ПОПРАВИТИ ДОРОГИ І ЖИТИ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Слово, що було до Єремії від Господа, говорячи: «Стань у брамі Господнього дому, і прокажеш там слово оце та промовиш: Послухайте слово Господнє, ввесь Юдо, що ходите брамами цими вклонятися Господу. Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Поправте дороги свої й свої вчинки, й Я зроблю, що ви житимете на цім місці! Не надійтесь собі на слова неправдиві, щоб казати: «Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут!» Бо якщо ви насправді поправите ваші дороги та ваші діла, якщо один одному будете справді чинити справедливо, не будете тиснути чужинця, сироту та вдову, не будете лити невинної крови на місці цьому, і за іншими богами вслід не підете собі на біду, то зроблю, що ви пробуватимете на цім місці, у Краю, що його дав Я вашим батькам відвіку навіки! (Єремії 7:1-7).
Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.
Дорогі брати і сестри, в Україні з часу проголошення незалежності набуло популярності слово «оберіг». Оберіг – це якийсь магічний предмет, який має оберігати ваш дім, оселю від усякого зла. Язичники вірують, якщо його почепити в потрібному місці, то він зможе проганяти нечисту силу та всяке пов’язане з нею лихо. Віра в оберіг подібна до віри в деяких людей у те, що вербові гілки, освячені в певний день, вбережуть хату від блискавки. Є багато інших подібних вірувань про різні предмети, освячені і неосвячені, що вони захищають від певного виду зла.
Людина, яка має оберіг, покладає тоді на нього надію. І, фактично, такий оберіг, починає в житті такої людини виконувати роль якщо не Бога, то якогось божества або, принаймні, ангела-хранителя. Ось так і настає відхід від Бога і поклоніння ідолам. Адже Богом для нас є те, на що ми покладаємо нашу надію – той або те, на що ми уповаємо. Звісно, коли ми починаємо уповати на якусь смертну людину, гроші, владу, предмети, то вони стають для нас богами. І тоді ми коїмо жахливий гріх проти Бога і переступаємо Його найпершу заповідь.
Хтось може сказати: «Але що в цьому такого поганого? Я ж просто купив такий гарний, пахучий оберіг і повісив його на стіну у своїй квартирі чи будинкові. Я ж далі молюся «Отче наш», ходжу до церкви і навіть даю в церкву пожертви». Це дуже погано! Адже Бог каже: «Хай не буде тобі інших богів переді Мною! Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене» (2 М. 20:3-5).
Бог ревнує нас до всяких оберегів і ревнує не безпідставно. Він знає, що робить. І Він робить це задля нашого добра. Бог прагне добра всім людям. Бог «хоче» – пише Апостол Павло «щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4). Провина ж за погибель і вічні муки в аду – лягає винятково на людей, що відкинули Бога і не вірували в Нього.
Сьогодні Слово Боже – з книги Св.
Пророка Єремії і воно звернуте до людей, які вважали, що вони вірують в Бога і
які ходили до храму. Єремія був
священиком і проповідником Божого Слова. Бог покликав його до пророцького
служіння і те служіння було дуже важливе і дуже важке, адже юдеї перебували в
жахливій омані, як і багато-хто з українців теж перебувають в омані.
Що це за омана? Це віра в те, що ти віруюча людина. При цьому самої віри, тобто істинної віри в людині немає. Юдеї ходили в храм, там молилися і приносили жертви. Зовні, якщо дивитись лише на храм, можна було побачити дуже віруючий народ. Але що вони робили після відвідування храму? Що вони робили після церкви?
Своїм життям вони виявляли невірство. Вони демонстрували один одному і цілому світові, що вони – люди релігійні, але не істинні віруючі. Господь через пророка докоряв Своїм богомольцям: «Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Поправте дороги свої й свої вчинки, й Я зроблю, що ви житимете на цім місці!» Вони ходили в храм, поклонялися Богові, але дороги їхні і вчинки їхні були злі.
Вони уповали не на Бога, не на грядущого Христа, а на храм! Для них головним була будівля, а не Бог. Це все одно, що хтось вважав би квартиру або будинок головнішим за тих, хто в ньому живе. Вони ставилися до храму, як чимало українців ставляться до різних оберегів, мощей тощо. Надія покладається на предмет, а не на живого Бога – Того, Хто створив і предмет, і світ, і все, що є на світі.
Бог дав народові храм, аби в ньому народ молився до Нього, чекаючи на прихід Месії, а народ почав ставитись до храму, як до оберега або ж якогось амулету. Люди вважали, що вони можуть робити що завгодно – головне, що в них є храм Господній. Вони можуть не вірувати в грядущого Христа і коїти різні гидоти в очах Божих, думали вони, але через те, що в Єрусалимі храм Господній, то, звісно Бог буде Свій дім захищати. А зі Своїм домом Він захищатиме і Єрусалим, їхню столицю, в якій вони живуть і роблять, що хочуть.
Тож Господь застерігає народ в омані: «Не надійтесь собі на слова неправдиві, щоб казати: «Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут!» І вказує, що вони – невіруючі, бо їхнє невірство видно з їхніх діл. А що ж вони таке робили? Вони чинили несправедливість один одному. Вони ошукували одне одного, одне одного обманювали і займалися шахрайством.
