(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність – від Бога. І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє. Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служіння духа! Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу! Не прославилося-бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує, бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває! (2 Коринтян 3:4-11).
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, в Туреччині, групі туристів, яка заходила до храму, в якому колись служив Святий Миколай, екскурсовод запропонувала купити якщо не ікони по триста доларів за штуку, то бодай по свічці. А коли туристи почали відмовлятись від таких покупок, то почули від екскурсовода таку фразу: «Що ви за віруючі такі? Як же ви можете підійти/звернутись до святого без хоч-якого подарунка?»
Ось так на речі духовні та небесні ми переносимо наші земні та грішні уявлення. Світ любить підношення, діла, а деякі чиновники люблять навіть хабарі. Тож ми може думати, що так само діє і Бог, до Якого можна підступатись із грошима, цінними подарунками і, так би мовити, «рішати з Ним» свої питання і проблеми.
Сумно, але часом ми бачимо і служителів, які, хоча носять хреста, наслідують такі мирські та плотські підходи і всіляко заохочують до цього своїх парафіян. Ніби-то всім добре: і священики, і парафії через це мають кошти. І парафіяни, нібито повирішували всі свої питання із Богом. Проте добра зовсім немає.
Бо там, де є проповідування виправдання за діла, за пожертви, за гроші та всяке до того подібне, там насправді ніяких питань із Богом не вирішується. Там немає виправдання від Бога. Там є лише суд і гнів Божий. Хтось може заперечити: «Як так? Я ж приніс свої діла і гроші в Церкву! Коли я плачу податки – держава рада. Коли якийсь чиновник дуже впертий і натякає на хабар і я йому роблю який подарунок, то він тоді задоволений і моє питання нарешті вирішується. Тож так само, логічно має діяти і Бог!
«До того ж самі священики кличуть нас догоджати Богові і заслуговувати Собі прощення гріхів, Божу ласку і вічне життя різними добрими ділами. Вони самі проповідують, що треба так діяти, а ще ходити на прощі, вирушати в паломництва. Чим більше всього такого буде в нашому житті, тим більше шансів, що Бог змилується над нами і впустить нас до раю».
Священики можуть кликати так робити, бо є різні священики. Ті, що служать Христові, а отже перебувають у Христовому Слові, так робити не будуть. Вони будуть робити так, як каже Христос і Його Апостоли. І вони, звісно, будуть робити так, як робили Христові Апостоли. Якщо вони – не з Апостольської Церкви, то будуть кликати до чого завгодно, а не до Христа. А якщо з Апостольської Церкви, про яку ми сповідуємо: «Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву», то будуть кликати до того, до чого кличе нас сьогодні Апостол Павло, а через нього – Господь Святий Дух.
А до чого він нас кличе? Він каже: «Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність – від Бога». Апостол кидає ці слова наче кулі в обличчя фальшивих апостолів і проповідників. Вони вихваляються своїми здібностями і заявляють, що отримали їх від Бога. Насправді вони це лише вдають. Вони готові надавати свої цінні поради цілому світові, забуваючи пояснити усім людям, що вони діляться власними фантазіями, (сно)видіннями та ілюзіями, навіяними їм в кращому разі їхньою таки плоттю, а в іншому разі – противником людського роду.
Апостоли, як і всі істинні їхні учні та наступники, проповідники чистого, непофальшованого Євангелія, мають свої здібності від Бога. Це означає, що і Апостоли, і ми не надіємось і не уповаємо на щось своє, взяте з нашого розуму або фантазій. Ні, ми не проповідуємо вигаданого людьми. Ми уповаємо винятково на Бога. А отже, ми не пишаємось ні власними ділами, ані заслугами. Ми пишаємось ділами і заслугами Христа. І лише в Христі ми маємо нашу славу.
Коли пастир христить дитятко, чи навчає ту дитину пізніше Катехізису, дає їй Перше Причастя, навчає Божому Слову і проповідує тій вже дорослій людині і всім іншим, то він має це робити у такій само певності, яку має Апостол Павло – тобто бути цілком упевненим, що він промовляє і робить є Боже Слово. Саме про цю певність каже Апостол Павло.
Якщо ж пастир, проповідник такої певності не має і робить щось від себе, проповідує людським доктринам і видінням, то його повною мірою стосуються слова Христа: «Краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині...» (Мт. 18:6). Чому Господь промовляє таке грізні слова? Він їх промовляє, бо проповідник, який видає людську науку, людські видіння, вигадки та марення за Божі слова, є справжнім убивцею.
Ні, він не бере якусь рушницю і не стріляє з неї по людях, але він веде їх дорогою духовної смерті і гріха. Бо якщо він проповідує не Боже Слово, то проповідує різні диявольські омани. Але, якщо ми проповідуємо Боже Слово, тоді Бог робить нас, як каже Апостол «здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє». Бачите, Апостол не каже служителями Старого Заповіту і Нового Заповіту. Але служителями Нового Заповіту.
Чому Апостол на цьому наголошує? Хіба Старий Заповіт, Закон – не Боже Слово? Боже! То чому ж він ставить саме такий наголос? Такий наголос він ставить через те, що фальшиві учителі перекручують Боже Слово, надзвичайно звеличують Закон і замість того, аби він був підпорядкований Христові, Який його дав, вони беруться за Закон, аби навчати праведності діл, виправданню через діла Закону. Звідси і пропозиція не підходити з порожніми руками до святого або до Самого Господа Бога.
Іншими словами фальшиві учителі навчають уповати на власні діла і заслуги, на діла і заслуги святих таких як Святий Миколай, і всякому такому іншому. Вони вказують на Закон, з нього виводять свої закони і для спасіння вимагають дотримання таких законів. А якщо такого дотримання не буде достатньо, то вони пропонують свої молитви, якими будуть вимолювати прощення і спасіння у Бога для тих, хто не спромігся на повноцінне виконання Закону і законів?
Де ж тут віра у Христа? Її насправді немає. Ось чому Апостол каже, що буква вбиває. Тобто, Закон лише вимагає і вказує на гріх. Хто проповідує Закон і спасіння ділами закону, той якраз розкидається, наче кулями, буквою, яка вбиває. Не створює нове життя, не відроджує, а вбиває. Ось чому Христос промовляє такі грізні слова в Євангелії від Св. Матвія.
А оживлює лише Дух. Дух діє через Євангеліє Христове. Як це також пояснює Апостол Павло в Посланні до римлян: «Кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? … Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: Господи, хто повірив тому, що почув був від нас? Тож віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:13-15, 17).
Новий Заповіт, Євангеліє Христове не навчає, що від нас потрібні для нашого спасіння діла. Євангеліє, навпаки, каже нам про те, що Бог вже зробив для нас і для нашого спасіння – Бог дав Свого Сина Єдинородного для нас і за нас. Бо через те, що ми не могли виконати Його Закону, ми всі перебували під Божим судом і гнівом.
А Христос, Єдинородний Божий Син, стався людиною і забрав на Себе всі наші гріхи і провини. Він приніс за них повну і досконалу заплату. Він помер на нашому місці і замість нас. Він Собою примирив Бога з нами. І Христос дав і дає нам Свою божественну праведність, а отже і воскресіння, і вічне життя в Божому Царстві. Він дає нам Своє істинне тіло і кров у Святій Вечері, а з ними - теж праведність і життя вічне.
Апостол Павло каже: «Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служіння духа! Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!»
Чуєте, любі брати і сестри? Служіння Закону – це служіння смерті. Служіння Закону було славне, бо воно штовхало розкаяних грішників шукати втіху у Христі. А хто навчав і навчє у спасінні уповати на діла, той насправді штовхає своїх слухачів і учнів до смерті, насамперед до смерті духовної і вічної.
Проте служіння Духа, служіння Євангелія – славне, бо воно творить віру в Христа, воно цю віру зміцнює і покріпляє. Бо тут нічого не сказано про людські діла, а тут говориться лише про Христа. Про те, як вічний Божий Син, з любові Божої до кожного з нас, стався людиною і як Він помер за наші гріхи, щоб ми мали прощення. І про те, як Ісус воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, мав праведність, і воскресіння, і вічне життя.
Це все виявляє лише Святий Дух. І проповідник, який це проповідує – служитель Нового Заповіту. Ось тоді через Євангеліє діє Святий Дух. І через цю дію, це служіння чистого проповідування Євангелія ще називається служінням Духа, Який оживлює, дає життя, відроджує і обновлює. І через Христа ми виконуємо Закон.
Без Христа, звісно, Закон виконати неможливо. Але коли Дух оживив нас, то Він вже нас не кидає, а живе далі в нас. Апостол навчає нас про те, що наші тіла – храм Духа Святого. І навіть більше! В іншому місці він каже: «Бо Законом я вмер для Закону, щоб жити для Бога. Я розп'ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:19, 20).
І тоді, звісно, ми любимо Закон і
прагнемо жити відповідно до нього. Але ми вже не під караючим мечем за будь-яку
провину, а в лагідних обіймах благодатного Отця Небесного. І якщо ми десь
навіть спіткнемось, то ми знаємо, що наше спасіння залежить не від Закону, не від наших діл, а від Христа, від Його
любові, яка ніколи не перестає і якою ми будемо радіти повіки віків у Царстві
Божому. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами!
Амінь (2 Кор. 13:13).
Немає коментарів:
Дописати коментар