Будівничий і дім: проповідь на 3-у неділю по Богоявленні

                      БУДІВНИЧИЙ І ДІМ

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Отож, святі брати, учасники небесного покликання, уважайте на Апостола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса, що вірний Тому, Хто настановив Його, як був і Мойсей у всім домі Його, бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівничий має більшу честь, аніж дім. Усякий-бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, – то Бог. І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було. Христос же, як Син, – у Його домі. А дім Його – ми, коли тільки відвагу й похвалу надії додержимо певними аж до кінця (Євреїв 3:1-6). 

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14). 

Любі брати і сестри, коли ми дивимось на будівлі в нашому Києві, то чимало з них викликають наше захоплення, особливо в центрі міста. Власне кажучи, хіба не милує око наша церковна будівля, до якої доволі часто тепер хочуть потрапити екскурсанти? Періодично, в міру потреби і надходження відповідних ресурсів, ми вдосконалюємо нашу будівлю назовні і всередині: поліпшуємо дах, додаємо елементи обігріву та охолодження будівлі, прикрашаємо її. 

Але що головніше: будівля чи люди, які її збудували і якою вони користуються? І хто головніший: наша Церква, яка збудувала цю гарну споруду, сконструйовану нашими архітекторами: Володимиром і Миколою Віхарєвими, чи, наприклад туристи, яким подобається ця будівля і яку вони хочуть оглядати зовні, і всередині? 

Якщо мати неправильне уявлення про все, то на перше місце вийде будівля і туристи. Але якщо користуватись здоровим глуздом, то звісно, що головними будуть ті, хто збудував будівлю і власники будівлі. Ми її збудували, ми її утримуємо і ми маємо право щось у ній змінювати. А туристи прийшли і пішли.  Це порівняння може виявитись для нашого сьогоднішнього тексту з Писання доволі грубим – втім Послання до євреїв використовує дуже подібну аналогію. 

Ця аналогія важлива, бо диявол, а також гріх, який живе у нашій плоті, завжди намагатиметься вивищити нас над Богом. Вони не обов’язково це робитимуть, роздмухуючи у нас прямо манію величі, наче ми рівні з Богом, хоча в Раю диявол, спокушував наших прабатьків саме до цього. Пам’ятаєте, що він їм сказав і як їх він спокусив? 

Він підбурив нашу праматір, Єву, до гріха, переконуючи її, що Божі погрози надто перебільшені: «Умерти не вмрете. Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (1 М. 3:4, 5). Що ж Адам і Єва померли. Як і померли мільярди їхніх нащадків, бо через гріх Адама у світ увійшла смерть. 

А з гріхом увійшло це бажання бути, немов Боги і бажання заслуховуватись доктринами диявола і його слуг. Нам подобається хвалитись власними досягненнями, успіхами, силою, розумом, кмітливістю. У світі, який вражений прокляттям це все дуже допомагає у процесі виживання. Тут так – більше працюєш – то можеш більше всього мати. А, коли ще є протекція, то твої шанси на успіх різко зростають. 

І ось методи цього проклятого світу ми прагнемо перенести на святого Бога і на Царство Небесне. Нам здається, що коли ми будемо робити діла, то спасемось. Адже той виграє, хто більше всього має: праці, грошей, зв’язків. А у пророків, які постійно нам за це докоряють, ми хочемо чути лише те, що підходить під наше уявлення про те, що працює, а що не спрацьовує. Ми хочемо небесне і святе підлаштувати під наші земні і грішні стандарти. А Бог вимагає зворотнього. 

Сьогодні Господь Святий Дух звертає нашу увагу найперше на те, ким ми є. Бо світ і тут дуже постарався, аби переконати нас, що є справжні святі – ті, хто вже помер, а всі інші – невідомо хто. Святий ти, чи ні – це проявиться лише після твоєї смерті і визначать це спеціальні люди. Тож Бог перше спростовує цю жахливу єресь і називає святими усіх тих, хто вірує в Христа. 

Віруєш в Христа – ти святий брат. Віруєш в Христа – ти свята сестра. Не люди це визначають, а визначає це Бог. І Він називає кожного віруючого в Христа святим братом, а кожну віруючу в Христа – святою сестрою. А потім Він нагадує про наше покликання і каже, що ми беремо участь у небесному покликанні. Ми – учасники небесного покликання. 

Ми покликані Господом для виконання небесних завдань і ці завдання, звісно, Він дає нам тут на землі. Але хоча ми тут живемо і діємо в різному стані і становищі, на різній роботі і на різних посадах, ми маємо покликання з небес діяти, як Його святі чоловіки та жінки, бо такими ми є  і через це ми уважаємо, тобто звертаємо пильну увагу на Ісуса, якого Святий Дух сьогодні називає нашим Апостолом. 

Невже Святий Дух понижує Христа до рівня Апостола такого, як наприклад Павло чи Петро? Зовсім ні. Павло і Петро, і всі інші любі Апостоли є Апостолами Христовими. Апостол означає Посланець. Вони відправлені Христом, щоб проповідувати Його Євангеліє і свідчити про Христа. Хочемо знати Христа? Слухаймо Його Апостолів! 

А Христос – Апостол Божий, Посланець Божий. Бог послав Свого Сина, щоб ми пізнали істинного Бога – Бога благодатного, люблячого, милостивого – Бога, Який хоче нашого спасіння.  Ось як Ісус молиться у Чистий Четвер: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Iв.17:3). Отця ми пізнаємо через Сина, бо Син і Отець – одне. Тож – Син Божий істинний Апостол, Посланець Бога. 

І Святий Дух кличе, щоб ми про це пильнували, бо диявол і світ захочуть нас переконати, що Бог не любить нас і не хоче нашого спасіння. Але, коли ми чуємо такі думки і слова, то уважаймо на Христа, нашого люблячого Спасителя, Який нас так полюбив, що за нас і за наші гріхи віддав Самого Себе в жертву за всі наші гріхи і провини. Бо Він і Апостол, і Первосвященик нашого ісповідання. 

Первосвященики приносили жертви за власні гріхи і за гріхи народу, а Ісус, істинний Богочоловік, приніс Себе Самого в жертву за гріхи цілого світу.  Ісус – Апостол, бо Його послав Бог. Ісус – Первосвященик ісповідання нашого, бо Він приніс Себе Самого у жертву за все людство. І Його жертва, повна, свята і досконала – доказом цього є воскресіння нашого Спасителя Христа на третій день із мертвих. 

Ісус – Первосвященик нашого ісповідання, бо віруючи в Нього, ми вже маємо прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. А Ісус, продовжує нас навчати Писання – вірний! Ісус – вірний Тому, Хто настановив Його, тобто вірний Богові. А це означає, що Він виконує все, що каже Йому Бог, Який хоче нашого спасіння. Адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Ісуса і спасіння, і вічне життя дав нам Бог. 

А далі Господь Святий Дух звертає нашу увагу на Мойсея, бо саме Мойсеєм прикриваються ті, хто наполягає на спасінні через діла. Це правда, що Бог дав через Мойсея Закон, який для вічного життя вимагає досконалого виконання всіх його Заповідей. Але навіть Мойсей не міг спастись Законом. «Бо жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом-бо гріх пізнається» (Рим. 3:20). 

І чомусь говорячи про Мойсея, забувають про найпершу книгу, написану ним під проводом Святого Духа – про книгу Буття, де так багато про грядущого Христа і про праведність вірою в Нього! Та й сьогодні ми чули слова, які Господь промовляв до Мойсея у Повторенні Закону: «Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, Такого, як ти, і дам Я слова Свої в уста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу». Господь тоді говорив про грядущого Христа. 

Тож Мойсей спасся через віру в Христа грядущого і був вірний Богові, пророкуючи про грядущого Христа. Мойсей був вірний у домі Божому, тобто в Ізраїлі, у Старозаповітній Церкві, адже Ізраїль, як народ Божий, створений був Богом. Як дім Божий Ізраїль був збудований Христом. 

І якщо Христос збудував Ізраїля, а отже і Мойсея, то хто більший: Ісус чи Мойсей? Риторичне запитання. Звісно ж – Ісус, адже Він – Син Божий. Він будував цей дім і Він перебуває у цьому домі – у святій Церкві Божій не як слуга, хоча й слуга вірний і добрий, але як Син, будучи Будівничим цього дому, як істинний Бог. Бог усе збудував. Ісус усе збудував, як про Нього свідчить Євангеліє: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, – не постало без Нього», тобто без Христа. (Ів. 1:1-3). 

  Важливішим від будівлі є будівничий. Як наша Церква і громада важливіша від церковної будівлі, так і Христос – важливіший від Церкви. Христос Церкву завжди вислуховує і любить, але Церква Його слухається. Не вона вирішує, що треба змінити у Христові і Його Слові, а Він вирішує про те, що Церква іноді повинна змінити в собі відповідно до Його Слова. Бо Церква – це Божий дім, це дім Христа, а Він перебуває в нас на правах Сина і Будівничого. 

Як ви знаєте, любі брати і сестри, будь-яку будівлю слід утримувати і підтримувати в належному стані. Тож і Святий Дух каже нам, коли ми є домом Божим. «А дім Його – ми, коли тільки відвагу й похвалу надії додержимо певними аж до кінця». Пам’ятаймо, що це – Послання до євреїв і в них була особливо велика спокуса повернутись до діл, до яких їх кликала традиція, логіка і, звісно, диявол та грішна плоть. Юдея була переповнена ходячою рекламою про намагання спастись добрими ділами – фарисеями. 

Проте спасіння в добрих ділах немає. Воно є лише в Ісусі. Він будував Свій дім у Старому Заповіті, віруючий Ізраїль і ті, що вірували в Христа грядущого спасенні і мають вічне життя. І Він будує Свій дім у Новому Заповіті. А будує Він не мертвим камінням, а живим – усіма тими людьми, хто вірує в Христа розп’ятого і воскреслого і, як ми чуємо сьогодні, ми залишаємось Його домом, «коли тільки відвагу й похвалу надії додержимо певними аж до кінця», тобто до кінця нашого життя будемо уповати в спасінні лише на Христа, сповідуючи, що лише Він – наша надія, наше Життя, і наше спасіння і незважаючи ні на кого і ні на що будемо горнутись до Христа у Його Слові і в Таїнстві. Заради Христа. Амінь. 

А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, – Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24). Йому нехай буде слава на віки віків. Амінь.

День Св. Тимофія, пастиря і сповідника

 Cьогодні ми дякуємо Господу за Св. Тимофія. Він виростав у родині християнських віруючих. Його матір, Евнікія, була християнка і донька християнки Лоіди (2 Тимофія 1:5). Книга Дій зазначає, що Св. Павло познайомився із Тимофієм під час його другої місіонерської подорожі і хотів, аби Тимофій перебував із ним (16:1-3). З часом Тимофій став близьким другом і вірним співробітником Павла, якому Павло довірив місійну працю в Греції та Малій Азії. Тимофій також перебував із Павлом в Римі. Відповідно до передання, по смерті Павла, Тимофій перейшов до Ефесу, де служив єпископом і став мучеником за віру в Христа приблизно 97 року Господнього. Св. Тимофія найчастіше згадують, як вірного супутника Св. Апостола Павла, який вірно служив посеред церков з язичників.

Молитва на День Св. Тимофія, пастиря і сповідника:

Господи Ісусе Христе! Ти завжди даєш Твоїй Церкві на землі вірних пастирів таких як Тимофій, аби вони вели та годували Твою отару. Учини, аби всі пастирі були старанні в проповіді Твого святого Слова і роздаванні Твоїх засобів благодаті, а людям Твоїм даруй мудрості іти дорогою, що веде до життя вічного; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва на День Соборності України

 Всемогутній Боже! Ти - Податель усякого добра. Ти давав і даєш далі нашому народові велику кількість дарів Твоїх. Через наші гріхи особисті і національні ми не могли і не можемо сповна користуватися ними, і часто зазнаємо бід і страждань, які руйнують нас і не дають здійснитися давній мрії українського народу про панування в рідному краї "від Сяну по Кавказ" - на всіх землях, які Ти був дав українцям. У цей День Соборності благаємо Тебе, Отче Небесний, прости нам усі наші гріхи і провини заради Твого Сина Ісуса Христа. Благослови наш рідний край проповіддю чистого і непофальшованого Євангелія, аби віра, створена в серцях українців Твоїм Духом Святим, спонукала усіх українців до істинної соборності віруючого люду, який іде вслід за Христом, уповає на Тебе, має Твій захист, богобоязливих провідників і Твої рясні благословення у відновленому краї, у всіх визволених від російських окупантів землях, на многії і благії літа. Заради Христа. Амінь.  

День Віровизнання Св. Апостола Петра

 Сьогодні ми згадуємо про віровизнання Св. Петра. Воно не постало з нахилу Петрового серця, а було об'явлене йому Отцем. Причину важливості цього віровизнання видно з Ісусової відповіді: "Ти - Скеля [грецьке - Петрос], і на скелі [грецьке - Петра] оцій побудую Я Церкву Свою" (Матвія 16:18). Як народ Божий в Старому Заповіті почався з особи Авраама, скелі, з якої були витесані Божі люди (Ісаї 51:1-2), так і народ Божий в Новому Заповіті, починається з особи Петрової, сповідання якого - скеля, на якій Христос збудує Свою Церкву. Але Петро не був один ("ключі" дані йому в Матвія 16:19 були дані всім учням в Матвія 18:18 та Івана 20:21-23). Як каже нам Св. Павло, Петро та інші апостоли разом із іншими пророками покладені в основу Церкви, наріжним каменем якої є Сам Христос (Ефесян 2:20). Тож віровизнання Св. Петра - свідчення цілого апостольського гурту і основоположне в будівлі Християнської Церкви. Таким чином Церква віддає подяку Богові за Св. Петра та інших апостолів, які навчали Христову Святу Церкву Його божественній та спасенній правді.

Молитва на День Віровизнання Св. Апостола Петра:

Отче небесний! Ти об'явив Апостолові Петрові блаженну правду, що Твій Син, Ісус - Христос. Зміцни нас проголошенням цієї правди, аби ми також могли радісно сповідувати, що спасіння немає в нікому іншому, а є воно лише в Тобі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Яу увійти в Царство Боже: проповідь на 2-у неділю після Богоявлення

                         ЯК УВІЙТИ В ЦАРСТВО БОЖЕ

      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      А коли Іван виданий був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Боже Євангеліє, і говорив: «Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангеліє!» А коли Він проходив біля Галілейського моря, то побачив Симона та Андрія, брата Симонового, що невода в море закидали, бо рибалки були. І сказав їм Ісус: «Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей». І зараз вони свого невода кинули, та й пішли вслід за Ним. А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Зеведеєвого та брата його Івана, що й вони в човні невода лагодили. І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Зеведея в човні з робітниками, і пішли вслід за Ним. І приходять вони в Капернаум. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав (Євангеліє від Св. Марка 1:14-20). 

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14). 

Любі брати і сестри, коли Господь закінчував творити світ, то на шостий день Він промовив ще такі слова: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі» (1 М. 1:26). І так люблячий Творець зробив. 

Далі в книзі Буття ми читаємо: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (1 М. 1:27, 28). Господь створив весь світ, який був справжнім раєм, для нас, а наші прабатьки, мали той чудесний світ наповнити, ним оволодіти і панувати над усіма створіннями, які Бог у тому світі створив. Фактично, ми мали жити повіки віків у Божому Царстві. 

В тому світі не мало бути гріха, а мала бути повна гармонія із Богом. Фактично, ми мали жити повіки віків у Божому Царстві, а отже в повній гармонії із люблячим Богом, і  без насильства, болю, смерті і всього того, що робить світ, в якому ми живемо нині, подібним до пекла. Проклятою земля стала через гріх нашого прабатька Адама. Через його гріх, увійшла у світ смерть і, звісно, всі інші біди, від яких ми нині так сильно страждаємо. 

Проте Бог ще навіть у Раю обіцяв відновити для нас Царство через насіння Жінки, через Христа, Який розтрощить голову дияволові, хоча й Сам зазнає смертельної рани. Про Христа пророкували всі Божі мужі. Про Христа проповідували всі пророки. Сьогодні нам Євангеліст Марко повідомляє, як, за рідкими винятками, світ ставиться до такої проповіді. 

Св. Марко згадує про Івана Христителя і каже, що він був виданий, тобто заарештований і вкинутий у тюрму. Чому? Тому, що його проповіді особливо дошкуляли Іродіяді, яка жила у перелюбі з Іродом. Вона хотіла в очах світу виглядати святою, але Іванові слова виявляли їй гріх. Іродіяду цікавило лише тимчасове царство, де вона обмежену кількість років могла коїти далі свої гріхи. А Іван не давав їй це робити спокійно і радісно.  

Тож вона вирішила замкнути вуста проповідника і водночас залякати всіх інших, аби й вони не надумали повторювати приклад пророка. Проте за Іваном ішов Той, Хто був перед Ним. Євангеліє каже: «А коли Іван виданий був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Боже Євангеліє». Господнє Слово не стихає. Воно не перестає лунати тихіше. Навпаки – тепер воно лунає не лише голосно, але й розходиться іншими землями Божого народу. Господь проповідує Боже Євангеліє. 

А що таке Боже Євангеліє? Що це за проповідь Божого Євангелія? Може Ісус ходив і промовляв: «Люди!  Ви згрішили! А тепер для того, щоб визволитись від ваших гріхів, ви повинні зробити масу різних добрих діл, аби перед входом у Царство Боже, Бог міг порахувати, зважити ваші добрі і подивитись, чи вони переважають ваші злі вчинки, ваші гріхи?»  Ні, Він такого не проповідував! 

А можливо Син Божий проповідував: «Люди! Покайтеся у ваших гріхах і, щоб отримати прощення, промовте десять разів «Отче наш» і ще двадцять разів «Богородице Діво, радуйся», відбийте кілкасот поклонів, та здійсніть прощу в один із давніх монастирів?» Ні, такого Він теж не проповідував! 

А що ж саме Ісус проповідував? Він проповідував Євангеліє і проголошував, що Царство Боже наблизилось – наблизилась пора, коли до людства наблизився Рай. Але хто увійде в Царство Боже? Хто увійде у відновлений Рай? Хто увійде у вічне життя – життя повне радості, життя без гріха і смерті? По-перше Ісус проповідував Євангеліє, а Євангеліє означає «Добра Новина». 

Чи була б доброю новина, яка пропонує заробити вхід у Царство тим, що неможливо здійснити? Така новина була б не просто поганою, а вона була б жахливою! Тож той, хто пропонує заробити Царство Небесне ділами, проповідує не Євангеліє, не Добру Новину, а Жахливу Новину! 

Це до таких проповідників звернуті слова Апостола Якова: «Хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (Як. 2:10). Ось так: старався-старався все життя виконати Закон, а потім десь маленький промах, зовсім, на нашу думку, незначний грішок і винен у порушенні цілого Закону, а отже приречений  до смерті – тимчасової і вічної, тобто, до вічних мук у аду. Тож ті, що проголошують спасіння ділами або вірою і ділами, додаючи до ложки межу бочку дьогтю – проповідують не Євангеліє, не Добру Новину, а Жахливу Новину. 

Вони проповідують протилежне до того, що проповідував Ісус. А Він проголошував: «Покайтеся, і віруйте в Євангеліє!» Господь кликав людей каятись. А що таке каяття? Тут Господь кличе визнавати наші гріхи і жалкувати, що ми їх скоїли. І це каяття не означає просто промовити слово «Вибач!», але мати за скоєне щирий жаль у власному серці. Для нерозкаяної людини Царство Небесне зачинене за сімома замками і в Царство Боже нерозкаяному грішникові не увійти. 

Господь же хоче, щоб ми увійшли в Царство Боже. Як потім напише Апостол, що Бог: «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (2 Тим. 2:4). Тож заклик Христа до покаяння – щирий і Він так само хоче від нас щирого каяття, щирого смутку за скоєний гріх і бажання ніколи більше не грішити.  «Покайтеся!» –  кличе нас Господь Христос. 

А друга частина Його проповіді: «І віруйте в Євангеліє!» Всякі діла виключені. Коли люди спиталися Христа, які діла їм робити, то Він їм відповів: «Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав» (Ів. 6:29)  – тобто вірували в Христа. І це Євангеліє, бо навіть віра – не наше діло, а дар від Бога. І коли ми віруємо, то цю віру в наших серцях створив Господь Святий Дух. 

Але цю віру Господь Святий Дух творить там, де лунає Христове Слово, і це теж – чудесне Євангеліє, Добра Новина. Господь проповідує Своє Слово, Своє Євангеліє і через його проповідь твориться віра у Євангеліє. І хто має цю віру, той вже належить Царству Божому, бо має прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя.  Хто вірує в Євангеліє той є спадкоємцем Царства, у яке він увійде Останнього Дня, щоб співцарювати там разом із Христом, Сином Божим. 

А в що ми віруємо, коли віруємо в Євангеліє? Бо хтось може назвати вірою в Євангеліє віру в спасіння через добрі діла і тоді таким чудесним словом прикриє, наче гарним покривалом насправді жахливу новину і погане, нехристиянське вчення? Любі брати і сестри – Євангеліє це Добра Новина про Христа. Ціле Євангеліє можна підсумувати трьома Біблійними віршами: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого» (Ів. 3:16-18). 

Євангеліє – це Добра Новина, що Божий Син забрав усі наші гріхи на Себе і приніс Себе у повну, досконалу і святу жертву за всі наші гріхи і провини. Він на хресті Голгофи помер на нашому місці і замість нас. І Він воскрес, здолавши нашу смерть, щоб ми через Нього, Христа розп’ятого і воскреслого, мали прощення гріхів, воскресіння і вічне життя. Кожен, хто вірує в це Євангеліє, той належить до Царства Божого і має вічне життя у Христі. 

Це Євангеліє лунає в наших церквах з кафедр. І це Євангеліє поширюється з дискоса і Чаші. Так, бо Святе Причастя – це теж Євангеліє, адже в ньому і у Своїх істинних тілі та крові під виглядом хліба і вина Святої Євхристії Господь дарує нам прощення гріхів, а отже спасіння і вічне життя. Господь кличе розкаяних грішників у вірі приступати до Його Святої Вечері, аби мати передсмак того Весільного Банкету, який чекає на нас у Його Царстві. 

Все робить Він. Все здійснює Він. Навіть віру в наших серцях творить Його Святий Дух через Його Євангеліє. Ось як Він нас сильно любить! Ось чому це – Євангеліє! І воно має лунати. Воно має проповідуватись. Воно має поширюватись. І в Христа для цього є Свої люди. Проте де Він їх знаходить? Навряд чи хтось пішов би шукати проповідників в  Українському Товаристві мисливців і рибалок.   

Проте першими не просто проповідниками, але Апостолами стають рибалки! Бо ж наш улюблений Апостол Андрій – рибалка, як і брат його – Петро. І Апостол любові, Іван – рибалка, і брат його Яків – рибалка! Вони люди – дуже мирського ремесла, але вони – віруючі люди, бо для того, щоб бути учнем Христовим, а особливо проповідником, треба насамперед віра в Сина Божого. Віруючі проповідники стають ловцями людей, а невіруючі – вовками в овечих шкурах. 

Симон і Андрій, Іван і Яків – віруючі мужі – розкаяні грішники, які вміють закидати неводи і ловити рибу. Вони не вміють ловити людей для Царства Божого. Є багато людей, які вміють розкидати неводи і ловити людей для власної наживи або для якоїсь ідеї, що немає нічого спільного з Христом і Царством Божим. 

Але ці четверо рибалок будуть вміло закидати неводи Божого Слова і ловитимуть призначених для спасіння і вічного життя. Це – не їхнє природне вміння, бо якби вони його мали, то Христос не сказав би: «Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей». Він кличе їх і Він робить їх ловцями людей. 

Так само як Він діє і сьогодні, і Він робить ловцями людей тих українських чоловіків, які можуть мати цілком мирське ремесло, але покликані Христом та ідучи услід за Ним, стають ловцями людей і справді проповідують чисте Євангеліє. Щоб більше наших ближніх увійшли в Царство Боже. Хай таких чоловіків в Україні і в нашій Церкві зокрема, буде більше. В Ім’я Христове. Амінь. 

А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, – Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24). Йому нехай буде слава на віки віків. Амінь.

Церква не має права щось змінювати у Божому Слові

 Церква збудована на Слові Божому (Ефесян 2:20). І вона пов'язана цим Словом (Матвія 28:20). Якщо вона відкидає це Слово, тоді вона не є Церквою (Івана 10:26; Галатів 1:9). Бо Церква  повинна не керувати Христом, а коритися Йому (Ефесян 5:24).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Говори, Господи, бо раб Твій слухає: проповідь на 1-у неділю по Богоявленні

    ГОВОРИ, ГОСПОДИ, БО РАБ ТВІЙ СЛУХАЄ!

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      А отрок Самуїл служив Господеві при Ілії. А Господнє слово було рідке за тих днів, видіння не було часте. І сталося того дня, коли Ілій лежав на своєму місці, а очі його стали затемнятися, він не міг бачити, і поки Божий світильник ще не погас, а Самуїл лежав у Господньому храмі, там, де Божий ковчег, то покликав Господь до Самуїла: «Самуїле, Самуїле!» А він відказав: «Ось я!» І побіг він до Ілія та й сказав: «Ось я, бо ти кликав мене». А той відказав: «Я не кликав. Вернися, лягай». І він пішов і ліг. А Господь далі покликав: «Самуїле, Самуїле!» І встав Самуїл, і пішов до Ілія та й сказав: «Ось я, бо ти кликав мене». А той відказав: «Не кликав я, сину мій. Вернися, лягай». А Самуїл ще не пізнав голосу Господа, і ще не відкрилося йому Господнє слово. А Господь далі покликав Самуїла третій раз. І він устав, і пішов до Ілія та й сказав: «Ось я, бо ти кликав мене. І зрозумів Ілій, що то Господь кличе отрока. І сказав Ілій до Самуїла: «Іди, лягай. І якщо знову покличе тебе, то скажеш: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе!» І пішов Самуїл, та й ліг на своє місце. І ввійшов Господь, і став, і покликав, як перед тим: «Самуїле, Самуїле!» А Самуїл відказав: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» (1 Сам 3:1-10). 

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14). 

Любі брати і сестри, далекого 1994 року, вже майже тридцять років тому коли я мав нагоду навчатись у Семінарії Конкордія в американському місті Сен-Луїсі, мені американські семінаристи розповіли історію з відомим американським богословом і догматиком Джей Ті Мюллером. Він проходив повз семінарську дзвіницю, верх якої був прямокутний, без шпиля і без купола. З тієї дзвіниці один бешкетник-студент серйозним голосом загукав «Джей Ті Мюллер! Джей Ті Мюллер!» Професор оглянувся довкола і нікого не помітив, тож ставши на коліна він промовив: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» 

Я не пам’ятаю, що далі було з тим студентом, який вдався до такого розіграшу, але професор Мюллер увійшов у історію Церкви, як людина, що відповідала на поклик Божий з усією серйозністю. І мова йде про справжній поклик від Бога і про ті завдання, які Бог ставив перед цим славетним професором, який навіть на розіграш відповів, як малий Самуїл із нашого сьогоднішнього тексту. 

Господнє слово було рідке за тих днів і видіння було не часте. Ілій, який служив первосвящеником, не був таким як уславлений і ревний до Слова Божого Пінхас. Власне кажучи, коли бездітна Анна молилась про те, щоб Господь поблагословив її дитиною, то Ілій вважав, що вона просто була п’яна і щось там собі сп’яну бурмотіла і почав вже проганяти її зі скинії. 

 Щоправда навіть через нього Бог Анну поблагословив, коли у відповідь на пояснення тверезої і благочестивої Анни, Ілій промовив їй: «Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажання твоє, яке ти від Нього жадала» (1 Сам. 1:17). У Ілія були сини, священики, які були уже брутальними і невіруючими чоловіками. Писання каже, що вони «були люди негідні, вони не знали Господа» (1 Сам. 2:12). 

Вони діяли наче рекетири в скинії щодо людей, які приносили жертви Господу, а з тими жінками, що приходили послужити у храм, вони злягались.  Це були публічні і добре відомі гріхи. Але Ілій не лише не віддавав наказу вкаменувати своїх синів, але навіть не відлучав їх від служіння, а лише мляво докоряв: «Нащо ви робите такі речі, про які я чую? Про ваші злі вчинки я чую від усього цього народу. Ні, сини мої, недобра та чутка, що я чую, ви відхиляєте Господній народ від Закону! Якщо хто згрішить супроти людини, то помоляться за неї перед Богом. А якщо людина згрішить супроти Господа, хто заступиться за неї?» А яка була їхня реакція? Читаємо про неї в Писанні далі: «Та вони не слухали голосу батька свого, бо Господь постановив погубити їх» (1 Сам. 2:22-24). 

А в благочестивої і віруючої Анни народився син, якого вона назвала Самуїлом і якого, за Божим Словом, вона буквально присвятила Господу – віддала його на служіння в скинії. Саме до Самуїла, а не до Ілія, а тим більше не до його нечестивих синів, звертався Господь Бог. Чому Самуїлові здавалось, що його кликав Ілій? А хто ще міг покликати його в храмі?  До того ж, навіщо Господу лякати маленького хлопчика, на якого Він мав дуже великі плани? 

Тричі відповідав Самуїл на поклик Божий, бігаючи до Ілія, якому він прислуговував. І лише на третій раз Ілій зрозумів, що хлопчика до розмови кликав Бог. І вже тоді він дає йому добу пораду: «Іди, лягай. І якщо знову покличе тебе, то скажеш: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе!» Господь покликав Самуїла вчетверте і він, навчений, священиком, відповів: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» 

Господь об’явить Самуїлові про виконання пророцтва про погублення дому Ілія за нечестивість його синів. А Самуїл далі буде вірним Божим рабом і він буде ревно проповідувати Боже Слово та судити Ізраїль, а потім помаже на царство Саула, і Давида, залишаючись вірним Божим пророком, проповідником про грядущого Христа, прообразом Якого він теж був. 

Адже Христос, Божий Син, дав відповідь на поклик Божий, спасти людський рід. Як давав відповідь Самуїл, кажучи «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!», так і про Христа пророкував Ісая, кажучи: «Оце Отрок Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього, і Він правосуддя народам подасть» (42:1). Там, де наш перекладач використовує слово «Отрок», говорячи про Христа, в єврейському оригіналі стоїть те саме слово, яке промовляв Самуїл «Ябді-Ебед» – «Слуга» або ж «Раб». 

І так само само Ісая далі пророкує про Христа: «Хто між вами лякається Господа і голос Його Отрока слухає? Хто ходить у темряві, світла ж немає йому, хай надіється він на Господнє Ім'я, і хай на Бога свого опирається!» (50:10). І: «Ось стане розумне робити Мій Отрок, підійметься й буде повищений, і височенним Він стане!» (52:13). 

І ще: «Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься. Справедливий, Мій Отрок, оправдає пізнанням Своїм багатьох, і їхні гріхи понесе. Тому то дам уділ Йому між великими, і з потужними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив і заступавсь за злочинців! (Iс. 53:11, 12). 

Ось так Ісая пророкував про раба Божого – про Христа, Сина Його. Він пророкував і про Його Хрищення – про Водохрище, яке ми святкували вчора, і про Його земне служіння, і про Його смерть на хресті за всі наші гріхи, і про Його воскресіння із мертвих, аби ми були виправдані вірою в Христа – ми що віруємо в Нього, тобто знаємо Його, як нашого Господа і Спасителя. 

Господь Христос від початку і до кінця виконував вірно волю Отця Небесного. Навіть у Гетсиманії, перед Своїм арештом і хресними муками, Він молився за волю Отця Небесного, промовляючи: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте, не як Я хочу, а як Ти...» І: «Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя!» (Мт. 26:39, 42).

Любі брати і сестри, ми можемо подумати: «Ну, я не живу в Старому Заповіті. Бог зараз напряму до людей не звертається. Тож я не маю ані такої можливості, ані тим більше такої відповідальності, яку мав, наприклад Самуїл або якийсь інший із вірних мужів Старого Заповіту, а тим більше – зі священиків та пророків».  Хибна думка, любі брати і сестри! 

По-перше, Господь не обмежує Себе, якщо Він захоче щось промовити до нас Своїм власним голосом Він це зробить.  Але зауважте, що Він промовляє до Самуїла з місця Божої Присутності. А по-друге, Він звертається до нас напряму. Що прямішого може бути, наприклад, від Святого Причастя? Відколи Божий Син воплотився і запровадив це Таїнство, ми причащаємось Його істинним тілом і Його істинною кров’ю, які реально присутні у хлібові та вині Святої Вечері. 

І це настільки прямо, що Ісус проголошує нам прощення гріхів, дає спасіння і вічне життя, торкаючись кожного з нас, причасників, особисто! Він не просто промовляє, а причащає нас точно так, як причащав Своїх учнів на Тайній Вечері. Він хоче, щоб ми не лише чули Його запевнення про любов, але й відчували Його дотик – дотик Бога-Спасителя. 

А, коли ми чуємо Його Слово, то хіба не до нас воно звернуте? Коли ми чуємо слова «Уважаймо, премудрість!» або: «Стіймо уважно!», то ми подумки ми теж можемо промовити як і Самуїл: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» Ми слухаємо уважно те, що промовляє до нас Господь. Ми не будемо слухати, як Ілій – не роблячи належних висновків, а потім і потрібних кроків. Чому? 

Тому що Бог має на кожного з нас Свої плани. Слова, які Він промовляє до віруючих через пророка Єремію у дуже складні часи, стосуються віруючих і в наші дні, і завжди: «Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію» (Єр. 29:11). Тож, коли Господь промовляє до нас через Слово, то знаймо, що Він завжди хоче нам добра, спасіння і вічного життя. Він нас любить і промовляє усе нам на добро. 

Задумаймось про таке: чи є принципова різниця між нами та віруючими у Старому Заповіті, коли ми чуємо слова докору Господнього за наші гріхи? Немає, звісно! І тоді, і нині, Господь промовляє ці слова, щоб ми їх почули і покаялись у тому злі, яке ми скоїли: свідомо чи несвідомо. Господь хоче, щоб ми каялись у всіх наших гріхах: вільних і невільних. Тож, коли ми чуємо Закон, який виявляє нам гріх, то нам слід так само говорити, бодай подумки: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!»  

І приймати ті слова близько до серця. І каятись у гріхах, і постановляти зміну ставлення, і розуму, і всього нашого життя в упованні на Христа. А коли ми чуємо Євангеліє, яке проголошує нам Божу любов і прощення гріхів, то тим більше нам з готовністю, бодай подумки, і то навіть із радістю промовляти: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» 

Бо це такі чудові і солодкі слова! Це слова Божої любові і Божої чудової будучності для кожного розкаяного грішника, для кожної розкаяної грішниці. Ці слова слід чути і радіти ними, як радіють маленькі діти дарунками від батьків і беруть їх, і тішаться ними. Наш Господь хоче, щоб ми так само раділи нашим чудовим Євангелієм, словами про Його любов і про Його добрі плани на нашу будучину, де нас чекає воскресіння і вічне життя з Христом у Його славному і святому Царстві. А до того часу словами «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» відповідаймо і на Його заклик любити наших ближніх і служити їм – кожен у нашому християнському покликанні. В Ім’я Христове. Амінь. 

А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, – Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24). Йому нехай буде слава на віки віків. Амінь.

Обновлення життя: проповідь на Богоявлення (Хрищення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа)

                      ОБНОВЛЕННЯ ЖИТТЯ

        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Що ж скажемо? Позостанемся в гріху, щоб благодать примножилась? Зовсім ні! Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім?  Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, – у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з'єдналися подобою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, – той звільнивсь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, уже більш не вмирає, – смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, – то один раз умер для гріха, а що живе, – то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих – для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім (Рим. 6:1-11). 

Христос хрищається! В ріці Йордані! 

Любі брати і сестри, сьогодні на початку нашої Вечірньої у добре відомій українській  колядці ми співали про третій празник – Святе Водохреща. Цей празник ми святкуємо сьогодні. Але чим є це свято Хрищення нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа для нас? Чи просто столами, які далі накриваємо килимами і кладемо на них калачі з ярої пшениці? А тим більше чим є наше Хрищення для кожного з нас особисто? Чи Водохреща це про те, щоб посвятити воду і покропити усе свяченою водою і потім вже із спокійною душею сідати за столи з кутею? 

Адже наш Господь Христос був охрищений і став під Закон не просто так, а зробив це заради нас, поєднавшись із людством, а на нас, як ми це співаємо на Богоявлення «Світло Твоє Господи, означилось на нас, що розумно славимо Тебе…» На нас означилось Світло Господнє. Ми осяяні Христом. Ми – просвітлені і більше не перебуваємо в темряві, незважаючи на те, наскільки темним і злим може бути світ довкола нас. 

Втім темрява завжди буде намагатись світло загасити. Диявол завжди буде намагатись знецінити наше Хрищення. І він може це робити ніби жартома, використовуючи цілком церковну лексику, як це він робить, наприклад, через таке прислів’я: «Не согрешишь – не покаешься!»  Мовляв, нічого страшного у гріхові немає, бо як же можна каятись без гріха? Бо ж коли каємось, тоді Бог виявляє нам Свою благодать, прощаючи наші гріхи. А коли не грішимо, то як, мовляв, тоді Бог буде виявляти Свою благодать? 

Апостол Павло сьогодні дає відповідь на цей жарт і на всі інші виправдання гріха, кажучи: «Що ж скажемо? Позостанемся в гріху, щоб благодать примножилась?» І він дає одразу відповідь: «Зовсім ні!» Той, хто кличе легковажити гріхом, фактично закликає залишатись у гріхах. Але ж ми охрищені у Христа, а отже – охрищені у Його смерть! І далі Апостол каже: «Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя». 

Люди, які кажуть, що у гріхові немає нічого страшного - мовляв, скоїш гріх, а потім покаєшся, і все буде чудесно, бо ж Бог – благодатний, не розуміють того, що відбулось у час нашого Хрищення і що хоча ми охрищені один раз у житті, дія Хрищення триває упродовж цілої вічності!  Ми ж охрищуємось у Христа – вічного Бога і нашого Спасителя! 

Доктор Мартін Лютер, пояснюючи зо означає Хрищення водою, пише: «Воно означає, що старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчи­н­­ка­ми та бажаннями, і що замість нього повинна щоденно поставати та воскресати нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно», а далі згадує слова Апостола Павла із нашого сьогоднішнього Послання. 

Хрищення – це поховання з Христом, духовне, таїнственне поховання. Коли ми охрищуємось, то помираємо і воскресаємо таїнственно, щоб далі вже жити і ходити не як запеклі грішники, що без гріха не уявляють свого життя, а як діти Божі.  Як Христос воскрес із мертвих, так і ми маємо наше духовне таїнственне воскресіння і воно має свій особливий прояв. Як воно проявляється? В обновленні життя! 

 Це життя любові до Бога і до ближніх. Це життя любові до Божого Слова і бажання перебувати в Христовому Слові. Це життя прагнути, аби Слово Боже було світильником для наших ніг і світлом для наших стежок, як і на Богоявленні співається «Світло Твоє Господи, означилось на нас, що розумно славимо Тебе…» Тобто ми позначені Світлом Господа, воно зупинилось на нас і ми Його славимо не просто устами, як це можуть робити навіть лицеміри, але ми Господа славимо розумно, знаючи Його, як Свого Викупителя і Спасителя. 

Ми Його знаємо і ми Його розуміємо – Бога об’явленого нам у Писанні. Його Дух живе в нас і Він дає нам це розуміння і Він спонукає нас до такого життя – життя не в гріхах, а життя обновлення. У Хрищенні ми з’єднались із Христом подобою Його смерті. Ми ще не померли фізично і ми ще живемо поки що у наших старих тілах, заражених гріхом. 

Але Христос помер за нас у всіх сенсах. На хрест Голгофи Він поніс усі наші гріхи і провини, і там Він їх обмив усі Своєю святою і невинною кров’ю. Він приніс Себе у жертву повну і досконалу за всіх людей на світі – за вас і мене, і помер за всіх нас. Він був похований. Але на третій день Він воскрес із мертвих, бо як проголошує Апостол Петро, «Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, вона бо тримати Його не могла» (Дії 2:24). 

Коли ми охрищуємось у Христа, каже Апостол, то ми з’єднані із Христом подобою Його смерті. Христос помер за наші гріхи. А ми у нашому Хрищенні померли для гріхів. Христос воскрес фізично, а ми у нашому Хрищенні воскресаємо духовно. Для чого ми воскресаємо? Для того, щоб жити в обновленні життя – не в старому житті гріхів, а в новому житті, яке угодне Богові, і яке личить тим, хто у Хрищенні зодягнувся у Христа. 

До Хрищення, до віри в Христа ми були рабами гріха і диявола, і були приречені до вічної смерті, і до вічних мук у невгасимому вогні пекла. Але через Хрищення наша стара людина – людина, над якою панував гріх – розп’ята із Христом і вона померла. У Хрищенні Бог нас духовно воскресив, щоб ми вже більше не були рабами гріха. 

Раб виконує усі забаганки свого власника. Хоче він того чи не хоче, він мусить йому коритись. Раб гріха виконує усі забаганки гріха і накази диявола. У нього немає вибору, бо він – раб. Раб гріха не знає, що таке свобода. Він працює на своїх панів – гріх і диявола. 

Але ми у Христі визволені від цих жахливих рабовласників і погоничів. Ми умерли для гріха, але воскресли духовно, аби вести нове життя – життя дітей Божих.  Ми прагнемо робити те, що хоче наш Отець Небесний. А як нам дізнатись, що Він хоче від нас? Ми маємо Його Слово. Ми маємо Його Десять Заповідей. Так, це правда, що чимало Заповідей мають заперечну частку «не», але пам’ятаймо, що підсумок Закону у двох Заповідях, які кличуть любить Бога і наших ближніх. 

І ця любов спонукає нас заглядати глибше в Десять Заповідей – так, як це робив, наприклад, доктор Мартін Лютер, коли майже кожну заповідь він пояснював, показуючи не лише те, чого не слід робити, але й те, що Бог очікує від нас, щоб ми робили стосовно Бога і стосовно нашого ближнього у любові до них, як і Апостол Павло пояснює: «Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе! Любов не чинить зла ближньому, тож любов – виконання Закону» (Рим. 13:9, 10). 

Ми вільні від гріха, а також вільні до чинення добра і до виявлення любові у добрих ділах до нашого ближнього. Хіба не для цього ми воскресаємо з Христом? Апостол Павло каже: «А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, уже більш не вмирає, – смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, – то один раз умер для гріха, а що живе, – то для Бога живе». 

А як живе для Бога Христос? Ми, звісно, всіх подробиць не знаємо та й знати не можемо і ніколи не зможемо, бо Христос і Бог, і людина в одній Особі. Але ми точно знаємо, що Він – не егоїст, а найбільший у світі філантроп – тобто доброчинець і благодійник, який робить усе з любові до людей. Адже Син Божий воплотився, помер і воскрес для нас, заради нас – для нашого спасіння і вічного життя. 

І Він далі щодня піклується про кожного з нас. Він живе для нас, аби ми мали прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. Коли ми охрищуємось, то Він зодягає нас у Себе. Він докоряє нам за наші гріхи. А коли ми каємось, то в Його Ім’я ми чуємо проголошення відпущення гріхів. Він утішає нас Своїм Євангелієм, коли ми засмучені. І Він покріпляє нас у нашій дорозі до Царства Небесного, причащаючи нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Євхаристії. 

А ще Він дає нам усе необхідне для нашого життя і робить це день за днем аж допоки наша душа не опиниться у Його спочинкові, а Останнього Дня Христос нас воскресить із мертвих і забере нас до вічного життя у Царстві Божому, де вже не буде потреби в пастирях і проповідях, бо ми будемо бачити Христа обличчям в обличчя. Христос воскрес і ми воскреснемо до вічного життя! 

Але до того часу ми себе вважаємо за мертвих для гріха, але за живих для Бога. Проте ми не маємо це життя самі по собі і самі в собі, а ми маємо його, наголошує Апостол – у Христі Ісусі. Апостол повчає нас «вважайте себе за мертвих для гріха й за живих – для Бога». Святий Дух слів на вітер не кидає. Ці завершальні слова на сьогодні – критично важливі, бо нас постійно буде спокушувати і наша грішна плоть, і диявол, і світ. 

Вони нас будуть спокушувати до гріха, тобто до поведінки мертвих. Щоразу, коли нам пропонується така спокуса, нам слід згадати, ким ми є. Ми не мертві, ми – живі для Бога і ми живі для Бога у Ісусі Христі. Ми в Нього зодягнуті. Ми живемо в Ньому, а Він живе у нас і Він є джерелом нашого життя і нашим Світлом, що як правильно співається у піснеспіві сьогодні «на нас означилось». Тож, коли нас атакують наші колишні рабовласники, то звертаємось до Христа по силу опору, бо лише в Ньому – наша сила і наша поміч. 

І відповідаймо цим претендентам на володіння нами: «Я для тебе мертвий. Я живий лише для Бога. Я слухаю лише Його і буду робити те, що Він каже мені. Я ненавиджу зло, а люблю Бога і моїх ближніх. Мій старий Адам потонув у водах Хрищення (Моя стара Єва потонула у водах Хрищення). А виринула з вод Хрищення і постала нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно. Бо моє Водохреща для мене – це обновлення мого життя у Христі. Бо Христос для цього охристився! У річці Йордані! Амінь. Алілуя!

Пора Богоявлення

 Сьогодні завершуються 12 днів Різдва і розпочинається пора Богоявлення, яка цьогоріч триватиме до 17 березня включно. У Різдві Бог з'являється, як людина, а в Богоявленні цей Син Людський з'являється перед світом, як Бог. Те, що Христос стався людиною, доказів не потребувало. Але те, що ця Людина є Бог, потребувало доказу. Таким доказом були слова останнього пророка Старого Заповіту Івана Христителя: "Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере" (Ів. 1:29), слова Отця: "Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав" (Мт. 3:17) і сходження та перебування на Спасителеві Христові Святого Духа (Мт. 3:16). Згодом божественність Христа буде доведена багатьма ознаками та чудами. Церква про це свідчить у своїх піснеспівах: "Як в Йордані христився Ти, Господи, тоді об'явилася пошана Трійці; бо голос Вітцівський свідчив про Тебе, улюбленим Сином Тебе називаючи, а Дух у постаті голуба ствердив Слово об'явлене. Слава Тобі, Христе Боже, що явився і світ просвітив!.."  

Молитва на День Богоявлення:
Боже! У День Хрищення нашого Спасителя, Ти об'явив Себе, як Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух.  Зміцнюй нашу віру в Тебе, аби ми славили Твоє святе Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа повіки віків. Заради Христа.  Амінь.  

Зі Скарбниці щоденної молитви

Не "Отче мій", а "Отче наш"

 Ми повинні зауважити, як точно Христос формулює цю молитву. Він не хоче, аби хтось молився сам за себе, але Він хоче, щоб кожен молився за ціле людство. Він не навчає нас промовляти "Отче мій", а "Отче наш". Оскільки молитва є духовним добром, яке належить усім, ми не сміємо когось із неї віднімати, навіть наших ворогів. Бо оскільки Бог є Отцем нас усіх, то Він також хоче, аби ми були один до одного як брати, які одне одного сильно люблять і які моляться один за одного, наче за себе.

Мартін Лютер

Два царі: проповідь на неділю по Різдві

                                    ДВА ЦАРІ

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: «Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому». І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: «У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: «І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський».  Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з'явилась зоря. І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: «Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому». Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі (Євангеліє від Св. Матвія 2:1-12). 

 Христос народився!  Славімо Його!

Любі брати і сестри, в Україні і не лише в Україні є колядки про трьох царів, які прийшли поклонитись народженому Христові. «Три славнії царі, звідки ви прийшли? З далекого краю, за зорею йшли. Щоб побачить рожденного Христа Бога правдивого. З Пречистої Діви, Діви Марії», - такі слова є в одній із українських колядок. 

Проте хто насправді прийшов поклонитись Христові? І скільки царів були в той час у Юдеї? Якби до Христа йшли поклонитись троє царів, то вони би, безперечно, почали би свою подорож з відвідин Ірода, який був їм хоч якимось рівнею, незважаючи на те, що він був підлеглий імператорові Риму. А Ірод був царем саме в Єрусалимі. 

            Писання ж цих відвідувачів царями не називає. Наш переклад правильно називає їх мудрецями. Звісно ж і царі бувають мудрими. Але тут мова йде не про царів. Євангеліст використовує грецьке слово «маґой», яке подібне до нашого слова «маги», але не повинне нас лякати, бо цим словом називали в ті часи мудреців. Одним із таких «маґой» був свого часу і Даниїл, який служив царям і Вавилону, і Персії. 

            «Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришує з безумним, той лиха набуде», –  навчав премудрий Соломон. Це фактично його слова відлунюють у приказці «Свита робить короля». А Соломон ще навчав: «Народ падає з браку розумного проводу, при численності ж радників спасіння буває» (Пр. 11:14). І звісно через нього промовляв Господь Святий Дух і про час, подібний до нашого: «Мудрий сильніший від сильного, а людина розумна – від повносилого. Тому-то провадь війну мудрими радами, бо спасіння в численності радників» (Пр. 24:5, 6). 

Звісно радники не повинні бути хабарниками і нечестивцями, а справді мудрими, віруючими людьми, бо в іншому місці Соломон навчає: «Коли множаться праведні, радіє народ, як панує ж безбожний – то стогне народ… Цар утримує край правосуддям, а людина хабарна руйнує його» (Пр. 29:2, 4). Новонародженому Синові Божому прийшли поклонитись справді ясновельможні, віруючі радники східних царів.Ці віруючі радники, істинні мудреці, чекали на з’явлення зорі, про яку вони чули з проповідей юдеїв, які чекали на прихід Христа, Царя Юдейського – Спасителя народів і ось, коли та зоря з’явилась, вони вирушили в дорогу і прибули до Єрусалиму. Але чому вони прибули до Єрусалиму? Бо царі народжуються зазвичай у столицях! 

Вони побачили обіцяну зорю і вирушили у дорогу. Боже Слово мало би привести їх до Віфлеєму, але логіка привела їх до Єрусалиму. Логіка не завжди найкращий помічник у справах поклоніння Богові. Але намір наших мудреців був щирим. Вони хотіли поклонитись новонародженому Цареві Юдейському. І вони про нього розпитувались саме в Єрусалимі. 

Вони ще не знали того, що через тридцять з лишком років буде пророкувати цей Цар Юдейський, Ісус Христос: «Мені треба ходити сьогодні та взавтра, і часу найближчого, бо згинути не може пророк поза Єрусалимом. Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли!» (Лк. 13:33, 34). 

Мешканці Єрусалиму не звертали уваги на народження Царя Юдейського. Вони переймалися своїми, столичними клопотами. Новини від віфлеємський пастухів про Різдво Христове їх не зацікавили. Вони б і відвідини мудреців залишили без уваги, якби не цар, поставлений над юдеями – Ірод, до якого дійшли чутки про іноземців, які розпитувались про народженого Царя Юдейського. 

            Ірод не переймався питання віри. Хоча він настільки реконструював храм у Єрусалимі, що навіть учні Христові дивувались і звертали увагу Божого Сина: «Учителю яке то каміння та що за будівлі!» (Мр. 13:1), він робив це винятково з політичних міркувань. Подібним чином Росія інвестує у власний варіант християнства і сприяла побудові гарних на вигляд церков, аби впливати на сусідні народи і здобувати над ними контроль. А юдеї були для ідумеянина Ірода таки сусіднім, хоча й спорідненим народом, подібно як українці є для росіян.  

            Ірода безмежно цікавила лише влада і те, що влада приносить: престиж і багатство. А все, що загрожувало його владі, бодай лише в його хворій уяві, він безжально знищував. Усіх своїх можливих опонентів він убивав або кидав у тюрми. Тож, коли Ірод зачув про розпитування мудреців, то він «занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим». Ірод занепокоївся, як завжди про свою владу. А Єрусалим занепокоївся через Ірода, бо він міг убити кого завгодно, аби лишень заспокоїти своє хворе его та позбутись потенційних політичних конкурентів. 

            Проте Ірод не просто непокоїться – він добре знає, що про царів юдейських промовляє Біблія. А Біблію добре знають ті або, принаймні, повинні добре знати ті, що служать у храмі. Його логіка не підводить, бо первосвященики і книжники людські «відказали йому: «У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: «І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський». 

            Вони могли би вчинити як бабки-повитухи, коли подібний до Ірода цар – фараон єгипетський віддав наказ про убивства новонароджених хлопчиків-євреїв. Ті обманювали єгипеську владу і казали: «Єврейки не такі, як єгипетські жінки, бо вони самі баби-сповитухи: поки прийде до них баба-сповитуха, то вони вже й народять. І Бог чинив добро бабам-сповитухам, а народ розмножувався, і сильно міцнів. І сталося, тому, що ті баби-сповитухи боялися Бога, то Він будував їм доми» (2 М. 19-21). 

            Первосвященики і книжники людські боялися Ірода, а не Бога, то ж і розповіли все, що той хотів знати для учинення розправи над народженим Царем Юдейським, Якому покликані були служити і первосвященики і книжники, і Якого вони мали проповідувати, і захищати. Тож їхні доми не встоять. І храм їхній буде невдовзі знищено. Ірод їх не зачепив, але він їх і не спас. Вони надіялися на власну логіку і вона їх підвела. А віри, яка би їх не засоромила, в них не було. 

            Проте віра була в мудреців, яких Ірод закликав до себе. Вдаючи із себе побожного правителя і дізнавшись, коли з’явилась зоря, він відправляє наших мудреців у правильному напрямку і дає їм позірно благочестиве доручення: «Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому». Ірод – типовий себелюбний цар, кровожерний і брехливий. Все довкола повинне служити винятково йому і його власним, зажерливим і амбітним інтересам особисто. 

            Мудреці ж прибли до Віфлеєму і там знову побачили зорю від Бога. Вона «прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну». 

            Вклоняються вони не Дитяткові з Марією, а винятково Дитяткові – Ісусові Христові і Йому приносять свої дари. Золото, як Цареві Юдейському, Синові Давидовому, Який прийшов, аби визволити людський рід від загарбників набагато страшніших ніж римляни і навіть росіяни. Він прийшов, аби визволити і юдеїв, і мудреців зі сходу, і вас зі мною від гріха, від влади диявола і самої смерті, аби ми могли жити у Його Царстві у радості та блаженстві повіки віків. 

            Мудреці приносять Дитяткові Ісусові у дар ладан, як Богові, адже це «Христос народився, Бог воплотився!» Бо лише Бог, Який стався людиною, може бути Викупителем людства від гріха. Лише кров, пролита істинним Богом-Ісусом Христом на хресті змогла очистити всі наші гріхи і лише свята й невинна кров Ісуса, правдивого Сина Людського далі очищує кожного, хто кається від наших гріхів. 

            Мудреці принесли Дитяткові-Ісусові в дар смирну, тобто мирро –  як Тому, Хто помре на їхньому і на нашому місці за всі наші гріхи та провини. Коли дорогоцінне мирро на Христа проллє жінка у Віфанії, її почнуть за таке «марнотратство» з погляду Юди Іскаріота, критикувати, то Господь промовить критикам: «Чого прикрість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте. Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на похорон Мій» (Мт. 26:10-12). 

            Ось такі дари принесли мудреці зі Сходу народженому Цареві Юдейському. Вони вірували,  що Він – їхній Спаситель і Він визволить їх від їхніх гріхів Своєю смертю. І їхня віра їх не підвела. Бо на це Христос і народився!  І Він приніс Себе у жертву повну і досконалу за всі наші гріхи та провини, і Він на третій день по Своїй смерті на хресті воскрес, аби й наші віруючі мудреці, і ви, і я, і кожен, хто вірує в Христа, мав прощення гріхів, спасіння, воскресіння, і вічне життя! І ми будемо Христом завжди радіти і Христа завжди славити. Бо Христос, наш Цар, прийшов, щоб послужити нам. І Він нам служить сьогодні Своїми Словом і Таїнством. 

            А Ірод, який так відчайдушно хапався за владу і був царем, щоб служили винятково йому, наказав повбивати всіх дітей у Віфлеємі та поблизу, від двох років і молодше не матиме цього спасіння і замість царського вінця і палат царських, належить дияволу і пеклу з його вічними і жахливими муками. Як належать пеклу і всі, хто воює проти Христа, до Нього байдужий і в Нього не вірує. 

            А мудреці зі Сходу, і всі ми, любі віруючі брати і сестри, будемо подібні до нашого Царя Христа, бо матимемо вінці слави, які отримаємо через віру в Нього і увійдемо у воскресінні в життя вічне в Його святому, Небесному Царстві. Бо для цього Христос народився!  Славімо Його! Амінь. Алілуя!

Коли sola Scriptura має сенс

 Лише, якщо Писання справді є в прямому та чіткому сенсі Божим Словом, так як не є інші писання, - лише тоді sola Scriptura має сенс. Включене в цю аксіому також наступне припущення Реформації, що Писання загалом зрозуміле та пояснює саме себе. Іншими словами, божественна істина є конкретною - зовнішньою і, власне кажучи, даною Церкві, доступною і обов'язковою для неї.

Курт Маркварт

День Св. Йоганна Конрада Вільгельма Льое, пастиря і богослова

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Йоганна Конрада Вільгельма Льое, пастиря і богослова. Ніколи не покидаючи меж Німеччини, Йоганн Конрад Вільгельм Льое, народжений у Фюрті 1808 року, справив надзвичайно глибокий вплив на розвиток лютеранства по всьому світові. Служачи пастирем в баварському селі Ноєндетельсау, він зрозумів потребу у працівниках для далеких країв і допомогав у підготовці таких вкрай необхідних помічників, які стали місіонерами та були відправлені до Північної Америки, Бразилії та Австралії. Частина чоловіків, яких він послав до Сполучених Штатів Америки, стали засновниками Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду, найбільшої віросповідної лютеранської церкви в США. Завдяки фінансовій підтримці пастиря Льое було засновано богословську школу у Форт Вейні, штат Індіана та вчительський інститут в Сеґіно, штат Мічиган. Льое став відомий також за його непохитну віросповідну позицію та за його незмінний інтерес до літургії і катехітики. Його відданість ділам християнського доброчинства привела до запровадження школи з підготовки дияконес і заснування домівок для людей, що не можуть про себе самі піклуватися. 

Молитва на День Св. Йоганна Конрада Вільгельма Льое, пастиря і богослова:

Отче Небесний!  Твоя любов, яку Ти виявляєш до нас у Сині Твоєму, а нашому Господі Ісусі Христі, спонукала пастиря Льое невтомно діяти, аби Твоє Євангеліє проповідувалося по всьому світові та приносило плоди у житті тих, кого Твій Святий Дух навернув до спасенної віри. Благословляй нас, аби наші серця палали любов'ю до Тебе і до наших ближніх, щоб Євангеліє лунало і з наших уст, а руки наші були наповнені доброчинством, бо Ти живеш і царюєш із Сином, і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва на Новий рік

 Дорогий Спасителю і Господи! Я хочу розпочати цей рік із Твоїм Ім’ям. Через це прошу Тебе – будь моїм Провідником, вказуй мені завжди на просту дорогу, оберігай від небезпек духовних і тілесних. Захисти мене від спокус гріха і допоможи мені позбутися усіх сумнівів. Нехай скорботи, смутки та страх за майбутнє не порушують спокою душі, який Ти здобув для мене, страждаючи на Голгофі. Скеровуй мої кроки на дороги праведності і не забирай від мене Своєї благодаті.

     Не полишай Своїх дітей, де б вони не перебували, і допоможи їм у турботах і справах, а особливо піклуйся про українських воїнів, які захищають наш народ і країну від російської орди. Хай Твій святий Ангел стане табором довкола українського війська і хай Твоє небесне військо воює за нашу армію. 

Прости нам всім і кожному наші численні гріхи через Твою дорогоцінну кров, яка очищує нас від усіх наших провин і гріхів. Подаруй мені і всім, хто любить Тебе, силу жити та перемагати гріх щодня. А Україні, Господи, подаруй перемогу над нечестивою Росією.

     Вічний Спасителю, дай аби Твоя Церква зростала і квітла вічно. Поширюй Твоє спасенне Євангеліє ще далі. Подай мир між народами, аби ніщо не заважало Твоєму посланню миру іти все далі цілим світом. Дай мені щастя жити в мирі з усіма людьми, уникнути суперечок, сварок і ненависті. Пошли мені непорушну віру в Тебе – мого Спасителя і Царя. Нехай цей рік буде ще одним роком благодаті для мене і всіх, хто Тебе любить. В Ім’я Ісуса Христа. Амінь.