Вони зруйнували правосуддя. В їхніх судах все вирішували хабарі. В краю справедливості не було. До чужинців, які були серед них, вони теж ставились несправедливо. Закон забороняв дискримінацію людей з інших народів, але їм було вже давно байдуже до закону. Чужинців вони утискували. Адже чужинці не мали такого захисту в їхньому краю, з них можна було знущатись.
Врешті-решт, як і не мали надійного захисту вдови і сироти. Не було чоловіків їхніх і батьків, які могли б заступитись за своїх дружин і дітей. І це розв’язувало руки «богомольцям», щоб утискувати і вдовиць, і сиріт. Нажива застилала їм очі і ради неї вони були готові на все. А коли хтось ставав на їхньому шляху, то вони готові були таку людину вбити і вбивали. Вони проливали невинну кров.
Тож якому Богові вони поклонялись? Хіба чекали вони на Христа? Вони в істинного Бога не вірували, а ходили за чужими богами. І не грає ролі як вони називались, ваалами, астартами, царицями небесними – то все були чужі боги, а де є уповання на щось поза Христом – там фальшива релігія і наявність храму Господнього нічим не допоможе.
Тож який
вихід був у юдеїв? Господь кличе їх: «Поправте дороги свої й свої вчинки…»
Господь кличе їх до покаяння. Вони повинні розкаятись у своїх злих учинках,
визнати власне невірство і покласти надію на Господа. Їхня віра має виявлятись у
їхніх ділах. Хоча вони жили майже за
шістсот років до Різдва Христового і до служіння Св. Апостола Якова, Святий Дух
говорив про одне й те саме через Пророка Єремію і через Апостола Якова, який
писав: «Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?... Бо як
тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва! (Як. 2:20, 26).
І діла віри однакові і в Старому Заповіті, і в Новому Заповіті. Відмінність лише полягає в тому, що в Старому Заповіті Церква вірувала в Христа грядущого, а ми віруємо в Христа воплоченого. Тож Єремія кликав своїх одноплемінників розкаятись і вірувати в Христа грядущого.
Господь також кличе відкидати фальшивих учителів і проповідників: «Не надійтесь собі на слова неправдиві, щоб казати: «Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут!» Руїна людства почалася з фальшивого проповідника в раю – змія. Руїна Єрусалиму посилювалась фальшивими проповідниками, які проповідували не Боже Слово, яке свідчить про Христа, а свої думки та ідеї, які їм надихнув змій, диявол.
Тож Господь через Свого вірного пророка кличе юдеїв і нас до покаяння, до зміни нашого способу життя і до перебування у Божому Слові. А що було б, якби юдеї розкаялись? Вони жили б далі в Єрусалимі і країна їхня не була б зруйнована. До того ж усі розкаяні грішники, усі віруючі в Христа грядущого успадкували б ще й Небесний Єрусалим і Царство Боже, і життя вічне разом із своїм істинним і люблячим вічним Царем Ісусом Христом.
На жаль, більшість юдеїв не розкаялась. Єрусалим був зруйнований. Був зруйнований храм. Народ був вигнаний у неволю, яка тривала довгих 70 років. Господня воля, любі брати і сестри, незмінна. Бог хотів, щоб мешканці Юдеї спаслися і мали Боже благословення і в цьому тимчасовому житті, і щоб вони мали вічне життя в Царстві Божому.
Бог хоче, щоб і ми спаслися, і мали благословення в цьому житті і, щоб ми мали вічне життя в Царстві Божому. Він усе був робив для Своєї Церкви в Старому Заповіті. І Він все робить нині для нас, Його любої Церкви в Новому Заповіті. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Кожен, хто вірує в Божого Сина, в Ісуса Христа, той не гине, а має вічне життя.
Аби ми мали вічне життя, Ісус Христос віддав Своє святе життя за кожного з нас на хресті Голгофи. Він помер, аби ми у нашому Хрищенні були охрищені в Його смерть і Він воскрес, аби й переходили із смерті у життя вічне. Своєю невинною кров’ю Ісус обмив усі наші гріхи і нині, коли ми каємось, Його кров очищує нас від усякого гріха. Вірою в Христа ми прощені. Віра в Христа зараховується нам у праведність. Заради Христа Бог називає нас Своїми любими синами і доньками і виливає на нас масу благословень і дає нам воскресіння і вічне життя.
Божа милість, Його любов до нас – безмежна. І не любити такого Бога, Який прощає нам усе, Який любить нас і Який дає нам Царство Небесне не можливо. Як і неможливо тоді не любити наших ближніх. Бо коли є віра, там є і вчинки справедливості, і повага до чужинців, і піклування про вдовиць і сиріт, і потреба справедливого суду.
І тоді є огида до псевдодуховності і до обманів, які поширює змій і його слуги, фальшиві пророки та проповідники. Але є тоді любов до Божого Слова, і бажання перебувати у Божому Слові, бажання читати Біблію, досліджувати її і ділитись прочитаним, вивченим, почутим із нашими ближніми. І тоді є невпинне бажання горнутись до Христа у Його Святій Євхаристії, причащатись Його істинними тілом і кров’ю і з ними отримувати прощення гріхів і вічне життя.
І тоді є бажання, щоб і наші ближні теж не гинули, а були спасенні і в день повернення Христа у славі, воскресли разом із нами до вічного життя в Царстві Божому. Наша надія у Христі. Хай Христос стане надією для все більшої кількості усіх в Україні сущих. Заради Христа. Амінь.
Благодать
Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар