Без добрих діл покаяння - лицемірне

     Христос часто поєднує обітницю відпущення гріхів з добрими ділами не через те, що Він має на увазі, що добрі діла є умилостивленням, бо вони ідуть після примирення, але через дві причини:  одна є та, що добрі плоди повинні обов'язково слідувати. Тому Він застерігає, що коли не слідують добрі діла, то покаяння - лицемірне та підроблене.  Інша причина є та, що  ми потребуємо зовнішніх ознак такої великої обітниці, бо сумління, сповнене страхом, потребує багатоскладової втіхи.
    ... Хрищення та Господня Вечеря  є ознаками, що постійно застерігають та заохочують розум, що втрачає надію, вірити в те, що гріхи прощені. І така само обітниця записана та зображена в добрих ділах, аби ми могли вірувати певніше.  А ті, що не приносять добрих діл, не захоплюються вірою, а зневажають обітниці.  З іншого боку, побожні пригортають їх до себе і радіють, що в них є ознаки та свідчення такої великої обітниці. Відповідно вони вправляються у цих ознаках і обітницях.

З Апології Ауґсбурзького віросповідання, Розділ ІІІ.  Любов і виконання Закону

Суд був і гнів минувся

Христос проголошує: «Суд минув. Отець і Я нікого не засуджуємо. Бог не розгніваний, бо Я – Присяга і певний Знак, і навіть Дар та Подарунок, аби показати вам, що Бог на вас не гнівається.  Бо Я не був посланий, щоб судити світ, щоби змусити вас від Мене втікати або відлякувати вас, як суворий суддя. Негативне завжди більше вражає ніж позитивне».  Христос наче каже: «Моя мета не в тому, щоби вас судити, як і не є судити вас метою Отця. Бо якби Він захотів судити й винести вам вирок, то чому ж би тоді Він послав би на світ Мене?  Ні, гнів минувся і тепер Він сповнений щирої любові. Він також послав Мене, аби Я світ не судив, а спас його».

Це славетні та втішливі слова. Побожні християни повинні зберігати їх у своїх серцях, бо вони запевнюють нас про те, що Бог нас не судить.  Ці слова повинні нас втішати – як же погано, що ми такі відчайдушні негідники! І ці слова повинні запевнювати нас, що Бог не вб’є нас і не вкине до пекла: «Безбожні повинні боятися Бога, втікати від Нього, а не радісно до Нього підходити.  Але вас, що віруєте в Мене, суджено не буде і вам не слід втікати від Мене, як від безжалісного судді. Бо через посередництво віри суд скасований, місія з якою був Я відправлений, поклала цьому судові край.  Тому думки серця вашого – неправильні. Бо кожен, хто приймає Мене у вірі, відганяє ті жахливі слова про Божий гнів, пекло та вічний осуд».

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 

День мучеництва Св. Івана Христителя

  Сьогодні ми згадуємо День мучеництва Св. Івана Христителя. На противагу Різдву Св. Івана Христителя, яке ми святкуємо 7 липня (24 червня за ст. стилем), цей день присвячений споминові про те, як Св. Іван Христитель помер як мученик від рук тетрарха Ірода Антипи, який наказав відсікти йому голову (Марка 6:14-29).  З погляду світу, такий кінець життя Св. Івана був безславний.  Але насправді це була шляхетна участь у хресті Христовому і для Івана це була найбільша слава. Сам Господь Христос сказав був, що серед людей більшої людини ніж Іван Христитель не з'являлося (Матвія 11:11).  Він був останній з пророків Старого Заповіту, а також провісник Нового Заповіту.  Будучи Предтечею Христа, Іван виконав пророцтво про те, що перед великим і страшним Днем Господнім прийде великий пророк Ілля (Малахії 4:5; Матвія  17:10-13).  Своєю проповіддю  і Хрищенням покаяння Іван привертав "серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків" (Малахії 4:6). Ходячи слідами пророків, які були перед ним і очікуючи на Христа, дорогу для Якого він готував, цей слуга Господній, свідченням власної смерті проголосив про хрест.

Молитва на День мучеництва Св. Івана Христителя:

  Всемогутній Боже, Ти дав, аби Твій слуга, Іван Христитель, був Предтечею Твого Сина Ісуса Христа, і в проповідуванні покаяння, і у своїй невинній смерті.  Дай, аби й ми, що померли і воскресли з Христом у Святому Хрищенні, могли щоденно каятися у наших гріхах, терпляче страждати заради правди,  і безстрашно нести свідчення про Його перемогу над смертю; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Августина

     Сьогодні ми згадуємо Св. Августина і дякуємо за нього Господу.  Августин був одним з найбільших отців Латинської Церкви і справив значний вплив на формування західного християнства, з лютеранством включно.  Він народився 354 р по Р. Х. в Північній Африці і спочатку прославився, як винятковий учитель риторики.  В своїй книзі Сповідь він описує власне життя перед наверненням до християнства, коли він був втягнутий у розбещеність і навіть став батьком позашлюбного сина.  Через побожність віруючої матері, Моніки, та проповіді Амвросія, єпископа міланського (339-397 по Р. Х.), Августин навернувся до християнської віри. Під час великих пелагіанських суперечок Августин ставив наголос на загальній благодаті Бога в спасінні людства.  Будучи єпископом і богословом у Гіппо, в Північній Африці, від 395 року по Р. Х. аж до смерті в 430 році по Р. Х., Августин виявився мужем високого розуму, палким захисником православної віри і визначним письменником. Окрім Сповіді величезний вплив на Церкву впродовж Середньовіччя і Ренесансу справляла ще й його книга Місто Боже.

     Молитва на День Св. Августина:

     Господи Боже! Ти - Світло умів, які знають Тебе; Ти - життя душ, які люблять Тебе і Ти - сила сердець, які служать Тобі.  Дай і нам сили повторювати приклад Твого слуги, Св. Августина, аби пізнаючи Тебе, ми могли по-правді любити Тебе, а люблячи Тебе, ми могли служити Тобі з усіх наших сил, бо досконала свобода полягає у служінні Тобі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 14-у неділю П'ятидесятниці

                                           НАШ БЛИЖНІЙ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

І, звернувшись до учнів, наодинці їм сказав: «Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви!  Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви та й не бачили, і почути, що чуєте ви і не чули!» І підвівсь ось законник один, і сказав, Його випробовуючи: «Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?» Він же йому відказав: «Що в Законі написано, як ти читаєш?» А той відповів і сказав: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе». Він же йому відказав: «Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити». А той бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: «А хто то мій ближній?» А Ісус відповів і промовив: «Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його. Проходив випадком тією дорогою священик один, побачив його, і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, і теж проминув. Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився. І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього. А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся. Котрий же з цих трьох на думку твою був ближній тому, хто попався розбійникам?» А він відказав: «Той, хто вчинив йому милість». Ісус же сказав йому: «Іди, і роби так і ти!» (Євангеліє від Св. Луки 10:23-37).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Гал. 1:3)  Амінь.

Дорогі брати і сестри,часом під час спілкування із нашими земляками про християнство в мене складається враження, що для нас часто головним у християнстві є те, що ми не порушуємо певних заповідей Божих.  Коли я прошу назвати такі заповіді, то найчастіше називаються дві заповіді: «Не кради» і «Не убивай». Рідше називаються заповідь «Не чини перелюбу», а всі інші заповіді згадуються ще рідше. А хіба не буває так, що на власне життя ми дивимося наче на двигун автомашини – якщо мотор не створив проблеми, то все з ним в порядку – все гаразд з нами, якщо ми нічого не вкрали, нікого не вбили, нікому не створили проблеми.  Тож, можемо жити собі далі зі спокійною совістю, навіть не думаючи про Христа і не ходячи до церкви, ми ж так чи інакше – добрі люди, зла нікому не робимо, значить з Богом все О.К.! 

Подібні думки, певно, роїлися і в голові одного законника з нашого сьогоднішнього євангельського тексту, який прислухався до слів Сина Божого.  Господь промовляв: «Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви!  Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви та й не бачили, і почути, що чуєте ви і не чули!»  Пророк Мойсей мріяв побачити Божого Сина, мріяв Його побачити Ісус Навин, пророк Самуїл, як і мріяли Його побачити та почути цар Давид, цар Соломон і всі побожні царі, яких над народом Божим поставив був Господь. А скільки віруючих людей, починаючи від Адама, прагнули почути голос Христа Спасителя, адже на Нього і лише на Нього покладали вони всю свою надію і самою вірою в Нього, як патріарх Авраам, були вони виправдані, і отримали вічне життя.

Але щойно Господь завершив промовляти сьогоднішнє блаженство, як піднімається законник, який думає не так, як думав Мойсей, і який мріє не про те, про що мріяв цар Давид.  Відсутність таких мрій у цьому членові Старозаповітної Церкви видає його запитання: «Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?»  Він думає як і багато-хто із сьогоднішніх членів церкви і навіть проповідників не про спасіння у Христі, а про спасіння ділами.  Що робити мені, щоб вічне життя осягнути?

Запитання законника – запитання невірства. Господь Святий Дух каже, що це питання поставлене було Ісусові, аби випробувати Бога Сина.  Віруючі Бога не випробовують.  Віруючі мріють бачити Ісуса.  Віруючі мріють Його слухати і бачити. Невіруючі прагнуть Христа спростувати і заперечити Його вчення про виправдання самою вірою.  «А як же діла?» - запитує законник. «А як же діла?» - кричать в унісон із ним усі релігії світу, крім релігії християнської. «Все не може бути так просто», - каже законник.  «Мрій про Христа, надійся на Нього, довірся Йому – каже Ісус з Назарету!  А як же я?  Як же те, що я думаю особисто?  Як же мої діла, мої десятини, мої пости?» - наче вигукує обурене єство учителя Закону Божого, який хоче випробувати Бога.   Воно запитує не як здобути життя вічне, а що робити, аби здобути вічне життя. Як же Закон, до якого ми так звикли і яким настільки пишаємося? – мало не плаче це єство.

Усіх, хто хоче виправдання ділами, разом із сьогоднішнім професором закону, Господь відправляє до їхнього таки предмету – Закону: «Він же йому відказав: «Що в Законі написано, як ти читаєш?»  Законник – добрий знавець заповідей.  Без затримки він наводить підсумок Заповідей Божих: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе». Пастка поставлена ним проти Христа тепер обертається проти нього самого, коли Господь йому каже: «Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити».  Від  зачаття в утробі матері і завжди виконуй досконало всі Заповіді Божі в думках, словах і вчинках і будеш вічно жити.

Блаженний, хто бачить Христа – йому діла для спасіння не потрібні. Блаженні, хто чує Христа, хто вірує в Нього. Щасливий такий, бо такому вже належить Царство Небесне.  Але не належить Царство Небесне тому, хто не чує Христа, хто відмовляється Його слухати, хто втікає від благодатного Бога до Бога-Судді.  Наш втікач-законник не знаходить собі спокою і знайти його не може, як і не може знайти спокою і справжнього блаженства всякий, хто шукає спасіння в ділах.  Сумління через одну думку завжди буде докоряти такому за недостатність діл, а через іншу завжди шукатиме виправдання для відсутності такого діла в усіх тих випадках, коли таке діло треба було робити, але не робилося.

Ось і наш законник «бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: «А хто то мій ближній?» Його перше запитання виявилося недоречним, бо виконати Закон досконало грішній людині неможливо. Тепер, аби знайти хоч якесь виправдання власній  доктрині про виправдання ділами, він намагається розділити людство на ближніх і неближніх.

В цьому місці й починає наш Господь свою оповідь про ближнього. Побито і пограбованого на єрусалимсько-єрихонській трасі було юдея.  Від нього було забране все – від транспорту до одягу. Залишився лише він на одинці зі своєю бідою, спливаючи кров’ю лежати на запиленій дорозі.  До нього немає діла священикові, який поспішає цією самою дорогою з Єрусалиму до рідного Єрихону. Священик – людина духовна, він щойно завершив служити Богові, дух його піднесений догори і йому ніколи спинятися біля побитого чоловіка. До того ж, хіба його хтось бачить крім цього нещасного?  Та й цей побитий певно вже й зомлів.  Аби не спокушувати жертву грабіжників погано думати про церкву, священик навіть переходить на інший бік.

Може нещасному допоможе левит? Він теж служить у храмі і багато чує всього про милосердя. Але ж він, натомлений важкою працею догляду за церковним приміщенням, теж мусить поспішати, аби відпочити.  Хай йому грець з усякою іншою роботою. Він – теж «особа духовного званія», аби допомогати всяким там жертвам – самі винні – хай, в крайньому випадку, наймають охорону і не вештаються там, де не слід.  Левит повторює приклад священика і проходить повз наче нічого не бувало. Врешті-решт ніхто ні священика, ні левита не бачить. Ніхто, окрім Бога.  

Над нещасним спиняється хтось несподіваний. Представників його народу проклинають у синагогах і навіть якщо визнають повністю юдейську віру – їх не приймають у єврейську спільноту.  Та й всі юдеї знають, що юдеєві краще терпіти, аніж приймати від них допомогу.  Над нещасним побитим, непритомним юдеєм спиняється самарянин. Він спиняється, бо змилосердився, каже Господь.  Самарянин промиває юдеєві рани, перев’язує їх, обережно розміщує пораненого на власному транспортному засобові, а сам іде поряд пішки до готелю.  Там, в надійному місці він залишає його, залишивши власникові грошей на два місяці наперед, аби цьому пораненому чоловікові не бракувало ні їжі, ні опіки.  До того ж власникові готелю він каже: «Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся». 

На запитання Господа Ісуса: «Котрий же з цих трьох на думку твою був ближній тому, хто попався розбійникам?» законник відповідає, не повторюючи того огидного слова «самарянин»: «Той, хто вчинив йому милість».  Що ж, відповідь правильна, тому Син Божий і каже: ««Іди, і роби так і ти!»  Це – не керівництво до дії.  Це, радше вирок само-праведності, бо питання все-таки було про те, що робити, аби мати вічне життя.  Нещасний законник!  Нещасні всі, хто відповіді на спасіння шукає у виконанні Закону грішними людьми!

Але «Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви!»  Блаженні, хто бачить Христа очима віри. Блаженні ті вуха, що чують Христове Євангеліє.  Блаженні ті вуста, які торкаються Його правдивого тіла та крові у хлібі та вині Святої Вечері!  Бо всі люди, ціле людство – наче той нещасний побитий і пограбований розбійниками на єрусалимсько-єрихонській дорозі.  Це ми там лежимо, непритомні, мертві у своїх гріхах, пограбовані дияволом і приречені до вічної смерті. 

І ніхто не в змозі був нам допомогти, бо такими само мертвими в гріхах є всі люди, за одним-єдиним винятком. І цей виняток – наш Господь Ісус Христос, вічний Бог Син, Який зійшов з неба, стався правдивою людиною, аби виявити до нас милосердя.  Ми лежимо, ми страждаємо в гріхах і немочах наших, ми терпимо різні біди та глузування і звинувачення диявола та погрози смерті.

Але ось дорогою йде Ісус. Його земна подорож почалася з утроби Діви Марії і з Віфлеєму пролягала багатьма шляхами до Єрусалиму, на Голгофський хрест.  Аби ми могли пробувати в Царстві Небесному повіки, аби могли тішитися небесними оселями та мати безперервну опіку нашого Отця Небесного Він приніс повну заплату.  І та заплата була не динаріями, ні гривнями, ні доларами. Та заплата було Його святе і досконале життя, яке Він віддав за життя наше, життя грішне, сповнене гріхів дії і гріхів упущення, коли ми могли і повинні були зробити добро, але не зробили. Ісус же добро робив завжди. І Він помер за нас і на нашому місці.  Про те, що Його заплата повна, і що ми виправдані, свідчить Його славетне воскресіння із гробу на третій день по Голгофській смерть.  Через Христову заплату ми не постояльці на два місяці в Царстві Небесному – ми учасники грядущого великого воскресіння і спадкоємці вічного життя в Царстві Небесному.  Вознесений на небеса Ісус повернеться і ми всі в час Його повернення у славі будемо зодягнуті в прославлені тіла і будемо радіти, будемо щасними, вічними без кінця-краю разом із нашим Спасителем.  Зараз ми мріємо бачити Його лице в лице. Зараз ми мріємо чути Його голос в раю небесному.

Але вже нині ми, що були непритомні були підібрані Ним, воскреслим Христом, коли Він вилив на нас Свою милість через Євангеліє, викупавши нас у купелі Хрищення і покривши нашу наготу Своєю божественною праведністю. Аби наші рани, завдані цими безсердечними грабіжниками, дияволом і світом, не боліли, Він благодатно торкається їх на вигляд хлібом і вином, а під тим виглядом – Своїми правдивими тілом і кров’ю.  Сьогодні Своїм Словом і Своїм Таїнством Він запевнює нас, що наші гріхи прощені і що Його любов настільки сильна, що Він ніколи вас не полишить, а завжди буде опікуватися про вас, а в кінці обов’язково повернеться і забере у Своє славетне, вічне Царство.

Він – справжній Ближній.  Він завжди поряд, поряд кожної миті дня і ночі, як був Він поряд із тими віруючими, що йшли до Єрусалиму і співали: «Оце не дрімає і не спить Сторож Ізраїлів».  Він - - милосердний Ближній, Який завжди нам співчуває у нещасті нашому і хоче завжди нам лише добра.  Він – люблячий Спаситель.  Він нас знайшов побитими, закривавленими в гріхах. Він нас обмив, Він нас зцілив, Він нас простив, Він і далі про нас піклується. Блаженні ті, що вірують у Христа.  Блаженні ті, що слухають Христове Слово і його бережуть. Ви блаженні, бо ви віруєте в Сина Божого, а це означає, що вам належить Його Царство і ви вже маєте вічне життя.

А як же заповіді Божі? Як же добрі діла?  Мартін Лютер був сказав: «Ох, ця жива, зайнята, діяльна, могутня річ, ця [правдива] віра.  Вона не може не робити весь час добрих діл.  Вона не питається, чи слід робити добрі діла, але ще перед тим, як таке питання постане, вона вже їх зробила і постійно їх робить.  Хто ж діл таких не робить – той невіруючий. Такий ходить навпомацки і шукає кругом віру та добрі діла, але не знає ні того, що таке віра, ані того, що таке – добрі діла.  Він лише говорить-говорить багатьма словами про віру і про добрі діла».  Наша ж віра робить добрі діла, але не для спасіння, а з вдячності Богові за спасіння у Христі, яким ми вже тішимося і радіємо, блаженні. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18).

Завтра

 Завтра, як на те свята Божа ласка та воля, під час Біблійних студій ми будемо досліджувати 5-ий розділ Соборного послання Св. Апостола Якова.   Служба Божа будуватиметься довкола Слова Божого з Євангелія від Св. Луки 10:23-37 і Таїнства Святої Вечері.  Після служби Божої відбудеться презентація українського перекладу книги Клеоне Г. Вейґанда "Створення: все створив Бог".

Розклад на завтра:
10:00 - Біблійні студії
11:00 - Служба Божа 

Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

Карта сирітства України

Один з матеріалів із засідання Секретаріату Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій...

День Св. Апостола Варфоломія

     Сьогодні ми згадуємо життя і служіння Св. Апостола Варфоломія і дякуємо за нього Господу.  Св. Варфоломій (або ж Нафанаїл, як він називається у Євангелії від. Св. Івана) був одним із перших Дванадцяти учнів Ісуса. Його домівка була в Кані Галілейській (Ів. 21:2), де Ісус здійснив Своє перше чудо. Він був запрошений, аби стати одним із Дванадцятьох Пилипом, який сказав йому, що вони знайшли Месію в Особі Ісуса з Назарета (Ів. 1:45).  Початкове вагання Варфоломія увірувати швидко замінилося чітким, непорушним проголошенням віри: "Ти - Син Божий!  Ти - Цар Ізраїлів!" (Ів. 1:49).  Він був присутній з іншими учнями (Ів. 21:1-13), коли вони мали привілей бачити та спілкуватися із воскреслим Господом і Спасителем. Відповідно до деяких ранніх церковних отців, Варфоломій приніс Євангеліє у Вірменію, де він став мучеником - з нього живцем здерли шкіру.

Молитва на День Св. Апостола Варфоломія:

Всемогутній Боже!  Твій Син, Ісус Христос, обрав Варфоломія на Апостола, аби він проповідував благословенне Євангеліє.  Дай, аби Церква Твоя любила те, у що він вірував і проповідувала те, що він навчав; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині  і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Головна турбота служіння - не церковні прибутки

     Христос каже, що працівники отримують винагороду (Мт. 10:10; Лк. 10:7).  І Павло говорить в 1 Посланні до коринтян (9:14): "Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії".  Проте це не повинно бути головною турботою служіння (Єз. 34:2-3).  Писання називають пастирів і вчителів служителями, доморядниками та працівниками Божими (1 Кор. 3:5, 4:1; Мт. 10:10; 2 Тим. 2:15).  Але Писання називають їхнє служіння службою, працею і роботою (1 Тим. 5:17; 3:1).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Бог вберігав Своїх людей і під папством

«Але», - кажуть вони, «так ти засуджуєш весь християнський світ, який донині цього притримувався». Відповідаю:  я дуже добре знаю, що священики та монахи шукають чим прикрити свої гидоти. Християнському світові вони хочуть приписати всю ту шкоду, завдану особистим їхнім нехтуванням. Тож, коли ми кажемо: «Християнський світ не помиляється», то будемо говорити, що водночас вони теж не помиляються і таким чином їх не можна буде звинуватити в фальші чи помилці, оскільки цього притримується християнство. Таким чином не може бути неправильним жодне паломництво, якої би великої участі в нім не брав диявол; не може бути неправильною жодна індульгенція, яких би великих обманів вона не чинила – одним словом – там немає нічого крім святості! Тому на це ви повинні відповідати: «Питання не в тому, хто засуджений, а хто ні».  Вони вставляють цей сторонній предмет, аби відвести нас від теми. Нині ми обговорюємо Боже Слово.  Те чим є або те, що робить християнський світ – належить деінде. Питання ж тут таке: що є і що не є Боже Слово?  Те, що не є Божим Словом – християнства те не творить.

            Читаємо, що за днів пророка Іллі в усьому Ізраїлі не було очевидно жодного Слова Божого ані поклоніння Богові. Бо він каже: «Ізраїлеві сини покинули заповіта Твого та порозбивали жертівники твої, а пророків Твоїх повбивали мечем, і позостався я сам» [1 Цар. 19:10, 14].  Тут цар Ахав та інші могли би сказати: «Іллє, такою мовою ти засуджуєш весь народ Божий».  Проте Бог водночас втримав ще сім тисяч людей [1 Цар. 19:18].  Як?  Хіба ви не думаєте що Бог і під папством міг би вберегти Своїх, хоча й учителі та монахи по християнському світові були простими вчителями диявола і йшли в пекло?  Багато дітей і молодих людей померли у Христі. Бо навіть під Антихристом, Христос міцно зберіг Хрищення, простий текст Євангелія із кафедри, Господню Молитву і Символ віри – ними Він беріг багатьох Своїх християн, а отже, і Його християнство, і нічого не говорив про це диявольським учителям.

Доктор Мартін Лютер, Про переклад: відкритий лист 

Передається Церкві Богом і Богові - Церквою

     У Церкві самоочевидним є те, що дари Божого Першого Члену (Символу віри) одержуються із вдячністю і освячуються "Божим Словом і молитвою" (1 Тим. 4:5).  Це стосується також і більших дарів Другого і Третього Членів, а отже й публічного служіння (Еф. 4:11)!  Які би дослідження, переговори, обговорення, парламентські "справи" і навіть легальні оформлення контрактів не передували покликанню пастиря, все зводиться до публічного поклоніння у Церкві зі Словом Божим і молитвою.  Тут здійснюється привселюдна та урочиста інавгурація чоловіка до його священних обов'язків, що передається Церкві Богом і Богові - Церквою.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Проповідь на 13-у неділю П'ятидесятниці

                           ЗДІБНІСТЬ ВІД БОГА

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога.  І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє. Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служіння духа! Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу! Не прославилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує, бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває! (2 Коринтян 3:4-11).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (2 Кор. 1:2)  Амінь.

Дорогі брати і сестри, в Сполучених Штатах Америки, зокрема в Мінесоті та на Алясці періодично проводяться гонки на собачих упряжках. Відбувається це взимку, коли все покрито снігом та лютує мороз.  Довжина траси може становити понад півтори тисячі кілометрів.  Участь у таких змаганнях беруть навіть жінки. Можна лише уявити наскільки складно не те, що здобувати перемогу, але просто змагатися за таких умов.  Втім завжди хтось стає переможцем.  Коли одну жінку спитали, як вона могла здобути перемогу, то вона відповіла: «Я просто пам’ятала, що переді мною перемагав вже хтось інший. Отже, якщо можуть перемогти вони, то можу це зробити і я!»

Справжнє життя – ще більше змагання і набагато серйозніше. Якщо звичайні змагання приносять нагороди в цьому житті, то це змагання обов’язково має духовний характер  і нагорода його одна – вічне життя в Царстві Божому або ж вічні муки в огні пекла. Немає жодної людини, яка не опиниться в одному з цих місць.  Дві людини можуть вести дуже комфортне життя в одній сім’ї і одна людина опиниться в аду, а інша в раю – у Царстві Божому. Або дві людини так само можуть вести дуже убоге життя, багато страждати і кінець теж може бути такий само – хтось потрапить у вічне життя до раю, а хтось на вічні муки до аду.

Майбутнє цілої вічності, яка на нас чекає (пекло чи рай) залежить від праведності.  Апостол Павло в 1 листі до коринтян (6:9-10) висловлює дуже серйозне попередження: «Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки – Царства Божого не вспадкують вони!»

Коли помер академік Сахаров, відомий правозахисник, то тодішній керівник Радянського Союзу сказав, що помер праведник. Але куди пішла душа Андрія Сахарова, відомого винахідника водневої бомби і ще більш прославленого правозахисника?  До пекла чи до раю?  Хтось може сказати: «Це залежить від того, які діла переважали в його житті: добрі чи злі.  Врешті-решт навіть головний комуніст тодішнього СРСР визнав, що Сахаров був праведник».

Та Бог дивиться на все по-іншому.  Людська праведність для нього вся «немов поплямована місячним одіж» (Ісаї 64:6).  Незважаючи на те, якою людина є в світському житті або й у житті релігійному, якщо не має праведності, якої вимагає Бог, така людина приречена.  Такими приреченими до вічних мук в аду були й ми всі.

Писання нам свідчать про багатьох праведників, які потрапили до вічного життя і перебувають зараз на небесах, чекаючи воскресіння мертвих.  Апостол Іван так описує те, що побачив біля престолу Божого: «Потому я глянув, і ось натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків, стояв перед престолом і перед Агнцем, зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття» (Об. 7:14). Писання підбадьорює нас повторювати їхній приклад: «Тож і ми, маючи навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами» (Євр. 12:1). 

Так роблять на всіх змаганнях і зокрема змаганнях світських. Одна з жінок, яка здобула перемогу в виснажливих гонках на собачих упряжках, сказала: «Я просто пам’ятала, що переді мною перемагав вже хтось інший. Отже, якщо можуть перемогти вони, то можу це зробити і я!» Важливо знати, що хтось вже був перемагав перед тобою. А особливо важливо знати, як саме була здобута та перемога.

Послання до євреїв закликає нас не зводити погляду з Ісуса Христа, Начальника і Виконавця нашої віри. Сьогодні Апостол Павло каже, що мир з Богом і вічне життя в Царстві Божому ми не можемо мати через нашу власну праведність. Власне кажучи, Св. Павло цілковито таку можливість заперечує. Фактично він каже нам: «Навіть не думайте собі!  Не думайте, що у вас самих, у ваших силах або здібностях є щось таке, що може наблизити вас до Бога або примирити вас із Богом». 

Натомість Христів Апостол каже, що «певність до Бога ми маємо через Христа» і «наша здібність від Бога».  Бог – наш люблячий Отець Небесний через Христа і винятково через Нього. Лише про Христа можна говорити, що Він – справжній Праведник. Бо Він – святий Бог і свята людина в одній особі. Усі Його думки, слова, вчинки – праведні.  Праведне все Його життя.  Але Він це життя віддав за кожного з вас. Аби гріхи не були на вас, Він забрав їх усі до одного на Себе і поніс на Голгофський хрест. Там Він обмив їх усі Своєю святою і дорогоцінною кров’ю. Там Він приніс Себе в жертву за всі ваші провини. Він помер за кожного з вас, аби ви були сьогодні прощені.  Він був похований і воскрес на третій день з мертвих, аби ви сьогодні були виправдані в Його Ім’я і мали мир з Богом.

У купелі відродження, у Святому Хрищенні ви були одягнуті в Христову праведність, як каже Господь Святий Дух: «Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі! А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці» (Гал. 3:27-29).  Праведність Христова стала вашою через віру.  Вам, що віруєте в Христа, належить вічне життя. Але ті слова, які сьогодні Апостол Павло використовує для пояснення християнського служіння, стосуються і нашої віри – наша здібність від Бога.  Ми виправдовуємося самою вірою, лише віра осягає праведність Христову.  Лише віра наче рука приймає Христові заслуги, але водночас і сама віра – дар від Бога. Ми просто отримуємо ці щедрі дари: віру, прощення, виправдання і вічне життя.

Вірою в нас замешкує Господь Святий Дух, Який приносить Свої плоди в нашому житті: «любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал. 5:22).  Пишучи 2-го листа до коринтян, який ми сьогодні розглядаємо, Апостол Павло раніше був зазначав, що коринтяни – Христові листи.  Так само і кожен з вас, дорогі брати і сестри – лист Ісуса Христа, написаний Ним у вашому серці і цей лист читають інші люди у ваших словах і вчинках любові, миру, довготерпіння, доброти, милосердя, лагідності, стриманості та вірності Спасителеві Христові.

Цей чудесний лист Господь Ісус Христос продовжує писати у вашому серці. І робить це Він через особливе служіння, про яке сьогодні розповідає нам Господь Святий Дух через послання святого апостола Павла, який визнає, що його спроможність, як і спроможність, здібність, достатність, кваліфікація будь-якого правдивого проповідника Христового – від Бога і лише від Бога. 

Якщо ж здібність проповідника – від нього самого або від когось іншого, а не Бога, то й проповідувати буде такий проповідник не Христа, не виправдання самою вірою в Сина Божого, а діла, гроші, владу і що завгодно, тобто він не буде служителем Нового Заповіту, бо саме служителі Нового Заповіту проповідують Христа, а не Закон.  Служитель же, який надіється на себе та свої діла і на будь-що поза Христом – гордий дух і йому не місце в Царстві Божому, як і не місце йому за провідницькою кафедрою на зібранні святих, християн - у церкві.

Служіння Закону, звісно, славетне, бо воно дане Богом.  Але саме служіння Закону, який Бог дав через Мойсея, а не того закону, який вигадували та вигадують багато різних проповідників, які проповідують те, чого Бог ніколи не казав і чого в Писанні не знайти.  Але служіння Закону, навіть славного Закону Мойсеєвого не дає життя.  Через нього Христос не пише листа у ваших серцях. Ним ви не дійдете до мети християнського життя – вічності в Царстві Божому.

Служіння Закону апостол називає буквою, але ця буква не проста – вона вбиває. Апостол називає його ще служінням осуду – воно осуджує до смерті, тимчасової і вічної. Воно правдиве, воно від Бога і воно славне.  Апостол каже нам, що по отриманні Закону Божого, який засуджує нас, обличчя Мойсея сяяло так що він мусив був накладати покривало, аби відблиск слави Христової не нищив був його ближніх-ізраїльтян.  Але та слава була минуща.

Служіння ж Нового Заповіту є служінням Духа, тобто Євангелія. Дух оживлює. У нашому Нікейському Символі віри ми сповідуємо, що Святий Дух – Господь оживляючий. Він оживляє нас через Євангеліє.  Через Євангеліє Він кличе кожного з нас до Бога. Через Слово Євангелія Він творить і зрощує віру у наших серцях. Через Євангеліє у Святій Вечері Він цю віру зміцнює. Це справді чудесне служіння, до якого належить Апостол Павло і всі правдиві проповідники Слова Божого. 

Це служіння нічого не творить, нічого не виробляє, воно лише приносить мир з Богом, прощення гріхів і вічне життя в Христовому Царстві повіки віків.  А все це здобув для кожного з вас лише Христос на хресті.  І Він хоче, аби Його служителі про цю заслугу звіщали кожному з вас Євангелієм, яке творить віру. А  Боже Слово каже: «Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений» (Рим. 10:11). Кожен, хто вірує в Христа, буде прославлений, бо якщо Христос повернеться до часу нашої фізичної смерті, ми будемо переображені і отримаємо прославлені тіла.  А якщо ми помремо до Його приходу, то Останнього Дня Він воскресить нас із мертвих, дасть нам прославлені тіла і ми будемо вічно жити в Його славному Царстві.

Тому слава служіння Євангелія, слава благодаті сяє набагато більше ніж слава Закону, бо важливіше є примирити засудженого грішника, аніж його засудити.  І ця слава буде тривати вічно, бо триватиме вічно життя, яке дарується нам Богом заради Христа.  В пророка Даниїла є такі слова про кінець світу, Останній День і прихід Христа Спасителя у славі (12:2, 3): «І багато-хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться, одні на вічне життя, а одні на наруги, на вічну гидоту. А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків». Господи, благослови нашу Церкву, аби в нас було багато таких служителів, що будуть сяяти у вічності, як світила небозводу!  Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).

Завтра

     Завтра, як на те свята Божа ласка та воля, під час Біблійних студій ми будемо досліджувати 4-ий розділ Соборного послання Св. Апостола Якова.   Служба Божа будуватиметься довкола Слова Божого з 2-ого Послання Св. Апостола Павла до коринтян 3:4-11 і Таїнства Святої Вечері.

Розклад на завтра:
10:00 - Біблійні студії
11:00 - Служба Божа

Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

Віра не дозволить бути грішником

Кому Бог дає Свого Сина?  Світові, тобто, незліченній кількості людей, яка цього не заслужила, а навпаки, резонно повинна очікувати на приречення й осуд. Син дається тим, щоби загублені могли через Нього спастися.

А що ж ми маємо дати Богові взамін на цю любов? Нічого. Не ходіть до Риму на прощі.  Не ставайте монахами чи монашками. Не робіть того чи іншого доброго діла.  Лише віруйте в Христа, скиньте вашу стару природу та горніться до Нього. Втім віра ваша має рясніти добрими ділами.

Таким чином цей Дар та Подарунок, Син Отця, не здобувається рукою, пальцем чи ногою.  Його не знайти в монастирі чи чернецькій звичці, як і не розташований він у якійсь посудині.  Він осягається винятково серцем і вірою. І коли цей Дар входить у ваше серце і ви щиро в Христа віруєте, то ви не залишаєтеся більше старим собою, як-от: злодієм, перелюбником чи вбивцею, але тепер ви стаєте новою людиною, бо у вашому серці перебуває світло.  Тому наш Бог наполягає на тому, щоби Він володів вашим серцем повністю – вірувати повинне саме серце. Наш Бог бере в людини найкраще – внутрішню людину, не вуста і не руку, а серце. Він хоче, щоби ви були побожними зсередини.  Коли ви віруєте в Христа, ваше серце очищене. Таким чином Св. Петро проголошує в Діях 15:9: «Віра очищує серце». Така віра більше не буде дозволяти вам бути зухвалим і гордим, бо якщо серце очищене, тоді руки, очі, ноги та всі ваші частини тіла також чисті і їхні діла – інші. Віра не дозволить вам бути грішником, блудником чи перелюбником. Тому ваше життя буде відображати якість вашого серця.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана