неділю, 12 вересня 2021 р.

Іти виправданим: проповідь на 12-у неділю по П'ятидесятниці

                                         ІТИ ВИПРАВДАНИМ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів. Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один – фарисей, а другий був митник.  Фарисей, ставши, так молився про себе: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.  Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного!»... Говорю вам, що радше цей повернувся до дому свого виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться  (Євангеліє від Св. Луки 18:9-14). 

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, притча про фарисея і митника – дуже відома. Проте цю притчу ми практично щороку чуємо на службі Божій в церкві, а для тих, хто прочитує Біблію за рік, ця притча лунає ще частіше. Чи потрібна нам ця притча так часто?  Чи потрібна нам ця притча взагалі? Ми можемо подумати, що оскільки ми – не фарисеї, то й притча нам не потрібна. 

Хоча фарисеї були справді юдейською сектою, чи ми справді так далеко стоїмо від фарисеїв – не так від їхнього способу життя, як від способу їхнього мислення? До-речі про спосіб життя – послухай те, як Господь ганить фарисеїв: «Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки в синагогах та привіти на ринках! Горе вам, бо ви як гроби непомітні, люди ж ходять по них і не знають того...» (Лк. 11:43, 44). 

А трохи далі Господь застерігає Своїх учнів про книжників і, очевидно, що таке саме застереження стосується і фарисеїв: «Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки в синагогах, і перші місця на бенкетах, що вдовині хати поїдають, і моляться довго напоказ, вони тяжче осудження приймуть!» (Лк. 20:46, 47). 

Фарисеї люблять почесті, хвалу, пошану, перші місця в суспільстві – а хіба ми такого не любимо?  Хіба це не спільний знаменник, що єднає нас із фарисеями? Господь застерігає нас, щоб ми їм не уподібнювались у нашому бажанні мати похвалу від світу – навіть від нашого рідного українського суспільства.  

Резонно може постати питання: «А кого ж тоді мають хвалити люди?»  Відповідь на це питання ми знаходимо в Нагірній проповіді Господа: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16). Віруючий, Божа дитина хотітиме, щоб хвалили не його і не її, а Отця Небесного. 

Фарисеї люблять похвалу саме собі. Фарисеї люблять абсолютну увагу до самих себе.  Фарисеї люблять першість у всьому і показність особливо на велелюдних зібраннях. Тож чи далеко ми таки відійшли від фарисеїв? А ще фарисеї, як показує нам сьогодні Господь, дуже люблять молитви на показ.  

І ті молитви – дуже особливі. Сьогодні в нашій притчі ми чуємо саме таку молитву. Вона починається з подяки. Проте навіть ця подяка не звичайна, а особлива.  Фарисей дякує Богові, що він – зовсім інша людина, ніж люди довкола нього. Він – абсолютно інший, ніж ті, хто не є фарисеями. 

Він каже про себе: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні…»  Іншими словами він хвалиться перед Богом, що він – не здирщик.  Він хвалиться, що він – праведний. І він хвалиться, що він – цнотливий, сповнений чистоти і невинності. Всі інші люди не такі. Він – один і єдиний в своєму роді. Він виділяється усіма своїми чеснотами з-посеред інших людей. 

Всім іншим людям потрібно каятися у своїх гріхах.  Всім іншим людям потрібно вибачатись перед іншими людьми за свої помилки і переступи.  Але як добре, що цього не треба робити йому, фарисеїві, який настільки вищий, духовніший і святіший від інших людей.  

Вищий, духовніший, святіший? Треба брати вище – він високо-духовний і святий!  Бо що означає праведний, як не той, хто вже має праведність і готовий з почестями вступати в Царство Небесне?  Тож фарисей хвалиться своєю праведністю. Та й хіба ми не чуємо розмов про те, що та або та людина була настільки добра і свята, що своїм життям заслужила на те, щоб увійти в Царство Небесне і мати вічне життя? 

Чи так далеко ми відійшли від фарисеїв.  Та повернімось до молитви нашого фарисея. Він продовжує дякувати Богові за те, що він не такий «як цей митник», якого він побачив у храмі, дав йому повну і ґрунтовну оцінку та засудив його до пекла. Фарисей далі хвалиться, порівнюючи себе з митником: «Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» 

Якби він був Україні, то теж міг би згадувати про те, що в певну пору року він не їсть мяса, сиру і не вживає ніяких молочних продуктів, а буває що й риби! А ще скільки він дав був грошей на будівництво храмів або на позолоту куполів. І скільки ще різного добра він був зробив різним людям довкола себе. 

Наш фарисей обмежується лише двома пунктами своїх діл: піст і десятина. Він ретельно слідкує за тим, що їсти і пити і чого не їсти та не пити. Звісно, що він пильнує також за такими невірними як цей митник, бо коли той не постить у дні, коли треба постити згідно із фарисейськими правилами, то фарисеям і нашому фарисеєві зокрема це впадає в око. Митники не полюбляють пісного меню – вони люблять нормальну, здорову їжу. 

А також фарисей ретельно пильнує за десятиною. Кожна десята гривня йде на пожертви. Навіть м’ята, яку він вирощує або навіть купує – теж десятина з того відважується або відраховується на пожертву.  Хіба митники дають десятину?  Якби ж то вони давали десятину, то храм купався б у грошах, золоті і коштовностях, а служителі їздили б на колісницях із логотипом «Мерседеса»! 

Та вони не такі святі і праведні як фарисеї. Вони взагалі неправедні і не святі, бо вони – не фарисеї! Взагалі, як вони можуть приходити до храму, будучи грішними? Храм – це доречне місце тільки для таких праведних фарисеїв, для тих, хто вчасно постить і дає десятину, хіба ні? Ось як мислить і наш фарисей із притчі і багато інших фарисеїв. 

А як нам подобається порівнювати себе з іншими не на користь, звісно, інших? Нам подобається, коли ми кращі за інших. Ми любимо бачити, що в нашому оці немає заскалки, яку ми бачимо в оці нашого брата або нашої сестри. Нам хочеться бути кращими за інших і часто ми готові, що ми краще діємо, краще говоримо, краще розуміємо і більше робимо, даємо, навчаємо тощо. Ми ж зовсім не фарисеї, правда ж? 

А здалека в час цієї піднесеної красномовної молитви стояв митник, подібним на якого найбільше боявся бути наш фарисей. І що ж він говорить? Як він молиться? Чи він вихваляється?  Та ні! Йому немає чим хвалитись перед Богом. Йому лише чим перед Богом соромитись. 

Ось чому наш митник «здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного!»... Він знав, що в ньому нічого святого і праведного немає. І він це визнавав. Він знав, що він мав лише одне – гріх. А гріхом не хваляться. Гріха соромляться. І він свої гріхи перед Богом визнавав і їх соромився. 

Митник визнав, що він – грішний, а Бог – святий. І митник не міг претендувати на Царство Боже і вічне життя, бо гріх, який мають усі без винятку люди, заслуговує лише на одну плату – смерть і вічні муки в аду. 

Але наш митник також вірив і визнавав, що Бог – милостивий. Він сповідував, що Бог повний милості, милосердя до грішників і тому просив, аби Бог виявив милість до нього, бідного і нещасного грішника. Через це він бє  себе в груди, визнаючи, що він грішник, який заслуговує лише на кару Божу, смерть і ад. Але в тих грудях б’ється розкаяне серце, яке прагне милості Божої, яку Бог обіцяє у Христі, Своєму Синові і нашому Спасителеві. 

Яке серце бється в наших грудях, любі брати і сестри. Ви можете на це дати відповідь самі собі. Але найкращу відповідь може дати Бог, Який дивиться не на обличчя, як фарисей, а дивиться Бог на серце – так як Він був дивився на серце, коли на царя Ізраїля обирав віруючого юнака Давида. 

Наш Господь Ісус Христос проголошує вирок і фарисеєві, і митникові: «Говорю вам, що радше цей повернувся до дому свого виправданий, аніж той». Чому митник виправданий, а фарисей, який називає себе праведним, насправді засуджений? Не через якісь діла, які робив митник він виправданий, а через уповання на Божу милість у Христі. Він звернувся до Бога у розкаянні: в каятті та вірі і Бог виявив йому милість і дав йому прощення, яке Син Божий здобув на хресті Голгофи. Віра митника зарахована йому в праведність, здобуту Христом у Його світлому воскресінні, коли Він на третій день вийшов переможцем над смертю із гробу. 

Наш Господь і Спаситель завершує притчу на сьогодні такими словами: «кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться». Кожен, хто вірує, що він достатньо святий і праведний своїм життям і поведінкою – кожен, хто вірує, що своїми ділами він може заслужити вічне життя – буде упокорений, а отже невиправданий, тобто засуджений. 

Кожен, хто визнає перед Богом, що він – грішник і що йому немає чим перед Богом хвалитись, а уповає Він лише на Божу милість у розп’ятому і воскреслому Сині Божому, буде піднесений Самим Богом. Спочатку у словах відпущення гріхів, у виправданні, у прийнятті до Господнього Столу накритого Христом у Його тілі та крові під хлібом і вином Святої Вечері, а потім і до вічного життя у воскресінні в День повернення Христа, нашого Господа у славі. 

Сьогодні ж, любі брати і сестри, упокорюймося перед нашим милостивим Богом і визнаваймо наші гріхи.  Просімо Його милості і уповаймо на Христа з непохитною вірою, що на Бог – милостивий, люблячий і благодатний, і що Він хоче нашого спасіння, і все для нашого спасіння зробив, пославши нам Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Заради Христа. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.

Немає коментарів: