ДЕНЬ АУҐСБУРЗЬКОГО ВІРОСПОВІДАННЯ

25 червня ц. р. українські лютерани святкували День Ауґсбурзького Віросповідання. Ауґсбурзьке Віросповідання, головна доктринальна заява про богослов’я Мартіна Лютера та лютеранських реформаторів, був, в основному написаний Филипом Меланхтоном. У серцевині документу він сповідує виправдання грішників самою благодаттю, через саму віру, заради Самого Христа. Підписане провідниками багатьох німецьких міст і країв, віросповідання було формально представленим Імператорові Священної Римської Імперії, Карлові V в Ауґсбурзі, в Німеччині 25 червня 1530 року. Через декілька тижнів римо-католицькі посадовці відкинули Віросповідання, яке Меланхтон захистив у Апології Ауґсбурзького Віросповідання (1531 р.). 1580 р. Незмінене Ауґсбурзьке Віросповідання було включеним у Книгу Злагоди. [Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

ГОЛОС ПАСТИРЯ

"Я - двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться; і той ввійде і вийде, і пасовиське знайде" (Івана 10:9).

Коли двері відкриті пастирем і він заходить через них, то в овечок є утіха та допомога. Як каже Христос в кінці цього Євангелія: «Я прийшов, щоб ви мали життя і по достатком, щоб мали». Тож Христос Сам щодня править, веде, ходить, пасе, вберігає та діє у них через Його Слово і силу Святого Духа, аби вони щоденно збільшувалися, і ставали багатшими у розумінні, сильнішими у вірі, втісі, терпеливості, перемозі у стражданнях тощо, а також, щоби вони одержували від Нього добрий плід, більше вчення і допомоги. Так ось у християнстві служіння або праця пастиря постійно виконується там, де Христос збирає їх [овечок] до Себе, і чинить з ними усе, але через Його голос, тобто зовнішнє Слово та проповідування.
Тому Він також називає Себе дверима, через які вівці заходять і виходять. Тож так само, як Він Сам є Пастирем, так само і проповідування, через яке Він приходить, і через яке Він пізнається і також віра у наших серцях, якою переживається Його сила та діло в нас, є нічим іншим, як Христом. І так Він перебуває і діє в нас, а ми цілковито знаходимося в Ньому, у нашому житті і ділах. Тож кожен приходить до Нього з віри і через віру. Ми догоджаємо Богові винятково заради Нього і ми втішені винятково Ним і покладаємося винятково на Нього.
Як Він говорив про Своє служіння, яке Він здійснює через Своє Слово, так само Він говорить про Свої ягнята, які залишаються у Його Царстві, щоб коли Він відкриє двері, щоби вони одразу почули Його голос і навчилися Його впізнавати. Бо це утішливий і радісний голос через який вони спасенні від жаху та страху. Вони виходять на волю, бо можуть очікувати від Бога в Христі всяку благодать і благословення. І щойно вони вхопилися за Пастиря, то тримаються тільки Його усією своєю упевненістю і не слухають жодної іншої доктрини. Бо в них, як у ягнят, вуха – дуже чутливі і вони швидко вчаться розпізнавати голос їхнього Пастиря і відрізняти його від будь-якого іншого голосу аби залишатися непорушними, коли всі інші називають себе їхніми пастирями. Бо в них є досвід їхнього особистого сумління і свідчення Святого Духа у їхніх серцях так, що жодна інша доктрина або інші слова не принесуть їм такої утіхи і правдивої упевненості, яку приносить народові Божий поклик, Його Пастир – Христос. Тому ідіть за Його голосом без сумніву або вагань. Не задивляйтеся і не позирайте на те, що навчають інші та на те, що вони роблять, як це робить світ або як це вирішують Собори. Радше, навіть, якщо на цілій землі немає нікого, хто б тримався Його з вами, ви все-одно будьте впевнені у правдивому голосі вашого Пастиря.

Мартін Лютер, «Друга проповідь на понеділок П’ятидесятниці», Ів. 3:16-21

П'ЯТИДЕСЯТНИЦЯ: ЦЕРКВА ЗРОСТАЄ

У неділю 15 червня ц. р. Церква святкувала день П'ятидесятниці, тобто день сходження Святого Духа на ранню Церкву. Київська парафія "Воскресіння" у цей день була благословенна Таїнством Хрищення немовлятка Нікіти та Першим Причастям правдивими тілом і кров'ю Христа Спасителя для трьох молодих парафіян: Аліни Плахотнюк, Владислава Горпинчука та Інни Хавченко. Парафіяни молитовно попросили в Господа для Нікіти, Аліни, Владислава та Інни многая і благая літа. Хай Господь Святий Дух, Який зійшов на Церкву в Єрусалимі в ту першу християнську П'ятидесятницю далі благословляє християнські парафії по всьому світі на зростання у Євангелії Христовому!

ДАРОХРАНИТЕЛЬНИЦЯ ПЕРЛИНИ

Щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне (Івана 3:16)

Але як можна схопити цей скарб і дар [вічного життя]? Де та торбина або скарбниця у яку його покласти? Це – лише віра, як про неї каже тут Христос: «Щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув…» Віра тримає розкритими руки і відкриває торбину, і дає Богові чинити саме добро. Бо, коли Бог, Податель, дарує такі речі через Свою любов, так і ми є одержувачами через віру, яка нічого не робить, а лише одержує дар. Тож це – не наше діяння і цього неможливо заробити через наші діла. Це вже дано і подаровано. Лише: «відчини свої уста і Я їх наповню» (Псалом 81:10). Цього не може статися через будь-що поза твоїм віруванням у ці Слова. Як ти чуєш, так само Він викликає віру і цей скарб стає цілковито твоїм особистим.

І тут ти також бачиш чим є віра, і чим вона називається, а саме: проста… думка про Христа, що Він народжений від Діви, страждав, був розп’ятий, воскрес, вознісся на небеса. Але таке серце сповнене рішучості і хапається за Сина Божого так, як кажуть ці Слова, і тримається, як певності того, що Бог дав Свого Сина Єдинородного для нас і так полюбив світ, щоби ми не були заради Нього загиблими, але мали життя вічними.
Тому Він також каже зокрема: «Кожен, хто вірує в Нього». Це стосується тих віруючих, які не надіються на власні діла, ані на силу та гідність їхньої віри, якоїсь властивості або чогось посадженого або влитого в їхні серця, як про це фантазують та гадають сліпі софісти. Радше віруючий горнеться до Христа поза собою і впевнений у Ньому, як у Тому, Хто даний заради його особистого добра; впевнений у тому, що Бог любить його заради Христа, а не заради добрих діл віруючого, його гідності або служіння. Бо все це інше не є скарбом, даним від Бога. Треба вірувати в Христа, Божого Сина.

Сама віра не має вжитку поза цим подарунком або даром. Без нього вона – бідна і порожня посудина. І все-таки, погляньте на [посудину віри] і ви знайдете втіху в тому, за що хапається вона і що вона утримує. Лише заради того віра людини є цінною, бо можна сказати, що «віра може бути бідною дарохранительницею, але в ній лежить така шляхетна перлина або смарагд, що небеса і земля не можуть її осягнути». Тож тут із Писання віри ми довідуємося, що ми лише стаємо праведними та догоджаємо Богові через віру, оскільки віра є єдиною річчю, яка хапається за цей скарб і тримає цей скарб, Сина Божого.

Мартін Лютер «Друга проповідь на понеділок П’ятидесятниці»

СВЯТІСТЬ: КЕЛІЙНА ТА ВУЛИЧНА

Під час Собору ВЄЛК у Києві відвідував разом із делегатами з усього світу один із визначних українських монастирів. Після екскурсії темними церковними катакомбами, делегати були раді вийти на сонячне світло, тож всі усміхалися і жартували (по англійськи). Поряд на ослоні сидів літнього віку та огрядної статури монах. Надивившись на радісних туристів, монах почав голосно кричати: «Чего понаехали-то, католики? Идите в свой Александровский [собор]! Смотрят на меня, как на идиота!» Після цього на нього дійсно всі так почали дивитися…
З іншого боку, в одного з наших гостів на вулиці випали його документи. Якийсь хлопчина на вулиці знайшов їх, догнав туриста і вручив їх гостеві Києва з проханням більше не губити та бути уважнішим. Ось так буває: біля келій і на світських вулицях…

V-ий СОБОР ВЄЛК

З 3 по 5 червня ц. р. Українська Лютеранська Церква приймала V-ий Собор Віросповідної Євангельської Лютеранської Конференції (ВЄЛК), до складу якої вона належить. Головував на Соборі Президент ВЄЛК, Превелебний Стівен Петерсен (Євангельський Лютеранський Синод, США). Собор розглянув та обговорив богословські есе, підготовлені доповідачами із різних церков, а також прийняв План про вирішення спорів між церквами-членами ВЄЛК. Урочистими митями Собору були: святкування під час Літургії 15-ої річниці діяльності ВЄЛК та прийняття до асоційованого членства у ВЄЛК Лютеранської Церкви Португалії. Серед іншого, Собор також схвалив звіт про Глобальну Богословську Освіту, відповідно до якого дипломи освітніх установ, кредити тощо будуть визнаватися всіма освітніми установами церков-членів ВЄЛК. Місце і дату наступного Собору, який заплановано на 2011 рік, буде визначено Комітетом із планування ВЄЛК.

ПРЕЗИДЕНТ ВЄЛК ПРОПОВІДУЄ У КИЄВІ

1 червня ц. р. в парафії Воскресіння проповідував пастир Стівен Петерсен, Президент Віросповідної Євангельсько-Лютеранської Конференції (ВЄЛК). Тема проповіді о. Стівена: «Господь Ісус Христос дає справжній мир». Службу Божу також відвідали пастир Такеші Нідаіра (Японія), Президент Лютеранської Семінарії «Віфанія», Ґейлін Шмелінґ (США), та подружжя Пітера і Крістіни Крушелів (США). Ці – гості є першими із тих, що прибули до України для участі у Соборі ВЄЛК, який проходитиме в м. Києві з 3 по 5 червня ц. р. Детальніше про Віросповідну Євангельську Лютеранську Конференцію можна дізнатися на веб-сайті: http://www.celc.info/

ОЗНАКА ЦЕРКВИ – СЛОВО БОЖЕ

Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав! (Ісаї 55:10, 11)

Отже, як було сказано, дитяча віра навчає нас, що на землі є святий християнський народ і мусить на ній залишатися до кінця віку. Бо це стаття віри, яка не може припинитися… оскільки Христос обіцяв (Матвія 28:20): «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» Але, як бідна людина, яка помиляється, може побачити або побачить, де в цьому світі є такий святий християнський народ? Такий народ, безперечно, перебуватиме в цьому житті, на землі, бо він вірує у те, що настане небесне існування і прийде вічне життя. У них воно є, але поки що не тут. Тому ці люди повинні бути тут і залишатися в цьому житті і в цьому світі до кінця віку. Бо вони кажуть: «Вірую в життя будучого віку». Цим вони визнають, що воно ще не в цьому житті, а радше вони вірують, надіються і прагнуть правдивої вітчизни і життя. Наразі вони мусять залишатися і чекати в убозтві, як співається у одній з пісень про Святого Духа: «Коли ми підемо додому з убозтва, що є тут. Господи, помилуй!»…

По-перше, цей християнський люд можна впізнати, коли в нього є Слово Боже. Але таке впізнання відбувається неоднаково, як про це каже св. Павло (1 Коринтян 3:12, 13). В декого воно є цілковито чистим. Про тих, в кого воно є чистим, сказано, що вони будують на основі із золота, срібла та дорогоцінного каміння. А про тих, у кого воно нечисте, сказано, що вони будують будівлю на основі сіна, соломи і дерева. Але через вогонь вони очищуються. Про це більше ніж достатньо сказано вище. Це – головна частина і великий наріжний камінь, яким християнський люд називається святим. Бо святим є Боже Слово і воно чинить святими тих, кого воно зрушує. І робить це, зауважте, сама святість Слова Божого, як написано в Римлян 1:16: «Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові» і 1 Тимофія 4: 4, 5: «Кожне бо Боже твориво… освячується Божим Словом і молитвою». Бо Сам Святий Дух чинить це і намащує і робить святою Церкву, тобто, святий християнський люд; цим, а не помазанням папи, Він намащує або робить святими пальці, одяг, ризи, чашу та бокал.

Бо ці самі люди … хочуть прикрашати примхливий лантух [тіло], а потім руйнують його і забруднюють його помазанням і святістю, тобто такою святістю, яку може мати примхливий лантух [гріховне тіло].

Але ця святиня є правдивим спасінням, правдивим намащенням, яке спасає для вічності, навіть якщо у вас може й не бути папської тіари або єпископської мітри, але ви живете простим життям і вам треба помирати – такими ж нагими і без прикрас, як і немовлятко, яке мусить бути охрищеним. Але ми говоримо про зовнішнє Слово, яке усно проповідується через чоловіків, таких як ви і я. Бо саме його Христос залишив як зовнішній знак, за яким можна упізнати Його Церкву або ж Його святий християнський люд у цьому світі. Ми також говоримо про усне Слово, у яке щиро вірують і яке публічно сповідують перед світом, як Він про це говорить (Матвія 10:32, 33; і в Марка): «Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм». Є багато тих, хто знають це Слово добре таємно, але не хочуть його сповідувати. В багатьох воно є, але вони не вірують у нього або не діють відповідно до нього. Бо мало є тих, що вірують і діють відповідно до нього. Як сказано в притчі про насіння у Матвія 13:4, що три частини поля прийняли насіння, і воно було на тих ґрунтах, але лише на четвертій частині, доброму ґрунті насіння принесло добрий плід.

Тож коли ви чуєте або бачите, як це Слово навчається, як у нього вірують, сповідують і як, відповідно до нього діють, там, безперечно, повинна бути правдива «Свята, Соборна і Апостольська Церква», святий християнський народ (1 Петра 2:9), навіть якщо людей там дуже мало. Тому що Слово Боже порожнім не вертається, Ісаї 55:11, але мусить мати свою маленьку четвертинку поля. Навіть якби на нього не було відповідей, то вже самого Слова цього має бути достатньо для того, щоби пізнати, що тут є святий християнський народ. Тому що Боже Слово не може бути без Божого народу. Бо ж чому хтось хоче проповідувати або чути проповідування, якщо там немає Божого народу? І в що могли би вірувати і в що вірують Божі люди, якби там не було Божого Слова?

Мартін Лютер («Про Собори та Церкву», 1539 р.)

НОВИЙ ГРОМАДЯНИН ЦАРСТВА БОЖОГО!

25 травня ц. р. Царство Боже поповнилося новим громадянином. Небесне громадянство і співгорожанство святим, через Таїнство Святого Хрищення, одержав Володимир Гончаренко, новонароджений син Михайла та Ірини Гончаренків. Парафія "Воскресіння" щиро вітає нашого наймолодшого брата, його батьків і рідних, і зичить їм усім многая і благая літа! «Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Галатів 3:27)

ПРОСВІТИТЕЛІ СЛОВ'ЯН

24 травня українські лютерани згадують двох братів-місіонерів, святих Кирила та Мефодія. Брати Кирило та Мефодій народилися в грецькій сім’ї у Солуні. Молодший брат взяв ім’я Кирило, ставши ченцем 868 р. Після рукопокладання Кирило став бібліотекарем у соборі Святої Мудрості «Гаґія Софія» у Константинополі. 862 р. Згодом Кирило і Мефодій були послані Імператором місіонерами до Моравії (центр - на території сучасної Чеської Республіки). Там вони проповідували Слово Боже і навчали місцевих слов’ян їхньою рідною мовою.
Кирило, використовуючи елементи алфавіту, який він виявив у русичів у Корсуні (на території сучасного Севастополя), уклав абетку, яка відома нині як «кирилиця» і вона стала основою для писемності слов’янських народів. Сьогодні кирилицею користуються: українці, білоруси, росіяни, болгари, македонці, серби і чорногорці (прикро, але через переслідування латинян, кирилиця не збереглася серед чехів і словаків). Традиційні християнські церкви серед цих народів, як правило, також використовують східний обряд.
Саме завдяки діяльності цих двох святих братів, слов’яни мали можливість чути Слово Боже на зрозумілій мові, бо святі брати Кирило та Мефодій, на відміну від багатьох інших місіонерів, першими почали використовувати для євангельської місії зрозумілу мову. Св. св. Кирило і Мефодій зазнали також переслідувань від західних місіонерів, які вважали, що в церкві все повинне бути одноманітним: служба Божа має відправлятися за західним обрядом і обов’язково латиною (святою, на їхню думку, мовою).
Для українців роль св. св. Кирила і Мефодія переоцінити важко. Певно, що перші паростки християнства з’явилися на Русі (сьогодні Україна) через цих місіонерів, адже Волинь на ту пору (як про це зазначає «Енциклопедія Українознавства») належала до Великого Князівства Моравського. Не випадково, «Повість врем’яних літ» вшановуючи нашу Велику Княгиню Ольгу, не менше вшановує і святих братів-місіонерів, Кирила та Мефодія.

НОВЕ ЧИСЛО "СТЯГУ"

Побачило світ нове число "Стягу". У часописі вміщено церковні новини, проповідь Слова Божого, нарис про життя парафії Святої Трійці у місті Токмаку, інтерв'ю з пастирем Олександром Фещенком тощо. Пропоную Вашій увазі редакторську статтю.

ГЕНОЦИД: ЗЛО МИНУЛОГО І ПРИМАРА МАЙБУТНЬОГО

Так сталося, що на пору Великого посту цього року, як і на Великодні свята, припала значна доля дискусій про Голодомор в Україні 1932-1933 р. р. Верховна Рада визнала цю трагедію геноцидом, тобто організованим злочином на знищення українського народу. Більшість цивілізованих країн підтримали наш Парламент у визнанні геноциду, окрім, звичайно ідейних та економічних нащадків КПРС, які все заперечують і посилаються то на погані погодні умови, то на перекоси із колективізацією, то ще на якусь біду.

Не по собі робиться, коли чуєш цинічні відмови у праві вшанування мільйонів моїх співвітчизників, невинно убієнних радянським режимом 75 років тому. Складається враження, що сьогоднішні циніки виховалися у сім’ї найбільшого тирана світу, Сталіна, який був сказав щось на кшталт: «Коли помирає одна людина – трагедія, а коли помирають мільйони – статистика». Нечувана жорстокість, цинізм, зневага до людей, до їхнього права на життя (я вже не кажу про право на гідне життя, яке визнається Західним світом за аксіому) – ось характеристики ленінців-сталінців і їхніх нащадків. Голод в Україні 1933 року – геноцид, організований злочин. Почитайте матеріали «Стягу» 1934 року в цьому числі «Стягу». В Україні гинуть від голоду мільйони людей – СРСР посилає гуманітарну допомогу в Польщу, щоби показати свій достаток. Яка фальш, який цинізм! Яке вихваляння своїм багатством за рахунок грабунку найбідніших і найбільш убогих, за рахунок їхніх смертей!

Гідні учні тих, про кого говорив Господь Ісус Христос: «Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого. Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Івана 8:43, 44).

Прикро, але ця проблема брехні, зневаги до людського життя, глум над суспільством і до цього часу триває в світі. До певної міри це стосується і нас. Пам’ятаєте, в Радянському Союзі була така приказка: «Аби була людина, а стаття кримінального кодексу знайдеться»? Вся система була збудована таким чином, щоб захищати правлячу групу за рахунок терору решти населення. А щоби народ було зручно тероризувати, то й законів таких понаписували, щоб будь-кого можна було будь-коли за грати вкинути. Відтоді і народ не мав пошани до законів, бо вони були анти-людяні, спрямовані на стримування людини від приватної ініціативи і чесності, а навпаки підбадьорювали улесливість і плазування перед чиновниками та владою.

Якщо світові демократії брали до уваги гріховну людську природу і прагнення людини мати достаток, то радянські можновладці користувалися ефемерними уявленнями про якийсь особливий тип радянської людини, якій природний егоїзм властивий не буде. Певно в цьому ставленні, в таких безглуздих законах, зневазі до людського життя і елементарних людських потреб і бажань, криється коріння, як комунізму, так і нацизму, як Голодомору, так і Голокосту.

Очевидно, що допоки не буде законів, що гарантують людям економічну (без грабіжницьких податків) свободу, доти корупція буде роз’їдати наш народ – бо який народ шануватиме традицію продрозверстки, яка вбила мільйони їхніх дідів-прадідів? Допоки не буде економічної свободи, рівної для всіх, а не свободи з винятковими привілеями для сучасних феодалів-олігархів, доти буде над нашим народом сновигати привид постійної бідності та популізму, безпросвітного топтання на місці і верховенства над нами вихованців Сталіна. Доти примара чергового Голодомору або якоїсь іншої тиранії буде нависати над нами всіма, як Дамоклів меч. Вірю, що врешті-решт ментальність продрозверстки ідеалістів комуністичного розливу поступиться, якщо не Священному Писанню, то принаймні, здоровому глузду, який бере до уваги звичайні потреби звичайних людей.

Господь хоче, щоб уряд карав зло і підбадьорював добро, а не займався створенням системи, яка вигідна лише чиновникам. Молімося, щоб так було і в Україні. А надія наша - сильна. Це – Сам Ісус Христос, Який є «Свідок вірний, Первенець з мертвих і Владика земних царів». Все і всі перебувають у Його владі. Навіть царі, і президенти, і прем’єри. Робімо свою справу на кожному своєму місці, любімо Бога і своїх ближніх, любімо свій багатостраждальний народ, а решту довершить Він, Христос. Бо Він воскрес! Воістину воскрес!

Вячеслав Горпинчук

В НЕБЕСНІЙ ДОМІВЦІ

Сьогодні воскреслий Господь Ісус Христос забрав до небесної домівки парафіянку громади "Воскресіння", нашу дорогу сестру у Христі, Лідію Гузій. Сестрі Лідії 25 травня мало виповнитися 88 років. Сестра Лідія мала палку віру в Спасителя і ділилася нею зі своїми ближніми. Християнську віру вона також виявляла в житті, чинячи добро своїм ближнім, будучи доброю матір'ю і дружиною. Вона пройшла всю ІІ Світову війну медичним працівником, а після війни і донині, перебуваючи у званні підполковника медичної служби Збройних Сил України, енергійно допомагала людям і словом, і ділом. Маючи чудове почуття гумору, вона також служила підбадьоренням для багатьох вірних Христових. Сьогодні ми плачемо разом із рідними, друзями, братами і сестрами нашої дорогої вірянки. Але стрімко наближається той час, коли ми знову побачимо нашу дорогу сестру у час поверення Христа Спасителя у славі, у воскресінні. Хай втіхою для нас, і особливо для рідних нашої сестри Лідії, будуть слова Спасителя Ісуса Христа. Господь каже: "Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре" (Євангеліє від св. Івана 11:25, 26).

Християнський похорон спочилої у Господі, сестри Лідії, відбудеться 24 травня ц. р. За додатковою інформацією звертайтеся, будь ласка, до Канцелярії Української Лютеранської Церкви за телефонами: 235-7721, 234-0800.

