неділя, 26 вересня 2021 р.

Заповіт залишається незмінним: проповідь на 14-у неділю по П'ятидесятниці

                                  
                                ЗАПОВІТ ЗАЛИШАЄТЬСЯ НЕЗМІННИМ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Браття, кажу я по-людському: навіть людського затвердженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає. А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: «і насінням», як про багатьох, але як про одного: «і Насінню твоєму», яке є Христос. А я кажу це, що заповіту, від Бога затвердженого, Закон, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обітницю він зруйнував. Бо коли від Закону спадщина, то вже не з обітниці; Авраамові ж Бог дарував із обітниці. Що ж Закон? Він був даний з причини переступів, аж поки прийде Насіння, якому обітниця дана була; він учинений був Анголами рукою посередника. Але посередник не є для одного, Бог же один. тож, чи ж Закон проти Божих обітниць? Зовсім ні! Якби-бо був даний Закон, щоб він міг оживляти, то праведність справді була б від Закону! Та все зачинило Писання під гріх, щоб віруючим була дана обітниця з віри в Ісуса Христа (Галатів 3:15-22). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа (Гал. 1:3) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, історія людства наповнена заповітами. Довкола заповітів відбуваються інколи різні перипетії і ці всі історії служать канвою вже для цікавих художніх творів. Заповідач може когось дуже потішити, а когось дуже розчарувати. Проте його слово про його майно, про спадщину – закон. Ніхто немає права його скасовувати.  Принаймні ніхто немає морального права так робити. 

Тож ми з повагою ставимось до людського заповіту або ж як ми ще його називаємо останньою волею покійної людини. Заповіту ми притримуємось і виконуємо. Ми так робимо, бо так правильно. А як ми дивимось на людей, які зневажають заповіт і які роблять все всупереч тому заповітові?  Ми, звісно, на таких людей дивимось як на грабіжників і злодіїв, які беруть не своє, не те, що їм належить і руйнують самі основи суспільства. 

Сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла теж звертається до теми заповітів. І нагадує нам: «Навіть людського затвердженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає». Так діє людство споконвіків. Таку вагу мають людські слова. Тим більшу вагу повинні мати слова Божі! І Апостол Павло нагадує про обітницю Бога Авраамові і його нащадкам: «А обітниці дані були Авраамові й насінню його». 

Чому Павло піднімає цю тему заповіту? Бо за його днів, як і за наших, зявилось чимало фальшивих проповідників, які перекручували Боже Слово і наголошували, що спасіння дається через виконання Закону.  Вони наголошували на цьому і вимагали від тих, хто хотів спастись, щоб вони виконували Закон, тобто у спасіння уповали на діла Закону, на власні діла, на діла зроблені ними. 

Апостол Павло спростовує таких проповідників і учителів і нагадує їм і нам, що обітниця Божа була раніше від Закону. Навіть Авраамові і його нащадкам, які чекали на прихід Христа, обітниця була дана за 430 років до Мойсея. А ще до Авраама ми, звісно памятаємо наших прабатьків, Адама і Єву. І вони теж чули слова благодатного Бога, Який проголошував суд змієві і обітницю нашим прабатькам: «Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту» (1 М. 3:15). 

Авраам же мав обітницю від Бога, що саме його Насіння, тобто Христос буде Спасителем світу. І саме в Насінні Авраама, тобто у Христі, будуть благословенні всі народи землі. Кожен, хто вірує в Христа, буде спасенний. Тож Авраама правильно називають і патріархом віри і отцем усіх віруючих, тобто християн.  Авраам був виправданий вірою в обітницю, тобто вірою в грядущого Христа, як написано: «І увірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» (1 М. 15:6). 

До Закону ще було понад 400 років. А Авррам був вже виправданий. Як він був виправданий? Ділами Закону?  Ні, бо Закону ще й близько не було. Авраам був виправданий вірою в своє Насіння – вірою в Христа. Бог дав таку обітницю і її ніколи не скасовував. Всі, хто вірували в Христа грядущого, були виправдані через віру. 

Через віру був виправданий Ісак. Через віру був виправданий Яків. Через віру був виправданий Йосип і всі патріархи, усі віруючі люди, які жили до Закону. А як же від часу Закону? Невже Закон припинив дію обітниці і від часу Мойсея для спасіння слід було робити діла?  Ні. І сьогодні Апостол нам каже: «Заповіту, від Бога затвердженого, Закон, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обітницю він зруйнував». 

Звідки Авраам і всі патріархи отримували свою праведність? Від Бога, з благодаті Божої, через віру! Закон, який прийшов через чотириста тридцять років не може скасувати заповіту Божого про виправдання вірою усіх тих, хто уповає на Христа.   Авраам не був виправданий Законом, до якого ще було понад 400 років. Авраам не був виправданий ділами, бо якби він був виправданий ділами, то про це сказав би Мойсей, через якого Бог був дав Закон. 

Але Мойсей, через якого Бог дав Закон, і якому Бог дав слова для написання перших пяти книг Біблії, чітко пише: «І увірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність». Бог ніколи не основував обітниці про благословення або про спасіння на наших ділах. Він дарує спасіння винятково зі Своєї благодаті, невимовної до нас Божої любові – любові, якої ми не заслужили і ніколи не заслужимо ніякими ділами. 

            Бог постановив спасати нас не через наші діла, а через Насіння – через Христа, обітницю про Якого Він був проголосив ще в раю і виконання якої Він здійснив через Насіння Авраама, адже Христос – прямий нащадок Авраама. Бог підтвердив цю обітницю і цей заповіт смертю Насіння – смертю Свого Сина на хресті. Саме Його Бог віддав у жертву за наші гріхи. Сам Син Божий став тим Насінням, істинною людиною, нащадком Авраама, Який забрав на Себе гріх світу, обмив усі гріхи Своєю святою і невинною кровю і помер на нашому місці і замість нас і воскрес, аби ми мали прощення гріхів і благословення вічного життя.  

Як написано «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Це Божа остання воля. Це Божий заповіт. Він іншого заповіту не робить і іншого заповіту Він не бажає. Якщо люди не наважуються і вважають за негідне міняти заповіт покійної людини, то хто наважується і міняє заповіт Божий?  Міняють його, звісно, лукаві вороги Божі.

А Бог наче каже нам: «Я знаю, що ви грішні. Але ваші всі гріхи Я поклав на Свого Сина. Він поніс усі до одного ваші гріхи на хрест Голгофи і там Він приніс Себе у святу і досконалу жертву за всі ваші гріхи та переступи. Смертю Свого Сина Я підтвердив, що кожен, хто вірує в Нього, отримує прощення гріхів, здобуте Ним і вічне життя, яке Він дарує вам у Його воскресінні». 

Бог дав цю обітницю і зробив цей заповіт ще до Закону. А для чого Бог дав Закон? Апостол пояснює: «Він був даний з причини переступів, аж поки прийде Насіння, якому обітниця дана була; він учинений був Анголами рукою посередника». Заповіт Авраамові був даний Богом особисто, без посередників. А Закон був даний через Мойсея. 

І мета Закону – виявляти гріх, показувати нам нашу величезну проблему. Бо коли до нас промовляє Закон, то що він робить, як не виявляє нам наші переступи проти Божих Заповідей? Що він робить, як не доводить нас до повної і абсолютної зневіри у наших власних силах і можливостях спастися? «Бо жадне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом-бо гріх пізнається», – пише в Посланні до римлян Апостол Павло (3:20). 

Закон веде нас до Христа.  Закон спрямовує нас до Христа, бо Закон свідчить нам, що ми ніколи не зможемо виконати Закон досконало. Ось чому Бог дав нам Закон. Хтось може подумати: «Невже пастир ганить Закон?»  Боронь Боже! Закон – святий і добрий. Проблема в нас. Ми – не святі і грішні. А Закон вимагає від нас святості, якої нам ніколи самим не здобути. Ось так Закон і виховує нас, і штовхає нас в обійми Христа, Який святий і люблячий, і благодатний Бог. 

І Він нічого від нас не вимагає. Він навпаки виконав Закон на нашому місці і замість нас. І Христів заповіт полягає у тому, щоб Його заслуги, усе що Він здобув – давалось віруючим у Нього. А що Він здобув?  Прощення гріхів і вічне життя. Його заповіт такий – кожен, хто вірує в Нього, має прощення гріхів, праведність і вічне життя. 

            І що тоді нам залишається робити?  Славити доброту і милість нашого Заповідача – Бога. Авраам не заробив праведності своїми ділами. Але він увірував і його віра зарахована йому у праведність. І ми так само не заслуговуємо і не заробляємо праведності своїми ділами. Але Бог дарує нам усе. 

            Звісно, ми можемо зайняти позицію нерозумного отримувача спадщини і заявляти: «Не потрібна мені така спадщина! Не потрібна мені праведність у дар!  Я її зароблю або заслужу своїми ділами!»  Ну, що ж можна спробувати. Проблема лише в одному – людського віку всього сімдесят, а при силах – вісімдесят літ. А праведність треба заробляти не сімдесят-вісімдесят літ  і не одну тисячу років. Для людини, народженої грішною і духовно мертвою, не вистачить навіть цілої вічності. 

«Якби-бо був даний Закон, щоб він міг оживляти, то праведність справді була б від Закону!», – каже нам сьогодні Христів Апостол. Проблема в тому, що Закон не оживлює. Убити він може, а оживити ні. Як ти не старайся, але ділами Закону ніколи не оживеш до духовного життя, до життя вічного. Оживлює лише Христос. 

І через це Св. Павло завершує сьогодні: «Та все зачинило Писання під гріх, щоб віруючим була дана обітниця з віри в Ісуса Христа». Поза Христом усе – гріх, каже Апостол. А де є Христос – а Він там, де є віра в Нього, лише там є прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя. Бог дає усім нам, любі віруючі брати і сестри, прощення гріхів і вічне життя винятково зі Своєї любові і благодаті, без будь-якої заслуги з нашого боку і без будь-якого нашого діла. А заради Христа. В Його святе Імя. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим..! Амінь (Гал. 6:18).

Немає коментарів: