винограду вам на полі». Він
обіцяє Свій святий і всемогутній захист Своїм віруючим дітям, які жили до воплочення
Христа. І звісно, що Він обіцяє Свій святий і всемогутній захист і Свої рясні
благословення і нам, що живемо у час по вознесінні Христа.
Господь хоче, щоб ми довіряли Йому і не боялись Йому довіритись. Цей рік, попри тривалу пандемію, яка призвела і до сьогоднішнього карантину в церкві, ми маємо за що дякувати Богові. Бог має нам за що докоряти. Бо слова про десятину можуть повною мірою стосуватись і нас.
Ми змогли б пізнати набагато більші благословення Божі, якби сповна довірились Йому, і якби ми, зокрема, щедро наповнювали стравою, нашими пожертвами, Його храм, наші церкви і рахунки наших церков. Адже Бог вже дав нам Його найбільше благословення – Сина Його Єдинородного Ісуса Христа.
Бог дав нам Своє найдорожче і найцінніше – Свого Сина, аби Він забрав наше найгірше: наші гріхи і провини. Христос забрав на Себе і наші гріхи невдячності до Бога за всі Його рясні благословення. Син Божий забрав на Себе всі наші гріхи, якими ображали Бога, не приносячи щедрі та щирі пожертви в Його церкву. Христос забрав на Себе усі наші гріхи невдячності, коли ми споживали хліб наш насущний і не дякували за нього Подателеві хліба – нашому щедрому і благодатному Богові.
Син Божий забрав на Себе наші гріхи, коли ми стільки днів і років жили у невірстві та байдужості до Божого Слова. Усі ці гріхи Ісус обмив Своєю святою і невинною кров’ю. За всі до одного наші гріхи Він помер на хресті Голгофи. І зробив це Він на нашому місці і для нас – щоб усі ці гріхи були прощені. І щоб ми вірою в Христа воскреслого, були виправдані і жили у вірі в Нього тепер ще в цьому світі і повіки віків у Його Царстві.
Сьогодні слова з книги Св. Пророка Малахії звернуті і до нас, любі брати і сестри. Господь віддав нам найдорожче – Свого Сина. І Він кличе нас покласти надію на Нього. Він кличе нас давати Йому не найдорожче, а лише частку, хоча й значну частку з тих матеріальних дарів, що ми отримали з Його щедрої правиці для життя в цьому світі і для управління ними, щоб Царство Боже і проповідь Божого Слова, не маліли в нашому краї, а зростали.
Господь дам нам найбільше благословення у Своєму Сині Ісусі Христі – прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя в Його Царстві і Він обіцяє нам Свої рясні благословення, допоки ми не увійдемо в Останній День у Його Царство слави. Він кличе нас довірятися Йому. Наші щедрі пожертви – це вияв довіри до люблячого і благодатного Бога, Який про нас піклується і дбає.
Господь кличе нас довіряти Йому через пророка Малахію. І Господь кличе нас довіряти Йому через Апостола Павла, який навчає нас: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:32). Звісно, Бог, Який видав Свого Сина за всіх нас, дасть нам усе необхідне для нашого життя в цьому світі, щоб ми упевнено ішли своєю дорогою до Царства Небесного.
Св. Малахія промовляє сьогодні ще такі слова: «І будуть всі люди вважати вас блаженними, бо будете ви любим Краєм, говорить Господь Саваот». Коли в нашому краї проповідники будуть радісно звіщати Євангеліє. Коли вони будуть звіщати це Євангеліє рясно, то така проповідь принесе свої рясні благословення. Така проповідь приносила рясні земні благословення у Старому Заповіті. Така проповідь принесе рясні земні благословення і в Україні, і кругом, де буде Боже Слово чисто і багато проповідуватися, як про Україну ми співаємо в нашому гімні: «Тоді теж Україну прославить цілий світ, коли ми сповним вірно Ісусів заповіт» – усім будемо проповідувати Євангеліє. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця,
і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).
... Радше наголос на істині, а не на зовнішньому союзові є критерієм повернення Реформації до Біблійного розуміння Церкви. В школі ми навчились розв'язувати рівняння з двома змінними, якщо знали значення однієї. Двома змінними в "екуменічному рівнянні" є Євангеліє і Церква. Якщо одне відоме, то інше можна вирахувати. Для Лютера, як для Писання, Євангеліє - відомий елемент. Спаситель не промовив: "Ідіть по всьому світу, аби знайти істину". Натомість Він радше промовив: "Ідіть і її проголошуйте!" Де це спасенне Євангеліє (разом, звісно, із Таїнствами) чисто проголошується, там знайдеться істинна Церква.
З іншого боку, Екуменічний Рух все перевертає з ніг на голову. Там до Євангелія ставляться як до невідомого х. А точкою відліку є радше, Церква, яку розуміють, як багато видимих, історичних інститутів. А все з чим вони кінець-кінцем погоджуються, мусить бути Євангелієм.
Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Єронима (Св. Єроніма або ж Св. Ієроніма). Єроним народився в маленькомі селі на узбережжі Адріатичного моря приблизно 345 року по Р. Х. В молодому віці він відправився на навчання до Риму, де й був охрищений. Після тривалих подорожей він обрав чернецьке життя і провів п'ять років у сирійській пустелі. Там він опанував гебрейську (давньоєврейську) мову, мову Старого Заповіту. Після рукопокладання в Антіохії та відвідин Риму й Константинополя, Єроним оселився у Віфлеємі. Свої мовні здібності він використав для перекладу Біблії з давньоєврейської, арамейської та грецької мов (мов оригіналу) на латину, найбільш поширену тогочасну мову. Понад тисячу років цей переклад, який називається Вульґата, залишався авторитетною версією Біблії у Західній Церкві. Ставши одним з найбільших вчених у ранній Церкві, Єроним був покликаний до осель небесних 30 вересня 420 року. Першим місцем його поховання став Віфлеєм, а потім його останки було перенесено до Риму. День Св. Єронима через його перекладацький подвиг також вважається Міжнародним днем перекладача.
Правдиве використання Вечері і таке, що було запроваджене Самим Христом, полягає в тому, щоб святкувати її на спомин чи на згадку про єдину умилостивлюючу жертву, яку Христос приніс один раз на хресті, тобто з подякою за Господню смерть і з прославленням її, і щоб ми споживали її гідно, із правдивою вірою, розкаяним серцем та плодами любові, які слідують після такого споживання - і для цього потрібна палка молитва. Писання називає все це духовним приношенням або духовними жертвами (1 Петр. 2:5; Євр. 13:15, 16; Пс. 4:5; 50:14, 23; 51:17, 19; 116:17; 141:2 (нумерація латинська); Фил. 4:18; Рим. 12:1). І Павло називає служіння Євангелія, до якого також належить дія Господньої Вечері, духовним приношенням (Рим. 15:16). І в цьому сенсі та відношенні отці правильно називають дію Господньої Вечері жертвою.
Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства
Достатньо, аби ви хотіли сповідатися в усьому, що вам відомо і в чому ви можете сповідатись. Бог хоче, щоб Його милосердя славилось. Але як? Через нашу праведність? Ні, через наші гріхи і страждання.
Мартін Лютер
ЗАПОВІТ ЗАЛИШАЄТЬСЯ НЕЗМІННИМ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Браття, кажу я по-людському: навіть людського затвердженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає. А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: «і насінням», як про багатьох, але як про одного: «і Насінню твоєму», яке є Христос. А я кажу це, що заповіту, від Бога затвердженого, Закон, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обітницю він зруйнував. Бо коли від Закону спадщина, то вже не з обітниці; Авраамові ж Бог дарував із обітниці. Що ж Закон? Він був даний з причини переступів, аж поки прийде Насіння, якому обітниця дана була; він учинений був Анголами рукою посередника. Але посередник не є для одного, Бог же один. тож, чи ж Закон проти Божих обітниць? Зовсім ні! Якби-бо був даний Закон, щоб він міг оживляти, то праведність справді була б від Закону! Та все зачинило Писання під гріх, щоб віруючим була дана обітниця з віри в Ісуса Христа (Галатів 3:15-22).
Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа (Гал. 1:3) Амінь.
Дорогі брати і сестри, історія людства наповнена заповітами. Довкола заповітів відбуваються інколи різні перипетії і ці всі історії служать канвою вже для цікавих художніх творів. Заповідач може когось дуже потішити, а когось дуже розчарувати. Проте його слово про його майно, про спадщину – закон. Ніхто немає права його скасовувати. Принаймні ніхто немає морального права так робити.
Тож ми з повагою ставимось до людського заповіту або ж як ми ще його називаємо останньою волею покійної людини. Заповіту ми притримуємось і виконуємо. Ми так робимо, бо так правильно. А як ми дивимось на людей, які зневажають заповіт і які роблять все всупереч тому заповітові? Ми, звісно, на таких людей дивимось як на грабіжників і злодіїв, які беруть не своє, не те, що їм належить і руйнують самі основи суспільства.
Сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла теж звертається до теми заповітів. І нагадує нам: «Навіть людського затвердженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає». Так діє людство споконвіків. Таку вагу мають людські слова. Тим більшу вагу повинні мати слова Божі! І Апостол Павло нагадує про обітницю Бога Авраамові і його нащадкам: «А обітниці дані були Авраамові й насінню його».
Чому Павло піднімає цю тему заповіту? Бо за його днів, як і за наших, з’явилось чимало фальшивих проповідників, які перекручували Боже Слово і наголошували, що спасіння дається через виконання Закону. Вони наголошували на цьому і вимагали від тих, хто хотів спастись, щоб вони виконували Закон, тобто у спасіння уповали на діла Закону, на власні діла, на діла зроблені ними.
Апостол Павло спростовує таких проповідників і учителів і нагадує їм і нам, що обітниця Божа була раніше від Закону. Навіть Авраамові і його нащадкам, які чекали на прихід Христа, обітниця була дана за 430 років до Мойсея. А ще до Авраама ми, звісно пам’ятаємо наших прабатьків, Адама і Єву. І вони теж чули слова благодатного Бога, Який проголошував суд змієві і обітницю нашим прабатькам: «Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту» (1 М. 3:15).
Авраам же мав обітницю від Бога, що саме його Насіння, тобто Христос буде Спасителем світу. І саме в Насінні Авраама, тобто у Христі, будуть благословенні всі народи землі. Кожен, хто вірує в Христа, буде спасенний. Тож Авраама правильно називають і патріархом віри і отцем усіх віруючих, тобто християн. Авраам був виправданий вірою в обітницю, тобто вірою в грядущого Христа, як написано: «І увірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» (1 М. 15:6).
До Закону ще було понад 400 років. А Авррам був вже виправданий. Як він був виправданий? Ділами Закону? Ні, бо Закону ще й близько не було. Авраам був виправданий вірою в своє Насіння – вірою в Христа. Бог дав таку обітницю і її ніколи не скасовував. Всі, хто вірували в Христа грядущого, були виправдані через віру.
Через віру був виправданий Ісак. Через віру був виправданий Яків. Через віру був виправданий Йосип і всі патріархи, усі віруючі люди, які жили до Закону. А як же від часу Закону? Невже Закон припинив дію обітниці і від часу Мойсея для спасіння слід було робити діла? Ні. І сьогодні Апостол нам каже: «Заповіту, від Бога затвердженого, Закон, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обітницю він зруйнував».
Звідки Авраам і всі патріархи отримували свою праведність? Від Бога, з благодаті Божої, через віру! Закон, який прийшов через чотириста тридцять років не може скасувати заповіту Божого про виправдання вірою усіх тих, хто уповає на Христа. Авраам не був виправданий Законом, до якого ще було понад 400 років. Авраам не був виправданий ділами, бо якби він був виправданий ділами, то про це сказав би Мойсей, через якого Бог був дав Закон.
Але Мойсей, через якого Бог дав Закон, і якому Бог дав слова для написання перших п’яти книг Біблії, чітко пише: «І увірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність». Бог ніколи не основував обітниці про благословення або про спасіння на наших ділах. Він дарує спасіння винятково зі Своєї благодаті, невимовної до нас Божої любові – любові, якої ми не заслужили і ніколи не заслужимо ніякими ділами.
Бог постановив спасати нас не через наші діла, а через Насіння – через Христа, обітницю про Якого Він був проголосив ще в раю і виконання якої Він здійснив через Насіння Авраама, адже Христос – прямий нащадок Авраама. Бог підтвердив цю обітницю і цей заповіт смертю Насіння – смертю Свого Сина на хресті. Саме Його Бог віддав у жертву за наші гріхи. Сам Син Божий став тим Насінням, істинною людиною, нащадком Авраама, Який забрав на Себе гріх світу, обмив усі гріхи Своєю святою і невинною кров’ю і помер на нашому місці і замість нас і воскрес, аби ми мали прощення гріхів і благословення вічного життя.
Як написано «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Це Божа остання воля. Це Божий заповіт. Він іншого заповіту не робить і іншого заповіту Він не бажає. Якщо люди не наважуються і вважають за негідне міняти заповіт покійної людини, то хто наважується і міняє заповіт Божий? Міняють його, звісно, лукаві вороги Божі.
А Бог наче каже нам: «Я знаю, що ви грішні. Але ваші всі гріхи Я поклав на Свого Сина. Він поніс усі до одного ваші гріхи на хрест Голгофи і там Він приніс Себе у святу і досконалу жертву за всі ваші гріхи та переступи. Смертю Свого Сина Я підтвердив, що кожен, хто вірує в Нього, отримує прощення гріхів, здобуте Ним і вічне життя, яке Він дарує вам у Його воскресінні».
Бог дав цю обітницю і зробив цей заповіт ще до Закону. А для чого Бог дав Закон? Апостол пояснює: «Він був даний з причини переступів, аж поки прийде Насіння, якому обітниця дана була; він учинений був Анголами рукою посередника». Заповіт Авраамові був даний Богом особисто, без посередників. А Закон був даний через Мойсея.
І мета Закону – виявляти гріх, показувати нам нашу величезну проблему. Бо коли до нас промовляє Закон, то що він робить, як не виявляє нам наші переступи проти Божих Заповідей? Що він робить, як не доводить нас до повної і абсолютної зневіри у наших власних силах і можливостях спастися? «Бо жадне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом-бо гріх пізнається», – пише в Посланні до римлян Апостол Павло (3:20).
Закон веде нас до Христа. Закон спрямовує нас до Христа, бо Закон свідчить нам, що ми ніколи не зможемо виконати Закон досконало. Ось чому Бог дав нам Закон. Хтось може подумати: «Невже пастир ганить Закон?» Боронь Боже! Закон – святий і добрий. Проблема в нас. Ми – не святі і грішні. А Закон вимагає від нас святості, якої нам ніколи самим не здобути. Ось так Закон і виховує нас, і штовхає нас в обійми Христа, Який святий і люблячий, і благодатний Бог.
І Він нічого від нас не вимагає. Він навпаки виконав Закон на нашому місці і замість нас. І Христів заповіт полягає у тому, щоб Його заслуги, усе що Він здобув – давалось віруючим у Нього. А що Він здобув? Прощення гріхів і вічне життя. Його заповіт такий – кожен, хто вірує в Нього, має прощення гріхів, праведність і вічне життя.
І що тоді нам залишається робити? Славити доброту і милість нашого Заповідача – Бога. Авраам не заробив праведності своїми ділами. Але він увірував і його віра зарахована йому у праведність. І ми так само не заслуговуємо і не заробляємо праведності своїми ділами. Але Бог дарує нам усе.
Звісно, ми можемо зайняти позицію нерозумного отримувача спадщини і заявляти: «Не потрібна мені така спадщина! Не потрібна мені праведність у дар! Я її зароблю або заслужу своїми ділами!» Ну, що ж можна спробувати. Проблема лише в одному – людського віку всього сімдесят, а при силах – вісімдесят літ. А праведність треба заробляти не сімдесят-вісімдесят літ і не одну тисячу років. Для людини, народженої грішною і духовно мертвою, не вистачить навіть цілої вічності.
«Якби-бо був даний Закон, щоб він міг оживляти, то праведність справді була б від Закону!», – каже нам сьогодні Христів Апостол. Проблема в тому, що Закон не оживлює. Убити він може, а оживити ні. Як ти не старайся, але ділами Закону ніколи не оживеш до духовного життя, до життя вічного. Оживлює лише Христос.
І через це Св. Павло завершує сьогодні: «Та все зачинило Писання під гріх, щоб віруючим була дана обітниця з віри в Ісуса Христа». Поза Христом усе – гріх, каже Апостол. А де є Христос – а Він там, де є віра в Нього, лише там є прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя. Бог дає усім нам, любі віруючі брати і сестри, прощення гріхів і вічне життя винятково зі Своєї любові і благодаті, без будь-якої заслуги з нашого боку і без будь-якого нашого діла. А заради Христа. В Його святе Ім’я. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа нехай буде з духом вашим..! Амінь (Гал. 6:18).
Ми повинні
говорити про те, що ми знаємо – що в наших тілах є душа, але ми не знаємо, яким
чином вона там є. З певної причини Бог закрив від нас це знання про душу. А яка
ця причина? Аби зі Своєї величної вищості Він міг зупиняти наші язики,
стримував нас і для того, щоб переконати нас залишатись на землі, а не втручатись
із допитливості у справи поза нами.
Іван Золотоустий
Сьогодні ми згадуємо святого пророка Йону, одного з багатьох Старозаповітних пророків і дякуємо за нього Богові. Йона, син Аміттая, народився в місці, яке розташоване приблизно за годину ходи від міста Назарету. Його пророцьке служіння зосереджувалося на проповідуванні покаяння у Ніневії, столиці поганської Ассирії (Йони 1:2). Небажання Йони відповісти на Божий поклик і Боже наполягання на тому, щоб Його поклик було виконано, лежать в основі книги, яка носить ім'я Йони. Хоча сам факт того, що риба проковтнула Йону і потім викинула його на берег - найбільш пам'ятна деталь його життя, йому відведено в книзі всього три вірші (Йони 1:17; 2:1, 10). Упродовж цілої книги важливою темою є те, як Бог милосердно та зі співчуттям ставиться до грішників. Триденна подорож Йони у череві рибини згадується Ісусом, як знак про Його смерть, поховання і воскресіння (Матвія 12:39-41).
Сьогодні ми згадуємо Св. Матвія Апостола і Євангеліста та дякуємо за нього Господу. Св. Матвій, відомий також, як Левій, ідентифікує себе як колишнього митника, який, отже вважався за нечистого, публічного грішника, вигнанця із єврейського суспільства. Втім, саме його Господь Ісус покликав від роботи й багатства, аби він став Його учнем (Матвія 9:9-13). Матвій не лише став учнем Господа, але й був покликаний і посланий, як один з дванадцяти Господніх апостолів (Матвія 10:2-4). З часом він став євангелістом і його, натхненний Богом, запис Євангелія, поставив його на перше місце серед книг Нового Заповіту. Серед чотирьох Євангелій, саме Матвій зображує Христа особливим чином, як нового та більшого Мойсея, Який благодатно виконує Закон і Пророків (Матвія 5:17) та установлює Новий Заповіт спасіння у Своїй крові (Матвія 26:27-28). Євангеліє від Св. Матвія також добре знають і люблять за те, як він описує відвідини волхвів зі Сходу (Матвія 2:1-12); за Нагірну проповідь, що включає Блаженства та Отче наш (Матвія 5-7) і за запровадження Святого Хрищення та найвиразніше об’явлення Святої Трійці (Матвія 28:16-20). Передання не має певності про останнє поле праці Св. Матвія, як і немає чітких відомостей про те, чи помер він від старості, а чи мученицькою смертю. Тож, святкуючи цей день, ми дякуємо Богові за те, що Він могутнім чином керував Своєю Церквою і захищав її через Св. Матвія, який був покликаний і посланий Христом, аби служити вівцям Його пасовиська Святим Євангелієм.
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність – від Бога. І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє. Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служіння духа! Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу! Не прославилося-бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує, бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває! (2 Коринтян 3:4-11).
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, в Туреччині, групі туристів, яка заходила до храму, в якому колись служив Святий Миколай, екскурсовод запропонувала купити якщо не ікони по триста доларів за штуку, то бодай по свічці. А коли туристи почали відмовлятись від таких покупок, то почули від екскурсовода таку фразу: «Що ви за віруючі такі? Як же ви можете підійти/звернутись до святого без хоч-якого подарунка?»
Ось так на речі духовні та небесні ми переносимо наші земні та грішні уявлення. Світ любить підношення, діла, а деякі чиновники люблять навіть хабарі. Тож ми може думати, що так само діє і Бог, до Якого можна підступатись із грошима, цінними подарунками і, так би мовити, «рішати з Ним» свої питання і проблеми.
Сумно, але часом ми бачимо і служителів, які, хоча носять хреста, наслідують такі мирські та плотські підходи і всіляко заохочують до цього своїх парафіян. Ніби-то всім добре: і священики, і парафії через це мають кошти. І парафіяни, нібито повирішували всі свої питання із Богом. Проте добра зовсім немає.
Бо там, де є проповідування виправдання за діла, за пожертви, за гроші та всяке до того подібне, там насправді ніяких питань із Богом не вирішується. Там немає виправдання від Бога. Там є лише суд і гнів Божий. Хтось може заперечити: «Як так? Я ж приніс свої діла і гроші в Церкву! Коли я плачу податки – держава рада. Коли якийсь чиновник дуже впертий і натякає на хабар і я йому роблю який подарунок, то він тоді задоволений і моє питання нарешті вирішується. Тож так само, логічно має діяти і Бог!
«До того ж самі священики кличуть нас догоджати Богові і заслуговувати Собі прощення гріхів, Божу ласку і вічне життя різними добрими ділами. Вони самі проповідують, що треба так діяти, а ще ходити на прощі, вирушати в паломництва. Чим більше всього такого буде в нашому житті, тим більше шансів, що Бог змилується над нами і впустить нас до раю».
Священики можуть кликати так робити, бо є різні священики. Ті, що служать Христові, а отже перебувають у Христовому Слові, так робити не будуть. Вони будуть робити так, як каже Христос і Його Апостоли. І вони, звісно, будуть робити так, як робили Христові Апостоли. Якщо вони – не з Апостольської Церкви, то будуть кликати до чого завгодно, а не до Христа. А якщо з Апостольської Церкви, про яку ми сповідуємо: «Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву», то будуть кликати до того, до чого кличе нас сьогодні Апостол Павло, а через нього – Господь Святий Дух.
А до чого він нас кличе? Він каже: «Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність – від Бога». Апостол кидає ці слова наче кулі в обличчя фальшивих апостолів і проповідників. Вони вихваляються своїми здібностями і заявляють, що отримали їх від Бога. Насправді вони це лише вдають. Вони готові надавати свої цінні поради цілому світові, забуваючи пояснити усім людям, що вони діляться власними фантазіями, (сно)видіннями та ілюзіями, навіяними їм в кращому разі їхньою таки плоттю, а в іншому разі – противником людського роду.
Апостоли, як і всі істинні їхні учні та наступники, проповідники чистого, непофальшованого Євангелія, мають свої здібності від Бога. Це означає, що і Апостоли, і ми не надіємось і не уповаємо на щось своє, взяте з нашого розуму або фантазій. Ні, ми не проповідуємо вигаданого людьми. Ми уповаємо винятково на Бога. А отже, ми не пишаємось ні власними ділами, ані заслугами. Ми пишаємось ділами і заслугами Христа. І лише в Христі ми маємо нашу славу.
Коли пастир христить дитятко, чи навчає ту дитину пізніше Катехізису, дає їй Перше Причастя, навчає Божому Слову і проповідує тій вже дорослій людині і всім іншим, то він має це робити у такій само певності, яку має Апостол Павло – тобто бути цілком упевненим, що він промовляє і робить є Боже Слово. Саме про цю певність каже Апостол Павло.
Якщо ж пастир, проповідник такої певності не має і робить щось від себе, проповідує людським доктринам і видінням, то його повною мірою стосуються слова Христа: «Краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині...» (Мт. 18:6). Чому Господь промовляє таке грізні слова? Він їх промовляє, бо проповідник, який видає людську науку, людські видіння, вигадки та марення за Божі слова, є справжнім убивцею.
Ні, він не бере якусь рушницю і не стріляє з неї по людях, але він веде їх дорогою духовної смерті і гріха. Бо якщо він проповідує не Боже Слово, то проповідує різні диявольські омани. Але, якщо ми проповідуємо Боже Слово, тоді Бог робить нас, як каже Апостол «здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє». Бачите, Апостол не каже служителями Старого Заповіту і Нового Заповіту. Але служителями Нового Заповіту.
Чому Апостол на цьому наголошує? Хіба Старий Заповіт, Закон – не Боже Слово? Боже! То чому ж він ставить саме такий наголос? Такий наголос він ставить через те, що фальшиві учителі перекручують Боже Слово, надзвичайно звеличують Закон і замість того, аби він був підпорядкований Христові, Який його дав, вони беруться за Закон, аби навчати праведності діл, виправданню через діла Закону. Звідси і пропозиція не підходити з порожніми руками до святого або до Самого Господа Бога.
Іншими словами фальшиві учителі навчають уповати на власні діла і заслуги, на діла і заслуги святих таких як Святий Миколай, і всякому такому іншому. Вони вказують на Закон, з нього виводять свої закони і для спасіння вимагають дотримання таких законів. А якщо такого дотримання не буде достатньо, то вони пропонують свої молитви, якими будуть вимолювати прощення і спасіння у Бога для тих, хто не спромігся на повноцінне виконання Закону і законів?
Де ж тут віра у Христа? Її насправді немає. Ось чому Апостол каже, що буква вбиває. Тобто, Закон лише вимагає і вказує на гріх. Хто проповідує Закон і спасіння ділами закону, той якраз розкидається, наче кулями, буквою, яка вбиває. Не створює нове життя, не відроджує, а вбиває. Ось чому Христос промовляє такі грізні слова в Євангелії від Св. Матвія.
А оживлює лише Дух. Дух діє через Євангеліє Христове. Як це також пояснює Апостол Павло в Посланні до римлян: «Кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? … Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: Господи, хто повірив тому, що почув був від нас? Тож віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:13-15, 17).
Новий Заповіт, Євангеліє Христове не навчає, що від нас потрібні для нашого спасіння діла. Євангеліє, навпаки, каже нам про те, що Бог вже зробив для нас і для нашого спасіння – Бог дав Свого Сина Єдинородного для нас і за нас. Бо через те, що ми не могли виконати Його Закону, ми всі перебували під Божим судом і гнівом.
А Христос, Єдинородний Божий Син, стався людиною і забрав на Себе всі наші гріхи і провини. Він приніс за них повну і досконалу заплату. Він помер на нашому місці і замість нас. Він Собою примирив Бога з нами. І Христос дав і дає нам Свою божественну праведність, а отже і воскресіння, і вічне життя в Божому Царстві. Він дає нам Своє істинне тіло і кров у Святій Вечері, а з ними - теж праведність і життя вічне.
Апостол Павло каже: «Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служіння духа! Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!»
Чуєте, любі брати і сестри? Служіння Закону – це служіння смерті. Служіння Закону було славне, бо воно штовхало розкаяних грішників шукати втіху у Христі. А хто навчав і навчє у спасінні уповати на діла, той насправді штовхає своїх слухачів і учнів до смерті, насамперед до смерті духовної і вічної.
Проте служіння Духа, служіння Євангелія – славне, бо воно творить віру в Христа, воно цю віру зміцнює і покріпляє. Бо тут нічого не сказано про людські діла, а тут говориться лише про Христа. Про те, як вічний Божий Син, з любові Божої до кожного з нас, стався людиною і як Він помер за наші гріхи, щоб ми мали прощення. І про те, як Ісус воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, мав праведність, і воскресіння, і вічне життя.
Це все виявляє лише Святий Дух. І проповідник, який це проповідує – служитель Нового Заповіту. Ось тоді через Євангеліє діє Святий Дух. І через цю дію, це служіння чистого проповідування Євангелія ще називається служінням Духа, Який оживлює, дає життя, відроджує і обновлює. І через Христа ми виконуємо Закон.
Без Христа, звісно, Закон виконати неможливо. Але коли Дух оживив нас, то Він вже нас не кидає, а живе далі в нас. Апостол навчає нас про те, що наші тіла – храм Духа Святого. І навіть більше! В іншому місці він каже: «Бо Законом я вмер для Закону, щоб жити для Бога. Я розп'ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:19, 20).
І тоді, звісно, ми любимо Закон і
прагнемо жити відповідно до нього. Але ми вже не під караючим мечем за будь-яку
провину, а в лагідних обіймах благодатного Отця Небесного. І якщо ми десь
навіть спіткнемось, то ми знаємо, що наше спасіння залежить не від Закону, не від наших діл, а від Христа, від Його
любові, яка ніколи не перестає і якою ми будемо радіти повіки віків у Царстві
Божому. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами!
Амінь (2 Кор. 13:13).
Сьогодні ми згадуємо Превелебного доктора і професора Курта Маркворта, великого святого і учителя Християнської Церкви, пастиря і сповідника і дякуємо за нього Господу. Професор Маркворт був тим богословом, який значною мірою і безпосередньо вплинув на відродження і становлення Української Лютеранської Церкви, як через свої поради, книги так і через лекції та семінари, які він проводив в Україні.