ХРИСТОС ПОСИЛАЄ НАС ЧИНИТИ ДОБРО

Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю! (Івана 20:21)

Але як Бог Отець послав Христа? [Відповідь:] Не чинити нічого іншого окрім волі Отця, а саме: спасти світ. Він не послав Його, аби заробити небеса добрими ділами. Він учинив багато добрих діл, і навіть усе Його життя було самим добрим ділом. Але для кого Він це все робив, як не для людей, які цього потребували, як про це ми читаємо в цілому Євангелії? Бо все, що Він робив, Він робив для того, аби послужити цим нам. «Як Отець послав Мене» - каже Він тут, «і Я вас посилаю. Мій Отець послав Мене, аби Я виконав Закон, поніс гріхи світу, забив смерть, подолав пекло і диявола, не заради Себе, бо Мені це не потрібне, а заради вас і заради вашого добра цим Я служу вам. Так само повинні робити Йому і ви».
Через віру, яка спасе вас і учинить вас добрими перед Богом, ви здійсните усе, долаючи смерть, гріхи, пекло і диявола. Але тут віру ви доведете любов’ю, щоб нею судилися всі діла ваші, не для того, аби нею ви щось заробили – бо все на небесах і на землі вже є вашим. Натомість цим усім ви служите своїм ближнім. Бо якщо ви не чинитимете таких ознак, то певно що ваша віра неправильно сформована. Не те, що нам наказано, аби ми робили добрі діла через це Слово – бо коли віра у серцях сформована вірно, тоді людині не наказують робити добрі діла: вони линуть самі собою. Радше діла є лише ознакою любові, яка властива вірі.
Саме про це також говорить св. Петро в 2 Петра 1:5, коли він спонукає нас докладати всю пильність, аби підтверджувати і доводити віру нашу добрими ділами. Але добрі діла – це ті добрі діла, які ми робимо для нашого ближнього, коли ми йому служимо. Лише це вимагається від християнина – аби він любив. Бо через віру він уже добрий і спасенний, як про це каже св. Павло в Римлян 13:8: «Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона». Тому й Христос каже Своїм учням в Івана 13:34, 35: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою». Тож перед світом ми мусимо доводити, аби кожен бачив, що ми зберігаємо Божу Заповідь, але не для того аби через неї спастися або стати добрими. Через це я виявляю послух до влади. Бо я знаю, що Христос був виявляв послух до влади, хоча й Він не був зобов’язаний це робити, але робив Він це заради нас. Тому я також робитиму це заради Христа і для добра мого ближнього. І все це лише через те, що я доводжу свою віру через любов і таким чином через кожну заповідь. Таким чином Апостоли спонукають нас у своїх писаннях чинити добрі діла. Не через те, що ми стаємо через них добрими або спасаємося, але щоб стати певними і довести свою віру перед нами та іншими людьми.

Мартін Лютер (З другої проповіді на Великодній Вівторок)

СВЯТИЙ АПОСТОЛ І ЄВАНГЕЛІСТ ІВАН

21 травня ц. р. українські лютерани дякують Господу за Апостола і Євангеліста Івана, улюбленого учня Господа. Він був очевидцем дій, слів, страждань і смерті Спасителя. Він бачив і слухав Господа Ісуса Христа воскреслого. Окрім того, Господь об’явив св. Іванові майбутнє світу та Церкви, викликів із якими зіштовхнуться християни в Останні Дні та перемогу небес. Сьогодні ми насолоджуємося Посланнями Апостола Івана, книгою Об’явлення і, звісно ж, чудовим Євангелієм від св. Івана, про яке доктор Мартін Лютер писав: «В Івановому Євангелії ви побачите, як надзвичайно майстерно змальовано те, як віра в Христа долає гріх, смерть, і пекло, і дає життя, праведність і спасіння. Це – справжня природа Євангелія». Апостол і Євангеліст Іван був єдиним із Апостолів, життя якого не закінчилося мученицькою смертю. Апостол доглядав Матір Божу та пережив заслання на острів Патмос, де й бачив видіння, які Господь доручив йому записати в книгу Апокаліпсис. Свої останні дні в цьому світі св. Іван Богослов провів у місті Ефес. Господь покликав його до небесної домівки в глибокій старості.